| Сторінки (21/2008): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
***
Перерозподіли майна –
то революція на часі,
а не об’явлена війна
агресора народній масі –
це не анексії на Марсі,
а там, де править сатана.
***
Ми так любили комунізм
колись у нереальній ері...
І не боялися до сліз.
І тільки тоталітаризм
боїться імені Бандери.
***
Були і ми недавно молоді,
і як усі, карабкались у люди.
Журилась наша доля і тоді,
але і нині, завдяки орді,
і далі веселішої не буде.
***
Даруйте мені, що не можу віднині я
не плюнути в очі ґаранту.
Його помилково вважали людиною,
а він і скотини не вартий.
***
Оргії у час чуми на старті.
Продаються засоби мети.
Заясніли ликами багаті.
Є кому і пики показати
і сховати – кігті і хвости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492419
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 14.04.2014
І
Сім’я народів варта дорогого,
але коли розвалено її,
то є правонаступниця усього
украденого із кишені свого
сусіди, що належав до сім’ї.
І де такої совісті узяти
нехай не у держав, а у людей,
де є правонаступницею мати,
що викрадає кошти у дітей?
І де ще є така гидка личина,
що декларує правду і любов,
і одночасно б’є ножем у спину,
аби у брата вицідити кров?
ІІ
Була Росія й вийшла...
... до кінця.
Була й сестра, та де її шукати?
Тепер це довгорукі окупанти,
що тягнуться до царського вінця.
Буенос-Айрес – це не Аргентина.
Нема у географії основ,
які б не обрізала гільйотина...
Але неясно, де росте свинина
і чом столиця наша – не Ростов,
де наша паця й досі легітимна?
У злодія немає ні рідні,
ні Батьківщини, ні своєї хати.
Його стезя захована за ґрати
на темному тюремному вікні.
Якщо не Колима, то буде Волга.
На те і присягав на булаві.
Та де ще не здобута перемога
ціною української крові?
ІІІ
За що вже тільки здуру не хапались
північно-східні наші вороги?
За що не висікали до ноги?
І ниють стигми від казенних палиць.
І носить ще земля більшовика,
який і досі роззявляє рота
за звичкою нахабного совка.
А ще - дешеві горе-патріоти,
і зрадники, й бандити без роботи,
оплачені казною общака,
голодні маркітанти-супостати,
культур-агенти кума і куми,
і збанкрутілі славою таланти
без права називатися людьми...
Очолений сімейством вовкулачим,
сліпий і обікрадений народ,
якому уявляється оплот
з трикольоровим вимпелом
на здачу
все тягне пісню довгу і собачу...
І коники зелені знову скачуть
озброєними бандами заброд.
І наче воєводи не ледачі,
і, ніби, і кроти вже ясно бачать,
кому потрібні криза і дефолт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492272
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.04.2014
О ви, убогі душами сини,
тяжкі таланти на чужих раменах.
Роздмухуючи вогнище війни,
ви освятили лики сатани
у ворога Вітчизни на знаменах.
І ви, їздці до раю на дурняк,
і ви, данайці у коняці Трої.
І ви, хто ще поповнює «общак»,
і ви, кому стоять ще «натощак»
поперек горла істинні герої.
І ви, що розпускали язики,
якими оперують окупанти.
І ви, у кого висохли клепки́,
і ви, чиї і гроші, і зв’язки
слугують окупації гарантом.
І ви, майстри й любителі пера,
кому заклало й мову відібрало,
коли на зло немає ні добра,
ні слова, за яке не воювали.
І ти, що воювати не могла,
і ти, обвита гадиною сходу,
і ти, з чиєї мовчазної згоди
іде війна, аби перемогла
імперія орди мою свободу.
О, ляльководи дикої юрми,
якби ви залишалися на сцені
і цілували ноги Мельпомені,
а не п'яту Георгія з пітьми,
який би мир настав межи людьми
на нами завойованій арені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492107
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.04.2014
Ми таки сусіди із тобою.
Тільки тато в тебе – сатана,
той, що всім погрожує війною,
аж запахла трупами весна.
Я її уже і не чекаю.
Ти на неї очі не звела.
І за що на цей раз, я не знаю,
ти на мене руку підняла.
Я уже покарана тобою
ще у роки лютого Петра.
Ненависть прощається любов’ю,
та умита сльозами і кров’ю,
я віки не бачила добра.
Убивала і тоді нізащо,
та і досі, як воліє цар,
утинаєш все моє найкраще,
а мені лишаєш яничар.
Із мерзоти витворила хана,
що тебе поставив дубала,
одурила пасинків Богдана
і діла Мазепи прокляла.
Удаючи сироту казанську,
б’єш за пряник довгим батогом,
а тепер і Таврію татарську
ти своїм злизала язиком.
Все шукаєш місію до сказу:
то Чечню, то Грузію, то трон
на вершині вічного Кавказу,
вічно попираючи закон.
Та якщо панують фарисеї,
не чекай ні щастя, ні добра.
Є і буде істина стара –
захлинешся кровію моєю,
будеш підколодною змією
і у чорта лисого сестра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492028
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.04.2014
Яка весна! Давай, як школярі
хоч подумки гайнемо по медунку,
де уві сні, у сяєві зорі
усе, що не було о тій порі,
нагадує солодкі поцілунки.
Були ми і зелені, й молоді.
Зозуля не уро́чила тривоги.
І як було нам весело тоді
у ручаї помити босі ноги.
А нині ми у ямі самоти
по азимуту вирію на небо,
і як циганським сонцем не крути,
але живому доживати треба.
Минає героїчне і сумне.
Пора ступати у ту саму воду.
І як не є, нікого не мине
оказія за течією броду.
У черзі на люстрацію душі
я мріяв дочекатися твоєї.
Ми до Майдану не були чужі,
і знати, що між нами на межі,
достатньо буде миті однієї.
І що? У тебе інший є кумир,
який у мене [i]Путька[/i] і не більше.
Була любов. Тепер – холодний мир,
який мені від пекла гарячіший.
Ну як забути можна рідний край,
де поміж нами не стояв [i]Бандера[/i]?
А нині що? Люциферова ера?
Мені у пекло, а тобі – у рай.
І не чекай мене, і не питай,
чому у мене буде інша черга.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491772
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2014
Раз вперед і два – уже назад.
Це дієва місія держави,
у якої тільки на парад
є ще бойові військові лави.
Поки кат за душу не візьме,
знову забуваємо причини
і для окупації країни,
і ім’я, і чисте реноме,
і абетку гідності людини.
Онімілі язики чужі
оволодіває слово Боже,
без якого сиротіє кожен.
Ой, забули явлені мужі,
що капітуляція душі
воїну ніяк не допоможе.
І за що ці квіти на крові?
Є слова, та Слово – у гонінні...
Діє і диявол у Москві.
Де царя немає в голові,
не чека й взаєморозуміння.
Скільки не годи, не потакай –
це лише розпалює жадобу.
І жалю́ у змія не чекай.
Ну, хіба що, подарує рай
у тісних обіймах і до гробу.
Оживає рідне, та всує.
І зайці ефіру і екрану
знову – українські росіяни.
На круги вертає не своє.
Тимчасова влада ніби є.
Відібрало мову у Майдану.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491007
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.04.2014
Весною і не пахне цього року.
Ні ручаїв, ні проливних дощів.
Немає що чекати від оброку.
Ущемлені у візіях пророки
не обіцяють добрих врожаїв.
І чухають потилиці селяни –
заручники суспільної мети,
не відаючи, у якого пана
просити ради і куди іти.
У городян села кипить робота.
Пора гаряча – і огонь, і дим.
У селянина є одна турбота –
він у держави, як завжди, один.
Останнє обнадійливе корито
і головна опора – цей народ.
Годує бидло вічний патріот.
А із бігборду либиться несита
мордяка одіозного бандита,
що й досі іменується – оплот.
Нема на що опертися державі.
І владі не лежиться на боку.
Не гріє затяжне, – merci beaucoup.
Немає ладу. Є бандитські лави.
З одного боку зирить двоєглавий,
а з іншого Europe на чеку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490914
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.04.2014
[i]« А ми тії московські кайдани розірвемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!»
[/i]C. Чарнецький
Ейфорія доблесті минає.
Інвазія нашесті мине.
Хто вітри неправди засіває,
бурю гніву Божого пожне.
Україно, є ще отамани
і твердої, й моцної руки,
і готові йти у партизани
месники і юні козаки.
Не журися. Ще озветься слово
захищати гідність і права.
Оживе мелодія любові,
поки ще поезія жива.
І прозріння зомбі ще настане,
і пора супротиву гряде.
Буйний вітер нашого Майдану
на Червону площу перейде.
Стануть і «бандерівці» до бою,
поки пережовує плебей
печію оскомини ідей.
І рідіє черга за бідою.
Інвазія нації ізгоїв
істинно згуртовує людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490738
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 06.04.2014
Є. Євтушенко
переклад
Колись я дуже заздрив тим,
хто пише так, як закортіло,
чиї вірші́ незрозумілі –
то напівлід, то напівдим.
Побожно очі витріщав
на те, що звалось формалізмом,
боявся, що не відрізняв
абракадабри і трюїзму.
Я ліз зі шкіри в боротьбі
із божевіллям, та одначе
анічогісінько в собі
я від юродивих не бачив.
І я соромився тоді,
що не римується дурниця,
але єдиного добився –
що все життя, як жовтий дім.
І я себе, мов кат, замучив, –
ну в чому я не доборщив,
що все ніяк не відчубучу
щось на зразок: «не́-не́, ив-ив».
О, нерозгадані поети,
найнедоступніші предмети
для білих заздрощів моїх.
Я – найпростіший із простих.
Не те, що іншим, вам дано.
І вас гнуздати – марне діло,
бо те, що всім незрозуміло,
для вас, як ладан і вино.
Творці незрозуміло щирі,
до чого б ви не дожились,
живіть у непохитній вірі,
що зрозуміють вас колись.
Щасливці!
Ви усе життя
не хибили.
І як це страшно,
усе життя писати ясно,
але піти у небуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490686
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.04.2014
Затужила душа у полоні
небезпек, суєти і тривог.
Все написано, як на долоні,
і минуле викреслює Бог.
У оточені полчища звіра,
у якого у мозку діра,
попирається праведна віра
в існування на світі добра.
І лютує Маґоґа незвана,
преса гавкає, змії сичать.
Поки фюрери в комі нірвани,
оживає нацькована рать.
Параноя – погана ознака.
Пожинаємо ті врожаї,
що посіяли в душі свої.
Не умовиш скажену собаку
не кусати загоєну руку,
із якої годують її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490482
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.04.2014
Ми – Русь.
Із глибини тисячоліть –
і західні, і східні посполиті.
А ти що є,
Московія жахіть,
у ролі міжнародного бандита?
Імперія крові і боротьби
ще не убита вироками суду,
тобі пасує випинати груди
і роль ієрихонської труби,
але ніхто у світі не забуде
історію російської ганьби.
Чию ви кров «мішками проливали»?
За Севастополь з ким вели бої?
За спинами козацькими стояли
прославлені російські генерали.
А недотепи-унтери твої
тілами української сім’ї
окопи перемоги устеляли.
О ви, фальсифікації чини,
чого дерете носа вище стелі
у славослів’ї духу сатани?
Вас прославляли сукини-сини
і куплені «на шару» менестрелі.
О ви, зміїне пещене кубло
у потуранні подвигові Раші,
яка і є оте вселенське зло.
Але коли дійде у мізки ваші,
як припинити ці дурні демарші,
аби реваншу більше не було?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489457
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.03.2014
Доні берізка явилася біла,
та що у сні не ламає ніхто.
Раною пам’яті розворушило
ще із дитинства невигойно стліле
осиротіле пташине гніздо.
Сонце зійшло Ойкумену зігріти.
Замайоріли чужі прапори.
Кримом ідуть поневолені діти.
Як же те сонце не впаде з орбіти
згаслої в небі нічної діри?
Місця немає на білому світі
для охололої духом душі.
На перевалі утопії літа
білі берези, і гнізда, і діти
не нап’яли одіяння чужі.
З вирію ще не летіли лелеки
у чужину родового гнізда.
І розділяє нас чорна вода.
І по живому ще різати легко.
Ми пролетіли. І їм недалеко –
точно туди, де чатує біда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489418
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.03.2014
[i]« Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї…»[/i]
Т. Шевченко
[color="#ff8c00"][b]Україна стоїть у молитві, –
[i]відвернути криваву війну.[/i]
Відчуття неминучої битви.
На життя зазіхає антихрист.
Михаїле, убий сатану.
Україна моя незрадлива Де ви, ангели білого світу?
ради світу іде у полон. Сам диявол правує людьми.[/color]
[color="#002bff"]Каїн знову заточує вила, Розперезана чорна еліта.
і якщо у нечистого сила, Роз’єднались Адамові діти
не зупинимо Армагедон. суєсловієм князя пітьми.
Зажадали вендети дозорці.
Мало сотні в жалобі небес.
У пропахлій димами толоці
агітують юрбу добровольці
за її панівний інтерес.
Оп’яніла від запаху крові,
аж сичить окаянна біда,
і облизує губи орда.
Яничари до бою готові.
Не буває у ката любові.
«Брат» не відає, – [i]кров не вода[/b][/i].[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489107
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 30.03.2014
[i]« Ой горе тій чайці, чаєчці-небозі,
що вивела чаєняток при битій дорозі»[/i]
І. Мазепа
Чук і Гек ще поки-що на волі.
І ознак агонії нема,
і нічого іншого, крім болю.
Агітує Фурія до бою,
кацапня воліє до ярма.
І уже готові коридори,
і понтонні зведено мости,
і відкриті ящики Пандори,
і у пекло весело іти.
І юрбою сунуть мародери,
зрадники, агенти, русаки.
Треба «переплюнути» Бандеру,
поки є совіцькі мамлюки́.
Байкери-вовки – і ті у дії.
Міряють затоки пахани.
Пілотажу вищого злодії
давляться трофеями війни.
І бандюги із триколорами –
байстрюки, тітушки і «козли»
армію із голими руками
на очах у світу узяли.
І у ейфорії шаленіє
креатура лівого крила,
і у армій не умре надія
доїдати крихти зі стола.
О! Ур-я-я! Георгієвська зала
прихватила касу общака.
Знову перемога небувала.
Мало крові і багато сала
свиті безпардонного совка.
Пацієнти і їдці корита
обнімають кільцями змії
нічию Украйну посполиту.
Аплодує верхотура сита,
що тепер Лівадія її.
Зачекайте, ще пора настане
і повикорінює удар
сановиті і бундючні клани
п’ятої колони яничар.
І яріє світлом ноосфера.
Кожному прописана стаття,
і не амністує каяття.
Не лякає Вічника Бандера.
Переможно йде новітня ера
боротьби за волю і життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487445
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 22.03.2014
[i]« Редкая птица долетит до середины Днепра»[/i]
М. Гоголь
Ось вони і – українські ночі!
Н́ечисті – неначе уві сні.
Марення – на рівні маячні.
І не снились нам такі урочі
Гоголівські видива нічні.
Оптом голосують мертві душі.
Ревізори чують голоси,
писані указами чинуші
ще до оголтілої яси.
Лізуть упирі-великороси
до чужої хати на ура.
І «еліта» роєм, наче оси,
величає Вія стоголосо.
Аплодує, стоячи, мара.
Ну, а наші войовничі хлопці?
На майдані сотні і рої.
Тільки де ті нині полководці,
що нерівні виграють бої?
Ой, немає що атакувати,
а як є, то невідомо чим.
Ой, забули ще намалювати
біле коло навколо хатин.
Сотнею закінчились герої?
І неначе мафії – каюк.
