| Сторінки (20/1990): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
О. Пушкін
[i](вільний переклад)[/i]
В журбі за краєм дорогим
я в одинокості томився.
І шестикрилий Серафим
Переді мною опустився.
Перстами легких рук своїх,
Торкнувся він очей моїх.
І мов прозріння віщим птицям,
Відкрився світ моїм зіницям.
І слух мій випробував він,
І чув я дивний горній дзвін –
Живого неба коливання.
Я бачив ангелів політ,
Земних стихій таємний хід
І дольніх лоз німе страждання.
[i]І він до вуст моїх приник
і вирвав грішний мій язик
немилосердний і лукавий,
і мову рідної землі
в уста скривавлені мої
десницею своєю вправив.
[/i]Він душу розітнув мою,
І щоб не згасло серце кволе,
Вклав дар цілющого вогню,
Що не згасатиме ніколи.
В пустелі трупом я лежав,
Та глас небесний наказав:
− [i]Вставай, пророк, ловити душі!
Моєю волею прямуй,
Обходячи моря і суші,
Вогнем душі серця гартуй.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455346
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.10.2013
[i]Шляхи Господні несповідимі...[/i]
Афоризм
[i]Ще не вечір,[/i] – кажуть всюди.
Помилились люди.
За плечима дні старечі,
що було – не буде.
Не лиха біда початок.
Тільки, – [i]що почате?[/i]
Брались добре, та насправді
і дурниць багато.
Попер́еду – все найкраще.
– [i]Хто там попер́еду?[/i]
Ніщо й ніхто. Тільки н́ащо
збили нас в чер́еду?
Праві, ліві, задні, крайні.
[i]– Хто там пасе задніх?[/i]
Помінялись. Вискочили
наперед останні.
[i]Як закон,[/i] − сказали строго.
Дорвались до свого.
Тільки рветься там, де тонко.
Дороѓа дор́ога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454484
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.10.2013
Нам сьогодні по дорозі з вітром,
до лиця – умитися дощем,
до снаги – всім серцем обігріти
і – до пари – стати під вінцем.
Почимчикувати чистим полем
толочити гречку крок у крок.
Хай періщить дощ за видноколом,
а роса змиває пил з литок.
Поки сонце і роса не видасть,
поки все окропиться дощем
і Покрова нам подасть на милість,
заховатись під одним плащем.
А тоді вже сонце точно лишнє.
Знову гріє і туманить кров.
Хто тоді єдиний, хто наш ближній,
знає тільки Бог, який – Любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454453
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.10.2013
[b][i]І[/i][/b]
За світлим днем приходить ніч.
Все – за законом Слова.
І українців, ясна річ,
веде життям Покрова.
Можливо і не по прямій,
але із точки в точку,
де нескінченність всіх подій
дає душі розстрочку.
Щоб цілим досвідом життя
приготувати місце,
де світлим царством небуття
піклується Пречиста.
Щоб зберігались у святцях
заслуги і провини
до царства Божого в руках
її святого Сина.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Незмінні світло і пітьма,
і розуму загадка.
У незбагненності нема
ні краю, ні початку.
Нам вищий розум постає
в небесній іпостасі,
і слава Богу, що Він є –
незмінний Дух у часі.
Творець – єдиний організм
з природою і людством
не від блищання красних риз,
бо ж будь-який Його каприз
служив би самогубством.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Не впаде карта [i]на попа*[/i],
якщо з років юнацьких
в підпільних криївках УПА
були коші козацькі.
Не запечатають уста,
хто не втрачав надії
та йшов Голгофою Христа,
під омофор Марії.
І дай то, Боже, щоб усі
ходили ми здорові
по травах матінки Русі –
по Україні – по росі
на радощі Покрові.
[i]* – при жеребкуванні вертикально. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454335
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 13.10.2013
Нудьгує небо, сльозами течуть
сліпі дощі пронизливо осінні,
то сіючись, вмивають, то січуть
під свист вітрів алеї тополині.
Безперестанку, протягом доби,
раз-по-раз доторкаючись до шибки,
метляє гілля ветхої верби,
а в хащах десь крізь стогони і крики,
тріщать зі скрипом лісові музики,
і чується відлуння боротьби,
де щезник переховує скарби
під стовбуром тремтячої осики.
Краплини барабанять по дахах.
Про щось буденне булькають калюжі.
І поки смеркне в чистих небесах,
останню зграю в позахмарній стужі
все доганяє одинокий птах.
Незатишно. Та осені – байдуже,
що світло не витворює дива,
з тих пір як сонце світить, та не дуже.
Звичайно, зеленіє ще трава,
та осінь головне не надолужить.
В прискоренні коловороту днів
скидає вечір золоту корону.
Щось пророкують карканням ворони...
В сплетінні грив, мов коні вороні,
розбурхуючи хмари навісні,
ведуть вітри небесні перегони.
Але, буває, вітер розжене
завісу хмар, і на якусь годину
з туманів гляне небо осяйне
і кине людям листопадним днем
останню соломинку – павутину.
І, висохлі, зашелестять дуби,
і запалають вишні над ровами,
а жовті клени протягом доби
всі пагорби застелять килимами.
І пригадаю, як тебе зустрів,
як десь брели по листі ще сухому,
і посмішку, і блиск очей з-під брів,
і потім довгий-довгий шлях додому.
Ось так і літо бабине бліде
згасає, як останнє сподівання,
і щемом безнадійного чекання,
нагадує, – ніколи і ніде
подібне свято більше не прийде,
як це було найперше і востаннє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454253
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.10.2013
Душа моя любить гастролі
і кличе у мандри мене,
розвіявшись вітром у полі,
погладити небо ясне.
Побавитись зайчиком сонця
на плесі заплави в ріці
і з денця річного віконця
почухати хвиль баранці.
Душа моя любить стрибати
на бронзових яках в снігу,
а потім у хмарах зіткати
веселки строкату дугу.
В підніжжі китайської брами
гойдати папірусний пліт,
оленем, запряженим в сани,
гайнути із тундри в зеніт.
З полярної ночі – у тропік,
у синю ясну далину,
податись кудись світ-за-очі
і не прокидатись зі сну.
Душа моя проситься в мандри,
в тібетську нірвану пустель
під шепіт буддійської мантри
гойдати морський корабель.
В червоних вітрилах купатись,
з піратами взяти бліндаж,
з полону на крейсер піднятись
по Банковій на абордаж.
А поки таке не збулося,
летіти під гострим кутом
чесати Алісі волосся
по черзі з чеширським котом.
Душа моя мріє зустрітись
з героями всіх казкарів,
і сяйвом полярним укритись,
щоб спальний ковпак не згорів,
скоритись ідеї високій,
пролитись зерном в закрома...
Душа моя вірить у спокій,
та спокою в серці нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454097
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 12.10.2013
Не володію душею,
трачу даровані дні,
думки не маю своєї,
(Вітер,– [i]лиш миті цієї?[/i])
що тут належить мені?
В’язнем по світу блукаю,
долю, буває, клену,
хоч і відомо, що маю
(Вітер проснувся, – [i]не знаю...[/i])
долю на віки одну.
Вітер некрологи пише
в нетрях проваль і ярів,
(Пісню нашіптує, – [i]тихше,
мати дитину колише
серед козацьких степів.)[/i]
Тут би за образом жінки
човником серця пливти,
тільки тривожити гірко
(Віє за обрієм, – [i]тільки?[/i]..)
те що не можна знайти.
Пам’ять в людини куценька,
як на тернистих стежках
душу стискали в обценьках
(Хто там зітхає тихенько?)
туга, тривога і страх.
Віру, любов і надію,
не дочекавшись кінця,
вітер по світу розвіє
(Тільки шепоче, – [i]не смію...[/i])
з волі земного Творця.
Сумно на віки прощатись,
з тим, що належить не нам.
(Хто ж це навіяв, – [i]затям,
є ще на що сподіватись
людям, планетам, зіркам?[/i])
Щось має бути на небі,
щось під корінням беріз.
(В луках шелесне, – [i]а верби?[/i])
Далі, ніж бачу, не треба
образів рідних до сліз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454084
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2013
В цю мить, в цей добрий час,
чи в цю лиху годину
не ради боротьби,
а крізь життя своє
я ще іду, аби
пройти хоч середину
до тих рядків, коли
наснаги не стає.
У іншому житті
почують інший голос
з глухої далини,
чи з лети забуття,
для кого не дожав,
та виплекав свій колос,
змолочений людьми,
аби була кутя.
Хто ще не сплив як тріска в руслі Спілки,
не випливе на гребенях ідей.
Не так важливо, де ти взяв і скільки,
як те, що не сховаєш від людей.
То хай і розберуться добрі люди,
що часом називаються народ,
не – що з ідеї, що від праці буде,
коли кидав каміння в їх город?
Буває й каюсь, як лягаю спати…
На те ми й люди, щоб не смертний гріх
простити й не забути попрохати,
аби свої молились за своїх.
Не сплю. Дрімаю і в думках літаю
у піднебесній зоряній імлі.
І часом на круги свої вертаю,
і уповаю, що ось-ось впізнаю
обітоване місце на землі,
де ляжу відпочити вже надовго,
аж поки не погаснуть вдалині
мої суєтні думи. І тривоги
тоді не докучатимуть мені.
Але якщо забудуть рідні й діти
майбутньої державної сім’ї,
яких навчав, хоч свічку засвітити,
і не згадають правнуки мої,
заради чого треба в світі жити,
то краще синім полум’ям згоріти
і не вертатись на круги свої.
Бо що нам з того, що в якомусь місці
поставлять хрест чи гарний камінець.
Хай трісці не спливти ні в якій спілці,
то хоч терновий буде нам вінець,
коли дійдуть нащадкам нашим вісті,
що забуття – це гірше, ніж кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453031
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.10.2013
День вчителя – напевно справді свято,
що окриляє світочів знання.
Але, на жаль, ще є причин багато
перетворити День на злобу дня.
Вискакує, мов чортик з табакерки,
не там, то там простягнута рука.
Зіщулившись в низьких поклонах клерку,
чекає вчитель хоч якусь цукерку
у вигляді похвального листка.
Та й те піде катюзі по заслузі.
В ранжир перетасоване в кутку
і роздане найменшим по ковтку,
з’їдять на педнараді любі друзі
на відкуп міністерському божку.
Одне багатство – це доробки власні.
Чуже виполюй, а своє скородь.
Нові програми – ті ж меню ковбасні.
Історики й алхіміки сучасні
таке хімічать, що не дай Господь.
І тільки одиниці з ешафотів
ще пам’ятають виховання суть.
Плекають мову, до вершин ведуть,
вкладають душу в юних патріотів
і правду за п’ятак не продають.
Їм доручають заходи безплідні,
щоб дорікати нишком у верхах
не так за совість, як за підлий страх...
Але вони і з цим миритись згідні,
аби добром освітлювати шлях.
Вони не йдуть в політику смердючу,
не лізуть в бійку всіх супроти всіх.
І хоч не виділялись в запасних,
та їх завжди згадають кілька учнів
в дитячих кращих спогадах своїх.
Ще двійко-трійко підуть жити з бійки,
щоб виплисти на хвилях суєти...
Не всіх навчиш із чистої сторінки.
І йдуть у світ знедолені каліки
без цілі й благородної мети.
А решта, що метатиметься всує
електоратом партій та вождів,
щось зрозуміє аж на схилі днів.
Але не пожаліє добрих слів,
коли про вічне й добре щось почує...
Учнівська пам’ять реабілітує,
приречених до страти вчителів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452925
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.10.2013
Для чого людям лишні пута,
які придумує ханжа?
Мабуть, щоб сподівались люди,
чого нема, те може бути.
В реалізації бажань
обмежень всіх не осягнути.
Немає вірних Казанов,
але й старе, пробачте, луб’я
проголосує за любов,
а сповідатиме безшлюб’я.
Наліво чи направо крок,
чи парадокс, чи геніальність –
у прогресивності думок
найперше бачать аморальність.
І буде тішитись ханжа,
що і в раю не дуже тепло,
і пекло буде вже не пекло,
якщо заріжуть без ножа.
І віра звикне до ярма,
і суща правда лиш присниться,
а там, де істини нема,
завжди появиться дурниця.
Комусь припишуть сто заслуг
до незаконних привілеїв,
а іншому приставлять слуг,
щоб став значним серед пігмеїв.
І буде лицар без чеснот,
і чортзна-що із булавою
в ладах з народною любов'ю,
і поки діждеться народ
своїх законних воєвод,
ханжа справляється з юрбою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452846
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.10.2013
Зашаруділо під ногами
опале листя із тополь...
Без маски не зіграти роль.
В журбі, уквітчаній сльозами,
осінній реквієм за нами
проплачуть струни [i]ля-ре-соль.[/i]
І піонерські барабани,
і горн, і стяг у всій красі,
і «Зірка» іскрами в Росі –
всі наші форте і піано
зітре фермата ноти [i]сі[/i]
і знак репризи на Союзі.
За обрієм розтануть друзі,
яких було чи раз, чи два,
з тих пір, як нам по всій окрузі
поміж калюжами у лузі
стелилась моріжком трава.
Пройдуть усміхнені дівчата
по кладці, босі, навпрошки,
і розчаровані жінки,
яким не встиг переспівати
не дуже світські пісеньки.
І будуть щебетати хором,
що не закінчена строфа,
колись написана мажором
в мінорній групі [i]соль-до-фа[/i].
І буде Муза поза грою...
Не перейдуть чиїсь покої
в моє розорене гніздо.
Нема мелодії такої,
щоб хтось, крім мене, без запою
міг розпочати з ноти [i]до[/i].
Тому не жаль дуетів ранніх
і візій, що не дописав,
про добрих могікан останніх,
яких в житті не зустрічав.
І..., що там далі?
Все, що далі,
залишиться людській юрмі,
коли акорди без печалі
обірвуться на ноті [i]мі.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452825
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2013
Ось і вечір, такий же, як ті,
що були вже і, певно, ще будуть
в непомітному людям житті,
за яке і таке не осудять.
Щоб з числа нетривких одкровень
найхимерніше з пам’яті стерти,
кожну ніч, а, буває, і вдень
ми тренуємось солодко вмерти.
На пір’їнах крізь атласний шовк
у світи невагомого стану
поринаю з полону думок
у найглибшу з дитинства нірвану.
Та спочатку погасне нічник
і зажевріє марево раю...
Потім з Лети Морфей прилітає...
Потім фея розв’яже язик...
Я без тебе вмирати не звик,
тільки схоже, потрошку звикаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2013
Не зраджу свого, не продам чужого
і вірю в те, що бачу наяву.
А збрешу, то хіба що ради того,
щоб не брехали, що дарма живу.
Нам і без мови жити не погано,
якщо народ давно до того звик,
що без’язиким все по барабану.
Не ставлять серпентарію в догану,
що у змії роздвоєний язик.
Та он зразок – без пісні й без бандури
всі поліглоти зайняли пости.
І мовна полігамія культури
класифікує їх на три сорти.
Косноязикі – слуги свого брата.
