Ганна Верес

Зима

Біліють  здалеку  поля,

Дрімають  луки  під  снігами.

Морозом  скована  земля  –

Мов  діаманти  під  ногами.

У  тиші-казці  ліс  стоїть,

Закутаний  у  срібло-іній,

Напевно,  бачить  сни  свої.

Від  сонця  впали  сині  тіні.

Мороз  і  річечку  скував,

Аж  тріск  луною  обзивався.

Проміння  сонця  ліс  сховав,

І  з  небом  далина  злилася.

Спустився  вечір  над  селом,

Вже  запалив  у  вікнах  світло,

Накрив  натрудженим  крилом.

Все  небо  зорями  розквітло.
12.12.2012

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709464
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.12.2016

Іще один рік

Ось  іще  один  рік  не  пробіг,  мов  майнув,
Закривавлений,  неспокійний.
Не  закінчили  ми  цю  прокляту  війну,
Бо  ж  Росія  –  держава-  кіллер.

Несприятливий,  бач,  високосний  цей  рік,
І  для  нас  не  зовсім  хороший:
Йде  війна:  той  –  убитий,  а  той  –  згорів…
А  життя  ж  не  купить  за  гроші!..

У  війні  живемо  уже  третій  ми  рік,  
Але  ж  вистояли,  зуміли.
Чи  то  Бог  на  нас  зглянувся  і  уберіг,
Чи  в  боях  серця  скам’яніли?!

На  порозі  наступний,  сімнадцятий  рік  –
Рік  нових  сподівань  на  Бога.
Хай  же  він  принесе  нам  святий  оберіг
І  наповнить  серця  любов’ю!
22.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709462
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 31.12.2016

Вони – це України авангард

[u]Ветерани-комбати  "Азову",  "Донбасу"  та  інших  підрозділів  вирішили  шляхом  блокування  припинити  корупційні  зв'язки  з  окупованою  територією  і    заставити  бойовиків  повернути  заручників.
[/u]
На  вітер  слів  не  кидають  комбати,

Ідуть  ва-банк  до  влади  –  напролом,

Ідуть,  можливо,  і  на  смерть  за  брата,

Котрий  давно  утрапив  у  полон.


Залізна  воля.  Витримка  військова.

В  боях  здобутий  і  імунітет.

Вони  брати,  хоча  і  не  по  крові.

Єднає  їх  війна,  менталітет.


Не  раз  поміж  життям  і  тінню  смерті,

Немов  по  лезу  бритви  вони  йшли,

Й  не  одному  судилось  там  умерти.

Тепер  же  інший  фронт  вони  знайшли.
 

Корупція,  що  наскрізь  пронизала,

Терпіння  їхнє  висмоктала  все.

Й  подонків  тих  комбати  розпізнали:

То  –  з  Ради,  то  кабмінівське  лице.


Нема  у  хлопців  інших  варіантів,

Як  у  державі  цій  навести  лад

Та  повернути  людям  ті  мільярди

За  ліс,  метал,  спиртне  і  шоколад.


На  бій  вони  ідуть  тепер  зі  спрутом,

Котрий  усюди  щупи  розпростер,  

Його  створив  у  нас  не  Вовка  Путін,

А  той,  чий  капітал,  мов  гриб,  росте.


Народ  чинуші  й  за  людей  не  мають,

Тарифний  вдягши  надважкий  хомут,

Стаж,  трудовий,  до  смерті  піднімають,

Податками  і  безробіттям  жмуть.


Два  роки  бранці  у  Криму,  в  Росії,  

Їх  вистача  в  підвалах  ДНР,

Вожді  ж  брехню  межи  очі  всім  сіють,

Що  для  їх  волі  роблять  все  тепер.


Отож  надія  тільки  на  комбатів,

Цінніше  їхнє  слово  за  мільярд,

Їх  не  цікавить  слава,  чи  дебати,

Вони  –  це  України  авангард!
29.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  
Ганна

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709346
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.12.2016

Постукав рік сімнадцятий у двері

[u]Всіх  друзів  по  клубу  вітаю  з  Новим  роком!  Здоров'я,  натхнення,  любові  і  миру!
[/u]
Постукав  рік  сімнадцятий  у  двері,

Та  не  святково  зовсім  на  душі.

Не  кличуть  ні  розваги,  ні  таверни  –

В  Донбасі  ж  люди  гинуть,  й  молоді.


Болить  душа…  Дніпро  від  сліз  солоний…

Рожевий  від  крові  вже  небозвід,

Та  серед  нас  і  п’ята  є  колона,

Котру  московський  радує  привіт.


Хіба  не  дикість  –  рік,  Новий,–  в  Гаваях,

І  це  тоді,  коли  кипить  війна,

Не  день,  не  два  –  три  роки  вже  триває.

Чому  ж  не  ранить  їхніх  душ  вона?


Убиті  -  поміж  ангелів  герої,

Мережить  скроні  рання  сивина.

Росія  Українські  землі  кроїть…

І  бранців  сотні…  Це  чия  вина?


І  все-таки,  я  Новий  рік  чекаю,

В  букет  складаю  горсточки  надій:

Мир  запанує  у  моєму  краї

Після  кривавих,  змучених  подій!
29.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709343
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.12.2016

Останній дзвінок

[u]Андрій  Байбуз  загинув  18грудня  2016р.  під  Світлодарськом.  В  останні  хвилини  свого  життя  він  подзвонив  матері  мобільним  телефоном.[/u]

Стелився  дим.  Затих  нарешті  бій.
Давно  такого  не  було,  жаркого…
Він  подзвонив:  «Це  я  дзвоню  тобі…
Ти  пам’ятаєш,  мамо,  ще  такого?
Жартую  трохи.  В  мене  все  –  о’кей.
До  перемоги  зовсім  небагато.
Я  й  тут  боєць,  матусю,  –  не  лакей,
Хоч  до  війни  так  не  хотів  звикати.
На  світі  цілих  сорок  я  прожив,
А  поряд  –  ще  й  молодші,  вполовину.
Ти,  головне,  себе  побережи,  
А  я  вернусь,  живий,  не  в  домовині…
І…  з  перемогою.  Ти  це  запам’ятай:
Не  зрадив  я  в  житті  ніде  й  нікого.
Мене  нічого  більше  не  питай…
Може  й,  не  був  у  тебе  я  зразковим,
Та  й  забував  слова  тобі  знайти
Оті,  що  кожна  матінка  чекає…
Знай:  найрідніша  і  найкраща  ти…»
І…  змовк…  Життя  із  рани  витікало…
28.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709065
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.12.2016

Нелегкі думки засіли

Нічка,  зоряна,  у  небі
Сум  усюди  сіє,
Знов  стріляють-громлять  лейби,
Покидьки  з  Росії.
Б’ють  прицільно,  крадуть,  нищать
І  міста,  і  села.
Міномети  смертю  свищуть.
Край  той  невеселий.

Поміж  зорями  вузенький
Шлях,  Чумацький,  димний,
Десь  голосять  вдови  й  неньки,
Діток  розбудили.
Перелякані  навіки
Зорі  й  бідні  люди,
Загубили  спокій-ліки.
В  житлових  спорудах
Нема  вікон  –  лиш  тривога:
Коли  ж  мир  настане?
Куди  ж  виведе  дорога
Тих,котрі  повстали?
Й  малоросами  не  хочуть  
Тут  вони  вмирати,
Зрозумівши  власний  злочин.
Схід  *–  не  Емірати…
У  Примор’ї  **  лиш  китайців
Частіше  зустрінеш;
Копійки  за  свою  працю.
В  чужім  краї  –  й    фініш…

Нелегкі  думки  засіли,
І  печуть,  і  мучать:
Чи  ж  там  вийде  жити  сміло.
Чи  за  дріт,  колючий?
Душу  холод  пропікає:
З  цим  як  далі  жити?
Кращі  роки  утікають…
На  полях  –  не  жито  –
Міни,  сховані  розтяжки.
Пахне  смертю  звідти.
Небезпечно  жити    й  важко.
Бідні  й  ми,  і  діти.

Гляне  нишком  в  паспортину,
Синю,  українську,
Молить  Бога  за  дитину,
Що  в  чужому  війську:
«Війна  нащо  йому,  треба?
Примири  ж  всіх,  Боже!»
Сумно  дивиться  у  небо,
Жде,  чи  ж  допоможе?
Ніч  до  краю  добігає.
Зіроньки  погасли:
«Може,  Бог  це  нас  карає
За  російські  гасла?!»
20.12.2016.
*Далекий  Схід.
**Мається  на  увазі  Далекий  Схід  у  Росії,  куди  запрошували  кримчан.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709063
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.12.2016

Під Світлодарськом

[u]Під  час  бойової  операції  на  Світлодарській  дузі  (18  грудня  2016р.)  дійсно  один  із  героїв  Андрій  Байбуз  (позивний  "Ефа")  відмовився,  щоб  його,  пораненого  в  ноги,  врятували,  і  попросив,  щоби  забрали  з  поля  бою  молодого  бійця.  Так  і  загинув  "Ефа",  перед  смертю  ще  встиг  поговорити  з  матір'ю  по  мобільному  телефону,  пояснивши  їй,  чому  він  так  зробив.
[/u]

Тривожно  спав  у  ніч  ту  Світлодарськ,
Бо  бій  ішов,  жорстокий  і  нерівний,
Й  чекала  чорна  вояків  біда,
Таких  безстрашних,  Україні  вірних.

На  дрібки  сік  повітря  автомат…
Свистіли  міни…  Рухались  солдати…
Та  ось  упав  улюбленець-комбат…
Й  згадалося  його:  «Не  смій  ридати!»

Лежав  комбат,  мов  зрізаний  дубок,
Навколо  дим  стелився  сивиною.
Й  здалось  на  мить,  послав  йому  сам  Бог,
Отих,  що  перевірені  війною.

А  поряд  нього  корчивсь  побратим,
Ще  молодий,  якому  жити  й  жити.
Просив  ледь  чутно  той  боєць:  «Води...»
«До  нього,  хлопці,  треба  Вам  спішити,  –

Сказав  комбат,  –  а  я  іще  міцний…»
Й  послав  до  неба  свій  останній  погляд.
Там  образ  матері  побачився,  ясний,
Що  піднялася  чайкою  над  полем.

Й  душа  його…  злетіла  догори,
Щоби  оглянуть  звідти  місце  бою.
«О,  ні!  Таких  уже  не  підкорить,  –
Якби  ж  я  міг  закрити  їх  собою.»
27.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708942
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 28.12.2016

Мої вірші воюють у Криму

Мої  вірші  воюють  у  Криму.
Розвінчують  російського  тирана.
Ви  скажете,  потрібно  це  кому?
Тим,  хто  живу  у  серці  має  рану.
І  хто  давно  вже  виріс  із  раба
Й  навчився  жити  під  крилом  у  волі,
У  кому  поселилася  журба,
Та  мрія  ще  жива  про  світлу  долю.
І  не  лише  для  себе  –  для  дітей,
Онуків,  правнуків,  для  Криму-України,
Хто  вірить,  що  майбутнє  те  гряде  –
Й  закінчиться  доба  війни-руїни.

Мої  вірші  не  тільки  у  Криму,
Але  й  на  сході,  в  вогнянім  Донбасі.
Пишу  я  їх  невтомно  ще  й  тому,
Щоби  відкрити  очі  бідоласі,
Котрий  повірив  у  «Російський  мир»,
Мовляв,  його  це  історичні  браття.
Без  України  «Мир»  той  утомивсь
І  запалив  війни  жарке  багаття.
Людей  лишив  уласного  кутка,
Розбив  дороги,  школи  і…  надії.
Як  не  влаштовує  вас  доля  отака,
Берімося  за  зброю  і  до  діла:
Всю  наволоч,  гнилу,  відкиньмо  геть;
Не  личить  нам  стояти  на  колінах.
Шахтар  ти,  робітник,  інтелігент,
В  руках,  у  наших,  доля  України!
17.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708941
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.12.2016

Можливо я когось і подивую

Можливо  я  когось  і  подивую,
Що  тільки  словом  землю  бережу,
Я  з  нього  кам’яну  стіну  збудую
І  серце  кожне  духом  заряджу.

А  дух  ніколи  не  здолати  «градом»,
І  куля  таке  серце  не  проб’є,
Не  назвемо  й  Росію  більше  братом,
Бо  істина  нам  право  це  дає.

Поки  серця  пульсують  наші  кров’ю,
І  сонце  торжествує  кожен  день,
Ми  уп’ємось  синівською  любов’ю,
Й  від  заздрощів  наш  ворог  упаде.
23.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708781
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.12.2016

Під-під-па-дьом

Заколосилися    жита,
Заколосились,
Перепел    пару  щось  питав:
Душа      просилась.
Рясніла    краплями    роса,
Поїла    стебла,
Під    колосочками    звиса
Вона    ледь    тепла.
Приспів:      –  Під-під-па-дьом,–                      (2р.)
Жита    співають.
 –  Під-під-па-дьом,  –                        (2р.)
Росою    грають.
 –  Під-під-па-дьом,  –                            (2р.)
 Перепіл    кличе,  –
 –  Думала    море    за    селом,  –
     Чайка    кигиче.

Заголубіли    небеса  –
Раділи    житу,
А    його    вітер    колисав  –
Хотілось    жити.
Спішило    сонце    освятить
Той    повний    колос.
До    нього    з      жита    ген    летить
Цей    дивний    голос.
Приспів:      –  Під-під-па-дьом,  – (2р.)
  Жита    співають.
 –  Під-під-па-дьом,  – (2р.)
 Промені    грають.
 Під-під-па-дьом,  – (2р.)
Перепіл    кличе.
–  Думала,    море    за    селом,  –
Чайка    кигиче.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708779
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.12.2016

Такими чекає нас світ

Давно  це  вже  не  таємниця,

Знущався  над  нами  як  брат,

Вивозив  як  жито  й  пшеницю,

Народ  залишав…  вимирать.

Давив  як  не  раз  нашу  волю

І  мову  топтав  теж  не  раз,

Він  рабську  кував  для  нас  долю,

Покраять  державу  зібравсь.


Були  ми  завжди  другим  сортом:

Бач,  не  українці  –  «хохли»,

Хоча  і  у  війнах,  і  в  спорті

Частіше  ми  перші  були.

В  Сибір,  в    Воркуту,  у  Печору

Везли  у  кайданках  дідів,

Здається,  неначе  учора

З  нас  кожен  десятий  сидів.


Морозили  і  катували,

Свободи    щоб  вибити  дух,

А  ми  ще  твердіші  ставали,

Спинять  не  збиралися  рух.

