Чом очі твої сумні
В ці ночі темні й пусті ?
Чом смуток не сходить з віч ?
Ще трохи й мине ця ніч
І сонце засяє у вишині
Й тобі подарує тепло
Весною наповнить твої дні
І смутку , як не було
Легко дихати серед цвіту дерев
Не завадило б трішки поцілунків
У цьому всесвіті стільки див
Зорі із них сплетуть подарунки
Собі і тобі на втіху
Кожну мить ми на двох
Маємо собі до віку
Щастя вічний пролог
Легко бігати серед свіжих трав
Росами вкритими , а не слізьми
Доки не стрілися , доти не знав
Що таке справжній зміст слова – ми
Тобі і собі на радість
Миті усі завжди
Зло вимінюю на свіжість
Тільки твоєї душі
Легко ніжність свитою вкриє
Почуття те , що по між нами
Слід минулого хмари розвіє
І їх заліпить снами
Вивільнить тільки чисте
Те неповторне одне , сповна
В тобі вбачаю всі змісти
Мого буття , бо ти є – єдина
