| Сторінки (20/1938): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
[i]« Хорошо тому живётся,
у кого одна нога,
ему пенсия даётся
и не надо сапога.»[/i]
Із народної творчості
Капають сльози Мальвіни.
З півночі йде Карабас.
Люди усе ще наївні.
Владу взяли Буратіни,
що не бояться за нас.
Затужавіла на кро́ві
Рашія плодить калік.
Кожному є черевик.
Не усміхається мові
взути ворожий язик.
Ямби кусають хореї.
Цілить у вояка
гола до пояса Гея.
Сіла на сонце Корея,
Рашія – на їжака.
Пише диктант Буратіно.
Правила дуже старі.
Силу диктує країна,
де зберігається міна
кожного в програній грі.
І воювати не проти
«ново-» і неосім’я.
За потойбічне ім’я
гинуть бійці-патріоти.
А, учепившись на дроті,
ляльками смикає, – [i]Я![/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536433
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 12.11.2014
І
[i]« Идут, идут, идут народы
за светлый труд, за прочный мир
под знаменем свободы.»[/i]
Радянська пісня
За щасливе майбутнє народу
проливається праведна кров.
Об’єднає народи свобода
і до нації – братня любов.
Убиває рука супостата
і пиляє іржава душа
у норі самозваного брата –
ненависна, лукава, чужа.
Нахабніє озброєне бидло.
Як собака винюхує їдло
і уїлось у душу усім.
Чорним ходом отари своєї
заповзає таємно змією
у чужий і палаючий дім.
ІІ
[i]« Не так тїі пани, як підпанки...»[/i]
З народних уст
Гей, совок, оглушений і темний,
недолугий мізками совок,
а тому і явно, і таємно
ти мій ворог і тяжкий урок.
Не сичи, не плюйся, не набріхуй.
Ти причина вбивчої війни.
Очумілим нині не до сміху.
Очуміти – Боже, борони.
Із моголом нині не до миру.
Годі гратись іменем – народ.
Затули тупе хайло «кумиру».
Нині слово має патріот.
Чуєш, людоморе недобитий,
я у тебе нині у боргу.
Мушу нагадати і навчити
давнього козацького, – [i]пугу![/i]
Чи не чуєш, Іроде проклятий,
голосу надії із лугів,
бойової криці козаків?
Не почує
плем’я супостата.
Ставленик скупих багатіїв
не пойме окраденого брата.
ІІІ
[i]« Скачи, враже,
як пан скаже,»[/i]
Прислів’я
То дивись, поглянь навколо себе.
Бачиш, враже, скаче кацапня.
Ти махав ярмулкою до неба,
а у неї ядерна люшня.
Раші неодмінно закортіло
бачити у себе «доходяг».
До бродяги є негайне діло
тільки у перевертня вождя.
Ти уже не раз лягав під нього
в образі і біса, і царя.
Не надійся, не діждешся свого.
Не на сході блимає зоря.
А якщо горить, то хай палає
і пройде катарсисом-вогнем,
і нічого вже не нагадає
граду під осколочним дощем.
Знаєш, брате, чудо окаянне
і в Росії вже у печінках.
І її майбутнє – не у снах.
Україна ще на ноги стане,
та не бійся, як на тебе гляне,
бійся тіні вбитих на полях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534396
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.11.2014
Листопад роздягає березу.
Гомонить ошелешений сад.
А вона усміхається Крезу,
тільки ліктики гілок тремтять.
Ой берізко моя полохлива,
у яку ти попала біду?
Он, дивись, похилилася гива,
а не зломиш її молоду.
Жовті китиці, віти зелені,
до землі розпустила косу,
і ніхто не киває на неї
за її одчайдушну красу.
У намисті горить горобина.
У вінках «омеліє» верба.
А спокутує їхню провину
білокора осіння журба.
Може тіло її надто біле?
Певно талія дуже тонка?
І безтямно її оголила
буревію шалена рука.
Сивий ясен на неї дивився.
Шелестіли столітні дуби, –
[i]ой, якби-то, якби-то, якби…[/i]
Тільки явір один зажурився,
і за неї усе ще молився,
що готовий і на поруби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534349
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.11.2014
Не угодна Україна кату.
Раша видає йому мандат.
Диктатура пролетаріату
убиває пролетаріат.
Не навчила східняка нічому
ні біда, ні путінська війна.
Тягне опозицію додому
інша опозиція дурна.
Ні жалю, ні розуму, ні глузду.
Вовкулакою було і є.
І в подяку бувшому Союзу
у лице майбутньому плює.
У криницю, де вода іскриться,
у серця печальних матерів,
що синів не діждуться з боїв.
І немає на землі нічого
окрім себе «самово радноґо»
у дебільних «сукіних синів».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533997
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2014
[i]« Пора осіння!. Гай – очей не відірвати!
Яка печальна ця процесія краси –
Люблю природу я, її зів’ялі шати,
В багряне золото одягнені ліси,
Їх дихання п’янке несуть вітри кошлаті,
І у імлі небес ледь чутні голоси,
І сонця промінці, і вранішні морози,
І сивої зими віддалені погрози.»[/i]
С. Гарматний
Пережили себе і Пушкін, і Єсенін,
і їх пережила ця осінь золота.
[i]Осінній[/i], – Лінин, [i]день…[/i]
По-їхньому, – [i]«осенний»[/i],
але невже? Невже – вона, якраз ота?
Виходиш на осоння вичахлого літа,
як це уже не раз бувало на віку,
і радість, і печаль такі, що не дожити
без цих акордів дня у кожному рядку.
А жовтень у копцях роздмухує багаття
і юний листопад не гасить цих пожеж.
Канікули. Любов, якій немає меж,
коли вона одна одне твоє заняття
на урвищі ріки, де стелеться латаття,
яке уже не їй даремно бережеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533885
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.11.2014
Минають і зима, і літо,
і юні роки, й золоті.
І важко долю заслужити,
аби могти не тільки жити,
а й проявитись у житті.
Не новина – любити слово,
що людям спати не дає.
Нове – це хоч би випадково
старе не повторити знову,
але освоїти своє.
Усе лишається слідами
на нерозталому снігу.
А потім зійде ручаями
по траєкторії до ями,
де і пропаде на бігу.
А захотілось наслідити –
по іншій лінії іди:
по колу, еліпсу – туди,
де відшукають слідопити,
піднявши камені і плити,
твої заплутані сліди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533159
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.10.2014
Куди іду? Хіба я знаю,
куди недоля заведе.
Якщо і тут немає раю,
тоді нема його ніде.
Але звикаючи до пекла
у веремії суєти,
я оминаю літо тепле.
Немає часу. Треба йти.
Стрічає осінь. Проводжає
весна надії, а зима –
не обігріє, то чекає,
коли оказії нема,
що хтось таки поспівчуває,
як не освистує юрма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532902
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 27.10.2014
Ой, не кожен чув, хто ніби слухав
мегафони, що на барикаді.
Я кричу! Не закривайте вуха.
Не почули?
А чому не раді?
Одуріли, очуміли знову
і чужі, і рідні супостати.
І насупили сердито брови
платні і безплатні Герострати.
Кворуму дурисвітові мало.
Аргументи у апологета:
нація своє ще не сказала.
Винуваті буцімто поети.
Розумію – ми не Осмомисли,
що ведуть героїв за собою.
Не осмислить викреслені числа
воїн у нерівному двобої.
Ми не віншували ні еліту,
ні орду, що пнулася до влади.
Нас почули егрего́ри світу,
неможливо не почути правди.
Є свобода і жива надія.
Панікують і орли, і круки.
Сину усміхається Марія
і на волі виростуть онуки.
Хай іде луною наше слово
і розбудить славу і свободу.
Не убити нації основу,
не приспати місію народу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532883
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.10.2014
Ну ось вона – народна перемога.
Тепер єднайтесь у одне ядро:
свобода, батьківщина й допомога
самим собі і людям на добро.
А як і не проходить правий сектор,
то голосуйте за його права –
направити електоральний вектор
туди, де б’є гетьманська булава.
Скасуйте гімняну́ недоторканість,
люструйте опозицію дурну,
щоб оновити Раду ще одну...
І не прогайте історичну даність
без віче і чергового Майдану
очолити і виграти війну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532697
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 26.10.2014
Живемо, як усі. Ті – свідками Єгови,
а іншим Саваот віщує уночі.
Їм відомо усе, окрім своєї мови.
І ходять між людей аматори любові,
добра і темноти старанні сівачі.
Глибини Духу їм чужі і непотрібні,
і їх тяжка душа блукає у пітьмі.
І віру у своє нав’язують «невірним»,
а істину одну не знають і самі.
Блукають між людей таємні неофіти,
вербуючи своїх, тавруючи чужих.
Про задуми Творця воліють научити
паломники ідей про вищість того світу,
де й папі Римському не місце між святих.
І дивно, що Земля до них уже віками
і дихає, й живе, і плодить врожаї…
І те, чим ти живеш – то аура її:
усе, що омофором тимчасово з нами –
і мова, і слова, і думи – не твої.
Не оскверняй язик і будемо ріднею.
І хай твоя душа узята на замок,
зате і янь, і інь дадуть ясний урок –
усохне течія неправди однієї.
Заговори, як я, місцевою, своєю
і ти уже поет, а може і пророк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532607
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 26.10.2014
[i] Зі сторінок
народної преси[/i]
Аварія? Війна? У Швеції – тривога.
Чорнобилем пашить підводна «булава».
Іде через Гольфстрім Донбасу допомога.
– [i]У нас усе о’кей![/i] – передає Москва.
Не визнає Ла-ла, що, наче кіт, нашкодив,
і оніміло теле-радіо, але
поширює ефір овації народу
і аплодує світ, – [i]оле-оле-оле[/i]!
Але у еФеСБе по горло є роботи.
Засмоктує «Біду», а Врунгель* – у Кремлі.
І радіоефір у Рашії не проти,
що діють у льоду пірати Сомалі.
Передається SOS – така радіограма.
У шефа є прийом на цей сигнал біди:
[i]– Маркіза! Всё о’кей![/i]
А далі – телеграма:
– [i]Стояти до кінця або і назавжди...
Занурюйтесь у мул чи заривайтесь,
а головне – живими не здавайтесь,
якщо уже нема повітря і води…[/i]
І екіпаж до подвигу готовий.
Усе одно усім – не знести голови…
І капітан «Побєди» рапортує, «стоя»,
що лежачи на дні, загине під вагою
не ядерної, а тяжкої булави.
А карли у Кремлі і щирі, і відверті.
Двосотенний баласт занурили у мул…
Пішли усі у рай. А там у караул
і рапорт подадуть: [i]«Ты чё не знаєшь, Петя,
мы вытащили всё – и водку, и ракеты,
а экипаж «Беды» «узял и утонул»**.[/i]
* – похідне від [i]брехун;[/i]
** – із інтерв’ю Путіна. На запитання журналіста, – [i]А что случилось с «Курском»?[/i] – той цинічно відповів: – [i]«Утонул...»[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532479
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 25.10.2014
У Раші фаза бойні, бучі і руїни.
Чечня і Сомалі виходять у тираж.
Для зручності взяли: сусідню Україну,
тупий ажіотаж і куций епатаж.
Але ось-ось – зима і буде фаза сплячки.
Бодай Мишко-прем’єр нап’ється і засне,
і буде ссати лапу гідра нетерплячки
і отоді зима уже не омине.
І поки ще вітри дрімають на осонні,
зальотний буревій і медом не корми,
а дай води Дніпра і паші оболоні
у пащу сe la vie суворої зими.
І обнімає жах інформаційний простір.
І всіх своїх собак, і всю чужу вину
навішує бабай на «йолку» ще одну.
І голий листопад веде його у гості
у віхолу боїв, у затяжну війну.
Новоросія є, а Україна «лишня» –
така програма дій новітнього совка.
І вигідно, коли закони, наче дишло,
і Раду обійме родина кунака.
І Віче не чутно, і завивають гусла.
У «генія війни» найвищий гонорар.
Осінні ручаї у поетичних руслах
бурульками лягли на мерзлий тротуар.
Примара Вована обшарює обійстя.
Незвані посланці обрубують кінці.
Росії все не те – по назві українське,
хіба що «булава» і у її руці.
Обзавелась рідня джентльменами удачі,
і не на порожняк орудує Донбас.
Всі на одне лице у кожній передачі,
і «денгі дай вперёд», і «перекроємъ ґаз».
І тіпає озноб усю «сім’ю» народів.
Ще не варили щі, а видно вже Москву* –
оскомина така, що щелепи порву**.
[i]Гуляють у саду,[/i] крадуть – у огороді.
І не бере ніяк ебола кукловодів.
Росія підняла над світом булаву.
* – колись діти-погородники, вкушаючи кислі плоди своїх набігів, хвалились одне одному, – [i]«Москву видно»;[/i]
** – похідне від фрази у КФ «Джентльмени удачі», – [i]«пасть порву»[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532387
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.10.2014
Народе, схаменись, на тебе уповають
і моляться підчас, і приміряють суть
небесного буття, і всю надію мають,
коли у боротьбі за тебе умирають,
а в час випробувань і душі віддають.
Безсмертний ти єси і гіллям, і корінням,
а доля на вагу не варта п’ятака.
І тільки й того є, що золоте терпіння
та воля [i]над усе[/i] у ролі кріпака.
То чом же і тепер не думаєш за себе,
угоднику дурний воюючим чинам,
що тикаєш свій перст навпомацки у небо
і воза із багна усе тягаєш сам?
Купуєшся на міф ідеї комунізму,
і продаєш своїх онуків і дітей,
заради торжества чужого егоїзму
на згарищі палких обвуглених ідей.
Віками у ярмі вела тебе Росія.
За Крим і Рим її – твоя пролита кров.
І пам’ять ще жива, і тліє ще надія,
що у твоїй душі ще дух не охолов.
Козацький дух навчить,
як він один уміє,
що ні чужий орел, ані своя «месія»
не обере тобі за тебе ні любов,
ані свободи заповітну мрію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532306
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.10.2014
[i]« Вы слыхали, как поют дрозды,
Нет, не те дрозды, не полевые…»[/i]
Г. Бєлов
Пахне тирсою й бензином.
«Люба влада» ріже ліс.
Що удієш? Ліс не винен,
що не вміє лити сліз.
І «сім’я» усе ще ріже,
прокурори і суди
на маєток і на хижу
невідомого ґазди.
Ліс не знає, що на зміну,
може, через сотню літ
буде інша Україна,
у якій «низзя пилить».
Ні мою берізку любу,
ні соснину навкруги…
Але поки це ще буде,
то осел ваяє буду.
Поки влада вріже дуба,
все рубають до ноги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531320
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.10.2014
[i]« Мой адрес не дом и не улица,
мой адрес – таёжный Союз.»[/i]
Шлягер СРСР
Забуті гасла величаві
за вільну працю, і за мир.
Москві давай союзне право.
У ній ожив біблійний звір.
Росії треба володіти
як не народом, то хамлом.
У неї всі – « совєцькі» діти,
а особливо за бугром.
І скільки не було утопій,
а захлинається земля.
Усе ще бродить по Європі
примара Карла і Кремля.
Владика Авгієвих стаєнь,
богему люблячий кумир
на камені не лишить камінь
у боротьбі за вічний мир.
Але Росії цього мало.
До неї «горнеться» Китай…
А їй давай дешеве сало...
І України щоб не стало...
І, –[i] Раша – браво!