Час  прийде:  в  кулак,  у  єдиний,

Зіллються  і  захід,  і  схід

За  правду  і  право    людини.

Такими  чекає  нас  світ!
3.09.2014.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708619
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 26.12.2016

Якби ж не те колоссячко…

[u](Знала  я  одну  жінку,  котра  відсиділа  за  сім  колосків  7років  при  тих  комуністах,  за  якими  так  багато  ще  плачуть,  виступають  проти  декомунізації.  У  творі  її  доля.)
[/u]
Вона  одна.  Одна,  як  перст,  і  в  хаті,

І  в  дощ,  і  в  спеку,  й  як  тріщить  мороз.

Не  звикла  й  плакатись  на  людях  чи  зітхати,

Хоча  не  шкодувала  доля  гроз.

Одна  вона  і  день,  і  ніч  стрічає,

Але  найтяжче  ранку  їй  чекать:

Все  слухає,  як  серце  кров  качає,

А  ніч  не  поспішає  утікать.  


У  світ  прийшла  давно.  Ще  довоєнна.

І  стежку  теж  топтала  непросту,

Не  бачила,  й  які  вони  –  «зелені»,

Й  скарбничку  мала  теж  вона  пусту.

Сьогодні  теж  старій  ніяк  не  спиться  –

Калейдоскоп  прокручує  життя:

Якби  ж  не  те  колоссячко  пшениці,

Усе  було  би  в  неї  до  пуття.

А  так…
І  попливе  думками

В  далекий  край,  де  молодість  згнила.

(Її  впіймали  в  полі  з  колосками,

Котрі  вона  під  голод  підняла.

Не  забарився  й  вирок  зі  статтею,

І  доля  повела  її…  в  Сибір.

Можливо,  інший  був  би  за  межею,

Вона  ж  везла  всі  біди  на  собі).

Усі  сім  років  згадувала  мову,

Якій  навчала  мама  з  ранніх  літ.

Й    морози  вдома    не  такі,  зимові.

Який  тісний  і  величезний  світ!


Коли  ж  землі,  своєї,  вже  ногою

Вона  торкнулась,  залилась    слізьми.

Не  просто  й  рани  їй  було  загоїть,

Тай  чи  можливо  пережите  змить?!

Так  і  лишилася  одна  у  цілім  світі.

Не  дочекалися-спочили  і  батьки

У  сорок  сьомім,  у  голоднім  літі.

Така  ціна  була  за  колоски.

Погас  завчасно  й  вогничок  любові

(Чужого  ж  красти  жінка  не  могла).

Так  і  лишилась  без  сім’ї,  небога,

Лиш  доля  рясно  зморшками  лягла.

І  сивина  навідалася  рано

У  коси,  її,  чорні,  як  смола,

А  може,  проросла  з  тієї  рани,

Що  довго  у  душі  її  жила…

До  фінішу  вже  роки  добігають,

У  косах  і  у  голосі  –  зима.

Вогонь  в  очах  її  не  меркне,  пригасає…

Дістались  колоски  не  задарма…


Аж  ось  постукав  ранок  у  віконце,

Хоч  не  склепила  зовсім  ще  очей.

Бентежить  схід  промінчик,  перший,  сонця,

І  серденько  ще  звечора  пече.

«Та  то  –  дарма,  –  подумала,  –  минеться,

Пішли  молодші  мене  за  межу,  –

Й  піднятися  із  ліжка  жінка  пнеться,  –

Чого  ж  це  я  і  досі  ще  лежу?!..»
22.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708610
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 26.12.2016

Зачекай!

[u](Звернення  до  тих,  хто  воює  з  нами  у  Донбасі).[/u]

Зачекай,  не  спіши,  не  треба!
Зупинися,  ну,  хоч  на  мить!
Запитай  не  себе  вже  –  небо,
Як  у  вбивці  душа  щемить.

Не  стріляй,  не  гріши,  бо  ж  може,
Саме  в  цьому  твій  оберіг,
Глузд,  здоровий,  хай  переможе.
Не  вбивай:  це  найтяжчий  гріх!

Не  стріляй!  Будь  не  вбивця  –  воїн  –
Статус  різний  у  них  обох:
Воїн  –  то  захисник  є  волі,
Вбивцю  ж  першим  накаже  Бог.

Чию  ж  волю  ти  тут  рятуєш,
Коли  б’єш  по  таких,  як  сам?
Знаю,  ти,  як  і  я,  бідуєш
І  не  віриш  у  чудеса.

Ти  такий  не  один,  я  знаю,
Мудрість,  все-таки,  прояви.
Ти  є  гостем  у  нас  незваним,
Стань  карателем  для  Москви!

Саме  звідти  нечиста  сила
Повела  тебе  в  наш  Донбас.
Пам’ятай,  я  тебе  просила.
Роковий  скоро  прийде  час!
24.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708404
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.12.2016

Писати хочу так

Писати  хочу  так,  серця  щоб  завмирали,
Пізнаючи  землі  нетлінний  рай,
Зі  мною  зорі  в  небі  щоб  збирали
Й  любили,  як  і  я,  свій  рідний  край.
Я  закохати  хочу  всіх  у  слово,
Просте,  співуче,  в  нім  –  народу  суть,
Щоб  ним  клялися  в  вірності  й  любові
І  відчували  істини  красу.

Писати  хочу  так,  щоби  мене  чекали
Із  порцією  правди  про  війну,
Щоб  вороги  тих  слів,  моїх,  лякались,
Визнаючи  свою  у  ній  вину,
Щоби  разом  нам  випало  сміятись
В  обличчя  тим,  хто  мав  нас  за  рабів,
Щоби  в  путі  ніколи  не  спинятись
І  ціну  знати  ворогу  й  собі.

Писати  хочу  так,  щоб  волі  не  приспати,  –
Неволі  не  пробачить  нам  земля,
Коли  на  неї  прийдуть  супостати
Й  на  шмаття  стануть  рвати-розділять.  
Серця  я  хочу  словом  розбудити
В  тих,  кому  власне  жниво  –  не  межа,
Своє  ім'я  боялись  щоб  ганьбити,
Щоб  українців  світ  весь,  поважав.

Писати  хочу  так,  щоб  тисячі  читали
І  про  далеку,  сиву  давнину,
Чиї  сини  ми,  й  дочки,  пам’ятали
Й  землі  платили  власну  данину.
Я  хочу  віру  людям  відродити
У  завтрашній,  у  кращий,  світлий  день,
Любов  до  ближнього  у  душах  розбудити,
Вона  за  руку  мир  нам  приведе.
23.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708402
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.12.2016

Чому заручники?

Іще  ‘дна  ніч  до  ранку  доповзла,
І  голова  від  дум  ще  важча  стала:
Як  же  ці  дикі  найманці  Кремля
Вже  Україну  й  цілий  світ  дістали!

«Майстри»,  так  звані,  нелюдських  тортур
Знімать  навчились  й  скальпи  з  полонених,
А  щоб  вогонь  живий  в  очах  потух,
То  розпинають  на  хрестах…  у  –енне.

І  це  вчорашні  друзі,  ба,  брати?!
(Киплять  думки,  аж  мозок  пожирають),
Це  нелюди.  Це  навіть  не  скоти.
Ніде  заручників  у  світі  не  карають.  

Заручники?  І  це  у  час  війни?
Чом  звикли  ми  до  терміну  такого?
Ніколи  не  загладити  вини
Тим,  хто  вбиває  й  заробля  на  крові!..
17.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708261
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.12.2016

Б'ється мій народ з тираном

Де  вітри  ковил  гойдали
Й  степ  із  небом  обнялись,
Ранки  росами  спадали,  
Край  той  був  таким  колись.
А  тепер  земля  –  у  ранах,
Кров  у  травах  –  не  роса  –
Б'ється  мій  народ  з  тираном:
У  диму  і  небеса.

Матерів  гірке  ридання
Сколихнуло  синю  вись,
Недоспіване  кохання
Закотилося  кудись.
І  зажурена  калина
Віти  опуска  в  траву,
Удові  сльоза-краплина
Затулила  синяву.
12.09.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708260
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.12.2016

У жалобі Україна

У  жалобі  Україна

Після  Миколая.

Впали  люди  на  коліна,

Голови  схиляють:

Пливуть  спереду  знамена,

Журбою  повиті,

А  за  ними  –  не  померлі  –

В  Світлодарську  вбиті.


Ниють  душі,  плачуть  очі

У  тих,  хто  стрічає,

І  серця  кричать-тріпочуть:

«Чому  ж,Миколаю,

Від  дітей  ти  відвернувся

В  день  такий,  великий?

Богу  ж,  мабуть,  присягнувся

Боронить  від  лиха?!


Уся  ж  наша  Україна

У  хрестах,  могилах,

Схід  горить,  земля  –  в  руїнах…

Там  же  кращі  гинуть!..»

Мовчать  усі:  Захід,  небо

Про  війни  багаття.

Сподіваймося  ж  на  себе,

Українці-браття.
22.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708112
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2016

Вона не така, як всі

Вона  не  така,  як  всі,  –
Проста  й  трохи  особлива,
І  справа  не  у  красі  –
Для  віку  свого  зваблива.

Вона  не  така,  як  всі,
Давно  втік  від  неї  спокій,
І  зморщечки  на  лиці,
Мов  свідки  про  зрілі  роки.

Вона  не  така,  як  всі,
Бо  кредо  життєве  інше,
Цвіте  сивина  в  косі,
Любові  ще  повна  ніша.

Вона  не  така,  як  всі,
Останню  сльозу  згубила.
Усі  в  неї  –  в  кулаці  –
Себе  тільки  не  любила.

Служила  усім  і  всяк,
Вважала:  так  має  бути,
І  виріс  не  син  –  "босяк".
Готовий  про  всіх  забути.

І  шепче  на  вухо  біль:
«В  любові  знать  міру  треба
Й  служити  більше  собі,
Коли  є  у  цім  потреба.»
21.03.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708108
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.12.2016

Хіба можна забуть?

Я  не  хочу  війни…
Хочу,  щоби  її  загасили,
Бо  гіркі  полини
Залоїли  в  мені  кожну  кліть.
Хіба  можна  забуть
Материнське  ридання  над  сином,
Із  АТО  що  прибув?
Хіба  може  таке  не  боліть?

Не  двоколірний  світ  –
Ми  про  це  не  сьогодні  дізнались.
Найстрашніше  ж,  як  він
Одягається  в  чорну  чалму,
Коли  землі  в  крові,
Коли  люди  живуть  біля  згарищ,
Коли  падає  квіт
Із  питанням,  останнім:  «Чому?»

Я  не  хочу  війни,
Щоб  зірки  без  причини  згорали.
Чим  юнак  завинив,
Котрий  місце  у  небі  зайняв?
Де  ж  та  правда,  скажіть?
Божа  сила  чом  тих  не  карає,
Хто  не  знає  межі
Й  руку  хто  на  хлопчину  підняв?

Не  один  ще  впаде,
Та  залишить  нам  віру  й  надію,
Щоби  завтрашній  день
Попіл  згарища  не  притрусив,
Щоби  він  і  вона
Квітам,  сонцю  і  дітям  раділи,
Щоби  жодна  війна
Наші  долі  не  сміла  косить.
21.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707842
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.12.2016

Світ прокляне війну

Щодень  читаю,  думаю  і…  плачу,
Історії  ковтаю  сторінки,
А  там  і  Русь,  і  половці,  й  Козача
Доби  Вкраїни.  Нелегкі  стежки
Пройшов  народ  мій,  та  здобув  свободу,
Политу  кров’ю  і  слізьми  не  раз,
Вдяглася  пам’ять  у  вінок  скорботи,
Бо  промінь  не  один  завчасно  згас.

Сьогодні  знов  народ  мій  у  тривозі,
Адже  терзає  долю  «східний  брат»,
Здавалось,  не  було  звідтіль  загрози,
Та  Крим  устиг  й  Донбасу  пів  забрать.
Й  думок,  сумних,  лякаюся,  щоразу:
І  друг,  і  брат  в  житті,  щоб  виручать,
А  не  для  того,  в  хату  щоб  залазить,
Вбивати  й  сиротити  онучат.

Історія  іде  по  свому  колу,
Нові  щоразу    в’яже  нам  вузли,
Життя  ж  –  то  найсуворіша  є  школа,
Скоріше  би  назад  ви  поповзли.
18.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707841
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.12.2016

Страшне то дійство – війни на землі

Страшне  то  дійство  –  війни  на  землі,
Адже  війна  п’є  кров  щодня  й  без  міри.
Майбутнє  десь  ховається  в  імлі,
Кругом  снаряди  падають  і  міни.  

Війна  не  знає  слова  «співчуття»,
Свої  у  неї  правила  й  закони.
Вона  –  це  млин,  що  в  жорнах  тре  життя,
Що  стануть  історичною  мукою.  

Війна  –  це  стан,  коли  тікають  сни,
І  звикнути  до  цього  неможливо.
В  ній  губиться  і  вихід  запасний,
Коли  вона  збирає  вкотре  жниво.

Війна  –  це  біль,  один  на  всіх,  важкий,
В  ній  не  буває  милості  до  жертви,
Їй  по  фігу  таланти  і  роки,
Коли  виносить  вирок,  жить  чи  вмерти.

Війна  не  знає  поняття  «простить»
Її  сліди  давно  відомі  в  світі:
Могили,  свіжі…  і  хрести,  хрести,
Де  не  завжди  під  ними  свіжі  квіти.
19.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707716
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.12.2016

Не розмінна ми монета

Раша  хоче  перекроїть
Нашу  Україну.
Скільки  вже  лягло  героїв!
Та  й  сьогодні  гинуть.
Іловайську  чорну  дату,
Дебальцевський  смуток,
Світлодарськ…  Не  передати
Таке  й  не  забути!
Не  розмінна  ми  монета
Для  Європи  й  світу,
Налаштуємо  багнети  –
Досить  вже  терпіти
На  собі  експерименти
Російської  зброї,
Котру  так  спішать  підвезти
Вражі  гумконвої.
Щоб  не  утилізувати,
Цілять  в  груди  наші,
Мінськ  нам  радять  визнавати
І  Європа,  й  Раша.

Братньої  війни  ми  подих
Добре  відчуваєм:
Вивезли  метал,  заводи,
«Градами»  шугають.
Сунуть  карту  нам,  дорожну,
Мовляв,  ще  й  без  плати.
«Терористам  вірить  можна?»  –
Хочеться  спитати.
Поміж  миром  і  війною  –
Два  лиш  кілометри,
В  Миколая  день,  зимою,
Скільки  впало  мертвих?!

