Я не чекаю гарних днів,
Їх й так в житті було доволі,
Але б побачити хотів
Ще й для потомків світлі долі.
Навстіж всі двері відчиню
Й буду радіти їх приходу.
Для них і вірша сочиню
І поведу їх на природу.
Підем туди, де ясний день
Дарує оку всі узори,
Де і мелодії піснь
Летять дзвенять на всі простори.
Правнуків в хаті не замкну
Й їх радості не заперечу.
З ними в дитинство сам впаду
Й в думках в минуле ще полечу.
Не раз питав себе й питаю:
Нащо любов в серці ношу?
І де б не був, а пам"ятаю,
Що з нею ходжу і живу.
Тому душі нема спокою,
Вона бринить й на самоті.
Навіть не раз й перед грозою
Дає лиш радості мені.
І в моє серце певно туга
Дороги, вірю, не знайде,
Бо не далеко, наче смуга,
Моє сімейство дороге.
Котре я люблю і кохаю
І всім бажаю лиш добра.
З надією іще чекаю,
Коли закінчиться війна.
Бо там на сході гинуть люди,
Діти живуть в страху, в вогні.
А, наче звірі, лізуть всюди
Бандити, найманці чужі.
Я думаю, - скоро не буде,
Тих ненажерів-павуків,
Бо дружно встануть у нас люди
І ми проженем глитаїв.
