Ні пристані, ні відстані уже.
І не страшні ні рифи, ні мілини.
До олтару із скромним багажем
Несе часу нестримність швидкоплинна.
А що було? А, власне, що було?
Чому нічого з того не збулося?
Дитячих мрій легесеньке крило
Заплуталось у сивому волоссі…
Не ті дороги, маяки не ті.
І колія – глибока і полинна.
Вони змаліли, обрії круті,
І відлетіли клином журавлинним.
Геть розбрелись по сутінках літа…
Та все ж благословляю ті хвилини,
Коли зумів, усе, що мав, віддать
В скарбницю дорогої України.
То, може, стане трішечки тепліш
Під її чистим, благодатним небом?
І ніжно горнеться до мене вірш:
Ти не сумуй, романтику, не треба…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564482
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.03.2015
автор: stawitscky