Ситі-ситі  ми  цим  миром,
Олланде  і  Меркель,
Співчувать  нам  не  втомились
І  експериментам?
Ще  до  вас  не  долітають
Міни  та  снаряди?
Наших  хлопців  накривають
Гаубиці  й  «гради».
Не  витримують  вже  вуха
І  брехні  Росії.
Досить,  мабуть,  уже  слухать,
Буть  голіруч  ціллю!
Ще  ніхто  війни  не  виграв
Чужими  словами,
Враг,  як  ноги  об  нас  витре,
Прийде  і  за  вами!
19.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707714
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.12.2016

Вони зустрілись

Наснилось  мамі,  що  синок  в  біді.
Чекати  ранку  вже  вона  не  стала,
Умилась  наспіх  в  крижаній  воді,
Останні  гроші  із  ензе  дістала.
Бігцем  побігла  рано  на  вокзал
Й  там  нетерпляче  поїзда  чекала.
Застигла  в  глибині  очей  сльоза.
Ніщо  її  тепер  не  залякає:
Ані  дорога,  хай  і  довга  путь,
Ні  невідомість  –  має  бачить  сина.
Не  міг  же  Бог  слова  її  забуть,
Не  раз  в  молитві  про  синка  просила.

Аж  ось  і  поїзд.  У  вагон  матуся
Свої  нехитрі  речі  занесла.
Згадалась  донька.  Виросла  Катруся  –
Красуня  перша  їхнього  села.
Стовпи  мелькали  і  міста,  і  села,
І  кілометри  бігли  між  коліс.
Бліде  обличчя  мами  –  невеселе,
Зовсім  не  те,  яким  було  колись.

Нарешті  й  до  поста  вона  добралась,
Хоч  довелось  немало  пережить,
Поки  в  людей  дорогу  допиталась:
Війна  ж  іде  тут,  як  ти  не  кажи.  
Бійців  зустріла.  Молодь,  є  і  старші.
У  кожного  жовто-блакитний  знак.
«Захисники,  –подумала,  –  від  Раші.»
Спішила  сина  серед  них  пізнать.

Та  не  так  сталось,  мамі  як  гадалось:
Сказали,  син…  потрапив  у  шпиталь.
Погасла  у  очах  коротка  радість…
«А  де  він?»  –  командира  знов  пита.
І  серце  знову  у  дорогу  кличе…
Пости  і  села,  сіра  і  земля.
Душа  без  звуку  чайкою  кигиче:
Що  ж  наробили  найманці  Кремля?!

Аж  ось  Дніпро.  Шпиталь  стоїть.  Військовий.
Й  питання  перше:  «Так  у  вас  мій  син?»
«Він  тут.  Багато  втратив  крові,  –
Сказав  хірург  і  губу  закусив,  
Як  лікарі,  ми  робим  все  можливе.
І  догляд  відповідний  має  він.»
З  грудей  матусі  вирвався  тужливий
Непевний  звук.  На  неї  погляд  звів
Тоді  вже  лікар.  Знітилася  мати
Дістала  дна  тепер  його  очей:
«Я  сина  свого  буду  доглядати!..
Ведіть,  я  маю  сильне  ще  плече…»

Вони  зустрілись:  мати  і  синочок…
Не  зразу  –  через  кілька  довгих  днів.
Пов’язка,  біла,  покривала  очі…
В  колясці…  син,  тримаючись,  сидів.
Вона  не  впала  синові  на  груди  –
Все  зрозуміла  без  чужих  речей:
До  подиху,  останнього,  з  ним  буде  –
Клялась  собі,  бо  син  же…  без  очей…
19.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707597
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.12.2016

Свято Миколая

Ой,  надворі  зимно,  біло,
Віхола  гуляє.
Свято  до  дітей  прибігло
Свято  Миколая.
Цей  святий  аж  надто  добрий,
В  бороді  –  сніжинки,  
Він  слухняним  і  хоробрим
Вже  припас  машинки.

З  неба  в  вікна  заглядає
Й  вибира  в  торбинці,
Під  подушку  підкладає
Непрості  гостинці:
По  лозинці  –  неслухняним
До  ліжечок  віша,
В  його  торбі,  полотняній,
Книги,  найновіші.

Ранком  сонечком  заскочить
Дідусь,  будить  діток:
«Може  ще  хтось  спати  хоче?»  
Враз  пізнали  діда:
«Хоч  хотілося  зими  нам
І  твоїх  гостинців,
Принеси  ти  краще  мир  нам
У  своїй  торбинці!»
20.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707596
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.12.2016

Назад немає вороття

Сонце  тче  веселу,  теплу  днину.
Колисає  вітер  зелен-гай.
Поспішаю  вкотре  до  хатини,
Пам'яті  струна  де  тихо  гра.
То  не  пісня  над  землею  лине  –
То  весни  замріяна  пора:
Клини  наді  мною,  журавлині,
Тож  душа  від  щастя  завмира.

Ніби  білопінно-ніжна  фея,
Ледь  рожево  яблуня  цвіте,
Простягає  рученьки  до  мене,
А  в  суцвіттях  –  сонце,  золоте,
Йду  до  хати…  Привидами  речі:
Мамина  хустина  і  халат,
Рогачі  й  лопати*  біля  печі,
Виставлені  ненькою    улад.

Стрілися  з  портрета  очі  тата,
Мудрі  і  серйозні,  як  завжди,
З-під  його  рук  виросла  ця  хата,
Нас  до  праці  рано  теж  будив.
Мало  місця  спогадам  у  серці,
За  плечима  –  стежечки  життя,
Посивілі  у  складному  герці,
Та  назад  немає  вороття.
15.12.2016.
*Дерев'яне  знаряддя,  схоже  на  лопату,  для  випікання  хліба  у  печі,  як  правило,  на  листкові  з  капусти.  

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707407
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2016

Українця серце

Точу  щоденно  я  своє  перо,
Щоби  на  все  в  житті  реагувало,
Але  ж  болить  мені  найбільше  кров,
Котру  в  Донбасі  діти  проливають.

О,  скільки  ж  там  понівечених  доль!
І  тисячі  у  небо  вже  злетіли…
Згадаймо  Іловайський  коридор:
Як  жити  наші  хлопчики  хотіли!..

Чому  згорали  вояки  в  котлах
І  гинули  в  Донецьку  під  бетоном?
Як  спати  влада  уночі  могла,
Коли,  здавалось,  у  крові  потонем?!

Та  встояли  орлята!  Ні,  орли
В  нерівному  цім  історичнім  герці,
Заслон,  надійний,  для  усіх  звели,
Бо  в  кожного  з  них  –  українця  серце!..
9.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707402
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.12.2016

Виглядає вже зима

Вже  листопад  перегорнув  останні  дні.

Короткі  стали,  сірі  і  сумні.

Намоклий  лист    він  скинувши  на  землю,

Вклонився  грудню  щиро  і  доземно.


А  той  зрадів,  пославши  морозці,

Вже  холодніше    і    щоці,    й    руці,

І  опустили    голови    жоржини,

Синички    на    деревах    затужили.


У  стріхи  заховались  горобці.

Бач,  винахідливі  які  ці  молодці!

Темніли  у  зажурі  пізні  води,

Бо  після  грудня  січень  на  підході.
 

Ген  із-за  лісу  курявить  зима,

Снігами  й  хуртовинами  всіма.

Та  правди  нікуди,  усе-таки,  подіти:

Найбільше  їй  радіють  наші  діти!
24.12.2012

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707209
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.12.2016

Гомери* України

(Після  прочитання  однойменної  статті  у  фейсбуці).

[u]На  початку  грудня  в  1930  роках(точно  рік  указати  важко,  бо  довго  ця  інформація  була  засекречена)    біля  ст..  Козача  Лопань  було  розстріляно  337  кобзарів-лірників,  котрих  звезли  до  Харкова  (тодішньої  столиці  України)  буцімто  на  з’їзд.  
[/u]
Сліпі  Гомери  неньки  України

У  Харків**    звозилися  на  важливий  з’їзд.

Співці  не  знали,  що  відтак  загинуть…

Та  не  згубивсь  в  історії  їх  слід.


Тік  день,  грудневий,  вітряний,холодний…

При  кожному  сліпому  кобзарі

Був  поводир  –  дрібне  хлоп’я,  голодне.

Торбина  на  плечі  для  сухарів.

А  в  кобзаря  –  його  незмінна  кобза,

Вона  йому  –  дружина  і  сім’я.

Життя  його  –  гірка  суцільна  проза.

Ще  й  доля  з  ним.  І  в  кожного  –  своя.


Про  волю  їх  пісні  і  думи,  й  мова.

Гортали  й  історичні  сторінки

У  спеку  й  дощ,  і  в  пору,  у  зимову

Їх  слухали  і  діти,  і  жінки.

І  зморшками  лоби  перекривало

Чоловікам,  ба,  напівкріпакам,

Як  кобзарі  співали  про  навалу,

Про  запорожців,  Байду-козака.

Тоді  чоловіки,  мов  підростали,

Охоплені  незвіданим  чуттям,

А  в  душі  наливалось  тверді-сталі,

З  покори  виривалося  життя.


Співців,  їх  думи  влада  не  любила.

Їх  скликавши  на  форум,  непростий,

Більше  трьохсот  у  ешелон  набили,

В  Москву,  мовляв,  збирались  відвезти.

Й  не  бачили  сліпі,  де  зупинився

Той  ешелон,  що  віз  їх  в  нікуди,

І  як  рельєф  навколо  них  змінився,

Як  яр  дорогу  перегородив.

Очей  також  не  бачили  дитячих,

Лиш…  трепет  чули  рук  поводирів…

І  тільки  Лопань  пам’ята  Козача,

Дітей  як…  розстріляли  й  кобзарів…

Як  на  снігу  цвіло  вогнем  багаття:

Горіли  кобзи  –  їх  не  загасить…

Палило  їх  в  погонах  дике  гаддя  –

Системи  то  покірні,  вірні    пси.


Примовкла  пісня-дума  в  Україні,

Та  пам’ять  не  вмира  про  кобзарів,

Потроху  виправля  народ  коліна...

Озвуться  й  думи  із  могил,  старі!..
18.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

*Гомер  –  давньогрецький  сліпий  поет-співець.

**Харків  –  столиця  Радянської  України  до  1934року.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707206
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 18.12.2016

Він… вижив…

Чи  є  народ,  щоби  такі  страждання
Зміг  пронести  крізь  темряву  століть:
Пожежі,  війни,  голод  і  повстання?
Він…  вижив!  Не  судилось  околіть!

Чи  є  пісні  такі  ще  на  планеті,
Щоб    з  болю  народилися  й  журби?
Це  з  ними  йшов  народ  наш  на  багнети,
Таких  пісень  не  відають  раби.  

А  чи  земля,  багатша,  є  у  світі
Із  долею,  тяжкою,  орача,
З  мереживом  зими,  весни  і  літа
Й  духмяним  запахом  хлібини-калача?

Це  ми  її  своїми  мозолями
Леліяли  завжди,  немов  живу,
То  кров’ю  поливали,  то  сльозами,
Втрачали  й  здобували  булаву.

Ми  карту,  чорну,  вивчили  Росії:
Печора  в  ній,  Норильськ*  і  Воркута.*
Дух  волі  й  там  народ  наш  рясно  сіяв,
Але  земля  під  ним  була  не  та.

Зна  наші  муки  і  тайга,  сибірська,
Пив  нашу  кров  «Горлаг*»,  Екібастуз,*
Енкавеесу  непростимі  звірства  –
Скрутити  ж  нас  не  вистачило  уз.

Вкидали  нас  у  війни,  у  криваві,
Стогнали  де  В’єтнам  і  Гондурас,
І  правду  про  Афган    не  відкривали
Так  само,  як  сьогодні  про  Донбас.

Здавалося,  що  випив  чашу  горя
І  відновився-відродивсь  народ,
Росія  ж,  мов  чума,  у  Чорнім  морі,
Й  катує  тих  в  Криму,  хто  патріот.  

Це  наш  народ  пройшов  крізь  ці    страждання
На  протязі  кількох  важких  століть:
Пожежі,  війни,  зради,  постмайданні…
Він…  вижив!  Незборимий  він!  Не  зліть!..
15.12.2016.
*  Міста  і  табори  в  Росії,  де  відбувалися  повстання  політв’язнів,  засуджених  за  ст..58  на  10-15років,  основна  кількість  яких  були  українці.  Саме  вони  були    організаторами  тих  повстань,  борцями  проти  стукачів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707090
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 17.12.2016

Собор Михайлівський

[u]Кожного  11грудня  після  2013року  у  Києві  дзвони  Михайлівського  собору  нагадують  Україні,  як  тодішня  влада  хотіла  зачистити  Євромайдан,  кинувши  тисячі  силовиків.  Але  народ  вистояв.  Собор  став  тоді  прихистком  для  сотень  поранених.  
До  цього  собор  мовчав  майже  8століть  (з  часу  нападу  монголів  у  1240році).
[/u]
Собор  Михайлівський  вже  третій  рік  підряд
Своїми  дзвонами  у  день,  грудневий,  тужить,
І  хоча  шини  на  Майдані  не  горять,
Російські  танки  наш  Донбас  «утюжать».

Укотре  він  нагадує  всім  нам,
Щоби  народна  пам’ять  не  старіла,
Не  вірили  ніколи  щоб  панам,
Уміло  щоб  чужі  стрічали  стріли.

Коли  я  чую  той  тривожний  дзвін,
Знов  риюсь  в  історичному  лахмітті,
Й  спливає,  як  народ  покликав  він
Орду  зустріти  у  крові  по  лікті.

І  пророста  надія,  хай  хитка:
Монголи  щезли  –  щезне  і  Росія,
Бо  доля  завойовника  така.
А  землю,  мирну,  житом  ще  засієм!
12.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707089
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 17.12.2016

Ми є люди з тобою

Ми    є    люди    з    тобою    –
Це    найвище    звання,
Народились    з    любові,
Отже    це    не    звільня
Нас    від    того,    що    люди
Мають    жить,    як    брати,
Тож    давайте    так    будем
Жити    він,    я    і    ти.  

Ми    є    люди    –    це    значить    –
Ми    є    діти    Землі,
Головне    де    з    призначень    –
Посміхатись    зорі,
Цій    володарці    долі
І    людей,    і    країн,
Милуватись    роздоллям,
Вище    буть    королів.

Ми    є    люди    з    тобою…
В    цім    висока    є    суть:
Ні    війна,    ні    розбої
Щастя    не    принесуть.
Ми    є    люди    з    тобою,
Будьмо    й    завтра    людьми
Ті,    що    в    полі,    в    забої.
Україна    –    це    ми!
25.02.2015.  