Путя – хайль![/i]
І, – слава Мойші карапузу!
І Рим – це Раша і Союз»!
А до «таёжного союзу» –
давай Британію і Русь*!
Карає манія тирана
і тисне жаба до сих пір,
що він і досі не емір.
Не відає хайло** Османа –
і у тайзі піймали хана,
і Алітет*** іде із гір.
І мало хліба і видовищ,
аби конати за язик,
який освоює католик,
і іудей, і «друг калмик»****.
Приспа́ний ум, убита совість.
[i]Породжує юрму чудовиськ
сон розуму[/i]***** її владик.
[i]* – свіжі новини Інтернету про те, що Росія створила не тільки Київську Русь, але і Рим, і Англію;
** – морда лиця диктатора завойовника;
*** – персонаж із чукотської літературної легенди «Алитет уходит в горы»;
**** – за Пушкіним – «...и друг степей калмык»;
***** – ремінісценція, пов’язана із творчістю іспанського художника Гойї.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531108
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 19.10.2014
[i]
...душе моя заручнице
живого в неживім
смієшся плачеш і за це
не залишаєш дім
терплячий в’язень совісті
та спогадів гірких
за всі гріхи паломниця
одна до всіх святих
за тлінне тіло молишся
що прагнуло чогось
нежданого та марного
щоб солодко жилось
тепер як мичка сушишся
за солодощі ті
аж поки не відмучишся
розп’ята на хресті
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530845
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 18.10.2014
[i]« Гитлер по радио тихо и грустно
синий платочек поёт.»[/i]
Фронтова вітчизняна
Я пам’ятаю печальні
вечір і ніч не одну,
як моментально
родичі дальні
нам нав’язали війну.
Падав за Леніним Ленін,
часом розбивши лице,
і навіжені
homo зелені
різали вуха за це.
Рашія вся у запої.
П’яно керує рука –
homo-конвої,
псевдогерої
у володінні совка.
Homo у Раші homini?
Прошу до сіна козу.
Путя у спліні,
витерши слину,
люту роняє сльозу.
Драма найвищої точки.
І уявилось йому –
суки-синочки
синім платочком
витруть його у Криму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530642
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 17.10.2014
Яка мана знущалась наді мною,
коли не можу звести два кінці,
задуманого іншою порою,
що нині привело на манівці?
На обліку усе, що підходяще.
Але коли – до діла, як на зло,
заховане колись у довгий ящик,
поділося, неначе й не було.
Але буває, наче за плечима
керує невідомий деміург.
Все – рівно в пору, хоч нема причини,
аби і найскладніше, й не значиме
вершилось абсолютно без потуг.
І все у руки попадає вчасно,
і найхитріший найдеться гвіздок,
усе іде, як мовиться, по маслу
або урок, що знали назубок.
Не дивина, що і в найменшій справі
напрошується істина така:
у жмурки з нами грається лукавий,
але веде божественна рука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530433
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 16.10.2014
І. ПРЕЛЮДІЯ
[i]« Що мале, що старе…»[/i]
Народний афоризм
Чудова пора – із дитинства у юність.
Навіки пора золота.
Ізнизу, зісподу
з одного заходу
корилася нам висота.
Уміли радіти, хотіли сміятись,
бувало, на повний живіт.
Із самого ранку
терзали тарзанку –
мету у космічний політ.
І як не згадати, і як не забути
оті осіянні літа?
І тяжко збагнути, –
минулося свято.
Далеко пора золота.
Немає у юність зворотнього ходу
шукати кебету свою
у милому серцю краю.
Та, поки живемо, шукаємо броду,
бо маємо право ступати у воду –
прозору і
ще
нічию.
ІІ
[i]« Не називаю її раєм
тії хатиночки у гаї…»[/i]
Тарас Шевченко
Сум і свято – бачити минуле:
часом, у матусі на руках,
інколи – котом у будяках,
на якого все лихе звернули.
Нас тоді не дуже частували
на дурняк, і били …жартома.
Молока стакан і кусень сала –
ось і все, чого й тепер нема.
Наїдались інколи в розстрочку
і авансом гладили живіт,
і тікали босі з дитсадочка
у ясний дитячий дивосвіт.
Цілили у мрії, як із лука
у захмарне небо висоти.
Нас єднали лебідь, рак і щука,
із якими є куди іти.
Місце старту рідне і знайоме,
поки ще чекає оберіг,
поки чимчикуємо додому –
десь туди, де був колись поріг.
Де дізнаюсь, чи [i]умію жити[/i],
де у мене братове ім’я,
у якого terra incognita
нині за межею житія.
Не спитає він, – [i]якого біса
хату оселила пустота?[/i]
Ніби батьківщина, та не та.
Жив під лісом, а тепер у лісі
кий варцаби хатнього кута.
Он і терен деревом розрісся.
Я іду на стежку лугову.
Незнайоме, не моє узлісся,
на якому з юності живу.
Не мої осики і берези,
не моя шовкова сон-трава,
і могутні осокори щезли,
і сама стежина ця нова.
І куди веде – уже не знаю,
і чужої ради не питаю,
у яке провалля заведе
ниточка утраченого раю...
Але сам собі відповідаю, –
[i]у нікуди,
у моє ніде.[/i]
ІІІ
[i]« Через луг, де росте материнка,
Там, де трави рясні, запашні...»[/i]
М. Лисянський
Пригадую найвищу нашу скелю,
озера і луги на Деркачі,
і сад, і хутір, і стару цегельню,
що полум’яно гріла уночі.
І чорні непролазні буєраки,
шатро із вільхи, вхід у верболіз,
а з нього у волошки, м’яту, маки,
серед яких я Робінзоном ріс.
І не біда, що із малого віку
я не цурався лісових приблуд.
Із юності пасує чоловіку
компанія , де є і Робін Гуд.
Де босоногі лицарі до смерті
оберігають цінності свої,
і вічну таїну, і даму серця,
і непорушну клятву на крові.
І звідсіля летів на юних крилах
у далечінь неясної мети,
аби і досі рикошет носило
у небеса, яких не досягти.
Вела у люди не одна дорога,
минали і розлуки, і тривога,
текли у повні ріки ручаї,
але і досі не діждався свого
єдиного і дійсно дорогого –
хоч на прощання, усмішки її.
IV. ДЖЕРЕЛО
[i]« Не сумуй без причин багато
поки спогади ще живі...»[/i]
Із авторської пісні
Вони ганяли на велосипеді.
Він – «попід раму», а вона – в сідлі.
Вона уже, як не остання леді,
а він, як перший рикша на селі.
Обох лякали, − [i]ви вже не маленькі![/i]
А їм байдуже. Як там не було,
любили… Так! Ходити по опеньки.
А «лісапета» – Грицеві на зло.
У діда Федя їм дісталось меду,
а у Маройки… Ні! Кишеня дуль.
Якби обом ще по велосипеду!
Та добре й так, що не набили гуль.
А де опеньки? А у Чорнім лісі.
А у рові прозорі ручаї.
І можна пити воду із криниці,
і біля себе бачити її.
І так обоє пити захотіли,
що як магнітом притягло сюди,
і до води неначе прикипіли,
бо вже й не відірвати від води.
І писків відображення мінливі
обох не відпускали із тенет.
Не знали діти, що були щасливі,
але майбутнє – тільки силует.
І не принади вабили дівочі,
і губи не від холоду звело…
..........................................
Опам’ятались.
Ось уже й село!
І глянули одне одному в очі, –
[i]ой, як цікаво дітям проти ночі
дивитися у чисте джерело.[/i]
V. ТРИ ДОЛІ
[i]« Йшли до лісу черевик,
соломинка й булька…»[/i]
Дитячий віршик
Коли розлучаються двоє,
то вже не така й дивина.
Коли ж залишають обоє,
то інша історія – втроє
сумніша, якщо не смішна.
Всі троє ходили до школи
із різних куточків села.
Трикутник, описаний колом,
їх дружба ніяка була.
Чи ангел який потрудився,
побачивши їх на землі,
що в долю одну спокусився
в’язати їх долі малі?
Чи біс на шляху цьому виник,
що сталось усе навпаки.
З тонких нетривких павутинок
снувалися їхні зв’язки.
І юні були, і наївні.
Нікого не треба обом.
Дві дівчинки – милі й чарівні
прощались [i]навік[/i] за селом.
Лишились їх образи дивні
і пам’ять обох берегла.
Одну величали – царівна,
трояндою інша цвіла.
У коси заплетена стрічка –
усе, чим пишалась одна
по той бік широкої річки
за муром старого млина.
А інша із бантиком білим
у кучерях понад чолом…
Метеликом осиротілим
літає душа над селом.
Чи доля карала, чи дбала? –
не відає й досі ніхто.
Признання лише відкладала
майбутньому років на сто.
Одна неймовірне чекала –
найкращого серед усіх.
А інша іще й не гадала,
де буде її оберіг.
Дарує життя неминуче,
гірке та потрібне, як сіль.
Ужалила – мила-колюча,
а інша п’янила як хміль.
Двоїлась душі половина.
Але не служила красі
сльоза у холодній росі.
Немає притулку за тином,
коли почуваєшся винним,
що був не таким, як усі.
.......……………………………..
З тих пір, як роки доганяли
їх долі один за одним,
дівчата бабусями стали,
а хлопчик дідусем старим.
Не бачив сто літ карооку,
і долю не бачив свою.
Одна цілий вік з того боку,
а інша в чужому краю.
І кожна признатись боялась,
що доля якась не така.
Бабусі до смерті старались
прожити життя без гріха.
Дідуся чекає могила,
а щастя дісталося їм.
Стара молодого любила,
а інша пишалась старим.
VІ
[i]« На якім далекім полустанку ти
загубивсь, чорнявий адресат?»[/i]
Б. Олійник
Мрії про неї – життя у екзилі,
поки були нічиї
[i]« карії очі і рученьки милі...»[/i]
Та і тепер не мої.
Кожен у снах напинає вітрила,
поки почує в кінці, –
[i]де тебе бісова сила носила,
як женихались усі?[/i]
Що залишається в пам’яті мого?
Наче-то задніх не пас…
Щастя її я беріг для одного –
самого-самого з нас.
Бачу її у золоченій клітці,
ніби жар-птицю…
У ролі цариці
чую її наяву
у задзеркаллі тієї криниці,
де усміхались нам очі і лиця.
Там я і досі живу.
VII. ІЗ ПОЗИЦІЇ КЛАСИКИ
[i]« Как мало пройдено дорог,
как много сделано ошибок…»[/i]
С. Єсенін
Віки до генія пройшли
і після нього ще наразі,
Та розминаються у часі
два почуття, що одцвіли,
не співпадаючи по фазі.
Як приклад, класика сумна
і нам ятрить, буває, рани.
I Беатриче все одна,
і Данте досi не коханий,
і он Євгенiй i Тетяна
цю чашу випили до дна.
І не втішає, що раніше
за нас герой і відлюбив,
і теж страждав, що марно жив,
і все пізнав. Чого вже більше!
І явно Пушкіна учив
писати геніальні вiршi.
Але з критичних сторінок
ми знаємо його лукавим
злим генієм.
Химерна слава,
коли такий логічний крок
довершує рука кривава.
Але можливо автор винен,
що ніс на власному горбі
героя свого всі провини,
що захищав свою рабиню
від рабовласника в собі?
...............................................
О, скільки типових картинок
дарує класика життя,
аби навчатись без помилок
і гамувати почуття.
Але заплутані стежини
усе ведуть на битий шлях,
де ще не визнані провини
аукають на манівцях.
Зійшли у Лету вишні води,
а я все п’яний, поки п’ю
джерельну, чисту і свою,
і поки давні епізоди
у дзеркалі води і вроди
відображає дежавю.
VIII. ІНТЕРЛЮДІЯ
[i]« Где-то вдали догорает закат,
и фонари ярко горят…»[/i]
Їй колись
[i]« Десь вдалині гасне пломінь зорі,
і ліхтарі засвітили вогні,
Щоб не блукали ми в цьому дивному сні,
світять нам друзі мої – ліхтарі.
Місто вже спить в ореолі вогнів.
Срібло води. Арки мостів.
Вікна, немов свічки, гаснуть в кожнім дворі
тільки невтомно горять ліхтарі.
Як я люблю світло білих ночей,
в сяйві вогню – сяйво очей.
Хай же завжди вони світять нам до зорі –
наші нічні патрулі – ліхтарі.»[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530306
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 16.10.2014
..не поїду я до імперії
істеричної навіженої
до осиної і захланної
охлократії окаянної
...ой не хочу я у колонію
що конає ще у агонії
то тюрягою то потворою
семигорбою двоголовою
тридесятою п’ятикутною
і навіки уже безпутною
…а поїду я у Іспанію
у Італію і у Данію
за ідеєю мономанії
української меломанії
самашедшої* меланхолії
у провінції малахольної**...
...ой побачу я наворожене
і навіяне і набріхане
і затяті ми і заморені
і дісталося на горіхи нам
недотепи ми і окраїна
поки нація буде темною
і говоримо а не знаємо
чи своєю ми чи туземною
чи хорошою чи поганою
але рідною оживаємо
іноземці хай іноземною
українці хоч рівноправною…
...ой поїду я у Америку
де ні паніки ні істерики
доберуся ще і у військо я
воюватиму українською
...ой поїду я ще й за мрією
тай за вільною Україною
[i]* – Див. малахольної
** – Див. самашедшої[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530165
рубрика: Поезія,
дата поступления 15.10.2014
Жовтень усміхнувся напрощання.
День погас, і вечір догорів.
Одягає чорне одіяння
веселкова гама кольорів.
Чумакує осінь до упаду.
Устеляє жовті килими
стежкою під ноги листопаду,
щоб дійти до білої зими.
Укриває омофор Покрови
шати недосяжні палачу.
І ридає Діва. І до кро́ві
закусила губи від плачу.
О, Пречиста, що ти подаруєш
воякам на вічному посту?
Може спиниш кулю на льоту?
Поки ти висотами мандруєш,
чи побачиш їх і чи почуєш,
хто узяв останню висоту?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529849
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 14.10.2014
Росте руїна. Падає Донбас.
Вмирають люди. Родяться каліки.
Наш простір опановують владики.
Колись казали, – [i]все лікує час.[/i]
Але усе, що об’єднало нас
тепер так само рухнуло навіки.
Єднає доля, убиває зло.
Либонь добро і любить, і прощає,
аби душі нічого не було
якщо не в пеклі, то хоча б у раї.
Бо у душі ми – діти-малюки.
І наші ігри – бути залюбки
супроти маячні і показухи.
Якщо такі ми неугодні Духу,
то нащо це безсмертя на віки?
Воно і атеїсту не потрібне,
і олігарху, й лівому совку,
і тим, [i]mersi bocue[/i], що на боку,
і то́му, що дурне, тому що бідне
і вічному Кощеєві подібне,
і тим, кому давно уже, – [i]ку-ку.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529672
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.10.2014
Аби високі почуття
не виглядали майже смішно,
усі шукають сенс життя –
як жити праведно і грішно…
…і вірити у чудеса.
Чого надіятись даремно?
Адже відомо, що напевне
на землю рухнуть небеса.
Напевно це не поетично,
коли нечуване – логічне.
Але лишається – іти
із вірою в добро космічне,
аби наосліп – до мети.
З одного боку – це дилема.
Якби знаття, куди ідемо,
усі упали б на ходу.
А з іншого – яка проблема?
Немає винних, що помремо
усі пропащим на біду.