Одноязичні – пасинки вождів.
Руськоязичні – це колаборанти
руськоязичницького племені рабів.
Тепер скажіть, що я сказав неправду,
що в нації не попранні права.
Та я за це так полюблю громаду,
що заберу назад свої слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452601
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.10.2013
Сонячно і урочисто
вранішню душу несу.
Чистими росами вмита,
впаде трава під косу.
Блисне і свисне точило,
впаде за луки луна.
Може чиясь сизокрила
вигляне зранку з вікна?
Може весела й привітна
в гості покличе хоч раз?
Тільки – хрест-навхрест – на вікнах.
Тільки заріс перелаз.
Може б і зглянулась мила,
тільки роки вже не ті.
Тільки життя обдурило.
Гірко без меду в куті.
Тільки що скошене – босе,
згаяне в праці життя.
Тішаться зайчики в росах,
Мокне у ступі кутя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452423
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2013
Насіння мови – злаки літер,
а серед них подвійне [b][i]Ї[/i][/b]...
І як його не здув той вітер,
що нищив інші врожаї?
Чи свічки дві, чи два листочки,
щоб не злизав чужий язик,
чи вбиті в пам’ять два гвіздочки,
чи то дві дірочки й ...гаплик,
а нижче крапля крові й …точка?
Чи то дві зірочки з-за круч
над тополиною у полі,
де в драних мештах без онуч
все ходять онучата голі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452394
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.10.2013
Яке добро мені від того,
що ти була в моїх святцях
від мого віку золотого
до вже призахідного твого,
не прописавшись у серцях?
І як без тебе золотої
я б так як треба не прожив,
якби прийшла на місце тої,
такої ж чистої й святої,
яку я й досі не зустрів?
І чи не час в кінці дороги,
ще не звалившись дубала,
але не кланяючись в ноги,
волати, – [i]Богові хвала!
Яке добро мені від того,
що ти зі мною не була!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452317
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.10.2013
Напевно легко запитати,
та важко відповідь знайти, –
[i]кому потрібні ці таланти
у цій юдолі суєти?[/i]
І добре як знайдуться друзі,
що поділяють той резон,
що все дається по заслузі
як вчасний дощик у сезон.
Та тільки жаль, що все це всує.
Не езотерик порятує
від негараздів багатьох,
не за заслуги нам дарує
одне життя Творець і Бог.
Не скромністю хвалитись треба,
коли бідує рідний край.
Талан, талант – не манна з неба –
і від людей, ані від себе
у довгий ящик не ховай.
У притчах відголоски карми,
які заснути не дадуть,
і осягнеш біблійну суть, –
якщо рядками і думками
розбігся в траверсі програми,
тобі спинитись не дадуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452289
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 02.10.2013
Стомилась шия оглядатись,
чи не жовтіє трин-трава.
Прийшла пора за розум братись
та на розумне сподіватись,
не забарившись на жнива.
Від плевел ще не перевіяв
своє насіння і чуже.
Ще не стомився. Є надія,
що Бог потрібне збереже.
Ще не колоситься незжате.
Ще для засіків є рядки.
Ще недосіяні думки,
щоб нові гони обробляти.
Дарма, що грішний світ людський
не добачає світу мого,
де наче посохом сліпий
намацував собі дорогу.
Не легко жити, так як жив,
але не вмію жити краще.
Хоч наче зовсім не ледащо,
та мало користі від жнив,
які розтринькають нін́ащо.
Чи буде щось, чи може й ні –
здійсниться все по Божій волі,
аби хоч на моєму полі
ніхто не заздрив ні мені,
ані моїй бурлацькій долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2013
Осіннє сяйво від беріз.
Чи то міраж? Чи то похмілля?
Чого журитись? Ще неділя,
ще не сьогодні, то колись
і нас попросять на весілля.
Таке весілля, хоч заплач,
хоч закричи, що знову – гірко,
хоч промовчи, а хоч – пробач
за незразкову поведінку.
Таки пробач за прикрий гріх,
що не навчився веселитись
від повноти земних утіх –
в одній яранзі розговітись,
як на крижині два моржі
в тісних стосунках спілкування
на спогад вдячної душі
про нерозділене кохання.
Про те, що милу та чужу
не подарує жодне свято,
бо й чукча знає, що межу
з чужим нелегко подолати.
Тут треба іншого, який
ніяких штучних меж не знає,
який, буває, щось чекає.
А раптом скажеш, – [i]будеш мій
аж поки скажу, – відпускаю.[/i]
Аж поки в листі яворів
з нас осінь знову зніме шати,
аби звільнити від боргів,
які так легко віддавати.
Та мало радості в тобі,
з якою весело журитись,
не потураючи юрбі.
А як нема чим поділитись,
то розбуди її в мені
душею, серцем чи жагою,
щоб розділив її з тобою,
як світлу радість уві сні.
Заволодій і будеш мати
хоч би приманку для ярма.
А як нема що обіцяти,
то обіцяй, чого нема.
Або хоч те, що може бути,
коли не в радість те, що є,
коли все наше житіє
так легко витерти й забути,
аж поки не прийдуть роки,
коли чекають лиш одного –
безмежне небо та зірки,
де в сяйві півночі стежки
устелить листя від порогу.
І аж тоді прийме сім’я,
що буде не від цього світу.
Тому не гнівайся, що я
не вмію поки що радіти,
що й чукча міг тебе зігріти,
коли була ти не моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2013
З’їдає серце і тривога,
і те, що ти тут менший всіх.
І хоч звертайся до святих,
чи з запитаннями до Бога,
чи до обранців, – як на гріх,
у нас, на жаль, нема від кого
чекати відповідь на них.
А як і є, то – землетрусом
через багато поколінь...
А як когось і лусне брусом,
то поряд ближньому – амінь.
Та й чи комусь від того легше,
що кожен, хто тепер не є,
отримав за гріхи своє,
надіючись, що стане першим,
якщо до нитки всіх обдерши,
сусід своїх переплює?
Щось інше треба нам, панове.
Невже той час ще не настав,
аби хоч те, що хтось обрав,
не каркало на рідну мову,
а той, кому зраділи знову,
народ козлом не обзивав?
Хіба так важко совість мати
і не згорівши від гріхів,
навчитись – просто не брехати
і ворогів своїх прощати,
аби не стало ворогів?
Хіба не всім одну дорогу
встеляє в кращий світ зима
щодень від отчого порогу?
Хіба ще легшого нема,
ніж дома помолитись Богу?
Невже життя пройде дарма?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2013
Не дошукатись грішної причини,
щоб низько впавши, високо зійти.
Ой, не в одного згуба та любима
і дотепер стоїть перед очима
з усмішкою святої простоти.
І не один із крилами Ікара
то у промінні звершень і похвал,
то в тьмі доган з-під грозової хмари
не уберіг останній свій причал.
Тернова висота примарних лаврів:
то тане віск, як сяють очі карі,
то опускає голову Дедал.
Для чого тільки долі пов’язались
вервечкою тугих морських вузлів,
коли в думках до неба піднімались,
а на стежках вузеньких спотикались?
Безкрилим не потрібен дар богів.
Принадне, тільки – незбагненне щастя,
не зрадивши себе, на схилі днів
безгрішними ввійти після причастя
у сад небесних райських почуттів.
Де все перед очима – десь далеко
за обрієм досяжної мети.
Все ближчає до вирію лелекам.
Що буде завтра, коли так нелегко
сьогодні разом поле перейти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2013
Ніхто ніскільки, ні півстільки
не постраждав тут «за народ»,
а вже напоготові піки
когось пришпилити до стінки,
де об’явився Донкіхот.
В новітніх міфах ще малюють,
що щезла Церберів пора,
та інше суне «на гора» –
[i]найневідоміших [/i]не чують,
але тимчасом проектують
безликих Янусів пера.
Ну що за рабська в нас натура?
Не оперивши ще крило,
вже й тут поет – номенклатура
така, що кращих не було.
Ще аж рябіє від помилок,
та мліють браття по перу,
і смайлики зі всіх сторінок
вітають подвиги гуру.
Тай тішимось, що псевдогласність
забродить гичкою в умах,
а наша найцінніша власність
за наш візит, за нашу класність
десь продукується в томах.
Та ж придивімось, хто ми всі ми,
коли прикриють Інтернет?
Для двох десятків – пілігрими
і, може, дехто між своїми –
найзнаменитіший поет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451679
рубрика: Поезія,
дата поступления 29.09.2013
Якщо ти Рєпін, ще й поет,
то ось тобі і Муза вранці,
і при житті – кабріолет,
і філіжанка кави в таці.
І був би в Спілці старожил,
і всяке лишенько забув би,
і не боявся б, що без крил,
і жоден швець тебе не взув би
на свій розчовганий копил.
За оприлюднені сюжети
або за свищик на п’ятак
десь роздаються дивіденди...
Гай-гай, якби ж то справді так,
то де б взялися тут поети?
Але якщо без папірців
поет промовить хоч би слово,
що не веде на манівці,
то хоч зі свищиком в руці,
куди ми дінемось, панове?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451571
рубрика: Поезія,
дата поступления 29.09.2013
[i]«Цо занадто, то не здраво...»[/i]
Прислів’я
Не тривожся за своє майбутнє.
В блиску срібла істини нема.
Поки не веде тебе безпутне,
краще долю вибери сама.
Не суди (бо будемо судимі),
та не вір у щирість каяття,
поки не припишеться людині,
по Закону Божому стаття.
Не жалкуй, що в інших більше щастя,
не міняй на інше, – [i]як у всіх,[/i]
Не радій, що грішному воздасться
і за кривду не проститься гріх.
Не забудь, що всі неповторимі.
Та на переправі не журись,
що сьогодні мрії не збулись.
Не чекай у гості херувимів.
Не втішайся, що колись любимі,
будуть і сьогодні як колись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451480
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.09.2013
[i]«Нашій Сарі гірше всіх...»[/i]
Крилата фраза
Кожен має серце.
В цьому світі
хто не пожаліє сироту?
Дехто й віршик пафосний помітить
і ...пройде від злиднів за версту.
В силу християнської любові
кожен виправдовує своє.
Хтось хвалу співатиме Покрові,
хтось заупокійну – рідній мові,
Хтось останню лепту віддає.
Той примусить витирати сльози
віршем про знедолене дитя
і пучечком жовтої мімози
освятить осквернене життя.
Он – цигани, що живуть в болоті
буйним тлом не свійської краси
так, що й душу не відмиєш потім,
що живеш людиною єси.
Навіть у міжгір’ях сльози ллються,
що не всі пеньочки золоті.
Тільки де ж знедолені беруться,
коли ми усі такі святі?
Вже перечитав і слово Боже,
і новий, і ветхий Заповіт,
і ніхто відповісти не може...
Та й чи знає сердобольний рід, –
[i]хто моєму горю допоможе,
що вмирає на очах мій світ?
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451433
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.09.2013
Десять верст по волошковім полі
і хотіла б, та вже не пройду.
Поміж нами роки, як тополі,
не проглянеш в суцільнім ряду.
Відлетіли літа журавлями.
Я − у вирії. Ти − в забутті.
І немає нічого між нами,
що б єднало у цьому житті.
Ну, хіба що той день серед літа,
коли ми, залишившись одні,
після повені сповідей чистих
у блакитних очах променистих,
не вмістилися втрьох у човні.
Ну, хіба що той вечір у школі,
у тісному застільнім кругу.
Ну, хіба що край стежки тополі,
а тебе десь носило у полі,
коли я спотикалась в снігу.
Ну, хіба що вечірня молитва,
що на щастя обох не звела.
Ну, хіба що...
[i]...я родом з дитинства,
з українського мого села.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2013
Як часто сниться світле та забуте
на пройдених за обрієм шляхах,
що можуть у минуле повернути
стежинками з волошками в полях.
Якби ж то тільки версти розділяли
з тих пір як попід верби за селом
моїм човном ти з іншим відпливала,
а я стояв з поламаним веслом.
Якби ж не погляд героїні ролі
світився з-під примружених повік,
то може б і судилось нашій долі
не зав’язати світ собі на вік.
Якби ж то не твоя природна гордість,
не знак еліти в скривджені роки,
то може й я колись утратив скромність,
як вміли браві старші парубки.
Якби ж то був я вправним, як у танці,
щоб голови туманити дівкам,
то може хтось впізнав би на фіранці
два силуети, що належать нам.
Якби ж то не любили, що попало,
якби ж то знали, щ́о то – смертний гріх,
то і життя до смерті об’єднало...
Якби ж то не кортіло, –[i] як у всіх[/i].
Якби ж то одне одного тримались,
якби ж не дбали щастя про запас,
якби ж хоч раз собі не зізнавались,
що відреклись себе останній раз.
Якби була та мить за р́оки й р́оки,
коли секунди міряють життя,
якби не відступали крок за кроком,
коли назад немає вороття.
Якби не те містичне, – [i]якось буде[/i],
якби жар-птиця з золотим пером...
Якби колись не відв’язали люди
простий човен з поламаним веслом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2013
Ще рано в дощ чи в ночі темні
ронити сльози каяття.
Ще наші душі невтоленні
смакують спрагою життя.
Ще не прийшла пора прощання,
ще нам далеко до мети,
ще є надії й сподівання
на чисте неземне кохання,
щоб грішні душі зберегти.
Ще не журба, що в літню спеку
поникли квіти, що нажаль,
уже гуртуються лелеки,
що з першим холодом далеко
завіє вітер цю печаль.
Та вже не радість, що за літом
настануть осінь і зима,
що в мене вибору нема,
що замість тебе зимній вітер
на вікнах намалює квіти,
щоб ти згадав, що я сама.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450288
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2013
Запрошую Вас на пейзаж
дивитись, як сонце заходить.
Цей вечір завжди буде наш.
Хай спогади серце тривожать.
Було це, як кажуть, колись.
Ви йшли по затишній алеї.
Трамвай мій котився униз,
а я у вікно Вас угледів.
У мене ще гальм не було,
коли Ви мені посміхнулись.
Я жав аварійне табло,
аж рейки, здається, зігнулись.
А потім і гойдалка, й вальс,
і чортове колесо в парку,
І я так дивився на Вас,
і Ви червоніли так палко...
Були ми, здається, на ти,
та час коректує забуте.
Тепер для обох з висоти
не легко в минуле вернути.
Пройшли за роками роки.
І ось випадково зустрілись.
Я Вашої «прошу руки»
і Ви, як тоді, зашарілись.
І знову дерева і парк,
і знову непрохане щастя.
і чорт не штовхає отак,
щоб знову на вудку попався.
І знову – прощання в кінці,
Журитись звичайно не варто.
Попереду – ті ж манівці.
А хочеться знову, –
[i]до завтра[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450055
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 19.09.2013
Живе і вірить чоловік
вночі – Мамоні, вранці – Богу,
тай з ближніх стягує потроху
собі безгрішному на вік,
тай все готується в дорогу...
Тай молиться, – [i]...прости мій борг,
і не забудь, що подавав я
і на католицький собор,
і на московське православ’я.