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706904
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.12.2016

Коли тікають сни посеред ночі

Коли    тікають    сни    посеред    ночі,
То    запрягаю    я    свої    думки
І    про    життя,    дитяче    і    дівоче,
І    про    заміжні    непрості    роки.

Все    пережите    проживаю    в    -енне,
Змінити    щось    не    дозволяє    час;
І    непросте,    і    заразом    буденне,
Але    життя    лише    одне    у    нас.
16.10.2014.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706903
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.12.2016

Чи є у світі ще така земля?

Чи  є  у  світі  ще  така  земля,
Щоб  так  чорніла  галкою  у  полі,
Щоби  могла  так  око  забавлять
Й  стогнала  у  ярмі  чужім  без  волі.

Чи  є  у  світі  ще  такий  народ,
Який  уміє  землю  так  любити,
За  неї  ладен  будь-кого  збороть,
Життя  дітей  не  пошкодує  в  битві?

Чи  є  у  світі  ще  така  краса,
Яку  так  важко  випити  словами,
Де  так  рясніє  матері  сльоза,
Бо  землю  кров’ю  діти  засівали?
27.06.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706693
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 15.12.2016

Міні-вірші

Спокійно  спати,  бач,  не  кожен  може.
Чому  так  є?  Я  легко  доведу:
Сумління  лиш  того  в  житті  не  гложе,
Хто  з  ним  завжди  і  всюди  у  ладу.
***
Людиною  прожить  мені  так  хочеться,
Людське  обличчя  людям  зберегти,
Не  буде  і  твоє  сумління  корчиться,
Коли  це  гасло  матимеш  і  ти.
***
Найбільша  у  держав,  сімей  є  вада,
Коли  негідник  чи  дурак  при  владі.
***
Тривожать  війни  світ  вогнем  і  кров’ю  –
Червоний  з  чорним  поруч  кольори.
Ненависть  в  вічній  боротьбі  з  любов’ю  –
Чомусь  давно  так  послано  згори!..
***
А  дні,  немов  птахи,  летять  в  історію,
Й  назад  нема  й  не  буде  вороття,
Живи,  щоб  не  було  за  себе  соромно,
Бо  лиш  одне  в  нас  на  землі  життя.
***

Пробачити  –  не  значить  –  все  забуть    –
Не  тіло  ранить  слово  –  серце  й  душу,
Тому  розважливим  і  мудрим  завжди  будь,
Каратися  пізніш  себе  не  змушуй.
***
Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706689
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2016

Чи є в вас серце? Діти, діти!

Штовхались,    товпились    слова,    
В    рядки    так    важко    їм    лягати,
Тож    кострубато    так:    вдова,
Стара,    слаба,    дітей    двох    мати.
Живе,    як    Бог    дасть,    в    самоті.
Важкі    вже    руки,    ноги    сині…
На    стінах    –    фота.      Молоді…
Вона    –    у    парі,    донька    з    сином…

Дровцята    в    грубі    гоготять,  
Сусідка    тільки    розтопила,
Старенька    прикрива    котят
(Спустила    Мурка    з-під    стропила).
«Не    змерзли    щоб,    такі    ж    малі,»    –
Міркує    вголос    сива    бабця
І    тре    холодні    мозолі.
Прикрила    очі.    Знебулася…

І    проплило,    немов    у    сні,
Життя    її,    все,    до    дрібниці,    
Як    і    побрались    повесні,
Як    викопав    Іван    криницю,
Як    потім    хату    вже    звели    –
Своє    гніздечко    наймиліше.
Про    діток    мову    завели,
Казав    Іван:    «Якби    побільше.»

«Подарував    Всевишній    двох,
У    рік,    що    був    перед    війною,
Якраз    під    празник,    під      Різдво,»  –
Заслало      очі    пеленою.
Пішов    Іван.    І    в    перші    дні
Його    війна    в    бою    скосила.
Вона    ж,    хоч    оченьки    й    сумні,
Та    доньку    бавила    і    сина.

О,    скільки    зведено    ночей,
Поки    вони    на    ноги    стали!
Колись    слабке    її    плече
Тепер    було,    немов    із    сталі.
Робила    в    полі,    наче    віл,
В    дворі,    у    хаті,    на    городі,
Розтерті    ноги    до    крові…
Терпіла…    Бач,    така    порода.

А    потім…    Потім,    як    млинок
На    вітрі    крутиться    і    верне,
Життя    крутило    так.    Синок,
Дочка...    Чуть    світ    –    вона    на    фермі.
Усе    робила,    як    могла,
Дітей    будила    до    роботи,
Та    й    полетіли    із    села
Подалі.    Мати    –    у    турботі:

То    примудриться    щось    послать,
Листів    від    кожного    чекає,
Готова    все    була    здолать
(Живуть    в    далекім    діти    краї).
Не    зчулась,    як    життя    пройшло,
Сховалась    старість    за    плечима…
Газдиня    на    усе    село    –
Тепер    ледь    бачила    очима.
Чекає    вісточки    від    них,
Раділа    внукам,    правнучатам:
«Які    то    вже    тепер    вони?..
Не    їдуть…    Нікого    й    стрічати…»

Сусідка    дров    іще    внесла,
Стареньку    щоб    якось    зігріти,
На    фота    глянула:    «Діла!..
Чи    є    в    вас    серце?    Діти,    діти!..»
13.02.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706499
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.12.2016

Дітьми дорожіть же, люди

Коли    залиша    лебідка
І    лебедя,    і    гніздо,
Це    так    неприродно    й    бридко    –
Не    хвалить    цього    ніхто.
Коли    забува    лебідка,
Що    мати    вона    й    одна,
Що    плачуть    без    неї    дітки,
Й    осудить    її    рідня,
Тоді    вона      не    лебідка,
А    швидше      –    зозуля-птах.
Її    не    хвилюють    дітки,
Хоч    в    сивих    уже    літах.
Зозуля    кує    красиво    –
Живе    вона    як,    хто    зна?
Пробачити      мо’    й    просила,
Та    син    її…    не    впізнав…
Нехай    це    уроком    буде
І    людям,    і    птахам    –    всім.
Дітьми    дорожіть    же,    люди,  
Свою    їм    любов    несіть.
12.02.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706491
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.12.2016

Щоб слово солдатом стало

Крізь  ситечко  серця  війну  пропускаю,
Щоб  вилити  на  папері
Дочірню  любов  до  Вкраїнського  краю
У  звичній  мені  манері:
Щоб  слово  солдатом,  воюючим  стало
За  мир  на  землі,  праотчій,
У  спротив  до  ворога  щоб  виростало,
Усім  відкривало  очі.

Удосталь  ми  горя  уже  напилися,
Ми  нація  вільна,  горда,
Тож  кожен  собі  у  душі  поклянися,
Єдиним  щоб  стать  народом.
Щоб  захід  і  схід  врешті-решт  обнялися
І  з  Кримом  в  єдине  ціле,
Полеглих  героїв  щоб  мрії  збулися
І  люди  цьому  раділи.
13.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706285
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.12.2016

Ми всі поранені війною

Ми  всі  поранені  підступною  війною
(Її  осколки  в  кожному  із  нас),
Життя  синів  сьогодні  є  ціною
За  наш  далекий  і  близький  Донбас.

Ці  рани  незагойні  в  душах,  наших,
Не  скоро  угамується  їх  біль,
Який  принесла  вкотре  уже  Раша,
Щоби  перетворити  нас  в  рабів.

Але  немає  в  світі  цьому  сили,
Щоби  могла  наш  дух  перемогти.
Моя  Вкраїна,  вільна  і  красива,
Приречена  і  жити,  і  цвісти!
13.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706284
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.12.2016

Клекоче бій. Ридають небеса.

Клекоче  бій.  Ридають  небеса.
Змішалися  там  кров  і  сльози,  й  муки…
Там  кожен  вибух  землю  колиса…
Тіла  лежать,  а  поряд  –  ноги,  руки…

Сховалось  сонце  в  почорнілий  дим,
Воно  від  горя  також  потемніло,
Боялося  заглянути  туди,
Чекало.  Щоби  небо  заніміло.

Туди  ж  злітали  й  душі  вояків,
Їм  простелили  ангели  дорогу
До  тих,  котрі  на  протязі  віків
Кували  Україні  перемогу.  
Чернігів.  12.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706096
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 12.12.2016

Землі, моєї, доля під прицілом

Летить  життя,  немов  вітри,  осінні,
Рвучкі,  холодні,  часом  із  дощем;
Землі  моєї  доля  під  прицілом
Й  від  того  в  серці  осідає  щем…

Чому  ж  така  ти,  доле,  безталанна?
А  мо’,  Всевишній  відвернувсь  від  нас,
Бо  ж  Україну  розривають  клани:
Не  поділили  Крим,  тепер  Донбас.

Їм  не  болять  людські  щоденні  втрати
І  навіть  доля  матінки  землі,
Плодять  безвольну  і  беззубу  «вату»,
І  за  одно  з  тими,  що  у  Кремлі.

Проснись,  народе,  зупини  грабунок  –
По  всьому  світу  вже  твоє  добро,
Не  раз  ти  пригубляв  свободи  трунок
І  боронив  від  недругів  Дніпро.

Ще  маєш  порох  у  порохівницях,
І  з  кланами  тобі  не  по  путі;
Історія  –  це  вічна  шахівниця,
Де  перемога  сильного  в  житті.  

Хіба  тебе  не  кличе  вже  до  бою
Загиблих  кров,  що  рятувала  нас?
Ти  маєш  стати  знов  самим  собою,
Не  маєш  права  втратити  цей  час!
12.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706095
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 12.12.2016

В автобус заходив юнак

В    автобус,    що    йшов    із    Полтави    в    Хорол,
З    речами    юнак…    Мо’,    з    дому…
Своє    хвилювання    він    чемно    зборов.
Ще    й    мама...    (в    очах    –    утома)    

Дивилась      у    двері        синочкові    вслід,
Мов    долю    його    благала:
Не    буде    для    нього    жорстоким    хай    світ,
Рівненька    стезя    лягає.

Легка    і    тверда    нехай    буде    для    ніг,
Щоби    не    заспотикались.
Чекати    завжди    буде    отчий    поріг,
Якщо    раптом    заблукає.

А    рушив    автобус    –    ті    очі    в    вікні
Ще    їхали    довго    за    мною…
Чому    ж    не    такою    любов    є    синів,
Як    у    матерів,    –    земною?
22.11.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705915
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 11.12.2016

Дивний стрівся чоловік

Три    подружки    ішли-пливли    по    місту,
Весняна    синь    світилася    в    очах.
У    душах    –    і    тривожно,    й    урочисто,
Бо    ж    квапились    життя    нове    почать.

Учора    відлунав    останній    дзвоник    –
Він    юність    від    дитинства    відділив    –
Тепер    вони    не    підлітки    вже    кволі    –
На    зрілість    перші    заліки    здали.

І    сонечко    їм    тепло    усміхалось,
І    ледь    встигав    за    ними    юний    вік,
Здавалося,    усе    навкруг  прибралось,
От    тільки    дивний    стрівся    чоловік,

Пропитий    до    останньої    клітини,
Мав    порожнечу    в    синіх    теж    очах
(Одної    з    них    це    батько    був.    Дитини...
Він    не    впізнав    –    шукав    могорича).

І    коли    з    ним    дівчатка    порівнялись,
Дочка    свій    погляд    відвела    убік,
Про    батька    вона    друзям    не    призналась.
Та    й    чи    пробачить    це    колись    собі?..

Але    сьогодні    в    неї    було    свято    –
Подолана    важлива    висота.
«А    може    б,    слід    було    і    обізватись?»    –
Горіли    щоки    з    сорому-стида.
10.06.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705911
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 11.12.2016

Дощик, сірий, з неба сіяв (Слова для пісні)

Дощик,  сірий,  з  неба  сіяв,
Мов  осінній  сум,
Як  на  воду  птаха  сіла  –
Виткала  красу.
Та  пташина  –  то  лебідка  –
Воду  ледь  горта…
«Ти  куди  летіла  й  звідки?»  –
Річечка  пита.

«Ой,  летіли  ми  зі  сходу  –
Край  той  у  війні.
Не  забуду  цього  зроду:
Вдарили  вогні.
Над  Донбасом  пролітали
Разом  ми  з  дітьми,
Й  не  одненьке  тіло  впало
З  мертвими  крильми.

Мій  коханий,  мої  діти
Більше  не  злетять,
Не  цінується  у  світі
І  людське  життя…»
Сіяв  дощик  з  неба,  сірий,
Сльози  їй  змивав…
Смертю  знову  «гради»  сіють  –
Бій  іще  тривав…
8.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705740
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.12.2016

Він їхав знов туди…

Він    їхав    знов    туди,    де    був    торік,
Де    з    долею    удвох    перебували.
Вона    його,    чи    він    її    вберіг
І    рашівську    спинили    все    ж    навалу?..

Він    їхав    знов    в    задимлений    Донбас,
Зруйнований    наполовину,    чорний,
Щоб    з    долею    знов    рятувати    нас…
(Повістку    знов    отримав…    тільки    вчора).

А    дома    ж    залишилася    сім  ‘я:
Батьки,    дружина    й    діточки,    обоє,
Й    земля,    Чернігівська,    і    рідна,    і  своя,
Й  молитва    мамина  –  свята  розмова    з  Богом.

Він    вернеться    таки    живим    колись,
І    мир    в    Донбасі    все-таки    настане.
Дай,    Боже,    щоби    мрії    ці    збулись
Й    мара    війни    назавжди    хай    розтане!..
22.11.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705739
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.12.2016

Здригнувся світ

Здригнувся    світ    у    котрий    уже    раз    –
Майдан    горів,    тепер    горить    Донбас,
І    доля    України    –    на    кону    –
Росія    ж    утягла    нас    у    війну.

І    гинуть    українці    –    батько    й    син    –
За    землю    несказанної    краси,
За    волю    гинуть    і    за    свій    народ,
Де    кожен    є    герой    і    патріот.

І    стогне    Україна    день    і    ніч,
Бо    ж    з    ворогом    зустрілась    віч-на-віч,
І    корчиться    від    ран    тяжких    земля,
Котра    чекала    щастя    із    Кремля.

Та    не    бува    законів    для    війни,
Бо    гинуть    мирні    люди    без    вини:
Жінки    й    чоловіки,    старі    й    малі
І    моторошно    від    смертей    землі…
20.07.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705577
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2016

На тілі Вкраїни рана

На    тілі    Вкраїни    рана,
Її    –    не    залікувать…
Ти    радий    тепер,    тиране?
Не    вмієш    і    шкодувать
За    тим,    що    засіяв    смертю,
Що    гине    найкращий    цвіт…
А    може,    перш    ніж    умерти,
Ти    знищити    хочеш    світ?

