Сторінки (20/1990): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Немов на чужині
ще горлиця ридає,
і Україна ще
як мати у труні.
У найтихіші дні
ще спокою немає,
а є постійний щем.
Марудно на душі,
не випраній дощем
у патьоціі огуди.
Вона, як і земля,
летить у віражі.
Чекає на межі,
коли зійде полуда
із жадібних очей
сліпого москаля.
Дивується, сумна,
чого воюють люди,
чому вони чужі,
коли іде війна
за те, чого уже
немає і не буде.
Украдене добро
іде на бариші.
І спати не дає,
і б'є мене у груди,
нагадуючи про
досвітнє і своє,
зозулею кує,
випрошуючи чудо,
сильніше як моє
ридаюче перо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597061
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 31.07.2015
***
Всюди є черги, куди не іди,
всюди сліди
і утоптані стезі.
перші за тебе і п'яні, й тверезі
товпляться люди у інші світи.
Тісно на цьому
одному
у черзі.
***
Не оминаючи биту дорогу,
нижчі за інших,
ідуть на убогу,
вищі
за гроші
існують у тиші.
Інші тиняються,
послані Богом
птахами бути.
А плодяться миші.
***
Тільки не Бога
за ноги,
а чорта
інде хапають
і лізе когорта
не помічаючи рідного краю -
п'яні любителі
бідного раю.
***
Із мозолями на чистій долоні
є українців багато мільйонів
Є і багаті.
Людці.
Молодці –
ті що літають
не вище закону
і умирають -
рука у руці.
***
Люди великі бувають у свято.
Їх є немало, але небагато,
тих, що за ближнього душу кладуть.
Є й недалекі брати-супостати,
що випихають із рідної хати
і виживати сестрі не дають.
***
Не проминає життя у розстрочку –
сина купити, зарізати дочку,
у не стидатись у таборі зла
зняти у ближньої нижню сорочку,
і на минулому ставити точку,
і руйнувати майбутнє до тла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595174
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.07.2015
І
Що ми були, історії відомо.
Умовно у союзі на віки
засуджені за скоєні гріхи
і нині чумакуємо додому.
І порох є, і є ще козаки.
Але, аналізуючи свідомо,
усі ведучі й досі – кріпаки.
А у Росії гірше не буває,
коли на шару випити немає
і узурпатор не туди веде.
А наші за вказівкою шурують
і де не треба, там і загальмують,
аби не опинитись де-не-де.
А Рашії і деінде немає.
Вона усе Європу доганяє,
а та її і доїть, і пасе.
А що у нас? Америка й Одеса
уже ангажували інтереси.
А далі піде мова не за це.
ІІ
На те і є, і будуть ще поети,
аби уяву мали і портрети,
як Пу велике доконає Пе.
А хто кого, історія покаже
І наша карта ще на мапу ляже,
де косолапий Миша не хропе.
Але у Путі ще і досі – пруха.
Усьому світу вішає на вуха
і локшину, і баєчки свої.
А наші у парафії Кирила
дияволу намилюючи рило
показують, які ми холуї.
Історія нічого не навчає.
У Путії апатія минає
до Криму, Соловків і Колими.
А нас табаченя іще навчає,
що іншої історії немає,
де ми ніколи не були людьми.
Що королі у Рашії не голі,
не знає тільки Рашія. А тролі
оспівують своє велике Пу.
А наше Пе нікуди не годиться.
Ні журавель, ні у руці синиця,
що палить море і не п'є ропу.
Росія теж у морі промишляє.
На нашій мапі шельфи розробляє,
і на закони, і на Пе плює.
А наше любе лоббі і у Путьки,
на крові заробляючи прибутки,
за дешево себе не продає.
У Ліліпуті гонорова мода –
вовки, кобзони і юрма повій.
А наша нетасована колода –
та сама угодована порода:
Анюта, Наталі і Повалій.
У Путі у пошані ліберали,
погодою керують генерали-
чучмеки, шо ідуть за «мать свою».
У Петі також клоунів чимало,
які за себе голови не клали,
не кажучи про націю свою.
У Путії котуються монархи
і Яника на друге і до чарки
дарують не Мугабі, а в Китай.
А украми керують олігархи,
які з русинів західної марки
організують правий курултай.
У Рашії корону приміряють.
У армії нікого не міняють.
Одне хелло і те не боягуз.
Палає схід. У Києві – пожежі.
У Лугандоні поділили межі,
а наші чують і не дують в ус.
Америка Росію не чіпає.
