| Сторінки (20/1990): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
[youtube]https://youtu.be/Q7JQYWJAASY[/youtube]
[i]Маємо, що маємо,[/i] – забудьмо.
Хай наснагу інше додає,
наше буйне стоголосе, – [i]будьмо![/i]
Отоді і маємо своє.
А ми такі, що нас не подолати.
У рідній хаті воля – над усе.
Ми козаки. Вітчизна – наша мати,
а віра перемогу принесе.
Як у лузі зацвіте калина,
оживає пісні таїна.
Залунає мова солов'їна –
заквітує і її весна.
А ми такі, що нас не подолати,
бо Україна-мати – над усе.
Ми козаки, атланти і таланти,
а рідна мова націю спасе.
І далекі велеси-бояни,
і мої діди із могікан
вийдуть ще сухими з океану.
І заграє море-океан.
А ми такі, що нас не подолати.
І поки Україна – над усе
ми маємо її обороняти,
а шабля нам свободу принесе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706949
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 16.12.2016
[b][i]І[/i][/b]
Лікує час, коли даємо відсіч
і маємо окрилене перо.
Але літа, помножені на вічність,
у результаті все одно – зеро.
Усе дає сіяюча надія,
а забирає віковічний Вій.
Лобами б'ються біси і месії.
А біль у тебе буде – головний.
І що із того, що міняєш пера
і нальоту міцнішає крило?
Од піонера до пенсіонера
усе уже у Лету утекло.
Ніхто до раю не малює візи.
І небеса очікують дарма
і тих, у кого долари й валізи,
і тих, у кого й шеляга нема.
[b][i]ІІ[/i][/b]
І що тобі дає маестро-майстер?
І заратустри, і еклізіасти
не відали самі, куди іти
і як іти, не маючи мети.
Кому ти не світи, кому не застуй –
свічею догораєш лише ти.
Ніде немає і не буде Феї.
Феєрією, казкою, зорею
куди не йди – очікує Аїд.
Ілюзія цієї епопеї
у мене, і у тебе, і у неї –
лишити по собі яскравий слід.
Не зупиняє колесо магічне
коловороту часу. Далебі
усе існує у новій добі:
реальне і уявне – утопічне.
І поки уповаємо на вічне,
то нащо епітафії собі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706720
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2016
***
Їхали ми їхали до себе,
бачили й не бачили себе.
Вірили й не вірили, що небо
в Україні – жовто-голубе.
***
Не оминають особливі друзі
моєї хати. Їду у село
і дізнаюся, – по усій окрузі
є таємниці нашого союзу
та ще й такі, що й гадки не було.
***
Маємо, що маємо. Новини
і трагікомедію подій:
чуємо ефіри щогодини –
їде у Європу Україна
і [i]не повезе[/i] у рік Новий.
***
Куди поїхати-податись,
аби не чути про війну?
Народу почало ікатись, –
[i]чи не пора уже здаватись,
аби побачити весну?[/i]
***
[i]« Он сказал, – поехали!»[/i] Поїхали…
Нас уже у космосі помітили.
Їдемо до лисого у рай,
поки «алконавти» ще не випили
моря з Волго-Дону по Дунай,
***
Весна Росії їде в БеТееРі –
везе Катюші( від Івана) «град»,
ракети, міни, кулі і холеру,
але не їде із війни солдат.
Не поділили й досі еСеСеРу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706563
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 14.12.2016
Чи то погода нами пише,
чи ми про неї кожен день,
коли душа на ладан дише?
Але не меншає пісень.
Зима мелодіями жовтня
манила цілий листопад
у дні і ночі допотопні,
а нині рухає назад.
І ніби тане, і не тане,
і замерзає на ходу
душа з душею на біду,
яка ось-ось і …не нагряне.
Засніжило усе неждане,
та знаю я, куди іду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705113
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2016
Ніщо поета не уб'є.
Не доконає і пошана.
Ранимі, чуйні на своє,
самі собі лікують рани.
І не болючі – по лиці,
і не смертельні, та у серце,
аби перемогти у герці
і не загоїти рубці.
О, дорогі і чуйні люди
гоноровитої крові,
які пишаються собою...
Вини поета не убуде,
аби не мухи в голові.
А білі тануть і зимою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705057
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.12.2016
[b][i]I[/i][/b]
Осіння Гея дихає зимою.
І це не дивувало би, якби
стихія не явилася такою
останньої і першої доби.
У перший день зими – часи урочі.
Не хочеться печалі без вини.
Бо що розпочалось цієї ночі,
триватиме до самої весни.
Іду по лісу, у якому бродить
овіяний легендою Борей,
що віє, навіває, і ворожить,
і уникає, як і я, очей.
Та є надія, що повіє дужо,
позавіває язву морову,
і ницих, і лукавих, і байдужих
людей, поміж якими я живу.
[b][i]II[/i][/b]
По колії, накатаній щороку,
уже не дожену я карооку,
що осінню нагадує весну.
Почимчикую ген у далину,
де без людей не так і одиноко
розвіювати білу пелену.
Не маюся оманою цією.
Нічого не взяла, не додала
до не чужої долі із моєї.
У іній кане осені зола.
І Берендей таємною лижнею
веде мене до кращого села.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704098
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 01.12.2016
***
[i]Учення – світло, а невчених – тьма, –[/i]
сентенція і їжаку відома.
Але навчатися – дурних нема
і, навіть, рідній мові, зокрема,
коли у темноти не всі удома.
***
Я [i]орфонеми [/i]не учив ніколи,
тому і каюсь, і караюсь я,
що є поети київської школи,
яких дратує епіка моя.
***
О! Є ціна шаленій боротьбі,
заради оживаючої мови.
Даруємо і людям, і собі
поезію воюючого слова.
***
Що мова розвивається,
відомо.
Але вона, сама собі на варті,
надійно захищається
удома.
Засмічувати видиме
свідомо
своїми «винаходами»
не варто.
***
Захищаю …армію свою,
і державу, і її основу.
І тому я заявляю знову, –
[i]на кордоні нації стою,
маю зброю – українську мову.[/i]
***
[i]Інакодумні, кривославні[/i]
жують освічені погани
насущний язиком повій,
допоки прісно і понині
душею злої України
орудує лукавий Вій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703876
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.11.2016
Гей би хліб та вода
у лихого кумира
типу дуче і Мао,
а то і Сосо...,
...а у постіль – какао,
”2,20” – до сиру,
у коморі – їда,
а на шиї – ласо.
І куди поведе
ця нова шайка-лійка,
за якою іде
рядовий ідіот?
Це відомо давно –
у кіно
і на дно,
де віщає базіка
і обрана трійка,
ну і їм на додачу
ретивий сексот.
Є у неї одно
завдання. Є задача:
роздягнути людей,
у яких є копійка,
і доїти – ледачим –
трудящий народ.
Лізуть у фаворити
осли і верблюди,
що уміють плювати,
і далі іти
із хліва до корита
і, ніби, у люди,
де керують юдеї
і жирні коти,
і корупція сита,
і юди усюди –
корифеї ідеї,
ясної мети.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703682
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2016
***
Орда [i]шанує[/i] Україну,
пасе, виховує, клює,
отямитися не дає.
Чекає на лиху годину,
коли у нашу домовину
іржаве ратище заб'є.
***
Як уособлення орди,
ми у історії не знані.
Тому, які це ми брати?
Тутешні ми. Вони – незвані,
одичавілі кривославні.
***
Сувора кубіта у мого сусіда.
У мене – біда не біда.
У нього худюща, скупа, завидюща...
Її не лікує ні віра цілюща,
ні чиста вода, ні пустиня, ні пуща...
Висотує гени орда.
***
Були віками прокляті ординці
батиї, темучини... Хан і пан…
І лях, і турок, і фашисти німці…
Але ніхто не в'ївся українцю,
як у кремлі кейфуючий пахан.
***
Бандерівці – це українці. Наші.
І кожен, ясно, націоналіст
від Сяну і до самого Сивашу,
де не ординець – це уже фашист,
а бувші наші – це рашисти Раші.
***
Типовий образ. Може і не він
у пам’яті існує як ординець
юдолі болю, пекла і руїн.
Але не піднімається з колін,
а на Майдані скаче українець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703420
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 28.11.2016
***
Не озираєшся ніко́ли
і ні́коли зайти у коло,
коли душа у самоті
і неприкаяна, і гола
у цій веселій суєті?
***
Не пересіяно на сито,
але у вірші перелито
жалі, печалі і журу.
І неабияк, а з, [i]– умру…,[/i]
не закусивши оковиту,
себе оплакує гуру.
***
Не помагають індульгенції́,
але путі устелені до раю.
Іде цивілізація до краю
і на удосконалення її
усе, що їде, прахом вилітає.
***
А москалі – це урки по природі
од рядового до високородій
і прісно, і донині, і тоді,
коли не воювали, і відтоді,
як ми служили у еРА орді.
***
Не армія, а́ волонтери
не влада, а укри-бандери
у нашій кишені на дні
стоять на заваді війні
нової [i]арейської[/i]* ери.
***
Усе ті самі арії із опер,
що означає: [i]віг-вам[/i] у Європу
і оргії до ранньої зорі,
а на горі – ті самі упирі,
яким не дуже допікає докір,
коли тамують горе матері.
[i]* – від Арей, давньоукраїнський бог війни і заразом бог миру. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703303
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 27.11.2016
А на Раші ми побили глека
і тому ми нині не свої.
Холуї
її
ведуть бої.
Те, що нам до успіху далеко,
знаємо самі, але не легко
бачити
амбіції її.
То вона орудує у Раді,
то жирує на чужій крові,
і нема нічого на заваді
нації овацій
і парадів,
поки має
«глюк» у голові,
що вона(у ражі ейфорії)
чадіє ідеєю кремля –
і потопу жде,
і чудасії,
що без неї кінчиться земля.
Ні жалю, ні гумору, ні сміху
ні душі,
ні пам’яті про те,
як і їй попало на горіхи…
Не уміє
ні у мирі жити,
ані воювати за святе.
І ніколи
не капітулює,
поки є єфрейторове, – [i]фас![/i]
«фейкове»,
юродиве –[i] атас,[/i]
у якої армія воює
за неволю,
а не за
Донбас,
за яку ніхто не голосує,
крім Кореї і Китаю...
Всує,
бо еліта Азії –
за нас
Та радіє, коли ми не раді
ані презу,
ані нашій Раді,
де і досі є
її
[i]носи*[/i],
*хоч і знає, що самі ми звані
зводити рахунки на Майдані
з носіями зради і яси.
І кейфує, що її
Європа
уступає місце кацапні.
і лютує, що пітекантропи
в Україну
й досі
не в’їзні.
Ой Росіє, все у тебе файне –
і молочні ріки, й[i] киселі[/i],
і не дуже п'яні москалі,
але рило
дуже
неохайне.
Ти така смішна,
коли печальна
на моїй
руйнованій
землі.
* – синонім зрадництва за одноіменним прізвищем батуринського полковника.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703251
рубрика: Поезія,
дата поступления 27.11.2016
Якщо на тому світі,
у астралі
реальні сни: і квіти,
і печалі,
а у саду – всі радощі мої,
я житиму іще,
як і живу донині
і вітром, і дощем,
весною – у долині,
де є любов, і щем,
і плай, і кураї –
мої аі*
на тихій полонині,
коли о тій
навіяній годині
я обнімаю
талію її.
[i]* - міцний напій, модний у поетів срібного віку.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2016
***
Не розумію логіки, буває,
з якою мій колега виступає
і за якою добачаю толк,
і по якій лупцює молоток,
з яким у підсвідомості гуляє
натура у традиції – совок.
***
Люблю я критику мою,
мої – само собою – вірші,
а як себе не видаю,
то і за мене інший пише.
***
Розвіюю розчарування,
скасовую самообман,
що істиною є останнє,
але уїдливе повчання,
яке почує графоман.
***
Віддаю себе на муки
як месія і поет.
А коли умию руки,
буде – Аз, омега, …буки,
а Пілатові – сонет.
***
Не маю я претензії до феї,
що пришиває ярлики поетам,
вражаючи не силою ідеї,
а латкою, пришитою до неї –
притягнутим за вуха діалектом.
***
Ні щіли́ни між рядками,
рими майже ідеальні,
але роздуми …банальні.
Шите білими нитками
не таке й оригінальне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702815
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 25.11.2016
Що не кажи і як не лайся,
а не очунює народ.
Є в України три нещастя –
політики чужої масті,
Росія і лихий бомонд.
Нема від першого рецепту,
коли скалічена душа
не відає, що їй чужа
позиція анахорета –
злодіїв гнати од коша.
А друга – це взірець держави,
де процвітають холуї,
нувориші-багатії,
її релігія лукава
і [i]всюдисущіє[/i] її.
А далі третє й не останнє:
копита й роги сатани,
корито – куму, мани – пані,
богема рвані і чини,
та кисельови на екрані,
і у нірвані – пахани.
Усі щасливі, що Майдани
не зализали наші рани
і до ладу́ не привели.
Ми залишились, де були,
коли вели усіх до ями
гібридні єви та адами.
І не покаються осли,
яких очікує Майамі,
що долари тасує дама,
а на казні –
одні
орли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702689
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2016
Засіває бурею циклон
не перелопачені райони,
де на ладан дихає озон
грозової і сухої зони.
Побуріли трави та кущі
і суха ожина догорає.
Цикли – суховії і дощі,
а потопу поки-що немає.
Пів-лопати прийняла земля.
Півсела орошені сльозою.
Пріє переорана рілля
інде кров’ю, де-не-де водою.
І антициклони навісні,
і циклони хмурі і гарячі –
це лише оказії на дачі.
А чому поезії сумні?
Бо убиті двоє на війні
і немає іншої удачі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702252
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.11.2016
***
Телешоу на рівному місці.
На Росії герої-чекісти
на пайку у богеми-шпани,
а поети або журналісти –
диверсанти або шпигуни.