Нарешті    знайшлося    слово,
Тебе    як    повеличать:
Для    світу    всього    –    «Х…о»    він!
Поставлю    і    я    печать.
Таких    не    хвилюють    люди,
Ні    Біблія,    ні    Коран.
Ти    Богом    задумав    бути?
Не    Бог    ти    –    тупий    тиран.

Немає    в    тобі    любові,
Скалічити    здатен,    вбить,
Лиш    зло    стоїть    за    тобою
І    з    цинку    важкі    гроби.
Та    Бог    ізгори    все    бачить,
Вривається    вже    терпець.
Гадаю,    Він    не    пробачить,
Близький    тобі    вже    кінець!..    
17.02.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705574
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2016

Осінню казку пише листопад

Осінню  казку  пише  листопад
Вже  не  таку,  усміхнено-красиву,
Ріллею  ліг  на  зиму  у    степах,
Чи  маревом  понад  болотом,  сивим.

Ця    казка  добігає  до  кінця,
Фінал  ховає  свій  під  падолистом.
Він  до  калини  в  лісі  залицявсь.
Подарувавши  їй  до  свят  намисто.

Холодний  ранок  інеєм  пропах,
Вітрець  на  гіллі  ще  не  колихався,
В  мереживі,  ажурному,  реп’ях
До  мене  й  сонця  радо  усміхався.

У  сіру  шаль  прибрались  небеса,
Хотіли  ранок  подихом  зігріти.
Цю  казку  грудень  зможе  дописать,
Як  подарує  вікнам  дивні  квіти.
26.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко0.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705391
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.12.2016

Живий синок

Давно    вже    сонце    заплило    за      гору,
Безсонна    ніч    до    ранку    ледь    повзла:
Важке    матусю    огорнуло    горе…
Чи    доля    жартувала    з    нею    зла?

Її    синочка-красеня,    святого,
Здалося,    куля    мітила    убить…
Хотілось    би    заглянуть    в    очі    того,
Хто    став    на    шлях    страшної    боротьби.

За    що    воюєш,    вбивце-супостате?
Ти    проти    кого    зброю    повернув?
Свою    країну    став    четвертувати,
Цю    розпаливши    непросту    війну?

Мовчала    ніч,    як    завжди,    безголоса,
Читала    в    тиші    мамині    думки…
А    над    Донбасом    пропливала    осінь,
Й    стікали    кров’ю    наші    вояки.

Лежить    матуся.    Й    очі    не  закрила.
І    серце    стука,    ніби    метроном.
«Якби    ж    то    мала    ангельські    я    крила,
Була    би    там,»    –    бесідує    зі    сном.

Не    помогло    матусі    і    снодійне,
А    ранок    як    спустився    від    зірок,
Подарував    дзвінком    святу    надію:
«Поранений,    але    живий…    синок!..»
15.10.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705389
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.12.2016

Я долю свою вишию хрестами (Слова для пісні) .

Я  долю  свою  вистелю  любов’ю
До  тебе,  земле,  й  рідної  сім’ї,
Поради  попрошу  в  самого  Бога:
«Дай  мудрості  для  всіх  дітей  твоїх!»
Я  долю  свою  вишию  хрестами,
Червоні  й  чорні  поряд  покладу
І  вип’ю  все  те  спраглими  устами,
Щоб  відвернути  від  землі  біду.

Я  долю  свою  квітами  засію,
Щоб  звеселити  ними  білий  світ,
Щоби  навік  затямила  Росія,
Що  маєм  свій,  прадавній  заповіт:
«Із  Волею  і  Правдою  лиш  жити
На  Українській  праведній  землі,
Нікому  і  ніколи  не  служити.»
З  прадавніх  літ  сам  Бог  нам  повелів.
23.10.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705218
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.12.2016

О доле!

(Після  прочитання  твору  "Доля"  Надежди  М.)

О  доле,  сива!  Птахо,  невловима!
Ти  часто  вітром  стукаєш  в  вікно,
Або  ведеш  стежинами,  кривими,
І  тчеш  із  буднів  сіре  полотно.

О  доле!  Мила  ластівко,  крилата!
Пасу  я  твій  під  хмарами  політ
І  мрію  під  крилом,  твоїм,  літати,
І  серцем  пізнавати  білий  світ.

О  доле!  Ти  і  слава  моя,  й  плаха,
І  та  із  найвірніших  рятівниць,
Котра,  коли  в  житті  летить  все  прахом,
То  посилає  світло  блискавиць.

Зберу  тоді  їх  голими  руками
І  на  життєве  жезло  нанижу,
А  трохи  помудрію  із  роками,
То  про  життя  поему  напишу.
6.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705212
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.12.2016

Летіла ластівка (2) (Повторно) .

Летіла    ластівка,    летіла
Через    ліси,    моря,    поля,
Несла    і    душу    свою,    й    тіло,
Домівку    бачила    здаля.

Вона    давно    цього    чекала
І    навіть    марила    у    сні,
Не    дні    –    години    рахувала.
Тепер    завдячує    весні.

Земля    і    пахне,    і    парує,
Крилу    наснаги    додає.
Любові    вибір    і    добру    є    –
В    гніздо    б    потрапити    своє.

Воно    єдине    й    найтепліше    –
Там    ластів’яти    перший    зойк,
Тому    воно    і    найрідніше,
Бо    хто    відчув    це    хоч    разок,

Той    знає    інші    ціни    й    цілі    –
Приходить    все    це    із    життям.
І    ластівка,    що    уціліла,
Те    саме    скаже.    Це    затям.

Летіла    ластівка,    летіла
З    весною    разом    на    крилі,
Несла    і    душу    свою,    й    тіло,
Щоб    стати    втіхою    мені.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705015
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.12.2016

Життєва казка

Нам    роки    весноньки    несуть
І    красні    літечка.
Життя    людського    справжня    суть    –
Жили    щоб    діточки.

Щоб    не    кінчався    родовід
І    небо    зоряне,
Світились    роси    щоб    в    траві,
Поля    щоб    зорані.

Рясніють    хай    густі    жита,
З    небом    стрічаються,
Життєва    казка    золота
Хай    не    кінчається…
6.06.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705011
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.12.2016

Поезія наша різна

Поезія  наша  різна
І  різних  людей  збира,
Частенько  аж  надто  грізна,
То,  наче  дитя,  капризна,  –
Така  в  одну  мить  згора.  

А  є  і  така,  що  п’ється,
І  випить  немає  сил.
І  плаче  вона,  й  сміється,
В  ранкову  траву  проллється
Краплиночками  роси.

Й  слова  простеля,  мов  душу,
Усе  ними  огорта:
І  річку,  й  крислату  грушу,
В  них  думка  звучить  потужно.
Поезія  ця  свята.

Поезія  наша  різна,
Як  різні  усі  і  ми,
Тож  поки  іще  не  пізно,
Віршуймо.  І  після  тризни
Залишимось  між  людьми.
12.07.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704816
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.12.2016

Розповзлись густі тумани

Розповзлись  густі  тумани,
Сиво-кучеряві,
Річку  вкрили  і  лимани,
В  воду  заглядали.
А  там  –  рибки-дзиги  грали,
Мили  лисці  ноги,
В  очеретяному  раї
Не  чути  нікого.

І  здалось  на  мить  туманам,
Що  й  вода  примовкла,
Бачать:  лисочка  тримає
Рибку  світло-жовту.
Верби  коси  опустили,
Ними  п’ють  водицю,
– Шкода  рибку,  –так  просили
Дику  вони  птицю.

Як  тумани  піднялися,
Сиві  та  лапаті,
Дві  пташини  обнялися…
Не  веліло  спати
Сонце,  що  ледь  пробивалось
Крізь  густу  завісу.
Хвильки  бігли,  ніби  грались,
По  водиці,  звісно.  
26.03.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704813
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.12.2016

Ніч полонила гори

Ніч    полонила    гори,
Тихо    зійшла    в    поля.
Пташка    крилечком    горне
Ближче    своє    маля.
Слухають    шепіт    річки
Місяць    ясний,    зірки    –
Вірна    сторожа    нічки,
Найнята    на    віки.

Ранок    іще    не    може
Ночі    перебороть.
Сонечко    не    тривожить
Стомлений    теж    народ.
Ніч    –    то    не    тільки    диво    –    
Загадка    не    проста:
Тих,    хто    любив,    збудила,
Й    стрілися    їх    уста.
30.11.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704603
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.12.2016

Міні-вірші

Слова    свої    занурить
 в    кожну    душу,
Щоб,    як    зерно,    могли    там    ізійти,
Щоб    люди    не    були
 сліпі,    байдужі,
Щоб  місце  у  житті    змогли    знайти.
У    цьому    сенс          життя    мого,
мій    друже,
                                         Мене    ж    за    це,    прошу,    не    осуди!
***
Простить  –  не    означає    –    все    забуть,
Відсутній    термін    в    пам’яті      «табу».
***
Буває    дружба    на    усе    життя,
Хоч    рідко,    але    все    таки    буває,
Якщо    це    друзі    справжні    –    не    сміття,
Котрі    про    честь    свою    не    забувають.  
***
Кажуть,    що    доля,    ніби    птах      крилатий,
Коли    впіймаєш,    будеш    ти    багатий,
Щасливий    теж    і    матимеш    везіння,
А    не    впіймаєш    –    запасись    терпінням.
***
Питання    виникає    знову    й    знову:
Чом    України    шлях    такий    важкий?
У    відповідь:    біда    не    в    вірі    й    мові,
Біда    у    тім,    хто    наші    ватажки.
***

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704598
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.12.2016

Вони умирали двічі

(В  продовження  теми  форсування  Дніпра  в  листопаді  1943р.,  коли  ціною  великих  жертв  Київ  був  таки  взятий.)

Вони    воювали    вперше
І    з    ворогом,    і    з    водою    –
То    час    був    великих    звершень:
Вони    у    бою…    без    зброї…
На    берег    спішили,    правий,
Столицю      аби    звільнити;
Навстріч      вогняні    заграви,
Ті,    після    яких      не    жити.

Охоплював    дикий    відчай
Їх    в    водах,    святих,    Дніпрових…
Хто    право    дав    їх    калічить,
Ще    юних,    а    вже    героїв?
Згасали    їх    очі-свічі…
Не    бігли    у    хлопців    сльози,
Дніпро    заглядав    у    вічі  
Й    останні    слова    відносив.

А    потім    вмирали    вдруге,
Коли    свої…    підривали,
Мовляв,    то    не    є    наруга,
Бо    з    трупів    були    завали.
Й    стогнав    очерет    іржавий
Із    заростей    прибережних:
«А    ви    за    яку    державу
У    жертву    життя    принесли?»

Мовчали…    й    вода,    й    герої,
Адже    не    розкажуть    мертві,
Як    юних    їх,    під    конвоєм,
У    пащу    вкидали    смерті…
Вони    умирали    двічі,
Щоб    Київ    постав    Героєм.
Та      він…    не    поставив    свічі,
Історію  …    перекроїв…

Вони    умирали    двічі,
Жили    щоб    і    ми,    й    столиця,
Дух    волі    щоб    дув      із    Січі,
Війни    не    було.    Й    пшениця,
Й    жита    на    полях    родили,
І    хвилі    Дніпром    гуляли,
Й    народ,    як    одна    родина,
Й    історію…    виправляли.

Вони    умирали    двічі
В    холодних    осінніх    водах.
Їх    роки…    ще      небо    лічить
І    їх    пам’ятає    вроду.
Вони    умирали    двічі,
Й    забути    їх    –    значить,    зрадить…
Для    них    не    потрібні    Віче,
Салюти,    гучні    паради      –
Лиш    тиха    розмова    з    Богом
Й    запалені    нами    свічі,
Й    ми    стали    самі    собою…
За    нас    же…    вмирали    двічі…
6.11.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704407
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 03.12.2016

Жити буде!. .

То  не  паморозь  упала  –    
рання  сивина  –

Скроні  так  розмалювала    
юнаку  війна,

Йшов  туди,  веселий,  чорний,    
ямки  на  щоках…

Бій  запеклий  був  учора…    
І…  одна  рука…



Непритомний  впав…  у  шоці…
Мов  мерця,  звели…

Вже  не  ямочки  у  хлопця  –    
рани  зацвіли.

Лиш  ясніли  очі,  сині,    
задивились  в  вись…

«О,  яка  ж  вона  красива!    
Війни  де  взялись?!


Що  ділити  хочуть  люди?»  –    
Спрагу  п’є  душа.

Санінструктор:  «Жити  буде!..
В  госпіталь  рушай!..»

То  не  паморозь  упала  –    
рання  сивина,

Ямки  кров’ю  малювала    
юнаку  війна.
18.05.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704404
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.12.2016

Душа народу корчиться від болю

                                                   
Душа    народу    корчиться    від    болю,
Адже    загарбник    ходить    по    землі.
Заміривсь    Кремль    на    нашу    долю    й    волю,
До    Криму    шлях    прокласти    тим    звелів,
Хто    тут    «під    кайфом»,    словом,      терористам,
Вести    під    прикриттям    російським    бій:
Тут    «зеки»    з    автоматами    й    артисти,
Їх    Батьківщина    –    Псков,  Урал,    Сибір.

Зима    і    дощ    вогонь    той    не    спиняють,
Хоч    по    коліна    у    крові    Донбас,
Росія    ж    «гумконвої»    посилає
Із    зброєю,    щоб    винищити    нас.
Давно    там    сміх    і    пісня    не    бриніли,
В    вогні    й    руїнах      весь    Донецький    край.
Там    серце    промислове    України
Спинилось,    бо    настав    російський    «рай».

Та    ворогові    нас    не    подолати,
Бо    наша    зброя    –    віра    і    любов,
Господарями    станемо    у    хаті,
Бо    з    нами    Правда    і    Великий    Бог.    
 3.02.2015.  
Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704269
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.12.2016

Шлях до щастя

(Основою  для  написання  твору  став  випадок,  про  який  дізналася  із  новин  ТСН.)

Свій  шлях  до  щастя  в  кожного  із  нас,
Це  часто  не  прості  випробування:
Для  них  –  війна,  собака  і  Донбас,
Поки  зустріли  тут  своє  кохання.  

Він  молодий,  вродливий  і…  глухий,
Приїхав  на  велику  Україну:
Російський  триколор  не  до  снаги  –
Не  захотів  там  жити  на  колінах.

Його  багатство  –  чорний  вірний  пес
(як  міг  лишити  друга  на  поталу),
Не  уявляв  без  нього  він  себе,  
Хоч  з  ним  не  раз  біда  його  стрічала.