Свої заслуги й нагороди
отримаємо на війні.
А ні, то ми і так ще горді,
що всі живучі – на білборді,
а ми із мріями – одні.
Мине усе – і ми, і мова.
Війна мине, як злий урок.
І вічністю запахне знову.
А що тоді, якщо не Слово
веде крізь терни до зірок?
Усі кінці і всі начала
намотують одну спіраль,
Ніхто не знає, що там далі
на другій стороні медалі,
чи переповниться Ґрааль,
чи вічне колесо печалі
зруйнує написи скрижаль.
Минає віра у майбутнє.
Надія діє як наркоз.
І хоч любов така могутня,
наука не дає прогноз,
коли є бомба і безпутне
у себе має бомбовоз.
Самі для себе небезпечні,
як мавпи в ранзі Ліліпуть
навпомацки шукають суть
і забезпечені, і чесні...
...приречені, але безсмертні
у рай немислимий ідуть.
……………………………..........
Нічого кращого у долі
не випросиш, як без ідей
померти воїном у полі
і залишити стіни голі –
ані рідні, ані дітей.
Піти як мисляча людина
і вимести у серці геть
все, що заповнює ущерть
і мучить, як твоя провина,
що так пручається невинне,
але приречене на смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528251
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.10.2014
[i]За мотивом Ліни Костенко[/i]
Я уявляю зооклас
у зоні нашого Донбасу,
де виставляють напоказ
антигероїв цього часу.
І неживі орли і леви,
і де-не-де живі осли,
аби туристи без перерви
дивились, –
[i]«цо то ми були».[/i]
Об’єкти пафосу і рими:
усі опудала москви –
митці! Жирафи жірінви́,
яким не вистачало Криму.
Усі козирні у Кремлі –
ахмети, фірти, коломойські
і їхні прихвосні ростовські,
а нині голі королі.
Пихаті юди з ополонки
і цезареві руки Пшонки,
Захарки, беркути, тузи
у ролі знаної кози –
майбутні прохачі-подонки....
Є Берія, і є Сосо,
і Кім, і Мао, й папа Карло –
усі вожді утильо-тарні*,
яким у зоо – [i]«колосо»[/i].
А далі рідні, як Чичерін,
що наче дулею скрутивсь,
ще далі – линучі увись
залізні Фелікси печерні
і прісно, й нині , і колись.
Я бачу Яника й кубіту,
і воскову як смерть Аніту
з кусочком Яника в руках
із місця, де у мужиках
стирчать коліна і підметки.
І видно як її любив,
і як хотів із нею спати,
але за неї не успів
про це по радіо сказати.
[i]– Ой, глянь – у вишиванці Ленін,
– А он Пєтюня у бачку.
– Ого! Вітренчиха на сцені
з гранати вийняла чеку.[/i]
А ось і карлики із Прєсні,
що [i]бяшуть[/i] під гармошку [i]пєсні[/i],
під ними – [i]баловни судьбы[/i]:
чинуші, лаврики, жлоби,
а далі не такі [i]ізвєсні[/i].
Усяка нечисть при кориті –
повії й Вії від попси,
і Повалії для краси,
і Нестори самопобиті
за недоїдки ковбаси.
А далі – гицелі люстрацій,
антигерої інших націй,
за кого Рашія була,
і кігті їхнього орла,
і шкура майстра махінацій,
і вуха мертвого осла.
* – не путати з [i]утилітарні[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528141
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 06.10.2014
І все-таки – осінь. І ось таки знову
у колір веселки одягнений ліс,
і сонечко ллється крізь небо ранкове
у паморозь сиву прозорих беріз.
Як завше усміхнене бабине літо
снує павутинням декори свої,
і ловить у пелену жовте намисто,
розсипане вітром під ноги гаїв.
Із пагорбів змита художня палітра
гарячого миру суворого світу.
Небесне бюро прогнозує грозу.
Дугою блакитною річечка в’ється,
і сонце, здається, ось-ось усміхнеться,
змахнувши нарешті останню сльозу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528081
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.10.2014
[i]« Там дівча ходило босе,
білу ніжку прокололо.»[/i]
Д. Павличко
І
Осінь пише образи крилаті
у далеких обріях землі.
Відлетіли перші журавлі
і останні зграї винувато
в небесах курликають жалі.
В’януть коси білої берези
і жовтіє вересневий лик.
Жовтень ще до осені не звик.
П’яний вітер, вчора ще тверезий
шарудить у кучерях осик.
І журба не оминає краю.
Ронять сльози ще скупі дощі.
Щедра осінь роздає плащі.
Перша фаза битви з урожаєм
виграна коржами у печі.
Літні діти неймовірно щирі
до якоїсь гавані летять
мріями із осені у вирій,
із любов’ю до життя і миру
носяться ключами лебедят.
ІІ
Цього року осінь партизанить.
Багрянцем умились шахтарі.
Виють «гради» і у серце ранить
ранніми ракетами зорі.
Осінь і наліво, і направо
роздає граблі і рогачі.
Наступає на граблі держава,
рогачами б’ються діячі.
Осінь червоніє, що свободу
продають Росії по рублю,
що беззуба лірика бомонду
заглядає в зуби москалю.
Із-за тину зиркають сусіди,
ласі на скоромне і чуже
упритиск до горла із ножем,
і конем це лихо не об’їдеш,
як сюди повадилось уже.
Не пускає осінь у Європу.
Грається «містралями» Париж.
Під фанеру танці, – опа-опа,
а у голові, – шумєл камиш.
Ми ще уповаємо на осінь,
бо надії іншої нема.
То війна, а то зима на носі.
Так і сяк – і холод, і пітьма.
Впали роси на жита. І осінь
ронить самоцвіти у покоси
на кривавій нічиїй межі.
Стерні покололи босі ноги
біженцям. І зчовгані пороги
оббивають найманці чужі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527958
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.10.2014
Були ви синьо-білі і червоні.
Є й інші марки якості людей.
Made in Ukraine – це гнані і голодні,
і сироти, й убиті у полоні,
і матері похованих дітей.
Донбаська карта мічена, та бита.
Крові хотіли? Нате полину.
Хотіли бути ближче до корита
і годувати мафію бандита?
Обрали владу. Вибрали війну.
Немає влади. Вас чогось навчили?
Такі ж і хитромудрі і дурні.
Хотіли Рашу? Риєте могили.
Хотіли брата? Маєте дурило
і будете глаголити одні.
Оце і все: і музика, й програма,
і маршируйте під убогу гаму,
глаго́ляйте на всю губу і рот.
Ходіть тузами. Обирайте даму.
Та не спішіть, коли вперед ногами
вас «от ворот» чекає поворот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527847
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.10.2014
Є у мене ще сусіди нині,
що й диявол душу не пойме.
Я вітаюсь, – [i]слава Україні![/i]
А воно мені – ні [i]-бе[/i], ні [i]-ме[/i].
А воно мовчить осатаніло,
а воно мені – ні [i]–ме[/i], ні [i]–бе[/i],
і лице багряно-синьо-біле
затуляє небо голубе.
А воно гадючими очима
виїдає душу до кісток.
Там і духу того – на ковток,
а йому не вистачає Криму.
І не жаль мені прозору риму,
щоб у ньому здох отой совок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527818
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.10.2014
[i]« Скажи-ка, дядя, ведь не даром…»
із Бородіно[/i]
М. Лермонтов
І
Кого лякає Україна?
А завинила перед ким?
Вже є угодники святим –
Чечня, Абхазія, русини.
Ми що – на черзі?
Чорт із ним!
Ідемо по своїй дорозі.
Не заважаємо сліпцям.
Чому ми знову у облозі?
Чого у світі тарарам?
Проснулися орли і круки –
митці сокири і пера…
І простягає тощі руки,
на мене ядерна сестра.
І сатаніє телецербер
усіх каналів і віків.
Немає волі «без ущерба»
у них – моїх зведенюків.
І стоїмо на перепутті.
Кругом руїна і обман.
Як не мамона, то бовван.
Але у нас повинні бути
свої священні атрибути,
як Біблія або Коран.
ІІ
Кажуть, що ми невмирущі,
чесні, душею прості,
гнані, незнані і сущі,
інколи навіть святі.
Кажуть,що ми ледацюги,
і богоборці, й чужі
зрадники і волоцюги,
і недостойні мужі.
Може такої немає
нації межи людьми?
Адже – усе проминає,
поки повзеш коліньми.
Бог не бажає нікому,
жити у горі й нужді.
Може ми винні у тому,
що непутящі вожді?
Де їх, путящих, узяти?
Он він – отари отець,
геній орди охлократів,
поки настане капець.
Тяжко долати простори,
знати енергію мас,
думкою рушити гори,
опереджаючи час.
Зняти з усіх діадеми,
жити за совість і страх,
і написати поему
нації в наших серцях.
Тільки немає свободи,
тільки що волі нема
бути за щастя народу,
поки у мізках пітьма.
Родимось у понеділок.
Марно минають роки…
А покладуть у барвінок,
буде усе навпаки.
Буде осанна герою,
що не вернувся із бою,
мертвому буде хвала.
Будуть пишатись тобою.
Слава піде за водою,
де батьківщина мала.
ІІІ
І уві сні таке не приверзеться.
Диявол Пу єднає козаків.
Із ДееЛНеРу вилізають черті.
Добро стає заручником у смерті.
Лукаве зло виходить з берегів.
Із пайзликів складається картина –
картина кров’ю, бо нема уже
олії у кремлівської дитини,
ані антивоєнної доктрини
у голові вождя у негліже.
Дурненьким захотілось постріляти.
У ідіотів мову відняло.
У нелюдів є кредо – убивати,
аби місця убитих позаймати,
неначе їх ніколи й не було.
Мігрує червоточина Донбасу,
лишає незагоєні сліди
у мареві юдолі і біди,
і за межею простору і часу.
У вічній імітації борні
гряде закон у вигляді люстрацій,
ротація і воїнів, і націй,
і самоспалень ближніх і рідні.
Імперія воює за законом,
який уже закреслює війну.
Упоєні і кров’ю й самогоном,
розбійники і євразійські клони
реінкарнують прокляту «страну».
Воюють укри, убивають рашки.
Дитячі ігри звуться «Путьки-бацьки».
І що там у свідомості дітей,
не відає ні наше майдануте,
ні уркою по тім’ї кацапнуте,
ні Айболит, ні їхній Бармалей.
IV
І одне від одного далеко,
і одне без одного – ніяк.
Укри із варяг ідуть у греки,
ну а уркам ще туди далеко,
поки їх очолює Єрмак.
Заблукали поміж трьох соснинок,
поки ще торуються путі
украми – до волі із хатинок,
урками – із річища Неглинок
у далекі гори золоті.
Хоче волю нації зігнути
вибухами й кулями Донбас.
І стоять за волю «майдануті»,
і стають могилами за нас.
І заговорили автомати.
Запалали хати і церкви.
Укри вийшли землю захищати,
урки – знову Русь завоювати,
геть забувши, хто ходив «на Ви».
Щезли юди «княжеської крові»
з повними КАМАЗами грошей.
За дитячі кошти, людолови,
розпинають націю людей.
І не диво. Яничари вміють
захищати братію хмільну.
Їм усе одно, що за Росію,
що за не об’явлену війну.
До корита черга у нардепи,
і вожді прилипли до корит:
Путьки-бацьки, яники і гепи,
і шантаж, і зрада, і наклепи,
тюрми, катування, геноцид…
V
І сміх, і гріх усі ці кацапнуті,
що дуже люблять пастирів своїх.
Земне життя – чистилище усіх,
окрім лише одної Ліліпуті.
Бенкети – не бенкети, а щодня
у неї є усе, але – нізвідки.
І пенсія. І не росте пеня.
Чого ж ти обжираєшся, свиня,
а нам пеняєш за свої об’їдки?
Чого терзаєш торбу бідняка,
і силою гнуздаєш бути разом?
Ба! Видно не підвищиш хлібом-квасом
репродуктивну функцію совка
і приріст фонду нації Донбасом?
А ми й самі працюємо за двох,
будуємо Ковчег перед потопом,
ідемо і кар’єром, і галопом...
Та Болівар не винесе обох.
Надія є – помилує нас Бог,
аби не бути разом у Європі.
VІ
Монолог меншої сестри
[i]– З тих пір як сонце на Русі
не усміхалося Кавказу
і плем’я рідної зарази
на вірило моїй сльозі,
я вірила, що цього разу
опам’ятаюсь, як усі.
Не раз була така пора,
коли лишалось помирати.
Аби мене завоювати
була у мене і сестра,
що часом називалась братом,
а як придивишся – мара.
Все краще, що було в тобі,
ти нищила і убивала,
велику славу здобувала,
але на нашому горбі
не виїхала. Дулі мало,
аби настарчити тобі.[/i]
Воює фурія новітня.
Все більше ласі на чуже
бойовики і безробітні.
І не лякає, що уже,
сама в пороках негліже,
очікує із підворітні.
Іде ротація людей.
На небесах вакансій мало.
І кожен другий Прометей
на себе тягне одіяло.
Бог попускає тьму ідей,
коли спокушує диявол.
VІI
МОНОЛОГИ ІНШОЇ СЕСТРИ
[i]– Ти тільки вчора вилізла із чунів.
Це не біда, але не в тому суть.
В тобі ще животіють гени гунів,
а у мені ще русичі живуть.
– Ти як біда – інтернаціональна,
коли сама палаєш у вогні.
А тільки знову будеш на коні,
то доля менших націй, – ой, печальна.
– А хто коли нагадує про це?
Ти висиділа в капищах поганських
одній собі одне яйце-райце.
Гноїла ти у таборах радянських
пасіонарні душі християнські.
Та в православ’ї
ось твоє лице![/i]
VІІI
[i]– Я пастырь всех народов христианских,
шта на века вскармили третий Рим,
доколе из престолов азиатских
не возопят столпы народов братских
первопрестольным именем моим.
– Я есмь отец религий и культуры
не токмо Чуди, но всея Руси.
Мои вериги мокнут у Амуре,
а ризы мою кровью у Роси.
– Я ощетинюсь во церквях Атчизны,
где триста лет внедрялся шовинизм.
Искать успокоение в цинизме –
не токмо кредо, но и мой девиз.
– А присно возглаголю без елея,–
я повелитель азм и есмь воздам.
Я интерес Московии лелею
со всех амвонов матушки Рассеи,
где шпрехает в парафиях Адам.
– Я миссию диктатора ваяю
и присно, и вовеки, и себе
любимому я долг ваш завещаю,
благословляю и повелеваю
от имени московского СБ.
– Я проклинаю до сих пор Мазепу,
я отобрал у вас монастыри,
и ваши Лавры ангелу зари.
Целуйте руку. Отдавайте лепту.
Я канонично даже Филарету,
придёт пора, и прикажу – умри.
[/i]
IX
Коли немає правди на устах,
то де візьметься істина святая?
Усе, що є у чистих небесах
оманою лукавий попирає.
Дає усе від моря і до гір,
усі оази краденого раю.
І лише наші душі цей блюзнір
у вічності у пекло забирає.
А ми і раді? [i]– долари дає![/i]
Маєтки, власні пляжі, охорону…
І кожен завойовує своє:
одні – майно, а інші – похоронну.
О, люди-люди, куці на думки,
куди ідете збройно й безоружно?
Не порятує армія потужна,
ані ракети, ані маяки,
ані у небі хапані зірки,
якщо на опті куплені подушно.
