Побіліла наша мама,
Ручки стали, як земля.
На лиці, та що й казати,
Видно років борозна.
Але очі, ті зіниці –
Чисті, світяться завжди.
А думки, немов з криниці,
Мудрі мамині – бери.
Бо вона для нас є мати,
Й цілий вік для нас горить.
Звжди хоче нас кохати
І на зов до нас летить.
І хоч втома кості ломить,
Осінь холодом мете,
Серце матері промовить
І в біді тебе спасе.
