Довгими зимовими ночами
Сумно, одиноко в кімнаті мені,
За вікном хурделиця.
Портрет Шевченка і Франка на стіні
На вікні узори мороз вишиває
Шевченко з портрета мені промовляє:
Не журися друже не падай у тугу
Рано бог забрав у тебе подругу,
По житті небоже треба крокувати
Переніс ти горе, перенесеш наругу.
У житті ніколи друже не бреши,
Про долю і гори народне пиши.
Слова твої, поети не будуть сприймати
Але радо народ їх буде читати.
Франко усміхнувся і сказав мені
- треба скали науки довбати тобі!
Якщо досягнеш в поезії вершини
Тоді увійдеш в поетичні родини.
Шевченко до Франка
Ти друже іще не збагну -
Вершини у знані ніхто не досягну.
При оці розмові пробудився
На портрети на стіні я подивився.
З портрета мовчазні дивились діди
Погляну в вікно на склі узори
Там морозні квіти і льодяні гори.
Холод по хаті почав гуляти,
Щоб усе не забути рішив описати.
Оце усе я описав.
Накрився ковдрою
І знову задрімав.
