| Сторінки (20/1989): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Забуваю недавнє минуле,
а про тебе тихенько мовчу,
аби люди хороші не чули
ані радості, ані плачу.
Що не є і не буде між нами –
осипається часу сувій.
А без тебе бодай вечорами
оживаю в полоні надій.
На ікону небес помолюся,
а у хаті, буває таки,
сповідаюся, що доторкнувся
мимохіть до твоєї руки.
Безтілесну тебе обнімаю
і не каюся. Богу хвала,
що не треба ніякого раю,
аби ти біля мене була.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2018
У засіки збирають до зернини
надії наші руцями селян.
Тече руно. А дощ із полонини
вже орошає вруна і поля.
Із піднебесся пісня журавлина
гойдає у колисці немовля.
Йому дається істина єдина –
журитися не пізно опісля.
У вирій відлітає тепле літо.
І сонечко не може обігріти
за обріями синій небокрай.
Але радіє арій і ратай.
Йому, найголовнішому у світі,
дарує осінь щедрий урожай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805489
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 04.09.2018
У небі мріє перша павутина.
Луною лине гомін у поля.
Стихає вітер. Може, відпочину,
коли зайде за обрії земля.
І я душею у майбутнє лину.
Вітрило долі видиме здаля,
мов кетяги червоної калини
і чорна переорана рілля.
Само собою, літо проминає
і осінь самозваною гряде.
Але не проминає де-не-де
ілюзія дарованого раю.
Тому одвіку спокою немає
ніколи, і нікому, і ніде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805487
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 04.09.2018
Повертаю у сни кольорові,
неосяжні у білому світі,
де уява малює готові
як на парті дитячі графіті.
Де ти? Почуй, пригадай
наші найперші літа.
Кожну сторінку гортай,
не оніміють уста.
І тоді наше біле і чорне
постає кольоровим курсивом.
Пригадається все неповторне
і забути його неможливо.
Через далі і милі розлуки,
поза гавані, площі, причали
ще почуємо душ перегуки,
що ніколи іще не звучали.
Як оцінка за усні уроки
наша доля іще усміхнеться,
і зійдуться усі одинокі
паралелі на лінії серця.
Де ти? Почуй, пригадай
наші далекі літа.
Першу сторінку гортай.
Не затамовуй уста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805316
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 03.09.2018
***
[i]Иншої[/i] не маємо роботи.
[i]Ирій[/i] залишають журавлі.
Чую за [i]индиками[/i] жалі,
[i]иклами[/i] лякають бегемоти,
[i]чоколаду[/i] мало у болоті,
і нема [i]етеру ув[/i] селі.
***
Розумаки! І куди вже далі!?
У Содомі панікує Лот.
З точки зору етики й моралі,
поки осягаємо скрижалі,
ми є найлютіші із істот.
***
Не умію як умів донині
оцінити жаб і журавлів.
Жаль, немає, як зоїл хотів,
у «Червоній книзі» України
як і у граматиці – «жабів» .
***
Кусають оси і собаки.
Лікує вкушене краса.
Жаліє скошене коса.
А як боїшся залізяки,
не зазирай у небеса.
***
Не чекай свободи – ані завтра,
ані у майбутньому, щодня,
поки смолоскип нічної варти
задуває, нації не варта,
українофобська комашня.
***
Є іще надійна мімікрія.
У підпіллі, а не у бою
оживає віра і надія...
А вівсяна «зоотерапія»
Юґи й К° угледіла змію.
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805213
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.09.2018
Підійшла Японія до краю.
Закуріли їхні острови.
Все, що Будда нації бажає,
в руцях православної Москви.
Від Кремля до самого Китаю
все гниє з одної голови.
Явно клепки їй не вистачає,
а на пласі – піки й булави.
Рашею керують поторочі.
Кожному і кожній – по керму.
По кормі парафія не хоче.
Їй – місток у пекло – у Криму...
Самураю мало тамагочі,
харакірі хочеться йому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805071
рубрика: Поезія,
дата поступления 31.08.2018
Ой, радянські православні,
вам лише відомо,
що є зле, а що погане
і яка кому догана
у своєму домі.
А мені казали гуру
(і м’які, і терті), –
не міняй свою натуру
на овечу, вовчу шкуру
і не будь упертий.
Ні закону не порушуй,
ані заповіту,
не бери гріха на душу,
оминай брудну калюжу,
не одурюй світу.
Не шукай собі пригоди
на вино і гроші.
І не думай при нагоді,
що еліта у народі.
Де вони, хороші?
Залишай усім на спомин
усмішку привітну,
не клени, не бий поклони,
не облизуй ні ікони,
ні чужу кобіту.
Май усе, що є найкраще:
і сім’ю, і хату,
і немало, й не багато...
А якщо тебе нізащо
заперечує ледащо,
є куди тікати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805034
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.08.2018
Все ще незалежні од «Свободи»,
суверенні волею небес,
марять «Батьківщиною» народи,
поки Дух держави не воскрес.
Бачили уже, що купували
і за що купилися самі,
п’ятий рік чергової навали
і трьохсотий буде у ярмі.
Та ніяк не дійдемо до тями,
що усе ще бідні, бо дурні...
Може, поміняємо місцями
кольори державні на хатні?
Раді, що пшеницею і морем
обіймає і біду, і горе
наша ойкумена. Все одно
ще не помічає сонця й неба
хлібороб, якому, ой, не треба
опускатись вірою на дно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804254
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2018
[i] « Двое в комнате
я и Ленин
фотографией
на белой стене» [/i]
В. Маяковский
На духу. Не солгу ни слова.
Угораздило как-то во сне:
двое в комнате – я и Вова
фотографией на стене.
– [i] Ты... чего? –[/i]
изрекает Вова.
Ну а я ему так зажужжал:
– [i] Очень видеть хочу Сенцова,
анексирую наш Ямал.
Е-э-э..., –[/i]
виляет красноречивый, –
[i] я бы... это... усех вас бандер..[/i] .
(пропущу матюки курсивом)
.[i] ..запроторю... у... есесер.[/i]
Завопили «звезды» параши:
– [i] Не хохлы на Ямале, а Крым!
Исторически ваше – наше
никому мы не отдадим. [/i]
А за ними ублюдков свора
вопияют:
– [i] Ату их ату! [/i]
Просыпаюсь в холодном поту.
За стеной излагает Вова:
[i]– Наши...
Альпы...
прошел...
Суворов!
Жди...
Европа... ,
на вы...
иду. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804151
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 23.08.2018
Устами правди є сьогодні діти.
Радіє і лякається народ.
Піариться під прапором еліта –
найдовший і найбільший патріот.
Радіємо, що є кудою бігти,
і боїмось – далеко до мети.
Поділені уже на мапі світу,
самі, і далі нікуди іти.
У скоєному каються гаранти.
Стираємо з очей скупу сльозу.
Америка-Європа – секунданти.
А ми йдемо як завше на грозу.
Ми щедрі. Роздаємо наші душі,
купаємося у одній калюжі,
де тоне під ордою малорос.
І під най-най-якими прапорами,
коли свої погейкують над нами,
волаємо, – [i]рятуйте, пробі, SOS! [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804150
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 23.08.2018
***
Що у вині, то те і в голові.
Та істина гіркою не буває.
Коли розкусиш свого візаві,
то ти вже й ворог.
Та зникає морок
і стане ясно – істини немає.
***
Корупціонери – не поети.
Всі вони, маленькі і високі,
опинившись десь у кабінеті,
люблять владу, гроші і солодке.
***
Брехня і правда – це одне й те саме
моєму его і немає тями,
що егоїсту застує своє.
Лукаві люди граються словами,
та істина їм спати не дає.
***
За істину воюють на війні.
Вбивають форте, умирають п’яно.
Та хай би краще урки та буяни
цю істину шукали у вині.
Та п’яному, навіщо це мені?
***
Ні закону не порушуй,
ані заповіту,
не бери гріха на душу,
оминай брудну калюжу,
не одурюй світу.
***
Усе ще намагається совок
поставити й поета у куток,
аби контролювати кондуїти.
І випирає із душі піїта
стереотип сіяючих «зірок»
нагої самозваної еліти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804015
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 22.08.2018
Позичимо сюжети у Шекспіра.
Якщо є пара, буде і дует.
У ролі короля, Ромео, Ліра
не маємо відбою у Джульєтт.
Аби лишень перо, а не рапіра,
якась медаль на фоні еполет,
тоді Амур і вибере кумира –
на щастя чи на горе амулет.
І являться улюблені герої.
Кохання запалає у двобої
об’єднаної арії сердець.
Тоді й сонети будуть як вінець
усього, що увінчане любов’ю –
негаданий і радісний кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803648
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 19.08.2018
[i]І[/i]
Веслує літо в заводі ріки,
де поїть таїна латаття біле,
і дотики, «нечаяні», руки,
і наше все, що не переболіло.
Стоять човни – прив’язані таки
до нашої верби, що не зотліла.
А біля неї, чи не ті пеньки,
якими ти у юності вертіла?
І я, мов пень дубовий до верби,
надію маю, гей би та якби
на старості хоча би прихилитись.
Та, що то є – просити на своє?
Коли минає наше житіє,
лишається на ідола молитись.
[i]ІІ[/i]
Сідає літо у свої човни,
відчалює, тай осінь доганяє.
І падає луною за лани
провісниця нового урожаю.
Грозою упилися баштани.
Лютує небо – блискавки метає.
Доспіли гарбузи та кавуни
і є чим поділитися навза́єм.
Ачей і ти ще нібито жива?
І ще нівроку, хоч уже вдова
і маєш те, чого душа бажає.
І повні закрома, і гаманці...
Та, може, аж у самому кінці
хто як не я тебе іще згадає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803597
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 18.08.2018
У мене є один секрет на двох,
та я його нікому не розкажу,
інакше буде, – ах! А то і, – ох!
Хоча і не замурзався у сажу.
Є і сюжет один із багатьох,
якими я нікого не принаджу,
хоча один стараюсь за сімох
і не зважаю на удачу вражу.
Я не боюся теплих, ніжних слів,
ще не забутих щедрою душею,
аби не розлучатися з тією,
якою ще у мріях дорожив...
І це єдине із таємних див
за обріями, плаями, межею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803497
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 17.08.2018
[i] « Якщо десь запалюють зорі,
мабуть, це комусь потрібно... »[/i]
В. Маяковський
Що є, то є! Рубаю із плеча.
Ні міфами, ні радістю, ні горем
уже не завоюєш читача,
якому завше по коліна море.
Беруся до пера як до меча
і невідомо, хто кого поборе.
Арена потребує глядача...
[i]« Гори, гори, моя вечірня зоре!»[/i]
Та що із того, що завізно там,
де запрягають лебедя і щуку?
Але і раку буде за науку,
що словом відкривається сезам.
До істини ключі даються нам,
але закрита чарівна шкатулка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803279
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 16.08.2018
Відмірює нам доля небагато,
та найсумніше у юдолі цій,
що мало віри у можливе свято
по доброті і щирості людській.
Червиве опадає. Та раніше –
із ким п’ємо, буває, на коня?
Лікують окаянного не вірші,
і не солодка, навзаєм, брехня.
Ідейні поні рвуться до олімпу,
хоча й у люди ще не пізно йти,
якщо не заважає сяйво німбу.
Чого вартує дурня обійти?
І наче є коли і як, та ніби
не меншає цієї суєти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803160
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 15.08.2018
Які багаті ниви і гаї
весною, літом, осінню, зимою...
Які ми не косили врожаї,
коли не повінчалися з тобою!
У тебе – осінь, а літа мої
лишаються за нашою рікою.
Між нами сиве плесо течії,
коли ми не побралися весною.
А час летить і каже, – селяві!
Немає щастя ані на Неві,
ні у Дніпрі. Одні жалі та біди.
Іде війна за наше і чуже.
То, може, розписатися уже,
що ми не пара, а чужі сусіди?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803032
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 14.08.2018
Уже нелегко й поле перейти
і вижити одному – ой, нелегко.
Оглянешся на спалені мости,
усе одно до обрію далеко.
А мусиш не летіти, а іти,
долаючи і холоди, і спеку
у цій хиткій юдолі суєти,
очікуючи долю як лелеку.
І рахувати ночі до весни,
пірнаючи у марева і сни.
Ні мрії, ні надії за душею...
А попереду осінь і зима,
і десь вона чекає ще, сама,
що ми не розминемося із нею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803029
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 14.08.2018
Минає літо. Може восени
побачусь на прощання із тобою,
як це мені навіювали сни
далекою весняною порою?
Повиростали доці і сини,
ідуть онуки битою, прямою,
А наші неприв'язані човни
усе ще майоріють за водою.
Але на плаї іншої весни
мелодія далекої луни
покличе наші душі за собою...
А що літа? Гіркі як полини
не вернуться, не вернуться вони,
як і гора не зійдеться з горою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802926
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 13.08.2018
У мене є єдина і одна.
А хто не розуміє цю різницю,
нехай згадає, де його весна
і як весною осінь молодиться.
І поки літо, є лише вона
чужою полонянкою столиці.
І хай не роз’єднає нас війна,
а я не об’єднаю ваші лиця.
Усе іде, усе кудись тече.
Минуле розливається рікою.
Вона уже не кличе за собою.
А ти моє надійніше плече,
аж поки і тобі не допече,
що не були ми нерозлийводою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802859
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 12.08.2018
Щемлять серця і душі ще болять
за втраченими юними літами.
Екзамени усі здали на п’ять.
Осінні теж уже не за горами.
Ріка несе віночки із латать
у синю лету за семи морями.
На караулі ангели стоять.
Завізно у Харона із човнами.
Така свобода вибору тепер,
що і старий як юний піонер
готовий і нікому не потрібний.
І за плечами кожного сума,
аби не говорили задарма,
що ти дурний лише тому, що бідний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802850
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 12.08.2018
Немає друга істинного, свого,
душа якого – на семи вітрах,
і наче, навертаєшся до Бога,
коли твій успіх у його очах.
Таою є і суджена, і мила,
з якою лиш тобі і повезло.
І, може, лиш одна і підкорила,
що іншої такої не було.
У небі явно ті ще бюрократи!
Але своїх уміють парувати
і в юні, і у зрілі вже літа...
Якщо сама помітила поета,
який тобі присвячує сонети,
то ти одна-єдина – саме та.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802763
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 11.08.2018
Біжить весела колія
по битій польовій дорозі.
Ніде нікого. Небо, я
і тато з віжками на возі.
Риплять колеса. І шлею
натягують гривасті коні...
А я собі тихенько сплю
у сіні на своїй долоні.
Усе, що є – моя земля.