Європа ще якусь надію має.
Канада каже, – не чіпай. Шуруй.
А наші? Наші з Рашою торгують.
І поки голоси собі купують,
то у Одесі є ще Підрахуй.
У Пітері ваяють бюсти Путі,
у Думі – ідіоти. Їм не чути,
що Україна плюне і затре.
А наші їхню Думу доганяють,
і гімни у президії співають,
що Україна може й не умре.
ІІІ
У Рашії монархія конає.
Гундявія парафії єднає,
аж дибляться у козаків чуби.
І поки наші думати боялись,
то православні й праві
об'єднались.
Якби іще і душами.
Якби...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595051
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 21.07.2015
[i]Мертві бджоли не гудуть.
[/i] Крилата фраза
У сивій далині залопотіли знову
уявними крильми дитячі журавлі.
А ми межи людьми у вирій не готові,
у сині небеса, за обрії землі.
А ми іще і тут не нажились у казці.
Роїлись у полях і не пили нектар
у дикому раю, не раді Божій ласці,
міняти на добро Його найбільший дар.
У вулики свої не наносили меду.
Існуємо всує метеликами дня.
І знаємо, і ні, – [i]а що там попере́ду,
де морені рої, а де жива рідня?[/i]
А Бог у небесі міркує, – [i]Отакої!
Немає на землі ні раю, ані рою.
Усім усе даю, а їм не до снаги[/i].
Ой, ласі на рої ще оси-вороги.
О люди кочові, о нелюди-ізгої,
ви на чуже життя міняєте набої.
Атакою ідуть
злодії і герої.
І бджоли не гудуть,
і люди – не боги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594933
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.07.2015
Америку не відкриваю.
Вона і так була і є
такою, що ніхто не знає,
як завойовує своє.
А от Європа – інше діло.
Не пожаліє і води.
Якщо Європу захотіли,
то далі і нема куди.
Хіба що – знову до Союзу,
як це було ще не при нас:
послухати радянську Музу
і почекати на Донбас.
А може – у [i]свою Росію[/i],
як це уже не раз було?
Вона і з бомбою – месія.
У неї блуд, як ремесло.
І що повія не посіє,
обов'язково вродить зло.
Немає місця у Європі.
А із Росії [i]йде весна[/i]
по всій землі на автостопі,
а з нею – буча і війна.
І маємо собі обрати
або забуті вже пенати,
або у варвари іти.
І віє-віє суховієм
із меж козирної Росії
у потасовані світи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594186
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.07.2015
(Варіант на оновлення гімну України)
[i]« Наша дума, наша пісня
не вмре, не загине.
От де, люди, наша слава,
слава України»[/i]
Т. Шевченко
Сяє сонцем Україні
і слава і воля,
і навіки нам однині
усміхнулась доля.
Пощезали людолови,
як роса на сонці.
Вояками у Покрови
є ще запорожці.
Бережемо честь і право
гідно в мирі жити.
Не повернеться лукаве
плем’я московіта.
Покараємо неправду
Божою рукою.
Сила Духу безпощадна
кличе нас до бою.
Є об’єднана держава
і її свобода.
Не померкне вічна слава
козацького роду.
Хай піснями прибуває
щастя у родині,
і над світом засіяє, –
[i]слава Україні!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594184
рубрика: Поезія,
дата поступления 17.07.2015
У мене олії немає
на порцію віщого сну,
коли я єдину чекаю,
а знаю навіки одну.
Єдина ніколи не зійде
у шибці ясного вікна.
А інша з косою і вийде,
то хай почекає одна.
А я ще єдину почую,
побачу її уві сні.
І зорі зійдуть одесную,
і місяць, і очі сумні.
І наче її обнімаю
у синій небесній фаті.
І ніби долоні торкаю
і коси її золоті.
Отут я уже й заночую.
І хай не було, чи було,
я так її міцно цілую,
аж губи у неї звело.
Олії у мене немає.
Вина сулію наливаю
і з нею уже не засну.
І поки єдину чекаю
це явно єдине, що маю,
аби не проспати одну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2015
Іванович, Васильович –
мої учителі
уже мене очікують
по інший бік землі.
А я усе по-чорному
сапаю лободу.
Чекайте – не очікуйте.
Я ще по ній іду.
Ще і літа попереду,
і не одна весна.
Домовимось у середу.
Я принесу вина.
Тоді і поговоримо
утрьох і віч-на-віч.
І за здоров'я вип'ємо,
і за найдовшу ніч.