***
Історія Росії – істерія,
кіно у заповіднику брехні:
імперія на здибленім коні,
зміїні ЗМІ, воєнна ейфорія…
Одичавіє! Але є надія,
що ця не завойована повія
сама собі програє у війні.
***
Зачаїлись патріоти.
Ані, – [i]Пу![/i] Ані – [i]Пу-гу![/i]
Ніби – [i]за[/i], і наче – [i]проти.[/i]
Свічі – Богу, душу – чорту,
а Перуну – кочергу.
***
Воно іще чекає еФеСБе,
аби «інакомисліє» карати.
І не біда, якби їх не багато.
Та поки [i]вищий нижчого скубе,[/i]
то шельма оправдовує себе,
коли у всьому інші винуваті.
***
Зі своїми ужитись не легко.
І немає табу кацапні,
поки урки воюють і зеки.
І у цій азіатській війні
не побити із Рашею глека
удається Китаю й Чечні.
***
Уміти треба – жити каючись,
і не боятись висоти,
і вибачатись, ображаючи,
і ображаючись, могти
до Бога істини іти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702036
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.11.2016
Поля уже напоєні водою,
і не минає осінь золота.
І є надія, що не за горою,
навіяне холодною зимою,
зігріє у остуджені літа.
І до весни нової недалеко.
Навідають освоєні місця
і суховії, і гаряча спека,
і їхні оволожені «ремейки».
Немає у ротації кінця.
І щозими, очікуючи літо,
гаптує фея піднебесне сито
у наші традиційні кольори.
І будемо ще мріяти і жити,
а у зеніті буде майоріти
палітра високосної пори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701905
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.11.2016
[i] « Кому – солі до бараболі,
кому – три снопи вітру в полі,
кому – пушок на рило,
а дядькові Кирилові – крила.»[/i]
І. Драч
Мені минає не десятий,
а я усе пасу ягнят,
жалію чайку й чаєнят,
люблю один чумакувати
і не умію я літати.
Тому і крила не болять.
А находився я од пуза,
коли літати не умів,
але до вирію хотів.
Не доганяю чорногуза,
але коли я чую Музу,
то я до неї …полетів.
Дарма, що це було далеко.
Вона в поезії жила
обабіч озера, села,
де ще немає іпотеки…
...………………………..
І не дарма мені лелеки
подарували два крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701804
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.11.2016
Коли ти ще була малою,
тобі співав я, – [i]баю-бай,
рости, дитино, Бог з тобою,
а ти татуся доганяй.[/i]
І досі інколи лунає
дитяча арія твоя, –
[i]уа-уа! [/i] І до Дунаю, –
[i]ау-ау! [/i]– гукаю я.
А як іще мені гукати?
Я на своєму рубежі,
а ти на іншім віражі
уже переганяєш тата.
І як мені не пам'ятати,
що ти – луна моїй душі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701478
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.11.2016
Знову у пущу далеку
линуть крізь ночі і дні
парами – білі лелеки,
і чорногузи – одні.
Ночі і дні – епізоди.
А у еліти – літа.
Перелітає за воду
осінь її золота.
Птахи високого лету
знають, що небо дає.
Барди, паяци, поети
чають уміти своє.
Сіре вибілює чорне
зранку до заходу дня.
Ночами білу ворону
чорне клює вороння.
Масті козирної мало
мають бубнові низи.
Мало що з неба упало,
поки тасують тузи.
Дами себе поважають,
мітять своє королі,
ну, а валети ламають
піки за них на землі.
Фауна інде міняє
і болота, і гаї
на осіянні краї.
І як лелека, шукає
вирію. Та не чекає
інша порода її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701275
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 18.11.2016
Перемагає дієслово!
І знає не один поет,
що солов'їна наша мова
і Україна калинова –
неперевершений дует.
Одна будує, інша дбає
і дім, і націю свою.
Одній без одної немає
ані мети, яка єднає,
ані удачі у бою.
Одна за іншою ридає,
коли чужа біду несе.
А інша радує і знає,
що ні на що не проміняє
оте, що в неї – над усе.
І хай ікається на Раші,
коли доп'є чуже вино –
не вип'ємо з одної чаші
за убієнні душі наші,
якщо обоє – за одно.
Якщо обоє – мова тата
і Мати наша дорога
уміють душі лікувати,
і одна одній помагати,
коли роз’єднує яга.
Одна сіяє, інша – сяє
у низині, на висоті.
Навіщо гори золоті?
У світі кращої немає
од неї у моєму краї
і не буває – у житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701127
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.11.2016
Даруйте мені, Президенте,
що я не із того почав,
не ті виділяю акценти
у ролі слуги й опонента
народу, який Вас «обрав».
Від імені цього народу,
як і на Майдані, стою
за волю його і свободу,
і за …незалежність мою.
І це означає сьогодні,
що як і тоді, не за Вас
ішли у єдиній колоні
герої небесної сотні
у пафосний діями час.
Немає у мене акцизу
із хмизу багаття сім’ї,
але запитаю її, –
а де ото[i] голуб ваш сизий[/i]
ховає маєтки свої?
А, може, далекі офшори
це наша надія одна –
корупція нас не поборе,
аж поки триває війна?
А, може, усе було всує,
що нині ніхто не рятує
і не розуміє ніхто, –
чому воно не атакує,
придумане Вами АТО?
Якщо попадає у точку
оця рокіровка ідей,
чи це не війна у розстрочку
із тисячами смертей?
Якщо у народу є право
на те, що Закон ухвалив,
то де на ахметок управа?
Чому я годую державу –
цей онкологічний нарив?
Очікуєте компліменти?
Та їх може бути і сто,
та лише із того моменту,
коли не вмирає [i]...ніхто,[/i]
за те, аби Ви панували
із того моменту, як ми
за волю не душі поклали,
а шанс – називатись людьми.
Ми ще повоюємо, доки
узріємо води мутні,
де всі довоєнні потоки
стікають у руки одні.
[i]Ці руки нічого не брали! – [/i]
ми чули уже і не раз.
Вони лиш медалі чіпляли
та ще приголубили Вас.
І Ви не упали із неба,
навіяні, як на духу,
і трактора навіть не треба,
аби осягти, – [i]ху із ху.[/i]
Ми раді і пресі, і Раді,
що Вам не дає одкоша,
що братія Ваша при владі
дорізує нас без ножа.
Усе обіцяють, хороші.
А Ви їм на це, – [i]ні-гу-гу.[/i]
А уряд міняє на гроші –
[i]калоші на босу ногу́.[/i]
Нехай канцелярія пише,
аби годували її.
На ладан ще мало хто дише –
шість арів дають врожаї.
І маємо кожному чину
за гроші у банці на смерть
не зайві – свої! – два аршини
від імені [i]лєрок і петь[/i].
Усі «найбідніші» – до каси!
Немає ату або вет.
І Ви їм готові щоразу
подвоїти ще – на буфет.
Гуляють мільярди де-юре
та все у кишені одні.
У друга і п'яниці Юри
нема індульгенцій шпані.
Бо ви не за мир, а за дружбу
великих злодіїв-братів,
то маєте дяку за службу
і піт – на чолі ворогів.
А ми – наче із підворітні…
А ви – у параді лампас
формуєте клани елітні,
і клоуни є про запас.
Субсидії ллються рікою
і в уряді – [i]повний атас![/i]
З протягнутою рукою
протягнемо й ноги за вас.
Бо нації мало що треба,
коли основного нема.
А треба, підемо на небо.
Однаково буде зима.
Нічого. Майбутнє – на носі,
надії усі – на морози.
Прикусимо злі язики.
А люди узріють, таки,
хто нехотя дує і досі,
та все – на чужі вітряки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700720
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 15.11.2016
[b][i]І[/i][/b]
У полі віє хугою-пургою.
Посивіли дерева і трава.
Але цією ранньою зимою
ще диригує осінь дощова.
І на її пюпітрі щогодини
і що-не-день – новий репертуар:
то об’являє фуги хуртовини,
інде опереджає роковини,
а то назад гортає календар.
Не виплакані арії із опер
цієї симфонічної пори,
і, чинячи зимі шалений опір,
жовтогарячі, та бліді і мокрі
ще майорять осінні прапори.
І чуються нечувані мотиви.
То соло сюр, то шоу увертюр.
То буревій, розпелехавши гриви,
як огир б'є копитами алюр.
Що не чекай, а пізно або рано
і морозенко запряже у сани
булану, і гніду, і ворону,
а далі черга віхоли настане,
яка огорне мрякою тумани
і одягне у білу пелену
пейзажі й декорації казкові...
Почуємо рапсодію зимову,
її поліфонію затяжну
і на волинці місячну сонату...
І завітає гостею у хату
снігуронька, і занесе дари
улюбленець всієї дітвори –
із палицею – дідо пелехатий.
І, може, подарують меценати
забуті новорічні вечори.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Зима іде із півночі і сходу.
Не помагають західні вітри,
і явно остогиділо народу,
що не утихомирює погоду
хороша міна на лиці у морди
і не така її манера гри.
Принесене чумою моровою
те саме, що украдене зимою
у осені – даремна суєта.
Але Кощій із торбою-сумою
існує. І не осінь золота,
а насуває золота орда,
на іншій території якої
одна яса і темрява густа.
У пам'яті малюємо ще казку
із контурами довоєнних мап,
і приказку, і лиховісну ласку
тісних обіймів і медвежих лап.
Десь вибухають карлики-гіганти
і на землі з'являються мутанти,
яких немає навіть у Перро.
І Лоухі* Ягою заглядає
за Калевалу*, де ще сонце сяє,
а Сампо* перемелює добро,
за сині води моря і Дунаю,
за Гоголевий, а не [i]наш[/i], Дніпро,
який і досі юний і широкий
у [i]їхнє[/i] море [i]чайок[/i] не жене.
Мотаються сороки білобокі,
сова, буває, крилами майне,
або ворона на вербі високій
очікує скоромне і смачне.
А іншого нічого не буває,
хіба що засумують упирі
на Лисій [i]маргаритиній [/i]горі.
І очамріла пам'ять умирає
зимовою луною попурі...
[i][b]ІІІ[/b][/i]
Але зима лишається зимою.
Учора обіцяли снігопад,
а там і рік Новий не за горою...
Аби не кулі… І якби – не град.
Нехай і не поезія, а проза:
у синій іній заснують морози
узори віт і білі килими,
і на вікні мальовані мімози
засяють силуетами зими.
Її візаж, її мініатюри –
на дзеркалі хрещеної води.
І на новій грудневій партитурі
рефренами ударять холоди –
форте і п'яно на клавіатурі
голодної куті і коляди.
А на багату – обіцяють візи,
а не фермати і нові репризи
з діезами – [i]а ля[/i] і – [i]о-ла-ла,[/i]
а декому і оперні круїзи
аби у серці Муза ожила,
аби були герої й героїні,
достойні поетичного пера.
І молодий гуцул у полонині
заграє, наче [i]вітер на соснині,[/i]
мелодію любові і добра;
почуємо, – [i]ой, вівці та отари,[/i]
узріємо, навіяну у сни,
наяду, і уявимо до пари
її, як дивину старовини.
І хай би полонила амазонка
гусара-гусляра не на війні,
але, таки, на білому коні,
або яка русалка з ополонки,
та хай би і знайома незнайомка
покликала поета уві сні.
Тоді якоюсь іншою порою,
нараяне погодою ясною,
прокинеться торішнє і земне
і так повіє ранньою весною,
що і зима такого не утне.
[i]* – символічні найменування із відомого карело-фінського епосу.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700486
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.11.2016
Минає світ, в якому я прожив
свої дитячі і юначі ро́ки.
Усе, що цінував, чим дорожив,
іде у Лету, у її потоки.
У небеса пішли учителі,
а із небес уже й мене чекає
моя рідня – господарі землі
і кріпаки обіцяного раю.
І ветерани – нинішні діди,
а на війні – бійці і командири,
що вижили із тисячі один,
один зі ста натягують мундири.
Їх одиниці. І який парад
зігріє і обрадує героя?
Та пам'ять оглядається назад
виносити убитого із бою.
Та іноді із далечі імли,
неначе голоси із того світу:
[i]« Ти чула, Ївго, Київ узяли?»
« Ви чуєте? Вертаються совіти...»[/i]
« На Київ!» І онуки на броні
вертають незавершену руїну.
Юродиві освоюють доктрину –
тримати Україну у вогні,
а на війні воно, як на війні, –
убити брата
пострілом
у спину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699033
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.11.2016
Небо бере і дає.
Рай виганяє-приймає.
Кожному буде своє,
поки душа уповає.
Місяць ясний і блідий.
Сонце згорає і гріє.
Обрій щомиті новий
і одночасно старіє.
Не зупиняється мить
у апогеї свободи.
Куля у серце летить
за бойові нагороди.
Дивимося за моря,
де майорить неймовірне.
Падає наша зоря
у житіє очевидне.
На перехресті сторіч
мали усе наостанок:
мрії, надії, коханок…
А по дорозі на піч
не розвидняється ніч,
поки згасає світанок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699020
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.11.2016
Чим уїлася вам Україна,
«героїчні» мої! Барани!
Що дає вам війна і руїна,
рядові собацюри війни?
Що у вас ми такого украли,
що і досі не йде на-гора
до ахметок у їхні підвали?
Може, ваше ординське, – [i]ура?[/i]
Може вами гордують повії
на чолі(і у поті чола)
окупації? Зеки-злодії,
що вам нація не додала?
І на кого напали, заброди,
захистили кого, упирі?
Що хорошого урки зі сходу
обіцяють моїй дітворі?
Що розумного у параної
коронованого орла?
України нема, як такої?
А яка у забої була?
України нема? Є укропи,
що її освятили ім'я.
У союзі немає Європи?
Але є ще єдина сім'я.
То немає у неї надії
засіяти душею, якщо
популярні осли чудасії
уявляють собою – ніщо.
То за що ви? За [i]мать твою-вашу[/i]
неотесану, чи – на парашу
доїдати її сухарі?