І біля Лаври вартував,
і в синагозі бив поклони,
і рідних діток обікрав
у рамцях чинного закону.[/i]
Як кажуть, – кожному своє.
Що Бог дає, те кожен має.
І церква їм допомагає,
ще й індульгенції дає.
Бо не важливо, як то є,
важливо, як то виглядає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450047
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 19.09.2013
З народження приречені на смерть,
живемо, уповаючи на небо,
наповнюючи піднебесся вщерть
і тим, що треба, і не тим, чим треба.
Не зекономиш роки молоді,
усе відклавши на дорослу пору,
бо як прийде пора, то і тоді
нема коли поглянути угору.
І як тяжка розплата – чорні дні
слабких та одиноких обсідають,
і непомітно на глибокім дні
за днями дні їх роки проминають.
І аж коли від цих істот слабких
не лишиться ні пам’яті, ні слуху,
комусь раптово стане невтямки, –
а ради чого, ради благ яких
тягли свій хрест за всіх титани духу?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449920
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2013
Ми пішли не від добра
в люди – аж за воду,
хто за Рось, хто до Дніпра
в ѓород із городу.
І ставали «городські»
і тяглись до неба,
і були сякі-такі,
і такі як треба.
І лягали на крило
за Сибірські ріки,
і не бачило село,
хто летів навіки.
Не діждуться матері,
злігши на спочинок.
Тільки очі – дві зорі.
Сльози – для хустинок.
Запасатимуть дядьки
дріжджі не для тіста
і радянські матюки
в душу комуніста.
Ой, село моє, село –
пісня нескінченна.
Як нам ясно все було!
Як було нам темно!
Як тікали від добра
не спитавши броду,
навіть з берегів Дніпра
і в Сибір, і за Урал
греблею –
за воду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449895
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2013
Гуляє вітер у вершинах
високих сосен і беріз.
І є поплакати причина,
та не доводять вже до сліз
крихкі, розхитані дерева,
з корінням вирвані в буран,
хоч і пілікає на нервах
затишшя нетривка перерва,
перш ніж почнеться ураган.
Тоді вже не потрібні сльози
ні злі, ні щирі, ні гіркі…
Та хай несуть дощі і грози
далекі бурі громохкі.
Хай розгойдають аж до моря,
могутні хвилі знов і знов
ще не заплакану від горя
мою невінчану любов.
Хай зросять гавань у затоці
солоній і гіркій від сліз,
хай віднесуть в минуле острів
високих сосен і беріз.
Хай змиють силуети наші
як незакінчений сюжет.
Хай душать сльози. Жаль, що старші
таланти сильні і без фальші
не відали, що я поет.
Бо хто почує, – [i]віє вітер,
вершини сосен ледь скриплять?[/i]
Я тут хотів тебе зустріти,
а люди добрі не велять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2013
[i] [b]Є. Євтушенко[/b]
(вільний переклад)[/i]
Щоб знати винних, то знаходять крайніх,
кому кебети доля не дає
на чисту воду вивести лукавих,
відстоюючи поприще своє.
Коли всі за, вони бувають проти,
хоч потім їх за це і заклюють.
Коли потрібні справжні патріоти,
вони й базікам спати не дають.
Вони переживають все це гостро,
роками б’ються за чужі права,
та їх завжди підводять недорослі,
рум’янцем ретушовані слова.
Усе, за що беруться, їх тривожить,
хоч і бувають винні без вини.
Хоч пасинки, та змовчати не можуть,
коли мовчать зачаєно сини.
Чужі їм всі, хто згаяв час безплідно,
хто, зрадивши, уміє відректись…
І шкірою відчують, що потрібно,
але не вміють цього домогтись.
Коли я бачу марні ці старання
там, де талант упорався б за раз,
де в бій іде за правду безталання,
таланти, мені соромно за вас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449607
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.09.2013
Д́уші не обігріти
жовтим пучечком рути.
В пальчиках Маргарити –
бути або не бути.
Квіти навколо дому.
Осінь спиває айстри.
Він відчуває втому.
В неї немає майстра.
Квіти в її долоні.
Очі – вчорашня ватра.
Хто не прийде сьогодні,
в того не буде завтра.
Разом сказали, – [i]браво[/i]...
Так лиш в кіно буває.
Все це не так цікаво,
поки тебе немає.
Ти – перед жовтим світлом.
Я – перед склом зеленим.
Нам по дорозі з вітром
за потічком джерельним.
Де нам і без візитки
скрізь відкривають двері.
Тільки що маргаритки
пахнуть в чужому сквері.
Квіти, що довго квітнуть,
з часом не помічаєш.
Квіти, що непомітні,
в серце не заховаєш.
На підвіконні – квіти.
Світло від них зелене.
Так проминуло літо.
Ти не прийдеш до мене.
Очі твої холодні.
Руки твої гарячі.
Не відпускай долоні.
Не пожалій удачі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2013
Говоримо на вічну тему,
як протягом останніх літ
екологічної проблеми
не помічає грішний світ.
Всяк накопичує запаси
на ненажерливість свою.
А ось і молодь, що тим часом
десь біля школи цілим класом
«балдіє» в ближньому гаю.
Гай-гай! Пройшла шкільна наука,
давати бій брудним рукам.
Кругом розперезався хам:
за парканом – приватна будка,
під парканом – на купці купка,
так званий, побутовий «хлам»
на зло багатим і бомжам.
Круте і нице сплюндрувало
річки, озера і ліси,
де бродять п’яниці і пси,
де чада міста «спочивали»
на лоні бувшої краси.
Це та страшна нечиста сила,
що ставить підпис на паркан,
це українська зла бацила
під самим носом у киян.
Куди ж ми дінемося, браття,
коли розкидане сміття
охопить світове багаття
на місці нашого життя?
Невже багаті охламони
що хочуть жити на землі,
не бачать дірку у озоні,
не чують крику журавлів?
Ну, хай концернам невситимим
не став сьогодні на порі
жорстокий подих Фокусими
на зміну нашій невгасимій
гіркій чорнобильській зорі.
Але коли приватну пельку
наситить вщерть той бруд і «хлам»,
з яким судилось жити нам?
А хто на грішну Землю-неньку
поверне грозову веселку,
властиву чистим небесам?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449420
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 16.09.2013
Є і поезія для всіх,
і не для всіх повинна бути.
Кому вдається це відчути,
відчують, – [i]віршиків моїх,
можливо, краще і не чути...[/i]
Та все одно не зміст то суть
колись ще мають бути в моді:
якщо на музику кладуть,
або епіграфом беруть,
або предметом для пародій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449102
рубрика: Поезія,
дата поступления 14.09.2013
Що дається напруженням жил,
вимагає ще й сьомого поту,
та, як мовлять, – [i]аби при роботі,[/i]
і все те, ради чого ти жив,
відкладається звично на потім.
Все колись допарн́у, дожену,
компенсую, візьму, надолужу:
все віддам за кохану одну,
переможців за пояс заткну,
не продам за срібляники душу.
І позаздрять мені вороги,
віддаючи належну оцінку,
...що не вийшов за всі береги.
Тільки б дав мені Бог ще снаги
дописати останню сторінку.
Щоб як Він, ніби світло й пітьму,
розбовт́́́́ати життя каламутне,
та строкато і пишно утнути
про таке, що й не снилось Йому,
на початку творіння,
почути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449090
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 14.09.2013
[i]«Не сказане лишилось несказанним...»[/i]
Ліна Костенко
У черзі під берези біля брами
до незабутніх наших матерів
задумаєшся
і не знайдеш слів...
Ніколи не писав листів до мами...
Та хто з нас часто радував батьків
епістолярним жанром?
Між рядками
мабуть не вистачало теплих слів?
Це і було б тим самим несказанним,
не сказаним, як треба, при житті.
Листи були. І певно не погані,
та все не ті, та все, на жаль, не ті.
Куди тепер подіти ті привіти,
що не дійдуть у той незримий світ?
Та з журавлями шлють невдячні діти
у вирій запізніле вже, – [i]...простіть.[/i]
Мабуть замало тричі попросити
чи помолитись, – [i]Господи, прости?[/i]
І марно в церковцях поклони бити...
Не віднесуть земні дереворити
зів’ялі ненаписані листи.
Невже й думки – те суще, що минає
і не проллється крапельками сліз
у душі тих, кого давно немає
у маєві похилених беріз?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448844
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2013
Не ждіть добра, коли забули,
де народились і зросли,
і не журились за минулим,
в якому іншими жили.
Хоч тільки й того, що на згадку
одна місцина на кутку,
де і на сьомому десятку
ще станеш на дубову кладку
в позеленілому ставку.
Пройдеш місточком до криниці
по першій стежці луговій,
зіп’єш студеної водиці
і все минуле освятиться
в далекій пам’яті живій.
Хоч того всього вже немає.
Кочує вимерле село.
Обійстя терням поросло.
Але не те в нас проминає,
чого душі не вистачає,
а те, чого в нас не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448839
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2013
[b][i]ДО ПРОБЛЕМ НАРОДОНАСЕЛЕННЯ[/i][/b]
Колись була державна справа:
поговорити віч-на-віч,
але для цього – всі на піч,
усім, хто ляже – вічна слава,
зарядка вранці...
Ясна річ –
по радіо жила держава...
А головна радянська вправа, –
поставте ноги ширше пліч.
[b][i]ДУХОВНЕ ОЗДОРОВЛЕННЯ[/i][/b]
Відговіли майже всюди
ще до посту.
Як завжди.
Йдуть до церкви грішні люди.
На обід вечірня буде,
на вечерю – глек води.
[b][i]ФІЛОСОФІЯ ВИЖИВАННЯ[/i][/b]
Все йде до точки. І прийде,
коли прийдеться всім пропасти.
Але ніколи і ніде
один поет не пропаде,
бо мусить хтось про це писати.
[b][i]БЕЗПРОСВІТНІСТЬ[/i][/b]
У кого є розчарування
на місці волі, тим пора
забути волю Кобзаря.
Даремні всі його страждання
і марні наші всі старання
не так сокири, як пера.
[b][i]КАМІНЕЦЬ СІЗІФА[/i][/b]
Пора звільнитись помаленьку
від тягаря невдячних справ.
Кому потрібні побрехеньки
про завдання країни-неньки,
яких поет не розв’язав?
[b][i]НА СТАРТІ ДО ФІНІШУ[/i][/b]
Нікого не торкнуться зміни,
хто хоче жити у казках,
що ніби жив не на колінах,
заснувши з книжечкою Ліни
в ще не скоцюрблених руках.
[b][i]ДОЛЯ В НАШИХ РУКАХ[/i][/b]
Не треба Жінці більшої подяки,
ніж бути Нею у живих руках.
І як же бути з притчею про брак,
що в душ нема статевої ознаки?
Не знають чоловіки-небораки,
Кого і Що ми любимо в жінках.
[b][i]СВОБОДА ВИБОРУ[/i][/b]
Не всьоме, і не в сотий раз,
і разом всі, і наодинці
ніхто не вирішить за нас,
чи ми орда, чи українці.
А нам неначе і не треба
чогось на світі досягти,
хіба що змитись десь за небо,
аби плювати з висоти.
А в нас меню – кіно і джаз,
і Santa Claus на ялинці,
і пальцем тикають на нас,
що ми ще й досі українці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448675
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 12.09.2013
На своєму полі я господар долі.
Що де не посію, вродить золоте.
Тут онуки й діти виросли на волі...
Тільки в бездощів’я всі рядочки кволі,
тільки під дощами гречка не цвіте.
На моєму полі стеляться барвінки,
пахне вечорами росами трава...
Все давно почате з першої сторінки,
в’яне материнка для чужої жінки,
хоч на плечах ніби є ще голова.
А за власним полем все за частоколом,
і броня суцільна, і колючий дріт...
Та дістануть навіть за полярним колом.
Глипають в дві дірки, чи не ходжу голим,
чи засохли знову дерево і плід.
А за муром поряд – луки та озера.
Майорить наш прапор. Ходять пацани.
Світить між фонтанів мармурова стела...
В катерах дебіли строчать децибели,
щоб за них боялись слуги і пани.
А в чужому полі – куплене весілля
аж кипить луною в дзеркалі води.
Тільки не від цього в голові похмілля...
На моєму полі, наче у підпіллі
рохкає й регоче наволоч орди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448647
рубрика: Поезія,
дата поступления 12.09.2013
Все ближчими стають церковні бані.
В осінніх шатах – луг, поля, село.
За ними ліс – це щось передостаннє,
якщо останнє літо вже пройшло.
Осінній ліс. Відміряно без міри
всього, що впаде за поріг зими.
Всього лиш ліс. А скільки в слові ліри,
що манить кожен день за ворітьми.
П’янять, мов ладан, пахощі живиці.
А в когось церква – бувший Чорний ліс.
А потім – пні. А там – гриби, суниці.
Щось виросло. Джерельної криниці
нема й не буде, і не буде сліз.
На тому місці виросла посадка
і дуб на місці граба там росте.
Там понад руслом всохлим є альтанка.
Красиво – страх. А все одно – не те.
Тепер повторно випало дивитись,
як поряд вирізають Княжий бір.
Там також можна ще води напитись –
джерельної, мов з кришталевих гір.
Комусь – це гроші на нову альтанку.
А нам – пеньки, полин та молочай.
Тут вечоріє вдень.
Прийдеться зранку
сказати кряжу Княжому, – [i]прощай.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448569
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.09.2013
Приблукала осінь на світанку
автостопом з літа до зими.
Ще ніхто не кликав цю циганку,
а вона – в шовках під ворітьми.
Видно, щось ворожить на майбутнє?
Чи обмане, як було не раз?
Та й стоїть в задумі на розпутті
вже не в змозі зупинити час.
Час надії на погоду з неба
із дощем для пізніх врожаїв,
та з яскравим сонцем і для себе,
і для ранніх овочів-плодів.
Час молитви, що дійде до Бога,
а тим часом і до всіх святих,
хоч вгодити всім немає змоги...
Це селяни просять край дороги,
щоб Марія зглянулась на них.
Це провидцям треба для натхнення
над роздоллям степу і садів
з неба – веселкового знамення,
щоб настало свято трударів.
Це жінкам намріялось зустріти
лицаря у бронзовій броні,
в павутинні бабиного літа,
наче у весільному вбранні.
Це дівчаткам зайцеві гостинці
сипляться із неба в донця жмень.
Це сиріткам – всі по половинці
грушок-дичок до тісних кишень.
Мрійницям – намисто горобини,
нареченим – жовті гарбузи,
нерозважним – шелестіння гривни,
а рибалкам – вудлища з ліщини,
а хлоп’ятам – довгої лози.
А для решти – золота в блакиті
у вінку заквітчаних пісень,
а для всіх – у цьому світі жити,
поки осінь не збирає мито,
за прожитий і погожий день.
Поки відлітує у дібровах,
завересневіє у житах,
поки аж від Спаса до Покрови
заблищать калюжі в болотах.
Поки стрельнуть по зайцях рушниці,
а зайці сховаються в кущі...
Поки розпережуться дощі
і не буде більше таємниці,
що потрібно з довгої полиці
діставати напрокат плащі.