Чимало  ще  між  нас  черствих  людей,
В  таких  серцях  і  влітку  прохолодно,
Не  міг  знайти  з  ним  житла  він  ніде,
То  ж  просто  неба  спали  і…  голодні…

Аж  раптом  стрілась  та,  що  лиш  одна
Була  і  є  на  цілім  білім  світі,
Побачила  тоді  обох  вона,
І  розцвіло  у  їхніх  душах  літо.

Звела  їх  доля,  щоб  жили  утрьох
Вона  і  він,  і  друг,  обом  їм  вірний,
Нагородив  їх  донечкою    Бог,
Котра  була  для  них  кохана  й  рідна.  

Зустріла  я  усіх  їх  чотирьох,
Усміхнених,  по-справжньому  щасливих,
Побачила  й  упевнений  їх  крок,
А  у  очах  їх  –    сяйво,  особливе.

Нехай  на  сході  ще  гримить  війна,
Та  саме  їй  завдячують  цим  щастям:
Назустріч  долі    вигнала  вона…  
Таке  в  житті  стрічається  не  часто...
Чернігів  1.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2016

І став Дніпро холодним полем брані

Ішла    війна…      Верталася    зі    сходу…

Вогненні    кроки    міряла    назад.

Найважче    їй    було    долати    води…

Під    Києвом    збиралася    гроза…


І    став    Дніпро    холодним    полем    брані,

Схрестилися    де    шпаги    у    війні,

Отримавши    напівсмертельну    рану,

Він    вистояв…    Сказав    фашисту:    «Ні!»


Кипів    Дніпро    рожевою    водою,

Під    залпами,    немов    живий    стогнав,

З    коричневою    бився    як    ордою,

І    не    одну    молитву    тут    спізнав,


Як    обіймав    тіла    солдат,    ще    теплі,

І    плакав,    опускаючи    на    дно,

І    не    одна    душа    людська    отерпла,

Коли    дивилась    на      страшний    Содом.


Давно    минув    гарячий,    сорок    третій,

Та    рана    та    і    досі    ще    жива,

Історикам    наказує    й    поетам

Знайти    правдиві    про    війну    слова.
13.12.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704088
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 01.12.2016

Азійська кров

Злились  в  єдине  кров  там  фінська

І  дикість,  не  проста,  –  азійська,

Котрі  не  кличуть  сіять,  жать,

А  грабувати  і  вбивать.

Азійську  дикість  Чингісхана

І  Грозного  –  царя  Івана

Кацапська  об’єднала  кров

І  знищила  до  тла  любов.

І  людям  стало  невідомо,

Як  жити  любо-мирно  вдома,

Родину  й  землю  берегти,

Бо  ж  звикли  лиш  чуже  гребти.

Назвавшись  хитро  нам  «братами»,

Насправді  хижими  китами

Були  й  ковтали  ціляком,

Хто  гордим  був  чи  смільчаком.  


Азійська  кров,  підступна,  мстива,

До  нас,  слов’ян,  немилостива,

Тож  москалі  нас  запрягли

Й  «раби»  змінили  на  «хохли»,

І  опинивсь  народ,  великий,

У  пазурах  страшного  лиха,

А  впившись  ним  донесхочу,

Сказав    «доволі!»,  бо  відчув

Уже  в  собі  достатньо  сили,

Щоби  не  гнутись,  не  просити  

Щоби  в  Москви  своє  ж  добро.

Й  радів  із  того  наш  Дніпро,

Що  врешті  стали  незалежні,

Вже  досить  годувати  лежнів,

Пора  для  себе  хліб  ростить.

Москва  ж  не  хоче  відпустить.


Та  й  заходилась  нас  ділити

На  Схід  і  Захід,  щоб  спалити

Ідею  й  віру  у  святе,

Що  інше  є  життя  –  не  те,

Що  і  земля,  й  народ  –  єдині,

Що  вільно  має  жить  людина,

Для  себе  тільки  працювать,

Це  не  високі  є  слова,

Народом  нас  щоб  величали,

Щоб  мова  рідна  зазвучала.


Коли  ж  Москві  сказали  «ні!»,

Та  захотіла  у  війні

Втопити  нас.  Кремлівська  влада

Послала  із  Чечні  півгадів,

З  Тамбова,  Пскова  дикарів.

Забрали  Крим.  Донбас  горів…

З  оскалом  звіра  нас  вбивали,

Передихнути  не  давали,

Карали  лиш  за  те,  що  ми

Другого  сорту  є  людьми.


Запам’ятай,  ворожа  зграє,

Не  панувать  тобі  над  краєм,

Де  вільні  люди  і  Дніпро,

Імперське  знищимо  тавро,

Не  ті  ми  вже  хохли,  наївні  –

Ми  громадяни  України,

Звелів  Господь  нам  довго  жить

І  всім,  що  маєм,  дорожить!.
30.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704085
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 01.12.2016

Доля

Де    лісів    посивіла    стіна
Поєдналася    із    небокраєм,
Там    несе    свої    води    Десна,
Й    на    кларнеті,    на    сонячнім,    грає.
Де    вітри    заблукали    в    жита
І    над    ними    розправили    крила,
Там    молитва    матусі,    свята,
Мені    шлях    у    майбутнє    відкрила…

Смакувала    всього    на    віку,
По    краплинці    душа    вигорала…
Чи    я    вибрала    долю    таку,
Що    вела    мене    в    світ    і    карала?
Чи    Всевишнього    воля    згори    –
На    шляху    цім    мені    заблукати,
Й    поки    свічка    моя    догорить,
Всі    шляхи    мої    будуть    строкаті?..
9.07.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703802
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.11.2016

Про слово

Пам’ятай    сиву  істину,  сину,
В    слові,  в  кожнім,  велика  є  сила:
І  лікує  воно,    і  вбиває,
І    жартує,    і    часто    карає.
Слово    лукаве    –    ніщо    перед    Божим,
З    праведним    словом    дружити    лиш    гоже.
22.01.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703797
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.11.2016

Але у серце вже закрався щем

Ще    пахне    літо    м'ятою    п'янкою,
Роменом    і    волошковим    кущем,
Й    легким    туманом,    сивим,    над    рікою,
Але    у    серце    вже    закрався    щем.

Біжить    життя,    складне    і    швидкоплинне,
І    не    завжди,    як    хочеться,    живем:
То    загрузаєм    у    життєвій    глині,
То    в    піднебессі    птахою    пливем.

Постане    осінь    у    твоїм    порозі,
Ромен    зів'яне    і    волошки    теж,
Не    м'ята    вже      –    полин    напише    прозу,
Накаже:    «За    своїм    здоров'ям    стеж!»

А    коли    осінь    в    серденько    постука,
І    в    теплих    жилах    прихолоне    кров,
Збагнем    нарешті,    як    болить    розлука
Із    тим,    кому    дарована    любов.

Деньок    осінній    швидко    пробігає,
Адже    для    ночі    відділив    аж    чверть.
Тому    й    зробити    все    не    устигаєм,
Та    спішимо,    шукаєм    слова    «смерть».
17.10.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703693
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.11.2016

Якби можна було…

Якби    можна    було    повернути    назад
Ті    літа,    що    у    даль    відлетіли,
Але    мрія,    неначе    вода,    вислиза    –
Незбагненна,    ні,    марна    затія.

Якби    можна    було    підкупити    любов,
Але    волі    вона    непідвладна    –
Імідж    є    і    краса,    і    багатство    дав    Бог,
А    з    любов'ю    чомусь    людям    складно.

Якби    можна    було    перекроїть    життя,
Щоб    без    болю    і    без    перелюбу    –
Без    минулого    ні,    не    бува    майбуття
Ні    в    самотніх,    ні    в    тих,    що    у    шлюбі.

Якби    можна    було    досвід    свій    передать
Своїм    тільки    народженим    дітям,
Та    життя    сторінки    заставляє    гортать
Лиш    свої…    І    куди    тут    подітись?..
17.10.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703688
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.11.2016

Плаче свічка в вікні

Плаче  свічка  в  вікні
Вже  не  воском  –  людською  сльозою…
Тихо  ніч  осіда,
Накриває  все  сонним  крилом.
Я  ж  кричу  їй:  
– О,  ні!
Пригадай  33-ій…  Зимою
Голод  як  поїдав…
Вимирало  ж  і  місто  й  село…

Плаче  свічка  в  вікні,
На  шибках  вимальовує  тіні,
Темна  ніч  за  вікном
Заридала  осіннім  дощем.
Голос  мертвих  дзвенів,
Ніби  струмом  пронизував  тіло,
Й  хоч  було  це  давно,
Та  й  з  роками  не  меншає  щем…

Плаче  свічка  в  вікні,
Зна,  як  нас  виривали  з  корінням,
Й  знов  пекуча  сльоза
По  свічі  опускається  вниз.
Образ  Бога  змарнів:
Не  прийшло  ворогам  ще  прозріння,
Може  б,  він  підказав,
Щоб  покаятись  хоч  спромоглись.
27.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703379
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 28.11.2016

Прийшла пора вам правду розказать

[u](Розповідь  правнукам  про  гірку  минувшину  солдата-фронтовика,  який  пройшов  нацистський  і  радянський  табори).[/u]
         
 –Тоді  нас,  в’язнів,  з  табору  забрали
І  влаштували  непрості  лови…
–За  що  ж  тебе,  дідусю,  покарали?
–За  те,  що  залишився  я  живий!..
–  Це  ж  як  ,  скажи,  як  все  це  зрозуміти,
Хіба  за  це  людей  треба  карать?  –
Все  не  вгавали-дивувались  діти.
– Прийшла  пора  вам  правду  розказать.

Завжди    війна  –  це  лихо  для  народу,
Коли  повзе  ворожа,  хижа  рать
І  топче  землю,  долю  і  свободу,
Доводиться  тоді  вже  вибирать:
У  бій  іти  за  себе,  матір,  землю,
А  чи  рабом,  безгласим  бидлом  стать,
Віддать  чужинцям  ріки  і  озера,
Луги,  квітучі,  села  і  міста?  

Та  рабська  кров  вся  висохла  у  венах,
І  гідністю  не  вмів  я  торгувать,
Святим  обов’язком  було  тоді  для  мене
За  Батьківщину  ворога  скарать.
У  військо  добровольцем  записався  –
Наука  бою  і…  передова.
В  званні  від  рядового  підіймався
І  вже  накази  сам  я  віддавав.

В  Орловсько-Курській  аж  отримав  рану,
На  волосинці  тіпалось  життя,
І  як  в  полон  мене  тоді  забрали,
Не  пам’ятав  я  навіть  до  пуття.
А  там  –  неволя  й  нелюдська  наруга…
І  номер  –  ось  він  –  табірне  тавро…
Часом  така  в  душі  була  напруга,
Як  кажуть,  пам’ятатиму  «по  гроб».

Повзли  повільно  дні…  Ми  ледь  конали…
Надія  рятувала  й  молитви.
Із  мрій  рожевих  малювали  плани.
І  спогад  горло  кожному  давив.
Та  мрії  ті  солодкі  вщент  розбились,
Мов  дешевенький  півскляний  кришталь.
Ми  з  вартою  навіть  голіруч  бились…
Коли  звільняли,  втрапив  у  шпиталь.

А  звідти…  на  Сибір…  Дорога  дальня…
Лиш  через  вісім  повернувся  літ.
Листів  –  «ніззя»,  «запрєщєни  й  свідання».
Таке  уперше  бачив  білий  світ.

Старий  закінчив  сповідь.  Похрестився…
Безкровні  губи  і  рука  тряслись…
Праправнукам  роздав  свої  гостинці:
– Своїм  онукам  розкажіть  колись,
Яким  було  становлення  країни,
І  як  система  нищила  людей.
Історію  вивчайте  України,
Хай  по  життю  Всевишній  вас  веде!
23.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703377
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 28.11.2016

Час тільки рани зціля

Нічка    посіяла    
зорі
В    полі    нічному,    
німім.
Води    вночі    
непрозорі.
Ранок    іще    
не    димів.

Верби    тут    сплять  
 і    тополі
В    передранковій    
імлі,
Голоду    свідки    
й    неволі
Тут,    на    вкраїнській    
землі.

Старість,    мов    зраджена  
доля,
Зморшки    в    корі    
пише-рве,
Ранить    щоразу  
 свідомість
Тим,    хто    між    
нами    живе.

Стиха    шепоче    
стежина
Про    найстрашніші  
роки,
Як    Україна    
тужила
І    не    роки,    
а    віки.

Скільки    ж    тут    сліз    
пролилося.
Знає    і    небо,    
й    земля,
Вітер    цілує  
 колосся.
Час    тільки    рани    
зціля…
3.12.2013.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703214
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 27.11.2016

Так, мені пощастило

Так,    мені    пощастило:
Мою    бабцю    не    вбило
Ані    голодом,    ані    війною.
І    дідусь    якось    вижив
В    приголомшеній    тиші
В    тридцять    третім,    страшною    весною.

У    війну    був    героєм,
А    як    рани    загоїв,
Працював,    не    шкодуючи    сили,
Щоб    життя    ізмінилось.
Щоби    я    народилась,  
Рідним    татом    гордилась    –    їх    сином.

Так,    мені    пощастило:
Й    другу    бабцю    не    вбило
Ані    голодом,    ані    війною,
Та    дідусь…    не    вернувся,
Бо    ніколи    не    гнувся,
Про    це    мама    ділилась    зі    мною.

Так,    мені    пощастило:
В    хаті    рідній    зростили,
Не    спізнала    я    голоду,    воєн,
Задивлялась    на    трави,
Зустрічала      заграви,
Не    ступала    на    землю    червону!..
23.11.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703210
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.11.2016

Шлях у Вічність, зоряну

Схід    у    клаптях,    свіжих,    багряниць…    
Сни    ще    додивлялись    неба    очі,
А    сліди    ранкових    зоряниць
В    мареві    розтали    після    ночі.

Зодяглися    в    роси    спориші,
Зчарували    ранок    кришталями,
Легко    стало    якось    на    душі,
Полетіла    птахом    над    полями.  

Явір    стріла…    Гордо    зеленів,
Ніби    вийшов    сонечко    стрічати…
Голос      перепілки    задзвенів,
Жайвір    виніс    пісню    на    крилятах…

На    долоні    синій    озерця
Славили    любов    качині    крила…
Слухав    ліс    пісні…    Картина    ця
Шлях    у    Вічність,    зоряну,    відкрила…
21.11.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702961
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.11.2016

І плакала над ними власна доля

Давно  забута  стежечка  до  хати,
Нема  давно  у  ній  живих  людей,
Були  ж  у  ній  і  діти,  й  батько,  й  мати…
Туди  нас  пам’ять  крізь  роки  веде…

Хрестом  пробилась…  Крик    –  до  неба  й  досі,
Бентежить  розум  голоду  чума,
Людські  життя  складались  у  покоси  
Таке  забути  права  в    нас  нема!..

