Любов – це вічна музика дощу,
Це цілий світ в твоєму тільки світі.
Коли у слід комусь не йду – лечу,
Немов метелик в полі серед квітів.
Коли п’янять слова й немає слів.
У грудях ангел крилами тріпоче.
Любов сліпа і робить з нас рабів,
Але в рабів такі щасливі очі.
Любов - це вічна музика сердець,
Їх передзвін, їх трепіт і зізнання.
Це, йти в тумані лугом навпростець
Де кожний крок, як подих твій останній.
Це йти і знати, вірити – дійдеш.
І очі в очі – так не страшно жити.
Так хочеться воскреснути і все-ж
В одних долонях цілий світ втопити.
Любов – троянда, ніжна і зваблива.
Це поцілунку вічний оксамит.
Коли в душі нарешті змовкне злива
І серце відпочине від корид.
Коли усе так раптом стане просто.
І ти збагнеш, що в світі не один.
Любов – то мудрість і вершина росту,
Її не знайдеш в відблиску вітрин.
Любов, то щось для кожного своє.
Відкриє серце білосніжні двері.
Вона не просить – тільки віддає.
Словами не змалюєш на папері…..
дякую, цей вірш увійшов до моєї збірки, написаний вже давно 
Дякую, але "талан" думаю надто голосно сказана, хоча й приємно 
дякую!