Тільки поки ранки засіріють
і в полях надовго задощить,
благодатну мить не пропустіть,
як зелені вруна побіліють.
То Покрова зглянулась.
Марія
йде на прощу
в сонячну блакить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448441
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.09.2013
Агов, поети,
де ви ся пропали
зі смайликами дружби на листку?
Чи то не є, що голови сховали,
мов страуси у мокрому піску?
Я ж за пейзажі!
Звечора до ранку
за те, щоб місяць сяяв і вночі.
Хіба це гріх – сказати до сніданку,
як апетитно брешуть партачі?
Я ж за любов!
Без пам’яті й без тями,
ну блін, як всі – з клешнею через тин.
Вколов когось? То це ще не рогами,
аби усі брикались як один.
Як схоже все це на верховну зраду,
де подає сигнал один за всіх.
Це зріз суспільства?
Це овець громада,
що впізнає по ратицях своїх?
А я ж так вірив щирості і Слову!
І все це виявляється обман...
Ну розкажіть хоч раз
на чистій мові,
що я, таки, не зовсім ще баран.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448325
рубрика: Поезія,
дата поступления 10.09.2013
Без хитрої дурні і епатажу
цей вірш – відкритий кожному урок
на протязі якого всім покажу
причесану гармонію думок.
Без вихилясів, брендів, еківоків
герой мій – то з невиправних БОМЖів,
то вічний козарлюга одинокий,
то менестрель із глибини віків,
що докучає через сотні років
у ностальгійній пам’яті глибокій,
а то й – проста людина наших днів.
Він не угодник, не спішить на плаху,
і має все, до чого кожен звик.
Частіше всього може це й невдаха,
та не бомонд з гадючника владик.
Він лицар духу, що не прагне волі
за вмиту кров’ю ближнього ціну.
Його душа ширяє в тому полі,
де предки з плугом прокляли війну.
Не ручкається з гордим без потреби,
не братствує з пророками на ти
і не шукає пари десь під небом,
щоб славити померлих з висоти.
Та не віддасть нікого на поталу,
коли його плюндрують крадькома,
і з дев’яносто п’ятого кварталу
не зарегоче разом з усіма.
Задуматись заставить, посміхнутись,
відчути все, чим дихає село.
Якби він міг до всього дотягнутись,
воно ставало б кращим, ніж було.
Йому близькі людські природні риси,
а не гримаси воїна з тату,
та кожного фарбованого лиса
за духом відрізняє за версту.
І не злукавить, що душа відчула,
коли впізнає образ москаля,
чий мікросвіт пронизує минуле
рентгенівським промінням із Кремля.
Він добре знає, що працює всує,
але засвоїв істину просту,
що хтось повинен бути на посту,
хоч боляче, коли душа почує:
[i]– Він боягуз! Ату його! Ату!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448288
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2013
З весни не зупиняється краса,
що бігла літом доганяти осінь.
В природні рами – сині небеса
не вписуються тільки ноги босі.
Прозорі крила вицвілих вітрів
по паспорт́у з хмаринок пропливають.
Картина аквареллю. В гамі слів
цінителі палітри все впізнають.
Фруктові натюрморти й колажі
сільських світлин і хмурої негоди,
второчені у плюмажі природи,
в етюди гроз і в мокрі вітражі.
А там – до чорно-білого кінця
уже рукою тільки-но подати,
щоб ожили запльовані формати...
А в записничку казочка оця
для барда чи художника-співця
в нечитані проспекти й фоліанти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448124
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.09.2013
[i](Парафраз Марсельєзи)[/i]
[i](куплет 1)[/i]
Знову тирани виточують зброю
під прапорами братів-ворогів.
Наймані оптом лихою ордою,
прямо з трибуни готові до бою,
щоб розтерзати Вітчизни синів.
[i]Рефрен[/i]
Слово, до зброї!
Стомилась земля.
Пора, пора!
Потом і кров’ю
зросити поля.
[i](куплет 2)[/i]
Нам не позичать ні щастя, ні волі,
не подарують тепла і добра.
Поки жирують господарі долі,
перемагати одному у полі
не випадає досвітня пора.
[i](куплет 3)[/i]
У піднебесній ще свіжі могили,
де полягли одинокі співці.
На відгодівлю нечистої сили
кращих із кращих епоха скосила –
зрілі вершки та міцні корінці.
[i](куплет 4)[/i]
Чуєте пульс животворного руху,
що прищепили народу здавен?
Переборовши свавільну наругу
та переливши у пісню всю тугу,
нація духу відродиться з ген.
[i](куплет 5)[/i]
Прагнення наші відновляться в дітях.
Воля дідівська у внуках живе.
Годі нам ритись в ганчір’ї і см́ітті.
Поки є правда на білому світі,
не пережити старому нове.
[i]Рефрен[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448100
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.09.2013
Ось і осінь. Тільки надто рання,
тільки дощ, мов сльози на очах,
тільки марні будуть клопотання,
що, можливо, це чиясь остання
на людських знедолених шляхах.
І пора вдивлятись в це обличчя
здалеку. Не вгледіти за крок,
що не поміняла за сторіччя
риси екзальтованих жінок.
Пожурилась, гіркотою вмита,
над похмурим похороном доль,
що чекали бабиного літа;
душам, сподіваннями зігрітим,
устелила стежку між тополь;
виткалась по річці синім плесом;
одягла в тумани береги;
вперезала жовтим перевеслом
ночами простуджені луги;
роздала пташкам останні злаки,
свиснула вітрам і журавлям,
і на радість, а не за подяку
влаштувала свято школярам;
в прощу до селян на видноколі
простяглась палітрою пожеж
чагарями повз ділянки голі
на загривки клаптикових меж.
І хоч марно сперечатись з нею,
ми ще не опудала німі
у байдужій страдницькій юрмі.
На осінні паркові алеї
не пройти бульдозером зимі.
Осінь, осінь, пізніми ночами
наше літо не підстерігай.
Краще непрохідними стежками
обійди сльотою рідний край.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2013
Буває – знаєш, треба щось чекати.
Жура і смута ходять крадькома,
а радість переводиться на жарти –
все ніби є і більш не треба мати,
якщо давно потрібного нема.
Ой, не кажіть, що сонячно живеться,
коли ще тепле літо надворі,
і є добро, і воля є, здається,
і солов’ї співають на зорі.
І у серцях панує та святковість,
неначе справді зупинилась мить
і за ніде нечувану безмовність
ні в кого більше серце не болить.
І не потрібно намагатись всує
все заглядати в дзеркало криве,
де лиш сліпий глухому гарантує,
що Україна і без нас живе.
Тривоги не буває без причини.
Підкрався присмерк осені в дворі,
і ніби хтось чи щось у цю хвилину
так небезпечно дихає у спину...
Чи не останній день в календарі?
Невже і я ось-ось все це покину,
і не побачу сонця і зорі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446555
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2013
І
[i]«Великі поети не вміють писати віршів.»[/i]
Тому, напевно, їх ніхто не читав.
[i]«Графоманові легше. Графоман вирішив
написати і –
написав.
Як завгодно,
про що завгодно,...»[/i]
Ліна Костенко
зза
позахмаринного піднебів́я
возропщу я гласом вопыющым
і забурмотю слогом за-
косміченим в зодіаках беззнаківя
щоби повитріщувались очища на обрАне
замантулю бековинне
не
мов
коза
а загарпунений кінь
і ніц не второпають невторопенне
про моє поетиччя змікрофоване
із загробя промов
амінь
нате! хто ЗА?
ІІ
[i]«...посмертно, зате – своєвременно.»[/i]
Ліна Костенко
Я хочу бути неповторним
Ригіональним і теде
Бо,вже таких як я ніколи
Не буде і не було ніде.
Мій нєподдєльний суржик упо-
Добали взаємовигодниє дружки
У нас супермодерна група
Що ліпить вірші немов пиріжки.
А як сказати »–напрямки
То я й не дуже морщу лоба.
Це все ,мої чорновики
Яких у мене дохороби.
Хизуючись ,ради бравади
Не користуюсь словником
Та в лабіринтах Аріадни
не заблудю із Мінотавровим клубком.
Гнуздаю і форму і, зміст
І, ямби з хореєм триножу
А думку піймати за єйний хвіст
Ніяк спересердя не можу.
І від граматики не сушу
Свою безталанную главу
Бо ,як не всі писати мушу
А за підказку просто вкушу
Щоб не залізали в ніжну душу
Як сапогом в пастель а не на траву.
Коли не хвалять нас поетів
Це як по негліже серпом
Жаль що по Інтернетів
Я не дістаю кулаком?
Як русофіл я можу палкой
перегатити Дніпрогес!
І на ЛГ буває гавкну,
і як Герой посиджу в танку
неначе в будці я не пес.
Ночами я ще дуже плачу
Ы, про войну і про народ
І грусно що не всі побачать
Який я нищівний патріот!
Вот!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446543
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 31.08.2013
І
Питається, – у чому люди винні,
чиє життя приписують юрбі,
що триста літ протрималась в руїні?
Не скажуть навіть саги старовинні,
як з нас знімали мірку по собі.
Питається, чому це всім відомо,
що ніби в нас держави не було?
Нема пророків у своєму домі?
Зате були колгоспи, де свідомо
радянська влада нищила село.
Питається, чому ментальні вади
азійських зайд і прихвоснів комун
пристали так до східної громади,
і не властиві оборонцям правди
в рядах УПА, в прибічників ОУН?
Бо не дурні історію «творили».
На гріх страшний їм стачило снаги,
коли в церквах братами охрестили,
а потім вибивали до ноги.
Татари, ляхи, турки та тевтони -
всі заправляли добрими людьми,
нав’язуючи нелюдські закони,
щоб управляти нами, як дітьми.
А ці, що триста літ нас мордували
у пазурах ординського орла,
історію – і ту у нас забрали,
під себе родовід пристосували,
архіви наші знищивши до тла.
Знецінена далека наша слава.
Історія у нас, як та чума.
– [i]Де правнуки Аскольда, Ярослава?
– Нема.[/i]
Тому й історії нема.
І безголов’ям знівечені внуки
уже не піднімали голови.
Лишались тільки [i]грозні й довгорукі[/i],
щоб дотягнутись в Київ із Москви.
ІІ
На щастя, часом, руки загребущі
ще булавою нищила рука
Хмельницького, Виговського, Сірка.
Родила Січ ще душі невмирущі.
Ще матері родили Богунів
з Росі, з Дніпра, з Гуцульщини, з Поділля.
Історія скрадалася підпіллям,
виносячи з пітьми своїх синів.
Ставали гідно з іншими по зросту
відомі Палії й Кармалюки,
незнані Полюї й Кондратюки,
щоб відкривати всім космічний простір,
прославити Вітчизну на віки.
ІІІ
Ні, не дурні історію «карнали»,
щоб знищити найкращий зі світів,
щоб ми своєї матері не знали,
щоб не гордились пам’яттю дідів.
Ні, не дурні історію закрили,
від підневільних зголоднілих мас,
щоб животи звело від тих ковбас,
що обіцяють ще живі горили...
Ні, не дурні вчиняють з неї фарс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446080
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.08.2013
1-й.
– Овва, тепер, куди не кинь,
вже не пропхаєшся вперед.
Вже, майже всі, кому не лінь,
як не прозаїк, то поет,
що не коняка, то Пегас.
А ти от задніх все пасеш.
В майбутнє, справді, не ввійдеш,
коли в Парнасі про запас
зелену пашу не припас.
2-й.
– Не всім же бути Архімедом
і патичком крутити світ.
Вся точка опору у мене
не самвидав, а «пролетліт».
Бо сам – запаришся крутитись.
Туди, – не смій, там – згонять злість.
Про те – «не треба говорити»,
а звідтіля відразу, – «злізь».
Тут, брате, пахне плагіатом,
в цих кон’юнктура не така,
ті прочитають лиш «по блату»,
той, – «дайте, дядьку, п’ятака».
Куди не кинь – скрізь пролітаєш,
як та фанера на Париж.
Уже, як баба Текля лаюсь
(як курка ляпне на спориш):
– [i]А хай би ти йому запалось...
А хай ти без вогню згориш...[/i]
3-й.
– [i]А що мені? – Скажіть на милість.
– А те, що треба багатьом.[/i]
– Не хочу: «…смело в бой пойдём!»
Мені б ще погойдати хвилі,
щоб [i]море грало[/i], а не жом.
Мені б ще юності тривоги,
коли я ще хотів і міг,
але не з дурниками – в ногу,
щоб танцювати від порогу,
на голови упавши з ніг.
Мені б – аби дізнались внуки,
за що на світі стоїмо
до найостаннішої злуки...
Мені б ще тільки – ноги в руки,
але, пробачте, не в ярмо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445894
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.08.2013
Що – щастя? Що – кохання?
Одне – інкогніт́о.
На друге запитання
не відповів ніхто.
І де воно береться?
Дівається – куди?
Хоч між людьми, здається,
було і є завжди.
Хтось каже, – перша нічка,
хтось – мати і дитя,
хтось – неспалима свічка,
що гріє все життя.
Тим - невтоленна спрага
на двох і водночас,
сердець взаємна тяга,
що всім дається раз.
І в інших не відніме,
і не причинить мук,
і здалеку обніме,
не доторкнувшись рук.
На відстані до серця
приходить не до всіх.
Там, де вона сміється,
підстерігає гріх.
Вона не зрадить друга,
що має вибір свій.
То не її заслуга,
якщо пригріє змій.
Там, де одне згорає
з холодним, наче лід,
любові там немає,
то й плакати не слід.
Де почуття палає,
там посередник – Бог.
Або її немає,
або – одна на двох.
Буває, не помітить,
її із двох одне.
Вона й одному світить,
як сонечко ясне.
Буває, що й погасне,
чи світить лише мить.
Роздмухайте, нещасні!
Зігрійтесь. Не проспіть.
Любов – це завжди мало,
хоч скільки б не було,
як наймилішим стало
душі і рук тепло.
А інколи дається
на спомин між людьми.
Так літечком, здається,
далеко до зими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2013
Колись за князя Ігоря скупого
з древлян здирали дань і не одну.
Та поки не про те ведеться мова,
що у князів бувало на кону.
З тих пір, як не чекають кари з неба,
з вогнем погратись кожному кортить.
Та не про те мабуть сказати треба,
що від засух у селах не горить.
І не про те, що сльози віділлються,
коли в людей останнє відбереш.
І між князів бували мудрі теж,
що пам’ятали – де дурні сміються,
то там з дурних нічого не візьмеш.
Не хочеться ура-патріотизму.
Чого нема, того уже нема.
Не хочеться кричати за Вітчизну,
коли вона по-зрадницьки німа.
Не хочеться молитися щоночі
за наших ближніх – нібито вождів,
яким багатство засліпило очі
пустопорожні, злісні та чужі.
Вже близько не приймається до серця,
що зникло все, чим володіли всі.
Вся Україна за боки береться,
регоче Київ, Борислав сміється.
