Євромайдан. Чотирнадцятий рік. Зима.
Намети, шини горять, стоять барикади.
Мільйони людей, а мрія на всіх одна,
І жоден із них тоді не хотів вмирати!
Кийки беркутні по спинам, і водомети
У лютий мороз. Там все і надія і віра.
Кричав інтернет, телебачення, і газети.
Та вже нічим не спинити хижого звіра.
Весь світ не відходив тоді від телеекранів.
Напруження і тривога нам душі терзали.
Той лютий… І люди… І люди мішені тиранів,
Яких снайпери у прицілі безжально тримали.
Ішли відчайдухи на кулі з простими щитами,
Текли Інститутською ріки болю і крові,
Михайлівські дзвони у розпачі плакали з нами,
Летіли у вічність янголи чорноброві.
Як боляче знати, що втрачене не вернути,
Як страшно, що ті кати і досі між нами…
Не можна пробачити! Чуєш?! Не можна забути,
Убивць хто стріляв у беззбройних, з простими щитами.