X
А нас чекає ще зима.
А нам планують – замерзати.
І не лякає Колима,
а укорочення зарплати.
Герої вимруть на ходу
антивоєнних операцій,
а наші горе і біду
проп’ють за гору асигнацій.
Все зафіксує КІНЕМА
у вічності одної теми.
А ми напишемо поеми
про те, чого уже нема.
Ні героїзму, ні війни,
ні інваліда у колясці.
І віддадуться Божій ласці
майбутні дочки і сини.
Упаде листя, потім – сніг,
усе завіє завірюха.
Комусь пришиють інші вуха,
а хтось побігає без ніг.
І так зігріє суєта,
що буде ніколи журитись.
І залишається молитись,
аби заціплені уста
і ці пропечені літа
нікому не могли приснитись.
XI
Історія не спить, але і не дрімає,
якщо усі німі – ні звуку, ні луни.
Пішли у небуття аборигени краю.
Займають їх місця новітні дикуни.
То біла саранча, а то «червоні наші»
косили до ноги трудящий добрий рід.
Якби не комунізм в окремо взятій Раші,
наскільки менше сліз пролив би білий світ.
І скільки того зла й запеченої крові
угледіли бійці за зорі на Кремлі.
А все одно нема ні щастя, ні любові,
ні доброти в серцях, ні волі на землі.
У намірах благих лукавого все більше.
У діях світлих сил не меншає пітьми.
Збагачення одних пустим рахунком інших –
оце і є закон любові між людьми?
О, Боже, де ти є? Зійди і подивися
на цих дітей своїх великих і малих,
яким усе дано, але нема дурних
за цінності Твої даремно розпинатись,
і є іще кому із Іродом єднатись,
а ти усе несеш свій хрест заради них.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526301
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 27.09.2014
Минуле не об’єднує,
сучасне аж зашкалює,
майбутнього нема і є
яса і пустота.
Оточує імперія,
затягує містерія,
заліплює мізерія
заціплені уста.
Ніщо не зобов’язує,
коли одні укази є,
і бідного не радує,
коли пуста казна.
Куди воно дівається?
Нічого не міняється.
Рука не піднімається
на пана й пахана.
Є і убивці наймані,
і окаянні каїни,
і не дає окраїна
дрімати карасю.
Не помагає магія,
і не одна оказія
була, аби до дна її
очистити усю.
Із повного затемнення
уже нема повернення.
І ніби є упевнення,
але нема ума.
У капища небеснії
і овни псам принесені,
а душі неотесані
охоплює пітьма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526092
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.09.2014
Чекаємо із неба чудасії.
Воюємо. А автори біди –
забули корифеї і месії,
що все минуле матушки Росії –
історія кривавої орди.
Забули недороси із окраїн,
що Україна – це південна Русь,
і виступає проти брата Каїн,
і галасує з Авгієвих стаєнь, –
хоч і утоплюсь, а не повинюсь.
Вербують охлократів охломони.
Сідають за округлені столи
одно- і двоєглавиє орли.
Забули смерди п’ятої колони,
що наші предки скіфами були.
Оракули віщають з неоліту,
що не сьогодні-завтра він прийде –
володар цього крученого світу.
Забули неофіти без освіти,
на кого що чекає і веде.
Не знаючи, не тяжко і забути
і хайль, і хенде хохи, і капути,
і смерть бандитам, юдам і катам...
Забули правду «онучата голі»,
що Володимир на своїм престолі
у Києві володарює сам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526052
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 26.09.2014
[i]« Однако! ..охо-хо-хо-хо!»[/i]
Кіса Вороб’янінов
Я не поет, а лише плагіатор
задивленої в містику душі.
Який не є, котуємось – аматор.
А переіменують, – [i]агітатор[/i],
то й що мені? З калюжі, чи з межі –
у задзеркаллі все одно чужі.
І за віки об’єм їх не обняти.
Ленініана місії усіх
героїв із ідеями святих.
І всі – отці російських демократій.
І годі їх усіх порахувати –
не вистачає ані рук, ні ніг.
Лютує, шаленіє пропаганда
аматора дзюдо і карате.
Але і є реакція на те –
це наша самопоміч і громада.
Ой, дусається* Раша безпощадна
на юне, і нове, і золоте.
І на Мазепу дується вселенська.
І за Бандеру ще ідуть бої.
Віссаріони** гнівають Шевченка.
О любі Добролюбови мої,
є воля, є! Але така куценька,
що і не видно милої її.
Чи може бути воля у худоби?
Вона була і є у козаків.
А їм відомо ще споконвіків:
простори завойовують нероби,
як нині кацапня низької проби,
аби доїти нації рабів.
Вона й своє перевела нінащо.
А нині суне носа у чужі
корита. Перемоги – міражі.
Вона сама конає, як ледащо,
ковтаючи останні рубежі,
але і їй уже не буде краще.
Їй і самій огидні байстрюки,
манкурти, яничари, охлократи,
не відаючі, де є їхня мати...
Весна минула. Де бойовики,
готові безоплатно все-таки
за неї, окаянну, помирати?
[i]* – (діалект.)боїться і лякає одночасно. Властиве для худоби.[/i]
** – мається на увазі гнівний критикТараса Шевченка В. Бєлінський.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525886
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.09.2014
[i]« Повторення – мати навчання»[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/usrpoemsadm.php?id=514525
ІІ
Знову двері відкриває школа.
Люди все ще п’яні без вина.
Всі танцюють, бо уже навколо
закружляла вихором війна.
Поки там люстрація чи буча,
треба до парламенту пройти.
Перемога буде неминуча.
Грайте марші, Господи, прости.
Досі не цурається народу
наша Батьківщина ні на мить.
Юля буде доти за свободу
доки Надя в небо полетить.
У Олега лопає кар’єра.
Він і не фашист, і не Кличко.
І у ролі іншого прем’єра
поки-що лідирує Ляшко.
Фронтовик по імені Арсеній
імітує рух туди й назад,
наче ця прем’єра не на сцені,
де усе буксує влада Рад.
Все линяє, та не дуже швидко.
Треба поміняти весь народ.
Комсомольців поведе Тігіпко –
крок вперед і поворот.
Петя взутий і не майданутий,
із народу дурника не клей.
Ти не перший витязь на розпутті,
у якого шанси не о’кей.
Олігархи, вірні «кацапєту»,
дайте Україні на п’ятак.
Ще остання пісенька «нє спєта» –
ані полонез*, ні краков’як.
Волонтери, розширяйте коло,
бо нема надії на базік.
Хто сьогодні не піде у школу,
залишається на другий рік.
* – [i]мається на увазі полонез Огінського «Прощання з Батьківщиною»[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525598
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 24.09.2014
[i]« Мы не несем ответственность за транслируемые передачи
и проблемы вещания канала»[/i]
ТРК «Культура»
І
Усе на роздоріжжі Україна.
І репає в агонії земля,
як вся її система двопартійна
із рупора колоній москаля.
Одна ідеологія – «рашисти»,
а інша – це «бандерівська рука».
Читай: по ліву руку – комуністи,
по праву – олігархія і К-а.
І замовляє музику багатий,
а споживає опіум дурний,
тому що бідний...
Є і цирк безплатний,
і діалог приблизно ось такий:
[i]– Але нема і духу тої сили,
якої так сахається совок...
– Але віками націю косили
сума, тюрма, дороги і могили...
– Але не відступає ні на крок
відома теле-радіо-команда...
– Але слухач – із ротом на замок...
– Але нема достойних слухачів...
– Але – війна, агресія і зрада,
і пута, і неволя – пропаганда
ворожої колони москалів...[/i]
І скільки тих [i]але[/i] у нашій бучі?
Пручається знесилений вампір
недавно ще «єдиний і могучий»
біблійний звір.
Але і до сих пір
жало змії, не вирване ведучим,
з усіх джерел отруює ефір.
ІІ
Я агітую за життя до смерті,
за ясне сонце, за сіяння дня...
Чому ж перемагає кацапня
і помикають нами люті черті?
Чому у мене вибору нема
од віку установленого Богом,
і насуває з півночі пітьма,
і правда засинає за порогом?
А це тому, що виродки яси
у нації моєї вкрали Слово.
А це тому, що відібрало мову
за маслаки і кусень ковбаси.
А це тому, що бестії орди:
сугестії, хамелеони, змії –
з одного боку,
...з іншого – німіє
оте нове, і лиш вряди-годи
товче у ступі дзеркало води,
з якої аж обвис язик Росії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525561
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 24.09.2014
І
Ми – за служіння нації, народу,
та у борні за щастя і свободу
і ці путі торуємо не там,
де у шуканні течії і броду
новації поезії бомонду
слугують, ну хіба що, небесам.
Але живемо, наче, не на дні.
А люди гинуть, тануть у тіні́.
ІІ
Інтрига побутує на обмані.
І поки дух звитяги не помер,
ідемо у майбутнє. У тумані
ще невідома істина тепер.
І що було і буде – не байдуже.
І поки є ще сили – стоїмо́.
Дарами володіємо не дуже,
але за волю душу віддамо.
ІІІ
Уже не хочу бачити тебе,
коли не біля себе уявляю.
І гасне день, і небо голубе
осінньою палітрою линяє.
Твоє своє усе мені чуже.
Полуда дня оманою упала.
О, інше небо не убереже
мою осінню істину зів’ялу.
ІV
Неумолимо насуває ніч
із далини минулої неволі,
і не жаліє голову із пліч
зачаєна опричнина юдолі.
А із Росії все іще, – ла-ла.
Її неправда, а могили наші.
І очі двоголового орла
налиті кров’ю. І регоче Russia.
V
І убиває в небі ідіот
ознаки Homo і ім’я – народ,
моє минуле і майбутнє наше.
Надії мало, що чекає – краще.
У небесах дрімає Саваот.
Під небесами мало що нового,
окрім до болю свого, неземного,
ім’я якому – вічний патріот.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525401
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.09.2014
І
Немає крил, а мусимо летіти.
Куди? Не знаю. Був би зореліт,
то десь туди, де за межею світу
існує інший ілюзорний світ.
Туди ніхто не відає дороги,
а мудрий не вигадує кінця.
Одна вузька стезя веде до Бога
і безліч їх у нашого Отця.
ІІ
Конає вік, та не минає диво
націленого в душу почуття.
Нікого не любити неможливо
і це є аксіомою життя.
І не важливі докази напоказ
у плині головної течії.
Ручай душі утілює той образ,
який несе до гавані її.
ІІІ
Але коли, рокована на муки,
як одіяло тягне край землі
на себе, обрубайте всі жалі,
як мумії закостенілі руки.
У неї храм – казенний мавзолей,
молитва їй – базікання у залі,
вівтар її – мамона і медалі,
ікони – тіні вичахлих ідей.
ІV
Немає у фантазії межі.
Усупереч ідилії душі
дієсловами мусимо стріляти,
збивати їх мішені нальоту,
руками жар неволі загрібати
на обраному долею посту...
А що мені на ворога підняти,
як не велику ненависть святу?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525324
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 23.09.2014
І
Ура! – чи що?
Не знає патріот,
чи раді люди, чи не дуже раді,
що нібито не Рада, а народ
замилює невинні очі правді.
Глядіть сюди, домашні вороги,
несамовита притча «во язицех»,
що ладна нас косити до ноги,
аби запанувала Раша ницих.
Ви, мічені рокуючим перстом,
осліплені жагою і баблом.
Служили ви бандитові при владі.
Чому ж тепер, коли прийшла пора
отримати від вашого добра,
не глянете ніяк у очі правді?
ІІ
За марні смерті відповість – Ніхто?
Але нема на відповіді часу.
Усе одно повторять сто по сто
за переможні відступи АТО
і тимчасові успіхи Донбасу.
У вас немає мудрості знання,
що розум дикуна стає мішенню,
що вилізає боком зайва жменя,
що очі вилізають вам щодня,
обмацуючи трупи навмання
і у мари кощавої кишеню.
Тебе не заховає у Кремлі,
несите плем’я іншої землі,
бо у імлі ночує ця почвара.
Тобі не досягнути до небес,
де вічний дух у нації воскрес,
а на рабів чекає Божа кара.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525175
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 22.09.2014
І
Існує нібито сім’я.
Усі далеко і високо...
А як буває одиноко,
я згадую:
–[i] Це ти?
– Це я.[/i]
І в цьому істина проста.
Звела нас доля на години
а залишила
...роковини
і ледь опалені уста.
І цілий рік – рука в руці,
коли у лічені секунди
ми дихали на повні груди.
І погляд вічності в кінці.
І як русалки у ріці,
тебе ніколи вже не буде.
ІІ
За ланню не полює Артеміда
і Аталанту не жене Актей.
Данайцями забута Енеїда,
у Пенелопи – милий не Еней.
У віщі сни являється Медуза...
Але ніколи не явилась ти
як інколи повинні давні друзі
луною не почутого, – [i]прости.[/i]
Нічого проти вічності не маю.
Але не уявляю на землі
оази у пустелі, у імлі,
що краща від існуючого раю.
І як у пеклі, серед ночі, часом,
ота Горгона...
[i]– Господи, боронь, –[/i]
і, як ласо, охоплює щоразу,
і опікає душу, як вогонь.
Але у діалозі мало дива:
– [i]Ти хто?
– А ти?
– Я вічності зима.[/i]
Її і заглушити неможливо,
але і чути сил уже нема.
І приступом глухої ностальгії
охоплює забуте почуття...
Але туди немає вороття.
І туманіють силуети мрії –
у юності утрачені надії,
у вічності украдене життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525078
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 22.09.2014
Великий Боже, де Ти є єси?
В ім’я Марії і святого Сина
спини оцю руйнацію краси.
Невже майбутнє звіру віддаси,
а я у дикій оргії загину?
Одвічний охоронцю доброти,
убережи від зла своє творіння.
Не випробовуй нації терпіння,
яка сьогодні, Господи прости,
визбирує розкидане каміння.
Прости за нами скоєні гріхи
в невідані дарованої волі.
Не цінували того, що віки
відстоювали вої-козаки
і гнали супостата в дикім полі.
Всесильний повелителю небес,
візьми на прив’язь спущеного змія,
пошли пророка, ангела, месію,
аби цей світ лукавого воскрес
любов’ю віри і вернув надію.
Урозуми розпусницю Росію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524920
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 21.09.2014
[i]« Биття визначає свідомість...»[/i]
Перефразований афоризм
Немає муки каяття,
та настає, буває, втома
і від ума, і від биття,
коли усі неначе дома,
але не радує знайома
усім пародія життя.
Хіба ми знаємо, чого
і ради кого, і кого
самі ось ліпимо із глини?
Але уточнюю картину, –
щоб на гарячому його
застукати у ту хвилину,
коли заслужить батогом.
Ой є ще патріоти шлунку.
Немає дітися куди,
коли до нашого рахунку
вони намітили ходи,
научені і поїдати
не ними рощені плоди,
і кожуру порозкидати,
лишаючи свої «сліди».
Їх операції ума
не вище – два по два чотири.
Не буде Україні миру,
допоки пахне Колима,
де Ліліпутії нема,
ані, – [i]ла-ла[/i], ані сатири.
Навколо мене, біля нас
гарцюють дарвінські примати,
яких потрібно обирати,
яким несила повсякчас
духовну їжу подавати.
