загуслі чорнила
торф’яників темні стежки
узявшись за руки
крадуться шукаючи краю
і очі не сплющать
в часи круглолицього раю
і гнізд не зів’ють
оминаючи довгі струмки
на сходинках Норду
модрин старовинні снопи
відлиті у мідь
вже палає туман під горою
де в відчай впадає
з червоної глини земля
як білять стовпи
для заїжджої гості з косою