Мільйони  їх  лягло  тоді,  в  тридцяті,
Знесилених,  знекровлено-блідих,
За  ними  не  було  кому  ридати,
Подати  напівмертвому  води.

Мільйони  тіл,  розтерзаних,  у  полі,
А  хтось  знаходив  цвинтар  край  доріг,
І  плакала  над  ними  власна  доля,
Згубивши  у  Москві  свій  оберіг.

Від  голоду,  здалось,  умерла  й  віра,
Закутавши  серця  у  лід-сніги,
Нам  листопад  вінок  журби  приміряв,
Свічу  прозріння  подали  боги.

Мороз    по  тілу  і  клубок  у  горлі,
І  трепетом  в  очах  –  гірка  сльоза…
Нам  важко  говорить  про  це  й  сьогодні,
Та  треба  світу  правду  розказать,

Щоби  піднять  державу  із  руїни
Й  нову  вже  будувать  не  на  брехні.
Це  вистраждала  право  Україна
У  голоді,  у  холоді  й  війні!..
25.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702958
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 26.11.2016

Не спить Україна. Три роки не спить.

Не  спить  Україна.  Три  роки  не  спить.
Майдан,  тепер  Схід  палає.
Кладуть  свої  голови  вірні  сини,
Від  рашівських  пут  звільняють.

В  тривозі  застиг-почорнів  листопад,
Смертями  й  дощем  лякає.
Та  дух,  вільний,  наш,  уже  не  закопать,
До  волі  він  шлях  плекає.

І  капа  з  очей  материнська  сльоза,
Сирітку-внуча  купає,
В  могилу  за  сином  і  сила  зповза…
Чом  доленько  ти  скупа  є?

Три  роки,  здається,  короткий  є  час,
Та  сліз  і  крові  вже  море.
Вкраїнськими  будуть  і  Крим,  і  Донбас
І  владу  бандитську  зборем!
18.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702767
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.11.2016

Трясе Росія знову білий світ

Трясе    Росія    знову    білий    світ
То    «градами»,    то    бомбами,    то    страхом,
Бо    кнопка    небезпечна    у    Москві
В    руках    неадекватного    є    птаха.

Цей    двоголовий    з    кігтями    хижак,
Пронизаний    імперською    іржею,
Ненавчений    нікого    поважать:
Ні    свій    народ,    ні    тих,    що    за    межею.

А    коли    жертвою    його  стає    народ,
Той    кігтями    безжально    розриває,
Ковтає    тих,    землі    хто    патріот,
І    кров’ю,    ненаситний,    запиває.

Чи    ж    довго    ще    терпітиме    це    світ,
Чи    все    ж    приборкає    огидну,    дику    птаху?
Скільком    ще    доведеться    посивіть,
Поки    кінець    прийде    орлу    і    страху?
3.02.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702764
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.11.2016

Згадай, як добре мати друга

У  віз  важкий  давно  літа  впряглись
Тай  полетіли  в  срібночолу  осінь.
Ми  ж  у  житті  своєму  відбулись,
А  душі  ще  тепла  і  щастя  просять.

Мережать  скроні  сріблом  нам  роки  –
Душа  ж,  людська,  ніколи  не  старіє  –
Життя  закон  неписаний  такий:
Кохана  лиш  людина  її  гріє.

І  хай  уже  давно  за  півста  літ,
Новий  непросто  лист  життя  почати,
Давно  осипавсь  молодості  цвіт,
 Та,  якщо  чесно,  нічого  втрачати.

Цінуймо  ж  кожен  рік  і  кожен  день  –
Вони  до  нас  не  прийдуть  уже  вдруге,
Тож  коли  час  важкий  в  житті  гряде,
Згадай,  як  добре  поруч  мати  друга!
5.10.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702549
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.11.2016

Жінки і війни

Жінки  і  війни  –  два  коротких  слова,
В  них  –  біль  і  кара,  злоба  й  майбуття.
Коли  ж  про  жінку  повелась  розмова,
Скажу,  їй  людство  вдячне  за  життя.

Було  так,  є  і,  мабуть,  завжди  буде,
Такий  лихий  вже  людство  має  рок:
Війну  ведуть  боги,  а  гинуть  люди,
Й  змінити  щось    безсилий  і  пророк.

Жінки  і  війни…  Скільки  світ  біліє,
Йому  вершили  долю  лиш  вони:
Без  жінки  він  збідніє,  помарніє,
І  саме  жінка  –  крапля  для  війни.

Жінки  і  війни  –  перемоги  й  відчай,
І  знов  вона  рятує  вкотре  світ,
Бо  лиш  вона  народжується  двічі:
Сама  й  землі  дарує  діток-цвіт.

Та  з’ява  важко  матері  дається,
А  ще  трудніш,    як  діток  утрача…
А  мо’  війна  над  жінкою  сміється,
Як  забирає  в  неї  орача?!

Жінки  і  війни  –  обійми  любові
І  чорної  зневаги  вражий  крок…
Чи  ж  допоможе  душам  темним  сповідь,
Щоб  вознеслись  у  небо  до  зірок?!
27.09.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702548
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.11.2016

Полотно осіннє тче природа

Полотно    осіннє    тче    природа:
Висохла    травиця    без    дощів.
Ранки    приморожені…    Погода
Сонечко    дарує    для    душі.

Без    пісень    гаї,    мов    оніміли,
Все    за    них    розкажуть    кольори,
Листя    з    клена    падає    несміло,
Небо    милувалось    ним    згори.

Далі,    мов    зелена    свіжа    рута,
Ліс    стоного    соснами    уріс,
То    веселий  вітер    гіллям    крутить,
То    летить    до    гаю    дивний    гість.

Легко    осінь    по    землі    ступає,
Стукіт    дятла    слухає    в    саду,
Й    як    горіх    плоди    свої    скидає,
Порадіє    кожному    сліду.

У    осіннім    золоті    й    берізка    –
Одяглась    у    жовтий    сарафан.
Лічить    білка    зірвані    горішки,
У    дупло    про    чорний    день    хова.
12.10.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702446
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.11.2016

Доба осіння

Осінній    день    з    прощальним    дивним    присмаком
Ще    дружить    з    сонечком,    та    погляд    спохмурнів,
Шляхи-дороги    дощиком    прибризкає,
Засіє    поле    літньої    стерні.

А    ніч    осіння    в    чорні    візьме    обійми
Казкову    нерозтрачену    красу,
Калиною    червоною    оздоблену,
Пошле    під    ранок    кущику    росу.

То    засміється,    мов    червоне    золото,
До    сонця,    що    пізніш    тепер    встає,
А    разом    з    ним    і    день    новий    народиться,
Який    нові    надії    роздає.

А    коли    ранок,    сірий,    листопадовий,
У    марево    зненацька    упаде,
Потонуть    в    нім    долини    й    річки    впадина    –
То    день    новий    в    календарі    гряде.
20.10.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702445
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.11.2016

Героям слава всім! (До третьої річниці подій на Майдані) .

З  Майдану  вони  помчали
Назустріч  лихій  орді,
Там  кулі    грудьми  стрічали
В  кросівках  бійці  тоді.

Палили  вогнем  із  «градів»,
Аж  плавилася  земля,
Азійсько-російські  гади,
Керовані  із  Кремля.  

Дивилися  хлопці  в  очі
І  смерті  не  раз  не  два,
І  снився  їм  стан  дівочий,
І  штаб  їх  не  раз  здавав.

У  холод  їх  зігрівала
Любов  до  землі,  свята,
Й  спинили,  таки,  навалу,  
І  армія  вже  не  та.  

Тепер  сторожують  небо  –
Не  сотня  їх  вже  –  сто  сім…
А  мо’,  в  них  і  там  потреба?!
Героям  слава  усім!..
22.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702166
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 22.11.2016

Третя осінь в війні

Втретє  вже  журавлі  відлітали,
Залишаючи  край  у  війні,
Де  серця  матерів  калатали,
Боячися  утрати  синів.  

Третя  осінь  не  росами  вмилась,
Не  дощами,  рясними,    –  слізьми.
Від  війни,  від  неправди  стомились,
Хто  простими  були  й  є  людьми.

Втретє  осінь  уже  роздяглася,
Та  чомусь…  не  покаране  зло,
І  сльозою  вдова  залилася,
Бо  зламалось  життєве  крило.

Третю  осінь  земля  у  Донбасі
З  дивним  трепетом  стогне  від  ран,
Де  не  раз  людська  кров  пролилася
У  війні,  що  намітив  тиран.

Втретє  осінь  сивіє  туманом,
І  повзе  над  землею  журба…
Скільки  ж  доль  ця  війна  поламала!
Кров’ю  впився  утретє  Донбас…
28.10.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702165
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 22.11.2016

Заповіт онучатам

Огорнув  листопадовий  вечір
Землю,  плечі,  мої  і  малечі:
Сім  і  вісім  минуло  їм  рочків,
Часто  їх  називаю  «синочки»,
Бо  ж  війна  в  мене  сина  забрала…
За  що  ж,  доле,  ти  так  покарала?

Всім  думки  заважали  нам  спати:
«Розкажи  нам,  бабусю,  про  тата.
Звідки  війни  у  світі  беруться?»
Й  кожен  ближче  хотів  пригорнуться.  
Вечір  тиху  ту  розповідь  слухав,
Не  торкались  подушечок  вуха…

«Із  Майдану*  війна  почалася,
Перша  кров  саме  там  пролилася.
Заузорився  сніг  тоді  кров’ю
Тих  синів,  що  вмирали  з  любов’ю.
Вони  ж  сотнею  в  небо  злетіли,
Кожне  серденько  кликали  й  тіло
До  святого,  нерівного  бою,
Україну  закрить  щоб  собою.

А  на  півдні  рукою  тирана
Готувалася  й  інша  ще  рана:
Крим  Росія  наш  ампутувала,
У  Одесі  пожар  влаштувала,
Розпалила  багаття  в  Донбасі,
Й  смертю  дихали  міни  й  фугаси.

Непроста  це  війна,  а  гібридна,
Ще  кінця  їй,  здається,  не  видно,
Але  віра  і  дух  –  незборимі,
Скоро  ворог  удавиться  Кримом,
Прийде  час  і  Донбас  теж  прозріє  –
Чуже  сонце  його  не  зігріє,
Бо  Росія  –  для  волі  в’язниця,
Саме  в  цьому  між  нами  різниця:
Ми  шануємо  дух  і  свободу,
Необхідну  й  святу  для  народу.

Так,  війна  почалася  з  Майдану,
Коли  мрія  збулася,  прадавня,
Коли  Київ  зігрів  міліони,
Що  до  волі  змели  перепони.
Ми,  вкраїнці,  народ-відчайдухи,
Це  від  нас  утікала  щодуху
Влада,  що  готувала  нам  грати
І  хотіла  народ  покарати.

Пам’ятайте  ж,  мої  онучата,
Цього  владі  не  можна  прощати.
Тільки  правда  цінується  в  світі
І  життя  не  в  золоченій  кліті,
Що  здобуток  найвищий  народу  –
Правда,  гідність  і  власна  свобода!
21.11.2016.
*Майдан  Незалежності  в  Києві,  де  відбувалась  революція  Гідності  з  21.  11.  2013р.  й  до  березня  2014  р.  

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701898
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 21.11.2016

Коли я чую… (До річниці Майдану) .

«Іще  не  вмерла  воля  України,»  –
Гімн  розпирає  груди  і  серця,
Він  стомільйонно  над  Майданом  лине,
І  у  мені  пробуджує  борця.

Там  люди,  сиві  і  простоволосі,
Старі  і  молоді  чоловіки,
І  сколихнувся  світ  многоголоссям.
Котре  міцніло  не  роки  –  віки.

Коли  я  чую  «Слава  Україні!»,
Пульсує-б’є  у  тілі  моїм  кров:
Земля  моя,  квітуча,  рідна,  вільна,
Таку  не  просто  ворогу  збороть.

Вона  не  стане  жити  у  кайданах,
Бо  неспокійна  в  венах  кров  кипить,
На  сніг  пролита  взимку  на  Майдані,
Донбас  тепер  собою  теж  кропить.
19.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701892
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 21.11.2016

Треба уміти жити

А    життя    навкруги
Вирує,
Гордим    помахом    крил
Чарує
Білих    лебедів,
Що    над    хатою,
Понад    грушею,
Над    крислатою,
В    теплих    променях
Дива-сонечка,
Понад    луками,
Понад    полечком,
Де    димить-цвіте
Жовте    жито.
Скільки    скоєно!
Пережито…
Скільки    різних    людей
Побачено
На    шляху    своїм
І…    пробачено!!!
Бо    життя    –    то    від    слова
«Жито»,
Тож    по    правді    нам
Треба    жити.
І  життя  в  нас  одне  -
Єдине,
Будь  же  гідним  звання
Людини!                                              
4.06.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701716
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.11.2016

Коли людське в людині запрацює

Коли    літа    не    в    радість    є    тобі
І    косий    погляд    рідних    добиває,
І    кожна    зморшка    скорчилась    в    журбі
(В    стареньких    чомусь    часто    так    буває),

Тоді    в    своїх    копаєшся    літах,
Шукаючи    пояснень    і    причини:
Чому    твоя    дитина    золота
Перетворилась    у    напівлюдину.

Тому    й    в    суспільстві    нашому    згоря
Повага    і    увага    до    злиденних.
Нездатні    бачити    красивого,    заграв,
Самі    вмирають    тихо    і    щоденно.

Збагніть    це,    люди,    й    зміниться    весь    світ,
І    роки    перетворяться    у    радість,
Бо    кожен    з    нас    здаватиме    свій    звіт
Природі    й    Богу.    Й    ось    така    порада:

Обличчя    змінить    наш    на    краще    світ,
Коли    людське    в    людині    запрацює,
Коли    застрянуть    в    серці    люди    й    квіт,
І    запах    квіту    того    всяк    відчує!
11.07.2013.

Ганна  Верес  (Демденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701709
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.11.2016

Я хочу стати сонечком для тебе

Я  хочу  стати  сонечком  для  тебе,
Щоб  мав  ти  вдосталь  світла  і  тепла,
Бо  відчуваю  в  цім  таку  потребу,
Щоби  завжди  тобою  я  жила.