Як на долоні наді мною
гаї, і луки, і поля –
коловорот осі земної.
Жують вудила жеребці,
а я пильную синє небо,
де тануть білі баранці,
живі увагою до себе.
І просинаюсь. Я один
у тихій одинокій хаті.
Немає ні коней, ні тата,
а сон розвіявся як дим.
І знову коней запрягаю...
Хай спочивають козаки,
а я – до синього Дунаю,
на плеса їхньої ріки.
Аж ось вони – сини Арея!
І... як у бескид загули...
Чвалають у ярмі воли
по сіно з ясел у Морфея.
І кавалькадою – у дім.
Мої алюзії – не всує.
За вікнами ударив грім,
ось-ось... і дощ уже танцює.
Дитячі видива летять
як той Ревучий за пороги.
Немає кращого нічого,
як просинатися... у п’ять.
Але й літа – як та дорога:
аз, буки, веді, іже, ...ять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801922
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 05.08.2018
На ноті ре фальцет Аля-Висоцький
зривається і фальш-акорд бере.
Та то нічого... все нове – старе.
По вертикалі – у найвищій точці
закушуються віскарі по-флотськи,
і п’ється ель, і горло не дере.
Змагаються і зозулясті, й півні:
«Давайтє нашу»! А слова – чужі.
Ми стоїмо по два боки межі.
Стаємо п’яні – рівні, але різні
і дуже своєрідні, та не рідні
моїй незазомбованій душі.
І наче марять горами скитальці,
які самі не лазили ніде,
хіба що у готелі на біде.
І як із ними випити по чарці?
І як у очі глянути москальці,
що при лампадці на Гундяя жде?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801894
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.08.2018
Жерці ефіру – наші візаві
новинами дивують нас немало,
що ксенофіли іншої крові
не дуже люблять українське сало.
Часи лукаві і суди – такі ж.
Фігури рокірують прокурори.
Що посолили лярви, те і їж
і не гризи ворини у обори.
І що казати? Адже не боги
печуть горнята за великі гроші?
Оддайте гоям газові борги,
якщо євреї й москалі хороші.
Чого переживати, що жиди
це ті лише, що іноді – кацапи.
Ми їх не обираємо сюди
і не стирали з контурної мапи.
І ви, і ми і їли, і пили,
і формували віче оборони,
не кроїли свої й чужі кордони.
Кугути двоголові – не орли.
і добре, що кацапи не хохли,
а тягнибоки – це ще не гордони,.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801794
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.08.2018
Впоєні росою
впали спориші
радуга дугою
стала на межі
неба ііз полями
і туману дим
тане над ярами
сяєвом ясним
піють півні треті
у густій траві
пропадають черті
мавки лісові
задзвеніли коси
стигла ярина
сипле у покоси
золото руна
падає луною
гамір за тини
хмари пеленою
одягли лани
не марніє листя
пишної краси
наготу намиста
нап’яли ліси
прихиляє небо
місяць угорі
я іду до тебе
буду до зорі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801740
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.08.2018
Малює вітер небо, білі тучі,
а серед ночі – місяць угорі,
мою журу і радощі кипучі
до вранішньої Божої зорі.
Та не сягає істина до Лети.
Нема на те ідеї і снаги.
Безсмертя творять іноді боги,
а вічне – ще не чувані поети.
А я усе ніякий і такий,
що й од Фортуни накиваю п'яти,
та і її не буду доганяти
як іноді попутає лихий.
Немає віри. Що із цим робити,
мовчить і не підказує життя.
На покуті німі дереворити
уже не вимагають каяття,
яке переросло само собою
молитвою до сонця і небес,
де по-новому білий світ воскрес
веселкою над синьою рікою,
а на каймі блакитного сувою
гаптує жовте колесо Велес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801471
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.07.2018
***
Як жаль буває іноді красунь,
коли уже і їх пора остання
навіє не одне розчарування
і нагадає, що і ти – як лунь.
***
Журою серце огортає,
душа відшукує шляхи,
якими хочеться до раю,
але спокутувати має
і наші, і свої гріхи.
***
Всі ідемо за обрії, за межі.
І наче ще не охолола кров.
Але не це бунтує і бентежить,
а те, що у собі не поборов.
***
Салютуємо, рапортуємо
і тікає на мить пітьма.
Та не бачимо, і не чуємо,
що радіти чому, нема.
***
Іде біда, як водиться, зі сходу,
а нам і досі горе – не біда,
що кінчиться терпіння у народу
і потече кровицею вода.
***
Усе тече, а проминає
лиш те, що нам не дотекло,
І жаль єдиного буває,
якого наче й не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801405
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 31.07.2018
У нашій долі як у тому полі –
усе, що є, плекає кожен сам,
і край дороги битої тополі
із далини ще кланяються нам.
З усіх усюд вертаємо додому,
хоча уже ніхто не впізнає.
І лиш єдина стежечка знайома
нагадує далеке житіє.
Чи не отам рибалили за лугом?
А ось де у чергове вороття
востаннє попрощалися із другом,
не знаючи, що то – на все життя.
А тут черпали сили із криниці,
остуджуючи губи і чоло.
І від цієї чистої водиці
смачнішої ніколи не було.
А біля школи синьої, старої
у зелені ялинок щовесни
чекає й досі охоронець-воїн
минулої забутої війни.
А поза муром, яром, косогором
замучені колись голодомором,
лежать уже й не відаємо хто...
А он сидить, убитий свіжим горем
дідусь, який похоронив учора
онука, що вернувся із АТО.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801036
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.07.2018
Не орками населена тюрма,
але і це не додає їй честі.
Душа істоти кожної – пітьма,
але немає чорної до смерті.
За ґратами, за стінами її,
на волі - заарканених не менше.
І судять їх і «наші», і свої,
яким кусати іншого не вперше.
Холоднокровно мацає змія
слабкі місця, аби вп’ястись у груди.
Чи це не ти, коли страждаю я,
і це не помічають добрі люди?
А що удієш, коли це юрма,
яку окупували зайди-обри.
Немає орків, але є ще кобри!
І я їх помічаю не дарма.
У мене криміналу ще нема,
але на те і є ще люди добрі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801000
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 27.07.2018
Невесело безжурному мені
дивитися на бісову роботу,
що люди в основному-то смішні,
такі смішні, аж плакати охота.
То забавляють Марса на війні,
то як орфеї ударяють струни,
то забувають звуки чарівні
і лаються як ідоли Перуна.
Але у цьому світі все не так.
І з букви ем заслужений чудак
натягує на деко арфи нерви.
І падають із неба деркачі,
і уночі вичитують сичі
науку осовілої Мінерви.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800761
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 26.07.2018
Усе, що міг, я переніс
на власну дачу, як годиться:
казковий хід у Чорний ліс,
ярки, березину, криницю,
дитячу пасіку і пліт,
барвінок, проліски, калину...
Я хочу залишити слід,
але не до чужого тину.
Бо ми живемо не одні
на цілині оцього раю,
де не люблю я кацапні,
яка до мене заглядає.
Тому що фурія сюди
іде, аби крові попити,
тому що, нібито, брати,
яким ти маєш угодити.
Удавиться, але ковтне
усе, що де лежить погано.
Воно із юдою одне,
а ми у них – філістимляни.
Бо і з-під носа загребе
усе, що бачить хиже око.
І почуваю я себе
на велелюдді одиноко.
Бо їхні зорі – у Кремлі,
бо це уже не те, що люди,
а завойовники-приблуди,
чужинці на моїй землі.
І поки будуть москалі,
то миру у людей не буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800430
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.07.2018
[i]І[/i]
Хто очолює війну,
знаємо. Ємєля!
Я узяв цю новину
у Полішинеля.
Є й домашні вороги –
обрана «еліта»,
що намотує борги
на майбутнє дітям.
І не треба новини.
Іншими словами –
сучі діти сатани
ще керують нами.
[i]ІІ[/i]
Хто у кого на цепу?
Хто кого боїться?
Трампільєри? Йєті? Пу?
Орки? Українці?
П'ятий рік, – альо, Вован!
Де та наша «хунта»?
Ой, немає у киян
свого ліліпута.
Може, Кий, Хорив і Щек
не читали преси?
Може їх чекають ще
коміки Одеси?
Та куди іще іти
як немає часу
зрозуміти, що кати –
вороги Донбасу.
Ми іде́мо-ідемо́...
Хто ж бо на заваді?
Де воно – оте гальмо?
Може, угадаємо?
У Верховній Раді?
[i]ІІІ[/i]
А воно ж бо – візаві:
«патріотів» клони,
наші друзі по крові,
адвокати бойові
п'ятої колони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800298
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.07.2018
Не цікаво у цьому кіно,
де весну переписує літо
і немає мені все одно
ні привіту, ні дружнього звіту.
Не співає охляла душа,
переповнена вщерть самотою.
Орошає сльоза... Ороша?:)
Усміхнуло. Лишаюсь собою!
Ще не вечір... не осінь... Зима
не лютує , не сіє, не віє
і лишає невтішну надію,
що і ти усміхнешся сама.
Та минає німе кінема...
Ні Рахілі немає... Ні Лії...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800222
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2018
І на душі – тепло,
і в серці гармонійно.
Пішли дощі. Зело
іде на урожай.
Сьогодні повезло.
Не дістає зараза
і фурія назло
у тім'я не довбе.
Сідаю у сідло.
На караул! Чекаю,
щоб лихо обійшло
під назвою – мовчу.
Що в голову прийшло,
то те і геніальне,
а що не дотекло,
те графоману зась.
Римую енело,
аби – кудись подалі.
Не протираю скло.
Хай буде все як є.
Село моє, село
у молоці туману
перегоріле тло
аматора поез.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800113
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 21.07.2018
Творець одвічно експериментує
на неосяжнім поприщі своїм –
об'єднує, роз'єднує, парує
усе, що на землі Його існує
на грані між розумним і дурним.
Була цивілізація і буде,
тасуються народи, племена...
Порядок є. І має бути всюди.
Та поки дикуни ідуть у люди,
юрмою володіє сатана.
І поки сонце наше догорає
і вичахає полум"я земне,
ніщо у цій юдолі не мине.
І, видно, й небо думає-гадає, –
чому фальшиве істину долає
і застує хорошому дурне?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800056
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.07.2018
Охоплюю душею цілий світ
і подумки рушаю у політ
поза водойми гори і моря
де сяє ще поетова зоря
і вечорами пізно уночі
іще перекликаються сичі
його Дніпро Арал і Петербург
у кондуїт нотує деміург
теперішнє минуле майбуття
усе що називається життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799853
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 19.07.2018
Нема посадженому честі,
усе посіяне дарма.
Дощу чекаєш як пришестя,
коли його нема й нема.
У небі бурі, урагани
і море зайвої води,
а у моїм саду тумани,
роса – і та вряди-годи.
Не чує Бог мої молитви,
що проголошую щодня.
Не заскородиш поле битви,
яке ґвалтує кацапня.
« Не жду рятунку ні від кого»
ні унизу, ні угорі,
допоки є ще упирі
і вештаються до порога
ворожа церква не од Бога
та москалі-«пролетарі».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799726
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.07.2018
Коли її чекаю, оживаю
і серце б’ється, і пульсує кров,
і лірою душа моя співає,
і сила духу оживає знов.
І сумно [i]аж за край[/i], коли немає,
неначе я за іншою пішов
стежиною утраченого раю,
де на землі кінчається любов.
Але й тоді лишається надія,
і віра є, що не покине мрія,
і не одна чекає ще весна.
Якою б не була моя дорога,
усе одно єдиною у Бога
мелодією слова є вона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799586
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 17.07.2018
І
Живуть же люди! Ні тобі безсмертя,
ні раю пекла, ні надії чертям
на перемогу зла у боротьбі
за житіє,
дароване до смерті, молитвою у храмі, у мечеті,
у синагозі - дякою судьбі.
Воюємо одними язиками
за що попало... І ні те, й ні се
видаємо-друкуємо усе,
на що, буває, і немає тями...
Не відаємо, до якої ями
інерція утопії несе.
ІІ
У жорна слави доля сіє муку.
За ідола готові у багнюку
дорогою минулої яси.
За, - кукуріку, є в запасі, - ку-ку,
своя рука-владика миє руку,
і нагора - пародія краси.
Слугуємо дияволу і Богу.
За істину не любимо ніікого.
Йдемо, не оглядаючись назад.
І мусимо у пеклі воювати,
бо у раю нема такої плати,
якої не пообіцяє гад.
ІІІ
Іду по лісу, смикаю листочки,
жалію покалічене гілля,
яке мені киває іздаля.
У кожного свої сини і дочки,
але немає спільної сорочки
у шатах лісового короля.
У ближнього своя до тіла ближча.
У ейфоріії, хто літає вище,
не помічає, що – у негліже,
як осінню оголені дерева...
І – на тобі! Ані сузір'я лева,
ні протеже уже не береже.
У цьому лісі гомоніти – всує.
Велика птаха на малу полює,
хоча уже, здається, не сезон.
У прайді, головуюча, левиця.
Апологети поміняли лиця –
у мімікрії є іще резон.
І колеться, і хочеться «налєво».
І, ніби, діву ображає Хам,
і, наче, обіцяє їй сезам...
Прощає дурня гонорова Єва.
Пиляє Каїн родові дерева.
Карається за Авеля Адам.
Зміїне жало заміняє мову.
Уже й ханжа – за націю здорову,
але годує із руки чужу.
Колона клону оминає клани.
Ані тобі вінця, ані пошани...
Пора емігрувати за межу.
Ніхто не зобов'язаний співати
та бути з усіма за пані-брата.
Немає слави? Видуй на трубі!
І не бери нічого ні у кого,
лишаючи недоїмкою Богу
усе, що не належало тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799418
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 15.07.2018
[i] « Чого бояться смерті? Ця кума
намарне по околиці блукає.
Коли приходить – нас уже нема,
якщо ми є – її іще немає» [/i]
Парафраз
І
Життя дає, а забирає смерть
усе, що устигаємо надбати.
Супроти неї ідемо на герць,
якщо не оминає наші хати.
У неї філософія така, –
пізнай себе, – і заповідь остання:
« не будь дурним». Іде без покаяння
душа, яка не варта п’ятака.
ІІ
« Усе іде, але не все минає», -
і є чого молитися усім,
аби на небі прийняли своїм
улюблені, яких уже немає.
Ці пам’ятають, хто і як місив
болото біля західної брами,
а нині поміж неозорих нив
лежать заупокійними рядами.
Осудять за нескоєні діла,
які до себе приміряють метри.
Що маємо, за те Йому хвала.
Чого немає, буде після смерті.