В армії закінчились набої
і в обнімку з відьмою й казною
утікає ́агент Басаврюк.
І немає що уже ділити,
й віднімати ще нема чого.
Ну, хіба що, власні депозити.
Ще і сина Бульби не убито
і самого ще нема його.
Є бажання і даремні муки
об’єднати ряжених братів –
армію Бандери і совків.
Не догодять Раші наші внуки.
Тільки і залишиться від злуки
у музеях колір прапорів.
В ролі європейського сатрапа
буде Ніс із дулами душі.
Ѓоблін катуватиме Остапа,
поки знову підуть по етапу
Грузія, Чечня і бульбаші.
Тільки, – [b][i]ЧУ![/i].[/b].
Приглушимо литаври
«генію» свинотою псаря.
Є над Україною зоря.
Поки Думу силують бояри,
нам ще рано пожинати лаври
Гоголя – пророка у царя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486977
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 20.03.2014
[i]« Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде…»[/i]
Тарас Шевченко
Ви, і зниклі й звиклі на екрані,
генії радянської імли,
корифеї знані і незнані,
як же ви свою обітовану
так безжально зрадити могли?
Не дивують світові ґаранти,
що умили руки, а ні тля,
що чекає гранти і відкати,
розв’язавши руки у Кремля.
На ходу монтуються спектаклі
режисури США і росіян.
За UA уболіває Чаплін,
хоче Крим одеський Д’Артаньян.
Шизонуті жовтої палати
в Русь єдину вирішили йти.
Хазануті і задорноваті
надривають сміхом животи.
Резидент, Матроскін і Бєcруков,
Бабкіни і ряжені баби,
Лёва, Михалков і Говорухін...
Хто там ще?
Ой, не почує Сухов,
Якіних екранної доби.
Ще не всі розп’яттям спокусились?
Чи сигнал путящий не дійшов?
Точно знаю – з нами залишились
і Шукшин, і Гоголь – із могили,
і Єсенін, і майор Жеглов.
Діячі зіпнулись на котурни,
тицяють перо у каламар.
Кон’юнктуру ситої культури
охмуряє сірий кардинал.
Шльопають доноси маркітанти.
Завиває стоголосий хор.
Завоює й анексує Ялту
для еліти карла-чорномор.
Схаменіться, вихрести руїни,
бо запізно буде в небесах
«глаголя́ти», – слава Україні –
перед віче сотні на часах.
Як же заживе гоноровита,
недоокультурена орда
із високим іменем – еліта.
Це і є той нерозлийвода?
Ой, мала на московіта свита.
Ой велика чується біда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486347
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 17.03.2014
[i]« В эту ночь решили самураи
перейти границу у реки.»[/i]
Б. C. Ласкін
Як не є, а світові відомо,
що переборщили москалі,
і у них не всі сьогодні дома
на своїй і на чужій землі.
Русь моя, єдина, неділима,
над тобою знову вороння.
Тліє купина неопалима
і Марія молиться щодня.
Моляться месії і пророки
за твої невиправні гріхи
і переоплачені оброки
біля рала, плуга і сохи.
За твої квиління удовині,
за козацький викошений рід,
і за те, що омофором нині
укриваєш православний світ.
..............................................
[i]«На границі хмари ходять хмурі.»[/i]
Україна знову на чеку.
Братани – загарбники в натурі
зав’язали очі кримчаку.
Із барлоги глипає Росія,
ласа на червоний виноград.
Їй приснилась місія месії –
європейця ріже азіат.
Сатана освоює манери:
[i]«гарна міна при поганій грі.»[/i]
І лякає Путлєра Бандера,
і немає кайфу у норі.
Що було, повторюється знову,
і не виручає каяття,
що спочатку відбирає мову,
ну а потім землю і життя.
І уява знову намалює
ненаситну царствену сім’ю,
що і Україну закатує,
наче під копитами змію.
Ось вона стезя великороса –
авантюра, ігрища, війна...
І криваві світові покоси
пожинати буде сатана.
І за що така на світі кара?
Наче зіп’ялися із колін,
викурили з хати яничара,
а уже на обрії гобл́ін.
А за ним дементори і тролі,
і чеченець, і донський козак,
і у танку їде на гастролі
чукча-чукачабра без ознак.
Є висока місія померти
за незавойований народ.
Тільки, що вартує тої жертви,
що бере на себе патріот?
Хай пробачать ті, яких не буде,
і не буде кари на землі,
поки сонцем крутять москалі.
Що їм туга? Нелюди – не люди.
Та хіба історія забуде,
що жили вандали у Кремлі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486006
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.03.2014
[i]« Казочка, казочка,
вогню в’язочка,
як розв’яжу,
всім покажу...»[/i]
Примовка
Побратались із Москвою.
Всесоюзний лад.
Ядерною булавою
замахнувся брат.
Жандармерія у дії.
Ось і козачки
із любимої Росії
з легкої руки.
Крайня хата ойкумени
у чужій землі.
Може це ще не до мене?
Ось і коники зелені
у моїм селі.
В «единение» ізгоїв
бавиться маля.
«Опупели» головою
гномики Кремля.
На окраїну країни
із усіх усюд
йде нашестя України –
Путьки, Жирики й Гоблі́ни
волю нам дають.
Умліває у запої
біля западні
геній тактики нової –
за дітьми! З передової
неокацапні.
Югославія? Звитяга...
Трупи наповал.
Це сценарії. Увага!
Їх очікує Гаага.
Ось і весь фінал.
....................................
Дорогі апологети
хворої рідні,
угадайте без поета, –
де поділися Судети –
німці записні?
Молоді місіонери
партії «совка»,
всі ви будете «бандери»
десь на Соловках.
Не пробачить дуче Раші
ваш пустий живіт,
Всі отримаєте здачі
і за Янекові дачі,
і за двадцять літ.
І підете за сумою
аж на Колиму.
Тільки «падшие герои»
будуть у Криму.
....................................
Не чекаючи спокути,
як настане час,
[i]не забудьте пом’янути,[/i]
що казав Тарас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484769
рубрика: Поезія,
дата поступления 10.03.2014
Двісті років пам’яті Шевченка
і чекає цілих сорок сім,
поки приурочує ще ненька
кожну дату споминам своїм.
Двісті літ історії руїни,
долі, і таланту, й талану,
і німого крику України,
поки через пройдене долине
час у неосяжну далину.
Двісті літ у нас немає часу
вивчити останній заповіт –
двісті літ осанни по Тарасу.
Є чому радіти, хто ні разу
не читав Шевченка з юних літ.
Двісті літ було про що згадати
на вузьких Тарасових шляхах.
І маленькі, і великі дати
вічно будуть жити у серцях.
Є кому послухати Пророка:
що не буде волі у тюрмі,
що не буде перемоги, поки
панівні верхи, напнувши щоки,
воювати йдуть себе самі.
Поки не знайдеться Вашингтона,
що звільняє душі від проказ,
поки дишлом писані закони
з барикади самооборони
прямо не покажуть на «Кавказ».
Поки не повстанемо за волю,
як писалось кров’ю звідтіля,
де [i]горить за горами земля,[/i]
не помстились за дівочу долю,
за русалку і гнучку тополю,
за покритку блазня-москаля.
Не впізнали долі України
в образах поетових творінь –
жінки, дочки, матері, дитини,
не дізнались про шляхи з руїни
на стезях останніх поколінь.
Не дивились, чим живились круки
навсібіч орлиної глави,
забували, що на вістрі злуки
ненаситні загребущі руки
всюди виростають із Москви.
І ятрило кожне хворе місце,
що Шевченко діагностував.
І тодішню сутність шовініста,
і майбутню місію чекіста,
що несамовитих обуяв.
...................................
І яка подяка «кріпакові»?
Може приєднаємо Арал?
Ми слов’янофіли!
Мало крові
на багнетах братньої любові
і бракує маршів за Байкал.
[i]« Грає море, гомонять діброви,
сивий смушок мріє в далині...»
[/i]Це Тарас...
Душа сумує знову.
Гайдамаки...
Спогади одні...
І не меркне Кобзареве слово.
Двісті років щирої розмови...
Не стихають
двісті літ
пісні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484536
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 09.03.2014
От і море.
Слава бозна чому.
Хоч і не хотіли – допливли.
І якраз на фініші прямому, –
[i]руки вгору![/i]
Знову – де були.
Ще у Сочі не закрили ігри,
а уже у Таврії, –
[i]ура![/i]
Раша підняла триколора.
Захищати суржикове іго
кинулась налякана сестра.
Неорекетня гоноровита
знову тягне руку із Москви.
Їй потрібні наші острови,
де осіли долари бандита.
Де поділись голови ясні?
Де взялося військо безпритульних?
Та включіть остатки заґоґулин,
а не телеящики брехні.
Спокою в історії немає.
Навіть розігнутись не дає.
Ще не встигли скинути своє,
а свиню сусіда підсуває.
І немає лінії осі,
щоб своє від брата захистити.
....................................................
На нашій спині виїжджають всі,
кому не лінь історію творити.
Орел і беркут, ляхи і орда
чекають аби трупами укрили
солдати миру дідівські могили
і аж тоді дістане їх біда
малого брата, втопленого в крові,
оточеного з моря і згори
у щупальцях смертельної любові
до булави…
За те, що ми готові
оберігати наші прапори.
Ой не діждете посіпаки ката
іти у рай на нашому горбі.
Тримайте у руках свої лопати,
якими яму риєте собі.
Ще є ліси, і криївки, і доти,
і буде кара Божа із небес.
Ще сила є і порох ще не щез.
Зламаємо іудині «оплоти»,
бо не зламати волю патріота,
якщо у ньому Божий дух воскрес.
....................................................
Тече Дніпро.
Стоїть Тарас.
Месія
вдивляється за обрії з горба
туди, де [i]грає море, чайка мріє.[/i]
Гойдається на хвилі флот Росії –
радянська слава й світова ганьба.
Тече у море річка Геракліта
у руслі історичних дежавю,
виплескуючи іго московіта
і пайзлики розбитого корита,
як несусвітню місію свою:
лякати, катувати, убивати,
присвоювати жито не своє,
а то і тупо тероризувати –
ось щире братолюбіє твоє.
Диктатори єднаються у зграю
скажених, ненажерливих вовків.
У людожера нації немає.
Великорос надіється й чекає
повзучої агресії «совків».
Течуть у Лету істини струмочки.
І не дають бентежному перу
роздмухувати іскри у рядочки...
Та ґнотом у порохової бочки
була і все ще є КаПееРУ*.
А Богові достатньо сокоруху
весняного, що видимий Йому,
коли у гартуванні сили духу
невидима і вразлива для слуху
яріє революція в Криму.
[i]* – комуністична партія регіонів України [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483421
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.03.2014
Прийшла пора робити кроки
назустріч сонцю і людей.
Пора засвоїти уроки
капітуляції ідей.
Якщо ти справді є еліта,
твори найкраще із імень.
Не на піар, а на суспільство
дістань валюту із кишень.
Тоді тобі зааплодує
і дітвора, і патріот,
і на ура проголосує
і опозиція, й народ.
Оце і є – «вагомо, зримо».
Бо хто є гідний депутат,
якщо не ти – отой солдат,
що на авто об’їде мимо
спокуси владою за блат.
У зради відвоює мову
і не пообіцяє рай,
не видоїть казну-корову,
аби радянщиною знову
не заароматило край.
І оживатиме країна,
і заквітує не руїна,
яку донищує орда,
а незалежна Україна
для мами й тата, доці й сина –
одна – навіки молода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482469
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.02.2014
« [i]І повіє огонь новий
З Холодного Яру»
[/i] Т. Шевченко
Немає страху.
Є лиш біль і щем,
і об свинець розбилася надія,
аби не опалила нас вогнем
за нашу волю братня істерія.
На небі мало виморених душ...
Потрібні сотні й тисячі під кулі
за інтереси партії минулі,
за панування карликів-чинуш...
Небесна сотня.
Як не обіднити
і не заговорити імена
героїв, що стояли, як стіна,
в бою супроти ката-московита?
Така є правда.
І не додаси,
і не віднімеш полум’я і стужі,
і не оскаржиш, – [i]Господи єси,
зніми з хреста розп’яті юні душі.[/i]
Але за що,
не відає ніхто.
Але чому –
на вівтарі свободи
повинні заплатити майже сто
із тих, що найпотрібніші народу?
І на віки залишиться в серцях
небесна варта янголів-героїв,
що волю відстояли у боях,
і відкупили всіх своєю кров’ю.
І хай же тільки спробує орда,
що зазіхає знову на свободу,
посунути із півночі чи сходу.
Як повінь, як звитяга молода,
їх змиє в море весняна вода
народженого в лютому народу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481876
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.02.2014
Іде революція духу.
І годі шукати причини,
чому зневажають, як муху,
тирани імення людини.
І мало кого непокоїть,
що «Альфи»
не ельфи в погонах
і аура серця ізгоя
не знає кармічні закони.
І весь негатив із екранів,
який накопичили тролі,
криваво тече по майдані
в прицілі на мінному полі.
І мацає наші легені,
і очі виймає клюкою,
і долари мне у кишені,
оплачені нашою кров’ю.
І поки земля не пригорне,
нікого не милує зграя.
Безбожники вірують в чорне.
То що їх,
крім цього,
чекає?
Але не бояться «оплоти»
живе у душі убивати.
Немає ні пекла, ні чорта,
ні Божого суду й розплати.
І теги чужої програми
малюють людські силуети –
не доні, не тата, не мами,
а іграшок сірі скелети.
І знову злітаються круки
на каркання Гепи і Допи,
і знову протягують руку
до Раші із центру Європи.
«В солдатики» грають солдати.
Їм люди – мішені у полі.
Пірати, скажені пірати...
Розплата
за продані
ролі –
умиються кров’ю Пілати,
якою впиваються тролі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481080
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.02.2014
[i]« ...молодому козакові
мандрівочка пахне».[/i]
З народної пісні
Не до елегії білої...
Магія інше навіює.
Спокою в серці нема.
Пахне лозою і м’ятою,
віхолою пелехатою
в пам’яті віє зима.
Туга забута знесилює.
Думи немає красивої.
Є потайна і сумна.
Ірод усіх переслідує,
але за віщо не відаю,
і не чарує весна.
І у молитві щовечора,
мов піднімаю на плечі я
гору тяженную дум.
Ночі глибокої чорної
із одіссеї нагорної
в келію сіється сум.
На території рідної,
тої, що зву Україною,
зріє народний терор –
діти ідуть з коліщатами
і над Майданом і хатами
крила підняв егреѓор.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2014
[i]« І підемо поклонимось царю-батюшці,
і він помилує нас...»[/i]
Піп Гапон
Комфортно жити, мості-пани,
у жерлі в цей буремний час?
Затишно? Тепло?
Непогано.
І ось вам, нате! Форте!!!
П’яно
у хвилях Ельзи океану,
та лунко б’є набат.
Без нас
монтуються живі сюжети
навколо горезвісних рад.
І знову трупи.
Знову жертви
невинних. Владі браво?
Клас
надресированих і ситих
кришує банду гамадрил.
Стіною навколо корита
єднається когорта.
Рил,
а рил то скільки в цій кориді
вершителів подій і доль:
дебелі, тлусті, повновиді
пани.
І журналісти-злидні
щось добиваються.
Юдоль
безпринципних і звироднілих,
качають теж свої права.
Вони за Рашу і за «білих».
Та [i]«ще не вмерла...»[/i]
Ще жива
і у скорботі посивіла,
Рве коси на собі Сивіла.
Нема Богдана.
Булава
не досягає від Софії.
Нема заступниці Марії–
і кров’ю зрошена трава.
Кати,
печерні мастодонти,
ви ще жируєте єси?
