Ще запах тіла твого у мене на долонях.
І світ такий як завжди, бо що йому до нас.
Примчить світанок тихо на білогривих конях,
Щоб знову зазирнути у сни чужі з терас.
Ще запах тіла твого… ще фраз відлуння тисне.
І сповідь та надмірна, вона ж іще жива!
І те, як ніж лукаво в твоїх долонях блиснув.
І те, як збагряніла від слів гірких трава.
Ще запах тіла твого… ще мрії опівнічні.
Ще так багато в тиші несходжених доріг.
Мій замок з кришталю, дарований навічно,
Розвіяв на вітрах роздер… і не зберіг.
http://play.ukr.net/videos/show/key/8d5e39ccab13c56b9f04877a1aa24dd1/
І світ такий як завжди, бо що йому до нас.
Оце тільки:
Мій замок з кришталю, дарований навічно,
Розвіяв на вітрах роздер… і не зберіг...
Напевно, краще "разбив", бо роздерти замок з хрусталю - воно якось не так...
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сонце (пробач за фамільярність).
Я такий же аматор, до того ж людина інженерної професії. Проживаю в Луцьку, більше 20 років керую непростою фірмою.
Це - моя маленька слабість, про яку я не всім признаюся.
Але на теренах цього сайту я знайшов Тебе, юну, талановиту, щиру і безмежно поетичну жінку.
Я з великим захопленням читаю кожен Твій твір, і вони мене наштовхують на розвиток думок.
Прости, може Тобі вже надоїли мої плагіати.
Я вже знаю, що Тебе звати Анею, що живеш Ти в 40 км від Луцька і я вперто вивчаю крту Волині і Рівненщини, аби вичислити, де це є.
Дякую Тобі на відклики на мої віршування.
Ти шалено талановита, а більше тут майже немає з ким спілкуватися.
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
о, то у вас тут ціле досьє... Аж посміхнутись мене примусили. Чесно зізнаюсь, я ніколи не вважала себе талановитою, просто давно вже живу нероздільно із своєю поезією... Тільки у своїх віршах я - справжня. Бажаю вам міцних творчих крил, і обов"язково отримувати задоволення від справи, якою займаєтесь. Щасти вам!
В продовження мінору, але з мужської сторони:
Ще Тебе на дотик
пам’ятають руки,
Пам’ятають губи
З вуст Твоїх нектар.
Чорні привороти
І чисельні згуби -
Невблаганні круки
На святий вівтар.
Ще весільне ложе,
Ще тонкі парфуми,
Білосніжна постіль
Бережуть тепло,
Але дні негожі
Налетіли поспіль,
Спогади і думи
Листям замело.
Промайнули весни,
Було як ведеться,
Все як чин за чином,
І прийшли дощі,
Думав все минеться
Клина виб’ю клином,
А живу минулим,
Що не йде з душі.
Чудний Твій вірш, як і всі попередні.
Успіхів Тобі.
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви знаєте, що ви - ТАЛАНТ? Просто немає слів, хочеться перечитувати і перечитувати. Мало того що слова, образи зачіпають, то ще так майстерно зарифмовано!