Зорею  ранньою  для  тебе,  любий,  стану.
Щоби  новий  з  тобою  день  стрічать,
Будитиму  тебе  щораз  устами
І  грітимусь  біля  твого  плеча.

Я  стану  казкою  для  тебе,  чарівною,
Щоби    її  ти  все  життя  читав,
Був  скелею    й  дитиною  зі  мною,
Ділив  усе,  що  витче  нам  життя.

Я  хочу  стати  піснею  твоєю,
Від  буднів  щоб  не  черствіла  душа,
Щоб  називав  коханою    своєю,
І  місця  сумнівам  не  залишав.
24.09.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2016

Горить Донбас 3

Горить    Донбас    вогнем    несамовитим…
Вогонь    і    дим      закрили        синю    вись,
І    люди    краю    почали    вже    вити:
–  За    що?
А    був    казковим    він    колись.

Дивилися    у    небо    терикони
І    поспішав    на    працю    в    шахти    люд.
Неписані    були    й    свої    закони:
Утрату    із    рюмашечки    заллють.

Було,    що    й    пісня    розправляла    крила
Й    злітала    над    просторами    степів…
Тепер    війна    вже    горло    перекрила,
Тобі,    народе,    довго    ж    ти    терпів,
Терпів,    і    гнув    занадто    свою    спину,
Збагачуючи    власних    хазяїв?
Вони    ж    висмоктували    і    останню    силу
І    виросли    в    багатих    крадіїв.

Горить    Донбас,    і    плачуть    його    діти…
Вугілля    їде    у    Росію    з    шахт.
Війна    вже    й    світу    почала    смердіти…
Й    болить    за    нього    теж    моя    душа.
13.07.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701505
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.11.2016

Ми здавна вільні люди

Історія  –  не  просто  термін-час  ,
Де  люд,    події    у  клубку    сплелися,
Хотілось  плакать  там,  а  іноді  кричать
Від  того,  що  всі  мрії  не  збулися.  

А  час  летів  і  долю  напинав,
Важку,  вдовину  долю  України,
Де  хрест  і  пісня,  де  народ  конав,
Та  вижив,  знать  хотів,  що  ж  буде  після?

Від  голоду  в  тридцяті  врятувавсь,
Напівживий,    лишивсь…  Чи  не  для  суду?
А  далі…  тридцять  сьомий  влаштував
Віссаріонич,  з  Грузії    Іуда.
Це  він  війну  на  плечі  нам  поклав,
Котру  проніс  народ  і  раз,  і  вдруге,*
Та  перемогу  впевнено  кував,
Хоч  мав  у  серці  непомірну  тугу,
Що  вилилась  у  праведну  мету  –
Оплакану  й  омріяну  свободу,
Й  після  стількох  в  історії  потуг
Таки  здобуто  волю  всім  народом.
І  хоч,  здавалось,  воля  –  ось  вона,
Та  московіти  все  до  рук  прибрали,
Й  тепер,  вже  через  двадцять  літ…  війна…
А  може  і  не  м’язи  то  заграли,
А  вміло  запланований  реванш,
Щоби  тугіше  стиснути  петлею?
Щоб  нахилити  знову  до  параш?
Вони  не  просто  з  себе  дурнів  клеють  –
Не  можуть  нам  пробачити    Майдан,
Коли  народ  відкинув  їхні  пута,
Коли  не  захотів  уже  ридать.
Це  добре  зрозумів  кривавий  Путін!

Та  той,  хто  волі  укусив  хоч  раз,
Недоїдки  вже  споживать  не  буде,
Це  усвідомити  вже  й  Путіну  пора:
Ми  –  не  раби,  ми  –  здавна  вільні  люди.
23.10.2016.
*Велика  Вітчизняна  пройшлась  по  європейській  частині  Союзу  на  схід  і  назад.  

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701300
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.11.2016

Вони пройшли крізь пекло

Вони  пройшли    війни  сувору  школу,
Пізнали  біль  поранень  і  утрат  –
Таке  не  забувається  ніколи,
Коли  чужий  стає  тобі,  мов  брат.

Пройшли  вони  крізь  пекло  у  Донбасі,
Де  кожен  крок  –  ціною  у  життя,
Два  други    –  не  у  мами  на  ковбасах  –
Аеропорт  –  їх  поле  для  звитяг.
Вони  не  просто  друзі  –  одне  ціле,
Не    просто  «укри»  –  названі  брати  –
Й  єдиною  було  обом  їм  ціллю
Ворожу  рать  в  бою  перемогти.
І  віра  теж  одна  у  них  –  незмінна:
Живими  повернутися  з  війни,
Тож  обминали  хлопців  вражі  міни,
Бо  це  Вкраїни  вірнії  сини.
Я  бачила,  як  вояки  прощались:
У  кожного  натруджена  рука,
Немов  брати,  вони  і  обіймались,
А  у  очах  їх  блиск  не  по  роках.
Стояли  вони  в  берцях,  камуфляжах,
Вловили  очі  й  ранню  сивину…
Ох,  нелегка,  синочки,  в  вас  поклажа!
Це  ваші  груди  стріли  цю  війну.
Та  вірю,  із  такими  Україна
Все  ж  вистоїть,  оновиться  земля.
Донбас  устане  з  сірої  руїни
Й  навіки  прокляне  «братів»  з  Кремля.
Лубни  (на  шляху  до  Чернігова)  29.10.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701293
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 18.11.2016

Щаслива пара

В  дорозі  стріла  пару  я  щасливу  –
Вона  і  він  –  стрункі  і  молоді,
Обличчя,  мов  змальовані,  красиві,
Та  ще  одне  помітила  тоді.

Німі  вони…  Уста  їх  так  тремтіли,
Все  ж  не  зривався  з  них  природний  звук,
Вони  сказать  важливе  щось  хотіли,
Та  не  слова,  а  жести  й  пальці  рук…

Дивилась  я…  і  вірила…    у  диво,
І  дякувала  Богу,  що  їх  звів.
Це  Він  намітив  місце  і  годину,
Коли  юнак  в  житті  її  зустрів.
(В  дорозі  до  Чернігова  29.10.2016.)

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2016

Пізня осінь

Журавлем  відкричала    осінь,
Літом,  бабиним  відцвіла,
Долила  сивини  у  просинь
І  заглянула    до  села.
Там  багрянці  струсила  з  кленів,
У  садках  –  де-не-де  плоди,
Одинокі  іще  й  зелені,
Не  злякались  вітрів,  води.

Коли  ж  висипле  з  торби  зорі
Ніч  осіння,  яка  краса!
Простір  стане  напівпрозорим,
Місяць  скибкою  зависа.
Пізня  осінь,  хай  не  яскрава,
Часто  купана  у  дощах.
Засинають  дерева  й  трави…
Прагне  спокою  і  душа.
Чернігів.    2.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701102
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.11.2016

Запишалася калина

Запишалася    калина
Квітом    білим,    
Біля    неї    по    долині
Річка    бігла,
Ніжним    цвітом    срібноока
Милувалася
І    водою    з    осокою
Забавлялася.  

Прилетів    у    ту    долину
Буйний    вітер,
Цілував    квітки    калини,
Пестив    віти.
Задивлялася    калина
Та  й    у    водоньку,
Ніби    в    люстерко    дівчина
Та  й    на    вродоньку.

Вона    з    вітром    гомоніла,
Колихалась,
Ягідками    червоніла    –
Закохалась.
До    водиці    важке    гілля
Нахилилося…
Слава    про    кохання    вірне
Покотилася.
25.04.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2016

Моєї долі джерело (Сл. для пісні) .

Там,      де    зорі    густо    небо    вкрили
І    шумить    напровесні    Десна,
Там    мої    росли    й    міцніли    крила,
Там    мого    життя    цвіла    весна.
Там    життя    мого    цвіла    весна.

Там,    де    юність    проплила    крилата
І    дитинство    снігом    замело,
Там    моє    село    і    рідна    хата,
Там    моєї    долі    джерело.
Долі    там    моєї    джерело.

Там,    де    жито    з    вітром    розмовляє
І    синіє    гордий    небокрай,
Сонце    пропливає    понад    плаєм,
То    мій    рідний,    незабутній    край.
Незабутній    то    мій    рідний    край.  
28.03.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700924
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.11.2016

Покотилась доля

Іще    покотилась    доля
Зорею.    Згори    униз…
І    зморшкою    –    в    мами    втома,
Що    сина    чекала    вдома
Й    благала:    «Зажди!    Спинись!

Адже    він    прожив    так    мало:
Лиш    двадцять    та    ще    і    два…»
Іконку    в    руках    тримала,
Молитву    із    серця    слала,
Й    здригались    її    слова…

Зоря    ж,    мов    жива,    тремтіла
(Чіплялося    ще    життя),
Їй    падати    не    хотілось…
І    блідло    синочка    тіло…
Єдине    ж    її    дитя…
20.07.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697168
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 28.10.2016

Останні теплі дні дарує осінь

Останні    теплі    дні    дарує    осінь,
Ще    кличе    далиною    синява,
Не    самоцвіти    то    у    травах    –    роси.
Пожовкле    листя    вітер    обрива.

Ще    приязно    нам    сонечко    сміється,
Пригубить    ранком    кинуту    росу.
Коли    ж    пташині    ягід    заманеться,
Не    пожаліє    осені    красу.
23.10.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697166
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.10.2016

Для України шанс останній

Для    України    шанс    останній,
Щоб    відхреститись    від    чуми,
До    цього    довго    йшли-зростали,  
Та    чи    мудріші    стали    ми?
Й    питання    гостре    виникає,
Чи    варто    дітьми    їй    платить,
Як    це    робилося    віками?
Ні,    не    оцінять    це    кати.
Жалю    нема    в    такому    серці:
Одне    тлумачення    –    орда,
Підступна    й    хитра    вона    в    герці,
Й    мов    гідра,    що    не    вкинь,    з’їда.

Єднаймося    ж    супроти    неї,
Бо    знову    землі    заметуть,
Із    апетитами    гієни
Ціль    мають    дуже    непросту:
Накинуть    зашморга    на    шию
Й    у    власній    хаті    задавить.
За    що    ж    сини    тоді    спочили,
Подумаймо    і    я,    і    Ви,    
Бо    шанс    у    нас    це    історичний.    
Устаньмо    ж    всі:    старе    й    мале    –
Й    ординську    погань,    нам    не    звичну,
Відправимо    у    мавзолей.
А      дух    наш    з    волею,    святою,
З’єднаймо    заради    дітей
І    в    битві    з    дикою    ордою
Нову    країну    віднайдем.
12.07.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697007
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 27.10.2016

Запитання без відповіді

Війна    й    кохання    –    іспит    злої    долі:
Одне    народжує,    а    та    –    краде    життя.
Ця    формула    є    не    завжди    відома,
Та    є    закономірністю    буття.

А    як    же    усвідомити    нам,    людям,
Чому    за    щастя    платимо    життям,
Якого    на    землі    уже    не    буде?
Це    істиною    є    також    буття.  
1.02.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697005
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.10.2016

У золото діброви одяглися

У    золото    діброви    одяглися
І    клен    вогнем    червоним    загорівсь,
Тепер    у    нього    не    зелене    листя.
Над    ним    тривожать    небо    журавлі.

Стоять    ліси    в    зажурі,    у    глибокій,
І    терен    від    печалі    посинів.
Царює    всюди    осені    неспокій,
Тож    терен    його    віддано    стеріг.

Вітри    засіли    у    сосновім    гіллі,
В    намисті,    у    червонім,    дикий    глід,
Калина    поспішає    на    весілля,
Туманом    пахнуть    трави    із    боліт.

Проворна    білка    мчить      за    жолудями,
Мов    верхолаз-висотник    по    дубах,
В    дупло    чуже    вона    не    заглядає,
Коли    несе    гостинці    у    зубах.
3.05.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696935
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.10.2016

Ми в осінь забрели удвох з тобою

Коли  літа  втрачають  свою  свіжість
І    у    очах    поселиться    жура,
Душі    так    необхідна    ласка    й    ніжність    –
То    осені    життєвої    пора.

Хай    білі    роси    падають    у    коси
І    зморшку    ніжну    вималює    вік    –
Давно    вже    плодоносить    абрикоса,
Що    посадив    в    честь    сина    чоловік.

Тепер    плоди    збирають    вже    онуки,
Спитати    забувають,    хто    садив,
Їх    голоси    й    плодів    удари-звуки
Мене    також    покликали    сюди.

Милуюсь    ними,    гладжу    абрикосу
І    заглядаю    в    пам’ятні    літа,
Як    він    носив    мене,    щасливу    й    босу,
А    поруч    син    метеликом    літав.

Стоїть    вона,    як    пам’ятник    любові,
А    з    неї    стиглі    падають      плоди.
Ми    в    осінь    забрели    удвох    з    тобою,
Й    так    хочеться    удвох    цей    шлях    пройти. 12.02.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2016

«Курли», останнє, журавлине, линуло

Запахла    осінь    свіжою    калиною,
І    тихий    смуток    душу    ледь    обпік,
«Курли»,    останнє,    журавлине,    линуло
Із-під    хмаринок,    ніби    з-під    повік.

Осіннє    небо    голоси    ті    слухало
І    сипало    дрібнесеньким    дощем
Понад    полями,    лугом,    лісосмугами
Й    гіркий    будило    непідробний    щем

За    птахами,    що    з    краєм    попрощалися,
І    за    теплом,    що    гріло    нас    щодня,
За    квітами,    що    у    красі    кохалися,
За    всім,    що    із    минулим    нас    єдна.
20.10.2015.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696668
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.10.2016

На коліна впала мати

На    коліна    впала    мати
Перед    образами
Й    слова    стала    поливати
Гіркими    сльозами.

Стоїть    вона    на    колінах
Перед    святим    ликом:
«По    всій,    по    всій    Україні
Розлилося    лихо.

Заглядає    у    тих    серце,
Хто    діточок    має…
Ба,    найбільше    горе    неньці,
Як    синів    ховає.

Як    душа    тремтить    від    болю,
Як    сиріток    бачить,
Їм    тепла    ж    треба    й    любові,  –
Ледь    говорить    –    плаче.    –

Зглянься,    Матінко    Маріє,
Стрілись    ми    з    бідою:
У    війні    ми,    ще    й    нерівній,
З    дикою    ордою.

На    землі    крові    усюди
Уже    по    коліна,
Гинуть    кращі    наші    люди,
Гине    ж    Україна…»

Ненароком    і    в    ікони
Сльоза    покотилась:
«Всі    одержать    по    закону:
Орда    й    сиротина.

Правду    боронити    треба
І    свободи    зерна,
Лиш    тоді    Господнє    небо
Мир    пошле    на    землю.»
5.01.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696664
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.10.2016