Такі святі довкола, хоч клади за образ,
Такі вже праведні, що хоч одразу в рай.
А лиш зачепиш пальцем, кинуться, мов кобри,
Отруту впорснуть в кров і відповзуть на край.
Такі масненькі з тими, хто хоч трохи вище,
Хто має славу, гроші, силу, булаву,
А тих, хто нижче, віднесли б на попелище.
А тих, хто нижче, затоптали б, мов траву.
Хрести на грудях ставлять, моляться у храмі.
Та хіба Богові приємні їх слова?
Коли у ґрунт кидають не любов, а камінь,
Щось добре вийде в час, коли прийдуть жнива?
Так воно і є,на жаль,Любо!На словах праведні,обіцянки ця-ця-цянки ллються через край,а як тільки дорвуться до влади, то про свої обіцянки й не згадують... lo: