UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Володимир Туленко: Владимир Сосюра "ЛЕНИН" (отрывок) - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Andrew Pushcha, 07.02.2015 - 14:10
*Взагалі на прикладі біографії та творчості Володимира Сосюри можна простежити весь дух революційних подій того часу та подальших подій XX ст. - за посиланням http://ateist66.livejournal.com/162665.htmlВолодимир Сосюра - уродженець Дебальцевого, що нині у Донецькій області, козак Червоних гайдамаків Третього гайдамацького полку армії УНР (до того Гайдамацький кіш Слобідської України), що захищав Київ, приборкував повстання на «Арсеналі», звільняв Слов’янськ, Бахмут (нині Артемівськ) та ін. міста Донбасу від більшовицької навали, втікаючи з полону червоних потрапив до рук Махна, але знову повернувся до Петлюри, згодом поставлений до стінки денікінцями, недостріляний якими знову опинився у Махна, який за хоробрість нагородив молодого поета золотим годинником, помилуваний більшовиками та прийнятий до їх лав через малий вік та поетичний талант, лауреат Сталінської премії, час від часу пацієнт психлікарень, творчість Сосюри одночасно містить різні оцінки таких антагонічних постатей, як Мазепа, Петлюра, Махно, Сталін, Ленін та ін., так само як і відповідних подій, при народженні та у побуті російськомовна людина став на все життя непримиренним борцем за українську мову та культуру. Махно Гуляє вітер в Гуляй-Полі… Там сонця золоте вино. Усім відрізав хліба й волі Веселий батько наш Махно… Уже не лускають насіння Баби на призьбі, на дубках… Тільки вгорі спокійно й синьо Тільки вгорі незнаний жах… Шумлять і клени, і тополі, Лиш не шумить один перон: Лежить зарубаний за волю, Лежить зарубаний за трон... А ти? Не волі і не трону?! Сьогодні – з нами, завтра – ні?! Скажи, чому ти не червоний? Кому? Кому твої огні?.. 1924 Мазепа Чиї прокляття шепчуть губи?.. Чи ж проклянеш, мій краю, їх?.. Тягли на шибениці трупи, Бо не було уже живих. Одна за одною… Вкраїно, Можливо, так і не було… Прости за вигадку ти сина, Що не забув своє село, Що пив святу донецьку воду, Де шахт копри і домн вогонь, Що не забув свого народу І йшов на смерть в ім'я його. Не жертва я сліпа стихії, Тваринних чвар, чуття свого. Люблю я гордий люд Росії, Та не люблю вельмож його. Що гнали в бій народ, як бидло, Щоб все загарбати собі… Крові їм лити не обридло Рабів руками в боротьбі. Простіть мене, нещасні, любі, Далекі жертви зла і мли!.. Себе, не тільки братні трупи, На шибениці ви тягли!.. 1928—1959-1960 *** Як я люблю тебе, мій краю вугляний, твій кожний камінець, твою билину кожну, де я пішов на бій за щастя вдаль тривожну, що снилося мені в заграві заводській... Коли доводиться в краях твоїх бувати, од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь... Щоб сили для пісень джерельної набрати, я серцем до землі донецької тулюсь. 1959 Andrew Pushcha, 07.02.2015 - 14:07
о да))) не это ведь и "не совсем" искренне, верно?*** То не вітер віє із тьми-домовини, То не сови будять помертвілий край. Чути плач і стогін з милої Вкраїни... Знов москаль мордує мій коханий край Плаче місяць в травах, дощ хатини мочить Стогне вітер в ставнях, криші розгорта. І в сльозах кривавих мої думи й ночі, І в сльозах кривавих воля золота... Гей, ти, край зелений! Гей, багнет блискучий... Вже в cвій край холодний утіка москаль. Скоро встане сонце, і загинуть тучі, Як загине в серці днів моїх печаль. Володимир Сосюра*, 1918, Друкований орган армії УНР газета "Український козак" *** І пішов я тоді до Петлюри, як громами в степах загуло. Скільки нас отаких попід мури од червоної кулі лягло. Ми пройшли золотими ланами, крізь огонь і синяву пройшли, та навіки, навіки за нами оселедець, погони і шлик. Може, серце порвали – не знаю; може, серце порвали в бою... Як заграють: „Ви жертвою палі...” - головою об мури я б’юсь... І підходе товариш до мене, мов дитину, під руки бере... О моя революція, нене, може, син твій од болю умре! Володимир Сосюра, 1924 Гайдамака Бій відлунав. І червоні знамена Затріпотіли на станції знов. І до юрби полонених Сам комісар підійшов. Аж до кісток пропікає очима. Хлопці стоять перед ним, як мерці. П’яно хитається смерть перед ними, Холодно блима наган у руці. "Є гайдамаки між вами, я знаю, Кожного кулі чекає печать!" Стиснуто зуби в останнім мовчанні - Всі полонені мовчать. "Всі ви такі ж, як і я, чорнобриві - Шкода розстрілювать всіх. Гляньте навколо - і сонце, і ниви..." Відповідь - сміх. "Ну так пощади не буде нікому! Вас не згадає замучений край!" Вийшов один і сказав комісару: "Я - гайдамака. Стріляй!" (у пізнішій версії червоний стяг було замінено на синьо-жовтий, комісара на курінного, гайдамаків на комсомольців) Юхниця Євген, 09.11.2014 - 11:50
Да, красиво, патриотично писали о своих идолах. Сейчас поэты не умеют, им претит писать хоть о ком-то хорошее...Как , помню, мы акцию для детей бесплатную сделали в Познайке, кучу денег своих вложили, пришли на телеканалы, а нам говорят, что если бы было что плохое у вас случилось - сделали бы о вас репортаж, а так - извините.
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||