Ой ще є «батирі-бухарі»,
що охочі за море Сивашу,
[i]за кудикіни гори[/i] – у Рашу.
Їм у пекло уже на порі!
Та якщо остогиділо наше,
є ще копії – у конурі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698054
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.11.2016
Заготовка(«бомба» для пісні)
Добро зі сходу не приїде.
Одні японці ще рідня.
А як почую, – [i]йде сусіда,[/i]
то розумію – [i]кацапня.[/i]
І хай ідуть будьонні і чапаї
за бойове опудало кремля.
А ми усі бандери-самураї
не любимо і духу москаля.
Не пустимо у душу москаля.
Мені війна не рідна мати.
І треба бути на чеку.
Коли іде орда проклята,
то я висмикую чеку.
І хай мене залякує Росія,
та я завжди, як юний піонер,
готовий зупинити інвазію
чергової колони еСеСеР.
І п'ятої колони еСеСеР.
Таких, як я, багато буде,
аж поки видохне орда
і заживуть на волі люди
і буде горе – не біда.
Нехай воюють урки і заброди
у себе, біля самого Кремля.
А ми усі за унію свободи
і волі на поталу москаля.
Щоб не було і духу москаля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697977
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 01.11.2016
Ущерблені із малечку ізгої –
майбутні адвокати параної,
вони й самі – утілення пітьми,
а хочеться години осяйної,
розтягнутої помежи людьми.
Вони комети, а не метеори.
Вони у небі й на землі – на горе.
Це карлики, казкові і живі
кощії, лиходії чорномори,
і нинішні мутації нові.
Мені їх жаль. Усе живе минає.
Нічого їх на небі не чекає.
І гордовиті, та у далині
у золоті украденого раю
усе одно лишаються одні.
Бог обирає, але шельму мітить –
її-його на пласі, у зеніті…
І хай вони відомі на землі –
калігули, нерони, королі,
але сіяє лише Нефертіті…
Коли душі немає чим горіти,
вона одна згасає у імлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697827
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.10.2016
Осінь оголила ясени.
Вітер заколисує калину, –
[i]гиля-гиля, листя, у долини,
гиля аж до самої весни.[/i]
І ясна жура цієї днини
опікає душу ще живу,
і несе печальне рандеву
жевріючій осені людини.
А літа, як листя і траву,
вітер часу замітає далі,
ніж усі навіяні печалі
і не пережите наяву.
А природа у свої скрижалі
вписує оновлену главу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697757
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.10.2016
У погоди – одні чудеса
на порозі пори дощової.
І на плетиві урни живої,
мов у маках, яріє коса.
Осіняють її небеса
у молитві за душі героїв.
Буйний жовтень малює й собі
обереги багряного літа
і осінньої мли оксамити,
утираючи сльози вербі.
І берези стоять у журбі,
опустивши опалені віти.
Затуманені роси рясні
умивають своєю сльозою
самоцвіти трави лугової.
А яса укорочує дні
і лишає надії одні
у чеканні тривоги нічної.
Осипаються ризи краси.
І марніє опалове диво
на узорі очей бірюзи.
І дописує вітер курсивом, –
[i]у шаленій атаці грози
ще гряде очищаюча злива.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697545
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.10.2016
***
Не до апокаліпсису, та
ожили ні живі, ані мертві.
Притуляють лукаві уста
комуняки й злодії у церкві
до ікони Месії
з хреста.
***
Що діється і хто керує нами,
якщо не сепарація іуд
із гаслами, – [i]даєш вперед ногами!
Колоною, але усі – до ями![/i]
А от найголосніші –
не ідуть!!!
Свої слова закреслюють ділами,
а бездіяльність видають
за труд.
***
Не чекаємо ери нової,
поки є у душі еСеСеР
і з протягнутою рукою
виживаючі,[i] яко ізгої[/i],
і учений, і вчитель, і воїн,
і каліка, і пенсіонер.
***
Були борозняки, а є – хрущі.
Немає кулі до чола ясного.
І як його судити отакого
із хащею лукавої душі?
Нахапає собі і – у кущі
або у кущі житія
земного.
***
Була ідея, тай і вийшла –
вся...
І Україна дмухає на воду,
аби утихомирити свободу
або [i]ошоколадити [/i]ве-пса.
А ми угодували поро-ся,
з якого мало вигоди народу,
зате умиротворюємо-
ся.
***
Умиротворюємо ворога,
а він
бере смертями
утридорога
взамін.
***
То таке уже кредо поета, –
зарядити усім заповіт
і на цілий палаючий світ
поливати, як із кулемета,
записний бойовий
кондуїт.
***
Для декламацій [i]б'яшемо[/i] вірші.
Поезії – своєму читачеві,
щоб [i]розтікався мислію по древу[/i]
на рівні окаянної душі,
осмислюючи істини...
[i]...дешеві?[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697427
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.10.2016
У тиші келії моєї
понад водою край села
немає пасії тієї,
якою ти колись була.
Але у бабиного літа
у борг позичимо вогню,
аби у полум’ї горіти
бодай феєрією ню.
І хай світлиною палає
і поетеса, і поет…
А над водою хай літає
усім невидимий дует.
Хай буде мода на поета.
Ми намалюємо сюжети,
які навіяні в журбі, –
ти будеш вірною собі,
а я писатиму сонети,
які присвячую тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2016
Шановному меру столиці
від мешканців краю боліт.
Нехай Вам сьогодні присниться
від мешканців цих
З А П О В І Т
Ви, кажуть, катаєтесь часом
зупинок одну або дві.
І кажуть, що нібито зайцем,
а інде, – [i]ганьба голові.[/i]
Бо якось на велосипеді
об'їхали наші місця,
коли Ви були попере́ду
аж до Окружного кільця.
А там і рукою подати
за те окаянне кільце,
аби на чолі депутатів
явити народу лице.
По ул. Ушакова Миколи,
до де.14 веде
дорога у вигляді кола,
якої немає ніде.
А там у під'їзді четвертім
є озеро й водоканал
і ані бомжі, ані черті
не можуть зайти у підвал.
А там, аби Ви подивились,
немає де стати нозі
і криси усі потопились
у тій лікувальній грязі.
А ми ж комірні заплатили
і за ВеДеВе, й ПеХаВе.
А досі ще не пояснили,
куди наш будинок пливе?
Запрошуємо на регату.
За ці незначні комірні
ми хочемо Вас покатати
на плоті або у човні.
А нам і біда ще на горе.
У ЖЕКу немає судна,
зате – які запахи моря!
...із самого-самого дна.
Готуємось до експедицій
із Вами, звичайно, і ЗМІ.
У чунях спимо й рукавицях.
Ідемо назустріч зимі.
Усе буде добре зимою.
Вода замерзає у лід.
Тому усією юрмою
ми й пишемо цей заповіт.
Коли наш будинок і Рада
упадуть у Вас на очах
цією зимою, Аллах
і Вас не покине позаду.
Катайтесь тоді до упаду,
але на своїх ковзанах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697233
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 28.10.2016
Я у бою за нашу Україну
не убиваю ворогів моїх
ані [i]а ля буяни,[/i] ані тих,
які таємно ціляться у спину.
І не біда, коли я лаю їх
не дуже полум'яними словами,
аби не обгоріли між боями
свої або чужі серед своїх.
І може, чимчикуючи до ями,
найдеться ще блукаюча вівця,
яка не розуміє до кінця,
куди іде з моїми ворогами.
Воюю я, міняючи місця,
на рубіконі передислокацій,
не визнаю ані колаборацій,
ані амбіцій іншого бійця.
Я не готую акцій і овацій
полеглим у гібридному бою.
Я захищаю націю свою
в ім'я майбутніх незалежних націй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697205
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.10.2016
А я пам'ятаю майбутнє і досі.
Ми, босі, до нього ішли по стерні –
ворона і я. А по битій дорозі
у [i]щорсовій[/i] позі – [i]чапай[/i] на коні.
Ворона шукала зерно у полові,
а я у копиці, а то й у ріллі –
якогось бадилля козі. Не корові,
якої іще не було у селі.
По ниві неораній – вруна зелені.
То мій урожай, що полили дощі.
І хто, як не я, принесе у кишені
оці остюки на мої «калачі»?
Та треба тікати – мені і вороні.
І ми летимо у луги навмання.
Вороні нічого. Ворона проворна.
Не чує за спиною тупіт коня.
Нагайку уже не забути ніколи,
і як я у рів із водою пірнав.
А ще говорили, –[i] не приймуть до школи,
за те, що із ясел додому тікав.[/i]
Мене уві сні на коні не піймати.
Але наяву доганяють давно.
Та хто – як не я, коли тяжко мовчати?
І хто, як не ми
як один –
за одно?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697101
рубрика: Поезія,
дата поступления 27.10.2016
[i]« Что ж мы, на зимние квартиры?
Не смеют, что ли, командиры
чужие изорвать мундиры
о русские штыки?»[/i]
М. Лермонтов
Малює осінь сизі силуети –
сіріє поле, гай
і тінями копиць.
на сонці висихають,
павши горілиць,
покоси осоки і очерети,
палає купиною
віття ковили
у догоранні бабиного літа.
І ми
за ворітьми
жили собі були,
і дожили...
Душа
замаялась горіти.
І ніби не війна,
а наче – ми не ми,
і не зима, а стукає у двері.
І, може, то не кров,
пролита між людьми,
а сльози висихають
на папері?
Курличуть журавлі
за обріями дня.
Показують до вирію дорогу
пряму – у небеса,
далеку – навмання,
усе одно до Отчого порогу.
Ключами летимо.
А далі – [i]селяві.[/i]..
Попереду нові орієнтири.
Колоною –
сапери і мортири,
на моторошні подвиги нові.
А у траві –
уже нові
квартири,
свої онучі
і чужі мундири.
А нелюди живі
жадають ще крові,
рихтуючи котурни
на Сатира.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697052
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 27.10.2016
О, вороженьки не дають дрімати –
тоді чека, а нині еФеСБе.
Поширюють культуру ...азіати.
І як тоді своє не захищати,
якщо ми захищаємо себе?
Оклигуємо буйні і наївні.
Уже не дивовижа – коляда.
Колись осоловіє і орда.
Але чому каца́піє країна,
де мова має бути, як вода?
А пам'ятаєш, окаянний брате,
що є у нашій мові, - [i]назавжди?[/i]
Якщо на ваш великий перекласти,
це означає, нібито, послати
тебе і [i]іже[/i] знаємо куди.
Бо ви усюди. Вже і на івриті
лунає ваше, – [i]ме[/i], якшо не, – [i]бе[/i].
Де язикаті, там чекай рашиста.
То як вас, м'яко кажучи, любити
якщо ми поважаємо себе?
Вам у Бермуди, а не у Європу,
де ми були раніше, ніж вона.
Та як ізолювати за окопи
усіх, кого чекає гепа-допа,
і вас, кого збагачує війна?
І королеви, і а ля дворяни,
якими аж зашкалює екран,
кому я пишу оди і романи?
Чому у хаті охають селяни,
коли лютує опер капітан?
Ворота на Росію не закриті.
Навоювався, тай тікай бігом.
А як іще худобину учити,
якщо не гнати у своє корито
вилизувати мову язиком?
Орда воює, поки не конає.
Ідуть за [i]окультурення[/i] бої –
за капища й кадильниці свої.
Хіба не мова нас оберігає?
Якщо за неї націю вбивають,
то як же обеззброїти її?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695685
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.10.2016
Не дерев'яні ми. Дереворити
ще нагадають украдену мить,
як і донині, минулим укрита,
казкою видимою оповита,
візія осені милою снить.
Місце ікони не пусто у свято.
Пізно молитися їй, та зате
наша надія і мрія крилата,
не обіцяючи все і багато,
ще подарує своє і просте:
тішитись нею, сльозою умити,
рідне і чуле душею зігріти
і уявити її, як дитя.
Поки на покуті буде кутя,
Боже, не дай мені дерев'яніти
у роковини усього життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2016
***
Кросвордами нікого не здивую.
Але цікаво, що я ще почую,
коли це означає: люте зло,
[i]ех[/i] – на початку, [i]ій[/i] – посередині,
та ну його уже к лихій годині,
бо далі [i]о![/i]
І на кінці,
...о.
***
А темної ночі
кацапія …хоче –
варяга, Батия, мурло.
А волі не треба.
Вона є на небі,
яке завоює
...о.
***
Все, що украли,
злодіїв не радує.
І у Кремлі ненадійне кубло.
Є тільки Пу!
І н е в и н н а Кабаєва,
що і її залишає
...о.
***
І ніякі ми не вільні,
і свободи не було.
Та не ми у тому винні.
Тільки – [i]слава Україні! –[/i]
підіймається
...о.
***
Я посилаю есемеску,
як Ваня діду на село:
[i]Пакуй валізи і бабло.
Тебе чекає Чаушеску.
І не затримуйся,
...о!
[/i]
***
Потоне у крові Росія,
а з нею і її «месія».
І марсіани з еНеЛО
візьмуть кирюшу ієрея
і меч рахітика Арея,
що іменується
...о.
***
Історія Раші не знає потопу,
неначе його й не було.
Виговського знаємо по Конотопу.
Мазепу шануємо, як патріота.
А що означає
…о?
***
Волають яничари та ізгої:
[i] – Немає України як такої![/i]
Аж небо голосами загуло:
[i]– Є Азм, і Яхве, і Михайло-воїн![/i]
Оберігають націю герої,
а боягузи – зека і
...о.
***
А у нашого Петі – чоло,
а у мідного – щоки надуті.
На коні він показує Путі,
що бере і його у сідло.
І побачила ненька,
що Петя маленький,
ну а Путя –
велике
...о.
***
А у Петі – малий, а у Путі – такий,
що різниця на ціле кіло.
Але злі язики,
особливо жінки
доказали, –
махлює
...о.
***
А на Росії всі аристократи:
бойовики, злодії, бюрократи,
усі, кому раптово повезло.
Іде аристократія війною.
ЇЇ веде конвоєм за собою
його високородіє
...о.