Життя [i]підсовує свиню[/i]
або готує западню,
яку совок [i]не доганяє.[/i]
А біс роздмухує меню,
як вітер полум’я вогню,
який не гріє,
та –
палає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524853
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.09.2014
[i](Новостанси) [/i]
І
Сіяє сонце волі у імлі,
і люди йдуть, нагнуті до землі
її тяжінням гніту і недолі.
Зіяє безнадії пустота,
але позаду темрява густа
жене кудись невольників юдолі.
І мусять і великі, і малі
долати опір, зціпивши уста.
ІІ
В урочий час людей лікує мрія.
Нема-нема, тай гляне із люстерця.
Кінця немає, поки є надія
у глибині негаснучого серця.
Не ти, то інший загартує крицю
і поведе озброєних до герцю.
У вирії не гине фенікс-птиця
і попелом земля не обернеться.
ІІІ
Це запорука виграного бою
напередодні світлого причастя.
Нехай не кожен піде за тобою,
але не за горою наше щастя.
Не за морями зорі Ойкумени,
не за лісами – русичі і вої.
Є ще рідня у тебе і у мене,
яка уміє гартувати зброю.
IV
Яка уміє битись до останку,
яка не тоне й не горить у танку,
яка не зрадить і не обмане́,
і не готує нам удар у спину,
і у бою за те, що я людина,
не розриває кігтями мене.
Це воїни у полі, що єдині
і не одні, кого біда мине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2014
Ну от.
Живу.
Не пишу.
Не малюю.
Удачі служу як на засланні.
Але, коли з війною не воюю,
то як, буває, легшає мені.
Іду у ліс, на галяви, у хащі.
Яка краса!
Я вільний чоловік.
Яка робота?
Дні такі пропащі,
що втрачене не вернеш і за рік.
На носі – осінь із її сльозами,
і юнкою-берізкою із меж,
і багрянцем невигаслих пожеж...
Палають вишні.
Як дійти до тями,
коли таке примариться ночами?
А як проснешся, де її найдеш?
Теоретично я люблю цю пору
і уявляю, пройдене давно.
Немає часу глянути угору.
Минає осінь. Буде холодно́.
Але не ронить осінь падолисту.
Її [i]гаї[/i] для неї не [i]шумлять[/i].
[i]«Стоїть гора високая…»[/i]
…і лиса.
Рубають ліс.
Тріски усе летять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524672
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.09.2014
Зі сходу насуває западня
і виродки пропащої родини...
Не дай то, Боже, як зима прилине,
дізнатися уже на схилі дня,
яка вона – ота лиха година.
Буває залунає із пітьми
мелодія утраченого щастя
і думаєш, – о, як цей світ мінявся,
і як давно із милими людьми
я на ясній дорозі зустрічався.
А то, буває, наче первоцвіт
неуловимо літеплом повіє,
і оживає віра і надія,
і даленіє веремія літ,
де за неволю і лукавий світ
воює з Україною Росія.
І усіває поле не зело,
а полум’я палаючої днини...
Лихої неминучої години
чекає із минулого село.
По два боки стоять добро і зло.
Немає
золотої
середини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522393
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.09.2014
Є вічні народи. Є копії,
як демон і ангел зорі.
І знищити нас – це утопія.
Росія не вища, допоки є
наш пуп у найвищій горі.
Літали й над нами супутники,
носили і нас кораблі,
та правили нами безпутники,
являлись незвані і тут таки
щезали, як таті, в імлі.
Були і таланти брехливості,
та й досі ще є, як на гріх
намісники нашою милістю,
що рівень своєї значимості
поставили вище усіх.
Уїлись у серце опричники,
що хочуть крові, як ропи,
і їхні таємні поплічники,
свої православні язичники:
усякі попи і пупи.
У небі робили окраїну
з руків’я земної осі.
І пупом рекли себе каїни.
А без України нема її –
Росії у межах Русі.
Нема і не буде, – [i]ату її! [/i]–
замішаної на крові
у Чуді, у Мері, Москві –
то п’яної і непробудної,
то надто високо заблудлої,
як лисина на голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522354
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 09.09.2014
У котрий раз гуманістична Раша
з усіх усюд везе своє «добро»:
від Яника – триколірну парашу,
від Жирика, – [i]я мать свою і вашу,[/i]
сіль – у Артемівськ, воду – у Дніпро.
Від Путі – побажання помирати
усім за нього і його бабло,
за те, що Україна – наша мати,
за те, що їм не хочеться за ґрати,
і щоб Росії в Раші не було.
Аби була війна і конвоїри
украденого й іншого добра –
вонючі трупи вигиблого звіра,
надію – устаканити довіру
і нахлебтатись крові із Дніпра.
Їздові опереткові герої
еліту світу ставлять дубала.
[i]Гуманітарна[/i] місія конвою –
одне [i]ла-ла[/i] із арії орла
за перемир’я засобом розбою.
А людям треба, – наяву, у снах
не чути пла́чу матері й дитини
у ще не завойованих домах,
і щоб рахітик не стріляв у спину,
і ще аби не катував невинних
кацап-чеченець і донський «казак».
А я молю і прошу битий час, –
о, Боже правди, о, пророки націй,
оракули земних реінкарнацій,
надію дайте – жити хоч би [i]раз[/i]
без конвоїрів і такого миру,
коли вмирають за любов і віру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522212
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.09.2014
(Пародія на вірш Олекси Удайка
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509400)
[i]« Набридли засоби для чоловіків, які не працюють»
[/i] Із реклами
Проснувся… Місяць. У вікні – весна,
а може й осінь. І не доганяю,
чи то вона, а може й не вона
на мене так спокусливо чекає?
Доторкуюсь її тоненьких ніг,
аж мозок хрускотить попід волоссям.
І думається, – [i]ех, якби я міг,
то й не таке мені ще приверзлося.[/i]
Але тепер, який із мене толк?
На відстані руки – колись шалений
дрімає непробудно колосок,
немов листок фіго́вий і зелений.
І раптом – наче в голові дзвінок.
Стрибаю в шафу, все беру на клямку.
І знову – серце вроздріб на замок.
Я допиваю краплі валер’янки.
Таке життя, як мовиться, не мед.
Але і цього виявилось мало.
Реальна жінка з бюстом метр на метр.
І я мов гнус, забивсь під одіяло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522041
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 07.09.2014
[i]« Прощай, немытая Россия,
страна рабов, страна господ…»[/i]
М. Лермонтов
Good bye, unwashed our Russia,
країна хамів і рабів.
Ніколи не була ти наша,
а відтепер і поготів.
Травись добутим нашим газом,
давись украденим баблом,
але не сподівайся разом
ні в Києві, ні «за бугром»
сидіти за одним столом.
Конай, тюрма усіх народів,
колос на глиняних ногах.
Як чорна притча на устах,
упадеш каменем у воду
і перетворишся у прах.
Прощайте, блазні навіжені,
і ти, утопія на сцені,
невиліковна як більмо,
і на захопленій арені
найбільше світове гальмо.
Умита кров’ю молодою,
доточуєш свої роки,
але у чаді параної
твої месії і ізгої
прокляті будуть на віки.
Хамелеони із Росії,
не порятує мімікрія
продажних душ подвійне дно.
Уражена, як язва світу,
твоя годована еліта
на ладан дихає давно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522010
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.09.2014
[i]« Терміново»[/i]
З газетних шпальт
І гоноровий істину шукає,
чому не утішає сонця лик,
коли його кебета не сіяє
у омофорі юрмища калік.
Чи то реінкарнацій вічне коло
кидає лютих у немитий світ,
де не існує завтра, а ніколи –
усіх, кого вигонили із школи,
духовно перетворює у лід?
Чи то забули люди про Феміду
і кожен випинається, аби
усе собі в могилу-піраміду?
Іще немає еталону світу,
і творять ліліпутію раби.
Освоюють новітні фарисеї
старі державні храми на крові,
аби зайняти місце в мавзолеї
із мумією ката візаві.
І ось воно реально запалило
на цілий світ вонючий фіміам,
і скаче малоросом ниций хам,
являючи своє нахабне рило,
якому відкривається сезам,
на тому місці, де кури́ть кадило.
У капища доноєвих богів,
у сиві допотопні піраміди,
у пантеон Озіріса й Ізіди
на місце фараонів і царів
їм треба новоявлених вождів,
аби добро не залишало сліду.
І бігають озброєні каліки,
шукаючи, чия рука владика
за порухом ручища КаДеБе.
І в образі диявольського лику,
своєю небезпекою велика,
безлика Русь не пізнає себе.
28.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520086
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 28.08.2014
Людина нібито не винна,
що народилася дарма.
Ніхто не відає причини,
що долі кращої нема.
Так само не по власній волі
лишають люди білий світ,
але своїй злиденній долі
плекають щедрий заповіт.
Усе близьке і неповторне
частіше видиме здаля.
І мелють, мелють часу жорна...
І поки крутиться земля,
немає ще куди спішити –
не доженеш пропащий час,
не надолужиш непрожите
і долі не перехитрити,
яка дається тільки раз.
Хоч можна певно наверстати
хоча б не зроблене торік,
якби свій час не марнувати
і кожну мить не забувати
авансом видане навік.
Очікуємо не реляцій,
а на митарства душ своїх,
коли спокутуємо гріх
у колесі реінкарнацій.
Яким ти був і станеш ким
одна зозуля правду знає,
або наврочить чи вгадає
усе, неві́доме сліпим,
що не повернеться ніколи,
змарноване у суєті,
і що наперекір біді
сміливі переходять поле,
а лише обрані тоді
завершать тріумфальне коло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520027
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.08.2014
Все сказане знічев’я, спроквола
не додає у дебет на рахунку
ані добра, ані лихого зла,
а несказанне, Богові хвала,
у душах сколихне високу думку.
Не намалюєш свіжості роси,
яким би не прославився талантом.
Епітети для опису краси
достойні бути тільки плагіатом.
Але у поті власного чола
ми ліпимо гладущики і свищик,
і навіть Йову доля не дала
в очах Творця піти від нього вище.
Творіння Ягве – і добро, і зло,
замішане на явище із глини.
Як не хвали гончарне ремесло, –
що – на віки́, не зробиш за хвилину.
Як не пильнуй, а зло не промине.
І Люцифер трудився біля храму.
Тому у нас походження складне:
одні – від мавпи, інші – від Адама.
Пройшли віки, які змінили світ.
Народжуються карлики й гіганти
виконувати Божий заповіт:
одні – творити, інші – руйнувати.
Навіяне із товщі вишніх сфер,
і дольному послужить за науку.
Лихе мине, якщо живий помер,
аби минуле історичних ер
служило й неживим для порятунку.
Містичний дух відточує стило
покликаних страждати щохвилини
за наших ближніх – винних і невинних.
Радари душ уловлюють тепло
думок, які лягають на крило
нових ідей у всесвіті людини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519947
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.08.2014
[i]« Ти українець, а я росіяночка.
Дружба у нас.»[/i]
Підтекст до слів Є. Долматовського
Ось так і живемо
У тиші нічній.
І добре окремо
Тобі і мені.
А серце як завше,
Від того болить,
Від того болить,
Що дружба забута на мить.
А наші роки,
Наче птахи, у вирій летять,
І ніколи нам
Оглядатись назад.
І радості злук,
І печалі розлук
Ми все поламали,
Товариш і друг,
А там, де колись
У майбутнє ішли,
В майбутнє ішли,
Тернини тепер поросли.
Не створені ми
Для лукавих ідей.
І та ж поведінка
У наших дітей.
Ми з ними ідемо
Назустріч вітрам,
Своїм ворогам.
І як помиритися нам?
Ось так і живемо,
І тиші нема,
І сонце сіяє,
а в душах – пітьма.
А серце, як завше,
Болить і болить,
І стане за мить
Від того, що дружба ятрить.
А кулі летять,
Ваші кулі у серце летять,
І нічого нам
Оглядатись назад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519897
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 27.08.2014
Є біла Русь, і інших є немало –
мала, велика – там, де нині Рось.
Московська Русь? Такої не бувало,
аж поки Київ не завоювала
орда. Так само й нині. Вже – ось-ось
об’явиться прямісінько у Раші,
де унтер-фюрер лізе auf Berg,
куди ніколи не буває черг.
А хто й коли візьме його на зашморг –
байдуже, чи Гаага, чи Нюрнберг.
Востаннє ощетинився напевно
одвічно войовничий Люцифер.
І сіє ложні історичні зерна,
що все своє Москва собі поверне,
аби пожати аутодафе.
Малоросія рипнулась додому
і князь пітьми примірює вінець.
Але немає блискавки без грому.
І нині ще нікому не відомо,
кому кадило, а кому кінець.
Історія захована у міфах.
Великий Блок і той себе знайшов
у амазонках і у царських скіфах,
А нам – аби наш дух не охолов.
Не ради слави, то заради втіхи
у нас тече блакитно-жовта кров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519712
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.08.2014
Поси́віли ліси. Ось-ось уже і осінь,
і паморозь паде на чубчики отав.
Кочує у луги луною безголосся
зелений шум гаїв і шумовиння трав.
Полудневіє день. Вересневіє вечір.
Отарами туман пасеться у полях.
І манять у полон
хмарин жіночі плечі
з косинкою небес, що падає на шлях.
За рубчиками нив у перкалі долини
згасає далина, і на краю землі
вервечками ключів зникають журавлі
за лінію боїв, за обрії Вітчизни,
украявши душі моєї половину,
курличуть тихий сум і голосні жалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519537
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.08.2014
А у мене така поезія,
що не кожному у дорогу.
Ще далеко до Полінезії,
до Гогена і до Ван-Гога.
І все ближчає до історії,
і даліє від істерії.
Запитаєте нині, – [i]хто ми є?[/i]
Може, пасинки у Марії?
Розпинають нас, убивають нас,
і бажають в огні горіти
і не перший раз, і в останній раз,
а ми все-таки Божі діти.
І махновці ми, і петлюрівці,
і бандерівці ми погані,
коли вулиця йде на вулицю,
коли гонять нас окаянні.
Нам приписують і чужі гріхи,
і свої прищепляють гени,
ми воли-бики, ми і дурники,
ну а ми таки все блаженні.
Нас і мінами, і гранатами,
ну а ми усе – кулаками.
Воїн задники не лизатиме
ні чужим братам, ні своїм панам...
То не гнівайтесь і пробачте нам,
як піднімемось козаками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518328
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2014
І на діалоги мало часу.
Пасажир – у водія авто:
[i]– Ну і що там чути із Донбасу?[/i]
А йому у відповідь, – [i]А ТО.[/i]
Надокучили пусті розмови
і заіржавілі якорі.
Є «Айдар», і є уже готові
українські – наші – гайдарі.
Сатаніє фурія Росії
і удар готує кожну мить.
Висить Анька, як медаль на шиї,
[i]– Яня, хайль! [/i]– Чеченя верещить.
Охололи півні-комуністи.
Їм одно – комуна і тюрма.
Петя тупо не бажає сісти,
а Адаму сідала нема.
І немає Україні волі.
У Європу ще тотальне, – [i]зась.[/i]
Гегемони знову на престолі.
На́що їм та місія здалась?
І реформи, і АТО зависли.
Все на рівні вичахлих ідей.
Путія оскоминою кисла.
Їй усе – росою між очей.
Щось непевне стало із рікою,
у яку не ступить Геракліт.
Зачиняє шлюзи за собою
і Європа, і лукавий світ.
Об’явились зеки майдануті,
заблищали долари й наган.
Гойда Рашу.
Ай да Ліліпутя!
Запалив у Києві майдан.