Все розтягнули злодії-князі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445317
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.08.2013
[i]Сонце ще не зійшло,
а в країні Дурнів вже кипіла робота.
[/i]О. Толстой: «Буратіно»
В казках і дурням служить вовк скажений.
А тут – не спокушайсь і не вкради
ні з дому, ні з державної кишені.
І не чекай, що нібито завжди
за хвіст жар-птиці, що сковзнув із жмені,
дадуть ковток цілющої води.
Та все ж чудес чекаємо й донині,
хоч не тече у рот жива вода.
Ковтаємо сюжети диковинні,
в яких герої, що у всьому винні,
стають в пригоді, як прийде біда.
Воюють світ царевичі бідові,
але як справді дійде до біди,
то плаче на пеньку герой казковий,
а вовк на побігеньках, як завжди,
щоб десь-не-десь украсти щось безцінне,
у тридев’ятім царстві за калим
дістати дурню молоду царівну.
А десь в країні дурнів товсті стіни
довбає носом чесний Буратіно
із ключиком блискучим золотим.
А десь в селі спекла бабуся бублик,
мукичку позмітавши із засік,
а бублик теж дурненький, – скік, і втік...
І поки ті казки збереш у вузлик,
для всіх – ти соломинка на воді,
і черевик за тебе не утопне,
і булька тут-як-тут від сміху лопне...
І з ким же ти залишишся тоді?
Всі Аладіни на дурну зарплату
повідкривали кожен свій Сезам.
А нам – хоч на ядро, та – із гармати...
Лишається Мюнхгаузеном стати,
щоб кожен тяг себе за коси сам.
Та потайки звертаємось до себе:
«А нам достатньо крихти із долонь.
Радій, душе, та з небом камертонь.
Коли ж злетиш на килимі до неба,
все буде так, як добрим людям треба,
аби не згас казкових душ вогонь».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445293
рубрика: Поезія,
дата поступления 25.08.2013
[i](до Дня Незалежності) [/i]
[b][u][i]І[/i][/u][/b]
Ой, дожились. І в нас – перевороти.
Увесь народ надвоє розділивсь.
Транслюються в ефірі ідіоти.
ГКЧП як сніг
на всіх
зваливсь.
Імперія роздерлася на клапті.
То й, слава Богу.
Не минуло й нас.
Історія, як грандіозний фарс,
розставила старих вовків на старті.
Нехай вже вовк, аби не хитрий лис,
що взявсь мирити тих, хто любить сварку.
Дай, Боже, нам, щоб ми не дожились
розпочинати все колись
спочатку.
[b][u][i]ІІ[/i][/u][/b]
Різниця невелика, скажуть вам,
з якого боку справу розпочати,
чи мовою якою розмовляти
дурних батьків розумникам-синам.
Різниця невелика, скаже хтось,
яких тепер дотримуватись штампів.
Не скаже прадід, як нам довелось,
дочікуватись правди від кацапів.
Щоб менший братик рота не розкрив
на цього деспотичного пігмея,
проголосили в церкві третій Рим
нові патриції своїм братам-плебеям.
Шляхом впроваджень людожерних схизм
під гнітом православ’я зверху й знизу
неронівський ввели ідіотизм,
як справжній попередник комунізму.
(19.08.1990)
[b][u][i]ІІІ[/i][/u][/b]
Відмучилось. Минулось. Віджило.
Невже таки, що справді відболіло?
Коли б то так. Якби ж то не кортіло
новим вождям їх давнє ремесло.
Вдивляючись у зоряні світи
крізь цю космічну чорну безпросвітність,
не осягнути Божої мети,
в якій шляхи до себе – через вічність.
(24.08.2013 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445110
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2013
І солодко, і боляче згадати
добро і кривду тих далеких днів –
сидить на лавці одинока мати
та й згадує то дочок, то синів.
Гудки протяжні потягів далеких
не долітають в хату крізь вікно.
Дітей багато наносив лелека,
та от не приїжджає ні одно.
Всіх розхватала доля та недоля.
Тепер одна при курях та козі.
Он, ще в полях Шевченківська тополя,
та он – лелека на одній нозі.
Ще є десь кужіль, гребінь, веретено,
розсохлось мотовило на горі,
в коморі – ступка. Може, що й для мене.
Далеко бачать наші матері.
Для кожного добра придбала мати,
але гризе турбота все одно.
Нема кому на придане віддати
із прискринка благеньке полотно.
Ще не зотліло. Може ще і здасться
на ляльки внукам. Є ще рушники.
Синам не треба вже такого щастя,
бо в них вже й в дочок виросли дівки.
Дрімає мати. Бачить сни тривожні.
Не легко дітям. Як болить за них,
що кожному допомогти не може.
Жаліє всіх. Питаю:
– [i]Чи ж усіх?
[/i]
– [i]Не всіх, як треба,[/i] – сумно каже мати, –
[i]не мучить пам’ять-згадка про котрусь,
що вмерли в голодовку.
В кожне свято
пригадую збитошників чомусь.
Найстаршеньку нема за що згадати,
то більше всіх за неї я журюсь.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2013
В поезію не входять навмання.
Покликання – це різновид розплати.
Митець черпає з древа пізнання,
аби було що ближньому клювати.
Керуючись веліннями душі,
торуємо в тернах стежки до щастя.
Хтось пише вірші, хтось чомусь вірш́і,
і кожному за це колись воздасться.
Не буде першим солов’їний спів,
хоч вибір кращих річ не випадкова.
Добірне птаство любить загадкове
не так за точність сказаного слова,
як за доробок вигаданих слів.
Про недоступні гори золоті,
про сльози, незаслужено пролиті,
про солов’їв, яких не чули ті,
за кого нам не соромно прожити,
про недарма пролиту людську кров,
про незабуте іншими колишнє,
та про святих, достойних тільки грішних –
зустріти смерть раніше, ніж любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445022
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2013
На рубежах крутих віків
стоїть історія на чатах
усіх задуманих початків
і всіх немислимих кінців.
Та древній літопис, [i]писаху,[/i]
як пишуть вила по воді,
хоч і писав писець тоді,
як бачив шапку Мономаха.
Якби проснувся хан Батий,
чи мудрий свідок Ганнібала,
чи наш першопрестольний Кий,
вона б і їх розчарувала.
Як відрізнявся б їхній світ
від світу хронік, манускриптів,
хай, навіть, знайдених в Єгипті
на дні найбільших пірамід.
Згадаймо прихвоснів вождів,
що їх і свиту прославляли,
та геноцид благословляли.
А що ми знали про дідів?
Це теж історія.
Наука!
Чого ж вона тепер навчить,
коли то бреше, то мовчить,
про те, що треба знати внукам?
Ваксуємо вже в котрий раз
халяву й передок держави,
бо здерли з м’ясом нашу славу,
живу історію без нас.
А ми і раді послужити –
у нас роздолля для чужих.
Навчаємо дітей своїх,
як знову хочуть московіти.
Тече крізь нас незримий час.
Минули дні людської злуки,
як українці перший раз
усі гуртом взялись за руки.
Ось та історія жива
від Закарпаття до столиці,
де запорізька булава
в руках Богдана б’є по криці,
що аж відлунює з церков...
Історія гартує волю.
Архангел Михаіл зійшов,
щоб захистити нашу долю.
Чому ж не вміємо тепер,
гуртом, озброєні знаннями,
забути шлях до СеРеСеР?
Невже потрібно не словами,
а каменюкою й кілками
творити в душах перелом,
аби у боротьбі зі злом
вожді не загравала з нами
пайком, серпом чи молотком?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444919
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.08.2013
З безсонням без молитви пропадеш.
Вночі поститись краще ніж говіти.
І свердлить мізки все одне і те ж –
для чого грішні плодяться на світі?
Збитошні діти темні, добрі, злі,
яких потрібно і таких терпіти.
В житті – ні одиниці, ні нулі,
то де таке нецифрове подіти?
Простих і сірих, в будні і в свята,
освічених і схильних до утопій,
кому здається істина проста
на рівні примітивних філософій,
кому простіше замість боротьби
напитися, наїстись, насміятись...
А що було б у всесвіті, якби
одні безсмертні мали залишатись?
Ото б подивували білий світ,
в якому вірогідне не буває,
і був би їхній найточніший звіт,
що темної матерії немає.
Вже не одне поламане перо
про істини правдиві до обідні.
Дурні навчають, а годують бідні.
Що не кажіть про світло і добро,
мабуть між одиничок і зеро
цій темній масі ми таки потрібні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444202
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.08.2013
Все краще людям. Решта – що кому
частіше всього потім і не треба.
Таке було в батьків життєве кредо,
аби вгодити чимось хоч Йому.
Все, що собі, то лиш – на чорний день
у вигляді державної розстрочки.
Було достатньо для душі пісень,
для тіла – домотканої сорочки.
Не помагають принципи скупі
вселенську гідру викурити з хати.
Немає чим знедоленим пеняти.
Пройшло життя – ні людям, ні собі
у безпросвітній з лихом боротьбі –
одне, що не встигає проминати.
І наче знову на лиху біду
в новітній бум ввірвались свіжі клани,
що рвуть у всіх підметки на ходу.
Незряча сірість стала другим планом,
хоч звично завше в першому ряду.
Тут легше промовляти і віщати.
А могіканам в гущі гендлярів
незручно криголамом на Хрещатик,
де для вітрил немає вже вітрів.
Скорбота й сум, хоч плакати ще рано,
та мало вже надії на юрму.
Перевелись бідові капітани,
що вміють гамувати урагани.
Пора – на шлюпки. Зрізало корму.
І хоч нема тепер чому радіти,
на палубі регоче менестрель,
а самозванці вуркагани-Флінти
тримають курс у напрямку до скель.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444133
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2013
Мене проводжали в солдати
селом весняної пори.
Музики стомилися грати,
коли я обходив двори.
Під музику мідну святкову
не всіх виряджало село.
То друзі взяли мене в коло.
Для інших таких не було.
І жаль, що таких розлучили
не бурі, не злий ураган.
З тих пір і для мене не милі
дороги, пилюка й туман.
Прощатися легко з журбою
якраз весняної пори,
коли закривались за мною
на клямки сусідські двори.
Сміялись дівчата під дубом
якимось причудам своїм.
Пройтись попідручки з завклубом
раніше кортіло і їм.
Сльози не зронила незвана,
кого я для серця беріг,
кому ще, здавалось, зарано
ступати за отчий поріг.
Та ще серцеїдка Алтайка,
що теж вербувалась в Алтай,
принесла свою балалайку
зіграти останнє прощай.
Та ще мій дружок за юрбою,
що теж, мов незваний, стояв
і якось незвично рукою
непрохані сльози втирав.
Раніше, бувало, на пару
доводилось часом мені
горланити з ним під гітару
до впаду босяцькі пісні.
По правді і досі ще гірко,
що хата не клуб чи палац,
що мало причин, щоб навіки
всю юність ввігнати у плац.
Розвіялась пам’ять потроху
про хлопця з чужого села.
За нами вже ціла епоха
по стежці у люди пройшла.
Та, часом, згадаю хлопчину,
як грали «козу-дерезу»
на двох семиструнках під тином.
І тільки за ним без причини
втираю солону сльозу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2013
Все життя – всього одна чернетка,
що не прикрашає чистовик.
З [i]браво[/i] нам до фінішу далеко,
поки ще не вивчена абетка,
по якій клепався чоловік.
Ще хлібів до жнив – на цілу ниву.
Поки посивію на краю,
ще дощі напишуть косо-криво
іншу біографію мою.
Казку про Ван-Гога чи Гогена,
пісню на мелодію сумну,
ще розкаже соняшник про мене
байку справедливу – хоч одну.
Ще тримають олівець і гумку
руки й пальці, зжаті в кулаки.
Тільки точить невесела думка, –
хто зітре останні сторінки?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2013
– [i]Алло! [/i]–
проснувся телефон.
– [i]Та чую...
– Ну, як? Відкрили вже сезон?
– Ночую...
– А в нас і ряст уже цвіте.
– Буває.
– Чого так тяжко мовчите?
– Не знаю.
– У нас у маєві беріз
ще зовсім голо
і так прозоро скрізь
до сліз
навколо.
Вже майже рік...
– Я точу сік.
А зранку відсипаюсь...
– Ви чуєте?[/i]
ані-чи-чирк...–
[i]Ви незвичайний чоловік...
– Вмиваюсь...
– Без Вас – не милі небеса.
– І в мене дні собачі.
У мене стухла ковбаса
на дачі...
– А в нас?
– У кого це – у нас?
– Жалкую...
– Було б чого. Я п’ю ось квас.
Цілую...
– Коли ж я Вас
ще раз
почую?
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441040
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.08.2013
Сам з собою наодинці.
Хоч – живи. Не хоч – помри.
Де ті ближні – українці?
Той продався східним німцям.
Інший снився бувшій жінці.
Кацапіють три сестри.
От така ось незадача
в цьому легкому житті.
Городити від ледачих
український клаптик дачі.
За добро – дві дулі здачі:
очі жадібні й пусті.
Час повією минає.
Тільки й маєш того дня,
як на рідній внук співає,
вітер небо підмітає,
хмарка хмарку доганяє
і чекає десь рідня.
Щось лишилось від кохання,
та кохана, як і я,
любить те, що поруч має,
що ніколи не минає.
Тільки там мене немає,
де живе любов моя.
Дещо й інше має бути
не байдуже ще мені.
І в дрібній самотині
не маліють атрибути,
як нам бути, чи не бути
на поверхні чи на дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440946
рубрика: Поезія,
дата поступления 01.08.2013
Князям – князівське, кесарям – своє
і милосердним є чим поділитись.
Хтось в спадкоємність трон передає,
а хтось – аби було чим похмелитись.
Перш ніж у круг вузький відкриють вхід,
нас часто запитанням розтривожать, –
з яких колін ведеться родовід,
хто пращур наш і хто на кого схожий?
Хоч мало званих в тих кругах вузьких,
та часто там нема чому радіти,
бо крім ініціалів записних
від них і цвях не переходить дітям.
Все буде потім, як усі помруть.
Все буде після, як уже не треба.
Пусті звання, як дуте скло несуть
під оплески угодників для себе.
У відблисках цієї мішури
фуршетами притрушена капуста,
дешеві презентації Прокруста
на битій стежці знизу догори,
де сенс життя в безпечній боротьбі,
присвяченій завжди собі самому.
Всі надбання – ні людям, ні собі,
всі почесті по логіці – нікому.
Буває, що й нащадки мають кпин.
І те не те, і ще чогось забракло.
Такий багаж захвалених родин,
що мало не покажеться й Гераклу.
Підхід і радикальний і простий –
дай все відразу, щоб були щасливі,
як цвях забити – молот паровий,
поріг підмести – всюдиходом «Нива».
Та тяжче всього тамувати жаль,
коли сумлінне й зовсім не ледащо
рубати прагне записи скрижаль,
які давно вже викарбував пращур.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440944
рубрика: Поезія,
дата поступления 01.08.2013
Земля моя, заморена Сибірами,
настрашена та викреслена грозними
з історії, утятої вампірами,
скаженими знеславлена без сорому,
чорним по білому,
білим по чорному.