***
Великі істини зі сходу:
немає України зроду,
Європу бомбою знесуть,
Америка іде під воду,
на Рашу тропіки ідуть.
Тому Америці на зло,
рятує Азію
...о.
***
А совдепія
співає:
[i] – Бачу те, чого немає,
чую те, що загуло,
знаю те,
що не було...
[/i]Бутафорія линяє.
Окуповує
...о.
***
Воюють із украми урки.
Це ОБееСЄ довело.
Але Україні за муки
Америка каже, –[i] хелло![/i]
Європа викручує руки.
Зате багатіє
...о.
***
Його уже й Гаага не чекає,
Обама! Й той руки не пожимає.
Асад! І той чекає на бабло.
Усім надокучає помело –
нікуди [i]невпіхуєме*[/i]
...о.
[i]*– авторський неологізм І. Плюща [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693659
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 10.10.2016
(Компіляція поеми)
[i] « Привиддя лихі мені душу гнітили,
Повстати ж не мала я сили.»[/i]
Леся Українка
Я уві сні літаю ще, буває,
а наяву ілюзією раю
являється поезія моя.
А іноді, вечірньою зорею,
не оминає келії моєї
пульсуюча поема житія.
І
Побачу небо, маяки у морі
і пристані, і гавані …на дні,
і неозорі про́стори ясні,
а де-не-де ледь жевріючі зорі
у сивій і глибокій далині.
А іноді привидиться мені,
що чую репетицію салюту,
якою не відлунює майбутнє…
Або узрію плями у вікні
і виповзає тугою забуте,
і …просинаюсь на своїй війні,
де войовниче, сите і безпутне
ще полірує зорі п'ятикутні...
І думи навіваються сумні,
що Україна знову у вогні,
а наші душі на біду і горе
ошпарює інформаційне море,
«Аврора» маячіє у бою,
агресія, анексія, блокада
і недолуга корупційна влада,
що зневажає націю свою.
З одного боку діє Божа сила,
а з іншого - парафія Кирила
собі шукає місце у раю.
То агітує, то іде ходою,
то апелює до Русі святої
іноязике юрмище «рідні»,
манкурти генерації нової,
злодії і нувориші хатні.
І наче люди, а немов отари
ідуть за баранами до кошари,
яку не допалив Наполеон.
А – жаль! Бо мали б іншого сусіду,
свої права і Орликів закон
або Мазепу, а не людоїда,
і Конотоп, а не Бородіно
дивилися б у іншому кіно…
………………………………
Історія! А як же правди мало!
Історію ми кров’ю написали
і не один долали рубікон…
І знову – та ж руїна і навала…
……………………………..
Іще[i] самі себе не звоювали[/i],
та знову, – [i]що? Готові у полон?[/i]
……………………………
І напухає онко-сіра зона,
а паразити п'ятої колони,
чекають інвазію кацапні.
І вчора ще вони голосували,
аби на сцені [i]карлики скакали[i][/i][/i]
або тузи «еліти» нев'їзні.
Московії усе іде до пари –
мерзотники, іуди, яничари,
любителі гучної маячні.
……………………………..
[i]Усе тече, але не все минає.[/i]
Рептилія щелепи роззявляє,
шматує і заковтує чуже...
Нема управи на діяння змія,
хоча нечиста сила розуміє,
що Україну небо береже
і анулює націю Батия,
яка уперто лізе на рожен.
А я усе дивуюся, – [i]невже
і їй не вистачає тої суші,
води у морі, випалених зон?[/i]
Ви чуєте? [i]Рятуйте ваші душі! –[/i]
лунає у сузір'ї Оріон.
ІІ
Та ми й самі дивуємо планету
і маємо уже [i]свої дуети[/i],
воюємо, аби на небо йти,
уміємо у світі суєти
писати і поеми, і сонети,
і досягати ...вищої мети.
Але нема путі із темноти.
А, може, не майори, а поети
у синьому сузір'ї Андромеди
освоюють сіяючі світи?
І може, як підемо за тумани
у чорну пломеніючу діру,
і нас конвоюватимуть слов'яни –
євреї, українці і цигани
не у раю, а в Бабинім яру?
І небеса, до болю незнайомі
у пам'яті ґенези ожили.
Яка краса у мареві імли!
І як ходити у ярмі земному,
і як не добиватися додому
з цієї каламуті й кабали?
...............................................
Пітьма і сяйво. Куля і свобода.
Релігія і опіум народу.
Душа і пекло. Рай і сатана.
Висока Ліра і її фанфари.
Імперія і неминуча кара,
«Today» Росії і її [i]весна[/i]...
Минуле ударяє у литаври,
і кожен відчуває ці удари,
де матюками гупає війна.
А там уже – руїни і окопи,
той самий осучаснений дует:
яса і воля, урки і укропи,
Росія і Америка-Європа,
орда і Україна – тет-а-тет.
........................................
І вояжує місія до [b]Крим[/b]у.
Очолює її авторитет
таємної імперії калиму.
Володарює мафія незрима,
гієна ночі – [b]крим[/b]іналітет.
І тут уже ніякої надії
на ум і совість партії злодіїв.
На караул! І, Боже, нас боронь
од місії скаженого месії.
Але не гасне сірка і вогонь.
І п'ятикутні пазурі Росії
диявол випускає із долонь.
ІІІ
Такі ось – когнітивні дисонанси.
У небі зорі, а на Раші – шанси
повірити у шоу й чудеса,
а в Україні пауза й …гроза.
Від мирної угоди по Донбасу
одному – сльози, іншому – роса.
Ви чуєте? Це плач Ієремії
до нашої заступниці Марії,
аби допомагали небеса.
А у людей на це немає часу.
І падає з очей самого Спаса
гаряча і гірка Його сльоза.
А у людей немає ще науки,
як ідолу укоротити руки.
А може мало муки на землі?
А, може, мало ще тієї кари,
якої заслуговує отара
парафії ізгоя у кремлі?
…………………………...
[i]Нема управи на діяння змія…[/i]
...........................................
Але триває ера Водолія.
Очима ночі сяючі зірки
на зміну бойової веремії
запалюють у небі маяки.
І жевріє надією майбутнє,
і падає уже Ієрихон,
і з віщою трубою в унісон
лунає заповітне і могутнє.
Розвіюється летаргійний сон.
І поки розвидняється над нами,
поїдемо чумацькими шляхами
вивозити огуду протиріч
малими і великими возами.
Віч-на-віч засіяє із облич
жива надія, поки Божа сила
запалює у небесах світила
і землю укриває мати-ніч.
Її вітрило напинає крила
і їй на зміну вранішня зоря
нагадує отаману Ярилу,
що настає його ясна пора.
[i]І блі́дий місяць[/i] падає за гаєм,
а ясночолий ранок починає.
Є маяки – минає маячня.
Ярило зорі поганяє плаєм
і напуває білого коня,
і розганяє чорне вороння...
І поки ера миру не настала,
єднає у досвітні ареали
сузір'я ночі – ореоли дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693597
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 10.10.2016
Із нею оживає ясен день,
але – без неї. Бо така кебета,
що без [i]кубіти[/i] більшає пісень
і мрій у майже кожного поета.
Я не чекаю іншої пори,
аби мої літа уже поважні
не навівали суму і жури,
коли не обіймаєш неосяжне.
І як не потонути у журбі
і досі розказати не умію,
аби була – і людям, і собі
чужа розрада і моя надія
у цій такій допитливій юрбі.
Іду в полон, з полону визволяю,
коли мені її не вистачає
уявою у пам’яті моїй.
А як оберігати таємницю –
душі моєї пійману синицю
жар-птицею у клітці золотій?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2016
(новостанси)
***
Воюємо зі світом наодинці
і [i]маємо, що маємо[/i] – одні
міняємо особини і лиця,
але немає того українця,
якому не горіти у вогні.
***
Ой не радій, що звечора уранці
пообіцяли дати коровай.
Дарів не бійся, бійся не окрайців
і не коней, а подаянь – данайців.
Інакше рано попадеш у рай.
***
А горе – не біда, що ідіоти
волають, – за, а голосують, – проти
обіцяного thank you very much.
Біда, коли керують патріоти
з великою перервою на lunch.
***
Корупція поліції минає,
а судія грабує і …линяє.
Воюємо на вільному шляху.
У третій владі істини немає,
зате які події на слуху.
***
Ми реготати дуже раді,
коли актори на естраді.
А усміхаємося мало.
Але які смішні паради
і коронації кварталу!
***
Нам[i] у десятку[/i] ще далеко –
ані варягами у греки,
ані юрбою до орди...
Всі карти путають чорти.
А ось «двохсотими» – це легко,
аби до неба досягти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691889
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.10.2016
(ЛІМЕРИКИ)
***
А допи і гепи, і штепи-дурепи
горлали, – [i]прийди і подай![/i]
А ми, майдануті,
цінуємо Путю
за гасло його, – [i]не зівай![/i]
***
А малороси й недороси –
злодії Дону, на-гора,
чекали боса і Барбоса,
а нині закрутили носом, –
води немає із Дніпра.
***
А на Раші Московія є ще
і по радіо Путя не бреше,
що йому надоїло чуже.
І тому він чуже убиває,
його армія боїнг збиває,
і на Сирії голо уже.
***
А до акції
Раші нашої
Україні іти тай іти.
Провокації
інтер-нації
будоражать далекі світи.
***
А на пульті екранного світу
віртуальні одні неофіти.
Не лякає війна і сума.
І вони би хотіли
умерти за діло,
але клавіші undo нема.
***
А у нас ейфорія минає,
що Донбасу і Криму немає.
Бойовик-малорос
умирає за щось,
а на небі Росія чекає.
***
А на Чуді – овації Путі.
Аплодують усі «шамануті»
«охуину» орди ліліпу-
ті. На юрті калмика
на кінчику піки
сяє пика
великого
Пу.
***
А буйний[i] Гога і Магога[/i]*
опережає Битіє –
«бодає» все, що де не є
або бере собі на роги…
Та відчепися, ради Бога,
і май усе, що Він дає.
[i]* – азійський персонаж Старого Завіту [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691365
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 28.09.2016
***
Раша апелює. Україна рада,
що не ми позаду в іграх у лото.
Нами не гидує паралімпіада,
солідаризує СеШеА, Канада,
Уільям Сирена. З Рашею – ніхто.
***
А наша естафета – на віки:
опричнина скаженого Івана,
таємна канцелярія тирана,
а далі – жандармерія, таки,
поліція кривавого Миколи,
і кегебісти сталінської школи –
більшовики, совки, бойовики.
***
Наші джерела, потоки і витоки
не помічають ніде.
Є і агресія, і самокритика.
Мало поезії, поки політика
у катакомби веде.
***
Ми на віки заточені, запечені,
приречені на волю і аркан.
аби могли іуди новоспечені,
бойовики і урки неотесані
еліту убивати за Майдан.
***
Не втихають арії опричнини.
І герої опери ще є –
опери дописують досьє.
У кишеню чудаку столичному
і на лапу Путі войовничому
мирний Петя долари кує.
***
Сценарії, написані на Раші,
показують канали по ТіВі.
І знають і чужі, і дуже «наші»,
кому уже сидіти на параші
і [i]руки умивати[/i]
...у крові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691107
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 27.09.2016
Надія є. А як би то без неї
протерти очі од порохняви?
Її не опорочити брехнею
за те, що без меча [i]іде на ви[/i].
Вона сама і щит, і меч держави,
і символ перемоги і мети,
і більшої не потребує слави
у світі мішури і суєти.
Вона та сама і на барикаді,
і у окопі, і на тій війні,
якою прикриває вища зрада
екрани на детекторі брехні.
За убієнні душі Іловайська
чекає «нагороду» генерал.
І є Надія, бо її поразка
уб'є і Україну наповал.
Перемагати іноді – це мало.
І де-не-де, а то і між людей
плямують те, що вчора ще сіяло
на тлі героїзації ідей.
Тому і намагаються придворні:
[i]– Ату її у чорний кондуїт![/i]
Але Надія є. А душі чорні
очікує на фініші Аїд.
Тому і панікують двоєликі,
шукаючи управу на права
сва-
[i] вільної[/i].
Та є ще булава,
яку завоювати має жінка.
Сильнішого за неї чоловіка
немає,
поки нація
жива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691056
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.09.2016
Якщо ми є, то і розлук немає,
бо є у мене – ти, а в тебе – я.
Коли одного цього вистачає,
то ми на цьому світі ще сім'я.
Моє ім'я тобі не буде всує.
Твоє ім'я дає мені снагу.
Тебе я за парсеками почую,
якщо не заночую у снігу.
А там уже до тебе недалеко.
Та не радій, що це буває легко,
і не даруй гіркого каяття.
І не сумуй, і не карай журбою,
Ми будемо навіки із тобою,
якщо на тому світі є життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690933
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 26.09.2016
Не я сумую, а душа моя.
І їй, одній, ще боляче дивитись
на те уявне, що воліє снитись
за зримою каймою житія.
Коли я маму уві сні побачу,
радію, звісно, а якщо і плачу,
то візія минає уві сні.
І легше просинатися мені.
Або, буває, що почую тата,
і оживе моя дитяча хата
веселкою осоння на воді
і піснею про чайку у біді.
А то побачу брата ще живого
і разом попрацюємо за нього
на нашій вольній ниві, у бою
за ойкумену бойову свою.
І дивина – не завітають сестри,
які на Раші ні живі, ні мертві.
коли уже не радує «страна»,
а душі спокушає сатана.
А наяву неначе, у долоні
тримаю руцю ще малої доні,
а з рук її прямує до наук
єдиний мій і незалежний внук.
А то у сни негаданої сили
зайдуть сини, яких не народили.
І туга очі застує мені,
що можуть їх убити на війні.
У небі юні друзі виглядають,
чи долечу, коли у сні літаю,
чи обіймаю біженку села,
коли вона ще нічия була.
А може і вона ще виглядає,
радіє, що сумую я зі сну,
і забуваю не її одну –
гоноровиту панію із краю,
де ми уже обоє на краю,
а я ще воду із веселки п'ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2016
***
Умиротворюємо рать.