І разом посміємося,
як це не раз було,
над нею окаянною.
Хай поле ще зело.
О, я її не слухаю.
Докошую траву.
Не п'ю я оковитої,
то може й доживу,
що ви мене почуєте
і вітром у полях,
і піснею, і зливою
води у ручаях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594123
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.07.2015
У данину мені нічого не попало.
А спадщина моя – це не одна сума,
і буде у дітей хорошого немало,
якщо на цій землі живу я не дарма.
Але така біда у племені моєму,
що кожен дістає не наше, а своє.
Тікаємо у світ, аби іти окремо
і мати капітал на інше житіє.
І доживаю я ні бідно, ні багато
на власні мозолі і пенсію скупу.
І думаю, що є за все висока плата –
і за пролитий піт, і випиту ропу.
І не таю гріха – що багатію снами,
і правдою не пру на істину одну.
Лишаюся іще, аби іти за вами –
високими людьми на кожному лану.
І Архімед не мав опори отакої –
нової на підйом, готової до бою,
аби хитати світ і не ламати дім,
де і нащадки є, які підуть за мною,
і я іще іду широкою ходою,
і крутиться земля у поступі моїм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593958
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 15.07.2015
***
Проминає те, чого немає
у лукавій пам'яті людей.
Клепки вистачає для ідей,
поки вічне полум'я палає
і у патріотів свого краю
в голові не усихає глей.
***
Немає революції довір'я.
Куди не йди – панує сатана.
І заглядає у моє подвір'я
із прерії – «шахтьорская страна»,
із Василькова – штучне бездощів'я,
із Києва – корупції війна.
***
Вечорами й чорними ночами
бережуть високі небеса
землю, відвойовану дідами
і не завойовану синами.
І немає милості над нами,
і минають Божі чудеса.
***
Минають принади жіночі.
Немає вчорашнього дня.
І діють закони ще вовчі,
і є ще брехати охочі,
яка ми велика рідня.
***
Усе що є, уже не може бути.
Міняються не люди, а часи.
Лишаються забуті атрибути.
Але кортить у полум'я стрибнути
з нової до минулої яси.
***
Любові не рятує Слово,
що пише, – [i]Богові хвала![/i]
Немає братньої любові,
яка можливо і була,
коли любили рідну мову
і Шамбала, і Каббала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593917
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 15.07.2015
Колись, недавно – б́а́йдуже тепер,
коли і як родилася ідея,
давати на гора у еСеСеР
комуно-романтичну ахінею.
І люди тупо слухали її.
У морі горілчаному топили,
у горі розлив́аному глушили
усі жалі і помисли свої.
Ніхто не малював оці сюжети,
хоча були історики, поети,
які ще не п'яніли до межі.
Але, аби носити еполети,
вилизували істини чужі.
А нині і поезія не знає,
чого це ми щасливими росли,
коли і найбіднішими були,
і вірили у те, чого немає?
Колумбами пливли у морі мрій,
червоні напинаючи вітрила,
десь у лагуні танучих надій,
де юним укорочували крила.
Освоювали дику цілину.
З руки КаПееРеС пили і їли.
Романтики ішли на Колиму,
а ліриків у таборі гноїли.
І досі ще «науськує» лікнеп,
про що і як аматору писати.
О! Як писали люди-автомати –
або на себе й ближнього наклеп,
або про те, яка щаслива мати.
Ота, що сина з фронту не діжде.
І буде, не оплакавши, радіти,
що є іще ідеї в цьому світі,
і інша сила знову поведе,
аби за неї умирали діти.
А ми уже наїлися брехні,
а маячня поперек горла стала.
Є істини, як папороть Купала,
яка іще нагадує мені,
що убієнні – лірики одні,
коли іде романтиків навала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592360
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 08.07.2015
[i]На замовлення Олекси Угадайка[/i]
і юним і малечею
ходив я проти течії
по суші і воді
і нині на печалюся
що мало я стараюся
зарадити біді
і я усе дорослію
і чумакую досі я
по морю і землі
якби я був художником
то був би послідовником
у Рєпіна Іллі
і от лежу і маюся
і марно намагаюся
придумати слова
аби і у дорослого
до року високосного
п'яніла голова
чекаю на вакансію
поета і не каюся
за витівки свої
як горами і долами
палкими і свідомими
шугають бугаї
писатиму чудовою
як тужить за коровою
один старий осел
або у серпентарії
усі свої симпатії
отарою пасе
як укра опечалює
що СеШеА Італії
здає металолом
я тішуся Європою
Ітака Пенелопою
а Рашія ослом
і я не заколисую
і рівно стільки пишу я
що не надокуча
є лівому і правому
глухому і лукавому
рубаю із плеча
за волю лугандонії
і за її агонію
до самого кінця
і каятися п'яною
сучасною Кассандрою
мені не до лиця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592359
рубрика: Поезія,
дата поступления 08.07.2015
Коли залишається мало надій
на успіхи, щастя, кохання,
тікаю у вірші зі всесвіту мрій
у інші світи сподівання.