І на кого треба нарікати,
що палає шина і авто?
Що там діють пекла кандидати?
І лунає вибухом, – [i]А ТО![/i]
Генофонд, урізаний смертями,
не уміють берегти сини.
І не видно ще кінця війни...
На поталу кинуті вождями
дорогими юними життями
все ще платять винні без вини.
08.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518253
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2014
Минає час і день за днем
не додає мені до стажу.
А я ще граюся з вогнем,
чого нікому не пораджу.
Є недосяжні міражі,
куди не долітає скерцо.
Літами виметене серце
стоїть на варті у душі.
А я усе у неофітах.
Не надокучили мені:
і якорі на мілині,
і незнайома Афродіта,
і ненав’язливий оброк,
і у пісочниці пісок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518149
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 18.08.2014
Світає. І немає сну.
У одіялі грішно щулюсь.
А може лірику утну,
аби ліниві усміхнулись.
Кому за чим, кому куди,
а я святкую потягушки,
коли без порції води
не відірвати від подушки.
О, півень піє! О! Дует…
І на стіні кує зозуля,
неначе тут не я поет,
коли на черзі тема – муляр.
Але дотягну до семи.
Ще літо. Нічого втрачати,
а там уже і до зими
рукою тільки-но подати.
І хай радіє ка-цап-ня,
що я її не зачіпаю,
коли нічого, крім спання,
животворящого немає.
І хай не плачуть матері,
що їхні діти ще воюють,
і що сьогодні до зорі
когось із рідних не почують.
Угомоняться діячі,
а там уже і засвітає,
коли нічого уночі
на нервах
терткою
не грає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518138
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.08.2014
***
Чого на інших нарікати,
коли самі і – ой, і – ай!
Ей, генерале, годі спати!
Бійціі уміють воювати,
а ти набої подавай.
***
День іде, а от життя минає,
ніби обминаючи мене.
І ніхто не відає, не знає,
чи мине і пекло в цьому раї,
поки божевілля промине.
***
У школі ще обділені й забуті,
із двієчників стали пацани
дияволами Сходу і війни.
І мутять воду «сукины сыны –
во славу неотёсанной страны»
кілок осики тешуть Ліліпуті.
***
Бандиту легка слава – це війна,
де є і перемога, і осанна…
Дарма, що балом править сатана,
зате наука буде не одна…
Нема науки – неуку погано.
***
В зоні лиха – ліпота Растреллі…
І прем’єр, обтріпаний мов скеля,
все поставив на автопілот.
....................................................
[i]« І радіє, і ридає весь народ…»[/i]
....................................................
Ці висоти ще йому не стеля,
на яку удатний патріот.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516820
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 10.08.2014
Війною очищається народ.
Усі святі, а я грішити мушу, –
[i]брехні потрібно затикати рот.[/i]
О, скільки їх – обмежених істот,
які руйнують і тіла , і душі.
Вони ще є. Учаділі в диму
ворожі голоси і підголоски
підспівують відомо їм кому…
Ви хочете усі на Колиму?
Туди вам і дорога, відморозки!
Ви чуєте? Це вибух, ...і луна.
Але глухим і «ехо» – не погано.
У всіх серцях відлунює війна
і пише,– [i]рани, рани… Рвані рани…[/i]
І тільки додається сивини.
Сини Вітчизни – матері-вітчизни –
ідуть за неї в полум’я війни,
і чути дзвони жалоби і тризни.
Земля гуде сиренами тривоги,
і ледве чути стогін перемоги,
де падають бандерівці-сини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516724
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.08.2014
[i]« У цьому черствому скрипучому світі
тільки любити тепер екзотика.»[/i]
Ліна Костенко
Сонетами не подивуєш світу.
Все більше роздувається сюжет.
Сіяючий коловорот орбіти
і на війні оздоблює поет.
Ось-ось і лусне оргія братання,
коли війна зруйнує до основ
останки тої віри, що остання
удавиться обіймами любов.
Життя театр. У масках наші лиця.
Але не за сценарієм Творця.
І не дивує інша таємниця, –
[i]як ще існують люблячі серця?[/i]
Він все воює, а вона чекає –
пара-нормальне явище, але
у патріотів інколи буває
не, – [i]ла-ла-ла[/i] і не, – [i]оле-оле[/i].
І він іде в атаку ради неї,
і відступає також за одну,
за ту єдину...І за цю ідею
він і у чорта виграє війну.
Його діждуться і дружина, й мати,
і поцілують, і омиють кров...
І поки є набої і гранати,
він буде воювати за любов.
Хай убиває люте зло і зраду,
нехай стають героями сини.
Колись усім відкриє голу правду
сучасна філософія війни.
Знімемо маски. Війни – це не шоу,
коли у вир затягує любов,
аби кармічно народитись знову,
якщо у парі з іншою пішов –
зі смертю і розлукою
до раю.
Тоді і запитання відпадає, –
чому немає світові кінця?
Якщо війна веде по манівцях,
екзотики на світі не буває,
хіба що разом
люблячі серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516574
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.08.2014
Пішла орієнтація на осінь.
І вірші, як не вивчений урок, –
крок не туди – і напрямок емоцій
міняє наше річище думок.
Воно міліє у гарячу спеку
і глибшає у повінь почуттів,
у течії утопить небезпеку
і прориває греблю ворогів.
А далі – обмиваємо медалі.
Чужа догана – воїну хвала.
Війною ми гартовані. Зі сталі!
У полум’ї шукаємо тепла.
Така пора. Іде за літом осінь.
Пережили дощі, пройде і[i] град[/i].
А потім порахуємо курчат…
На в’януче не вистачає злості,
минулорічне застує і досі,
але ось-ось і буде листопад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516547
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.08.2014
[i]« І демони, вигнані Ісусом з біснуватого,
переселились у стадо свиней,
а ті кинулись з крутого берега
тай потонули у морі…»[/i]
Євангеліє
***
Питається, – а де беруться Путьки,
коли давно розвалена «страна»?
Ой, риється свиня і не одна!
А що удієш там, де всі прибутки
дає примара з іменем – війна?
***
Гуманітарний коридор
минає поетичні тропи,
Які епітети? Терор.
Коли дві паці, – [i]опа-опа,[/i]
не допоможе семафор.
***
Які непересічні рила
колаборантів і хапуг!
І кожне дивиться за Буг.
І свині землю поділили,
то що ми хочемо з бандюг?
***
Яка вона ота нечиста сила,
не знає й гуманоїд еНеЛО.
Та мова не «за роги», а про шило,
яке ще не засилене у рило,
яким усюди тикає Х??ло.
***
Яка любов, якщо навколо – муки
і скаляться сугестії імли –
рогаті свині й виродки-орли?
І як далеко ще до тої злуки,
якою ми пришестя почали.
***
Чим зло дурне, то тим воно і бідне –
відомо і у Африці коню.
а тим, що творить лиш собі подібне
я не хотів образити свиню.
Тому не допікайте за меню,
або за те, що стриматись несила.
Не я один шаную кацапню,
яка сама собі усе нарила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516402
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 08.08.2014
Поки осінь, то уже й – по літу,
хоч далеко ніби до зими.
Чи заснемо? Чи проснемось ми
у ясному азимуті світу?
Станцію із назвою – Весна,
пристані, якої не буває
ночами у мріях, і у снах,
і у тихій гавані шукаю.
Біле срібло коси золоті
заплітає і сльозою кане…
Може в суєті і самоті
не застане зопалу неждане?
Тільки б не проспати уночі
тихі думи і слова урочі,
і у очі візії жіночі.
Не біда, що місяць угорі
буде усміхатись до зорі,
а лиха біда закриє очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514792
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2014
Ми, уже доведено, не Раша
і не малороси-холуї,
що були охрещені, як наші:
і чужі, і інколи – свої.
Нас немає, поки їх багацько:
йорнутих, обманутих і злих.
І тому панують Путьки-бацьки,
поки ми воюємо за них.
Ми як помело у естафеті –
з рук у руки все передають
Кобі – цар Микола, Каті – Петя,
поки всіх до ручки доведуть.
Не дістались тільки Ліліпуті.
Комплексом поранене дитя,
тикає у сторінки забуті
наше незалежне майбуття.
КеГеБісти – це відомі півні.
Бачили, як тупає кугут?
І у кого сила не на рівні,
ця личина буде тут-як-тут.
Так і Путьку на лихе тягнуло
ще коли цькували у дворі.
Виросло у джинові минуле.
Де ж казитись, як не на горі?
З резидента сів у президенти.
Ну, а далі, що там не було?
І за це фанати і студенти
охрестили коротко, – [i]Х**ло[/i].
Осідлав собі усі простори
у скафандрі і у літаку –
сушу, і моря, і Фанські гори –
все, що кукурікає совку.
Всі йому у Думі аплодують.
Все-таки диктатор, як не є.
І душі не чають, і не чують, –
[i]копія Рішара й Депардьє.[/i]
Переплюнув ката-супостата,
бо мораль для нього не устав.
Кращий друг у сина того тата,
у якого голову знімав.
Словом, без обмежень і ліміту
пре вперед, як будь-який балбес,
то собі поуправляє світом,
то, буває, спуститься з небес,
і тоді опудало вселенське
Гебельса цитує по-німецьки,
має пілотажний епатаж.
[i]Ла-ла-ла[/i] роялить молодецьки,
наче тінь єфрейтора пейзаж.
І в ажіотажі молодиці
теж готові на усё, що є,
бо оратор, судячи по пиці...
А у ДееНеРі є столиця,
де сватами мафія стає.
Буде ще одна карикатура
на велике наше СеРеСеР.
У утробі чокнута натура
випирає зовні аж тепер.
Пожалію ближнього. Дай, Боже,
хай його умиє у святі
кров, що ним пролита у житті.
А коли займе чортяче ложе,
хай «мінує» все, на нього схоже,
Путьками утикані путі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514664
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 31.07.2014
[i]« Это школа Соломона Кляра,
школа бальных танцев, вам говорят…»[/i]
Л. Агранович
І
[i]Заспіваймо пісню веселеньку[/i]
на такий-сякий євро-мотив, –
українців біля влади жменька,
та зате багато москалів.
Це є школа кожному відома,
у якій «розводять котенят».
Пацани усі сьогодні дома
і немає пари у дівчат.
Пощезали коміки царьові
і ніхто не застує ніде.
Лапоть Раші муляє до крові,
поки всі танцюють Пу-де-де.
Кавалери всі недоторка́ні,
кожен себе має за гуру,
і немає виходу у Ані,
як іти у радниці Петру.
Комуняку просять на гілляку
в парі з регіонами братів.
На Адама вішають собаку,
та немає кворуму катів.
Виступає Юда Сімонєнін
і у Рашу кличе на парад,
як учивсь у Каутського Лєнін, –
[i]«кґок впіґёд і два назад».[/i]
Дама обирає кавалера.
Лицарі готові на дует
за одну годину до перерви –
шах назад і – в туалет.
Генерали у своїй тарілці.
Та який упертий це народ!
Все тупцюють на одному місці –
мат вперед і – поворот.
Тушка з б’юстом, топайте до танцю.
Це не –[i] Будьмо! Гей! [/i]І – на парад.
Кожній дамі буде по обранцю,
поки розтудитвою назад.
Спікер каже, – [i]не вертіть кормою,
ви не бригантини на ходу.
У Росію – рано чередою,
я вас у Європу поведу.[/i]
Це є бурса західної Раші,
у якої все собі на зло.
Тут сидять за інтереси наші
і пакують «общеє бабло».
Найпалкіші коміки-артисти –
телешоу зір і поетес,
флібустьєри і авантюристи
мають меркантильний інтерес.
Ангеліна і Genosse Putia
із Оландом п’ють на брудершафт
за Європу і її майбутнє
у прицілі із ракетних шахт.
Вова й Міха скачуть [i]опа-опа,[/i]
клацають зубами мегафон.
Слухає Америка-Європа
на каналах Рашії шансон.
Лаврик, Зюга, Жира і Матрьоха,
не робіте Таврії фасад.
Ваші банди поріділи трохи –
ні вперед, ані назад.
Вітя перший топає у Сочі,
поки Україна не Ростов.
Хай йому там повилазять очі,
поки у Гаагу не готов.
Вітя другий бігає за друга,
бо у нього місія така.
Поки Петю оберуть удруге,
треба научитись гопака.
Вітя третій, не бодай «свободу»
і на правий сектор не пеняй.
Всі танцюють ніби для народу,
тільки голоси давай-давай.
– Третій лишній, нє мутітє воду,
наче і у мерії пожар.
Поки Юля буде за свободу,
це ще не нокаут, а удар.
І не треба мафії радіти.
У офшорі їй життя не мед.
Не минає санкція бандита –
дві шаги наліво, і вперед.
Регіони, ваші інтереси
це останнє [i]па[/i] у москалів.
Поки вам заплатять ваші пенси,
Юда енний в Ялту полетів.
Дами мліють, адже регіони
возять їм джигітів із Чечні,
а у Раші є нові закони –
газ – вперед, а Крим – ні-ні.
Азіати, поверніть державі
крадений бюджетик у суму.
Ви колись утопитесь у славі,
бо народ голодний – не Муму.
Все проходить. Все колись минає.
Кожен екс у гречку відходив.
Та коли «покріщення» немає,
він таки «счіслівий», щоб я жив.
Це є школа майже наодинці
бити окупантів-ворогів.
Невеличка жменька українців
тут екзаменує москалів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514525
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 30.07.2014
[i]« В эту ночь решили самураи
перейти границу у реки…»[/i]
Б. Ласкин
На границе с Украиной тучи,
и решив, что он козырный туз,
неказистый Боба Лилипутин
стал стеной за рухнувший Союз.
И разведка доложила точно,
что ему, как лидеру, хана,
если вдруг на западно-восточной
не начнётся братская война.
Яня Урка на престольном троне,
удирая шефу доложил,
что наличных сотню миллионов
он ему на память одолжил.
И имея лишнюю заначку
и соседей, щедрых на калым,
Лилипутя, руки не испачкав,
одолжил на время Раше Крым.
На границе тучи «майдануті».
Пахнет изотопами войны.
І поют осанну Лилипуте
корифеи «ёрнутой страны».
У прицеле и у перископе
приоткрылся западный сезам.
Все себя увидели в Европе,
а она ответила, – «вигвам».
Идиоты и сепаратисты
закричали, – Рашия взяла.
Колорады и авантюристы
ожидают выхода Ла-ла.
В Думе снова рукоплещут наши
за раскол позиции у нас.
Вся Европа – завтра будет Раша.
Одевай, братва, противогаз.
Из Кремля командует заочно
мировое пьяное х**ло.
І макака доложила точно,
что у небе сбила эНэЛО.
Не хватает зла на остолопа.
Все ему, как масло по губе.
«Кацапнута» кое-где Европа
обещает санкции себе.
Исламисты ожидают сало.
Будет мало, подвезут ещё.
На границе пламя засверкало
и народу стало хорошо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514325
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 29.07.2014
[i]« На зорі становлення основ того, що тепер називають освітою,
успішних учнів називали [b]уками[/b], інших – [b]неуками.[/b]
Звідси виникла одна із версій походження самоназви Україна.»[/i]
Із наукових джерел
Нас уже учили всі.
Є ази́, і веди, й буки...
Споконвіку на Русі
є і неуки, і уки.
Учить, учить нас орда,
учить майже без перерви...
І не горе, то біда
у людей сотає нерви.
