Ти як осінній лист,
Іще на дереві, та вже тремтиш,
і чути вже пориву вітру свист,
Та ти тримаєшся з останніх сил і не летиш.
Горить холодною зірницею осіння гра:
"Не загасай"!- в мольбі шепочу їй,
Ти кажеж:"Скоро вже мені пора...",
О,як же сумно, дідусю мій!
Усмішка в кутиках й безмірна доброта,
Похила постать у вінці терпіння,
Дивлюсь на тебе,діду, а в серці плаче самота,
Бо в ньому крає ,мов ножем, твоє старіння.
На руки брав мене, як був малим,
Втішав,стираючи зі щік дитячі сльози.
Я виріс діду! І ніколи вже не стану злим,
Бо ти був добрим у найлютіші, для тебе, життєві грози.
І не забуду пахощі села,
В духмянім сіні,в молоці і стиглих яблук,
Молюсь, щоб довго ще твоя зоря жила,
І бачила, як підростає правнук.
Горить холодною зірницею осіння гра,
І птаха в небі сонце проводжає сумовито,
Ти дивишся у даль, а моє серце завмира,
Й радієш з того, що було прожито...
ID:
174204
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 26.02.2010 17:23:06
© дата внесення змiн: 26.02.2010 17:23:06
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
