Не скажу, бо не знаю,
Не піду - заблукаю.
До зеленого гаю літо кличе мене.
Стежку вже й не вгадаю, косогір заростає,
І побачення з літом знову вийшло сумне.
Сонце, знай собі, - світить...
Чорні хмари над світом
Димом по небокраю, з них не буде дощу...
Що вже тут говорити, стільки цвіту побито,
Україну довіку ворогам не прощу!..
... Але ж, літо є літо!
Як посіяно жито,
Колосками до неба мріє знову зрости.
Так і ми - що ж робити?.. мусим вірити, жити,
Час свій не упустити, до вершини дійти!..
27.05.2024