Чого ж линяєте в Європу
із п’ятикутної яси?
Обман і кривда ваше кредо.
Убивці – виродки села.
Історія не спише зла,
коли з щитами попереду
зухвале псевдо.
Патріоти, –
ви та руда і сіль землі,
що є, була і буде доти,
допоки щезне у імлі
Горгона влади.
Прометеї!
Життя і воля – ось де суть.
Заради істини цієї
вони свої хрести несуть –
сини Вітчизни однієї...
Ой, не розбійники за неї
сьогодні душу покладуть.
І буде правда, буде суд
і оніміють супостати
і яничари.
І прокляті
попи Гапони пропадуть.
[i]«...і буде син, і буде мати»,
«...и братья меч вам отдадут»[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480436
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 19.02.2014
[i]Вільний переклад[/i]
Автор невідомий
Так ридала, так гірко кликала.
Під смичком променіла душа.
Він її колихав, а скрипка,
мов дитя, прилягла до плеча.
З білих клавіш рояля все тихше
звуки капали, і під антракт
він її заколисував, тішив,
а вона тільки плакала в такт.
Він нашіптував їй колискові,
що один тільки в світі і знав,
та коли він її заспокоїв,
то не міг заспокоїтись зал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479801
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.02.2014
Має бути: з кожного по нитці –
бідному сорочка за п’ятак.
Але є: із бублика по дірці
немічним сіромі і сирітці,
і у економії – літак.
А якщо машину закортіло,
то не треба гострого ножа.
Є такі закони, що для діла
все, що ближче голому до тіла,
буде мерседесом для бомжа.
А бомжів ховають у міжгір’ях.
Там і вертольот сідає теж,
і літає у лакеїв пір’я,
і без охорони у подвір’ях
їх і зі свічею не знайдеш.
Всі бомжі бояться революцій.
Не дай, Боже, якщо ти спудей,
що не розділяє їх ідей
у одній сорочці і в кутузці,
і не вимагає конституцій,
де бомжі на шиї у людей.
Всі вони жили у еСеСеРі.
Кожен є почесний піонер.
І куди безшапочних тепер?
Їх любили міліціонери.
Може їм тепліше на Венері,
де ще жоден злодій не помер?
Хай будують щастя без народу
для ПееР у купі з КаПеУ.
Хай і там помітять у лупу
его окаянної свободи
на майдані зимньої погоди,
що проголосує, – [i]вау! У-у-у…
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479696
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 15.02.2014
[i](З ЛІТОПИСУ САМОВИДЦЯ)[/i]
І
Іде століття двадцять перше.
Жіноча ера. Мат і блат.
Mаdаmе по-німецьки чеше?
Chеrchе lа fеmmе, яка не бреше,
що світом править целібат.
Поважні дами і не дами
уявно міряють жупан,
не розуміючи місцями,
що все одно межи панами,
хто буде зверху, той і пан.
Невинні Діви Зодіаку –
сирен, Офелій і наяд,
який не одягнеш наряд,
а все одно поставлять Раком,
хоч ти і Риба між Плеяд.
І хто тебе тоді почує?
Якась Європа? Посейдон?
Кебета Діву не врятує,
якщо юстиція готує
у кулінарії закон.
Куди тобі в ЦеКа капусти?
Хіба що – в камеру до БЮТ,
якщо отамечки пропустять,
а потім тутечки опустять
перед вечерею іуд.
А тій, яка горить бажанням
зламати звірові хребет,
обріжуть крила сподівання,
за ґрати кинуть на з’їдання,
де леді Вінтер не Макбет.
А потім буде і за діло,
і за досягнення мети.
І покладете душу й тіло,
аби пізнати зрозуміле
і очевидне осягти.
ІІ
Нічим душа не освятиться,
допоки править маніяк.
Не журавель, і не синиця,
і у штанах, і у спідниці
ти все одно не Жанна-Д’Арк,
яка убереже всім тілом
і душу покладе в огонь
заради пресвятого діла,
і самовіддано, і сміло
віддасть тепло своїх долонь.
Ти гладіатор на арені,
зеро від імені громад
і рупор віче, та на сцені
у тебе права – рівно жменя.
Ти Гаврош серед барикад.
Вони не варті тої тризни,
яка зігріє їхній рай.
Не треба подвигу на гривну
за пограбовану Вітчизну.
Бери своє авто й тікай.
І хай його на барикаді
не облюбовує ніхто,
зате в партері будуть раді,
коли не вирине у Раді
ціна володарки авто.
І хай вогнем палає тачка,
якщо не їде дотепер,
аби не волочитись рачки
шляхами блудної співачки
у лаврах пасії ПееР.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479513
рубрика: Поезія,
дата поступления 14.02.2014
Буває і у вірші анемія,
неначе тільки вчора із хрущоб.
Та хоч убийте, але я не вмію
писати, як умільці, ні про що.
Але, що є, то є. Така морока.
Ніщо – воно, як завше, у тіні.
Та інколи спливає так високо,
що вище тільки жаби у багні.
Не виведе ніщо на чисту воду
ні каяття, ні дія молитов.
Воно сидить на шиї у народу
подалі в лісі, де, як мовлять, – [i]зроду
воно таке, що наламає дров.[/i]
Куди вже далі, ніж оцей розплідник
повій естради і бардель еліт,
де в раутах котуэться негідник,
а для достойних закривають світ.
Взаємини через щілини шторок
у знавіснілій темряві жахіть
і погляди у непроглядний морок
із чудасії глибини століть:
ординці, хрестоносці, єзуїти,
конкістадори, чорні ордени,
із чорноти – донбаські пахани,
масони, окаянні кегебісти,
і без’язикі горе-комуністи,
і язиката нечисть сатани,
осоловілі ненаситні рила,
зміїне бетоноване кубло,
у раді – дресировані горили,
в офшорі – напаковане бабло.
Оце і є ті атрибути влади –
ніщо, яке веде туди-сюди
за шимпанзе ПееРівської зради,
але регіональної громади
розливу оп’янілої орди.
Уся когорта п’ятої колони:
і «беркути», і «гепнутий Оплот»,
і «допнуті», і вироджені клони,
що, як усе – приречене до скону,
в Росії називається «народ».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479181
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.02.2014
Діряві хмари – велетенське сито –
небесну манну сіють на поля.
Десь там щедрує ще моє дитинство –
під сволоком в колисці немовля.
[i]– Ну що тобі, моє дитинство, дати?[/i]
Черству шкуринку? Крихту зі стола?
Чи он оту бурульку полизати,
що сріблиться льодяником з дупла?
Чи може завірюху пелехату –
хрещену матір першої зими
покликати у вихололу хату,
щоб напоїла повними грудьми?
Аби хлоп’я таке ще невелике
і нерозумне у свої роки
уговталось, аби без твого крику
щасливо почувалися батьки.
Відхрипло колядою, відлетіло
за мить одну, неначе й не було,
коли бурульку крижану хотіло,
коли вмирало з голоду село.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478734
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2014
[i]Переспів програмного вірша[/i]
Бориса Пастернака
Мій лютий. Не жалій чорнила!
Давай затужимо з плачем,
Як у гаю загомоніла
Весна грозою і дощем.
Наймемо трійку білогриву
І у зимовий благовіст
Поїдемо туди, де злива
Лютіша від чорнила сліз.
Де із дерев, як чорні груші,
Упадуть тисячі граків,
Аби на дні очей калюжі
Допити сльози ручаїв.
А зір проталин все чорніший,
І римою луна звучить,
І у зажурі вище й вище
душа за думою летить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478648
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.02.2014
[i]Переклад[/i]
Борис Пастернак
* * *
У всьому хочу досягти
Ясної суті –
В труді, у пошуку мети,
В сердечній смуті.
У перип́етіях біди,
У їх причині,
Не зупиняючи ходи
Посередині.
Тримаючись серцевини
Подій і долі,
Любити, жити без вини,
Вершити волю.
О, хай би тільки я умів
Безпомилково
Закодувати сім рядків
Живого слова.
Про беззаконня і гріхи,
Бої, погоні,
Про щастя з легкої руки,
Як на долоні.
Я узаконив би путі
І їх начала,
Патентував би на щиті
Ініціали.
Я закладав би, як сади,
Слова і вірші.
І пахли б липами ряди
Найголовніші.
І я плекав би кожен ряд,
Як ружу й м’яту,
Як громовицю канонад,
Як сіножаті.
Так, як Шопен перекроїв
Свої етюди
Фільварків, фей, могил, гаїв
У суще чудо.
Довершеного торжества
І гра, і мука –
Напружені, як тятива
Тугого лука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478537
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.02.2014
Уже не дивина в уявленні народу
політики й людці осміяного дна:
і Шарікови, люті на свободу,
і ті, що забувають, що одна
у кожного одна Вітчизна-мати.
І Швондєри її й багатії,
повинні
нині
неню
захищати,
а не чужі й украдені палати
украй осатанілої сім’ї,
що затуляє людям рота,
аби не чути їх проклять.
Є барикади. Ждете доти?
А Січ сама формує чоти,
які за неї постоять.
А от регіональна рада
бере аванс у общака,
а кримінальна влада –
на мушку козака.
Ой, як гуманістично –
дванадцятий калібр!
І так не поетично
коли життя – верлібр.
А треба виживати,
і діяти, й рости.
Але куди іти?
До хати?
Спати?
А ти?
Ти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478396
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.02.2014
[i]« Якщо білорус – це росіянин вищого ґатунку,
то українофоб – це недороблений росіянин».
[/i] З афоризмів бацьки
А ми таки круті, брати слов’яни.
У кожного в Європі по сестрі.
Народжені від однієї мами,
ідемо разом до одної ями:
на три дороги – три богатирі.
Уміємо брататись і любити
собі на втіху, іншому на зло.
Усе – [i]нічого[/i]. Якось можна жити.
У більшого звичайно є корито,
якого у малого не було.
Один співає, інший веселиться,
а третій хилитається, хмільний.
Йому то що? Аби де похмелитись –
вина чи крові ближнього напитись,
аби війна. На те він і дурний.
А у війну – які були ми [i]наші
і німці.[/i] Це по-нашому – німі.
А як єднались навколо параші!
А як дали березової каші,
яку варили аж на Колимі.
Немає лиха, що побили писки
одне одному у свої літа.
А нам то що? А ременя чи різки
за те, що перші випали з колиски
ще до розп’яття нашого Христа.
А може й за прапрадіда Яфета
до того, як посунула орда,
до того, як розкидала вендета
петлюрівця, есера і кадета
подалі від орлиного гнізда.
Гойдаємо колиску всіх народів
і няньчимо у хаті ворогів.
У всьому винен той, що десь на споді –
сумирний, неотесаний тай годі.
Оце і є найменший із братів.
Гойдається над урвищем три люлі.
Минає ера аріїв-рабів:
лелеки, соловейка і зозулі.
Три нації – і в кожної по дулі
єдинородній братії совків.
Гойдала доля не одну колиску.
Кому – на горе, іншим – на біду
імперію плекали молоду.
Та забували, що у цьому списку –
колгоспну,
поліцейську
і злодійську
не об’єднати у одну орду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478321
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.02.2014
Можна своїх по обличчю пізнати,
можна чужих плямувати багном,
можна ославити і прославляти,
тільки нікого не можна карати
підлим, неправедним, грішним судом.
Міченим бути – потрібне безумство,
щоб не боятись під Божим перстом
красти, вбивати, плювати на людство,
деколи світ обійти словоблудством,
інколи взяти обманом престол.
Блазнем не стати – потрібне уміння
бачити, думати, хто ти ще є,
поки не лопнуло ближніх терпіння,
поки тебе не побили камінням
за безобразне твоє житіє.
Бути ніяким – це стати народом,
що уповає на манну з небес.
Бути борцем, поки Дух не воскрес –
це гонорово любити свободу
і непомітно пиляти колоду
не за чужий, а за свій інтерес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477601
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.02.2014
«[i] Як розповідати страшні ісорії»[/i]
Марк Твен
[i]« І ніхто не зможе ні купувати, ні продавати,
крім звіра, ім’я якому 666...
Хто має мудрість, визначить ім’я звіра...»[/i]
За одкровенням, глава 13, вірш 18.
Не перший на стезі мистецькій,
але пізніше, ніж вони –
Вергілій, Данте й Котляревський –
малюю пекло сатани.
Можливо цього і не треба.
Вже все досліджено давно.
Нікому не прихилиш неба,
де тліє історичне дно.
Онде подекуди між люди
такі прописані людці,
що пекло раю буде всюди,
де є кишені й гаманці.
Хто знає, чи чекає гірше,
коли прийде нежданий гість,
чиє число в біблійних віршах
було – «шістсот шістдесят шість»?
Його ім’я складають знаки
опуклих ліній і прямих,
які накреслюють ознаки
вождів і геніїв людських.
У кожного біблійні коди:
непересічні імена,
якими нарекли народи
те, що яріє – [color="#ff0000"][b]САТАНА[/b][/color].
І ось задача: кожна шістка –
це [color="#ff0000"][b][u]П[/u][/b][/color]* із хвостиком [color="#ff0000"][b]/ [/b][/color]над ним,
графічно – рівно п’ять відрізків,
і оптимально разом з тим.
А три по п’ять – усі п’ятнадцять
зарубок пам’яті людей,
і всі кроваві аж лосняться
на чорних вівтарях ідей.
І доказом цієї тези
можливо був би чоловік,
якого називали ЦЕЗАР,
але в дохристиянський вік.
Та першим буде гун [color="#ff0000"][b]АТТИΛА[/b][/color] –
батіг небесний королів,
які в боях не зупинили
кровавих варварських полків.
А як іти хронологічно –
ще більше зла у світ приніс,
великий хан, що буде вічно
непереможений [color="#ff0000"][b]ЧИНГИЗ[/b][/color].
А далі внук, що дикі орди
водив на Київ і за Стрий.
І поневолені народи
дали ім’я йому – [color="#ff0000"][b]БАТЫЙ[/b][/color].
А потім був ще кат ацтеків,
і майя, й інків. Цей балбес –
конкістадор на рівні зеків
носив тяжке ім'я [color="#ff0000"][b]КΔРТЕС[/b][/color].
Північної Пальмири геній,
останній з варварських вождів,
а для рабів своїх – [color="#ff0000"][b]ПЕТР-[u]Т[/u][/b][/color],
кат українських козаків.
А ось на світовій арені
творець «радянщини» без меж –
революційний геній [color="#ff0000"][b]ΛЕНИН[/b][/color]
горить у полум’ї пожеж.
І від Москви і до окраїн
який тюремний краєвид:
війна, ГУЛАГ і геноцид.
Це – дорогий товариш [color="#ff0000"][b]СТАЛИН[/b][/color].
А хто кидав на смерть Geschwister,
а людство – за колючий дріт?
Це видатний єфрейтор [color="#ff0000"][b]HITLER[/b][/color],
що теж претендував на світ.
І залишаю коди внуку.
У цій містерії імен.
чи має бути маршал ЖУК()В
таким, як нині Діоген?
Переори усю руїну
від Піренеїв по Амур,
не впишеться у цю картину
ні МАКЕДОНСЬКИЙ, ні ТИМУР.
Ані ПЕТЛЮРА, ні БАНДЕРА,
ні войовничий солдафон –
така мальована холера
без імені – НАПОЛЕОН.
Чатує тиша не матроська
героїку е[color="#ff0000"][b]НК[/b][/color]а[color="#ff0000"][b]В[/b][/color]е[color="#ff0000"][b]Д[/b][/color]е…
І не одна лукава [color="#ff0000"][b]М()СЬКА[/b][/color]
ще сатаніє де-не-де.
І українці наостанок
Перебирають імена.