Учать залпи, і бої,
і ракети, і «Катюші».
Вже і неуки свої:
«Ой, рятуйте наші душі!»
Голова іде кругом.
Скільки їх усіх довкола!?
У прицілі наша школа,
небеса, аеродром...
Двоголовий косоокий
роз’яривсь на всі боки.
Чом історії уроки
не зубрили, неуки?
А орел усе клює
наші очі, руки, вірші,
поки лихо нами пише...
І...
Уваги не стає.
Поки бачиться своє,
рідко помічаєш інше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513809
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 27.07.2014
Баю-бай, моє дитятко,
слухай мамині пісні.
Полетів у казку татко –
так буває на війні.
Люлі-люлі, мій синочку,
за майбутнє не журись.
Твій татусь у холодочку.
Ще побачитесь колись.
Залишився ти у краї
сиротою, як і я.
Хай малеча виростає...
Тато знає – ми сім’я.
Он і місяць, – [i]люлі-люлі[/i]
засинає горілиць.
Наш татусь у караулі.
Ти на небо не дивись.
Місяченько зорі сіє
за Карпати, за Дунай.
То над нами не Росія.
Не лякайся, засинай.
Не чекай уже лелеки.
Хай до вирію летять.
Там і тато твій. Далеко.
Там усі убиті сплять.
Прилітає тільки тато
у мої жіночі сни.
Каже, –[i] дійте, соколята,
оперяйтеся, сини.[/i]
Наші рани не глибокі.
Спи, кровиночко моя.
Неозорий світ широкий
захищати буду я.
Спи, дитино, люлі-люлі.
Поки тихо, засинай.
Ще не кукає зозуля.
Спи, пташино, баю-бай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512015
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.07.2014
[i]« И сказал мне Ангел: что ты диви́шься?
Я скажу тебе тайну жены сей и зверя, носящего её,
имеющего семь голов и десять рогов…»[/i]
Одкровення, глава 17
Те і злодії не чекали,
яке утнув секіст-бутуз –
у світовому мундіале
продула Юзівка Союз.
І докотились до розбою
передові пролетарі
і з ними виродки-ізгої.
Який народ, такі й царі.
Народ, що вічно голодує,
усій планеті – знак біди.
Із цілим світом ворогує
правонаступниця орди.
Які дешеві заробітки!
У Єрмака нема тайги.
Які зелені чоловічки?
То [i]плаче коник без ноги..[/i].
То обездолені і ниці
руйнують храми на крові.
То яничари, що на криці,
а потім будуть у рові.
Остання вежа Вавилону –
упаде глиняний колос
і поховає у Содомі
все, що краде великорос.
Не порятують ні чеченці,
ані «ліхіє казакі»...
Та горе Україні-ненці,
що в неї діти не такі.
Що у сусідах є Гоморра,
і висисає, як змія,
усе, що їй – одна комора
і усипальниця своя.
Та не вгодуєш того звіра,
що заступає за поріг,
якщо поволі аж допіру
ламаємо десятий ріг.
Московія семиголова
і «тридесятая страна»,
тобою править сатана.
І знати не дано нікому, –
чому дияволу одному
даються різні імена?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511999
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 17.07.2014
[i]– Що то реве і клекоче?
– Черево осатаніле.
– Хто там покласти не хоче
продані душу і тіло?[/i]
Ось і запущені жорна...
Пре на рожон оголтіле,
і остогидле, і чорне...
Де воно – світле і біле?
Поки мотузка ще в’ється,
буде хаос і руїна.
Поки тонке не порветься,
море усім по коліна.
Хай і реве, і гуркоче
небо майбутньої слави.
Та зачаївся лукавий,
знову на кутні регоче –
дуже пожити ще хоче
проти цієї держави.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511787
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.07.2014
Настане час, коли із пазурів
повернуться до Києва клейноди,
якими незаконно володів
одвічний ворог нашої [i]свободи[/i].
І засіяє феєрія дня,
і після двоголового нашестя
мине трикольорова маячня,
і запанує в душах [i]незалежність[/i].
Аби у ейфорії голосів
ефірного і радіо-світів
дізнатися, які ми [i]самостійні.[/i]
Аби розбити дзеркало криве,
і бачити омріяне й нове,
і чути правду, – ми навіки [i]вільні[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2014
[i]« Он еще не старик
И укор молодежи,
А его дробовик
Лет на двадцать моложе»[/i]
Борис Пастернак
Усе, що маю дорогого,
уже немає наяву,
та оживає дежавю
і уміщається в, –
[i]нічого[/i],
коли питають, як живу.
Минуле – гріє,
завтра – лає,
сьогодні – спати не дає,
а пережите оминає
все більше, наче не моє.
Нікому діла до старого,
якому все:
уже, – [i]нічого[/i],
як бистрина на мілині,
аби дожити до полудня,
а далі – прямо у майбутнє,
якщо без нього –
на війні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2014
[i]« Ловкость рук и никакого мошенства»[/i]
Пострадянський трюїзм
Хочу бути і не бути,
і у світлі, і в пітьмі
забувати атрибути
і на волі, і в тюрмі.
Хочу темне і прозоре
на папері і на склі
і на щастя, і на горе
десь у зоряній імлі.
Хочу вірити на слово
і не йняти віри там,
де свободу слова знову
узурпує ниций хам.
Хочу єдності й союзу
там, де підлості нема,
не боятись боягузів,
що кермують до ярма.
Хочу мужності на бочку
у збіговищі совків,
і не скинути сорочку
ради ближніх ворогів.
Хочу бути Оруелом
проти «доктора наук»,
що віншує мародера
на корону лісом рук.
Хочу знати і не знати,
як невинну юну кров
може Каїн проливати
за надію і любов?
Бачу і не помічаю
очі Авеля з пітьми
і нового князя «раю»
межи звіром і людьми.
Відчуваю все і всує,
бо не відаю і сам,
чом і досі ще полює
на Яфета підлий Хам?
І не буду я ніколи
проти ворога один.
Хай квітує Дике поле,
а не «ферма для тварин».
Я і винен, і невинний
у юдолі житія,
що Фортуна не моя,
і кілок у домовину
чи осику, чи соснину
забиватиму не я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511468
рубрика: Поезія,
дата поступления 15.07.2014
Аж зашкалює любов до брата.
Мало гуль набили москалі.
Ну, а далі – нікуди тікати.
І вини усякої багато
мають українські куркулі.
А Росії рідній цього мало.
Місію ще має не одну.
Споконвіку [i]крицю гартувала[/i]
і за шкіру заливає сала,
на яке ще ласі на Дону.
Важко говорити без наганів,
маючи себе за лопухів.
Пощезали лицарі останні.
І такі ми зрадники погані,
і сякі бандерівці лихі.
Наливайка у бику спалили,
Байду почепили на гаку,
у Остапа вимотали жили...
І немає сліду від могили
тих, кого садили на кілку.
Мокселі, і ляхи, і татари
нас ловили на своїй землі.
Ми були нікому не до пари,
та які нам «дарували» лаври
й досі репетують москалі.
Приписали Патерик і Слово,
і варяги їхні на Дніпрі
викладали українську мову,
знали і Шевченка, і Підкову
на Чернечій кам’яній горі.
Тільки от одне було погано,
що Мазепа не любив царя
і що самостійні отамани
берегли реліквії Богдана
і навчали діток букваря.
Сулима візитував до Риму,
Кривоніс Іспанію лякав,
Сагайдачний не боявся Криму,
а Сірко у вигляді калиму
на шаблі Московію узяв.
І Мазепа Карлу милив лижі,
і Виговський пив за Конотоп.
Орлики служили у Парижі…
Це не ті, що двоголові, хижі.
Ці іменувалися, – холоп.
Це брехня, що ми по всьому світу
свій розпорошили кращий цвіт.
Ні наук не мали, ні освіти...
Це всілякі опришки-бандити
закривали тілом білий світ.
Вояки Петлюри і Бандери
це не те, що «витязі страни»,
що заради Раші й еСеСеРу
осідлали танки й бетеери
і роздули полум’я війни.
О, Росія, підло героїчна,
ми у тебе зрадники завжди
тим, що прокляли ясу орди.
А за волю, за Майдан і Віче
хоч залийся, дудлячи «столичну»,
та не потикайсь уже сюди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511385
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 14.07.2014
Чи хоче Рашія війни,
я не питаю у «страны»,
в якої ненависть кипить,
тому що Київ не горить.
Ви запитайте у Кремлі,
де окопались москалі,
чому пустіє на столі,
але воняє по Землі?
Питайте ви у матерів,
питайте українських вдів.
І хай розкажуть їх сини,
чи хоче Рашія,
чи хоче Рашія,
чи хоче Рашія
війни?
Ви воювати мастаки.
Всі знають ваші матюки.
Але у кожному бою
ви убивали «мать свою»,
яка танцює у Криму,
яка забула Колиму.
У всього світу запитай, –
[i]чи Хінді-Раша ще «бхай-бхай»?[/i]
Де міліарди на крові,
які ділили візаві
і вам повідають пани,
чи хоче Рашія,
чи хоче Рашія,
чи хоче Рашія
війни?
І ми устояти змогли,
бо ми не хочемо імли,
де діти падають в бою
за землю Руську – за свою,
бо ми не хочемо, щоб знов
тут воцарився людолов,
бо ми за волю полягли.
А ви за що лягли, козли?
Ви запитайте у солдат,
що під брезентами лежать
і скажуть винні без вини,
чи хоче Рашія,
чи хоче Рашія,
чи хоче Рашія
війни?
Ви запитайте комуняк,
у сук скажених і собак,
в регіональної шпани,
де поховались пахани?
Ви запитайте у Чечні,
як їм живеться по війні?
І вам розкажуть пси війни,
чого приперлися вони.
Ви запитайте у кумів,
у інших екс-багатіїв,
чи не розкажуть їх штани,
чого
нема
кінця
війни?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511281
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 14.07.2014
У врунні́ ярини́
вітер сині волошки колише.
Неозорі лани
перевеслом обняв небокрай,
а над ними Ярило
все вище і вище
усміхається віще, –
[i]чекай
на новий урожай.[/i]
І чекають усі
як із моря ясної погоди.
У ранковій красі
умивається росами Рось.
Десь лунає грозою
осанна народу.
Стоїмо біля броду.
Ось-ось
і діждемось чогось.
Загорає біда
у імлі димової омани.
І потішна орда
головного чеченця Кремля
ріже світ по-живому.
Як тінь ятагана
впала [i]фата моргана[/i]
здаля
на нежаті поля.
У регаті отав
плине поле з варягів у греки.
Облітаючи став,
усідаються біля боліт
угодовані бузьки,
а далі далеко
силуетом лелеки
політ
у зашорений світ.
Журавлі-журавлі,
вам ще поки-що є де летіти.
Допивайте жалі,
щоб не плакала в полі луна.
Оперізує осінь
минаюче літо,
і опалює квіти
війна,
як зима затяжна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511109
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2014
Літо гаряче прийшло.
Став на сторожі лелека.
Літо? Його не було.
Видно, літає далеко.
Боязно, міни летять.
Сонце тремтить у зеніті.
Поки зенітки мовчать,
може не зіб’ють бандити?
Вечір до болю п’янкий,
тільки не пахне мімоза
і перепутав лихий
із канонадами грози.
Літо – осанна весні,
що вимітає потрошку
за терикони рідні
заморозки-відморозки.
Є ще і дощ, і гроза,
та не міняється тема,
поки не будемо за
лінією Маннергейма.
Си́ніє неба блакить...
Літо вивозять наразі
бойовики у КАМАЗі…
В небо путівка горить.
Марно лелека стоїть.
Африка нині в Донбасі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507346
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2014
Війна минає, як на сонці плями
або на сході чорні міражі.
Будують люди і руйнують храми
не де-не-де, а в себе у душі.
А що одна душа на цьому світі,
де ще панують ідоли крові,
і оргіями зла і лихоліття
ласують канібали світові?
Усе – за гроші.
Кожен хоче їсти…
…і пити кров жадають москалі:
і «православні фундаменталісти»,
і волоцюги на чужій землі.
........................................
Воюють ще іуди -отамани
таємно за криваві дукачі
і явно за російські рубежі.
І сплять у храмі мирні християни,
аж поки не прокинуться селяни
і в хід підуть і вила, й рогачі.
Все названо своїми іменами.
Які герої, то така й ціна.
І хто там знає, де чия вина?
Іде війна за велелюдні храми.
Ізгоями і блудними синами
освячена неправедна війна.
Всі пишуть українську епопею,
аж поки дух і прах не охолов
на вівтарях воюючих церков.
Але яка ціна війни цієї,
якщо ціною жертви однієї
стає невинна християнська кров?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507230
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.06.2014
Журба зелена, як з тобою жити
і як без тебе вижити ці дні,
коли не можна ворога любити
за те, що ближні наші – на війні?
Веселе літо, як тобі радіти
увечері і рано на зорі,
коли за волю гинуть наші діти
і сльози витирають матері?
О люди добрі, де мої надії?
Для чого умирає юний цвіт
за кращу долю у юдолі літ?
Чого я вас навчити не умію?
Чому моя душа не розуміє,
чим завинив у Бога білий світ?
06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505353
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 15.06.2014
На перехрестя всіх доріг
ми потрапляємо не часто.
А скільки світлого погасло,
де кликали, а ти не міг.
Щось недобачив, недочув,
проспав чи не звернув уваги
і поклик долі до відваги
нечутним зойком промайнув.
О, Боже, Боже, як далеко
безжурні та безтямні дні,
коли, здавалося, так легко
усе давалося мені.
Неначе всі були щасливі
і ніби хтось когось любив,
і навіть льотри чорнобриві
здавалися найкращі з див.
Та лиш у пам’яті не стерлись
ті найясніші почуття –
нанизані намистом перли
на світлій ниточці життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505337
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2014
На острові неспокою стою,
але подалі від затоки горя
розгойдую недолечку свою,
аби пливла віночком аж до моря.
Ще зійде сонце, спалахне зоря,
та старості нема куди подіти.
Незірваним листком календаря
залишиться моє найкраще літо
з тією, що мов сонце у вікні
і гріла, і сміялась, і манила…
Та й відлетіла…
Я на мілині.
Розсохлись весла,
спущені вітрила,
і тільки обрій мріє вдалині.
Де вітер свище, синє море грає,
манить у вир бездонна глибина,
і що завгодно, тільки не вона
на першій-ліпшій пристані чекає.
Ще може й міг би плисти хоч куди,
гойдатися на хвилі вередливій,
та краще десь завіятись у вирій
до чистої джерельної води,
аби і не тягнуло вже сюди
в обійми долі у стрімкому вирі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505207
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2014
Чи є таке, що кожному належить?
Все нічиє розвіють небеса.
А не твоє тобі – це вічна нежить,
як алергія і тяжка яса.
Ось – Україна, а осьо – Росія.
А їй «усё» Господь подарував?
І досі ще «регоче Борислав»,
як висмоктала наше ця повія,
перетворивши надра на анклав.
Оно – кіно, а ондечки – і преса,
і радіо, і телеопопса...
Але чиї у Раші інтереси?
Дивіться «Ліквідацію» Одеси
і буде вам дешева ковбаса.
.............................................
Якщо на волі не навчився жити
і все життя у вічній боротьбі,
щоб виїхати на чужім горбі,
не зазіхай на іншими нажите.
Уламки від розбитого корита –
оце і все, що лишиться тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505135
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.06.2014
Накуковує зозуля
житія рясні роки.