У небі ангели літають,
за усіма спостерігають.
Поезія і благодать.
Ледачі коней напувають.
Борці вареники їдять.
***
Ніхто не відає, що ми
усі заручники у щастя.
Душа весною дуже часто
чекає білої зими,
а літом – пролісків і рясту.
***
За обріями тануть журавлі,
іде евакуація до себе
ключами на летючі кораблі –
осіння гравітація землі
і літня левітація у небо.
***
І хапуги, і злодії,
і за роги, і за виї
із лайна рятують Рашу.
А блювотина й помиї
пропагандою Росії
виливаються на наше.
***
Ми юні, зелені і ...старші
за нашого «брата-месію».
Паскудить реліквії наші
імперія, названа Раша,
або самозвана Росія.
***
Коли диявол кане у пітьму,
поезія – тяжіння подолає
по іншій траєкторії до раю.
Поету тяжко іноді тому,
що істини дурне не помічає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687787
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 05.09.2016
Я не нав'язую нікому
метафор віри і добра.
Але позиція свідома,
якщо комусь і невідома,
то є на кінчику пера.
Я не цураюся Корану,
але у мене є Отець.
І явно Будда не омана…
Та не радію істукану,
допоки радує Творець.
Я вірю ясену, соснині,
а почуття дарую глині,
яку місило божество.
А вірую у полонині,
де відаю Його єство.
Не вірю я у дерев'яку,
у комуняку, іншу б'яку,
якій минулася пора.
Живучі молохи ніякі.
Немає ідола добра.
Але не кидайте каміння.
Хай вас Ізіда береже.
Цінуйте ваше негліже.
Але, як лицарі сумління,
не заперечуйте чуже.
Поезія – це месіанство
у надра душ. І не дарма
темніє там, де іншим ясно,
– [i]якщо немає християнства,
то і поезії нема.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687764
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.09.2016
Я не хочу жити у напрузі,
бути тамадою у ослів,
що, буває, нібито і друзі,
а у войовничому союзі
маєш потаємних ворогів.
І тому не хочу я сусіди,
до якої зроду не піду.
Не бажаю я долати біди,
де й малого не залишу сліду
і своєї долі не найду.
І не хочу я такої долі,
що гартує волю на війні
і волає бойові пісні,
а коли завиє що у полі –
то й усі поминки по мені.
Я не хочу жити одиноко,
падати, летіти не висо́ко…
І коли недоля допече,
я до тої гавані поїду,
де мені, як милому сусіду,
є кому підставити плече.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686507
рубрика: Поезія,
дата поступления 29.08.2016
Нічого немає,
чого не буває
єдиної тої пори,
коли і вечеря,
і клямка на двері,
аби не боятись мари.
У лісі, у хаті –
і тіні хрестаті,
і вії були ще тоді,
і видимі нявки,
і голі русалки
ночами жили у воді.
А як же забути
оті атрибути
хрестин і поминок людей?
Кощій повінчає?
Яга сповідає
нехрещені душі дітей?
Далека дорога.
Я «їду до Бога».
На возі, немов у раю.
У синьому полі
дощі і тополі
«охрещують» душу мою.
А батюшка келі-
ї мив у купелі,
єлеєм помазав уста.
І ризи не тліли,
вода не горіла...
Я мирне ягня у Христа.
А нині боюся,
якщо утоплю́ся,
прийме Посейдон, чи Нептун,
чи Ра, чи Ізіда,
чи пекло Аїду,
чи мій предковічний Перун?
І сіяли жито,
і мали корито.
На обрії – ті ж міражі.
Кому довіряти?
На капищі – таті,
і вірної – ані душі.
Одні – мусульмани,
а інші – погани,
а грішній душі все одно,
на кого чекати,
на що уповати,
коли опускають на дно,
аби хоч би якось
ще вище піднятись,
аніж дозволяє талан,
або обіцяти
іконою стати,
коли оживе істукан.
Чи має людина
лихої години
себе довіряти богам?
Одна є старому
дорога додому, –
[i]виборсуйся, голубе, сам.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686487
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.08.2016
[i] « Наше літо догорає»[/i]
Інеш
Нема палітри золотої,
але її веселка сяє,
малює ауру весною,
як літо зиму доганяє.
Роки понурими волами
ідуть до осені нової.
І не минає із роками
незадоволення собою.
Немає тої у «покоях»,
з якою не минає літо.
І ні ударити, –[i] по конях,[/i]
ані за вітром полетіти.
А та й собі усе горює.
Роки ідуть. Краса линяє.
Не помагає, – [i]алілуя![/i]
І пари вірної немає.
Не повінчаються, бо пізно,
не поєднаються, бо різні,
хоча й однакова недоля.
Ані ґазди, ані кубіти.
Йому – нема куди летіти,
а їй – шукати вітра в полі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685178
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2016
Суворі барди, інший раз,
коли бряцаєте об риму,
лишайтесь чуйні. Одержимі,
не виставляйте на показ
«ранимість» вашу «уязвиму».
Не лайте друга за добро,
за одиниці і зеро,
за їхню іншу щиру віру,
за інде в'їдливе перо,
коли турбують вашу ліру.
Не думайте, що ви чужі
по різні боки на межі,
де є дуелі у дуеті.
Чого зриватися на пси,
коли ти, Господи єси,
достойний імені поета.
Немає геніїв у нас?
Та маємо у віщий час
тримати вище наші стяги.
Але не методом борні
і, вибачайте, маячні,
чекати вищої уваги.
Аби не каялась ніде
твоя душа у тому краї,
де все тече і все минає,
дивися у майбутній день…
Хто не чекає, той іде,
а хто цінує, той прощає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685139
рубрика: Поезія,
дата поступления 22.08.2016
***
Виконуємо місію свою –
писати наобум і що-попало,
аби і неофіти пам'ятали,
що ми усі аматори в бою,
а у засідці – професіонали.
***
Які фоліанти! Дивують таланти,
рубаючи мову з плеча.
Є веді і буки, ази – ради муки.
а ради науки – ніякої штуки,
дивуючої читача.
***
Усе квітує, поки ще росте
і п'є повітря, мінерали, воду.
Але міцне коріння має те,
що не дає ні зав'язі, ні плоду.
***
Ліниве на думку
гуде і сопе.
У немочі звуку
шукає себе.
***
Урожаєм радує земля
і красою, і, само собою,
на Олімпі – не одні ковбої.
А гадюча унія кремля
чадіє у дикій параної.
***
Не кайдани, а істини суть
ще хитає позаймані трони.
Розділяє людей каламуть:
маркітанти і п'яті колони,
ідіоти ідейні і повні,
пацифісти, що війни несуть...
Одиниці за націю йдуть,
за володаря – ниці мільйони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684969
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.08.2016
Не поміняти течію ріки.
Не пізно пригадати, що забули,
якщо перегорнути сторінки,
якими освітилося минуле.
Нічого особливого, хоча
свої літа до когось приміряли
і мріяли, бувало, по ночах,
коли кохані очі ще сіяли.
І ось тісні дороги житія
стулили не поєднане до купи:
його, роками вже багатія,
її – уже з мітлою біля ступи.
Ой не міняє модний туалет
ні дідуся, ні сивої бабусі.
Та на її усмішку усміхнувся
колись недооцінений поет.
Поговорили. Інше пригадали.
Жалілись на безжалісні літа,
якими їх життя обдарувало –
його за те, що обіцяв не мало,
її за те, що не була свята.
У нього – ані каплі ностальгії,
у неї – ні на іншого надії,
ні на свою окремішню стезю.
І згадує напівзабутий образ,
і чує ще його прощальний голос,
тихенько витираючи сльозу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2016
[i]« Будем драти, пане-брате,
з китайки онучі.»[/i]
Т. Шевченко
Ми уміємо співати
про війну і біди.
Запалили нашу хату
зелені сусіди.
Ой ударить їх блискавка
великої хмари.
Зачекались на опришка
вівці та отари.
Де ті байди, гамалії,
орлики, мазепи?
Буратіни і повії
лізуть у нардепи.
Об'єднали [i]за[/i] і [i]проти,[/i]
не бояться кари.
Позаймали всі висоти
віті яничара.
Заарканили Свободу
зграєю-ріднею.
І немає у народу
нації своєї.
Українці і кримчани,
ви собі до пари.
Не корітеся осману,
турки і татари.
Від гундяєвої схизми
вже немає спасу.
Не шукай путі до тризни,
сотовий Донбасе.
Де ти нині, орле сизий,
Де ви, соколята.
Наносили гості хмизу
і палає хата.
І, як чайка при дорозі,
б'ється сива мати.
Зачаїлись у облозі
її чаєнята.
Забирає по одному
тьотя із косою,
і нікому невідомі
секунданти бою.
Оселили хату змії
лукаві, дволикі.
Окупація Росії –
трупи і каліки.
У бою за Україну
бурі неминучі.
Виряджає мати сина
у краї кипучі.
Є оперення орлине
і живі герої.
Об’єднаємо країну,
а тоді й – до бою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684805
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.08.2016
[i] « Няма таго, што ранш было...»[/i]
Пісняри
Минає літо. Все минає,
що починається весною.
І все, чого душа бажає,
тече у Лету за водою.
Душа оплакує минуле
і на майбутнє уповає.
А серце, наче і не чуло,
що без утрати не буває.
Умите кольорами крові,
перемагає жовто-синє
і за законами любові
парує літнє і осіннє.
З'їдає обрії червоне.
Але і юне, і зелене
очима-зорями ікони
із ночі дивиться на мене.
І просинаються романи,
коли надія не остання,
і посипаємо на рани
солоні присмаки кохання.
Але описуються інші
незримі і неповторимі,
як у навіяному вірші
ніколи не вмирущі рими.
І як її жагучі очі
палають інеєм Стожари
тієї однієї ночі,
що й досі ще дарує чари.
І не одна жива надія
покличе осінню до себе,
коли одна-єдина мрія
закине аж на сьоме небо.
І буде істина у слові,
як уявлялося раніше.
Але ніколи не утішить,
умите кольорами крові.
Немає вічної любові,
а першу не замінить інша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2016
(Лімерики)
***
А чому на поета-сараку*
виливає помиї писака?
А тому, що минає минуле,
а його, як поета, не чули.
У палітрі поезії – лаки,
і чекає писака подяки.
***
А на істину мало надії,
поки марні діяння і дії.
У екзилі – народ.
То який ідіот
у Криму аплодує Росії?
***
А у владі говорити раді,
що немає челяді у Раді.
Раді і банкіри-павуки,
що у банці є ще їдоки
і, як недої́дки, їхні …леді
у меню гурмана …«на нараді».
***
А у політиці, і в економіці
не добачає ніхто,
як умирає од скромності
сам тамада нерухомості
для ветерана АТО.
***
А у нашому раї,
буває, немає
своєї руки.
І біжать олігархи
під руку монарха
наввипередки.
***
А як мені якусь надію мати,
якщо по експозиції іти?
Які стиляги – у шести-десяті?!
Які забуті і які ще кляті!
Які поети!
І які кати!
*сарака – з гуцульського діалекту: вимучений бідолаха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682999
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 11.08.2016
[i] «Не нужно мне солнце чужое,
Чужая земля не нужна.»
[/i] М. Ісаковський
Пожати лаври капітана Немо
не випадає, поки молоді.
Але і гори дихали на мене,
озера, ріки і моря, окремо,
омили ноги і мої путі.
Моя каюта на борту «Вернадський»
перетинає Тихий океан
уже без мене. Але дух піратський
заносив і на острів [i]корабляцький[/i],
і на блакитне озеро Севан.
І я умів [i]побачити китайця,[/i]
який на мене косо поглядав,
напевне пам’ятаючи Даманський
або тому, що інколи уранці
я на Амурі цибухи кидав.
І козиряли чукчі, і татари,
і сохою іменував якут,
коли попід ясні Волосажари
воєнні Байконуру і Кап'яру
передавали пошту до Бермуд.
На Єнісеї наковтався горя,
і по Обі ракетою ходив.
І на «кориті», нібито учора,
боявся бурі Рибінського моря.
Але, як Разін, Волгу переплив.
Мої монети є на дні Байкалу.
В затоці Лаперуза – мис надій.
А на косі півострова Ямалу
уже не буде мого номіналу,
оскільки я у Рашу нев'їзний.
Кучуму я виношую поему.
Іртиш омиє мого п'ятака.
Але така оказія у мене –
не відвоюю я аборигенам
усі завоювання Єрмака.
На Колимі – могила мого друга.
Північне сяйво виїло роки.
На Кольському була у мене друга.
Жага тайги. Та не її заслуга,
що не поїду я на Соловки.
Були ми агітовані і чесні.
Подіями насичували дні.
Але усе собою інтересне,
натикане у Пітері і Прєсні,
нагадувало злодія мені.
Не озирав я [i]мумію[/i] ні разу.
А от на Лені воду окропив.
У Красноярську хилитав стовпи.
Та зупинились маятники часу.
Росію зеків я не полюбив.
Люблю і досі білий Севастополь
і чорний забувається Торез.
На спогади багаті я не Крез.
Та Регістан, Ечміадзин, Акрополь
не додали поезій і поез.
Я перелітний. Манять ще простори,
і ріки, і озера, і моря.
Та настає осілості пора.
І у свою уже осінню пору
вертаюся до сивого Дніпра.
Ночуючи під зорями ясними
на палубі земного корабля,
я спокушався мріями земними.
Але коли крутилася Земля
і у Союзі всі були своїми,
не спокусився зорями кремля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682909
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 10.08.2016
Що Бог дає, то те і ймемо,
а забирає сатана
майно, і душу, і окремо
усе, що плодила вона.
Немає плоду – все минає
і по дорозі до Отця
її орбіта добігає
до героїчного кінця.
То й уяви, що ти – у та́нку,
як у танку́. Ото й ... привіт!
Пиши у віршах заповіт,
аби умаятись до ранку.