Нема таких. Хіба що – ЯНЗЕК.
Але яка ж це сатана?
Є збірний образ ДЕПИ й ГОПИ,
та є і алібі повік.
Ну, не відбувся чоловік.
І до чергового потопу,
чи мова буде, чи язик –
не завоюємо Європу.
* – Вся «мудрість» – в арифметиці. Якщо цифру шість зобразити мінімальним числом відрізків, то таких буде 5(як на індикаторі сегментного електронного табло). Разом у числі 666 – буде 15 ліній. На відміну від клинопису кирилиця і латиниця мають і випуклі елементи у зображеннях літер і знаків. І тоді деякі неординарні імена можна, наприклад, начертати так: DИЯВ()Λ або К()RTES – тих же 15 ліній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476571
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 02.02.2014
[i]« І був Авель пастухом овець;
а Каїн був землеробом».[/i]
Буття, глава 4, вірш 2.
Ой, леле, леле! Є загадка серця.
Які разючі риси земляка:
усміхнене обличчя «западенця»
і хмара на обличчі «східняка».
Одному сняться воля і свобода
і коровай у хаті на столі,
а іншому – мана чужого роду,
купована за долари й рублі.
Одному – вільна матінка Вітчизна,
зелене місто і міське село,
а іншому – на чорний день трутизна
і панахида ближньому на зло.
Одному – щастя кожному і силу
перемагати, сіяти, рости,
а іншому – аби усіх скосило
або у прірву потягли чорти.
І на ура іде за комуніста
колона п’ята партії орди.
І научає армія кремлівська,
що далі йти уже нема куди,
якщо самі обрали депутата,
якого висували на горі,
аби умів рукою показати,
куди протягнуть ноги шахтарі.
І все це є любов до мого брата,
чи ненависть до чистої душі,
якій і ближні й дальні не чужі?
І – єй же єй! Як треба небагато,
аби всім дітям догодила мати,
що захищає східні рубежі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476433
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 01.02.2014
[i]« На Аскольдовій могилі
Поховали їх -
Тридцять мучнів українців
Славних, молодих...»[/i]
П. Г. Тичина
Минає майже сотня літ
як триста лицарів-спартанців
на першій із останніх станцій
поклали голови на лід.
Минає майже сотня літ
з тих пір, як банди Муравйова,
як і сьогодні дикий схід,
скропили сніг святою кров’ю.
Минає майже сотня літ,
як тужить мати-Україна
за страчених дітей невинних,
що тільки вийшли в білий світ.
Минає майже сотня літ,
як їхні очі ся закрили,
як на Аскольдовій могилі
лягло їх десять під граніт.
Минає майже сотня літ
як у двобої в чистім полі
за нас і за майбутню волю
поліг навічно славний рід.
Минає майже сотня літ
з тих пір як сльози втерли Крути,
з тих пір як тяжко нам збагнути,
за що побито юний цвіт.
О, юне птаство, як не є –
у вільних вісімнадцять років
вмістилось все життя твоє.
А сонце Крутів так високо,
щоб не забули ми уроків,
які історія дає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475754
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 29.01.2014
[i]« На позицию девушка
провожала бойца»[/i]
М. Ісаковський
Юнака на позиції
обнімало дівча
на очах у міліції,
на виду в палача.
І коли за туманами
заясніли поля,
голубими екранами
запалала земля.
Хоч і очі ятрилися,
і були на краю –
поневолені билися
за свободу свою.
Пригощали за розкоші,
і за голий народ.
Нагадали Московщину,
і дали за «Оплот».
І устала «аґромная
совкова́я страна».
І згасає свіча моя
за імлою вікна.
І нічого не радує,
поки падає цвіт,
а «радімая» армія
оскверняє мій рід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475444
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 27.01.2014
[i]« Як гартувалась криця»[/i]
М. Островський
Тінь деміурга упала на все, що не проти
йти у окопи і спротиву наперекір.
П’ята колона полює, як тать, патріота
на перехресті розвіяних вір і зневір.
Б’ють барабани. В горнилі гартується сила.
Подих останній у кожного є про запас.
Кожного хвиля на гребінь подій підхопила,
і не зламати усіх, коли й небо за нас.
Бо і планети лінійно стоять у параді
стражем діяння народу по волі Творця.
Нація духу формується на барикаді
у непокорі – за честь,
за людей,
до кінця.
Не умовкають гучні вічові тулумбаси
волі й свободи.
Єднає єдина мета.
Ямби й хореї напевне уже не на часі.
Рубана фраза гуртує розрізнені маси.
Серце яріє. Вогонь запікає уста.
Час вимагає не ту рафіновану оду,
що розмиває по контуру прозу життя,
а кулеметної черги поезії по антиподу.
Перемагає петиція волі народу.
Революційна мітла вимітає із хати сміття.
Ліра набату лунає нечуваним громом:
[i]– Ми не раби!
Наші гени від січовиків.[/i]
Не до снаги – годувати своїх ворогів.
Мир – у хати. У палаци – війна за законом.
Полум’я чорне очистить повітря озоном
голої правди,
що вирветься
із пазурів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475316
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 27.01.2014
[i](Пам’яті українського сина Вірменії)[/i]
Боже, як ясно на небі.
Вечір за обрій пливе.
Зорі дарують планеті
сяєво вічно живе.
А під ногами снігами,
х́угою все замело.
Веснами...
...буде зело.
Постріли –
вечорами...
.................................................
–[i] Боже, що сталося з нами?
– Бігме, страшніше було.[/i]
Вчора убили людину.
Рана душі не одна.
Банда стріляє у спину.
Де ж вона – наша весна?
Як же вона посивіє
знову з вини палача.
Не повернути Сергія.
Жаль,
по закону
не смію
шаблею,
змаху,
з плеча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474708
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.01.2014
На будь-яке на світі запитання
є відповідь. Та проповідь стара:
хтось має припинити руйнування
тоѓо, що творять інші для добра.
Тоді не буде люто, криво, косо,
і юність осягне свою мету,
і зрілість буде бачити під носом
усе, що мудрість бачить за версту.
Чого вмирати?
Ради чого жити,
коли сумління спати не дає, –
[i]чи має бути, як сьогодні є?[/i]
На цьому світі є чим дорожити.
Не володіти –
мріяти, творити
і захищати наше і своє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2014
[i]« Коли ворушились і скелі
німі,
Європа мовчала»[/i]
Олександр Олесь
А ми такі, коли з моста – у воду,
коли уже гарячим припекло,
ми біжимо попереду народу,
попутно викорінюючи зло.
Протистояння є: людей і націй –
невинної «святої простоти»*.
А в бік революційних ситуацій
недолі нашій ще іти й іти.
Суспільство – боси, босі, спекулянти,
і бестії, і біси з еРВеКа.
Еліта – що не варта п’ятака,
і ті, кому вже нічого втрачати,
і – ласі до кишені общака.
Між ними – прірва, ґрати, барикада.
Над ними тіні вимерлих совків.
І серед них підпільна люта банда
у відчайдушній лаві юнаків,
доведене до відчаю майбутнє,
яке не бачить виходу в пітьмі,
приречене законами безпутніх
довічно животіти у тюрмі.
А далі – всі прилиплі до екранів,
байдужі і, ретиві без боїв,
учасники невидимих майданів
існуючої нації рабів.
Існуємо і добре. Що там завтра?
Нічого?
Нам, – [i]нічого[/i].
Як завжди.
Терпіти можна. Ходять поїзди.
Вбивають брата.
Догорає ватра.
Стікає кров.
Іде народна варта.
І де Європа?
О!
Нема біди.
[i]*«Свята простота», – слова Яна Гуса при страті, коли народ підкладав поліна у вогнище, на якому він горів.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474320
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 22.01.2014
Епоха – у очікувані дати
нової злуки і близьких розлук
із бестіями страти і розтрати
прилиплого до нечестивих рук.
Невговтана сугестія в натурі
все тулиться до вичахлих ідей.
Вже і вовцю́га у овечій шкурі
з кошари заау́кав до людей.
А як же! Уповає на Шевченка!
А скільки ще зуміє для добра,
аж поки рідна Україна-ненька
розколеться по течії Дніпра.
А неня й каже, – [i]змийся, вражий сину,
із лахами в омріяне кубло.
Я лантуха завдам тобі на спину
і ушивайся під лиху годину,
аби і духу твого не було.
Тобі – в казкову Русь, мій проклятущий,
з «бабо́ю» і з Ягою, що візьмеш
і донесеш аж до сусідських меж,
де тільки трясця, а не хліб насущний,
де ще чекає Чахлик невмирущий,
що ти його дорогою підеш.[/i]
***
Не роз-
ді-
ля-
ю.
Тільки розумію,
що далі йти уже нема куди
народу, що поділить назавжди
мету колаборації і мрію
водо-розділом гніту і біди
і похоронить право і надію
на дні несамовитої орди
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474080
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 21.01.2014
[i]« Комусь наче здається,
що слово не навчилось жити в підпіллі?»[/i]
Свіжоспечена думка
Запитаю одиноку осінь,
де зима і що їй винні ми,
що ніяк не вибереться й досі
до хрещенських візій і морозів
на світлини матінки-зими?
Доганяє вечорами в полі
сиву зиму осінь молода
тай питає, чом на видноколі
не густіє крижана вода?
А стара зима відповідає, –
[i]видно забарився дід Мороз.[/i]
Ой, блукає поза небокраєм
перекотиполем льодовоз.
Видно десь погодою керує
доганяйло холоду в раю
і не хоче знати і не чує
про велику місію свою.
Видно не хватає поганяйла
і, аби було, як у людей,
треба узаконити негайно
кільканадцять крижаних ідей.
Отоді уже й заморозіє,
і пройдеться площами туман,
і ніщо на світі не зігріє
навіть заарканений Майдан,
що сьогодні світиться багряно,
дихає і додає снаги.
І линяє хиже навкруги,
де народ вирує океаном
і ось-ось позносить береги.
І скресає віковічна крига
від початку до кінця зими.
І весна стоїть під ворітьми.
Хай це поки тільки-но відлига.
Згине Ірод – пропаде й барига.
Ми ще є
і м́и ідемо.
Ми!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473614
рубрика: Поезія,
дата поступления 19.01.2014
[i](Мотивація перекладу очевидного)[/i]
Ну як собі заборонити – мати
і розуміти музику у слові?
Але, буває, хочеться співати
чужі мотиви на сучасній мові.
І кесарю вертаємо належне,
і чуємо претензії сусідські,
а мова має йти про суверенне,
освячуючи душі українські.
Художнє слово істину малює
палітрою і дум, і діалектів.
Є, є палкі сентенції естетів,
та гідного ніхто не ігнорує.
І хто у себе свого не почує,
той не почує і чужих поетів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473440
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2014
Заяскровіло, замайоріло
у синій далі ясним вогнем.
Заголосило затужавіле
жіноче серце за молодцем.
Не забуває, та не почує
сумних мелодій слова прості.
Кигиче чайка, кує зозуля
і вік минає у самоті.
Почуй, козаче, вертай додому,
бо опустіє життя твоє.
Хто порадіє тобі старому,
коли і жінка не пізнає?
Не наробився дурний бурлака.
Пустіє хата, сім’ї нема.
На сіні виє чужий собака.
Біліє тім’я. Іде зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473187
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 17.01.2014
Люблю людей на цій сторінці,
хто представляє мій народ,
і не люблю, коли ординці
кидають камінь в наш город.
Іду до себе білим світом
у край беріз і полину,
щоб залишатись неофітом,
коли немає талану.
Розкопую в собі таланти,
які Всевишній дарував,
аби до неба долітав,
коли не вміючи крилато,
захочу знову вибирати
між вороння і білих ґав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473009
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 16.01.2014
С. Єсенін[i](вільний переклад)[/i]
Клен ти мій опалий і заледенілий,
Чом ти похилився в заметілі білій.
Може щось почулось, чи когось побачив?
Чи ідеш гуляти за село, козаче?
.
І, як п’яний сторож, вибіг на дорогу,
У заметі снігу приморозив ногу.
Так і я, п’яненький, все шукаю двері,
Не дійду додому з пізньої вечері.
Там на тин оперся, там вербу помітив
Тай співаю пісню, згадуючи літо.
І на розі хати ще побуду кленом,
Тільки не зів’ялим, а таки зеленим.
Ой, утрачу скромність, затуманю мізки,
Як чужу дружину, обніму берізку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472267
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.01.2014
Зима заощаджує чари.
Дарує дощі затяжні.
І рідко кочуючі хмари
минають вечірні Стожари,
розтанувши у далині.
А ранками далі і далі
пливуть животами униз,
і вижаті за́ ніч печалі
міняють на світлі коралі,
умиті туманами риз.
А вигляне сонця люстерце,
потішить усіх залюбки:
то кине промінчик у серце,
то зайчиком плюхне в озерце
за вигином плеса ріки.
І повінню вирине свято,
і кине весна якорі,
і вечір поверне крилато,
і зійде минуле кирпате,
і буде жура до зорі.
І сторож нічний усміхнеться
на небі веселим серпом,
і вигнеться лінія серця,
що раптом неждано заб’ється,
не приспане зоряним сном.
І десь за лунким видноколом
покличе досвітня луна...
І – тихо...
[i] – Вона?
– Не вона?[/i]
І знову замкнулося коло,
куди не поверне ніколи
ця рання зимова весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471796
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 11.01.2014
– Прийди.
Якщо не можеш, то приснись.
Хоч на хвилину повернись
живим.
Знайди.
Хоч ніччю повернись отим
таким хорошим, молодим
колись
до мене серцем пригорнись.
Проснись.
Прийди до мене з небуття.
Ти ж бачиш, як сумую я
твоя?
Виходить сонце з-поза хмари
і посміхається з небес.
Це не такі великі чари,
аби і ти в мені воскрес.
– Почуй.
Почуй, кохана і прилинь,
мене самого не покинь
в цей час.
Забудь
про все, що роз’єднало нас.
ми ще зустрінемось не раз.
Поклич
і в день ясний і в темну ніч,
побудь,
побудь зі мною і розвій
осінній сум. І зрозумій –
я твій.
У вічності чекати мушу
все, що відклали на колись.
Не розпинай за мене душу,
а краще Богу помолись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471350
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 09.01.2014
[i] « Якби ми вчились так як треба...»[/i]
Т. Шевченко
Перед собою не святим, не вічним,
підтятим злом, окриленим добром,
присяду в класі шістнадцятирічним
за парту учня, що скрипить пером.
Чи вийду на перерву разом з вами,
послухаю «сільського москаля» –
і теж скриплю, але скриплю зубами.
Я знаю – грішно гратися словами,
але забудьте. Це сказав не я.
Це вам кричить з глибин віків Хреститель,
це із пустелі − «вопіющий глас»,
це вас навчає мудрості Учитель,
колись розп’ятий вами і за вас.
Це дивиться Шевченко з каземату
на незбагненне плем’я молоде,
що, не дай Боже, стане панувати,
то й рідну неню в прірву заведе.
Це пишуть кров’ю ті мільйони вбитих,
кому в’язали волю на віки
домашні «просвітителі-бандити»,
що рвались до партійного корита,
коли вперед вели «більшовики».
Це голоси скатованих поетів,
це сіє зерна правди зрілий муж,
це вчителі з предметних кабінетів
достукуються до незрілих душ.
Це в очі ваші дивиться ровесник
з минулого в далеке майбуття,
де ви ще стоїте на перехресті
натхненними заручниками честі,
щоб змити бруд і вимести сміття.
Це Божим Духом оживає слово,
щоб освятити землю з висоти.
Хоч вам до віри довго ще іти,
але повірте, буде рідна мова,
то буде шлях до світлої мети.
