Дідові.

Ти  як  осінній  лист,
Іще  на  дереві,  та  вже  тремтиш,
і  чути  вже  пориву  вітру  свист,
Та  ти  тримаєшся  з  останніх  сил  і  не  летиш.

Горить  холодною  зірницею  осіння  гра:
"Не  загасай"!-  в  мольбі  шепочу  їй,
Ти  кажеж:"Скоро  вже  мені  пора...",
О,як  же  сумно,  дідусю  мій!

Усмішка  в  кутиках  й  безмірна  доброта,
Похила  постать  у  вінці  терпіння,
Дивлюсь  на  тебе,діду,  а  в  серці  плаче  самота,
Бо  в  ньому  крає  ,мов  ножем,  твоє  старіння.

На  руки  брав  мене,  як  був  малим,
Втішав,стираючи  зі  щік  дитячі  сльози.
Я  виріс  діду!  І  ніколи  вже  не  стану  злим,
Бо  ти  був  добрим  у  найлютіші,  для  тебе,  життєві  грози.

І  не  забуду  пахощі  села,
В  духмянім  сіні,в  молоці  і  стиглих  яблук,
Молюсь,  щоб  довго  ще  твоя  зоря  жила,
І  бачила,  як  підростає  правнук.

Горить  холодною  зірницею  осіння  гра,
І  птаха  в  небі  сонце  проводжає  сумовито,
Ти  дивишся  у  даль,  а  моє  серце  завмира,
Й  радієш  з  того,  що  було  прожито...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174204
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.02.2010
автор: Межа реальності