Але тримайся до останку,
якщо чекає інший світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682868
рубрика: Поезія,
дата поступления 10.08.2016
***
Поезія витає всюди,
і уповаємо на чудо.
Але готуйся до атак
і завойовник, і вояк.
Поети, снайпери – це люди,
що мають
витончений
смак.
***
До яких не тулимось богів,
а поети – християни ніби,
у молитві, як Ісус велів,
і у гніві ганять ворогів,
і в любові…
І немає
німбу.
***
У поета тільки і таланту –
із ілюзій ткати міражі.
І йому не зайве пам'ятати, –
чим душа жива і чим багата,
те і йде клондайком
у вірші́.
***
Немає більшої халепи,
як поговори та наклепи.
І як не осніяй чоло,
нема поета із нардепа.
Диявол має пику Гепи
і не міняє
ремесло.
***
Немає сенсу жити-виживати,
якщо не досягаємо висот,
які могли опоетизувати.
Але існує Допа, є «Оплот»,
і мають індульгенції пилати,
які готує нації
народ.
***
Не вимирають таланти.
Більшає коло шопти.
Ми у терпінні – атланти.
Легше одному страждати,
як у колоні
іти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681092
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 31.07.2016
[i] « Розділяй і володарюй»[/i]
Афоризм
Я думаю, що я багатий.
У мене є земля і хата
і на городі врожаї...
Але які багатії
усі нувориші й паяци,
що вимуровують палаци
на економії моїй!
Я думаю, що я на волі,
коли рубаю у картоплі
сапо́ю пишні бур'яни.
Усім [i]до лампочки[/i] пани.
Але душею ми віками
були і будемо рабами,
коли орудують вони.
Вони і ділять, і [i]годують,[/i]
але і душі замурують
за наші кошти. Окрадуть
або отрутою єлею,
за голу істину, брехнею
у домовину покладуть.
А воля жити агітує, –
[i]борітеся![/i] А хто почує,
коли у себе я – ніхто?
Лукавий камери мурує.
Ірже [i]коняка у пальто.[/i]
Але [i]ніхто[/i] не хоче всує
ділити істину на сто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681039
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.07.2016
– [i]Катай зо мною,[/i] – чую із далека
ночами одинокі голоси.
І, наче, йде по п'ятах небезпека
і шепелявить, – [i]жайве не писи.[/i]
Описуй літо, осінь і дерева,
і не чіпай політики, душі...
Чатує не з косою королева,
а з бомбою – за ці репортажі.
І я тоді беру у руки ноги
і гей – потолочити мураву.
Кудою не іде моя дорога,
а я ще чимчикую, бо живу.
Іду з весни до осені нової.
готовий із дистанції зійти
у мураву, під килими якої
ховаються миряни суєти.
У суєті її ще не скосили
і у грозу не вибили дощі.
Але її варяги перерили,
тому і я [i]хлєбаю[/i] їхні щі.
Їх прибуває. І куди дівати,
якщо не у палаци із хліва?
Йдуть мародери до моєї хати,
де лиш надія поки-що жива.
Де – [i]ще не вмерла[/i], ...нібито повинна,
коли усі дороги і путі
уже забуті. Ніби Україна
це не моя опора у житті.
І нібито я маю, ради Бога,
радіти, що з косою по Русі
іде війна союзу і осі.
І голоси ведуть мене самого
єдиною стезею до порога
у мураві ходою по росі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680909
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 30.07.2016
Із рубрики
[i] « Хрестові походи Росії»
[/i]Московія риє у Київ.
Юрбою вирує орда.
Дорогою хана Батия
тече каламутна вода.
У піку згорьованій ненці
орудує [i]родіна-мать.[/i]
Нашестям рідні чужоземця
шурує кирилова рать.
Шикуються аспіди вчені,
релігія і ...суєта,
аби чоловічки зелені
ваяли нового кота.
Давайте згадаємо Рашу
і хресні походи її
по їхню Граалеву чашу
у наші поля і гаї.
Давайте і псалми горлати,
і за течією віків
Тугарина Вову єднати
із Беркутом західняків.
А, може, – святити сокиру
або бойову булаву
і хай [i]охуин*[/i] Володимир
мирянам дарує Москву?
А ні, то забудемо біди, –
[i]ачей, християни усі.[/i]
Нехай [i]охуинія [/i]їде
хрестити себе на Русі.
І хай не лукаво, ордою
парафія буйна кремля
пускає собі за водою,
як ідола, дух москаля.
І хай потайні лиходії,
що лаври украли чужі,
беруть у оренду Софію –
ліпити свої рубежі.
Давайте, нехай не боїться
із раю до пекла іти.
Давайте прощати убивцю,
бо ми окаянні брати.
Давайте! Нехай вона має
у нас їжака од вужа
і, може, тоді полиняє
навиворіт чорна душа.
Давайте любити ушуйок,
анафему п'яних попів,
Гундяєва – за алілуя
конвою у лігво катів.
Давайте до Криму тікати,
де Рашія дбає за нас,
давайте її обожати
за те, що палає Донбас.
Або [i]лобизати[/i] почнемо
за те, що во і́м'я кота
воюють повії гарему...
Аби ціпеніли уста,
давайте її обнімемо,
коли оніміє, свята.
[i]* – татаро-монгольською, напевне, батир, як величали Путіна на плакатах в Улан-Баторі.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680906
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 30.07.2016
Бог є Закон – це альфа і омега.
Усі початки і усі кінці,
і світ людей, і їхні обереги –
усе тримає у своїй руці.
Бог – Всюдисущий. Кожного почує,
якщо серця палкі, як на духу...
Душа, яка Живого не шанує,
перебуває вічно у гріху.
Бог є Святий. Я іншого не знаю,
хоча і чую інші імена.
Моя душа на нього уповає,
але і спокушає сатана.
Бог – Істина. І це єдина правда,
якою цементується життя.
І космосу невидима монада –
це Божій славі явлене дитя.
Якщо Єдиний, іншого немає.
Але уже не чують небеса
ні муки пекла, ані того раю,
де є орда і є її яса.
Його боїться й вірує диявол.
Але на те й існують москалі,
що гіршого ніколи не бувало,
як їхня інвазія на Землі.
І, може бути, що живемо всує,
якщо нечиста сила є у нас,
де не живе, наприклад, а існує
затятий у безбожії Донбас.
Бог – Дух і Син, і Добрий, і Великий.
Його ніде немає візаві.
Але усюди б’є по голові
і ідола, і чадо без’язике…
Дієсловами умиває лики,
допоки наші душі ще живі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678776
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.07.2016
***
Юрба цінує не усе, що є,
а те, що має бути у народу.
Тому і не цінуємо свободу,
яка і агітує, і дає
орієнтири племені і роду.
***
Вода тече, а Божий суд гряде.
Як не суди – ідемо по етапу.
Але чому тудою не іде
окремою колоною орде*
команда судії-головотяпа?
***
Тримаю у руці синицю.
а журавлі летять у ніч.
І сови з ніччю віч-на-віч
чекають на мої дурниці
із мудрим виразом облич.
***
Скаженіє Азія у полі,
де кочує плем'я сатани.
Невловимі месники і тролі
опоетизовують неволю
і леліють демона війни.
***
Як заповіт онукам-козакам,
і неуку, і діючому чину
не обіцяю мирної години,
якщо на одрі не побачу сам,
що і живий душею опочине.
***
Ніхто не знає до пуття,
що є душею у істоти.
І не дізнається достоту,
що уві сні її життя –
історія її народу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678756
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 18.07.2016
[i]« Життя іде і все без коректур»[/i]
Ліна Костенко
Було колись, та є і нині
у кожної – її солдат.
І як не грайся, а людині
дають у руки автомат.
Вона чекає. Він кохає
і обнадіює її.
Було колись! Але немає,
коли реально є бої.
І час минає. І герої
єднають долі. То колись.
А нині?
[i]– Мила, не журись.
Усе, що виглядає грою –
дитяча казка, без якої
уже ніяк не обійтись.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678586
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.07.2016
Казав мені мій тато в юні ро́ки, –
[i]коли не любиш бабу, не цілуйсь.
[/i]Ну а коли я став уже нівроку,
то цю пораду намотав на вус.
Всі гарні діти слухаються тата.
І як веліли, так я і робив.
Коли хотілось жінку цілувати,
це означало – я її любив.
Ну, а коли і сам уже не тато,
онук питає, що я за дідусь?
Навколо мене так жінок багато,
а я усіх до о́́́́дної боюсь.
А я гадаю, –[i] як їх не боятись?[/i]
У більшості професія така,
що мало їм одного мужика.
Нема чого із дідом цілуватись?
А як же їй без віна залишатись,
якщо була оказія така?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677260
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 10.07.2016
До осені – рано. На зиму – нізащо
не хоче до раю ніяке ледащо.
Марія небесна усіх береже.
На віники є ще. Нові – вони кращі,
аби вимітати імення чуже.
Немає ума і помірної дози.
Оман і мімози побили морози –
не буде прощань і немає жалю.
А літні, весною не витерті сльози,
засіють напам'ять осінню ріллю.
На інше, вагоме немає ще сили.
Змію укусили, й бідою накрило,
і долю украли старечі літа.
За що умирали? Опущені крила.
Герої не ті, і еліта не та.
Гартуємо волю. Її аромати
уже не забути, якщо пригадати
бої, барикади і рубаний лід...
Зоря зодіаку описує коло,
і місяць ясний не опалить ніколи
буяючий білою тогою цвіт
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675188
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 29.06.2016
Юна феє доросла і боса,
ще учора були ми малі.
Як ти вірила, що на покосі
залишили тебе журавлі.
Героїне ночей серенади,
ну які ще у тебе літа?
На твої соковиті принади
ще чатує пора золота.
І лишається мало чекати
ті мелодії білих ночей,
і навчишся сама чарувати
таїною урочих очей.
Ще почуєш і оди, й поеми.
І співатимуть їх солов'ї,
як зігріє Хуан чи Ромео
неціловані губи твої.
Нарече і тебе – Маріанна
чорний лицар на білім коні,
і смарагди дівочого стану
не один обійме уві сні.
І покаєшся, може, у тому.
Та коли поведе у жита,
ти повідаєш лише одному,
що таке ця болюча цнота.
І по лінії …не Мебіу́са
за фігурою …не Ліссажу
цілуватимеш очі і вуса
і пізнаєш у щастя межу.
І почуєш ти слово напутнє,
що фігури і лінії ті
хай вивчають уже молоді.
А твоє особисте майбутнє –
це, –[i] уа! [/i]– у колисці почуте,
і гріхи, що малюють святі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675049
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.06.2016
До золотої середини
далеке наше житіє,
коли і тріщину дає,
і випробовує людину.
Немає у людей мети
іти усім до ідеалу.
Іржа жовтавого металу
не заміняє золотий.
І зодчий обирає глину.
Але не вивільнить із уз
сучасну діву Магдалину
майбутній чоловік Ісус.
Як не описуй те майбутнє,
немає віщого пера,
де є історія добра.
Усі рої обсіли трутні.
Немає муки каяття.
А є – то мало запоруки,
що буде іншому наука
його історія життя.
Усе повторюється знову.
У зрізі розтину вини
чинушами стають чини.
а комарі жадають крові.
Немає Божої любові
на території війни.
Остання ера сатани
тріщить по золоту основи...
До чорно-білого готові.
А сняться кольорові сни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674982
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2016
Колись були емоції, а нині
реакції на доброту і зло.
Немає де подітися людині,
аби жури у думці не було.
Один гальмує, інший жме педалі
і забуває, що біда лиха.
Ти із душею, а тебе – подалі.
І ти ідеш подалі од гріха.
Ти апелюєш, – [i]схаменися, сину,
одумайся і не карай сусід..[/i].
Ну, а воно тобі – ножа у спину,
бо хоче пити-їсти людоїд.
Ми їм уже годили у союзі
і потакали по усій землі...
А, може, досить, наші любі друзі?
А, може, охолоньте, москалі?
У кожного на істину є право,
але її немає у собак.
Тому за нашу історичну славу
ще шаленіє лютістю русак.
Емоції! І забувають люди,
що у раю не водяться верблюди,
а на землі парафія така,
що іноді не варта п'ятака.
Не вистачає бісеру. І всюди –
емоції реакції совка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674685
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.06.2016
Виринає силует осики
у оазі буйної лози.
І такий пейзаж цей український,
що ніяк на стримати сльози.
Лепеха, занесена із Криму
певно, що у дзьобі журавля –
символ Трійці і чи не єдиний
оберіг од зайди-москаля.
Де-не-де гойдаються берези.
Вигнались у небо ясени.
Згадують акації – Одесу...
Є і верби. [i]Журяться вони.[/i]
І одна, як сирота, соснина
забуває згарища свої:
і бори-діброви, і гаї,
і сокиру у руці людини,
що явилась у лиху годину
викорінювати рід її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674683
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.06.2016
Повернуло життя на собаче
і старече біда стереже.
Та не вию, не ту́жу, не плачу,
що до осені близько уже.
Бо і пісня уже не зігріє
і не вигоїть рани сонет,
як немає у серці надії
доживати, як вміє, поет.
І не буде відомо нікому,
що веде у поезію ту,
і чого повертаю додому
пішака на останню версту?
О мої віршомовні поети,
мотивація є. В колії,
по дорозі у шати її,
де не ходять відомі і метри,
на дузі із п'яти кілометрів
я верстаю рядочки свої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674613
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2016
Падає небо на трави шовкові.
Сіє акація білі дощі
на неозорі поля полинові.
Сипле перлини гроза вечорова.
Свічами сяють гаї і кущі.
Поза горою – півколо веселки –
воду черпає коромисло дня.
А за оборою пхає щеня
і на коняку сідає Омелько.
Трохи хитається. Пив – [i]на коня.
[/i]
Чується цокіт копит за водою.
І озиваються скраю села
нерівномірні удари луною.
Цапа Омельчиха б’є коцюбою,
а мужики «забивають козла».
Доню гукає налякана мама.