Зараховує минуле
щастя з легкої руки.
[i]Ку́-ку, ку́-ку,
хай не буде – на розлуку.
Ку-ку́, ку-ку́,
долю кукає таку.[/i]
Як циганка заглядає
за далекий небокрай.
«Многі літа» обіцяє,
поки нас чекає рай.
І оглянешся, буває,
на літа, що утекли,
і ніщо не нагадає,
де поділись і коли.
Тільки поле, і стодоли,
і зім’ятий сивий мох,
де блукаючи по колу,
ми кукукали удвох.
[i]Ку́-ку, ку́-ку,
хай не буде – на розлуку.
Ку-ку́, ку-ку́,
долю кукає таку.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504976
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 13.06.2014
Забулось:
[i]– А-а-а..., була чи не була...[/i]
А нині і собі не пояснити,
чого мене недоля занесла
туди, де я, мов птаха перелітна?
Де все таке невигойно чуже
о цій порі, коли життя минає,
коли і Бог уже не береже,
і є кому любити, і немає.
У вирій – рано. Пізно – до села,
хоч у ярмо ще не бувало пізно,
якщо умієш – солоно і бідно...
І як не є, – [i]була чи не була,[/i]
а доорати ниву ремесла,
хоч і умри, а все-таки потрібно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504830
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2014
[i]«Тут почиє у мирі, у тиші
той, що піснею...»[/i]
Може й воскресне...
Епітафію інший напише
своєчасну, і дуже почесну,
і від імені всього народу
непідкупно, і щиро, і мило, –
[i]не читали його ми і зроду,
та зате хоронили з кадилом.[/i]
На могилі не плакали гірко,
що поклали у землю холодну.
Почепили на паличці бирку
чин-по-чину, зате благородно.
Не даються нам рими, верлібри.
Не вписалися ми у епоху.
Нас потрібно будити калібром,
від якого зашкалює строфи.
І тому не балакали довго,
що ходили, бувало, до школи
і не мали ми свого нічого,
і чужого не брали ніколи,
і любили і ранки, і роси...
І нарешті про нього згадали,
що по світу ми бігали босі,
та не голі...
І ми написали:
[i]«Тут почиє у тиші, у мирі
той, кому пощастило померти...»[/i]
Ми любили тиранів-кумирів.
А чому умирали поети?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504750
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 12.06.2014
У мареві оаз буяє ще весна,
а я іду у літо за тобою.
Лунає у мені мелодія одна
громами і веселкою ясною.
І наче у гаю високо на горбі
гойдають нас дитячі каруселі.
Відлунює в тобі на сонячній трубі
веселе соло краплями купелі.
І де воно тепер те видиво моє,
що розминулось на шляху зі мною?
Та знаю я одне – допоки ти ще є,
мені весняно бути із тобою.
І поки є твої серпанки голубі,
і поки наше сонце ще не гасне,
нехай моя душа купається в тобі.
Хай наше літо ще сіяє ясно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504020
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2014
І друзі є, і недруги таємні...
І як інакше думати, якщо
з білборда
Янус блимає на мене
очима невідомого ніщо?
Корупції не ві́доме святе.
Тому і адвокату супостата
плювати на закони і на те,
кого й за що
наздожене розплата,
кого любити, і куди іти,
і що писати на своїм знамені...
Чи друзі ми, чи недруги-брати –
усі ми нерозлийводи хиренні.
І тільки й того,
що нема коли
чекати суду Божого і кари
за те, що Україну розп’яли
злочинці і убивці-яничари.
Але зате пізнали у бою,
де вороги і що це за солдати,
які за узурпатора-магната
і честь, і душу продали свою,
і хто стоїть за щастя і добро,
і хто воює, поки інший косить,
і хто змію за пазухою носить
та одиниці множить на зеро...
І тільки й того...
Та скрипить перо,
що може й цього
на чужого
досить?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503936
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.06.2014
***
Не лукавте. Це не брат на брата.
Ворог на війні, як на війні.
Зовнішнього ката-супостата
треба неодмінно покарати,
та катують вороги хатні.
***
Ум – у громадянську відняло.
Совість – у тридцяті поховали.
Ну а честі – зроду не було...
Ви, що все ще [i]плямкаєте кров[/i],
ніби дух епохи охолов,
на які ви почесті чекали?
***
Парадигма – зло біля керма
і диктатор – на чолі держави,
у якої зникли закрома,
і війна за те, чого нема –
ось і всі регіональні справи.
***
Все життя у вічній боротьбі –
це і аксіома, й теорема.
Тільки не второпає нікчема, –
[i]подолати ворога в собі
є найактуальніша дилема.[/i]
***
Все Бог дає, та маємо проте
усе, що допікає до могили.
Але якщо обрали щось не те, –
нехай воно буває й золоте,
а маємо таке, як заслужили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503627
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 06.06.2014
Гримить століття. Допікає влада.
Горить в клітинку небо голубе.
Ознаки часу: подвиги і зрада,
тенета Інтернету, барикада...
І інколи у хаосі себе
побачиш тай задумаєшся тихо, –
[i]на що таке знедолене життя,
що тільки де гуде біда і лихо,
за кожного, яке не в’яже лико,
тобі також загрожує стаття.[/i]
І бачиш, – [i]треба так, а не інакше.[/i]
Дивуєшся, – чому чужі отці
оці сьогодні ще неначе наші,
не знаючі березової каші,
кладуть у наші руки прапорці?
За що було поранено і вбито
за інтереси явно не свої
це відчайдушне плем’я посполите?
Чому було не вирване несите –
це жало підколодної змії?
Чому мені не хочеться чужого?
Чого я кажу, – [i]Боже-судія,
чому завжди шукає хтось дурного
і тим дурним повинен бути я?[/i]
Чому я ще волаю, – [i]Бог із вами!
беріть цю владу, як з роси й води...[/i]
Аби вели подалі від біди
і баранів не зводили лобами
за інтереси клятої орди.
І сотні раз повторювати мушу
і прозою, і віршем «на дурняк»
який сліпому вибирати шлях.
Аби не розп’яли невинну душу
і завтра не повісили на грушу,
гартуйте революцію в серцях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501371
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 26.05.2014
Відрізана,
як ворога рука,
гуде паралізована руїна.
Good bye, Europe.
Russia – пока!
Не поминайте…
Наступив на міну.
Я українець –
націоналіст
у сотому, як мовиться, коліні.
Мене убили у великий піст...
І прісно, і навіки, і понині
я на війні.
Моє одне крило
у котрий раз утяте по-живому...
Ти пам’ятаєш, людство, як було
мені стояти проти всіх одному?
Чи ти забуло, як були ми всі
заручниками долі однієї?
Як опинились у одній ясі,
чекаючи агонії моєї?
Ти пам’ятаєш, – я була чужа
в беззахисній жіночій іпостасі.
Стою у черзі до Петра наразі...
Ой, Леле, буде прірвою межа,
якщо постане і моя душа
розп’ятою словами на Парнасі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501332
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2014
Когось уже покликали на небо.
А у осадку – кожен сам не свій.
Як не горюй, а оживати треба,
як не тужи, а ти іще живий.
Не всі [i]уже покликані до паю,[/i]
що поділили наші вороги.
Але від пуповини пам’ятає
жива душа свої поля й луги.
[i]Видумую і пробую творити,[/i]
і уповаю тільки-но на те,
що все моє – це неоплатне мито
за ці літа і літо золоте.
І хай не завойовуються далі,
моря і суші, діти й журавлі,
перед якими я відповідальний
за білий світ, за кожну п’ядь землі.
А у вогонь все підливають масло.
І як не схаменутися, коли
за неминуче дбають янголи,
а за минуле – люди, щоб не гасло
усе, що вчора ще цвіло і пахло,
а нині нанівець перевели.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501218
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.05.2014
***
Усе дається лиш на час.
Минає все і будьте певні –
думки, даровані в натхненні,
не оживають другий раз.
***
В душах умер Бомарше
і за зразками старими
мучить сучасний Руже
думку в новітніх кліше
в такт корабельної рими.
***
Завіявся останній «геній»
що на поета зуба точить.
Упали ідоли зі сцени,
та у поетах всяк Єсенін,
хто Чехова із себе корчить.
***
Музи і естетики посли,
не почує вас далека сакля,
не умиє та остання крапля
совісті, яку ви пропили,
і без мила участь узяли
у такому сли́зькому спектаклі.
***
Коли душа – «ля-ля шерше»,
то навіть і поет-новатор
у модерновому кліше
малює яйця Фаберже...
А пише, звісно, – плагіатор.
***І
Із рук поета маємо планету,
яку нікому не дарує Бог,
окрім епохи генія поета...
Та де ви є, [i]поети для епох?[/i]
***
Читається і казна-що,
і «жесть», і де-не-де туман.
О як я житиму, якщо
в мені вмирає графоман?
***
Велике і смішне, напевне,
не оцінити звисока.
А от величне і мізерне,
хоч
і не варте
п’ятака,
а із історії не щезне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500969
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 24.05.2014
Все нове – це те, що буде знову.
І забули люди, як на зло,
чи хороше тим, що модернове,
чи тому модерне, що було.
Ось і вся і лірика, і Муза.
Щодо революцій –
за узду
у обійми бувшого Союзу
тягнуть все, що дохне на ходу.
Резюме політики неждане, –
уряд не чекає перемін,
язика ковтнули галичани,
а варягу – Таврія взамін.
Далі буде дуже гонорово.
Аж до полонин піде процес,
поки намічається прогрес.
Все нове – це те, що буде знову:
де у вуйка відбирає мову,
у Росії буде інтерес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500940
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.05.2014
[i]« ...і попливемо човником
у підземній річці Девона»[/i]
З дитячої загадки
Ой солов’ї, не надривайте душу
ані свою, ані ось так мою,
що я і віру в неземне порушу,
аби вторити п’яно солов’ю.
Ой соловейки, ви такі маленькі,
чому ані у неї, ні в мені
любов’ю переповнене серденько
так не тріпоче у весняні дні?
Які меланхолійні переливи
від серця і до серця в унісон.
Були і ми, як солов’ї, щасливі,
але минає незабутній сон.
Ідемо поряд. Музика у серці,
а у душі кінчається весна.
Ой, не забута рідна сторона.
Ой [i]утопили золоте відерце.[/i]
Відлунює моє забуте скерцо.
Смичок пиляє душу...
Чи вона?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500834
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2014
[i]« Я єсть народ, якого правди сила
ніким звойована ще не була...»[/i]
П. Тичина
Беруть за серце, їдять за душу
і словом добрим, і ділом злим.
А я – і ближніх любити мушу,
і грішно бути таким святим.
Коли ти знаєш, що ці ось люди
були учора мої брати,
а від учора...
...і вас не буде.
Бо ми земляни, а ви приблуди.
Ми – соколята, а ви – кроти.
Ми від Адама,
а ви від мавпи
ворогували одне з одним.
Ділили море і суші мапи
ви – не зі мною,
а я – з чужим.
У вас є міни і автомати.
Ви людолови часів орди.
І у мені ви убили брата,
як не навіки, то назавжди.
Один у полі я ще не воїн,
але за мною оці малі
із Богом в серці і на чолі.
Я буду – ладо, а ти ізгоєм.
Ти проклятущий, а я [i]достоен[/i]
без тебе жити на цій землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500721
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 23.05.2014
***
В найдраматичніші моменти
нам доля жалує презент,
коли іде у президенти
народу гідний претендент.
***
Очолена егідою еліт,
керована елітою сусід,
іде еліта нами керувати...
Мета ясна уже багато літ –
відняти, поділити й доїдати...
А засоби старі, як білий світ.
***
Ось і народ достойних удостоїв
на сході й особливо – у Криму.
На виході – Геракли і герої
на букву хе і чудаки ізгої
на літеру, з якої пишуть му.
***
Оце і є в моїм краю
твої закони вовчі –
за Русь мою і «мать твою»,
налиті кров’ю очі?
***
Бути поміченим – це означає,
що і на мічених буде пора.
«Слава героям!» У рідному краї
це означає: одні самураї
іншим на зміну ідуть на ура.
***
Ідіть у пекло , самураї,
агенти клятої орди,
що довели нас до біди.
Палаюча душа жадає
купелі чистої води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500617
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 22.05.2014
Минає юних літ зачарування.
І я не той, і ти уже не та –
і перша, і сьогодні ще остання,
але близька й далека, як свята.
Жнивує осінь. Змолотили колос.
Усе стихає. Тільки уві сні
напровесні я чую рідний голос
і бачу образ тінню на вікні.
А образ що? І не намалювати,
і не утихомирити душі,
яку уже не манять міражі.
Прийшла пора й душі відпочивати.
Та все літає до своєї хати,
де й після тебе всі уже чужі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500346
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2014
Приснись, моя кохана, усміхнись
мені, як усміхалася колись.
І я тобі співатиму пісні
про те, що нині снилося мені.
А я тебе усе чекаю,
а наше щастя не минає.
Але коли тебе немає,
мені все інше – трин-трава.
А я один тобі до пари.
Даруй мені жіночі чари,
і під мелодію гітари
я підберу такі слова.
Зійди до мене сонечком ясним,
світи мені серпанком голубим.
Даруй мені оті п’янкі слова,
які – неначе музика жива.
А я такий-сякий нещасний.
А день такий сьогодні ясний,
але коли тебе немає,
мені все інше трин-трава.
А ти одна мені до пари,
коли співаю під гітару,
а як мелодії не знаю,
то я придумаю слова:
Прийди-и-и…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500071
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 19.05.2014
Суворі фінали нежданої долі.
Малює уява тини та город.
Як воїн – один у широкому полі,
а думкою – вірний собі Донкіхот.
Утомлена днями, укрита ночами,
ще нібито жевріє тиха душа
у хаті, у полі за милю до ями
недузі своїй не дає відкоша.
І манять уже силуети Растреллі
за обрій життя, за поля нічиї
з юдолі печалі у теплі краї.
Пейзажі малює палітра пастелі.
Блукають романтики, як у пустелі.
Шукають себе, а знаходять її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2014
[i]« Безумству храбрых поём мы славу...»[/i]
М. Горький
***
Не так важливо, ким сьогодні бути,
як нагадати, хто є –
багатьом
і голосом народу,
що почутий,
і до вершин його провідником.
***
Не називаю раєм хати,
в якій ще є
чужі пенати
парафіянами Отця.
Кого убили, супостати?
Невже потрібно умирати,
аби дожити до кінця?
***
Україна не кує, а меле.
Оживає Швондєром совок.
Очуміло радіо і теле.
А незряче –
голову дебелу,
як Ему, ховає у пісок.
***
Ім’я народу розп’яли бандити.
У п’ятої колони на чолі
іде велике Пу, і шито-крито
наповнює об’їдками корито,
яке ще не доїли у Кремлі.
***
І оди мало, і не лишня повість
про місію героїв майбуття,
що за шалених віддали життя...
Іуда пропиває нерухомість.
Оце і є [i]епохи ум і совість,[/i]
яке у хату ще мете сміття?
***
Ой, лиха побиває година
і на часі дуель візаві –
Вова з вавою у голові.
[i]«Засосала элиту трясина…»[/i]
А Росія свята і невинна,
не потоне у нашій крові?
***
Орієнтовані кесарі нації
на інтереси сусід-ворогів.
Йде репетиція інавгурації
не від люстрації,
а до прострації
армій ДАІ на арені боїв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499789
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 18.05.2014