Про ваші душі встигли всі подбати
і кожен залишив своє на вік.
Була б душа. Та де її шукати?
О, невмируще плем’я просторік,
якби були ми мудрістю багаті,
то не манкуртів мали б випускати
і не духовних, вибачте, калік.
Домашнє зло вилазить із-за парти.
Чортополох знекровлює наш рід.
О, «нєдорослєй» чесні адвокати,
якби ми вміли юність захищати,
не випускали б телепнів у світ.
Не мали б [i]те, що маємо[/i] до нині,
не заглядали б в зуби «хазяям».
«Глас вопіющого» не чути у пустині,
позакладало вуха «москалям».
Хреститель надривається від крику.
Буяє суржик. В’яне рідний квіт.
О ви, яскравий приклад без’язиким,
якби ви не були такі дволикі,
не видавався б чорним білий світ.
О ви, хто все ще [i]ЗА![/i], хто ще не [i]ПРОТИ[i]
чужих реліквій на своїй землі,
о, хитромудрі горе-патріоти,
якби ви вчасно затуляли рота
з чужим глаголом, модні вчителі,
як посміхнувся б кожен безневинний,
страждаючий в навколишньому злі.
Та хоч сьогодні на моїй землі
згадає Україна свого сина?
[u][i]«Сміється божевільна Україна
у смертнім леті на чужім крилі».*[/i][/u]
1998
[i]* – Цитата з вірша В. Стуса, якому напередодні Різдва могло б виповнитись 75 років.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471090
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.01.2014
З Різдвом вітаю і бажаю
завжди і всім, як в цей ось день,
земного радісного раю,
удач, звитяг, нових пісень.
Хай обереги і пенати
охороняють добрий рід,
і [i]многая[/i] щасливих літ,
і [i]благая[/i] таке писати,
щоб захотілося обняти
весь неосяжний білий світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470902
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 07.01.2014
Новий рік.
Різдво.
Пішло на весну.
Коляда, щедрівки і… млинці.
Крига скресне, білий світ воскресне
на шляхах людей у всі кінці.
Хто – в хатини, хто – в земні чертоги,
всі – до церкви...
А на небесах
стелять і вирівнюють дороги
всім, хто пішки прокладає шлях.
Тільки душі рвуться в чистий простір
по спіралі з черговим витком
у безмежжя з вічним божеством.
Хай мороз гуляє на погості.
Лихо – в безвість. Все хороше – в гості.
З Новим роком! Зі святим Різдвом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470711
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 06.01.2014
Принесла зимонька Різдво,
і – втішиться Пречиста.
У Віфлеємі – торжество,
і в нас святки дитинства.
Ось тільки вечір під поріг, –
[i]гайда колядувати![/i]
Рипить під чоботами сніг
від хати і до хати.
Воскресли символи життя
в натопленій хатині –
макітра, ступка і кутя,
і матінка в хустині.
Запахли з печі пиріжки
і прянощі квасолі.
Горять на покуті свічки.
Спить дідух на престолі.
І на печі – два горобці,
і на лежанці писки,
і немовлятко на руці,
і старшеньке в колисці.
І ще молотники малі
з гостинцями в кишені
позносили дари землі
і щастя повні жмені.
Причепурились образи
хрест-навхрест рушниками
і мироточать дві сльози
в Ісусової мами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2014
Не заваджу людям в добрій справі,
там, де в долі людства – є й моя.
Адже, хто завадить цій лукавій
десь когось посунути на лаві,
де сидять достойніші, ніж я?
Тільки ще довгенько нам стояти
рівно, смирно – може років сто,
поки всіх, приречених до страти,
реабілітують супостати,
поки нас не любить ще ніхто.
Поки [i]золотого й дорогого[/i]
не помітить кожен чоловік,
що нікому кланятись не звик.
Поки рясту не топтав чужого,
бісер не метав до ніг дурного,
і для ближніх присвятив свій вік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2014
Мої літа, мов з вирію лелеки,
тривожать пам’ять зустрічами в снах
та образами дійсності в казках.
І всі найближчі, вже такі далекі,
як в піднебессі перелітний птах.
Блищать разки циганського намиста.
Калейдоскоп усміхнених облич.
За вербами – коловорот... Спориш...
Моя патріархальщина дитинства,
як ти ще краєш душу та болиш.
Чи йдеш поза ровами до пралісу,
чи греблею до самого млина,
все кличе та ж ревуча мілина,
де з-під опусту крізь густу завісу,
немов міраж за берегами Стіксу,
манить неопалима купина.
Все ніби оглядаєшся в минуле,
що за далеким обрієм пливе,
все голос той, що нібито й забули,
все начебто по-рідному зове.
Моя рідня все далі, й далі, й далі
по всіх світах торує власний шлях.
І тільки в тих дитячих віщих снах
тримають греблю струхлявілі палі,
і так щемить від смутку і печалі,
що й камінь в білій піні – у сльозах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470295
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014
[i]Шануй свого батька та матір свою,
щоб довгі були твої дні на землі,
яку Господь, Бог твій, дає тобі![/i]
П’ята заповідь Божа
Я знову сьогодні в краю
дитинства, сповитого сонцем,
щоб глянути карму свою
в раю за причільним віконцем.
Іду на прогулянку в ліс
на поклик боліт за лугами,
за сумом похилих беріз
над зболеним образом мами.
На серце спокута лягла,
що вже й сповідатись намарне.
В озер і річок дзеркала
вдивляється небо безхмарне.
І наче з-під бані церков
вчуваються ангельські дзвони.
Душа, наполохана знов,
вичитує Божі закони.
[i]«Любіть і шануйте батьків» –[/i]
в цю заповідь віримо свято.
Та часто нічого, крім слів,
не чули ні мама, ні тато.
Хоч все ще звучить заповіт, –
[i]вертатись частіше додому,[/i]
немов запізнілий привіт
на весь приголомшений світ
з небес винуватцю незлому,
який Вас колись не провів
в далеку останню дорогу,
як мусять сини матерів
хоч – в ніч, та зі свого порогу.
Закриються очі на мить.
Душа відгукнеться на сповідь.
І легше продовжити повість
потомкам і предкам століть.
Навіки заснуле не спить,
коли прокидається совість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470256
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014
Відмерехтіло як мана
все, що дитинство обіцяло.
Урвалась юність, мов струна,
і старість ллє за шкіру сало,
і залишається так мало
на течії юдолі дна.
Дощі – на радість та біду,
на щастя – бурі та тумани.
А я до себе все ще йду.
Мені ще зупинятись рано.
А вже коли покличе небо,
чи вдарить блискавка, чи грім,
нічого іншого не треба,
аби не заважати всім.
Жив баламутом, чи монахом
чи натомивсь від добрих справ,
чи став так званим олігархом,
а от людиною не став –
не толочи чужої гречки.
Не запрягав – не поганяй.
Хотів відсидітись скраєчку,
то і на лаври не чекай.
Все переводиться нінащо.
Негідне викреслять з рядків,
і не прославиться пропаще
в байкарській хроніці співців.
А як доплив до середини,
то будь хоч тим благословен,
що зміг на поприщі людини
не впасти, граючись з вогнем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469792
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2014
Вітаю в колі Зодіаку
плеяд і зоряний Парнас
із роком синьої коняки,
що називається Пегас.
І поки ще Волосожари
не освітили небеса,
хай просвіщають людство чари
і неримована краса.
Хай ллється сонячно з екранів
любов і дружба де-не-де.
Якщо кохані – «на майдані»,
хай революція гряде.
Така, щоб пір’я з них летіло,
коли дванадцять промайне,
щоб знали і душа і тіло,
що двоє все одно – одне.
І хай примножаться в родині
щасливі і успішні дні,
до віників нових від нині
хай будуть радість і пісні...
Хай буде світло без Драконів,
Змія хай буде не бридка,
хай буде Кролик при короні,
хай Тигр вподобає Бика.
Хай буде спокій, поки Півні
чекають сала від Свині.
Хай в позаземній далині
щезають падаючі тіні.
Хай нас на Синьому Коні
не спинять десь посередині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469556
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.12.2013
[i]Борис Пастернак[/i]
Тільки почую, як вальс зазвучить,
Знову загляну крізь двері в щілину.
Лампи вкрутили, зібрали стільці.
[i]– Пурх,[/i] – і під стелю летять конфетті,
Маски і лики хурделиць нестримних.
Бачу ялинку – найпершу в житті.
Блиск і чаклунство невидимих сил,
Сепії мантій з мазками білил
Темно-коричневих і золотих
Кішок лінивих, манірних франтих.
Порхання блуз, перегуки хорів,
Рев карапузів, сміх матерів,
Брошки і коржики – в різні боки,
Фініки, книжки – на перегонки.
Дух, як із печі, кипить вертоград,
Люди і речі, і все – напрокат.
В хвойному царстві усе нарозхват,
Кожен отримав, що встиг, невпопад.
Млосно і жарко! Ялинка в поту
Клеєм і лаками п’є темноту.
Дощиком срібла по хвої стекла
В блискіт живиці і дутого скла.
Топиться віск, розм’якає смола,
Сиплються іскри, тремтять дзеркала.
Темно. Усе догорає до тла.
Мало-помалу виходять до залу
Гості потомлені із-за стола.
Шляпи, калоші і башлики –
Поки їх вічні забудьки шукають,
Ставні і двері беруть на крючки.
Зверху – квартирки у ніч відкривають.
Скоро вже півні до трьох доспівають.
Злякано тіні синіють навкруг,
Лізе квартиркою протягу дух
І новорічні вогні задуває
Свічка за свічкою, чітко, на слух, –
[i]Фух, фух, фух, фух![/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469528
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.12.2013
***
Все більше зменшується вік.
Все ближче місяць лютий.
Десь випав сніг під Новий рік.
десь все, як має бути,
стоїть притрушене в снігу.
І в кожному будинку
складають мешканці нудьгу
під лісову ялинку.
***
Кому не снилось на віку
вмирати за народ?
Що легше – дати жебраку,
чи падати на дзот?
***
Ми всі до дна землі Господні діти.
Але немає в тому дивних див,
що кожен проживає в тому світі,
який своєю вірою створив.
***
Здобутки від нестатків своєрідні.
Нема взірця, що служить за зразок,
ні зиску від церковної обідні,
ні користі з прочитаних книжок…
Одним багаті,– [i]коли люди бідні,
то скільки в них не пройдених стежок.[/i]
***
Такі ми биті і такі негорді,
що все забронювали в небесах.
Та не застрягти б на вузьких стезях,
де карма б’є однаково по морді
і того, що прославився в народі,
і тих, кому ганьба встеляє шлях.
***
Не буде менше, ніж дарує Бог,
не буде більше, ніж дає надія,
не щезне те, що вітер не розвіє,
немає краще щастя багатьох,
немає гірше, ніж міраж на двох,
що кличе безнадійніше, ніж мрія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469359
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.12.2013
***
Зупинився біля хвіртки
епохальний час.
Час гребти з-під ніг підстілки
й розігнати недомірки
попереду нас.
***
Ой, такого не було ще зроду.
Рік новий гарант зустріне сам.
Всі чекають послання народу
юдам, самозванцям і псарям.
***
Що не студент, то хуліган.
Не справишся з юрбою.
Чіпляє іграшки Майдан
донизу головою.
Хреновий з коміка стратег,
що верховодить нами.
Бо краще вас – ногами вверх,
ніж нас – вперед ногами.
***
Це що за брат, коли воно агресор?
Це що за інтервенція продаж?
Шалений тиск підкупленої преси
за братні непідкупні інтереси –
це істинно нечуваний шантаж.
***
Де золотої нема середини,
кожен за правду свою – волонтер.
Поки дві істини є у людини,
доти і буде в нас дві України,
що розділяють совків і бандер.
***
Ось і «народ» за прикладом держави
настриг купонів з прихвоснів «еліт».
За пару сот нахлебчеться отрави,
на кон за брагу честь свою поставить,
а потім тверезіє кілька літ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469332
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.12.2013
***
Обмундировані і ситі,
підібрані по бирці, –[i] свій[/i]
сидять псарями при кориті,
вгодовані, мов на забій.
Ніколи кнур не відповість,
як в нього появилась вілла.
Зате настирний журналіст
заслужить вирок Чорновіла.
***
Відомо, хто зійде на п’єдестал,
де гепнув ідол, руки розпростерши...
У КПУ об’явлено аврал.
Карбують напис, – Сімонєнін Перший.
***
З Майдану можна в’їхати у Ради.
З периферії – прямо на гарбі.
Зі сцени – у верблюда на горбі.
А от щодо вакансій на посади,
то одіяло тягне всяк собі.
***
З донесення підпільника «ліхова»
бандерівці побили «беркутян».
І так вже сталось, що для літер слова,
з кривавих плям складається, – [i]МАЙДАН,[/i]
а нижче крупним сленгом, – [i]ЗДЕСЬ БИЛ ВОВА.[/i]
Спіймали мера і лохом зробили.
Тепер він теж народний патріот.
Його не били. Трошки пожурили,
у крісло приготовлене всадили.
Хай ще подурить іміджем народ.
***
Порозумілись Вова і пацан –
одних кровей творці антимайдану.
Нікому не потрібен той Майдан,
зате потрібен кримський Магадан
і все на захід, що лежить погано.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469123
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.12.2013
Сідлає осінь синього коня
і вже зима чатує сни урочі,
а дим ілюзій ще туманить очі
майстрів низати паволоку дня
на новорічні візерунки ночі.
І кожному ввижається в цей час
зелений шум в сосновому серпанку,
і на сторожі місяць аж до ранку
з блискучим ликом, наче мідний таз,
все дивиться, як світиться для нас
міраж зірниці на руках світанку.
І дід Мороз, що з неба ще не зліз,
в торбину хмар складає подарунки
і запрягає у Великий Віз
баских коней проворної снігурки.
Щезають сани, хмари. Світла тінь
Чумацьким шляхом мчить в добу щасливу,
де в чорнім небі синій-синій кінь
за обріями визолотив гриву.
П’яненький сон лягає на крило,
безсонням днів причумленої, ночі.
І зводять вгору місто і село
свої за ніч ще не побляклі очі.
І зоряного неба ліхтарі
примружено вдивляються в майбутнє,
де нам здається начебто відсутнім
все, що тепер присутнє до зорі –
міцні-міцні домашні якорі
і все, що залишається у грудні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468568
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.12.2013
[i] «Страшне перо не в гусака».[/i]
Рубрика «Перця»
Ви думаєте, – суржиком нє вмєю?
Ого! Ще й как. Но не врублюсь ніяк.
Вы обойдіте ноне всю Рассею,
там і болвани говорят не так.
Язык – предмет сучасных суеверий.
Нас наущали многа вчітєлєй.
И вот вдолбили, што не Пушкин геній,
а охлократи всячіскіх мастей.
Але, якщо серйозно й дуже щиро,
то прихвосні заслужених совків
ще й досі морди лиць змивають мирром
з єлеєм більшовицьких матюків.
Та хто перелицює душу вражу?
Продовжуйте, мамзелі і мужі –
квадратики з чорнил для епатажу
і чорні натюрмордики душі.
Коли твоя Вітчизна в небезпеці,
а ти ховаєш голову в пісок –
іди... в кіно, скачи на дискотеці,
та рилом не брудни цих сторінок.
Якщо ж у тебе клепок не хватає,
студентів на майдані не суди.
Майбутнє їх покликало туди.
Коли ж у голові царя немає,
то ти собі радій, що хата скраю,
дивись ТВ. Не рипайся. Сиди.
Мовчи, що ненавидиш патріотів,
пильнуй з кремля собі поводиря...
Коли всі ЗА, а ти за гроші – ПРОТИ,
і все це цирк, то згинь під сказ, мара.