Ось і вона. І несе рогозу
у пелені. Зачиняється брама
і у дворі починається драма –
доять обоє брикливу козу.
Сива бабуся із білої хати
опочиває на призьбі рудій.
Біля ворини, де трісок багато,
крицею кіски орудує тато –
фуркало теше Олесі малій.
Сонце сідає за обрії поля.
Сонний гарбуз обіймає патик.
Баба куняє. Буяє красоля…
А на городі гуляє квасоля,
в’яне цибуля і сохне часник.
Пахне аптекою біля стодоли,
де тютюнові ростуть лопухи.
Чути із печі, – [i]кахи,[/i] та [i]кахи[/i]…
За осоко́рами ходять по колу
у хороводі малі дітлахи.
Як же ідилію цю не любити?
Он і Омелько іде навмання
і випиває горня [i]на коня.
[/i]
Чути вечірню. І, чисто умиті,
іконостаси і дереворити
зирять із раю минулого дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674575
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.06.2016
Не дивина. Що уві сні люблю,
те і жалію, і усе прощаю.
О те минуле! Я і досі сплю,
коли тебе із вирію чекаю.
І досі ми обоє у кіно
далекої дитячої країни
чекаємо зачаєно години,
яку уже омріяли давно.
Але усе дає єдина мить.
І не тому душа моя болить,
і у юрмі тебе одну шукає.
Усе ще любо-дорого мені,
коли не наяву, а уві сні
осиротілу душу обнімаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672784
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2016
Живемо якось і не ми одні
у горі нарікаємо на біди.
А як мені радіти чужині,
яку мені нав'язують сусіди?
Єдинороси – золота орда!
Як бути із такими наодинці?
Ви любите собаку і кота,
але ніде й ніколи – українця.
Вдираєтесь в мечеті кримчака,
втираєтесь оманою в довір'я.
Ну що ви є за нація така,
якщо не ниці покидьки Батия?
Які ви зайві на моїй землі,
злодії-завойовники, мат-роси!
За що вас поважати, москалі,
якщо ви в Україні малороси?
Ви любите і сало, і торти,
і Бога ...оскверняєте ділами.
Які ви свині, нехристи-брати
та ближні-вороги парафіяни.
Воюєте до самої межі.
Але язик об'єднує у стадо.
Які ви всі обмежені й чужі,
манкурти, яничари, колоради.
І не даєте відліку собі,
які ви українцями високі.
Які ви одинакові – тупі,
мої іноязичні й косоокі.
Ще є «Айдар» і, ніби, є «Азов».
А думаєте, що рятує неньку
неуловимий Шаріков-царьов
чи недобитий Швондєр-симоненко?
Що не фігура, то Наполеон!
Не сліпнуть очі і не в’януть вуха,
що мафію очолює Кобзон,
а Думою орудує Валюха.
Які у вас державні солов'ї!
І як вас очаровує лукавий
облесною натурою вужа.
Які ви до оскомини свої,
володарі украденої слави,
романтики сокири і ножа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672729
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.06.2016
***
Малює літо диво-міражі
на цілині квітуючого поля,
і деревій, і маки на межі,
і на стезі живучі спориші,
і синьо-жовті братки – нашу долю.
***
Як незабудку у косинці
її помітить наодинці
і забуває цілий рік
неідеальний чоловік.
Але якої молодиці
зі смаком спілої суниці
не переплутає повік?
***
Ко́шу отави. А квіти жалію.
То залюбуюся, то порадію.
І дорогі над усе
дві конюшини, утяті косою,
кольору крові червоної, тої,
що й золотий еспарцет.
***
Яка нев'януча краса
оці волошки у колоссі.
А уявляється і досі,
що то у неї – і коса,
і очі, у яких роса,
і небеса, і синя осінь.
***
Чари забуті і квіти пом'януті,
та не міняю одну на букет,
що у гербарій збирає поет,
бо не зів'яне ніколи у пам'яті
їх аромат і її силует.
***
Бути чи не бути, гоїть чи не гоїть –
а пелюстки білі опаду́ть усі.
У саду лілея лілії ворожить.
І яка юначе серце успокоїть
знає лише ружа у її косі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672573
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.06.2016
Буяє юністю зело
уже до осені зігріте.
І домальовує стило
на схилі дня початок літа.
Прозоро дихають ліси,
до неймовірного зелені,
і пряні запахи роси
перенасичують легені.
Окрилені п'янкі вітри
причісують цілющі трави.
І сонечко із-за гори
цілує пломені заграви.
У надвечір'ї навмання
зоря веселку заплітає,
і вечір у карафку дня
іще чорнила доливає.
Але, як мовиться, – [i]привіт,
мої сонети і сонати,
і рути–м'яти аромати...[/i]
Заходить за куліси світ.
І як мені на схилі літ
усю журу домалювати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671070
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.06.2016
[i][b](лімерики)[/b][/i]
***
А на Раші із гущі народу
клонували новішу породу
із овець і биків –
необойовиків
і баранячу націю горду.
***
А у Чука генеза така,
що буває із [i][b]ч[/b]ука [b]м[/b]ука[/i].
Але мало біди,
є ще Гек у орди,
що рулює на роль чудака.
***
А у Путі з Надією слава.
Путя Петі дарує забаву.
І генеза така,
що оба чудака
не находять на неї управу.
***
А в Бурятії неомакаці
прищепили гармату на с-і.
І волає, – [i]ура![/i]
І [i]пуляти[/i] пора,
та снаряд заважає собаці.
***
Ну, а Няшу сіяння накрило.
Князь [i]Таврічєській[/i] буде Кирило.
А істоти нові
на гібридній крові
називатися будуть горили.
***
А у Таврії зона вирує,
і Дімона на вуха не чує.
І готує татар
у великий амбар…
Ну, а Няша? А Няша
пакує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670998
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 08.06.2016
Ростуть і діти, і онуки,
і настає новий етап.
Недавно бігали на луки,
а нині ходимо у skype.
Колись і шастали по лісу,
і толочили всі поля,
і не одна лунала пісня
про козака і коваля.
Ловили рибу у озерах,
смалили сало на вогні,
варили юшку на вечерю
у чарівному чавуні.
А на галявині – суниці!
А у калюжі – карасі!
А золоті в'юни на низці,
або …опеньки у росі.
І не побачене на небі,
і не почуте у траві...
Усе минає. Селяві.
Але нічого і не треба.
Мені б онука – візаві.
Мені б минулі юні роки,
де є кутя і калита,
і всевидюще Боже око,
і [i]милосердіє[/i] під боком,
і рай, і воленька свята.
І на дощі, і у морози,
і неодягнена, і боса
повиростала дітвора.
І хай там холод і жара,
не забувається і досі
та найщасливіша пора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670849
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 07.06.2016
Усі задачі уряду нового
ті самі, що і плани у старого:
побільше накопичити [i]бабла[/i],
ходити за командою[i] ла-ла
[/i]і насолити власному народу,
конаючого де-не-де села,
за те, що революція була,
коли у нього не питали броду.
І дмухаючи на холодну воду,
смакуємо її гіркий розсіл.
А у Європі на Росію спрага.
Нема уже ніякої Гааги.
Америку понесло у ІДІЛ.
А Україну дістає зі сходу
і має у ефірі переваги
уже агонізуючий дебіл.
Немає на Донбасі мирних сіл.
А у Європі є ще правий сектор.
Його годує Раша із руки,
І Путя усідається за стіл,
як той почесний у Сорбонні ректор,
який тасує карти і віки,
де Ахіллеса колесує Гектор,
хоча було у Трої навпаки.
Про це і говорити не з руки.
Але і наша братія ступає
у роз’ярілу течію ріки.
Народ сміється. Весело аж-аж.
Триває урядовий епатаж
і податі фіскал іще здирає,
і на маєтки, і на їжу має,
і видає субсидії на транш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670802
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 07.06.2016
Нема такого договору,
де не чекає нас тайга.
Всі українці лізуть вгору,
аби дістати батога.
І триста літ четвертували,
і таврували сімдесят,
і рідну мову відбирали,
аби глаголив «старший брат».
І от ся маєш – били-били,
а Україна ожила!
За це кацапи до могили
ще точать ікла на хохла.
Хохли – бандери й поліцаї,
а особливо западня.
А от у тюрмах вертухаї –
уся духовна кацапня.
За все, що є, було і буде
найбільше винні – це хохли.
Вони усюди лізуть в люди,
але такими не були
ні у єврея, ні в кацапа,
ані у злодія-купця.
А обдеруть його як цапа,
то він і винен, що вівця.
Йому природно їсти сало.
Воно у горлі не дере.
Але коли кацапу мало,
то він і з горла забере.
Дай українцеві посаду,
то не поцупить, не проп'є,
а [i]укґаїнець ґади влади
і ґідну маму пґодає.
[/i]Уміє кацапня лукава,
коли на неї йде хула,
усю свою скажену славу
перевалити на хохла.
І він командує, буває,
де чуркіни – ні те, ні се,
але коли чогось немає,
то він із дому принесе.
Ну ось такий цей неборака,
працює з ранку до світанку,
дурний і добрий до пори,
коли попросить на гілляку
якусь собаку-комуняку,
аби підняти догори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670695
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.06.2016
Клює сорока на блискуче.
Усі злодії – на чуже,
ну, а домашні – на онучі.
І тут утрати неминучі.
Ніхто своє не вбереже.
Падкі поети на романи.
Заможних щупає пірат,
а от заміжніх – донжуани.
Клепають речі клептомани,
а графомани – плагіат.
Міняють мани на карати
і у колекції беруть.
Чекають слави герострати.
Іде поліція карати,
а несуни усе несуть.
За золоті у себе гори
велике Пу сусіду боре
і захищає уркаган.
Воно освоює простори,
і завоює Біле море,
і переплюне океан.
А наші акції – круїзи.
Пакують клоуни валізи
подалі у чужі краї.
Європа консервує візи,
якщо[i] укропія [/i]полізе
у метрополії її.
П’єро обожнює кориду,
а буратіни-аскариди
дешеві пляжі у Криму,
а [i]лугандонія –[/i] тюрму;
імперіали – прокурори,
а [i]можновладіє –[/i] офшори,
а [i]тугодуміє[/i] – суму.
Парафія – і та воює.
І [i]православіє[/i] не чує, –
[i]ніхто своє не вбереже.[/i]
Ми салютуємо уже!
Немає мафії такої,
що не готується до бою,
і не захапає чуже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670690
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.06.2016
***
Є люди, як одна суцільна рана,
що гоїтись ніяк не перестане,
чи буря виє, а чи дощ пішов,
чекають, аби щось було погано,
тоді і їм буває
[i]хорошо.[/i]
***
Пам'ять історії. Всі пом'януті,
хто на сторінку успів.
Тільки реалії ніби забуті.
Творять героїв козли ліліпуті,
а заодно і катів,
і бойових
баранів.
***
І мудрі ми, і вічні неофіти.
Вивчаємо і ветхе, і нове.
Любуємось у дзеркало криве,
бо нереально вижити у світі,
де є і виживається
живе.
***
Все, що сіріє, воно і німіє,
і животіє дарма.
І багатіти воно не уміє.
Сіре і думкою не багатіє
Думки такої
нема.
***
Літо ще подовжує і віку,
і бажання жити чоловіку,
Ну і осінь фори додає.
Та яка зима ще попереду?
До куті уже не буде меду.
Не минає, –
[i]кожному
своє.[/i]
***
Що не кажіть, а ми не проти,
аби судили ідіоти
і правили політикани зла.
Тоді і щастя по кишені,
і індульгенцій повні жмені...
Осли!
А обираємо –
козла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669463
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 31.05.2016
Масони чи мафія править у світі –
риторика зайва. Проте
допоки ще сонце засяє в зеніті,
диявол у силі росте.
Юрма, параноя і генії дуті…
Немає Христа в голові.
Являються лєніни, сталіни, путі,
Росія жадає крові.
Проекти майбутнього – марево раю,
де буде еліта сама.
А джини із бутлів літають у краї,
якому і краю нема.
І Шамбала, й ложа, й рука Аладіна
карає імперію зла,
але не пакує у бутлеві джина
і карлу із оком орла.
Хіба не відомо, що це двоєриле
годують мої вороги?
Одна голова – кривослав'є горили,
а друга – макаки тайги.
Хіба ви не чуєте голос народу,
яка косолапа орлина порода
у цій недолугій війні?
Чи буде таке, що якоїсь години
запхають у бутель московії джина
союзу, війни і брехні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669398
рубрика: Поезія,
дата поступления 31.05.2016
І содоми, і гоморри –
це Росія неозора,
а Гоморра і Содом –
[i]єто наш савєцкій дом.[/i]
І широка, і народна,
а лишається сама.
[i]Русофілія[/i] сьогодні –
[i]ізвращєніє ума.[/i]
Озвіріли [i]філо-фоби[/i],
забуянили особи,
а у стані сатани –
[i]пролєтарії страни
[/i]
і на подвиги готові,
і зачаті у любові...
...до [i]казьонного бабла[/i],
до [i]чувіхі і арла[/i].
Де ті звивини у мозку?
Та ідилія яка!
[i]Двє сельодкі у авоську
і чєкушка первака.[/i]
Ну і їм би – імбецила
і парафію Кирила
ат [i]Адєси [/i]і по Рим –
[i]Лугандонію[/i] і Крим.
Їм би ще одну [i]Атчізну[/i]
комунізму і царизму,
і ходити у строю
у бою за [i]мать тваю[/i].
І за [i]родіну бальшую[/i]
зупинити серцем кулю,
аби їли і пили,
і багатими були
на одну свою [i]зряплату.[/i]
Ой, чертоги москаля!
Як уміли чаювати
за [i]сіяніє кремля![/i]
А які були палати
і під мохом білі хати!
І голодне немовля,
і побори ...за теля,
і за яблуню, і грушу,
і за розіп'яту душу.
О! Яка була яса...
...і дешева ковбаса!
А які були генсеки,
піонерія і зеки!
