Ні пристані, ні відстані уже.
І не страшні ні рифи, ні мілини.
До олтару із скромним багажем
Несе часу нестримність швидкоплинна.
А що було? А, власне, що було?
Чому нічого з того не збулося?
Дитячих мрій легесеньке крило
Заплуталось у сивому волоссі…
Не ті дороги, маяки не ті.
І колія – глибока і полинна.
Вони змаліли, обрії круті,
І відлетіли клином журавлинним.
Геть розбрелись по сутінках літа…
Та все ж благословляю ті хвилини,
Коли зумів, усе, що мав, віддать
В скарбницю дорогої України.
То, може, стане трішечки тепліш
Під її чистим, благодатним небом?
І ніжно горнеться до мене вірш:
Ти не сумуй, романтику, не треба…
Нормальний вірш.Єдине: у другому рядку останнього катрена збився ритм.Думаю,що Ви й самі про це знаєте,але,можливо,полінувалися .Може видалити "її" і все стане на місце? ..
stawitscky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Михайле, за пильну увагу до мого вірша, зауваження сприймаю.Успіхів Вам!
От і не сумуйте,шановний!Ваші життєві шляхи не були марними.Це завдяки життєвому досвіду,пишним цвітом буяє Ваш незрівняний поетичний талант.Вам є що сказати людям!
stawitscky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пані Людмило, Ви дуже добрі до мене. Таку оцінку треба ще заслужити. Буду старатись.