Вже краще бути циркачем на дроті,
ніж олухом небесного царя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468420
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 25.12.2013
Це ще не бум, це – ейфорія.
Віват, Росія!
Браво, брат!
Вернули здерте – дурник рад.
Та ж і школярик розуміє,
хто з тих мільярдів збагатіє
і в чий офшор піде «відкат».
Танцюй під дудку, небораче,
скачи, як схоче давній пан.
Дарма, що внук колись заплаче,
віддавши свій жупан козачий
латками «Тришке на кафтан».
Жили з молитвами до Бога.
Чекали звільнення з ярма.
І дочекались – все дарма.
Неначе і була дорога
ходити з президентом в ногу,
та виявляється – нема.
Всіх пов’язали і скрутили
в баранячий, звиняйте, ріг.
І Бог нас, бачте, не вберіг.
І де своїх чорти носили,
якщо чужа нечиста сила,
не випускає за поріг?
Шалена сила! Тупість – криця!
Тваринна злість. Щити й кийки.
Відбити б руки – не з руки.
Сльоза ятрить, душа іскриться.
Ми вдруге підставляли лиця,
та в нас всього лиш дві щоки.
Ми козаки. Ми ополченці.
М́и – влада! Ось у чому суть.
Закон за нас, а в нас плюють?
Присяга в нас – служити ненці,
коли бандити-відщепенці
її дітей невинних б’ють.
То ж – начувайтесь. Наше право –
вже не стояти, а іти
наперекір дурній державі.
Зійдіть з дороги до мети,
ви, двоєдушні, двоєглаві,
осліпі в злобі і лукаві
народу вільного кати.
Доволі гратись в менестрелів.
В умах не просто пустота,
а смог з посудин Торрічеллі.
Проснеться істина проста,
але не в розмазні пастелі,
де вбогість пнеться вище стелі,
а та, що зціплює уста.
Доволі силу розпинати
і шкіру дерти з наших спин.
Прийшло біблійне, – [i]UPHARSYN![/i]
Прийшла пора – розбити ґрати.
На милість неба уповати
давно стомився Людський Син.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468354
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.12.2013
[Хай краще нявкають коти,
ніж все ще гавкають кати...[/i]
Свіжий афоризм
Що упало, те пґопало.
Тільки як це сталось?
В Петеґбуґзі їв я сало,
в Києві пґославивсь.
І який тут вандал пґавить?
Щоб його ґоздуло!
Все одно мене поставить
ще один Меґкулов.
Бо кґові пґолив по вінця
і здійснив свій наміґ,
що ствоґив для укґаїнців
пеґший їх концтабіґ.
Як же сміли ви зіпхнути
виґодка такого?
Я ж послав під ваші Кґути
банду Муґавйова.
Я ж вас вчив голодувати
ще у Гґомадянську –
[i]вчитись, вчитись,[/i] ...і мовчати
пґо сім’ю ґадянську.
Як же ви пеґелякали
ЗМІ й ТВ ґосійські,
що на дґузки ґозбивали
наймудґіші мізки.
Що ж мені тепеґ твоґити?
Що це за есеґи,
що посміли встановити
пґапоґи Бандеґи?
........................................
Тільки ґаз на цьому світі
я душею покґивив,
що збґехав маленьким дітям,
як я чашечку ґозбив.
Тільки з витівки цієї
я під стінами Кґемля
все лежу у мавзолеї.
Не пґийме мене земля.
Все істоґія забуде,
та немає, і не буде,
і напевне не було,
щоб такі плохенькі люди
знов поставили пґиблуду
для пґишельців з НЛО.
Щоб побачили безпутні
там, де глибоко обґив,
світле завтґашнє майбутнє,
на яке я заслужив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468203
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 24.12.2013
Ми – [i]словотворці![/i] Наше ремесло
не для слівця. Та часом, для годиться,
у джерело вмочаємо стило,
щоб «збагатити» витоки криниці.
Ми славимо і небо, і зело,
і ллємо воду. Раптом – освятиться.
А ви не замулили джерело,
що струмувало з-під цямрин криниці?
Ми на сторожі. Стилос і стило
викрешують крещендо громовиці.
А ви почули серцем джерело
бездонної писемності криниці?
Ви бачили, як донне джерело
[i]прозорить[/i] скаламучену водицю?
А ви змогли б, не ставши на крило,
очистити чорнильне дно криниці?
А ви співали гімн вождям на зло
у м[i]айданутій [/i]пафосом столиці?
А ви плювали в чисте джерело,
щоб [i]ѓімноміри[/i] ставили в криниці?
Звір, тільки вчора загнаний в кубло,
вже виглядає, [i]визвіривши[/i] пащу.
А ви словами заряджали пращу,
коли [i]стовпотворили [/i]ремесло,
щоб все, що в душах світлого було,
уже ніхто не витравив ніз́ащо?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468153
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 24.12.2013
Болять, на вітер кинуті, слова.
Для чого все, коли потрібна казка?
Якщо це так, то плескайте, будь-ласка.
Аби з плечей злетіла голова,
прийдуть і перемога, і поразка.
Щоб розвінчати здіяне митцем,
достатньо рівно дві простенькі речі, –
[i]не чути і не зріти[/i]. А взірцем
обрати вічну істину Предтечі, –
[i]Покаймося! Ми, злидні, – не праві.[/i]
На Божий перст не можна нарікати.
Та де ж візьмеш усім по булаві,
кому погратись з нами – не звикати?
Ми з тих, хто вже не скімлить, а ричить
від рику знахабнілої держави,
і хто, зірвавши голос, не помчить
за пряником верховної неслави.
Ми тут таких химер наплетем́о
[i]про кров і нерви, про любов і жили,[/i]
з якими – над Майданом стоїмо.
Ми кожну шельму мітимо клеймом,
аби від злості й цих перекосило.
Та свіжий шарм і самовільний дух
просвітлює в братів людські обличчя.
Несамовитий броунівський рух
Майдан в потужність духу возвеличив.
...........................................................
Майдан пройде, та в тому справжня суть,
що хай один стоїть на барикадах,
його за це в святцях не пом’януть,
але й не проклянуть в часи блокади,
як тих, що зраді хармани плетуть
і тих, що «розпинаються» у радах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467929
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2013
***
На станції життя
одна душа
спинилась одиноко спочивати,
світ роздивитись і про те згадати,
хто і для кого все це прикрашав,
з тих пір, як їй відкрилося буття,
яке не вберегли міські пенати.
***
Загадки світу – небо і людина,
що бозна де і на якому світі
була цим Зодчим створена із глини.
Та точно знаю, – Бог у тому місці,
з якого всесвіт видно, мов картину.
***
Коли покличуть, певно треба йти,
хоч і цікаво, хто без нас тут буде
не заздрити таким щасливим людям,
не в’янути, а квітнути й рости
і вірити в безсмертя, а не в чудо.
***
Багато є на світі дивини.
От українців – наче й не бувало,
хоч є і сало, й чорний хліб до сала,
яке так люблять браття і пани,
а їм все мало.
І без нас, а мало.
***
В багатстві барв земних простих речей
десь в задзеркаллі білий світ побачу.
Там в позолоті променів очей
твоя душа. Та не за нею плачу.
А разом з нею Господа молю,
аби навчив людину відрізнити
все золото усіх сезамів світу
від гіркоти сльозини з кришталю.
Коли невтішно десь ридають діти,
то як за кривду ближніх полюблю?
***
В кінці драбини бачу майбуття,
яке віки триватиме щасливо
на всіх щаблях.
Чому ж це неможливо
на цих найперших сходинках життя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467376
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 20.12.2013
[i]На майдані пил спадає,
замовкає річ.
Вечір.
Ніч.[/i]
В. Сосюра
[i]– Ноу хоменд. Я – в приколе.
Надоели интервью.
Был я двоечником в школе.
Нонче РРодину люблю.
– На майданах заробляю.
Бабок мало, но торчу.
Благ не маю, мір не знаю,
як нічого не встигаю,
то нікуди й не спішу.[/i]
Причаїлось добре й вічне
на стезях до Колими.
Притупилось слово віще...
Ні майбутнє, ні вторішнє
не цікавить до зими...
[i]«На майдані біля церкви
посмутніли матері».[/i]
Михаїл чекає жертви.
Споглядає з царства мертвих
«ясен місяць угорі».
Поруч «беркут» вже дрімає.
Спочиває сатана.
Все одно в краю немає
отамана чабана.
На лотках антимайдану
замовкає рвань.
Щось принесли «атаману»…
[i]- Що там?
- Глянь!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467160
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 19.12.2013
На серці смута і тривога.
Десь забарились світлі дні,
що міражами над порогом
у вічі глянули мені.
Та не тому, що за узліссям
з очима Вія жде Зима,
і не тому, що все дарма
і в хату разом з мракобіссям –
[i]и «грядет хам», и ждёт тюрьма.
Що розпряжуться буйні коні,
а хлопці ляжуть спочивать,[/i]
І не тому, що в двадцять п’ять
держава мучиться в полоні
і лінії її долоні
не заживають від проклять.
А через те, що все спокійно,
і тісно брата стиснув брат.
І в боротьбі за Україну
перетворилось на руїну
сценічне шоу барикад.
Що все законно, аж противно,
ввійде у звичну колію,
і в снах так само буде видно
і Русь чужу, і «мать тваю».
І вже не буде завтра варти,
що зберігала мирний стан,
і вже надіятись не варто,
що від вогнів нічної ватри
не спалахне нічний майдан.
А спопеліє на Майдані
козацький дух, і Віче, й Січ,
і пряник в горлі нам застряне,
коли настане чорна ніч.
Коли нас банда роз’єднає
заради «цінностей» своїх,
коли служити присягає
на глум збезчещеного краю
сімейній мафії блатних.
І буде либитись з екранів
все те ж зловісне «божество»,
і знов убожество прогляне
крізь новорічне торжество.
І з Web-сторінок при престолі
оскаляться гнійним єством
намордники провладних тролів
з лакейським півнячим пером.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467110
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.12.2013
Що за бешкет? Що за крики?
Що за супровід, –[i] фашист!?[/i]
За «радную мать» російську
б’ють по писку, хто по списку
ще не став рецидивіст.
Що за морди озвірілі?
Хто кому там носа втер?
То, [i]«поклавши душу й тіло»,[/i]
лярви й тушки рвуться сміло
в КПУ із КПР.
Что за рвань поёт частушки?
То сработал Вовкин план –
пусть теперь ґлаґолют пушки –
бяки, зеки и титушки
едут с Крыма на Майдан.
Что за Йолки вместо ели?
Кто спіст́іл кізірній туз?
То китайці ахренели,
что маленько не успели
у таёжненький саюз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466701
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 17.12.2013
***
Це історик! Склалось історично,
що балотувався на горі
і створив таке собі обличчя –
гарна міна при поганій грі.
Всім по черзі прислужився клерком
у кліше народного борця.
І без чудодійного люстерка
не втрачав ні фейса, ні лиця.
Виступав то в тріо, то дуетом,
то вставав за партію один,
знав тяжкі секрети президентів,
та сидів, набравши в рот води.
Круглий стіл – і там серед «еліти»
і партійна совість не гризе,
що повинен певно що сидіти,
де Макар давно телят пасе.
***
Червоний могіканин з регіонів,
що хай би там копирсався в землі.
Але ж колись спонсорував на зоні
матроську тишу. А тепер червоні
пропхнули в слуги босам у Кремлі.
Заслуг немало, тільки їх не видно.
А от його помітно здалеќа.
При Берії служив би очевидно
в політбюро на цирлі у ЧК.
Тепер кришує гопників у радах
і пробує з трибуни [i]керувать[/i],
кому що [i]нада[/i] і кому [i]не нада
голосовать,
чи нє галасавать.[/i]
***
Письменнику у радах тяжко.
Було б не тяжко так, якби
в подяку мав якусь гілляку
за щиру віру в комуняку
ще за Хрущовської доби.
На славу важко заробити,
та є заслуга головна,
що удалось йому створити
реальний образ Пацана.
Пішли герої в супостати,
апологети – у вожді,
аби своє компенсувати
електоратом у нужді.
Отак тихенько й притупились
стило і стилос голови.
Хвилин би з двадцять залишилось,
аби згадалось, що там снилось
в кінці останньої глави.
***
Неначе свій серед чужих,
такий статечний між скажених,
він ладен примирити всіх
на користь більш непримиренних.
З конторських лав економіст
два дні відсидів у прем’єрах.
Не треба кредо і девіз,
щоб сісти партії на хвіст
і виступати за кар’єру.
Шторми проходить на плаву
і ніби й не про нього йдеться,
що цербер з лобі підприємців
комусь пильнує булаву.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466633
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 17.12.2013
Усіх в кінці чекає чорна яма.
Чи бідний, чи статечний чоловік,
чи з комсомольців... Хто не більшовик?
У всіх була біографічна пляма.
Та ці, на цирлі в головного хама,
своє тавро не змиють вже повік.
***
Що силовик, не визначиш по пиці,
але мов пес, прислужував ПР,
на сторінках «Вечірньої столиці»
він виступав, неначе справжній мер:
і претендент, і діючий, і нині,
і прісно, і навіки, й мимохідь,
що ділить з кодлом все по половині
з прихваченого для своїх угідь.
Роздяг би всіх до нитки, та без голки
уже не залатає міськбюджет,
бо навіть Сам звільнив його від «Йолки»
за ним Самим освячений сюжет.
І як вони вжились в одній особі –
вальяжний котик і скажений пес?
І сміттєзвалищ, і кладовищ лоббі,
і у офшорах – не общак, а хоббі,
і результат – під зад і на експрес.
***
Тепер корупції – гаплик,
Мабуть остання рокіровка.
Один із бувших урок зник
і вигулькнув серед своїх,
хоч ніби був між прокурорських.
Найбільше – був би він капрал,
та репутація бандита
з тавром тюремного садиста
доводять – буде генерал,
якщо не сяде літ на триста.
***
І де воно взялося?
Осатаніло де?
Нема наказів боса –
є кров, як всім здалося,
в застінках МВД.
[i]– Єго не попросілі,
йон сам так захотіл.
Студєнтов ми нє білі..
Мі просто іх мочілі...[/i]
Серед лежачих тіл
чорти в ту ніч носили
поплічників горили –
опричників-катів.
***
Такому отаману не звикати,
втиратись у довір’я до лохів
тa йти по трупах ближніх-ворогів.
Пильнуйте, ним приречені до страти,
підставлені під кулі і гранати
жорстоких зайд, перевертнів-братків.
У вишиванці – націоналіст,
Під маскою – московський провокатор,
За ґратами – за нього журналіст
сидить за те, що вкрав у нього трактор.
Бандерівець – в тільняшці КДБ,
спецназівець – з тітушок-відморозків,
З усіх потрошку долари гребе
герой-козак для студії безмозких.
Якби і всю історію розрив,
таких героїв знайдеш небагато,
що фантастично уникають страти
за все, що він, як зрадник, учинив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466513
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 16.12.2013
[i]«Не стріляй у птаха на світанні...»[/i]
Із пісні «Три поради»
[i]– Майдан не впаде без одного, [/i]–
міркую сам собі один,
подавшись в ліс до дуба свого,
щоб схаменутись від новин,
погомоніти хоч з птахами...
Десь чути постріли в лісах.
А тут, картинно, над лугами
якимись рваними кругами
з’явився в небі диво-птах.
Немов зі скаргою до мене
він гнівно з болем щось кричав...
Я зупинився. Рідна нене,
з крилом, пораненим напевне,
той птах до птаства промовляв.
Над головою закружляли
з десяток скімлячих птахів.
А зрушив з місця - все розтало.
Все рідше постріли звучали
відлунням дальніх берегів.
