Нікуди ти не дінешся від мене.
І я від тебе... ну куди ж піду?
Нас доля водить стежками в"юнкими,
Та різними стежками на біду.
Обходять одна одна ті стежини,
Лиш іноді зустрінуться на мить,
Життя минула більша половина
І скільки ще судилося пожить?
Хай через ліс, хай через поле,
Хай блукають...
Та все ж, я знаю, стрінуться колись,
Вони самі ж, допоки, ще не знають,
Що їм в житті судилося зійтись.
7. 12. 18