ІІІ
Я і не піп, і не учитель-дяк,
і не умію душі сповідати.
Самі себе виховуємо так,
аби не червоніти за таланти.
Бувайте, друзі вічні і живі,
і ті, що мимоволі за плечима
повторюють путі несповідимі.
Всі паралелі на землі криві.
Я ще гуляю по оціій траві,
а як іду, не хлопаю дверима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798865
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.07.2018
І
Ось епітафія-автограф:
« Не пропадай». І цим живу.
Є білі дні. Немає чорних.
Перегортаю рандеву.
У суєті дурної слави
ми забуваємо слова,
що і на віддалі – лукаві
і біля серця – трин-трава.
ІІ
Ну як моїй душі не пропадати,
коли щезають люди і брати,
ідейні друзі і живі таланти? ..
Копнути їх – не треба і лопати,
аби поопадали з висоти.
Коли звикаєш до утрати друга,
то байдуже, куди і як іде.
Буває – це подія де-не-де.
Але минає оніміла туга,
і сонце сяє, й небо не впаде.
Усе, що кане, нам лише здається,,
якщо за мить у Лету загуло...
У небі є надійніше крило.
Рубцює час болючі стигми серця.
У пам’яті руйнується фортеця,
якої там, на щастя, не було.
ІІІ
І пані, і панове, чи нарешті
подужаємо пана у собі,
що на халяву узуває мешти
аби топтатись на твоїм горбі?
Не метрами оцінюється совість,
не суєта гартує у бою.
Буває, що і друзі – випадковість,
являючи ілюзію свою.
Не ця стезя веде людей у люди.
Не подвиг – долучатись до ідей,
коли хвороба більшості людей –
лише свої вип’ячувати груди..
Б’ємо у тулумбаси жартома,
картаємо всерйоз і не по темі.
Але немає віри у тотеми,
де щирості ніякої нема.
У друзі набиватися не гоже.
Тісні обійми – зайва кабала.
Зійде іржа Прокрустового ложа,
якщо полуда зайвою була.
Колишні боси нині і тоді,
коли пережили свою даремність
уже не те, що друзі у біді,
а недруги, яких з’їдає ревність.
Вони тебе – у селфі, і у ...спам,
і з ким попало, і за що попало,
бо це – вони! Юрма! Один і сам –
не виживає, де фортуни мало.
А ще як маєш успіху ковток,
яким наївно хочеш поділитись,
то це їх ....дістає ..до печінок.
Один у полі, знаю, ще не витязь.
Але у котре маємо урок,
що нестійке - на те, щоб розвалитись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798539
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 08.07.2018
[i]« Дела давно минувших дней... » [/i]
О. Пушкін
Коли на слово сказане твоє
Твій друг байдуже дивиться крізь тебе,
Коли руки тобі не подає,
Не підпускає, як змію, до себе,
І погляди відводячи у бік,
Зневажливо киває головою,
Не говори: « Се хворий чоловік,
Він онімів, охоплений бідою... »
Не говори: « Невдячних справ дитя -
Воно пусте, у діях непостійне,
Як сон важкий усе його життя...»
Чи ти правий? Чи ти уже спокійний?
Якби то він упав тобі до ніг,
Аби у тебе вимолити дружбу...
Але якщо її ти не зберіг
І нею зловживав собі на службу;
Але якщо ти, граючись, ятрив
Його вразливу душу і втішався,
Що волі власній друга підкорив,
Аби тебе, принижений, боявся;
Але якщо ти сам неправді злій
Про нього був незримою луною;
Але якщо ланцюг накинув свій,
Аби він поплатився головою;
Але якщо побачити зумів
Твої таємні і жахні діяння -
Іди собі, не трать даремно слів.
Ти – парія. І вирок цей останній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798253
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.07.2018
***
Уже не радує почуте,
не заспокоює брехня.
Ачей -[i] не бути, чи не бути? - [/i]
насущні наші атрибути,
а як би вижити щодня.
***
У партача* великі зміни:
лукава честь, а совість - піна...
І лиш одне іде на ум -
народний злодій України,
або заслужений брехун.
***
Той - керує, та - курує,
а ума - як не було.
Хто у кого одесную
і кого учити всує,
невідомо як на зло.
***
Не жалійся, що немає брому.
Не спаде корона і старому.
Щира дружба все перенесе.
І лише у гонорі сліпому
дурень перекреслює усе.
***
Все у світі можна пережити.
За нізащо доля не скубе.
І Фортуна вимагає мито,
та у череді біля корита
не достойно бачити себе.
***
Немає часу на самотину
і на біду усе часу немає.
Даруйте за сентенцію сумну -
піду тоді, коли уже засну
і не прокинусь у юдолі раю.
*партач - те саме, що й партійний чи номенклатурний діяч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797679
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.07.2018
Любі друзі, люди-небораки,
не ховайте у собі добро.
Внуки у Тараса - не собаки.
Це лише у Дарвіна макаки
на хвості нарощують перо.
Ми одразу втілені із глини,
взяті у космічному пилу.
Мавпа - це диявола провина.
За образу образу людини
є чого боятися ослу.
Нація - це не юрба, не зграя,
Наші гени мали козаки.
Нелюдів у нації немає.
Їх сюди сусіда засилає,
поки є у неї байстрюки.
За життя усі платили мито.
Невідомо, скільки ще іти.
Та не забуваймо говорити:
"краще із розумним загубити,
ніж із дурнем пити і знайти".
Животіли не одне нашестя.
“Наші люди“ ще усюди є,
що й собі у душу наплює.
З ким ведешся, в того й наберешся.
Але це пагіння не моє.
Хай живуть і пави, й павіани
і свої опушують хвости...
Я - не я, коли і ти - не ти...
Хай умре історія обману.
Люди не спустилися з ліани.
Божі гени - сім'я висоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797389
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.06.2018
Я уночі чатую площу.
А ти сльозу мою утри,
коли дощі мене полощуть
і не висушують вітри.
Кого,
кого побачу на світанні,
коли твої розтанули сліди?
Чого,
чого смеркає на майдані,
коли не повертаєшся сюди?
Поза широкими степами
вся бойова моя сім'я.
Але до тебе, рідна мамо,
ще гомонить душа моя.
Ми стоїмо на варті неба,
яке сіяє уночі.
Але вертаюся до тебе
на світле полум’я свічі.
Чому,
чому душа моя, мов камінь?
Які тобі співатиму пісні?
Кому,
кому смеркає на Майдані,
коли ще не світає на війні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796822
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 23.06.2018
Ми герої і солдати, бо іде війна.
Україна – наша мати. І вона одна.
Стоїмо у світі цьому за її дітей,
і на варті свого дому для усіх людей.
Полонили нашу віру змії-упирі.
Заслужили вищу міру ті, що угорі.
Запалили нашу хату люті москалі
і нема куди тікати на своїй землі.
Ой, піймає доля на обмані,
наче на м'якушку горобця.
Не перевелися отамани,
та війні не бачимо кінця.
Не скорили нашу волю воїни пітьми.
Стоїмо за кращу долю. Хто, якщо не ми?
Є ще сили, не всихає глей у голові
і надія не вмирає, поки ми живі.
Долі кращої достойні не одні чини.
Не один у полі воїн, поки є сини.
Вириває по одному воїну війна.
Мати армію героїв – дорога ціна.
Не піймає доля на обмані
наче на м'якушку горобця,
поки пам'ятають отамани, –
ми за Україну! До кінця!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796529
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.06.2018
[i]« Мене колисала калина
в краю калиновім тонкими руками.
І кров калинова, як пісня єдина
горить в моїм серці гіркими зірками» [/i]
Іван Драч
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.
Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму
і за обрій тихо покотив.
Ой зійдуться нині теліжани –
жителі далекого села.
Подивись на сина крізь тумани.
Інше місце влада не дала.
Не підеш за блудними вогнями
там, де Роська упадає в Рось.
Спочивати будеш із батьками,
бо з дідами ще не довелось.
Ти умів із усіма миритись.
Понесуть селяни на руках,
щоб востаннє міг ти подивитись
і на поле, і на битий шлях,
на Деркач, і на свої левади,
і на весь цей непокірний край...
Прощавай...Та тільки, Бога ради,
бідних духом ще не залишай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796392
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 20.06.2018
Нема за що сусіду полюбити,
нема чого коритися орді.
Уже віки виплачуємо мито,
а живемо на хлібі і воді.
І кровію орошено чимало
розп'ятих і катованих людей,
аби чекісти їли наше сало
і прилучали до своїх ідей.
Якою має бути наша доля,
якщо і досі хочемо ярма
нав' язаної нам чужої волі?
Але усе не кається юрма.
Ламає віру, слухає лукаві
чужі глаголи у своїм краю,
недочуває пісні нашій славі
і ойкумену зраджує свою.
Немає меж на цьому полі битви
за віру, і надію, і любов -
ні сповіді, причастя, ні молитви,
що оправдає за пролиту кров.
Парафія Московії в Донбасі
не миру хоче на моїй землі,
а лютого нашестя і зарази,
які благословляють у кремлі.
Моя біда - не їхні перемоги
і не поможуть ратиці і роги
зійти нечистій силі на амвон.
У цій кориді нас не подолати
ні сатані, ані терору “вати`...
Та що дає оцей армагеддон?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795931
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.06.2018
[i] « Ніж нарікати на темряву,
краще запали свічку»[/i]
Конфуцій
Доля наша то жартує з нами,
то кудись у безвісті несе.
Дуже файно – гратися словами...
Де ж те, пресловуте, наше все?
Ой немає місії такої,
що уже нікому не болить.
Чую, як із далечі ясної
у серцях відлуння гомонить.
Не скупися на червону ружу,
а у риму заплітай любов.
На свої слова пролити душу –
це не те, що проливати кров.
Не барися запалити свічку,
поки зирять з темені сичі,
та на розпал не кидай у пічку,
виплекане нею уночі.
От якби уміти зупинити
ту єдину і урочу мить,
що свічею сяє зі століть...
Жевріє корона самоцвіту.
Поки доля мрією зігріта –
у самотині,
перегорить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795697
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2018
У перемоги – два боки медалі.
Ведуть любов і віра до мети,
і є надія, що підемо далі,
аби з низин сягати висоти.
І я іду своїми берегами,
а наді мною білі журавлі
курличуть заповіт моєї мами
мені живому на моїй землі:
[i]
- Умій оберігати і давати
усе хороше, що у тебе є,
як і тобі дає Вітчизна-мати
обіцяне, заслужене, твоє. [/i]
На цій землі, де є ще окупанти,
у кожного ілюзія своя.
Але уміймо оволодівати
оазою земного житія.
У білому волаючому світі
ще шаленіють зайди-вороги,
і материнські давні заповіти –
це наші обереги-береги.
Тому й іду своїми берегами.
А наді мною білі журавлі
несуть жалі до вирію, до мами,
яка чекає миру на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795188
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.06.2018
[youtube]http://youtu.be/mfEzGIQhTKY[/youtube]
Ремейк на пісню
« Make You Feel My Love»
Коли твоє лице шмагає дощ,
А ти блукаєш у пустелі площ,
Я обійму тебе, а ти помовч.
Почуй мою любов.
Коли зірки ховаються нічні
І ти сльозою танеш у мені,
Нехай триває це мільйони днів.
Почуй мою любов.
Я знаю, ти єдиний між людьми
В моїй душі і у моїй журбі.
Іще до того, як зустрілись ми,
Належу я тобі.
Нехай би я забутою була,
Голодною по вулиці брела –
Усе б тобі одному віддала.
Почуй мою любов.
На гребені буремної пори
Долаєш ти стихії житія.
Але куди не занесуть вітри,
Нема таких як я...
Я мрією твоєю оживу,
Аби з тобою щастя досягти.
І знай, що уві сні і наяву
Моя любов – це ти.
Почуй мою любов...
Make You Feel My Love
(оригінал Adele)
When the rain is blowing in your face
And the whole world is on your case
I could offer you a warm embrace
To make you feel my love
When the evening shadows and the stars appear
And there is no one there to dry your tears
I could hold you for a million years
To make you feel my love
I know you haven't made your mind up yet
But I would never do you wrong
I've known it from the moment that we met
No doubt in my mind where you belong
I'd go hungry, I'd go black and blue
I'd go crawling down the avenue
No, there's nothing that I wouldn't do
To make you feel my love
The storms are raging on the rolling sea
And on the highway of regret
Though winds of change are blowing wild and free
You ain't seen nothing like me yet
I could make you happy, make your dreams come true
Nothing that I wouldn't do
Go to the ends of the earth for you
To make you feel my love
To make you feel my love
Джерела: inna savchenko mezzosoprano; https://www.amalgama-lab.com/songs/a/adele/make_you_feel_my_love.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794713
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.06.2018
Іду у полі чи гуляю в лузі –
попереду ідилія й краса.
Полохаю лелек і чорногузів,
і падають до ніг мені і Музі
не птиці, а прозорі небеса.
Сіяє сонце, зеленіє жито
і де-не-де волошки голубі,
неначе на могилі, на горбі
нагадують далеке пережите
але близьке не Музі, а собі.
Колись і тут гуляли отамани
і нальоту стинали як будяк
усяку погань. Та нема ознак,
чиї то тіні впали за тумани,
і наче незагойні їхні рани
ще червоніє у долині мак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794382
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.06.2018
[b](без пієтету і з оним)[/b]
[i]« Я міг би їх забути…»[/i]
Б. Пастернак
[i] « Багато хто впізнає себе,
мало хто – інших,
зате Швейка – всі»[/i]
Підпоручик Дуб
***
Може й – не Ахматова, та має
Ярославни нашої ім'я.
Ритми серця з римами єднає,
хоч буває, їх не чую я.
***
Мій найкоротший коментатор
і найщиріший із усіх
цінитель нарисів моїх,
та не почутий, як оратор.
***
Не знаю, що мені за брат,
оцей латинський …-…
не бич, а наче пилорама
яка пиляє все підряд.
***
Не довести до плачу
кацапецьку пику.
[i]«Я такую вот …
делаю картинку.»
[/i]
***
У ньому рівновага всього –
енергії, і інь, і янь,
і різне благо йде від нього –
поета з іменем ...
***
Має псевдо із тієї Флори,
що буяє осінню в траві.
І моїх цитат у неї – море,
тет-а-тет, а то і візаві.
***
Мене навідує охоче,
і я її почую знов,
коли захоче й затуркоче
щось про божественну любов.
***
Це Українка по імені
за пориваннями духу.
І́ди* її дорогі мені, –
[i]ані пера, ані пуху.[/i]
***
Хто її нині не знає
із «завсігдатаїв» клубу?