Хіба знайдеш в душі розраду,
коли поранений і сам.
Птахи зняли свою блокаду.
Я помахав услід птахам.
В снігу лишились дві пір’їни
і знаки з неба біля ніг.
Червоної крові краплини
не прикрашали білий сніг.
Напевне лісники-мисливці
потренувались жартома.
Такої стріляної птиці
у їх трофеях ще нема.
Мабуть, не жертв євро-майдану
їм нагадали ці птахи.
Мабуть не чули, як від рани
і болю скімлять дітлахи.
А може це з небес напам’ять
дається знак з глибин віків
полеглих стрільців-козаків,
що нас підкуплять, стратять, зрадять
і під бульдозер загромадять
ті, що стріляють у птахів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466459
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 16.12.2013
[i]«...євромайдан, антимайдан,»[/i]
Теги сьогодення
Без очевидців мало ясновидців,
яким доступні сенс, чи зміст, чи суть
майбутнього хоч років через тридцять,
коли й уроків нинішніх не вивчать,
і сліду днів минулих не знайдуть.
Хоч істина народжується в спорі,
та де-не-де присвоюють юрбі
права на особливу точку зору,
коли дурне над мудрим має гору.
Та істина дається в боротьбі.
Все врахував небесний математик,
крім аргументів сірості з пітьми.
На зло нам нарікати – не звикати,
коли нас ділять, щоб усе відняти.
І в цьому сутність влади над людьми.
В тяжкій борні за щастя і свободу
навчають людство, як мале дитя, –
[i]не лізь у воду, як не знаєш броду.[/i]
Далеко ще да берега народу
і в цьому сенс трагедії буття.
Як марно нарікати на погоду,
так ганити народ нема чого.
Історія знущається з народу
устами слуг елітної породи
і в цьому фарс минулого його.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466171
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2013
Хочеться світлого щастя,
казки у білих снігах,
карти козирної масті,
сонця на битих шляхах.
********************
Хочеться сміху і свята...
Тільки за смертний наш гріх
нація нині розп’ята
на перехресті доріг.
********************
Хочеться гідності й честі
від рядових громадян...
Нація в бурі протестів –
[i]всеукраїнський майдан.[/i]
********************
Хочеться в серці відваги,
рватись вперед напролом...
В нації знов рівновага,
тільки між злом і добром.
********************
Хочеться в бій не останнім
стати за ближніх своїх...
Нація йде з Первозванним.
В бидла немає таких.
********************
Хочеться свищика з глини,
щоб до край світу свистів, –
[i]нації треба Людину,
поки діждемось вождів.[/i]
********************
Хочеться без автостопу
простору до Піреней...
Нації треба в Європу,
тільки не з чорних дверей.
********************
Хочеться міряти версти,
бачити світ з літака...
Нація хоче братерства,
та без боввана совка.
********************
Хочеться зразу й багато
за збанкрутілий алтин...
В націю будуть стріляти,
поки не всі, як один.
********************
Хочеться Нового року,
танців, дарунків, пісень...
Націю просять на «йолку»,
вкрадену з наших кишень.
********************
Хочеться знести палати,
де наш насущний жують...
Нація буде стояти,
доки лежачого б’ють.
********************
Хочеться з мріями жити
у полум'яних серцях.
Націю вже не спинити
на історичних шляхах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465684
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 12.12.2013
Провчали, били і навчали
дурних премудрі вчителі.
Одних до цеху прилучали,
а інших – ближче до землі.
А все ліниве та бездарне
п’ялось до вигідних структур,
а все жорстоке та безкарне
вже доп’ялось до верхотур.
І не відчепиться від тебе
це корумповане хамло,
і клешні тягне аж до неба,
та в нори стягує бабло.
І об’єдналось у державу
мерзотників численна тьма –
аби карати не по праву
і присудити до ярма.
І з пазурів не відпускають,
і їхні блазні їх вдягають
під чорні сукні та плащі,
та кров і соки висисають
аж до могили ці кліщі.
Але хіба тебе почують
найпримітивніші з істот?
Еволюційно прогресують,
та все жирують, та грабують
німий ощадливий народ.
Для когось – все це побрехеньки
про ранній та червивий плід.
Для інших – як достойний рід
відбивсь від рук своєї неньки...
А світ пручається в обценьках, –
[i]О нене, де твій кращий цвіт?
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465610
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.12.2013
Ну що ж, життя продовжується, браття,
колись і лихоліття промине,
і згаснуть в нашій пам’яті багаття
нічних майданів, і кіно хмільне
розбурханого прагнення до волі,
до справжньої достойної мети...
Та воїн, що один лишався в полі,
не дасть упасти, поки треба йти.
Вже є діагноз – маємо хворобу,
якою заразились від совків.
Після діянь ще вернемось до слів.
І влада пам’ятатиме до гробу,
що люд не можна гнати, як худобу,
на Магадан чи десь до Соловків.
І спомини у внуків не погаснуть
про дзвони слави і тавро хули.
Нас не зломили, не перемогли.
Настане час і оживе прекрасне
завзяття душ, і буде сонце ясне
світити тим, що встояти змогли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465405
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.12.2013
[i] Якщо ти не є доносом на поета,
то що ти є, поезіє?[/i]
Ігор Калинець
Ще тільки безмежна дорога
ледь-ледь відкривається нам.
Ще нібито віримо в Бога
в поклонах московським попам.
Ще тільки розумний початок
дурного для влади кінця,
а вже від Карпат до Камчатки
чекають «лихова байца».
Вже чути, – [i]не сміють ці троє
повести людей навмання.[/i]
Вже видно, данайці для Трої
будують в дарунок коня.
Вже кажуть, – [i]не треба нам віче
в догоду безликій юрбі,[/i]
вже трублять, –[i] не треба нам січі
на горе братам і собі.[/i]
Вже знають, що ідол ворожий
повинен стояти віки.
Вже кожен із авторів може
закреслити всі сторінки.
Не треба кривавих сюжетів...
Он – небо яке голубе!
А може не треба поетів,
що потім опишуть себе?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465071
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2013
[i]«Ферма тварин»[/i]
Джордж Оруел
Комусь потрібна слава на Парнасі,
когось підносить і віншує бал.
А хтось летить на білому Пегасі
туди, де знов басує Буцефал.
Брати з братами марширують в ногу,
єднаючись в труді і в боротьбі.
Одні шукають іншому дорогу,
а інші не знаходить і собі.
Та всім потрібне щастя в оксамиті.
Хай тільки не провідає народ,
що він, мов кляча, вже не хоче їсти
все, що дає не скопаний город.
Народу з ферми треба не в Європу,
де є людські умови і прогрес.
Опудало і те було не проти,
а от застрягли ратиці в ТС.
Вся Україна стала Межигір’ям.
Осел і слон дивуються, – [i]невже?[/i]
Та вже виходить на своє подвір’я
король в не дуже свіжих негліже.
І почалось.
Ефіри і канали
все спотворили в «шабаш волоцюг».
Вже брешуть, ніби США спровокували,
що беркутян обидили вандали,
що прямо жаль тренованих бандюг.
Що треба ще й подякувати бидлу
за християнську місію тяжку:
вони, мовляв, за те студентів били,
що другу не підставили щоку.
Вже і прем’єр зав’якав про закони
і спікер проповідує закон, –
не має права самооборони
ані студент, прибитий у погоні,
ні журналіст, оглушений кийком.
Вже й тут кришують кліпами амбалів
і ямбом славлять у своїх «стихах»
тих, що батяню мужньо захищали
і так безстрашно наганяли страх.
Проплачені заочні омбудсмени
чекають на прибутки з общака.
Все обкаляти, поки є зелені –
така тваринна місія совка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465007
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2013
Одним ятрить, а іншим зранку ріже
і зір, і слух питання наріжне, –
чому страшне прилизує та лиже
однаково огидне і смішне.
Чому людей карає Боже небо
за те, що зверху утвердився хам
під маскою такого, як нам треба,
із вотумом донбаських одобрям?
Невже народ отримав по заслузі
таких одноклітинних парт-вождів,
що креслять у тюремному союзі
клітчасте небо для своїх братів?
За що? За те, щоб кожен з нас хрестився
на Рашу в уніформі МВД?
Та ще такого не було ніде,
щоб білий світ за ніч перемінився.
Пророків гонять в шию де-не-де,
якщо сліпим народу об’явився,
та ще й глухих кудись само веде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464511
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2013
Ще довго нам блукати по пустелі
в оточенні братів-філістимлян.
Ніхто крім нас не допоможе нам,
і не розкажуть барди-менестрелі,
де наш обітований Ханаан.
Та глянемо вперед на років десять.
Ким стануть там теперішні кати
і в’язні совісті? Ніхто не заперечить,
що честь і совість кожного приречуть,
куди і з ким сьогодні всім іти.
Даремна праця тільки горбить спину,
згинає зло, вирівнює добро.
Випробування міряють людину,
а кожну жертву винну чи невинну
звільняють не сокира, а перо.
Ми не здамося. Ми йдемо на штурми
осквернених в поневіряннях душ.
Ми є народ, а не бродячі юрми.
Нас не злякають ні кийки ні тюрми.
Народ – святе. А що святе, – не руш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464420
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2013
Величне й зблизька добре видко
і здалеку – нема морок,
щоб розпізнати чоловіка.
А від смішного – тільки крок
і ось вам, маєте – велике.
Великий телепень. Звучить?
Велика лярва. Не забули?
Та їм же не сюди кортить
до дрібноти, де тільки – мить
і ось про них немов не чули.
А раптом справді блазнів цих
зіпхнуть чи виженуть з арени.
І хто ж про кращих серед них
згадає і сплакне, крім мене?
***
Всім партіям служив за чин
і навіть мову трошки знає.
І знов без партії. Адын...
Чи одесит, чи то грузин, –
[i]«Моя твоя не панімає.»[/i]
За революцію служив.
Тепер служитиме за другу.
І буде втретє, щоб я жив,
у владній більшості за друга.
***
А що б то сталося, якби
Кубань просилась до татарів?
А хто ж то викликав сюди
безмозких витязів орди,
аби хохлам піддати жару?
А це те ж саме, що й було –
в Криму і тут все та ж горила.
Ви тільки гляньте в те табло
із єзуїтської могили,
що блимає, мов люте зло,
нахабним світлофорним рилом.
***
[i]– Про себе я скажу сама.
Я вийшла й більше не вернуся.
Служила вірно задарма,
бо все дісталося Ганнусі.
Мені набридла та лапша,
яку я вішала на вуха.
Мене дістали кореша,
з яких мене ніхто не слухав.
І не нагадуйте мені,
які були ми солідарні,
аби подругу давніх днів
похоронити в буцегарні.
[/i]
***
Зганьбив ім’я Махна і літописця,
хоч і було – не варте п’ятака.
Але якби в тридцяті знадобився,
то керував би трійкою ЧК.
Та й тут герой слабкої половини
не вгомонився і чекає час,
коли почнуть стріляти знову в спину.
Ото вже стане груддю за Донбас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464315
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 05.12.2013
Не проживеш без комуністів,
бо нова ера настає
просити в ідолів поїсти.
Немає партій футуристів.
Всі інші в Україні є.
Найбільша схиблена наліво.
Їм Симоненін напрям дав.
Якщо ведуть, то прямо в прірву,
а б’ють – без правил і без прав.
Європа обіцяє мало.
Там правлять геї і нацизм.
А тут – мамона і цинізм.
Тому і в нас хай буде Мао,
а в Україні комунізм.
У феодальному Китаї
покажуть ритуал,[i] – пока.[/i]
І мандарини, й самураї
не проживуть без общака.
Тупа радянська режисура
зіб’є із пантелику толк.
З Москви прийде номенклатура
і все зітре на порошок.
І стане в нас така пустиня
для всіх прочан всесвітніх вір,
що навіть колота княгиня
піде за батьою в Сибір.
Проб’ється в рупори расистів
цивілізації піар.
А нам ще будуть говорити:
[i]– Я ж гаварів, канчай базар, –[/i]
на всю макітру футболісти –
остання раса яничар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464296
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 05.12.2013
Химерна доля на віку
дітей голодного Сатурна,
яких не зжер ще в сповитку,
аби спинались на котурни* –
на сміх в лавровому вінку.
То получає нахлобучку,
мов блазень в підданстві Кремля,
то корчить з себе короля,
дійшовши у Кремлі до ручки,
а у Європі – до нуля.
Мабуть немало компромату
в архівах довгоруких Путь?
Зігнули нашого гаранта
і розігнутись не дадуть.
Тепер всі рішення – з плеча.
Якщо нема куди податись,
то краще в ролі прохача
з Москви в Пекін імплантуватись.
Нежданно ручкою, –[i] бай-бай,[/i]
і от ми знов осиротіли.
Погнала доля у Китай.
Там, кажуть, Місяць на прицілі.
Китаєць Ходя у Шкляра
не знав, що[i] це «ху-ня», майдани[/i].
А Вітя знав. Йому пора
туди, де Юля не дістане.
І буде видно звідтіля,
хто зможе під команду, – [i]«бля!»[/i],
хоч наостанок прислужитись.
Зі шкіри пнеться кожна тля.
Чекають витязів з Кремля,
щоб від народу захиститись.
[i]
* - наступний рядок пояснює фразеологізм "ставати на котурни"[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463943
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 03.12.2013
Нема нового.
Тільки слово вічне
з кривавих ран і чистої сльози.
Вражає і підносить душі Віче,
де зло перемісило героїчне
в громах революційної грози.
Суспільний дух – надійний індикатор
водо-розділу між добром і злом.
В безвиході згинається диктатор.
За спинами сховався провокатор.
А гнів вирує й рветься напролом.
Сліпці, сліпці, де ж ваша честь і совість,
ви, блудні діти й пасинки совка,
що позичали очі у сірка?
Хто зрозуміє вашу підлу сповідь,
годованих з кишені общака?
І ви, лакизи в межах межигір’я,
і ви, що накликаєте біду,
куди тепер подінетесь з подвір’я,
до кого знову втретесь у довір’я,
зриваючи підметки на ходу?
А ви, обмундировані бандити,
що осквернили світло і любов,
кому тепер збираєтесь служити,
не змивши кров’ю всю пролиту кров?
А ви, прокляте бидло регіонів,
ви, що метали бісер сатани
перед свиньми, що терлись між людьми,
лауреати суконь і погонів,
ви до яких примкнете легіонів,
кротами виглядаючи з пітьми?
А ти, суб’єкт невизначених націй,
об’єкт марксистсько-ленінських ідей
і претендент у списки для люстрацій,
куди сховаєш правду від людей?
Ти, зграя тіньової України,
під захистом шоломів і кийків,
що в́итанцюєш нині на руїні
утрачених ілюзій і надій?
І ви, і ви, з підпілля і зі сцени,
знаменники в масштабах дрібноти...
О, скільки ж вас, розбещених і темних
служителів у закутках тюремних?
Куди ж вас діти, Господи, прости?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463857
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.12.2013
В небесах високе сонце,
а в душі такий шарман.
Тільки виглянь у віконце
і потягне на Майдан.
І знімається напруга,
і дарується презент,
наче вперше Вітька другий
знову бувший президент.
Ніби знову не байдужі.
Знову крен і поворот.
Знову мордою в калюжі,
Україна і народ.
В ногу ходить тільки батька.
Шле нам з Вільнюса привіт,
що горить на ньому шапка:
[i]«Міцно злодійку держіть».[/i]
Мер-немер уздрів свободу,
кинув гасло і, – [i]«впірьод!»[/i]
Треба [b][i]йолку[/i] [/b]для народу,
бийте [b][i]палками[/i][/b] народ.
За права вступає «беркут»
і встановлює права, –
за Європу треба вмерти.