Рідня моя, дорогами лелечими
по світу розлетілася зурочена,
жарою і морозами пропечена,
принижувана вічно поторочами
зранку до вечора
днями і ночами.
Сім’я моя, переповита веснами,
в обійми переманена лукавими,
не зв’язана тугими перевеслами,
свободою і волею покарана
братами й сестрами,
і яничарами.
О, рідна мати, скільки сил покладено,
щоб вистояти під чужою зграєю.
Лишились мрії. Сподівання зраджено.
Похрещену то лівою, то правою
гріємо ѓадину,
звану державою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440721
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.07.2013
Маршрут – навскіс,
під марш коліс.
Пора прогнати літню втому.
На носі – осінь. Нумо – з дому.
Верхівками вітає ліс,
між сосен – талії беріз
у хороводі затяжному.
Кружляють станції сільські.
Вздовж колій колом ходять хати.
Усі міські – везуть візки.
Всі котять на стежки вузькі
з лопатами відпочивати.
Он, за вікном, здає права
серпнева ніч ясному ранку.
Блищить трава, немов жива
у росах свіжого світанку.
У низині – туману дим
спить заколисаний водою,
над ними ранок із мітлою
упився щастячком гірким
між молодим і молодою.
І в небі місяць-молодик
від зір відстати теж не хоче.
В вікно зирк-зирк,
крізь скло проник,
у блискітках примружив очі
і аж за поворотом зник,
немов злизав його язик
побляклої від сонця ночі.
Над морем лісу – голубінь,
всуціль заснована дротами.
Несеться галявами тінь.
Стовпи – круть-верть,
дроти – [i]дзінь-дзінь, [/i]–
б’ють із дитинства телеграми.
Мчать паралелі в білий світ.
По шпалах у косу лінійку
розсипав вітер алфавіт,
це вже крізь сон шкільний привіт,
мов з букваря німі картинки.
Перестрибнули болота
високим мостом з віадуком
і – в царство сонне крізь літа.
Тут можна все. Мета проста –
давненько зустрічався з другом
у відшумілих вже життях
чи в інших неземних світах
за замкнутим космічним кругом.
Міраж, омана. Дрімота
оповиває хлороформом.
Надокучає суєта,
а раптом колія не та...
Зупинки, станції, платформи
давно читаються з листа.
Ми всім на цьому світі винні.
Всіх обслуговують за так
торгівці, піснярі і злидні.
Он – ревізор. А он – жебрак,
йому за щастя і п’ятак,
а контролер хапає гривні.
Реальність краща звідсіля.
Між сінокосами рілля
повзе вужем до лісосмуги.
Сторожею за виднокругом
щось підкрадається здаля.
Забилась муха в павутинні...
А он готуються в політ
стрижі, нанизані на дріт.
Їм в теплий край, за море синє.
Десь там, куди веде інстинкт,
де інші жертви й поклоніння,
безслідно їх розтане слід,
як мій переданий привіт,
як звитий ними сум осінній.
А ми все тут – туди-сюди.
І поки сонце ще – не проти,
в країні дурнів, як завжди,
кипить нескінчена робота.
Життя – такі собі жнива.
Для кого тільки цей серпанок
і ця така жива трава?
Стук-грюк, каюк.
Скінчився танок.
Надходить день і добрий ранок
передає йому права.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440678
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.07.2013
***
Пірнаючи з дощів у грози,
змінивши швайку на стило,
щоб стати врешті на крило,
ми залишаємо прогнози –
у віршах вистачає прози,
щоб людям затишно було.
***
Вожді в нас – явно не спартанці.
Тепер у моді вояки,
що мають довгі язики.
Це все – лукавого обранці,
одного поля ягідки.
***
Зігрію душу спогадом хорошим,
коли хоч раз не запізнилась ти,
вручивши в руки величезну ношу,
яку й Геракл не зміг би дотягти.
***
Вже й українським чукчам зрозуміло,
що наша гривня – це не [i]бір монат[/i].
Та править бал хазарський каганат
і знов рублі народу закортіло.
І покладе за гроші душу й тіло
інтернаціональний азіат.
***
Хотіти бути більшим, ніж ти є,
у крайнім разі все-таки похвально.
Та виглядай таким, як Бог дає,
а будеш тим, що є в тобі реально.
***
Барвінок повзе за поріг.
Йому одиноко.
А ти б коли-небудь ще зміг,
як він, заплести оберіг
для всіх?
Зависоко?
***
Даремна справа пнутися у люди
серед панів і прихвоснів-рабів.
Про це всі знають і міркують всюди.
Та тільки хто з людей мудріти буде,
коли ніхто не любить зайвих слів?
ПО БІБЛІЙНОМУ
Не все вимірюється грішми.
Не купиш відданість братів
і не пропустять в черзі ближні.
То перестань складати лишнє.
Потрать на себе, що хотів.
ТОНКА СПРАВА
Сумління, досвід, рівень знань і вмінь
тримають на плаву у бурі й грози.
А внутрішні твої і янь і інь
завжди урівноважать сміх і сльози.
***
В людей не меншає ідей,
аби на ближньому розжитись.
Люблю дивитись на людей,
коли ще є на що дивитись.
***
Комуністів і [i]вождів[/i]
відрізняють без трудів,
хоч і схожі, як один,
тільки дай кермо і чин.
***
Є віра легка, як стрибок у рів,
де вже лежать розтерзані і вбиті.
Повір у себе. Будеш довго жити,
якщо немає віри в лікарів.
***
Дивуюсь простоті істеблішменту.
І так чомусь не весело мені,
коли воно блищить від компліменту
за проповідь правдивої брехні.
***
Не хитруй і не мудри.
Всі помремо на арені,
поки на державній сцені
довгожителів аж три –
Швондєр, Шариков і Ленін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439943
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 27.07.2013
Всі люди добрі. Решта – злі.
Так і слова – старі і нові,
черстві, великі і малі.
Не спотикайтеся на слові,
але на тій моліться мові,
яка належить цій землі.
Її творили небеса,
а не загарбники й манкурти.
Це наша внутрішня краса.
Це в нас природно має бути.
Коли ж ти гість у цій рідні,
то говори, як вчила мати,
та не гидуй безцінне взяти
по самій вигідній ціні.
Що виправдовує ледащо,
те всім перетинає шлях.
Все краще – в праведних словах,
що всіх єднають в дні пропащі.
Лікує душі Божий страх.
Творцю видніше, що нам краще,
а що фальшиве у серцях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439908
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2013
Всі строчать вірші, оди, епопеї,
щоб скромно називатися – поет.
Поезія – суцільний вінегрет,
в який заради думки однієї
не раз вкрадеш з життя його сюжет.
Он свідок – сонце.
З далечі і зблизька
вертались ми під соняхи руді,
де в труднощах зростали і в труді.
Злітали ми і високо, і низько,
коли були ще зовсім молоді.
Тепер не те.
Вcе рідне і знайоме.
Та тільки – де він рідний отчий дім?
Тепер,
[i] – Ги-ги! –[/i]
Мовляв, не всі в нас дома –
ні призьби, ні макітри, ні соломи...
Все відцвіло в дитинстві золотім.
Лиш між кущів стоїть одна варцаба.
І знов,
[i]– Ги-ги, а що це? –[/i]
Я вже звик.
А це кілок, що ставила ще баба,
коли вже діда не було в живих.
А ви залиште пам’ятник про себе.
Погляньте, що намісники творять:
паплюжать землю, промишляють небом,
і оскверняють Божу благодать.
Тепер за муром, і за частоколом,
і за тинами – гори від сміття.
І хоч життя – прекрасне, як ніколи,
та т́ільки – де гарантія життя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439263
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.07.2013
Невже немає більших, ніж Бандера,
що послужили шаблі за добро?
На жаль, немає. Ті списали пера,
а інші брали в ќогута перо.
Який народ, такі його й герої.
Кого тепер узяти за зразок?
Один сидів, а інший щось накоїв,
а решта – знову голови в пісок.
Але ж сидять на всіх щаблях «кугути»
та підглядають з сідала курей.
Це ж скільки ще курчат повинно бути.
Це ж скільки треба сорому в людей,
щоб отаке пропхати у палати?
Тепер їм і Бандера по плечу.
Тепер і Стуса знову можна здати
до православних в потяг палачу.
Виполюється тихою сап́ою
недоторканне в еверестах душ,
А де поділось клятвене, –[i] не руш –[/i]
потомкам заповідане Ордою?
Тепер їм платять Юдині дукати,
щоб розміняли їх на мідяки.
Як тяжко все це бачити і знати.
Що з наших дуль? Що можуть кулаки?
Гріхів ще не спокутали батьки.
То що і нас ще будуть проклинати?
А ми в халупах, наче у чертогах,
чекаємо прийдешній благовіст.
Суспільство хворе мучиться в пологах.
Обжертись і розлізтись по барлогах –
оце і є життя найвищий зміст?
Оце за це потрібно борюкатись?
За це герої проливали кров?
Та лиш від цього гріх за меч не взятись...
Та тільки дух козацький охолов.
Та ми ж терплячі. З нас здирають шкуру
і гонять від корита до хліва.
Для чого ж та музейна булава?
Кипить. Кипить Мазепинська натура.
Тремтить. Тремтить в «кугута» голова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439231
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.07.2013
Як на цьому світі урочисто,
Як чудесно жити на землі
стоголосо, радісно і чисто,
нанизавши золотим намистом
всі труди – великі і малі.
Поки спить чортяка пелехатий
і не заглядає в закрома,
п́ідемо зі свічкою шукати,
тих кого між нами вже нема.
І на людях, поки сонце гріє,
замість свічки хтось підкрутить ґніт
у лампаді гнівної Марії.
Може стрепенеться й зрозуміє
хоч би сотий – Щ́О врятує світ.
А на черзі – може і десятий
піднесе запалену свічу,
щоб на темне більш не нарікати,
поки скаже д́ідько пелехатий:
ось я вам останню засвічу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2013
Життя нас випробовує на міцність.
Всіх під укіс історія несе.
Паралізує душі несумісність
із сірістю, що поглинає все.
В історії ми все ще на початку
тунелю до відомого кінця,
де люди затоптали серце Данко.
Вмирають самовіддані серця.
По них вогонь прямий і перехресний
з державних башт недолюдки ведуть.
Несуть свій хрест талановиті й чесні.
Чиновним бидлом нехристи стають.
У цьому еволюція не винна.
Природа помилялася не раз.
Не того сорту виявилась глина –
недолюдки звихнулись на машинах,
а люди все ще ходять в добрий час.
У сірості – ні совісті, ні честі.
У бідності на все – нема коли.
Несуть ярмо понуро, як воли.
Нікчемами приречені до смерті,
самі себе гуртом перемогли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439070
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.07.2013
Ми жилаві й виносливі від роду,
усміхнені, окрилені, земні.
Тримає нас на світі дух свободи
і сила волі у найтяжчі дні.
Та водночас ми продались у рабство
до брата у єгипетське ярмо.
І за своє роздолля і багатство,
знедолені, край світу стоїмо.
І треба ще свою обітовану
не раз, не два по сорок обійти,
щоб виплекати волю довгождану
і назавжди свободу зберегти.
Не треба тільки руки опускати,
а впевнено узявшись за кермо,
і на краю світів не забувати,
що ми серед Європи стоїмо.
Не треба нам безмежного Сибіру
і дальніх екзотичних островів.
Все необхідне нам Творець відміряв
на всі часи, на тисячі віків.
І вся проблема – бути чи не бути, –
вирішується зовсім без проблем,
коли вернеться пам’ять до манкуртів
і пекло перетвориться в Едем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438919
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.07.2013
Пробачте, поетеси, я не винен,
що не примчав на білому коні
і не строчив на теми диковинні.
Ця штучна фішка ще не по мені.
Бо я люблю стандарт і постулати,
хоч можна здивувати всіх на раз.
Та як не хочуть звичного читати,
то хто полюбить генія на час?
Я по простому, запросто і ніжно
ковтнув би з кимось з кухлика води,
а вже коли навколо білосніжно,
то можна й падеграс туди-сюди.
Ви не хвилюйтесь. Я вже не жонатий.
Це лихо для початку – не біда.
Про це верлібром можна написати,
бо все одно це та ж таки вода.
Нехай там ллється. Можна і тихіше.
Фонтани слів не виправлять життя.
Я пишу вам, чого вже треба більше,
аби лунало в такт серцебиття?
Не тільки ж тої ласки, що словами,
яких ще не придумував ніхто?
Поети – це не блазні шапіто.
Слова найкращі лишаться між нами.
У заметіль і град, в грозу з дощами
хай на арені сушаться пальто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438889
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 22.07.2013
Дитині нашій – рочків шість.
Дітей у нас не густо.
У нас лелека рідкий гість
і не росте капуста.
І нам до школи вже пора
свою дитину вести.
А там проходить дітвора
екзамени і тести.
До тьоті вчительки дійшла
нарешті черга наша:
– [i]А скоко будит два по два?[/i] –
зашпрехала на Раші.
Дитина відповідь дала,
...четверту, п’яту, шосту.
Розумна дівчинка мала.
Тут все для неї просто.
І все б, як мовиться, –[i] окей,[/i] –
без розбрату і крику,
якби не прозвучало ще й
питання на засипку.
Напевно мова – це теракт
у вигляді «отметки».
Училка запитала так:
[i]– А где берутся детки?[/i]
Знання у цьому в нас малі
і з досвідом – не густо:
– [i]Дітей приносять журавлі
у кошику в капусту.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438726
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 21.07.2013
Давай почнемо все спочатку.
Во ім’я Сина і Отця,
Святого Духа... Аж до ранку.
Щоб тільки слухати серця,
давай пригорнемось близенько,
неначе знову – до вінця.
Життя мінливе й коротеньке,
тому цінуймо кожну мить.
Давай, – про радості маленькі.
Давай, хай серце не болить.
Смичок і скрипка на вершині
таких вокабул і октав,
що десь в підспудній серцевині
тьмяніє інший «паганіні»,
що грубі струни обірвав.
Тепер так легко все забути.
Немає фальші у Творця.
Киплять взаємністю серця.
Якої ще потрібно рути,
щоб так сп’яніти і заснути,
і не проснутись до кінця?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438717
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.07.2013
[u]Всім москалям – по шнурку![u][/u][/u]
[i](Настінне гасло МП, яке розраховувалось
шнурками для взуття, за державний борг по газу)[/i]
Відомий авгур дуже хоче,
аби любив його народ.
Говорить гнівно та пророче...
Ніхто у залі не регоче,
хоч це звучить як анекдот.
Оратор «з блиском» відчитався
і при кінці сказав усім:
– [i]А хто покріщення злякался,
усєм вірьовкі раздадім.[/i]
У залі – гробове мовчання.
Ніхто не скаржиться. Проте
один поставив запитання:
– [i]А мило також роздасте?
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437326
рубрика: Поезія,
дата поступления 14.07.2013
І українцям золоті палати
на власних горах тягнуться до зір.