Як творили і жили
[i]анжєнєри[/i] і осли!
Ех, якби той рай вернути
та історію забути!
Як би [i]кацапня [/i]пішла
за імперією зла!
І добилися би слави
за розбої на війні,
і амністія була би
урці, зеку, сатані.
Як би їм би [i]палєгчало[/i]...
...їсти українське сало.
Як би нищили хохла,
якби воля їх була!
А еліту язикату?
У тюрягу і стріляти.
А [i]данбасію[/i] – в село,
аби мови не було...
...про політику і волю,
і козацьку нашу долю.
І повідає ..[i].Атєц:
рєвалюциі піпєц![/i]
А куди мене подіти?
А чому хороші діти
з європейцями – на Ви?
А якщо [i]тебе [/i]пошлю я
ссати [i]матушку радную?[/i]
І подалі...
[i]...ат Маскви.[/i]
...................................
От і пісня веселенька!
А хотілось нині:
[i]защебетав соловейко
в лузі на калині.[/i]
Ой немає переміни
і нового мало.
[i]Гомоніла Україна,[/i]
поки перестала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669289
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 30.05.2016
І
Дачі огородні
поливає дощ.
Ми іногородні –
хоч або не хоч.
І на суходолі,
наче на війні,
і немає волі
вольної мені.
Я не розумію.
як у ці роки
бути за Росію?
А були віки.
І вояжували,
а раділи мало.
Слава – не хула.
Та пора настала.
Полум' я Джамали –
Рашії зола.
ІІ
Ой піду до лісу,
у свої луги.
Як лунає пісня –
ми не вороги.
Подивися, люде!
Може наяву
весело не буде.
Але я живу.
Не цурайтесь, діти,
може уві сні
я побачу квіти.
Хай і не мені,
та на переломі
ветхості років
буде, як нікому
так, як я хотів.
Є у мене двері
у мої поля,
і не на папері –
пісня солов'я.
ІІІ
Ой чиї то квіти
поливали діти
біля паркана?
Ой, чия вина,
що на тому світі
істина одна?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2016
***
І на чужого не найти управу,
і рідні наїдаються на славу.
Живемо у надії на колись.
Злодії темні нищили державу,
то як же без розумних обійтись?
***
Нема у світі вічного нічого,
що націю об'єднує і друзів.
У владу обираємо святого,
але вона існує ради того,
аби хотіло бидло до союзу.
***
Усе од біса – суто ложне.
На Раші [i]тикає[/i] безбожне,
а чорті-що іде на Ви.
Любити ірода не можна,
коли [i]сепаратіє[/i] кожне,
якщо повіє із Москви.
***
Країна пам'ятає торохтілок.
Черговий кум де-юре кращий всіх.
І обіцяє викурити тих,
у кого апеляція на вирок:
[i]– Ну хто по п'яні не робив помилок,
міняючи хазяїнів своїх?[/i]
***
Людина не лишається одна,
коли і визнає, і знає Бога,
і оминає не одну дорогу,
якою управляє сатана,
але іде десятою вона –
до істини і Отчого порогу.
***
Коли юрма і неофіти
недооцінюють талант
і намагаються скорити
і слово істини убити,
зажитися на цьому світі –
це не найкращий варіант.
***
Поети добрі, іноді – хороші.
Але не те ознаменує суть,
за що поету премію дають.
Таланти, асигновані у гроші,
приспівуючи, інколи живуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668536
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 26.05.2016
Осанна Волі і Надії!
Ганьба єфрейтору юрми.
Єднає безнадійна мрія,
що є у небесах Месія
і є ще люди між людьми.
І Віра є, що не за ґрати,
не по [i]іронії судьби[/i]
її рятує Божа Мати.
І нині нічого гадати, –
[i]а що якби?[/i] А що – якби,
якби вона голодувала
до нелогічного кінця?
Але вона живою стала…
…на п’єдесталі із металу,
достойна слави і вінця.
І хай живе жива Надія.
Якщо така одна за двох,
то на очах у багатьох
побачить навіть і Росія,
що зійде жінкою Месія,
бо з нею істина і Бог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668385
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.05.2016
Є у політиці генії-дурні
високомірні і малокультурні.
Альтернативи нема.
Суд і поліцію, бізнес і право
завоювала у мене держава,
Має усе задарма.
Путя диктує, за що воювати,
Петя – коли у Європу тікати.
Раді усі. Все одно,
як би глибоко могилу не рили,
ще вистачає нечистої сили,
що опускає на дно.
Ідеологія Раші існує.
По Україні і досі кочує
слава її і хула.
Поки воюють совки і укропи,
і у Америці, і у Європі
аудиторія зла.
Напоготові тримаючи бомбу,
дуже радіють дебіли і зомбі,
що найсильніші вони.
І наточивши ножі і лопати,
дуже бажають вони показати
істинний лик сатани.
Я його бачу і плачу. Одначе
я закликаю, –[i] тримайся, козаче![/i]
Це ще не вічна яса.
Буде ще сонце веселе сіяти,
поки на Сина надіється Мати
і не горять небеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668330
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 25.05.2016
Усіяв дороги акації цвіт.
Рябіє осоння отави.
І сизі сережки березових віт.
уже опадають на трави.
Заманює липа медові рої,
і віє нектарами раю.
Оаза бере у обійми свої
усе, що кує і літає.
Зозуля рахує майбутні літа.
Минулі оплакує одуд.
А щастя невидиме – поряд,
коли досягається ціль і мета.
Гойдає колиску пора золота –
сусіди
не битимуть
посуд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668279
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.05.2016
Субсидії, дотації, подачки.
Рівняємось. Усі пролетарі.
І жити до останньої [i]заначки
[/i]дають революційні упирі.
Корупція, злодії і офшори –
усе це оправдовує війна.
Країна упирається і боре,
говіє [i]двуєдиная страна[/i].
Сусіди опановують гастролі.
Тече рікою крові оболонь…
У Інтернеті шаленіють тролі
і доливають масла у вогонь.
Співай, козаче. На кіно дитяче
держава не жаліє п'ятака.
А він одначе завиває-плаче.
Така собача пісня жебрака.
Теорія людей не убиває.
Але яка то практика – виття?
Але – діла! Ефірні попугаї
за мене [i]віддають моє життя[/i].
Рекорди демократії побиті.
Перемагають наймити орди.
І юдами поповнює ряди
колонія одного фаворита.
Та не влізають у одне корито
чужі євреї і свої жиди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666605
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.05.2016
[i]« Кому на Руси жить хорошо?»[/i]
М. Некрасов
Кожного, здається,
вчили ще у школі:
[i]п'яниця проснеться,
а дурний – ніколи.[/i]
Є кого жаліти,
що нема де спати,
і од пуза їсти,
і байдикувати.
Їх і не лякає
ні ярмо, ні пута,
адже все буває,
як і має бути.
До сіней із хати
і чужої клуні,
легше виганяти
п'яницю і дурня.
Є за що набити,
як немає жита.
Та у світі цьому –
файно, як нікому,
у союзі жити
п'яниці
одному.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666564
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.05.2016
[i](тріолети)[/i]
***
Обранці долі і юрби
окупували Україну.
Офшори мають і торби
обранці долі і юрби –
інакомислячі донині
і «обереги, й берегині» –
обранці долі і юрби,
і колоради у щілині –
колони п'ятої раби.
***
А [i]на Расєї[/i], як собаки,
готові урки до атаки.
І в Україні де-не-де
готові урки до атаки.
І кагебе, й енкаведе
сідають з камери у танки.
Готові урки до атаки,
але відомо, як і де
кінчають бійку забіяки.
***
Народженій у вирі бід,
клювали очі Україні.
Але за що, її, невинну,
народжену у вирі бід,
жеруть і нині людоїди?
Вона є образом Вітчизни
і миролюбної сусіди,
народженій у вирі бід.
***
Живе у генах наше майбуття.
Ще лежимо упоперек на лаві,
а вже у найвіддаленішій справі
живе у генах наше майбуття.
Радіємо смиренні і лукаві –
аякже! Зупинись на переправі.
Живе у генах наше майбуття.
І віщі сни забутого життя
кошмарами наповнюють уяву.
***
Генії гібридної війни
убивають мрії і надії.
Мається еліта сатани –
генії гібридної війни.
Бестії, юродиві месії,
ідоли [i]країни і страни[/i],
генії гібридної війни
хочуть Україну [i]на Росії[/i].
***
Не помагає неуку наука.
І зайві муки, і немає бука
на дуку. Крадія-багатія
рятує наша кругова порука.
Не помагає неуку наука,
порочне коло і [i]круги своя.[/i]
Такою є наука житія –
не помагає неуку наука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666289
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 16.05.2016
[i]« Половина саду квітне,
половина в’яне.»[/i]
М. Луків
Знову додому на проводи їду,
де і печалі, і радощі всі,
липа Тараса од прадіда-діда
[i]п’є-не нап’ється[/i] води у Росі.
Поки почую, як мати гукає,
і не побачу живими сусід,
може, барвінок мені нагадає,
де спочиває похований дід.
Є, слава Богу, і пити, і їсти.
І літургійна акафіста мить,
може, зорею зійде урочисто,
і засіяє небесна блакить?
І завітає рідня і знайомі,
і на хрести – силуети живі,
ближні, далекі, забуті, відомі –
діти дітей і дари у траві.
Душі несемо до мами і тата
і на Малій і на нашій землі.
Їм обіцяли усе... і багато...
Їх і немало у чорній ріллі.
Братська могила великій родині –
голодом гнане у яму село.
Цвинтарем стала одна половина,
іншої – ніби тоді не було.
Наче її ще і досі немає.
Буйні вітри перевіяли прах.
Наша історія їх поховає
на роковини у тих небесах,
де не минає хода урочиста
Божого суду, акафісту мить.
Є ще юродиві і комуністи.
Хто за убитих мені відповість?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664270
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.05.2016
Ти і досі ще снишся мені
на вокзалі, у вихорі балу...
Де з тобою ми ще не бували?
Ну, хіба-що, на іншій війні.
Ну, хіба-що, у іншій країні,
де у тебе свої кольори.
Але це не присниться людині –
цілувати чужі прапори.
Ну, хіба-що, у Леті обоє,
де межа поросла споришем,
а гробки – голубою каймою.
Але нам туди рано іще.
Наша юність на проводи їде,
оминаючи стезі міські
і тому, що як люди близькі,
і тому, що далекі сусіди.
Ми жили на гарячій зорі
у одній ілюзорній країні
на високій-високій горі,
на якій не буваю я нині.
Ми у безлічі дивосвіті́в
на межі невідомого світу
повнотою німих почуттів
ще уміємо тихо радіти.
І у темному колі юрби
ти сіяєш окрасою тіла.
Але очі твої у журбі.
І чому я так хочу, аби
уві сні ти за мене раділа,
що сумую я ще по тобі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2016
(передвеликоднє посланіє братії)
[i]« Платон мій друг, та істина дорожча.»[/i]
Афоризм
У мене є ще сили й арсенал
розпізнавати зародки атаки
на рідну мову і на ті порядки,
які не помічає самохвал.
З дрібного починається усе
і виростає до глевкої брили.
Ще на місцях вітійствують горили
із наміром вернути еСеСеР.
Романтики весняної пори,
осліплені революційним сонцем,
ви інколи дивіться у віконце,
але не тільки знизу догори.
Легіонерів гарту молодого
відомо і від чого, і чого
не прибуває у моїм полку.
І я розповідаю це [i]того́[/i],
що інколи не відаєте [i]то́го,[/i]
що має бути ясно їжаку.
О Донкіхоти піки і сідла
на тощій спині свого Росінанта.
Ой, не пересідайте на осла,
де зброєносцю дутого таланту,
реміснику строкатого пера
із вітряками легше воювати.
Я не один, хто застує усім.
Б’ю у кімвали і водиця ллється.
Коли з нічого виникає грім,
поет не злиться. Гірше – він сміється.
А як воно – сміятися до сліз
поети знають. Є у нас дорога,
де діє наше кредо і девіз:
[i]«За нами правда, Бог і перемога».[/i]
Коли сіяє сонце із небес,
а зі стіни – ясні дереворити,
а із амвону стоголосся мес,
і Слово ще устами не убите
не рано і не пізно говорити, –
[i]Христос воскрес!
Воістину воскрес!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662778
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.04.2016
Буває і розумне чудо,
та хоч теши на голові,
а научатися не буде,
якщо почується
верблюдом
у потолоченій траві.
Йому чи їй
апологети
уже придумали тенета,
аби ішов якийсь процес.
Але орудує
Дантес!
І упереджені поети,
одягши інші еполети,
у бучі
осягають сенс.
Усі граматики
писали
пірати руського пера,
що [i]мову з язиком лигали.[/i]
Не треба їм і дві освіти,
аби навчились наші діти
оцього зайвого добра.
Вони і досі засідають
у всіх РУО та УПеКа.
Вони
імперію чекають
тому й
реакція
така.
О грамотії-грамотії,
як ви не любите
урок,
що виправляє ваші дії.
Коротка форма дієслова
це
пересіяна полова,
яку підсовує
совок.
Минає місія месії.
Велике вчора віджило.
Але відрижками Росії
ще живляться її надії
на нашім ґрунті,
як зело,
досіяти імперське зло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662686
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.04.2016
Писалось би, та застує полуда
навроченою лірою богів.
[i]Поезою[/i] влізає словоблуддя
у мороці хаосу марних слів.
Багатослів'я – це ще не [i]поеза,[/i]
і римування кожному дано.
Поезія, як правило, твереза
і не туманить, як гірке вино.
Вона не рафінована – це добре,
але у ній, у темній і сліпій
нікому не [i]заграє синє море[/i]
і не [i]осоловіє[/i] лиходій.
Вона сама підказує поету,
чи пахне Муза у її рядках.
Ми є недосконалі інструменти
у ніжних і невидимих руках.
Поезія потішиться над нами,
якщо вона не вміє – навпаки,
порадувати точними словами,
які оберігають словники.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662541
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 27.04.2016