Хай працює булава.
І потягнуть всіх за вуха.
Буде в уряді аврал.
Закричить на нас свекруха
і весільний генерал...
Батько носа втер у бацьки.
Всіх поставив у ранжир*,
і поклав нас на лопатки,
і підвів під монастир.
І веде кудись направо,
і наліво десь веде.
І Росія плеще, – браво,
що немає нас ніде.
І Литва не виступає,
і Європа вже мовчить.
[i]«Все тече і все минає».[/i]
О, яка прекрасна мить.
Знову Україна ненька
вийшла з хати за поріг.
Строго дивиться Шевченко
на всесвітній оберіг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463493
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 01.12.2013
Може не треба під гасла Петлюри
знову тривожити край?
Може, не проситься влада на штурми
чи не знайшлося в записках Сосюри, –
[i]«Я українець! Стріляй!»[/i]
Може, прокинулась тінь курінного
чи закричав комісар,
щоб відреклися від імені свого?
Може, дванадцять апостолів Бога
ще не розп’яв пролетар?
Може, відсидітись? Може, хтось інший
піде на цю боротьбу?
Може, нічого не треба нам більше?
Може промовчати, поки не гірше,
і проковтнути ганьбу?
Може, у когось бракує відваги?
Може, потрібен домкрат,
щоб не лежати,
а стати
під стяги?
Тільки що бродять зальотні ватаги
куплені в опт напрокат.
Тільки ще душі у п’ятах від щигля,
тільки що сниться тюрма,
тільки що ранні плоди не достигли.
Тільки даремно ми робимо вигляд,
ніби нічого нема.
Тільки потрібно, щоб стали стіною
всі як один.
Ми ж – брати?
Тільки що жаль відступати без бою.
Тільки що...,
хто ризикне головою,
з жовто-блакитним іти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463166
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2013
ДОБРИНИЧ
Не приховаєш. Нині – це герої,
яких на гостре вістря випхнув час.
Хоч мало ще оказії такої,
аби герої стали за ізгоїв,
а ми за них, а обрані – за нас.
Заслуг у опозиції ще мало.
На рідну владу мало кулака,
і гетьман має бути з козака
а не з якогось п’ятого кварталу,
де дуже люблять кролика й бика.
З тітушок теж формуються когорти.
Кому на руку той радикалізм,
який пришиють псевдопатріотам,
що очорняють націоналізм?
Тріумвірат без влади – це загроза,
що влада не поділить булави.
Не лебідь, рак та щука тягнуть воза.
Романтика пройде. Почнеться проза
з похмілля однієї голови.
Кого народ на подвиг удостоїв
не тільки для озвучення ідей,
забудуть про риторику героїв
і зрозуміють прагнення людей.
Майбутні гілки влади ще в екзилі.
Майдан студентів – тільки пробний тест.
Але, на жаль, не виїдеш на милі.
Сценічне буйство - це ще не протест.
Двох Україн, на жаль, не об’єднати
на хвилі волелюбства без «братів»,
на гребені презирства до совків...
З глибинних надр відкопуймо таланти.
Хай жінка пробивається в атланти,
якщо в Русі немає козаків.
ГОРИНИЧ
Несправедливо тут не показати,
як з Римським правом, тільки без чеснот
з нуворишів пішли тріумвірати
законно грабувати свій народ.
Дурної слави й вибухом не спиниш.
А іншої не купиш за процент,
який дарує меценат Горинич
нещасному на біотуалет.
Біда з недоторканними панами.
Помітні непосильні їх труди,
що у недавніх війнах з пацанами
присвоїли намісники орди.
Таких надутих страшно зачіпати.
Як мовлять люди, – [i]Боже нас боронь,
щоб часом не замурзати долонь.[/i]
Таких і Сталін не кидав за ґрати.
На рогачі б таких аристократів,
та в них і так із вух пашить вогонь.
ТРОЄПОПІЄ
Є резерви у прем’єра –
цілих три народних мера.
Кожний в канцлери готов –
Гепа, Допа і Попков.
І рубіж, і рубікон
наш центральний регіон.
І оплот всьому совдепу –
мер Попков та Допа й Гепа.
Тільки сталася заминка –
йолки-палки і ялинка,
поведуть нас у Європу
не Попков, а Гепа й Допа.
Тільки краще Геп і Доп
на три букви повз Європ,
всіх попкових – у ТС
і розвидниться в ЄС.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463022
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.11.2013
***
[i]«…полуподлец, но есть надежда,
что будет полным наконец».[/i]
О. Пушкін
Языком оригинала
я блатной регионал, да.
Что родная приказала,
то я всем и изрыгал.
Полудоктур, полугений
я свой крест долж́он нести, да.
И при евро честь имею,
и при гривнах я в чести. Да!
Я известный провокатор,
що захочу, те й ганьбл́ю.
И пока пахан диктатор,
я по гроб его люблю, да.
В кулуарах выступаю,
тараторю интервью, да.
Я Отечества желаю
и плюю на мать твою. Да!
И пока проставят братья
мне кремлёвскую цену,
буду руку поднимать я,
хоть и ноги протяну, да.
Мне проплотют каждый градус
за таможенный союз.
Поворотов не боюсь, да.
На сто восемьдесят сразу
от Европы отвернусь.
Ось така я просто квака.
Плюну і не промахнусь. Да!
Я по-русски не макака,
но и в джунглях не боюсь. Да?
***
От не везе на спікери державі.
Що – ні в ворота, ось вам – голова.
А що – ні в тин, то буде в кожній справі
на східний вітер кидати слова.
Він дивиться, щоб всі галасували,
коли ні толку з того, ні добра,
та спритно відпрацьовує сигнали,
що з Банкової гонять на гора.
Червоний вчора, посинів сьогодні
та й ляпає про завтра невпопад,
як учорашні регіони модні
за євро йдуть, рачкуючи назад.
............................................
І як там не близенько до Канади,
діаспора – це не дурний народ,
щоб до Європи розвернутись задом.
Такий вояж, таке турне задаром
і звичний політичний поворот.
***
З цим мракобісом краще без покращень,
а він все там, де плачуть вчителі.
З ним до Європи, як до сонця рачки,
зате чекають з рапортом в Кремлі.
Такого світ науки ще не видів,
щоб як баран дивився на біном,
і націю так люто ненавидів,
і для освіти був таким більмом.
Та все ж народ знаннями удостоїв
про все, що хоч, крім того, що було
в одній із найбрехливішій з історій
про рідну неньку і вселенське зло.
І не поймеш, куди його заносять
програмні гасла і гучні слова,
коли його про це ніхто не просить,
хіба що за срібляники Москва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462763
рубрика: Поезія,
дата поступления 27.11.2013
Останнього на всіх не вистачає,
хіба що світла сонця навесні,
хіба що слова – на останні дні
для тих, у кого клепок ще хватає.
Цим і багаті − сонцем у вікні
і словом.
Вдячна доля не буває,
коли мій ближній часточки не має,
дарованого з легкістю мені.
З ким не ділись, а легше буде жити
від того, що комусь таки дійшло,
що неможливо двом богам служити,
що навіть Бог не може розділити
одне добро, яке для інших зло.
Одним дано посади обнімати,
а іншим дбати про чужі краї.
Комусь нелегко крісла віддавати,
а іншим на майдан марширувати,
коли набридли в кріслах шахраї.
Прийшла пора.
Хоч ми і не атланти,
та як навчали мудрі вчителі, –
візьміть граблі, мітелки та лопати,
і як актори на своїй землі,
зніміть куліси і почнемо грати.
«У партіях немає рядових?»
Ми згодні. Ми все більше альтруїсти.
Хай трудяться і «справжні» комуністи
і вихрести, щоб не було дурних,
яким на шию дуже зручно сісти.
Від помсти грішним Бог нас береже
і зрозуміти їх допомагає.
Ну темні! Ну дурні! Ну що ж, буває.
Когось там недолюблюють? Невже?
Та ні. То ближній підлість зневажає.
Ми маємо одного з багатьох,
якого нам підсунула фортуна,
коли воно спиналось на котурни.
Сьогодні нам допомагає Бог
і лакмусом небесним мітить дурня.
І кожну шельму мітить заодно
з «понятієм», і дам оригінальних.
Історія опустить їх на дно
і тих, що треба, і не тих давно,
і «прогресивних», і «регіональних».
Ще обрії на Сході у диму,
хоч там би сонцю сходити на часі,
щоб розігнати бісову пітьму.
Бо мало світла нині у Криму
і вицвітає прапор на Донбасі.
Ще не на часі ті останні дні,
коли найближче в пекло буде крайнім.
З якого боку не ставай на дні,
а з цих сторінок видно і мені
що слово правди буде не останнім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462601
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.11.2013
Байдужим нині бути вже не можна.
На нас зійшовся клином білий світ.
Майданами крокує переможно
квіт нації – гарячий, свіжий квіт!
Від Заходу до Сходу посполитим
підносить дух революційний хміль.
Пишаємось ми жовтим і блакитним,
та виїдає очі сіра цвіль.
Комусь кортить майбутнє фарбувати
в сусідські, а не власні кольори.
Дай, Боже, тільки прапор не порвати,
не розділити нас на табори.
Тасують карти радники таємні.
З каналів витріщається ЦК.
Вслухаються дворушники та темні.
І продається совість за зелені
з державної кишені «общака».
Вся п́огань підраховує прибутки
з конур бомжів до лав більшовиків.
Віщають політичні проститутки
над вухом підбадьорених вождів.
Та день гряде! Відстоюють кияни
загальнолюдський визнаний стандарт.
З усіх кінців поповнюються стани.
Стоять стіною головні майдани –
інтелігентний чесний авангард.
Перемагає кривду наша правда,
людське добро перемагає зло.
В обструкції південно-східна зрада.
І Божий суд ще не проспала Рада.
І пробудилось заспане село.
У стилі ретро мода у столиці –
у валянки заправлені штани.
Дівчата – в помаранчевих спідницях.
Студенти – в «бронебійних» рукавицях,
збережених бабусями з війни.
Несуть свій борг лікарні та крамниці,
на всіх авто наш квіт замайорів.
І на очах міняються обличчя.
Вже можна розпізнати доброчинця
серед ватаг зальотних шахтарів.
Ще наша доля світу невідома,
ще може бути будь-який кінець,
та вибір наш – достойний і свідомий
послужить добрим людям за взірець.
І хай на Сході ще комусь не спиться.
На Заході теплішає Гольфстрім.
У всьому світі знають українця.
Б’є в ціль жовтогаряча блискавиця.
Розкотисто гримить грудневий грім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462449
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.11.2013
Ну от ми і в тюремному союзі.
Оскаливсь цар. На цирлі пахани.
Народ, підтятий культом боягузів,
ведуть регіональні брехуни.
Злякалось кодло однієї жінки.
Дарма що люди піднімуть на сміх.
Трясуться руки і тремтять піджилки.
А що як вийде і посадить всіх?
Як не крутись – не вискочиш з окропу.
Державній банді так і сяк – гаплик.
Але ж воно простіше – повз Європу
та в Рашу баранами на шашлик.
А там – лафа. І явно – все задаром!
І всучать газ, і за кадик візьмуть.
І прилаштують десь когось завгаром,
якщо по шапці все-таки дадуть.
А що Європа? Поки хам в Союзі,
не буде більше лишніх теревень.
Як мовиться, – [i]котюзі по заслузі.
Комусь – бабло. А це тобі, бабусю,
не Юріїв, а просто Юдин день.[/i]
Одне на двох стільцях ніяк не всидить.
Тривладдя – одне одному гальмо.
Європу сам «дурашка» ненавидить,
то краще «заклеймённым» – у ярмо.
Нема причини, то знаходять право
від імені розпр́оклятих совків
продати оптом всю мою державу
загарбникам за тридцять срібняків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462400
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.11.2013
Жіночі вірші. З цим вінком
живуть під сонцем і дощами,
дивують псевдокольорами,
котом під місячним клубком...
А може треба й наждаком
і проти шерсті? Та між нами,
які тепер не є мужі,
не запевняй, що стане легше,
якщо для ситості душі
на друге знову буде перше.
Не обіцяй, що цілий вік
не будеш злитись чи сваритись.
Не жди, що добрий чоловік
своїм добром почне ділитись.
Не слухай байок і казок,
що завтра буде непогано,
коли уріжуть твій пайок
і хтось за тебе їсти стане.
Не вір у нездійсненність мрій,
у неминуче й допотопне,
не мрій, що заздрісний і злий
колись від жадібності здохне.
Та не радій чужій біді.
Якщо і Божий суд настане,
то не надійся, що тодіі
тобі від цього легше стане.
Тому і котика раз в рік
погладить добрий чоловік.
І що на світі є миліше,
ніж золоті жіночі вірші?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461992
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.11.2013
Не думайте, що пишу я від себе.
Хоч може й помилявся я не раз,
клянусь блакиттю вранішнього неба,
що пишу я для кожного – від вас.
Від вас я чую, що життя погане,
та всім знайдеться на землі добро.
За вас ятряться стигми, ниють рани,
і поки час останній не настане,
для кожного скрипітиме перо.
Аби рости душею над собою
прийміть розраду, мов ковток води,
щоб наче за цілющою водою
ви згодом поверталися сюди.
Чого журитись перш ніж помирати,
що просвистіли місто і село,
коли є сили ще в руках тримати
косу і прапор, тризуб і стило?
Нема кому тепер за нас померти,
як вчора кожен нібито хотів
за владу переляканих совків,
щоб ще до смерті числитись безсмертним,
а після смерті певно й поготів.
Та є для кого нібито творити,
і ніби жити, тратячи роки,
і тим життю платити наше мито,
чим поки виживаємо таки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461955
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2013
І серед тисячі облич,
оглянувшись, тебе впізнаю,
хоч і надії вже не маю
колись зустрітись віч-на-віч.
І поміж безлічі жінок
навряд чи знайдеться кубіта,
яка змогла б, як ти, за крок,
за раз – на все життя зігріти.
І між зустрінутих кубіт
близьких, не дуже і далеких –
впізнати все-таки не легко
одним одну на цілий світ.
Чи доля наша неприхильна
до нерішучих і сліпих
і тільки здибає таких,
то лопає, як булька мильна?
Чи не старався херувим,
щоб пара вчасно народилась,
чи може в дзеркалі кривім
душа душі не роздивилась?
Та в нескінченності світів
монада долі обізветься,
якщо Творець обох створив,
аби жилося, як живеться,
і щоб спокійно пережив,
як подобає чоловіку,
що ще таку не заслужив,
яка була б одна навіки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461749
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2013
Минає час, але приходять дати,
коли присниться часом і таке,
яке не гріх, буває, пригадати
в рядочках про дитинство гомінке.
Давно забулись казочки та вірші
про босих вітрогонів та приблуд
в часи пропащі, та нічим не гірші,
ніж мали Робінзон чи Робін Гуд.
В краю дитинства над крутим обривом,
ховаючись від несерйозних справ
у п’ятірні похиленої сливи
я скручувавсь калачиком щасливим
і в ритмі рим від прози спочивав.
В гущавині ніхто не потурбує,
хіба який з-під стріхи молодець,
що в баби Гапки жито сторожує
і зветься дуже просто – горобець.
Були ми з ним, як водиться, друзяки.
Я видирати гнізд не дозволяв,
а він в садку всідався на гілляку
і цвірінчав, щоб я з гілля не впав.
А вітерець повіє тай гойдає
у ритмі рим. Дзвіночки, – [i]дзень-дзелень.[/i]
Свист птах. Заядлі виляски пісень.
Немає краще, як в дитячім краї,
в садочку, для великого врожаю,
сторожувати горобиний день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461676
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.11.2013