А я весну ніжну й ласкаву
Березневим погожим деньком
Запрошу на розмову і каву
З медом, корицею, крендельком.
Ми під яблунькою у садочку
Сядем поряд - й так тепло мені...
Вона - в сонячному віночку,
А я ... трохи у сивині.
Хай розкаже про теплі світанки,
У душі теплим словом озветься
І розтопить, скине кайданки,
Що зима залишила на серці.
Наша мила, приємна розмова -
Про кохання і радісні сни...
І розтане крига зимова
Від гарячих цілунків весни.
Посміхнулася білій хмаринці
І на крилах - у небо з птахами;
Залишила мене наодинці
Із закоханими вітрами...
Полетіла... Прощатись не треба...
Залишився на згадку вінок,
В чашці - синій кусочок неба
І надкушений крендельок.
Ах! Как комфортно и уютно в Вашем садочке
под яблонькой...да с кавой и кренделёчком...
Вот, что значит душа поэта и художника! Это -
трогательная картинка! И забавная ирония!
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
надкушений крендельок можна,приміром,засушити на пам"ять...я іноді таке роблю із квітами а кусочок неба в чашці вже так і залишиться..нічим його не відмиєте
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А ще сонячний віночок залишився...Одягну й світитимусь Дякую Вам!