І поки з українства можна мати,
його в них і помітно до тих пір.
І впевнені найбільші патріоти –
господарі в державних закромах, –
що всі ми – ЗА і нізащо – не проти,
пустити спільну власність по руках.
Бо в нас такі оригінальні Ради –
регіональний синтез КПР.
А ми неначе цьому і не раді.
Наснідались меню своєї влади,
то, може й, пообідаймо тепер?
А на закуску у нові стратеги
прийде якийсь черговий обормот,
аби прийняти в драного колеги
обломки збанкрутілого Ковчега
на мисі профанації – Дефолт.
Бо ми ж їх ніби з тим і обирали,
аби не допустити дисбаланс,
якби одні від інших більше вкрали,
ніж може забезпечити Донбас.
І множаться нарциси у палацах,
в них – прапор, герб, і гімни, і пісні,
і право самовизначення націй,
і для зарядки – персональні пні.
І ніде дітись нам від переможців,
якщо свою підкову не знайшов
або не зняв з народних підошов...
Пишаються нащадки комсомольців.
Але чекайте в гості запорожців.
Ще вміють хлопці
наламати дров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437298
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.07.2013
Хочеш віршика мого?
Не розказуй усім.
Я тобі про[i] нічого[/i],
все що хоч розповім.
Не на будь-яку тему,
а на плач , і на сміх
ми, –[i] нічого[/i], живемо,
трошки менше за всіх.
А в цей час на планеті
є незнані світи
і під сонцем поети
від його теплоти.
Бо на сонці, звичайно,
надзвичайна жара.
Кажуть, – [i]людям нормальним
теж під сонце пора.[/i]
Через спиляні брами
повз казенні пости,
між чужими дворами
відкривати світи.
Де наш азимут – сонце
по маршруту сусід,
і забудьмо віконце
через ґрати на схід.
Стане в новому світі
все доступне для всіх
і не будуть ділити
на чужих і своїх.
Нам ще вистачить місця
у правдивих казках.
Засинай і не бійся.
Все хороше – у снах.
[i] – Як живеться?
– Нічого.[/i]
Нам усе ніпочім.
Вивчив віршика мого?
Розкажи його всім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436644
рубрика: Поезія,
дата поступления 11.07.2013
Строго не суди, що сповідаюсь,
та не каюсь все-таки в гріхах
і в світи зажурені вертаюсь
по веселих, власне, берегах.
Юні роки смеркли за лісами.
Та воскреснуть кращі з них по днях
в тім краю, де спільними шляхами
в синю школу бігли за знаннями
по дитячих босих берегах.
Що збулось − у вирій відлетіло,
кращі мрії − на семи вітрах.
Залишилось те, що ніби снилось.
Може й ти вві сні мені явилась
на благословенних берегах.
А можливо, ранньою весною
проліском в засніжених лісах,
що вражає першою красою,
образ виник твій переді мною
на моїх весняних берегах.
Може, літом? Зайцеві гостинці
з лісу ніс. А твій проходив шлях
з поля до струмка біля криниці.
Лиш тобі − дісталися суниці
і щасливчик, зниклий в берегах.
Чортеням лукавим поглядає
дівчинка із пальчиком в зубах.
Співчутливо:
[i]− Ти її кохаєш?[/i]
Що дитині скажеш:
[i]− Я не знаю?..
−...Знаю? ...Знаю! −[/i]
Радість в берегах.
Жовта осінь радість остудила.
Не для мене чортики в очах.
Все одно, не вміючи, навчила
тамувати біль. Надій вітрила
ще чекали весен в берегах.
А зима? Хоч раз, та звеселила
чиста, чи й нечиста, може, сила:
в новорічних іграх на пляшках
рибка золота мені служила,
три бажання, (три, підряд!) здійснила,
а уста зустрітись не уміли.
Був мороз на сніжних берегах.
Полонили гоголівські ночі...
Дивне щастя − бути в цих боргах,
що й донині сняться любі очі,
сміх i смуток, жест i рівний почерк –
ось і всі сліди на берегах.
Біль прощання досі серце ранить.
Жовті квіти у твоїх руках
від душі на довгу-довгу пам`ять,
що пророцтвом поміж нами стануть
на майбутніх наших берегах.
Та й зів’яли безпорадні роки,
відцвіли, як трави в тих лугах.
Все пройшло. Вітрила одинокі
опустились на воді широкій,
на Дніпрових тихих берегах.
Що тепер зізнання ці спізнілі?
Що знайдемо у гірких словах?
Може душі й мали спільні крила,
тільки цього ми не розуміли
на своїх безпечних берегах,
де дороги наші спотикались.
Щедра доля зводила в містах,
та недоля також залицялась.
I дороги знову розростались
тереном на диких берегах.
Знаю, що не був твоїм героєм
і не мав достойних переваг,
і що сильні переваг достойні.
І снують жалі джмелиним роєм
на осінніх наших берегах.
Кажуть, [i]− Не судилось.[/i]
І обоє
пов’язали з іншими свій шлях.
Все найкраще сплило за водою.
Так гора не сходиться з горою,
що стоять на різних берегах.
Все ж, буває, щастя усміхнеться
жмутиком суниць в твоїх руках,
поглядом твоїм у літніх снах
і луною серце відізветься,
як колись, от тільки стежка в’ється
по крутих гранітних берегах.
І неждана зустріч над Невою,
і причали, й пристані в портах,
де вінчає час жалі з журбою,
і листочки, списані тобою –
кануло безмовно в берегах.
Ти, мов казка та, що не здійсниться.
Пам’ять серця оживе в піснях.
Будь завжди щаслива. Хай Жар-птиця
і тобі хоч інколи присниться
на казкових рідних берегах.
P.S. Все – як сон:
і десь, під ліхтарями,
жовтими німими кольорами
тужить площа − теж розлуки знак;
білою тогою на річках
розляглись над тими ж берегами
теплі і пронизливі тумани;
все завмерло на старих місцях;
марить Лавра, на сторожі − брами;
сплять атланти, леви, істукани,
вулиці, розведені мостами,
що не скоротили поміж нами
шлях на віковічних берегах.
* * *
Не вини, що надто вже стараюсь
роз’ятрити у глухих серцях
радість чи журбу, що нам дістались,
що піщані замки уявлялись
лиш мені на власних берегах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2013
Яке добро, що є дощі на світі –
рясна та щедра Божа благодать.
Це ж тільки уявити? Сонце світить,
висить зелена куля на орбіті,
шумлять вітри і зливи шелестять.
І треба скрізь Всевишньому поспіти,
і часом так полити де-не-де,
аби згадали непослушні діти,
що був потоп і Божий суд гряде.
Он величезна хмара – Україні,
де чути какофонію звертань.
І дивно Богу, що в одній родині
всі душі в шрамах від дурних змагань.
Ті – войовничі, інші – пустомелі.
А ті зрадливі, хоч не помічай.
А одностайних – посели в пустелі,
вони і там собі збудують рай.
[i]– Який розгардіяш у ницих душах...
Кому ж це я доручу свій престол?
На кого знову уповати мушу? –[/i]
І тішиться Сатанаіл-Еол.
Цей годить всім – неправим, крайнім, лівим...
І поки сумнівається Творець,
вершить погоду дух осатанілий
і гонить хмари в Бескид.
Навпростець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2013
У різних пар по-різному буває.
Та ми на світі певне не одні,
кого нічого більше не єднає,
крім того, що не хитрі, а дурні.
І хоч від цього ліків є немало,
гріхів– ще більше, Господи, прости.
Та зрозумій же, я не хто попало,
якщо в моєму серці тільки ти.
Єдиний спосіб тішитись на світі,
коли одне до іншого гребе.
А ми, як надто хитромудрі діти,
перехитрили тільки-но себе.
І жаль чогось незнаного між нами.
Та вперто взявши серце на замок,
викреслюємо, писані роками,
рядки життя з майбутніх сторінок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2013
Шалений світе, годі вже спішити.
Вже все давно сплюндровано – на -[i]во![/i]
І тільки й світить душам посполитим
Великдень, Вознесіння і Різдво.
У перше свято – великодні дзвони
несуть по всьому світу благовіст,
що Бог один і за Його законом
тут кожен тільки тимчасовий гість.
І треба лиш на себе уповати
в юдолі зла, лукавства і біди.
Навчишся дарувати, а не брати,
душа в тобі пребуде назавжди.
А друге свято – то душі спасіння
у тому тілі, до якого звик.
Та лиш тоді можливе Вознесіння,
коли ти весь належиш до святих.
А третє свято – мудрості повчання,
що скільки б не заточувався раз,
приречений на славу чи заклання,
достойно знісши всі випробування,
ще зможеш народитись повсякчас.
І в кожнім святі є присутня Жінка –
Надія наша, Віра і Любов,
нагадуванням, що для чоловіка
не гріх за неї проливати кров.
Тепер спустись на землю, небораче.
Оглянься, що на світі натворив
і чий клинок за правду освятив?
Чи є в тобі щось лицарське-козаче,
чим твій далекий пращур дорожив?
Дивись, тобі дається все з натури.
Он на престолі вже усівся хам.
Пручаються недобитки культури,
а їх гамселять злидні фізкультури,
впускаючи Московщину у храм.
Он і лукаві прославляють Мекку.
А де ж твоє сховається єство?
Віддати душу д́ідькові так легко.
Але триває в душах торжество.
До Воскресіння світу ще далеко,
і в храмах не кінчається Різдво.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435696
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 06.07.2013
Падають яблука з віт за вікном.
Зорі ж не падають з неба?
Треба мабуть попрощатись зі сном.
Ніч роздивитися треба.
Скоро ось папороть викине цвіт.
Є ще на що сподіватись,
поки стежина веде до воріт
і не прийдеться вертатись.
Ніч охопила в обійми тісні
сонну туманну долину.
Кумкають жаби про думи сумні
яблуні, груші, калини.
Он мої друзі у тиші нічній –
все, що нажив наостанок:
місяць, зірки та пташині пісні,
поки настане світанок.
Яблука смачно біліють в росі.
Що нам, бурлакам, ще треба?
Папороть є, є земля на осі,
цвіту – півсвіту на сторони всі
ще не розкрадені з неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435686
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2013
Все вимагає кропіткої праці.
Свобода й воля тільки цим живуть
у вирі боротьби за право націй
серед племен впізнати власну суть.
На перехресті різних філософій
Русь-Україна страчена не раз.
А скільки є на світі ще утопій,
які не зрушив історичний час.
Нас руйнували яничари, чвари,
любили зайди в не своїй землі,
Та ми нікому не були до пари,
аж поки не пішли у москалі.
Тепер аж захлинаються канали
устами шовіністського сміття,
аби і ми під дудку проклинали
тих, хто за нас поклав своє життя.
Про це вже й говорити не охота,
що нам, рабам, з панами легше йти,
куди не ходять власне патріоти.
Нам легше плазувати і повзти.
То й досі не вилазимо з болота,
куди нас тичуть мордою брати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434415
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.06.2013
Ще ніч не висипала зорі
і тепло дихала земля,
тікали у луги поля,
і сонце падало за гору...
Проста сільська ідилія:
над річкою, на косогорі,
вдивляючись в цю літню пору,
сиділи двоє – ти і я.
Так, як за партою сиділи,
багато літ тому назад,
коли не знати що кортіло,
але тягнуло до принад
байдуже – справа це чи зліва.
У ситуації такій
потрібен був надійний сторож
і досвід явно не сільський.
І от не всиділи ми поруч,
та й ...
Покотилися роки.
На кожній власній довгій ниві
більш розгубили, ніж знайшли.
І аж тепер цілком щасливі,
що просто поле перейшли.
Я все ще той збитошний хлопчик
і ти ще – не на виданні,
і вечір цей у холодочку –
колишній борг на вік в розстрочку –
не дошкулятиме мені.
Бо вже не буде на заваді
об’єкт захоплень чи зітхань
ні у садку, ні на леваді.
І ми радіємо насправді
всім, без надій і сподівань.
І жаль, що треба ще боятись
торкнутись ліктем, як колись,
коли ще страшно закохатись,
аби ніхто не зажуривсь.
Роки на осінь повернули,
та ця біда ще не лиха,
коли і цей школяр приблудний,
і ця школярочка прудка
втекли з уроків у минуле
дивитись, як тече ріка.
Розлились на чотири броди
блакитні води вдалині.
Там спить минуле десь на дні.
Тут свідки нашої пригоди
нарешті матимуть нагоду
підстерегти на мілині.
Поміж пошерхлим очеретом
бредуть по пояс навпрошки
засохлі верби, мов скелети,
що віджили свої роки.
А далі, де широке плесо,
засох чи вимок верболіз.
Все, що з дитинства варте сліз
нікуди з пам’яті не щезло.
І мов за руслом течії
в розмові теплій, задушевній
ми знову юні та зелені
вернулись на круги свої,
щоб дожинати літню пору
удвох. У затишку. В теплі.
Хоч і не мріяли ще вчора
пройтись босоніж по землі
і взяти найкрутішу гору
із найкрутіших на селі.
Вода полоще літню плоскінь,
а ми плітки – про все і скрізь:
що вже ось-ось торкнеться осінь
окремих гілочок беріз;
про невловиме десь за кадром, –
як не змінився облік твій,
як пахне в’ялий деревій,
як по стежках за перелазом
ми опинились, наче разом,
по різні сторони подій,
мов у старому кінофільмі,
де кожен грав забуту роль.
Ми змалечку у всьому вільні,
та певно волі необхідний
в душі зачаєний контроль.
І вабить ця багатострунність,
і наче хтось із висоти
підказує, –[i] забудь-прости
все, що наворожила юність…[/i]
Це бачу я і знаєш ти.
Та плинуть згадки на догоду
старим фантазіям без слів,
немов листки календарів,
розсіяні на чисту воду,
що пропадають назавжди
під плесом темної води.
Спостерігаємо природу.
Он першим планом біля броду,
розкривши пащу без зубів,
мов крокодил, вляглась колода,
сховавши хвіст між чагарів.
Заворожила темна врода
очима з-під кошлатих брів,
рябіє в пригоршнях вітрів
похмурим присмаком негоди,
крицевим згустком прохолоди
між віражами берегів.
Над водами цупке пагіння
дереться по горі крутій,
вдягає в зарослі густі
розхристане між віт каміння.
Ледь-ледь помітні тонкі чари –
листочків філігранний грим.
Прощається одне з одним
усе підібране до пари
і щось таке віщують хмари,
що годі впоратися з цим.
Бо й в нас така ж осіння криза
на злих терезах сподівань.
На серці – літо без вагань,
а ми в літах, неначе в ризах.
І це уже нема де діти,
мов павутиння легкий плин.
В тенетах бабиного літа
не так то весело радіти,
що ти одна і я один.
Що ми одні на всю леваду,
а ти, торкнувшись, ждеш, − [i]пробач.[/i]
Хоч це і смішно, та насправді
обом так сумно, хоч заплач.
Хоч все вже є. Чого вже більше?
Хіба що сісти навпаки?
Ти притулилася б тісніше,
ніж дозволяють вже роки.