Іноді і пропадає,
але мені вона – Люба.
***
Не заручниця у Криму,
не рабиня у Бахчисараї,
і нейтральна бодай на дому,
поки преса адреси не знає.
***
У провінції – і зачаєна,
і проявлена, як весна,
що дарує свої печалі нам
і обожнює імена.
***
Тисячолітніх замків дух столітній,
таємних фей і лицарів акин,
Ірландії і України син
метафізичний, і живий, і вічний.
***
Його не вичислиш ніяк,
аж поки запанує літо
і на Хрещатику – козак
у Клубі буде – наший Дідо.
***
Де половіє жито польове,
проміння Криму, запорізькі скелі,
пригадує, вигадує й живе
поет з дитинства в німбі М...
***
Левом вдивляється в пекло пустині
не кавалер орденів і наук,
а неповторний поет із Волині,
що заримується як – …
***
Не Македонський, а диктатор,
не Демосфен, а декламатор,
художник збірок та пісень,
які майструє день у день.
***
Літає високо у небі
і набирає висоту,
карбує фрази і, як треба,
поета чує за версту.
***
вона не почує мене
з пальміри і ясен і світ-лого
і не обізветься і не
помітить тако-го поміт-ного
***
Аватар у образі абрека.
Для жінок ховає свого чуба.
До його анфасу й тюбетейки
ще би люльку і шаблюку Бульби.
***
Верстає філігранно тонко,
як лицар фей і житія.
Його таємна незнайомка
така ж незмінна, як моя.
***
Є до неї пильний інтерес,
до її рубайчиків і тостів,
і до розпелеханих поез,
що не всі причесані і досі.
***
Він ще не Бах, але, –[i] ох,[/i]
як же він музику пише!
Нас уже чули обох
друзі майбутні й колишні.
***
Не терен, але теж вставляє
насмішкуваті колючки,
та іноді, ...але буває –
описки, …а не помилки!
***
Полуде́нний двомовний поет,
«колошматор» поезій і сайту.
І незмінний його пієтет,
що поклав на «Дніпро» і на карту.
***
А хто себе не помічає,
я тому шлю своє, – мерсі.
Нехай уже не заглядає
туди, де мали бути всі.
***
Коли дошкуляють усім
його епіграми і жарти,
хай знає, що може й не варто
пишатися его своїм.
Вгадали! Браво ойкумені.
Ще не зів’ялий і зелений,
і сам чортяка не пойме,
хто опорочує без мене
своє ім'я і реноме.
Моєї тут немає ролі
між королев і королів,
інсинуації і тролів,
і у своєму ореолі,
і в ареалі «свояків».
Тому приймаю власний писок,
бо чую голос, –[i] ізиди![/i]
Щоб не вернувся я сюди,
беріть мене у чорний список.
Я мало друзів заслужив,
та й тими… Ні… Не дорожив.
Лишайтесь чисті і наївні
у вашій вірі до кінця –
є чорні контури лиця
і не буває напівтіні.
Усі ображені, простіть.
Не догоджу і не поможу.
Укуси слиною мастіть
і заживе колись, дай, Боже.
Забудьте, якби не кортіло
спекти нового калача.
Радійте, що зробили діло,
достойне вашого бича.
Мене від того не убуде,
що не затужать по мені
і друзі з поцілунком Юди,
і вороженьки записні.
У баламута карта бита,
коли оточення таке,
де я ще каченя гидке.
Десерту мало, всі сердиті
і є усім за що вкусити.
Оце і є моє піке.
Приємного Вам апетиту
і на солодке, й на гірке.
Дякую всім, хто оцінює рівень поезії і толерантності, а не ступінь чиєїсь невихованості, розпущеності і неделікатності у своїй буйній фантазії. Особлива дяка тим, без кого ніхто не дізнався б, що́ я є насправді, а також козакам, які «не воюють з баба́ми».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717524
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 11.02.2017
[i]« Нас было много на челне…»[/i]
О. Пушкін
Слова не убивають,
аж поки не почую,
який то я ніякий і лихий.
А що душа? Чекає,
коли почимчикую
у інший край далекий і близький.
Украдене у себе
уже не має краю.
Але до середини досягли.
Радійте, що у небі
ніхто не запитає,
в якому світі іноді жили.
Усе тече ...в минуле,
де і його – немає,
і не рятує скеля у біді.
Трухлявіє у мулі
мій човен і линяє
вітрило біле у мутній воді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717512
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2017
У світі, повному спокус,
нічого вічного немає.
І воїн ти й не боягуз,
а слава з іншими гуляє.
Опалиш душу чи уста,
а інший матиме науку,
що не літає без хвоста
і пір’я сокориста курка.
Якщо кумі не угодив,
то й куму будеш нехороший.
Якщо пеню не уплатив,
ще глибше сядеш у калошу.
І не Мюнхаузен, і не
уріжеш ненароком дуба,
а із біди, яка й мине,
не витягнеш себе за чуба.
Усе, що маєш – трин-трава.
Якщо себе не перескочиш,
не уповай на ті слова,
якими оправдатись хочеш.
Але на долю не пеняй,
що маєш все, що попереду:
за віхоть слави – путь у Лету.
Доточуй крила і літай.
Усе, що «сумно аж за край»,
пасує іноді поету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717318
рубрика: Поезія,
дата поступления 09.02.2017
[b] [i]VII(і наші, і чужі)[/i][/b]
Не треба їхати на дачу,
аби отримати респект.
Дивися телепередачу,
рішай онукові задачу
і говори, що ти естет!
Але й сусіди не ледачі,
що не квартира – то поет,
у коридорі – туалет,
у ліфті виховані мачо
виписують іх-y-z.
Онуки іншої планети
усі [i]«глаголять на свойом»[/i]
не те що, – [i]«как адін умром»,[/i]
але за [i]«єто і за это»[/i].
Навчала школа і батьки
і виростає покоління,
реалізуюче уміння
із точністю до навпаки.
Або не те «навикладали»,
не те у голови заклали
премудрі наші вчителі,
або ще тих не люстрували,
які усе ще москалі.
Двомовна аж!.. – уся еліта
то пише вірші, то [i]стіхі,[/i]
і невідомі неофіту
путі історії лихі.
І плодять янусів каліки,
як і самі із юних літ,
щоб на віки або навіки
їм зав’язати білий світ.
А що! Вони –[i] культуріш-русіш
[/i]на кухні чешуть язикі,
під вікнами загальний нужник,
а у під'їзді чистий суржик,
[i]– а хуліж![/i] Ось то ми які.
А винні українці, звісно,
одні вони бомжі і рвань,
від них жидам-кацапам тісно,
куди не йди, куди не глянь.
А дуже хочуть у Європу!
[i]« Не вышла рожа!»[/i] Ось і все.
Ось те гальмо, що до потопу
або у прірву нас несе.
Москалики готові рачки
лизати Путіну кіло,
щоб українця – і заначки
у нашій хаті не було.
Жандарм розтерзаного світу
і прогресивний прохіндей
купив довір'я у людей.
Чума двадцятого століття
у двадцять першому гряде.
Митці червоного терору,
непереможні у бою,
уже показують за морем
кваліфікацію свою.
А ошелешені народи –
пролетарі усіх країн
чекають місію зі сходу –
клеймо душителя свободи
і ескалацію руїн.
Росія Трампа вже купила.
І ворог з номера один
перетворився на горилу,
яку вже обнімає мило
така ж макака через тин.
Масштаби світу, дачі, сайту
не співрозмірні та, – окей!
Лобами буцають гіганти,
а гулі-рулі – у людей.
Не чудеса, що знову й знову
доктрина Рашії така,
що розпирає чудака
від непомірної любові
до цитаделі язика.
Не дивно, що апологети
Росії Путі на планеті
забули, де чия земля.
А дивина, що і поети,
які готуються у Лету
іще на прив'язі кремля.
Які пихаті їхні лиця!
Але на що така рідня,
що бреше світу наодинці,
що найправдивіші – ординці,
усе високе – кацапня,
усе ніяке – українці?
А як перечити, коли
є й українці язикаті,
які уміють показати,
що це вони!.. вони були
герої, доні і сини,
вони одні і їх плакати
супроти горя і війни…
Якщо ви за, хіба я проти?
Бряцайте опуси свої –
і пересмішники мої,
і недалекі патріоти.
Ховайте і своє лице
за лик совковий і привітний…
…………………………….
Та, незважаючи на це,
гряде ще день правдиво світлий.
Не додає до пієтету
це заяложене, –[i] ханжа…[/i]
Ой, є ще нині пацієнти
на кінчику пера поета,
які заріжуть без ножа
за іронічні компліменти.
Та не надійтесь, окупанти,
що ми, буває, відкоша
даємо дуже делікатно,
бо є і міра, і межа,
яка нейтральна. А чужа –
для іншого менталітету,
який приписуєте нам
чужим по духу українцям,
які вже напились по вінця
отрути вашого вина.
[i][b]Епілог[/b][/i]
Духовно і на розум бідна,
душевно хвора і негідна
існує ще людина-вовк.
Але нема чого радіти,
що ожили у цьому світі
такі герої із казок.
Тому самі себе не лаймо.
Усе лихе колись мине.
Ціною чого – не питаймо.
І вас не буде, і мене…
Але забуте пам'ятаймо.
Ми заплатили свій оброк
життями[i](і «мішками крові» –
найгероїчніший …совок)[/i],
аби усі були здорові
і був осиковий кілок
затесаний напоготові.
………………………..
А я уже не рад і сам,
що попадають у герої
оці «розбійники із гною»,
як научає Уільям…
О! Я овацій не почую,
а за оказію таку
я опус цей запатентую,
як у терновому вінку
мою анафему совку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717310
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 09.02.2017
[i] Вірш[/i]
Б. Пастернака
Утихає зал. І я на сцені
До людей іду із-за куліс.
Чую я далеке сокровенне
Що усіх очікує колись.
Чорний морок за імлою ночі
Сліпить і пронизує мене,
Та якщо можливо, Авва, Отче,
Хай мене ця чаша омине.
Я люблю сценарій непохитний
І у п'єсі гратиму на біс.
Та у драмі цій я буду вбитий.
Кожна крапля крові – море сліз.
Все жадає миті однієї.
Від своєї долі не втекти.
Я один. У ложі – фарисеї.
Жити – це не поле перейти.
Оригінал
Гул затих. Я вышел на подмостки.
Прислонясь к дверному косяку,
Я ловлю в далеком отголоске,
Что случится на моем веку.
На меня наставлен сумрак ночи
Тысячью биноклей на оси.
Если только можно, Aвва Oтче,
Чашу эту мимо пронеси.
Я люблю твой замысел упрямый
И играть согласен эту роль.
Но сейчас идет другая драма,
И на этот раз меня уволь.
Но продуман распорядок действий,
И неотвратим конец пути.
Я один, все тонет в фарисействе.
Жизнь прожить - не поле перейти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717026
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.02.2017
***
Співчувати одиноким
привілеї у юрби,
та усе вилазить боком
небайдужим до журби.
***
І святому грішні помагають
осягти не істину, то суть,
що коли за дещо вихваляють,
за те саме іноді й уб'ють.
***
Не допускає фейкова еліта,
якщо за неї дещо вище є
і не дає йому увись летіти,
тому що не оперене своє.
***
Підголоски – одесную,
поки чує енний чин,
як один тебе шанує.
А коли уже не чує,
то й покинуть як один.
***
Орієнтована у моді
юрма не має співчуття
до того, хто ще є сьогодні,
та не прийме умови жодні,
аби сіріло майбуття.
***
Один у полі ще не воїн,
коли відомо воронню,
що не вернеться той із бою,
кому готують западню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717024
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 08.02.2017
О, знав би я , що так буває,
Коли ішов на той дебют,
Де пишуть – кров’ю, де немає
Поета, поки не уб’ють!
Жартуючи, поранять легко
І ніби іншим я воскрес.
А успіх був такий далекий,
Такий непевний інтерес.
Але роки – то Рим, готовий
У шоу масок, сміху, поз
Побачити не гру актора
У смерть, а гибель усерйоз.
Де почуття перемагає
Раба арени, ти – живий.
Але ілюзії немає,
Де подих долі неземний.
[i]Борис Пастернак[/i]
О, знал бы я, что так бывает, Когда пускался на дебют, Что строчки с кровью - убивают, Нахлынут горлом и убьют! От шуток с этой подоплекой Я б отказался наотрез. Начало было так далеко, Так робок первый интерес. Но старость - это Рим, который Взамен турусов и колес Не читки требует с актера, А полной гибели всерьез. Когда строку диктует чувство, Оно на сцену шлет раба, И тут кончается искусство, И дышат почва и судьба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716881
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.02.2017
[b][i]VІ(персона із вагона)[/i][/b]
А ось поет-громадянин
неміряного віку.
Йому не заважає тин,
але оскільки я один,
охороняє жінку.
У нього фурія слабка
на голову буває.
Мені їх жаль. Судьба така
у відставного вояка,
що я усе прощаю.
Нехай радіє, що живе
і хвалиться даремно,
як пасажира у еСВе
отруював таємно,
як убивав на чужині
людей у спину – на коні
з нагана Кім Ір Сена.
Нехай показує свої
високі нагороди,
за те, що жив на врожаї
таємного сексота.
І як, не маючи душі,
сміливий і відважний,
присвоював пайки чужі,
але писав такі вірші́
[i]о верности лебяжьей.[/i]
І як гордилася [i]страна
сібірскімі стрєлкамі.[/i]
Яка ціна, кому хана
у бойні між боями.
І як сміливо роззував
убитого солдата,
і як за Сталіна стріляв
у свого лейтенанта.
І як чіплялися йому
заслуги на погони
і за УПА, і за ОУН,
і за «заградзагони».
Йому і нині ще війна
за [i]мать-Расєю – мать родна[/i].
Годує п’яних-ситих.
Медаль у нього не одна
і кожна – за убитих.
Лякає іноді, що є
у нього ще набої,
наган від Кіма за досьє
у ро́ки параної.
Та пасіює лисий пень
і виступає піна,
коли почує, –[i] добрий день![/i]
і, –[i] слава Україні![/i]
……………………….
Надокучаю я комусь.
Усе відомо. Все це всує.
І що я тільки не почую
уже й дивитися боюсь.
Самі дивіться, посполиті.
Немає диму без огню.
І хай ненаситні і ситі,
і срамота у позі ню
мої фантазії у ситі
перевівають на брехню.
І я там був. Меди не пив,
але чував не раз, а більше,
які картини найчастіше
являв [i]совіцький[/i] детектив
передовий і найчесніший.
