у гранадському
картезіанському монастирі
стояла німфа
розхристана часом
розхристана молитвами
жувала цукор
від мармурових стін
і злизувала золото з
позолечених полотен
подарувати їй одну
згаслу свічку
на пам'ять про все
нездійснене і нездійсненне
відірвати шматок кори
від баобаба
і сказати що то є вічність
якої в неї нема
і прощення нема
німфа