І щира відчайдушна сповідь
не мала б іншої мети,
ніж вгледіти осінній досвід,
як пізнє літо вберегти.
Та от тиночки й перелази
нагадують і свій резон
і проганяють нас до класу.
Не обдурити вже сезон.
Останнє сонячне проміння
нас проводжає з-під небес.
І з ним згасає потепління.
Ні, ще не вечір для сумління,
та світ дитинства не воскрес.
Не випито цілющий трунок
і навіть совість не гризе,
що – був би щедрий поцілунок,
то хтось розщедрився б на все.
І сміх, і гріх, що в пізню пору
не склали ми собі ціни,
і не страждали від вини,
що на десерт пішли під гору
збирати згірклі полини.
Пропише пам’ять згаслий вечір
десь в паралельному житті,
щоб мали хоч у забутті
таємну стежечку для втечі.
Усе кінчатись якось мусить.
І вітер яблуню обтрусить,
що вберегла плоди цей раз.
Достиглі яблука спокуси
були зависоко для нас.
Якби ж то розуміло серце,
що дика гречка – не полин.
До гіркоти не вклала б перцю
і не виводила б за тин,
і не приховували б марно
відвертих поглядів жалі,
і не заходили б за хмари
усміхнені уста твої.
Все відцвіло і відболіло.
Вже не кортить усе підряд
лоскотно, мрійно і щемливо,
як сотню літ тому назад...
Тепер один на косогорі
збираю плоскі камінці,
рахую цибухи в ріці...
Нема ні радості, ні горя.
А поки висипають зорі
над плесом тихої ріки,
на місці нашім пнуться вгору
такі зелені лопухи.
Покотяться за літом літо
над гладдю зелені й води,
і час зітре усі сліди:
твої – зберігши інкогніто,
мої – у безвість назавжди.
Аби здавалось, що насправді
на радість ближнім і громаді
нічого не було ніде
і ради правди де-не-де,
і ради цих живих пейзажів,
не мавши кращих репортажів,
я просто видумав тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434346
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.06.2013
Навчання – світло, а невчених – тьма.
Всі хочуть вчитись, та не хочуть знати,
що є розумні, а дурних нема,
яким не треба пам’ять загружати.
У наш стрімкий непересічний вік
теорія від практики далеко.
Дається те, до чого змалку звик.
У всякий вік навчатися нелегко,
але на те й родився чоловік.
Граніт наук гриземо від колиски,
аби вписатись в завтра і в тепер.
Та тільки всім лишаються огризки,
де всілись нові блазні з КПР.
А що, коли вже можна все купити,
тим більше – за вказівкою згори?
Виходять в люди, аби нас навчити,
як гризти антрацит, профессор́и.
Прийшли пани, яких земля тримає,
аби в людей дух нації не чах.
І горе тим, хто знову забуває,
за що УПА розстріляна у лісах.
Та цур йому – сумному і страшному,
що сто разів тривожило вночі,
на спомини прийдешньої душі,
аби підняти дух хоч би одному,
хто рідну мову в словнику живому
не розміняв на срібні дукачі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432631
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.06.2013
Отаборилось літо в полі.
Прийшли ясні погожі дні,
і кожен день дарунком долі
все посміхається мені.
З галяв рум’яняться суниці,
з яруг – вітання від грибів,
і в сни під музику на скрипці
такі злітаються жар-птиці,
що і не снилися журбі.
О! Ці короткі літні ночі.
Яка невимовна краса,
коли вдивлятись в небеса,
де зорі відкривають очі.
А вечори? А вечори!
Куди там гоголівським братись?
Такої страсної пори
на схилах Лисої гори
і Вій навчиться посміхатись.
А ранки? Ранки!
Сонця злети
з заграв над плесами води.
Туманом вкриті очерети
ще сплять. І дрюччями підперті,
вже просинаються сади.
І все це тут. І все це дома.
І проситься на сторінки
незнаний світ, усім знайомий,
щоб уміститись в ці рядки
вогнем веселки, звуком грому.
У гніздах – щебетом дзвінким,
в садах – достиглими плодами...
Пройдись над річкою лугами.
В воді – танцюють поплавки.
Дядьки, що смалять цигарки,
жонглюють вдачею й вудками.
І світле щастя з легких рук
дарують обрії навколо,
де скрип, гудок, тихенький стук
включають звичний перегук
без диригента чистим соло.
І знову – браво! І ура!
Шумить, вирує наше літо,
і нам ще є чому радіти,
що підростає дітвора,
що душу є кому зігріти,
що нас в селі ще ждуть батьки,
що є з ким дітям зустрічатись,
що є де людям спілкуватись
на українській залюбки.
Це – наша схованка на світі,
де нас Небесний стереже,
в піжмурки бавлячись з блакиті,
де смішно інколи:
– Невже
співають жайворонки в житі,
стрибають зайчики в зеніті
і сходить сонце в негліже?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432596
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.06.2013
[i]«Жили-были старик со старухой...»
[/i] О. Пушкін
Досади не сховаєш
на програних бігах
у грі, в яку ти граєш,
на спалених мостах.
І зорі ті ж на небі,
немов краплини сліз,
і їде не до тебе
Чумацьким шляхом Віз.
Пішло життя циганське:
і щастя – нарозхват,
і звичаї – поганські,
і з совістю – не в лад.
На ріднім попелищі
чужинські прапори...
Та погляди – все вище
з безодні догори.
Ще є на що дивитись
он там − на небесах,
щоб гіркотою впитись
від спраги на устах.
Дарма, що не всихає
від щедрості рука,
коли не помічає
корчмарка чумака.
Де впаду, там ночую
без ремствувань та сліз.
Дивлюсь, як чумакує
пустий Великий Віз.
Зносилася упряжка,
і колесо скрипить.
Тобі в сідлі не важко.
А хто ж охляп сидить?
Розпрігся видно карий?
А ти не поганяй.
Коней на переправі
у старість не міняй.
Дивись, уже й буланий
зривається вперед.
А я від вас відстану,
змагатися – не мед.
Вже й зорі – ген за вами,
мов іскри з-під коліс.
Завис над парканами
донизу дишлом Віз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432460
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2013
1
Журиться вдова непосидюща,
що не бачить прикрощам кінця,
що вилазять боком рідні кущі,
що не тішать православні пущі.
Треба десь поближче до Творця:
2
[i]– Дожилась, –[/i]
аби лишень скоріше
вирішити весь пакет проблем:
[i]– Помандрую. Там не буде гірше.
Де ж іще шукати місць святіших,
ніж Єрусалим чи Віфлеєм?
Вік жила в своєму закапелку.
А тепер, як мріялось, лечу
в край обітований та далекий,
де – на зиму гніздяться лелеки,
і – на щастя є «Стіна плач́у».[/i]
3
Від безмежжя вражень притомилась.
В решті решт дійшла і до Стіни,
до Стіни тієї прихилилась,
помолилась. Може, й помилилась,
не згадавши про Господню милість,
що для всіх нараяли сини.
В пам’яті десь глибоко зненацька
зблиснула зоря полин-трави,
і мов шабля нищівна козацька
викреслила все із голови.
4
Тихо опустилась на коліна,
мов найближча із усіх колін.
Перш, ніж відзвучить в душі:
[i]− Амінь, –[/i]
бачу ще похилену калину
і думками на Вітчизну лину,
[i]− Боже, збережи нам Україну
мудрістю прийдешніх поколінь.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432425
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 19.06.2013
Покликав би, якби мене почула,
побіг би сам, якби напевне знав,
що ти мене ще й досі не забула
на чорний день, що ніби не настав.
То чом на чашку кави не заскочиш,
як водиться в людей вряди-годи,
коли не знати, хочеш чи не хочеш,
щоб хтось тебе покликав назавжди?
Вже знову є про що поговорити,
як нам чекалось-скучилось обом
і як нам далі в цьому світі жити,
коли одні обов’язки кругом.
І треба буде думати-гадати,
чому не зачиняємо воріт,
коли здається треба небагато,
аби обняти знову білий світ.
Чому ти сумно голову схилила?
За стільки літ вже кожен відстраждав,
коли була відкритою могила,
в якій для інших суджений лежав.
За ближнім не поплачеш для годиться,
коли навіки лик його застиг,
і на роки лишилась таємниця,
що він хотів сказати
і не встиг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431896
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 16.06.2013
Мету і ціль
завжди потрібно мати.
Коли трудящих кликала земля,
щоб мінімум колгоспний доконати,
вони дітей лишали біля хати
і вдосвіта виходили в поля.
Ще буде осінь. Вдосталь ще прощання.
Нікого участь ця не промине.
Та тільки жаль, що гріш ціна старанням
сліпих рабів, що вперше і востаннє
так само не помітили мене.
Не треба розсипатись у верлібрах,
сміятись сонцем, плакати дощем.
Хіба поможуть білі вірші в бідах
під чорним продірявленим плащем?
Все буде так, як завжди має бути,
в які б нас не закинуло краї.
І хоч все ближче грішним до спокути,
якщо мене повинні десь почути,
то ще потрібні віршики мої.
Для більшого не вистачає хисту,
і слави не потрібно ні на гріш.
Тепер би ближче до джерел дитинства,
де спокусивсь колись на перший вірш.
Нема за що приставити до стінки,
хоч колючками ближніх діставав.
На глибину не тягне там, де мілко.
Чого мудрити? Треба рівно стільки,
аби розумний між рядків читав.
Досадно тільки, не проб’ється в люди
все, що старанно списує перо
зі сторінок життя. Та завжди буду
із тими, хто сповідує добро.
З людьми, що цінять віршики і прозу,
і день ясний, і казку про любов,
для кого я не становив загрозу
тим, що відкрито правдою колов.
Зупинимось, хоч марно намагатись
вдавати, що стоїш супроти всіх.
І на сліпих надіятись не гріх.
На вищих рівнях є кому змагатись.
Та от біда.
За розум пізно братись
без участі прихильників своїх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431866
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.06.2013
Пиши мені. Інакше – як почую
чи тихий сум, чи радість – між рядків.
Тоді і я тебе заінтригую
одним рядком на кілька дієслів.
Постукай в двері. Я завжди відкрию
і гляну в очі злякані, сумні.
Ти зовні все ще схожа на Марію
і цим колись подобалась мені.
Тепер проси, чого від мене хочеш.
Та тільки знай, стараєшся дарма,
бо той струмок уже не перескочиш,
що вчора загатила ти сама.
Тепер кажи, – [i]прости мене за зраду,
що підкосила щастя для обох.[/i]
Я можу зрозуміти. Ти не рада?
Та як простити? Адже я не Бог.
Тепер молись, бо як же я без тебе,
такої непотрібної собі?
Я б теж молився, та гнівити небо
не можу вже дозволити собі.
Та все ж, поклич, щоб небеса почули,
що ми розрахувались до гроша,
аби тепер ніколи не забули,
що в нас на двох була одна душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431729
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2013
Безжалісне – не за горою,
і вистраждане відцвіло
поезією та любов’ю…
Либонь це було не зі мною?
Невже це насправді було?
Від ніжності шалу дзвінкого
в спокусах на лезі ножа
до жмені по-справжньому свого,
в якому немає нічого,
чим тішиться доля чужа.
Хіба-що недоспані ночі,
і проспані в мареннях сни,
і руки, і чари дівочі,
і близько довірливі очі,
що кличуть відлунням весни?
Чи та переповнена міра
на радості грішні і злі,
чи злом перекручена віра
що разом з інстинктами звіра
утрачений рай на землі?
Чи може слабкі сподівання,
мов сполох нічних міражів,
на зустріч єдину й останню,
щоб мати якесь оправдання,
що ніби надією жив?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431649
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.06.2013
[i]Как бы нам повеселиться,
не взгрустнув от разных бед?[/i]
Перефразований куплет
Злоба дня на вічні теми,
що дістали аж тепер,
і не вирішать проблеми
ні Союз, ні КПР.
Ой, чого так гидко-бридко,
хоч і горе не біда?
Бо як вигляне сусідка,
кисне в горщику вода.
Треба жити гарно, звісно,
а живеться без пуття –
прісно, пісно, несумісно
із законами життя.
День безрадісно минає,
поки маєшся один.
На чуже не зазіхаю,
тільки тісно як в трамваї,
поки дуло – через тин.
Неможливо бути разом,
там, де в лінію – кілки,
де командує зараза,
а повинно – навпаки.
Та в законному порядку
дивуватися не слід.
Поки заскородиш грядку,
надлишкового достатку
не сховаєш від сусід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431334
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.06.2013
Від мук душевних краще не вмирати,
та видно не сховатись нам від бід.
Досадно, та лишилось лиш зітхати,
що не оборонивсь навколо хати
від заздрості та підлості сусід.
Жорстокість ближніх через загорожу,
знайома людям тисячі століть.
Для чого Бог звалив на нас цю ношу?
Від чого в людях ця тваринна злість?
Життєвий досвід доконає думка,
що так було і буде так завжди.
Випробування підлістю – наука,
що мало натерпівся за труди,
що дощ любив та вітру перегуки,
що ремеслом натруджувались руки,
що дбав для внуків чистої води,
що не співав осанну охломонам,
що не терпів ні жаб, ні віслюків,
що нудила кацапщина червона
і дух її тяжкий для трударів.
І що від лома в нас нема прийому,
щоб захистити правду і добро.
Лукавим наші слабкості відомі –
не в них, а в мене будуть не всі дома
і буде сите чорне їх нутро.
Відвернуться і друзі старовинні,
яким не це потрібно для душі,
бо не про це співати ми повинні,
коли – веселка, сонце і дощі.
Переживемо й це, як стужу й грози.
Інстинкти зла не засіб для мети.
Хай буде сміх, бо не засвідчать сльози
ніякої твоєї правоти.
Такі часи нам підкотила доля.
Низам не бракне норову верхів,
і множиться державне безголов’я,
як між кущів занедбаного поля
занедбані будинки без дахів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431218
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.06.2013
Позаростали стежки та доріжки
понад левадою, попід тини,
де до недавнього баба Ониська,
щось виглядаючи, дибала пішки
за перелазом через полини,
щоб роздивитись, а хто ото їде,
хоч і насправді теж пішки бреде
в гості до баби, бо вже не до діда.
Хоч і насправді – нікого, ніде.
Скільки чекань і обіди на долю,
що не зайде хоч один чоловік.
Йдуть перехожі крізь бабу й тополю,
що наодинці вкорочують вік.
Пусткою – хата. І сором за себе.
Гарно вітався. Води не приніс.
В кожного стежка-доріжка до неба,
поки полин у дворі не підріс.
Хтось оживає наїздами в гості,
хтось доживає самотні роки.
Всіх порівняють колись на погості
не полини, то густі будяки.
Йдуть непомітно старі у могилу,
мов не було їх ніколи ніде.
Сумно дивитись на хату похилу,
де вже ніхто перехожих не жде.
Вицвіла писана тушшю об’ява.
Скільки надій ще недавно було.
Не посміхається доля лукава.
У полинах вимирає село.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431114
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 12.06.2013