але і це ще не кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716872
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 07.02.2017
[b][i]IV(і з іншого боку)[/i][/b]
Кацапи з чотирьох боків
мене одного оточили.
І може, що не на віки,
але «похоже» – до могили.
І що то діяти із цим?
Ой не нарають і поети.
Але відомо із Інету,
такі сусіди – не калим.
І ради лінії сюжету
я намалюю й ці портрети,
аби не путали ні з ким.
Він – майже доктор. Самоучка,
усіх наук я не назву,
та ясно, що хороша сучка,
коли погнали з еСБеУ.
Це не про неї. Є обручка
і нібито у дні відлучки
йому не треба Маріул.
І він у неї – підкаблучник.
А оба, – вай! і караул!
Гальма немає у макаки.
Оце і є її ознаки.
І що за диво, як щодня
на Раші казяться собаки,
у Лугандонії – різня,
а за тинами забіяки
і шолудива кацапня,
і всяка братія совкова,
що уповає на юрбу,
і убиваючи, готове
охороняти і на слово
увіковічене табу.
Але обоє – «патріоти».
Буває мовою, –[i] гав-гав![/i]
Вона би – Путіна не проти,
а він би – Няшу обійняв.
Кацапія – нечиста сила.
Завоювали, захопили
і перелази, і тини.
І пасіює тупориле,
не об'являючи війни.
І – начувайся, українець.
Коза накручує бика
і лізе битися ординець.
У нього місія така.
А я старий, а я гидую
уже й дивитись на таке,
де розуму шукати всує,
якщо утрачене людське.
Воно машиною багате,
а їздить по моїй землі.
Ой, виживають нас із хати
несамовиті москалі.
І гонорове, і лукаве
не має совісті і меж,
і на безверхого управи
у цьому світі не найдеш.
Нема поліції у мене,
хоча держава ніби є.
бо наші любі полісмени
шанують того, що дає.
Бо є і відео, що пише
і зафіксовує мене...
Тому – лишається одне.
І я у пам'яті залишу
як аплікацію Мане,
яке із них обох ...тупіше
і на всю голову дурне.
[b][i]V(мої АТО)[/i][/b]
Нема ума – нема надії.
І як же знають вороги
закони мімікрії.
Як я – із лівої ноги,
то їм уже – не до снаги
мої природні дії.
Я не такий сякий-такий,
як їм, буває, треба.
І що умію залюбки
у ці напружені роки
триматися за небо.
Та не умію, як вони,
судити і пиляти.
І я ховаюсь за тини,
аби подалі од стіни
і дулі не сукати.
Бо, бачите, вряди-годи
у неї щось буває,
а у коханої біди,
аби узяти в рот води
ума не вистачає.
Така натура москаля
із рану до обіду.
То між собою, – ля-ля-ля,
аж пір’ям віє на поля,
то разом – на сусіду.
Вони сьогодні заодно,
але нема терпіння,
і скаче мавпа за тином,
і кидає каміння.
За те, що я, такий, як є,
і іншим не буваю,
і на моє у них досьє
чогось не вистачає.
А є то видумки її,
то брехні на людину,
що я чаклую врожаї
і застую рослинам.
І є догана не одна,
що я працюю дотемна,
марою одягаюсь,
лякаю їхнє кошеня,
буває, стукаю щодня,
а то і …усміхаюсь.
І є у мене не одна
Маруся і Марися...
Але до рівня дикуна,
як ця сімейка ще одна,
я ще не опустився.
Така свідомість у совка,
і біографія така,
що я́к би не учились,
на рівні п'ятикласника
і двієчника-сопляка
були і залишились.
Колись хвалився, як бував
у ролі супостата
і як у еСБеУ украв
психодегенератор.
І опромінює мене
через вікно напроти.
Таке і Путя не утне.
І як же кара омине
такого ідіота?
.......................................
Усі ми ближні. Селяві.
Веселі і печальні,
і слава Богу, що живі
і за АТО із візаві
не маємо медалі.
Але скажіть, що наяву
бажаючи безпеки,
я не по Біблії живу,
коли почую, – [i]пасть порву![/i]
І не пошлю
далеко.
[i] а далі буде[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716620
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 06.02.2017
[b][i]ІІ(еволюція завойовників)[/i][/b]
Усі реалії і міфи
однакові у всі віки.
Раніше воювали скіфи,
а нині укри і совки.
І Одіссею, й Енеїду
вигадували не дарма,
тому видумувати біди,
коли у тебе є сусіди –
у цьому логіки нема.
Але, куди її подіти,
коли зурочені судьбі?
Це не заручена кубіта,
яку підсунули тобі.
Але, куди його дівати,
коли у рідній чужині
оце опудало пархате
себе нав'язує мені?
Як не крути, одна зараза.
Лихе скаженому – рідня.
А лікуватися од сказу
не хоче клята кацапня.
Воно і мумію усушить,
а почувається праве,
гадюкою залізе в душу,
аби вкусити за живе.
То кров дурна у ньому бродить.
То епідемія така.
Але моя вина яка?
Ачей, коли дурне городить,
в мої обов'язки не входить
укоротити язика.
І що його переконає,
коли воно ні, – [i]бе[/i], ні, – [i]ме[/i]
у «завойованому» краї
тебе ніколи не пойме?
Нехай воно і миє лапи,
і ріже сало до стола,
або співає, – [i]о-ла-ла,[/i]
але людини із кацапа
не буде, як душі – у цапа,
або кумису – у козла.
………….................
Коли це вигадки, танцюйте
і далі під його дуду.
Якщо не вірите, почуйте,
а я вам приклад наведу.
Нема сугестії такої,
що ласе на чужі покої,
не уявляє там себе.
Її фантазія відома.
Коли тебе немає вдома,
усе у лапи загребе.
Немає і такої рвані
з Рязані і Тмутаракані,
яке тебе не обніме
а далі кості перемиє,
а потім вилиє помиї
і на ім' я, й на реноме,
і у полон тебе візьме
або усядеться на шиї...
І т о́ г о буде: сума є!
У москаля – усе своє
і на Алтаї, і у Ризі.
Який не буде сабантуй
і скільки вовка не годуй,
а буде вити, як у лісі.
Ні, я не злий і не сміюсь
із героїчної натури.
Але за націю боюсь,
яку іменували Русь,
а захопили самодури.
Найодіозніша – орда.
Її чекаєш із далека.
Із нею горе – не біда,
і поки не побили глека,
і ллються вина, як вода.
І ця оказія єднає.
Мої сусіди – не гарем,
Які там ваші, я не знаю.
А у моїх є купа тем:
є оковита, як тотем,
і, як тверезі, то немає
ніяких поки-що проблем.
І поливають матюками
велике Пу і …[i]еНеЛО,[/i]
якого поміж москалями
неначе зроду не було.
Але минає мало часу
і чую: [i]«ей, давай, налєй...»[/i]
І як бувало, й цього разу –
спочатку, – [i]пєй[/i], а потім, – [i]бєй![/i]
Нема питання у матроса,
коли є півнячі бої.
І хто кому розіб’є носа,
усе одно, аби свої.
Аби за шкіру – наше сало…
Вони наїлися немало.
Аж лій лисніє на губі.
І родичалися, і крали,
і за ідеї воювали
у помираючій добі.
Та не бажаю я собі,
аби життя моє минало
у цій запеклій боротьбі.
[b][i]ІІІ(найближчі через тин)[/i][/b]
Ой надоїли короїди
і неотесані сусіди,
що називаються – совок.
Пора би цьому імбецилу
забити цвяха у могилу
або осиковий кілок.
Або у вигляді подяки,
якби то – кожному своє:
його – на хи, її – у с-у,
а комуняку – на гілляку...
Але культура не дає.
Воно командує! Єфрейтор!
І цей порядок не новий.
Пародія. Нікчема – ментор,
а я у нього – рядовий.
Дурної сили завше більше,
і на нейтральній – на межі
її комедія не тішить.
Надоїдають вояжі.
Вона та сама, що й учора –
нахабна люта кацапня.
Немає ради. Люди хворі
і не лікуються щодня.
Хоча болячка і відома.
У яйцелобих яничар,
коли не всі, буває, вдома,
то б'є у голову моча.
Їм, як євшан марихуани –
зело напою алкаша
і лисі клоуни екрану,
якими тішиться душа.
Кіно формує урку МУРа.
Але зате, – [i]яка культура![/i]
Вино, лайно, авто і кіт.
Самодіяльна агентура
його юродива натура
її душа навиворіт.
........................................
Не знаю, що із того буде,
але виписую наган.
Усі сусіди, наче люди,
а в мене – Чіта і Тарзан.
Якби примати мали тяму,
то може й не було б війни.
Але за їхніми словами –
я дурью маюсь, а вони
усе великими ділами.
То риє межі-рівчаки,
то по чужому бетонує,
і уявляє, що воює.
Мої дерева – вітряки:
то всушить вишню залюбки,
то пообрубує гілки,
то по готовому фарбує.
То має час на рандеву –
[i]пагаваріть[/i](поговорити),
то сипле щебінь у траву,
там, де мені її косити.
Організовує содом
і у злобі, як сука, виє
жива сугестія Батия.
І як же чешеться обом
на мене вилити помиї.
Вона цнотливість береже
і не ручається за себе,
що не поїду я на небо.
Бо Чіта ще у негліже!
Вона у ролі Мельпомени
ще у обіймах супермена,
а я мантачу щось ножем
і посягаю на чуже…
І от – у імбецила сказ.
Коли уговтатись не може,
воно пиляє загорожу
і вирізає перелаз.
Немає міри параної.
Неперевершений дует.
І кожен день один сюжет,
як [i]шимпанза із шимпанзою[/i]
несуть себе у туалет.
І ця споруда по межі
мені приставлена до носа.
У дії – плани Барбароса.
Ідуть бої на рубежі,
де є пейзажі ностальжі.
Але зате – одпочивають!
І їм кагати не воняють,
і нюхають або їдять
свій екзотичний виноград,
а ось, як запах убиває,
то екскременти поливає
вона Шанелью номер п'ять.
Екзотика і аромати,
як у Європі! Що й казати,
коли вино і щі воно
переробляє у лайно.
І у вікно мої примати
мені показують кіно.
[i]далі буде[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716501
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 05.02.2017
[i]або сага «О соседях», (гротеск)[/i]
[b][i]Прелюдія[/i][/b]
Усі ми, наче юні піонери,
готові і на ворога іти,
і плюнути у морду еСеСеРу,
І поки Україна «ще не вмерла»,
воюємо за неї, як брати.
Бої не оминають ні подвір'я,
ані за огородами межі.
Воюють ближні, миряться чужі,
І як би цього нині не хотів я,
але обороняю рубежі.
Уже й поети обирають теми,
коли поема, ода, сага, сюр
описує, як потайні дилеми,
вирішує Арей або Амур.
Але не доганяють Божі люди,
чого нас у «безбожіє» несе,
коли до Бога моляться усюди.
То я собі записую есе,
як лютий сатана мене пасе,
а я чекаю, що із цього буде.
[b][i]І(їхні апетити)[/i][/b]
Ділили землю у селі.
Постановили збори:
[i]«Усі яри і бакаї
нехай беруть багатії».[/i]
А я хотів на море,
в якісь музеї, у кіно,
у оперні театри…
Але – земля! Це все одно,
що батьківщина-мати.
У чергу стали москалі,
а от хохли ледачі,
що народились у селі,
бажали їм удачі.
Моя удача – загула.
Усе дається по заслузі
і за учинені діла.
Ще у великому Союзі
майбутні вороги і друзі
отримали паї села.
І «доходяги», і ходячі
у перманентній боротьбі
(аби усе було собі)
усі хотіли мати дачі
на белебені і горбі.
Головували комуністи.
Тому займали той город,
який тулився до висот.
Під ними – діючі чекісти.
А унизу, де свято місце –
як не нувориш, то сексот.
Завоювали й патріоти
свої законні ари-сотки
і вид на озеро та ліс,
поля і луки, де достоту
буяли зарості осоту,
полин, пирій і серпоріз.
На косогорі – дикі хащі.
Оази квіту й мурави
толочать кози й корови,
а там, де купи непутящі,
то запасалися трудящі
органікою із трави.
І поки сонце не сідало,
усе що мукало й іржало,
бувало, задирало хвіст...
........................................
А кізяки облюбували
майор запасу і [i]сєкіст[/i].
У конкуренції удача
велике діло для обох.
Коли один чатує клячу,
то інший – партію конячу.
А ЗОЯ* запасає мох.
Іде худоба чередою.
За нею – і мої герої.
Ось чути, – [i]ляп! Ура! [/i]Ривок.
Один орудує мітлою,
а інший порції нової
чекає прямо у совок.
Не бачили такої сцени?
Кацапувата мельпомена
облюбувала карусель.
То – виживати, їх модель.
Це ожили скажені гени
у «собіратєлєй» земель.
Чека і партія єдині!
Але керують не вони,
а плоть од плоті – їх дружини.
Козі бракує половини.
На те й даються барани.
А я сміюся. Ні – регочу!
Давно минуло...
З тих часів
такої дачі я не хочу.
І до лопати не охочий,
я наживаю ворогів.
А їх навколо із лихвою,
хоч греблю бісами гати –
моторизовані ковбої,
злодії, миші і кроти,
пащеки чорні і роти
дегенерації нової.
Ця кавалерія розбою
не має іншої мети,
як пакувати і тягти
усяку всячину в покої.
А їх натикано чимало.
Немає ходу до ріки.
Усі угіддя позаймали
пани середньої руки.
Озера – приватизували,
а у гаю... Повирізали!
Лишились тирса і пеньки.
У кожного своя Помпея,
коли у всіх одна біда.
І не обійдешся без неї!
Яка там Раша і орда?
Ми завойовані землею
і у полоні у тієї,
з якою нерозлийвода.
На те і є домашня баба.
Але яку не тисне жаба,
що у сусіди є усе?
І як вона перенесе
твою копицю із кульбаби?
Усе нічийне – це своє,
але і цього мало буде,
якщо не добачають люди,
що, де, у кого зайве є.
Їй ненависні одинокі,
за те, що мають нічиї
хороми. Завидюще око
шукає промисли свої.
Через яри і бакаї
іде, як пава – руки в боки,
а особисті холуї
плекають помисли високі –
як не боятися її.
Які баталії бували,
коли нічого не було,
а туалети будували,
аби сусідові на зло.
А як за межі воювали,
за воду у велику бочку,
за те, що дині не росли,
коли ростили їх осли
біля ожини у садочку,
[i]Саділі [/i]жито і овес,
на зиму [i]сєяли[/i] квасолю,
а поміж нею – бараболю,
аби буяло до небес.
Які були експерименти!
І хімія, і екскременти...
Палали прерії, мохи...
Які родили реп'яхи
на клумбі фізика-поета!
На те і ро́ки молоді
і файне завтра попереду,
аби у щасті і труді
кохатися у лободі,
що називається фазенда.
Усе минає, наче сни.
Немає того, що чекали.
Натомість – заздрісні пани.
А перелази та тини
усіх надвоє роз'єднали.
Багатії і глитаї
сховались за високі мури.
Запанували самодури.
Пасуть урочища свої
самодіяльні буржуї
і діячі номенклатури.
А «пєрвопроходімци» дня,
і спекулянти, і хапуги –
або нечистому рідня,
або оплакують щодня
недооцінені заслуги.
Ой зажурилися совки,
що їх затюкали усюди.
Еліта вибилась у люди
на плесі тихої ріки.
А їм за подвиги минулі –
як не коржі, то матюки,
плюватися на всі боки,
або показувати дулі.
…………………………...........
Повільно тешеться кілок.
Часи незримої руїни
у душах, в ясності думок.
Палаци, будки, домовини –
моя строката Україна,
яку доконує совок.
* – абревіатура [u]з[/u]мія [u]о[/u]собливо [u]я[/u]довита
[i]далі буде[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716439
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 05.02.2017
[i]« ..із дна історії»[/i]
І. Драч
Нічого не мінялось у людей
від пе́рвіснообщинного укладу.
Немає віри у міфічну правду
про перемоги у борні ідей,
як все ділити й годувати владу.
Текли тисячоліття і віки,
явилися свободи ембріони
і «прогресивних сил» виразники,
і номінанти «сильної руки» –
гундяєви, …калігули-нерони.
Од Візантії аж по «третій Рим»
наперсники на тім’ї Буцефала
імперії валили, будували…
А нині що? Не Сирія, то Крим,
не канібали Пу, то генерали.
І як учені – маєте клеймо,
і як поети – «сі ву пле» за ґрати
навчатися читати і писати...
І знову на порозі стоїмо
до хрестиками міченої хати.
І знову «ченчик»* лізе із кубла,
аби запакувати Україну,
яка [i]«...не вмерла»,[/i] хоч і не жила.
І на таке не вистачає зла.
Самійленка б на тебе, вражий сину.
........................................................
Усі ми грішні. І були святі,
що вибороли волю і свободу.
А на арену вилізають ті,
що торгували …іменем народу.
Нові отці із рилами в пуху –
куратори історії й культури,
агенти, виконавці і цензура,
нувориші й злодії …на слуху.
Очолюють і віче, і громаду
за долари і «мать твою таку»
не перший раз на нашому віку.
Компрометують націю і владу,
яка і досі демонструє зраду.
А ніби не судилося совку
ступити двічі у одну ріку?
[i]
*– Ченчик – сатиричний образ Леніна у творі Володимира Самійленка «Спритний ченчик».[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716235
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.02.2017
[color="#151fd9"][b][i]***
БИТА ДОРОГА ЛЯГАЄ ПІДКОВОЮ
ТІНЯМИ МАНТІЇ ГРИВИ ЗИМОВОЇ
У НЕОСІДЛАНОГО КОНЯ
БУЙНОГО ВІТРУ І МАГІЇ ЧОРНОЇ
У ЗАМЕТІЛІ УБРАНІЙ ПОПОНОЮ
МИРНОГО ДІЯМИ ОБРІЮ ДНЯ
І СИЛУЕТОМ ЗОРІ ВЕЧОРОВОЇ
НЕОПАЛИМОЇ В БІЛОМУ ПОЛУМ'Ї
………………………………..
[color="#d91c15"]поки зі сходу не йде кацапня[/color]
***
ЛЮБО І ДОРОГО
ДИХАТИ ПОРОХОМ
ДИМУ ВІТЧИЗНИ КОЛИ ЗАМЕТУТЬ
СИВІ МЕТЕЛИЦІ
ВІЙНИ-ХУРДЕЛИЦІ
……………………………..
[color="#d91c15"]поки зі сходу кацапи підуть.[/color]
***
БУДЕ СІЯ́ТИ І НАМ ПОМАГАТИ
ЗОЛОТО НЕБА І ТЛО ГОЛУБЕ
ВІТЕР ЗАВІЄ ЗИМА ЗАГРЕБЕ
І ДВОГОЛОВИЙ НЕ БУДЕ ЛІТАТИ
Є КОМУ ВИМЕСТИ ЖОВТУ ПАЛАТУ
…………………………….
[color="#d91c15"]тільки-но путя удавить себе.
[/color]
***
ВИЮТЬ СНАРЯДИ
ЛІТАЮТЬ РАКЕТИ
ТРУПІВ УЖЕ НЕ РАХУЄ ВІЙНА
ЦИВІЛІЗАЦІЯ! ПІВНІ ПЛАНЕТИ
ЛИСІ ЧУБАТІ ПАКУЮТЬ ГАЛЕТИ
…………………………….
[color="#d91c15"]поки на раші зимує весна.[/color]
[/i][/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716079
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.02.2017
[i]Блукаючи вибраними сторінками
жіночої лірики[/i]
Її лірична героїня –
ікона із далеких літ,
де ще існує і єдиний,
і не один, а цілий світ.
Вона залюблена у себе
і вірна лиш самій собі,
але живе на тому небі,
де все минає у журбі.
І забуває, що навколо
усе повторюється знов
як нерозривне вічне коло –
[i]життя, і сльози, і любов.[/i]
Квітують не одні мімози
на перехресті до вінця
і не одні жіночі сльози
лікують душі і серця.
Усі трагедії жіночі
вміщає майже кожен твір.
Але надійний поводир
веде її еЛГе крізь ночі.
Такі її війна і мир,
і щирі друзі ...ой буває –
і плакати допомагає,
і підведе під монастир.
І терпеливу, і привітну
її запоєм пізнавав.
У «[i]пригорщі[/i] …такого… [i]світу[/i]»
і я її надії мав.
Вона сміється і страждає,
малює сни і міражі,
і поведе у спориші
одній лиш їй відомим плаєм.
Одне життя формує жінку,
яка – і грішна, і свята,
закривши чергову сторінку,
почне із чистого листа.
Аби піднятися на крила,
що виросли [i]не з рукавів[/i],
а із високих почуттів.
Полум'яніють ще вітрила,
аби її еЛГе раділа,
що світ навколо подобрів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2017
[i]« Характеризуючи іншого,
насамперед показуєш себе»[/i]
Автоафоризм
Коли об'явлений бойкот,
тому що дехто язикатий,
то я не затикаю рот,
і не вихоплюю лопати.
І хай ото саме собі
нещастячко копає яму,
а у нерівній боротьбі
усе одно прийде до тями.
Я не кажу, що не поет,
не розпинаюсь, що не майстер.
Намалював мені чугайстер
мій аватар і мій портрет.
А поряд ще одна картина.
Це дами пікової фейк –
на неї позирає Швейк,
але ханжа, а не людина.
Компрометуючий дует!
І уявіть, мої хороші,
що це у сніговій пороші
за вами бігає поет.
І кожна думає, що – зваба!
Який то недосяжний дід!
Аж перехоплює від злості.
Його давно провчити слід!
Усім перемиває кості,
аж іменитим тисне жаба.
...........................................
А може, заборонний плід
і найсолодший – з юних літ –
то явно Муза, а не баба?
А де ж та критика брехні?
Ламайте списи, вийдіть з буди
не дайте спокою мені
аж поки правда вийде в люди,
кому на ногу наступив,
кого критикував нізащо,
кому хвоста не прищемив,
хоч заслуговує, ледащо.
Кому бракує ще реприз,
щоб усміхнутись і забути,
що є поети-баламути?
Кому у душу я заліз?
Ех ви... і Ви?.. Нічийні брути
в стакані бурі й морі сліз.
Утерши їх, умийте руки.
Які там кредо і девіз?
Кому цікаві творчі муки,
коли найлегше аж по ніс
зануритися у багнюку?
І не відмиєшся уже
од ложки дьогтю
в бочці меду.
Та не біда, у негліже –
чого немає попереду?
Ліниві думати, пойміть,
не все можливо розжувати.
Якщо пересіклись на мить,
то як іще співіснувати?
О, недоторкані мої,
і любі феї, і цариці,
і птиці із чужих країв,
а то й гетьма́ни у спідниці,
усе, що є, і далебі
не все, що знаю я про себе,
я пишу
виключно
собі,
а далі все моє – у небі.
Дивіться хоч у телескоп
і роздирайте хоч на пір'я,
і лайтеся, що я укроп,
але не входьте у довір'я,
аби «язвити» за язик,
не знаючи межі і міри,
узявши душу на гаплик
і на бича орієнтири,
ліпити і мені ярлик
антипоета-бузувіра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715877
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.02.2017
(новостанси)
***
Ми – еліта? Паяци, та й – годі,
у городі – чужа бузина.
І мені така сама ціна.
Але ми не ізгої народу.
Я хотів би робити погоду,
та погода – стихія дурна.
***
Одному все не обробити.
Безрукому найлегше жити.
І це не є його вина,
коли не має чим гордитись.
Але якщо на все годитись,
то це і вада головна.
***
Юрмою управляє тамада,
парафією – преса, Дума, влада.
Це – у Росії. А у нас – біда.
Немає меду і гірка кутя.
Обурює і правда, і неправда
про нашу владу і її вождя.
***
Не армія усьому голова,
і не герої вештають над нами,
і не юрма обрадує ділами.
Народне Віче – ось та бойова
традиція і віра вікова,
що і веде, і сяє маяками.
***
Хто іде, той не має педалі,
хто не пише – читає моралі,
а буває інде навпаки.
Моралісти забули, таки, –
аморально ламати скрижалі,
до яких не приклали руки.
***
Що заслужили, те усі й «получимо».
Ви не шуміть, то ми і не озвучимо.
І не читайте, що дурний писав.
І не радійте, що кімвал гучав.
Самі себе обов'язками мучимо,
а їх на нас ніхто не покладав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715761
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.02.2017
Історія навчає, як багато
за брата цвіту нації лягло.
Та як і де узяти того ката,
аби такого брата не було?
Історія не бреше, а голосить
Полтавою, з Батурина і Крут,
як прилучали нас великороси
вогнем і кров’ю до союзних пут.
Історія рече, аби мовчати,
і слухатися голосу вождів.
Дослухались. Доносами на брата
занапастили славу козаків.
Історія сльозою камінь точить
на тій путі, де залишали слід
мої діди, яких обдертих, босих
етапом гнали на Сибірський хліб.
Училися, як порівну ділити
копалини і надра у землі.
Усе, що нами найдене й відкрите,
присвоїли злодії у кремлі.
Не новина, що фобія колишня
лякає нині щирих москалів.
Не дивина. І фарисеї – ближні,
аби вточити крові у братів.
Історія наочно показала
і пряники ідей, і батоги,
і як за шкіру заливали сала
«передові» сусіди-вороги.
Історія яріє в казематі,
де почиває наша булава.
Подейкують, що ми були багаті?
Не пам’ятає «оного» Москва.
Існує байка, – ми такі похожі
у лоні однієї з матерів,
але – голодували люди Божі,
а нелюди душили «куркулів».
І наша дружба – це одвічне путо,
в якому більший меншого карав.
А нині Каїн забуває Крути,
де Авеля на вила підіймав.
Та – буде суд! І Боже слово віще
у іншу віру ще наверне нас,
аби усе, що діяли раніше,
не повторити, як трагічний фарс.
Ми поділили золоту руїну
і розвелись у небі на віки.
Історія
робила
помилки.
Та хай ім’я дівоче – Україна
леліє доля, як матуся сина.
Помиряться
ачей
зведенюки?
.................................................
Надія є, що мрія все поборе,
і каркає історія стара,
що сестрами
єднатися
пора...
Які ще не освоєні простори!
Роздайся, Севастополь-Чорне море,
на крейсері
з ракетою –
сестра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715201
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.01.2017
[i]« Die Eifersucht ist eine Leidenschaft,
die mit Eifer sucht, die ihr Leiden schaft»[/i]
Можливо Гете
У мене вистачає серця,
аби до кожної дійти.
Та хто з поетом поведеться,
той набереться маяти.
Як заборонене кохання
читаємо думки чужі,
вишукуючи ті страждання,
що їжаками – по душі.
Ранимі й ковані із криці,
ви не читаєте мене.
Як в Гоголя, – [i]ніяка птиця
до середини не сягне.
І що дія́ти[/i] …балаболу,
якщо я не мольфар, а дід,
якому проситься, і коле
солодкий заборонний плід?
І як мені її забути?
[u]Не Вас!.. Поезію,[/u] манкурти.
Мої [u]сімейні[/u] жіночки,
нема поета-баламута,
якщо закручують гайки.
Іду в запій. Мене немає
як не було і восени.
Мою поезію чекає
уже мелодія весни.
...................................
Таке моє кусюче его.
Не слухає, коли, –[i] к ноге![/i]
Але від альфи до омеги
усю вину прийме еЛГе.
[u]І пам'ятайте, як раніше,
усе між нами навзаєм,
Не грайтесь, діти, із вогнем,
якщо вас опікають вірші.[/u]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714768
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 27.01.2017
[b][i](лімерики)[/i][/b]
***
А на Рашії – ажіотаж.
Ліліпутії – повний «Гараж»
і у Думі немає стоянок.
Унизу – абордаж,
наверху – епатаж,
а завгарами – Ізя і Яник.
***
А фейки – ще не траур,
але шукає пари
собі у клоунаду «охуын».
А на екрані ко́мпа
одмучився жірьопа,
а заодно задорний сучий син.
***
А у Булгакова ролі готові.
Є сатана, і корова, і маг,
і говорухіни, і міхалкови,
ії, повії, коти табакови –
бідні дворяни у ролі дворняг.
***
А одесита не буде із Мішки,
як із єврея не буде хохла.
Із Д'артаньяна немає опришка.
Тоншає дуже шагренева кишка
у епатажної свити ...а.
***
А на гачку у сатирика Гафта
кіно-еліта Росії була.
Нині ця вата –
персона нон-грата,
що тріпотить на гачку у ...а.
***
А у кіно Баскервіля Микиту
ще пам'ятають як багатія.
Але на пробу це черево сите
біля юпітера лиже корито
в ролі заслуженого холуя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714406
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 25.01.2017
[b][i](лімерики)[/i][/b]
***
А Росія на яблука ласа.
І бере, і дає одночасно,
як Адамові Єва дала.
Он і бацька навощує вуса,
і у Києві є ще спокуса
цілувати у поті чола.
***
А на меню і порції – табу.
А хочеться усе на всю губу,
аби домінувати на арені...
І славу дути у трубу,
Європу мати у гробу,
і Україну у кишені.
***
А на Раші реформи обіцяні –
Іоанові скрепи увічнені:
і тюрма, і сума,
й амнезія ума.
Ідіоту закони не писані,
***
А ми чекаємо союзу
орди із масою лайна.
Тому і маємо: війна
од Сяну і до Лаперуза.
І поки ціпеніє Муза,
у нас історія одна.
***
А пієтети, навіяні всує,
це як оскома забутих надій.
Раса німує
і Рашу не чує,
і озивається карма подій.
***
А у сусіди на паперті – таті.
Є і злодії у батьковій хаті
буйні, але і лихі, і чужі,
винні у тому,
що Раші додому
дуже далеко по нашій межі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714228
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 24.01.2017
***
На що це існування тихе, сите,
якщо воно буває не таке,
яке я сам волію пережити, –
явитися ясним дереворитом
і метеором вийти у піке?
***
Новобудови біля рову
зима завіє, загребе.
Не заіржавіють окови.
За тебе ще замовлять слово,
аби «возвисити» себе.
***
Не уповай на заповіт.
У житії – твоє плацебо.
Роняй сльозу. Дивись у небо,
де все іде у білий світ,
не оглядаючись на тебе.
***
Множити найлегше на нулі,
та усе перемагає вічне.
Ми поети, а не королі.
Що одному сниться на землі,
те у небі чується публічно.
***
Води живої вистачає,
а уві сні – оази раю,
і пекло снилося не раз.
І сьоме небо теж буває,
якщо Отець зупинить час.
***
Найчастіше друзі убивають
і так само тонуть моряки,
кораблі – у гавані, таки…
І не поспішаючи до раю,
палубу найперше залишають
боягузи першої руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713391
рубрика: Поезія, Поетичні афоризми
дата поступления 20.01.2017
[youtube]https://youtu.be/E1rgzM1rQIE[/youtube]
Я не йєті, але я живу
біля лісу, а не у Парижі.
Я шукаю бабу снігову
і стаю на палиці і лижі.
У мене є і вуса, й борода,
і до зими претензії немає.
Ярило сяє, сіє Коляда,
а Берендей поляни накриває.
Завірюха обрій замела,
інеєм завіяла дороги.
Їду по околиці села,
аж іде снігуронька-небога.
[i]– А Ви куди намилили лижню?
– А я… шерше... Снігуроньку шукаю.
– О, мій месьє, на цьому авеню
ніякої Снігуроньки немає.[/i]
І помчала пасія моя
по лижні у снігові замети
мрією земного житія,
за якою бігають поети.
Але услід натура бойова.
[i]– Ану-ка, дєда, уступі дароґу![/i]
Іноязична… Баба… Снігова!
І я тоді беру у руки ноги.
Адже я шукаю не нову,
а свою утіху під ялинку.
Ігнорую бабу снігову
і – гайда! Піймаємо сніжинку!
А я її – ось-ось і дожену.
Але вона не дуже і тікає.
Таку Снігурку я не омину,
бо іншої уже не доганяю.
А мені ще рано у Аїд.
Порадію ще на цьому світі.
І нехай я нібито і дід,
а мені ще є кого зігріти.
А я за нею когутом іду.
І хай сміються кури і кумири,
що я собі на щастя і біду
ще не цураюсь дідової віри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713212
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 19.01.2017
[youtube]https://youtu.be/NP1ZAkD5vqI[/youtube]
[i] Імпровізація пісні на слова
С. Єсеніна[/i]
Сяє щирим золотом
полум'я зорі.
У бору за озером
тужать глухарі.
І сумує іволга
на чужій межі.
А у мене вільного
світло на душі.
Знаю, вийдеш ввечері,
мила, за поріг.
Обійму за плечі і
однесу у стіг.
Ти фату коханому
віддаси сама.
Од любові п'яному
осуду нема.
Зацілую квіт очей
у руках своїх.
Понесу я ранок цей
за кайму доріг.
І нехай печалиться
небо угорі,
де сіяє радістю
тихий сум зорі,
поки сяє радістю
полум'я зорі.
Оригінал:
Выткался на озере алый свет зари.
На бору со звонами плачут глухари.
Плачет где-то иволга, схоронясь в дупло.
Только мне не плачется - на душе светло.
Знаю, выйдешь к вечеру за кольцо дорог,
Сядем в копны свежие под соседний стог.
Зацелую допьяна, изомну, как цвет,
Хмельному от радости пересуду нет.
Ты сама под ласками сбросишь шелк фаты,
Унесу я пьяную до утра в кусты.
И пускай со звонами плачут глухари,
Есть тоска веселая в алостях зари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713039
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.01.2017
Я не лишаю заповіту.
Уже достатньо дум, ідей...
Прощаючись із білим світом,
піду тихенько, непомітно
і не турбуючи людей.
На проводи в селі моєму
мене питають і тепер,
чи я помер? І я помер
на віки вічні. То й зіп'ємо
напою терпкого вина,
яке пускається по колу,
аби усе було до дна,
до забуття і до – ніколи.
Нагоди іншої не буде
о цій оманливій добі
усе довірити судьбі,
коли зійде яса полуди
і не заціпеніють люди
багатослів’ям у собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712790
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 17.01.2017
Не такі бували ми й убогі,
голі, одинокі і …одні –
од людей подалі, босоногі,
печені на сонці, цегляні.
І на трави падали шовкові,
і тоді було у миті ці
мірою найвищої любові –
чути руку у своїй руці.
У піску, гарячою весною,
танули і наші міражі,
і усе, увінчане Десною,
на її крутому віражі.
Як наяда ти любила волю,
воду і русалії тоді,
як вони писали нашу долю
вилами по вижатій воді.
Знаю, пам'ятаю і донині,
як розлука спати не дає.
В кожної душі по половині
половина іншої стає.
Плинули літа за течією
осокою росяних отав.
де уже немає переправ.
У чеканні миті однієї
ти була русалкою моєю
з тих, яку я так і не піймав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2017
[b][i]І[/i][/b]
Є заповідники у місті
і зоопарки у селі.
На кожній станції-зупинці
ще є кацапи-українці
і вороги моїй землі.
Вони іще у тім Союзі,
де є вона, воно і він,
які чекають перемін,
бо у Росії – любі друзі.
Її надії – у кремлі,
воно було за регіони
із синьо-білої колони,
а він існує на рублі,
які платили москалі
на узурповану корону.
І мали у виду вони
ці революції й майдани!
Вони хотіли свого пана
і дочекалися – війни…
[b][i]ІІ[/i][/b]
Не дочуває агентура
пархата істину просту:
Росія – це огризок МУРу,
що утрамбовує культуру,
яка єднає темноту.
Це піраміда паханату
із Україною внизу,
яку облуплять, мов козу,
для путінського каганату.
Але лайно усе ще є,
отрути-яду додає.
І знає, – бреше, а потіє,
і ніби дбає за своє,
але за Путю і Росію.
Аргументація: пахан
у Путі – Петі є до пари,
……………………….............
а у Надії є тюрбан,
а Юлі вишили жупан,
Бандера різав комісарів,
Мазепа – юда, а Богдан
колись не вирізав татарів.
Зате Московія – брати!
Алі-Баба і комуністи,
ну, себто, Путя і чекісти,
з якими є куди іти,
аби було що пити-їсти.
Вони би не ворогували,
вони – за іншого Петра,
бо видатні регіонали:
азіри, яники, ківали
хотіли раю і добра,
але укропи заважали.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Колізія! І не нова.
Ані язик у них утяти,
ані урізати права.
Живучий рупор пропаганди –
уміє за живе кусати
її гадюча голова.
Сапає тихою сапою,
іде церковною ходою,
шипить змією у вівсі
таємна армія ізгоїв,
що хоче жити під п’ятою
у підколодної Русі.
………………………..............
На переправі біля броду
ясніє небо угорі.
Але літають упирі
і піна падає на воду.
У божевільного народу
не розумнішають царі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712353
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.01.2017
[youtube]https://youtu.be/bpDWPRzd2JA[/youtube]
[i]Пам’яті Світлани Костюк
присвячується[/i]
Коли переболить земне
і одійде усе таємне,
пробачте, що нема мене,
коли згадаєте про мене.
Згадайте, що нема мене,
коли почуєте про мене.
Душа поета все одно
проб’ється зеленню сумління,
де сіється моє зерно
і на ґрунти, і на каміння.,
де сіялось моє зерно
і на поля, і на каміння.
Аби рівняти кожен міг
стезі, що стеляться під ноги,
в надії, що якась із них –
одна на всіх пряма дорога,
в надії, що одна із них,
всього одна – веде до Бога.
Хай буде пісня без кінця,
аби ішли до нас у гості
веселі люблячі серця
і при житті, і на погості,
аби єдналися серця
і при житті, і на погості.
Тоді й зійде душа моя
нехай у полі, та на волі
ще оживуть, такі як я,
для іншої моєї долі,
де вродяться такі як я
для кращої на світі долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712192
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 14.01.2017
Не кожен за життя отримав по заслузі.
Не ті були часи і час їх не настав.
Пішли у небуття мої найкращі друзі,
а я іще про них нічого не писав.
Доба уже не та і душі не воскресли.
Міняється село і вимирає рід.
Які були літа! Які буяли весни!
Але усе пішло у невідомий світ.
І що тепер мені – у рупори трубити,
у лютні й бубни бити і до забуття
обманювати їх, аби не говорити,
яке тоді було отруєне життя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711942
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 13.01.2017
Події: мати і дебати –
це теги Інтеру щодня.
Усі наразі мають знати,
що укри – це неадеквати,
як заявляє кацапня.
Монтує Рашія картину,
як Україна б’є бабів.
Реанімує домовину
колоратурної руїни
союзу і пролетарів.
Богема істини не чує.
За бузувіра агітує,
в якого лускає пиха.
Колаборація воює
і п'є за Путю-пєтуха.
Бо їхні гени біснуваті
шукають раю на землі,
де можна пити, їсти, спати
і час од часу – воювати
за самодура у кремлі.
Розперезалися брехливі
і у єдиному пориві
їдять москалики хохла.
У них нема альтернативи
усій імперії козла.
А ми, сякі-такі бандери
забули місію святу,
не реагуємо на ту,
яка летіла з есесеру,
але у Сирію – на ТУ.
І як на зло, не долетіли
туди, де їм немає діла,
а миротворець сіє зло.
І ось – поклали душу й тіло,
аби Донбасу повезло.
Аби лишилися навіки
ансамблі Раші у раю.
..................................
І випирають чоловіка
із телешоу, де базіки
стояли наче у бою.
Стояли після, – [i]кукуріку![/i]
А він сидів. І я – стою.
А я, таки, стою на тому,
що поки у ЗМІїних шоу
інакомисліє – табу,
то адеквату із дурдому
і українофобу злому
альтернатива – у гробу.
https://www.youtube.com/watch?v=BN6kFO6oOn8
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711555
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.01.2017
[i] « Ішов поет і думав про лопату»[/i]
Олекса Удайко
Усі поети із одного тіста.
Хоч на чотири боки розірвись.
Як є село – не вистачає міста.
Чогось немає – хочеться кудись.
Десь у Одесі є його принцеса,
у Ялті – анексована жона,
чекає на Ютубі поетеса
одна-єдина, поки не одна.
Тому поети – це ще ті писаки.
І кожен – чи на щастя, чи на жаль,
в питанні шлюбу з'їв таку собаку,
що їй пора повісити медаль.
Та є й пора творити фоліанти.
І мій поет на фініші зими
Одесі каже, що поїде в Ялту,
а Ялті каже, – [i]їду до куми.[/i]
Але іде у поле ...як на плаху.
Не радує ні краля, ні кума...
Мала поету шапка Мономаха,
але на пласі іншої нема.
Зате поети зроду не ледачі.
І хай би не тужила запасна,
що у поета не одна вона
і що її не анексує мачо.
Іде поет і думає про дачу.
А ніби кличе Муза…
… і весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711131
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 09.01.2017
[b][i](лімерики)[/i][/b]
***
А у Путіна хакери пильні
до Обами залізли у скриню.
А у наших ще довша рука.
І мелодія гімну
моєї країни
оглушила ефір еРТеКа.
***
А у рейху рашизму нема.
Є лише екзальтована Путя.
Дума думає... Плаче тюрма...
Ой немає на Рашу Дюма...
У Гаазі зимове розпуття.
***
А на Рашу упали морози.
У Європі закапали сльози.
Не газує «Газпром»,
«Нафтогазу» – облом,
Україна чекає прогнозу.
***
А поки зводимо рахунки,
то й на помиї є ліміт.
А часу – море. «Б’яки-буки»,
або точніше геки й чуки
пересварили цілий світ.
***
А попи́ периферії –
це у карлика рука.
А політика Росії
в ролі троля і месії –
це релігія совка.
***
А коза шанує свого цапа,
поки б'є і п'є.
А тому позиція кацапа:
і у кого барани ще є,
і куди ракета дістає –
[i]то усьо моє![/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710927
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 08.01.2017
Шаную того, хто шанує віру
і має Бога вище за богів,
і не хапає зопалу рапіру
аби собі нажити ворогів.
Та іновірець думає інакше
і не мотає видиме на вус,
що ідоли не служать людям краще,
ніж розіп’ятий за людей Ісус.
І хай би перуни-дереворити
не спокушали душі християн,
аби і Україну не ділити
на ще одну парафію поган.
Уже достатньо місій і конфесій,
що роздирають націю навпіл,
а то і четвертують. У процесій
одна мета і душ, і грішних тіл.
Усе одно ти маєш полюбити
єдине всемогутнє божество,
яке ще ліпить і картину світу,
і всюдисуще, і твоє єство.
І я сягаю далі за Трипілля,
де поїдала фауна зело,
але іще нікого не було –
false, true @ одиниця та зеро,
де не було ще віри у добро
але уже було цілюще зілля,
що лікувало славу і похмілля
і гоїло драконове перо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710621
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 06.01.2017
Все – бутафорія
Ліра і Муза
міфи історії
Ів і Карузо
рай і геєна
царі епігони
маги таємні
колони і клони
шум ораторії
фуги канцони
на оборону
трофеї і лати
і на корону
Ісусу Пилату
Авелю Каїну
синедріону
центуріону
і гладіатору
Іроду фату
герою і воїну
і теревені
аудиторії
про неосвоєні
зорі планети
у серпентарії
обсерваторії
ери нової
іуди-ізгої
оргії сцени
поеми сонети
а на арені
паяци-поети
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710444
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 05.01.2017
[youtube]https://youtu.be/qDdOmcbQzHw[/youtube]
[i]За новорічними мотивами
"Я один в пустой квартире..." [/i]
Б. Пастернака
Я один в одній хатині,
і минає ще один
новорічний вечір зимній
із лубочної картини,
синій вечір – у щілині
занавісок і гардин.
Іній пише візерунки
на прозорому вікні.
І спокусливі стосунки,
і торішні подарунки,
і недавні поцілунки
пригадаються мені.
Хороводами сніжинок
запорошене вікно.
І немає ні хатинок,
ні засніжених стежинок...
І досада від помилок
не минає все одно.
На віконній хрестовині
леденіє тінь сумна.
І щемить у серцевині,
наче скло у деревині,
та, не прощена донині,
ще стара моя вина.
І неждано за порогом
тінь твоя прошелестить,
і неначе ненароком,
тишу міряючи кроком,
привітати з Новим роком
завітає-залетить,
таїною оповита
у прозорому вбранні,
ніби інеєм укрита,
наче росами умита,
справді, з тих матерій шита,
що й малюнки на вікні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709562
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.12.2016
***
Пахне зимою. Не пізно, то рано
затужавіє на точці роси.
Люди хороші. Новини погані.
Ціни – в «Кишені». Вино – у «Ашані».
У ветеранів червоні носи.
Боже, єси!
І душа – у нірвані.
***
Ура! Рятують наші душі!
Відсотки пенсії значущі!
Але – поділені на три,
але – на хабарі чинуші,
але, – [i]кукуріку[/i]!
Тхори.
***
Не шукаймо легкої дороги,
поки мрія обганяє час
на путі людей до перемоги.
Як іти із «ватою» у ногу,
показали Таврія й Донбас.
***
А то не знаю я поетів?
Вони ж іще усі – як діти.
Ото погиркаються, черті,
або порюмсають уперті
і, нумо, – є чому радіти.
[b][color="#075717"]***
[color="#b51771"]́О́[/color]
с[color="#f00e59"]о[/color]нечк[color="#c95c3a"]о[/color]
у в[color="#2a54d1"]і[/color]к[color="#e6c315"]о́[/color]нечк[color="#15a4e6"]о́[/color]
гл[color="#0a425c"]я́[/color]нул[color="#eb1564"]о́[/color]
[color="#e6ae3e"]ї[/color]де р[color="#e6523e"]і[/color]к новий
ще учора б[color="#cf44ca"]і[/color]лий
буде осяйний
тане високосний
в[color="#448ecf"]і[/color]хол[color="#164975"]і[/color] на зло
син[color="#164975"]і[/color]й-син[color="#de2a9f"]і[/color]й [color="#de2a33"]і[/color]н[color="#deba2a"]і[/color]й
кутає село
щоб ус[color="#2a57de"]і[/color] рад[color="#deab2a"]і[/color]ли
що мине старий
до макаки в гост[color="#2a72de"]і[/color]
йде к[color="#2ade69"]о́[/color]г[color="#7a4115"]у́[/color]т рудий.[/color][/b]
***
Вітаю братію з Новим
і дуже голосистим роком.
Хай запал буде бойовим
а дух поезії високим.
І хай літається півня́м,
бажаю пари одиноким,
а сокористим курочкам
новеньких півників під боком.
Хай Ліра сили додає,
аби усі були здорові,
а Муза – отака як є,
аби у щасті і любові
усім жилося на своє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709550
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.12.2016
***
Одними словами
будуючи храми
малому й великому,
живу почуттями,
малюю без рами
людей із інстинктами.
***
Не чують мене
у поемі,
у вірші.
Говорять одне,
а приховують інше.
Усі незалежні.
Усе – як раніше.
***
У мене профіль не такий,
аби усе усім одразу.
Але покаюсь. Я – зараза.
Якщо не граю в піддавки,
то опоненту це образа.
***
Мені байдуже, що у Данте
є Беатріче не моя,
що я ханжа, бо є педанти,
яким ніяк не доказати,
що мій еЛГе – минуле я.
***
Не боюся на останок днів
опинитись на краю. На прузі
я собі уже наговорив
осуду не так у ворогів,
як у щирих і лукавих друзів.
***
Але не це болить мені.
Не дістають мене ні боси,
ані друзяки записні,
як ця війна простоволоса
у новорічному вікні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709394
рубрика: Поезія,
дата поступления 30.12.2016
***
Про́сторами оперує час.
Масою – енергія, світами –
ноо-інформація, а нами
Слово, що із безміру у нас.
***
Не шукайте у Біблії зайвих ідей.
Є у Господа кара і плата –
обдаровує бідами добрих людей,
а жадобу лишає багатим.
***
Собі. Себе.
Само собою,
ми не самі, а у двобої
то із цабе,
то із ордою.
***
Як любо –
валятись, нічого не їсти.
Та маємо чуба
і нікуди дітись.
***
Не нарікай, що дивиться село,
коли своє показуєш намисто.
Воно твоє, яке би не було.
А слово, що лягає на крило,
то є публічне, а не особисте.
***
Пейзажі хоку
і натури нецке.
Усе нівроку
в Токіо, Ньюйорку,
і ...made in Ukraina,
Rusia-Сhina
по-німецьки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709040
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 28.12.2016
[youtube]https://youtu.be/REh7Ljtv_0E[/youtube]
Ремікс на мотив
невідомого автора
Прошу слухати усіх, кому охота,
про нечувану відвагу Донкіхота.
В турнірах і боях,
на званих вечорах
ще майорить його непереможний стяг.
І нехай усі на світі будуть проти,
нерозлучні дульцінеї й донкіхоти.
Як луки і поля,
як небо і земля,
як одинокий місяць і ясна зоря.
Не надійні небеса і позолота.
Та стійка любов і вірність Донкіхота.
І він у білий світ
несе, як заповіт,
її чаруючий, її коханий цвіт.
І тому-то, сеньйорити, і того-то
у бою вінчає доля Донкіхота.
Чекайте до вінця,
та бережіть серця.
А лицарі стійкі і вірні до кінця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708500
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 25.12.2016
***
Приходять сни
із літа до весни,
а розказати нікому,
буває,
коли її немає.
***
[i]– От і побачились.
Не пізнає́ш ...свою? – [/i]
Це – із колись.
Не бачу, а стою.
А на межі – нікого і ніде.
А час іде.
***
Малюю очі,
а думки урочі
закреслює жура самотини.
Минулі мрії
і мої надії
оповивають кольорові сни.
***
І у свята яса –
нічого не робити
і думати, але не говорити, –
[i]пробачте, небеса.[/i]
***
У мене карма Савича.
Напишете мені, –
і гавані,
й пристанища,
й причали,
і...
мене ловили і...
піймали.
***
Минає час,
і день,
і місяці́...
Літа...
І досі десь
у самому кінці –
мета..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708439
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 25.12.2016
[i]« Биття визначає свідомість»[/i]
Народний афоризм
Січе завірюха суворі обличчя.
Несуть урагани у інше сторіччя.
Вичавлює вітер сльозу.
Негода гартує ім'я чоловіче…
Але у нікуди і нація кличе,
якщо не іде на грозу,
якщо виростає німою лозою,
а лико обдерте у неї козою
на горе і лихо своє,
нічого не чує і ходить сліпою
за тою, що ніби веде за собою,
а ради й собі не дає.
Сікли і садили. Усяке бувало.
І гілля вербове лозою ставало.
Усе – із роси і води.
Із [i]редких парней[/i] залишилося мало
тієї еліти, що ріпу чесала
сивіючої бороди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708046
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2016
[youtube]https://youtu.be/k9Cg8j8oS1Q[/youtube]
Щастя нема у ристалищі ратному,
і на кону даленіє мета.
Є тільки мить на шляху поетапному,
що у людей – лиш одна суєта.
Вічна імла не гарантія спокою,
і не зове сивина пірамід,
поки зоря проти ночі глибокої
манить мене у сіяючий світ.
У далині все існує століттями,
та не туди лине мрія моя.
Чим дорожу, що ціную на світі я –
це тільки мить на межі житія.
Щастя мине і біда не порадує.
Тільки й життя, поки серце горить,
поки зоря, що зірвалась і падає,
іншій зорі подарує цю мить.
1997-2016
Версифікація переосмисленого змісту пісні на слова Л. Дербеньова із кінофільму «Земля Саннікова»
Призрачно всё в этом мире бушующем,
Есть только миг - за него и держись.
Есть только миг между прошлым и будущим,
Именно он называется "жизнь".
Вечный покой сердце вряд ли обрадует.
Вечный покой - для седых пирамид,
А для звезды, что сорвалась и падает,
Есть только миг, ослепительный миг.
Пусть этот мир вдаль летит сквозь столетия,
Но не всегда по дороге мне с ним.
Чем дорожу, чем рискую на свете я?
- Мигом одним, только мигом одним.
Счастье дано повстречать, иль беду ещё?
Есть только миг, за него и держись.
Есть только миг между прошлым и будущим,
Именно он называется "жизнь".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707980
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.12.2016
***
Якщо, буває, сяють зорі, –
то це емоцій ціле море.
Якщо викопую слова,
аби боліла голова
у читача і візаві,
то що у мене в голові?
***
Душу притягує зваба,
тіло – тепло на печі.
Діда улещує баба,
баба Яга – рогачі.
…………………….
Неусвідомлена жаба
тисне людей уночі.
***
Що є, то є. Поети з іменами
із малечку припали до стремен.
І пішому до кінного – ген-ген...
Але гоноровите до безтями
не додає харизми до імен.
***
Кусає легко. Гоїти не вміє.
Така удача братії коша.
Та я молюся, – змилуйся, Месіє,
убий у серці фарисея змія
і, може, не зів'яне ця душа.
***
Тузи і дами ...тет-а- тет,
і епігони, і клеврети
не дочувають, – [i]є поети![/i]
Усе перенесе поет,
аби любити опонента,
якому в якості валета,
не вистачає еполет.
***
Ніхто не хоче бути, як усі.
Але ж не всі паяци будуть барди.
А нумо, [i]недотуркані[/i], мерсі,
хапати «вопіючого» за фалди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707822
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.12.2016
[i]« Люблю критику і самокритику...»[/i]
Недописаний афоризм
Якщо я ди́шу ще, за-ра-за...
А [i]мо'[/i] дишу́?..
Як не пиши –
[i]ваяю [/i]і пишу вірші́.
Тому ці вірші – не образа,
якщо комусь не до душі.
Пишу я мовою, наразі,
бо й читачі їй не чужі.
Пишу, –[i] і я її кохаю,
прошу́ і про́шу,[/i] – так буває,
коли усе, як два по два –
і поетично, і прозоро,
як у Шевченка – [i]море грає,[/i]
а у Луценка – [i]грає море,
[/i]як знову пісенька нова...
Але –[i] узять, бува і но́ва –
[/i]це суржик, раша і полова,
які жують апологети,
на все готовий піонер,
і світові авторитети,
і академік есесер,
і ...починаючі поети.
Хоча, звичайно,[i] що бува'
ув о[/i]слика свої слова,
аби витьохкували рими
та ще й оце, –[i] у-в-о..., у-в-а… [/i]–
охайні і неповторимі.
На те і є свої права –
одне у одного і досі
прикурювати [i]папироси.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707640
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 20.12.2016
***
Може і думали, може й гадали…
Тільки чому так активно мовчали?
Як не годи, а «кошмарити» слід,
щоб не мовчали, як риба об лід.
***
У полум'я не доливайте масло,
коли палають душі поетес.
Але оберігайте цей процес.
Коли на сайті смаленим запахло,
тоді до нього є ще інтерес.
***
Поезія ніколи не дрімає.
І у стакані буря настає,
коли повіє те, чого немає.
Нічого із нічого не буває,
зате ажіотажу додає.
***
Коли поети, знані поза очі,
уперше в очі глянуть візаві,
обов'язково, хай і проти ночі,
обнімуться розкуто і охоче,
як родичі по духу і крові.
***
Патетика і етика – полярні.
Виконуєш ти правила чи ні –
якщо слова нещирі й фамільярні,
усі аудієнції – нудні.
***
Не поривайся у двері парадні
і не чіпай за анфас.
Поки потуги твої делікатні
і по обличчю нічого не ляпне –
все обійдеться нараз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707384
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 19.12.2016
Жіночі портрети.
Її силуети,
яка і тобі не чужа.
Лукава усмішка,
оголена ніжка...
І хай пропадає душа.
Буває чарівна,
буває – наївна
у щирій своїй простоті.
І раптом, здається,
торкається серця.
А ми, як усі – не святі.
Омана надії.
Опущені вії
ховають агат мигдалю.
Русяве волосся
і очі розкосі,
які я і досі люблю.
На що таке щастя –
коритися ласці,
минаючи файні місця?
...............................
А ми непутящі,
тупі і пропащі
не чуємо їхні серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707241
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.12.2016
[youtube]https://youtu.be/-xjcJad3En4 [/youtube]
[i]Ремейк на слова[/i]
О. Пушкіна
Проснись, Інезілья.
Я тут, під вікном.
Дрімає Севілья,
окутана сном.
Як вітер я вільний.
І хто мені рад?
Гітара – у лівій,
у правій – булат.
Тебе під гітару
розбудить мій спів.
Єдиним ударом
зітну ворогів.
Тебе я сховаю
під чорним плащем,
суперників зграю
відваджу мечем.
Проснись, Інезілья,
я тут, під вікном.
Дрімає Севілья,
окутана сном.
Шовкову драбину
додолу спускай.
Інакше загину –
і з вітром шукай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707075
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.12.2016
[youtube]https://youtu.be/Q7JQYWJAASY[/youtube]
[i]Маємо, що маємо,[/i] – забудьмо.
Хай наснагу інше додає,
наше буйне стоголосе, – [i]будьмо![/i]
Отоді і маємо своє.
А ми такі, що нас не подолати.
У рідній хаті воля – над усе.
Ми козаки. Вітчизна – наша мати,
а віра перемогу принесе.
Як у лузі зацвіте калина,
оживає пісні таїна.
Залунає мова солов'їна –
заквітує і її весна.
А ми такі, що нас не подолати,
бо Україна-мати – над усе.
Ми козаки, атланти і таланти,
а рідна мова націю спасе.
І далекі велеси-бояни,
і мої діди із могікан
вийдуть ще сухими з океану.
І заграє море-океан.
А ми такі, що нас не подолати.
І поки Україна – над усе
ми маємо її обороняти,
а шабля нам свободу принесе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706949
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 16.12.2016