Тоді я згадаю минулі роки,
закреслені віхи і дати,
відчую долоню твоєї руки,
що хоче міцніше обняти.
Почую спокусливі й досі слова,
що мрія земна проминає,
якщо не п'яніє моя голова,
то хай неземне почекає.
П'яніла! П'янила найперша любов
ще юне, наївне, дитяче,
яке не повториться знову. І знов
так само душа не заплаче.
Бо дійсно минає найкраща пора.
Ти старшою, іншою стала.
Тебе поманила досвітня зоря
і квітка Івана Купала.
І стукає пташка моя у вікні.
Напевне їстивне шукає.
І якось невесело стало мені,
що папороть бачу свою уві сні,
а іншу усе ще чекаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2015
Політика, війна,
паради, шоу, маски –
усе це суєта
на попелі ідей.
Ми з іншого життя
придуманої казки,
якої не було
ніколи і ніде.
Нас манить у блакить,
у золотаві роси.
А маємо за те
роковане ярмо.
Чатують у пітьмі
брати великороси,
коли свої нові
клейноди віддамо.
Поезія одна
душі не завоює.
Потуги маячні
не варті п’ятака.
А місія її –
стояти одесную
наперекір орді
і сірості совка.
Та лізе сарана
іржавою косою
по ораній стерні
і ріже без ножа.
На сцені не війна,
а люта параноя.
І арії не ті,
і опера чужа.
І ніби є за що
Творця боготворити.
Та боротьба за все
висотує і суть,
і місію добра.
Людина хоче жити
по-іншому, а їй
і цього не дають.
І поки із кремля
триває інвазія,
паразитує тля
і чин багатія,
очікує земля,
що явиться месія
і поміняє все
на мапі житія.
І кара не мине
ні Каїна, ні Юду.
Очищення іде
від пошесті і блуду
кочуючого зла
осілої яси.
І зійдуть врожаї
бідового засіву,
і вип'єте до дна
налиту чашу гніву
за крапельки крові
і чистої роси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592188
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 07.07.2015
Політика, війна,
паради, шоу, маски –
усе це суєта
на попелі ідей.
Ми з іншого життя
придуманої казки,
якої не було
ніколи і ніде.
Нас манить у блакить,
у золотаві роси,
але за рідний край
оружно стоїмо.
Чекають у пітьмі
брати великороси,
коли своє добро,
останнє віддамо.
Косою по стерні
не завоюєш простір.
І арії не ті,
і опера п’янка.
А місія її –
чинити лютий опір
інва́зії орди
і сірості совка.
Буває на землі
за що Творця хвалити.
Та боротьба за все
міняє нашу суть.
Чіпляються усі
буквально, щоб дожити,
але багатії
і цього не дають.
І кара не мине
ні Каїна, ні Юду.
Очищення іде
від пошесті і блуду
кочуючого зла
осілої яси.
І зійдуть врожаї
зачинщиків засіву,
і вип'єте до дна
налиту чашу гніву
за крапельки крові
і чистої роси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591311
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.07.2015
***
Одне й те саме є і буде знову.
Життя таке, що відбирає мову.
Реалії за межами всього
розумного, здорового, а слово
уяви не пояснює його.
***
Європа – найсучасніші атланти
у списку недосяжних ойкумен.
Але ніяк Європа не пойме, –
наука не уміє воювати.
І Рашію пора бетонувати.
Її інакша зброя не візьме.
***
Теорії радянських аглоїдів
і пролетарський сентименталізм
обстоюють романтику сусідів.
І африканське плем'я людоїдів
ще побудує власний комунізм.
***
Все довкола – явно чудасія.
Не тому, що п'яні без вина.
Страчені і мрія, і надія.
Бестія усе ще багатіє,
а убогим гепає війна.
***
Усе виношує природа:
і споживання, і ліміт,
і виживання, й ...геноцид.
І люди іншої породи
для інших – корму дефіцит.
***
Яке мурло на нас не заробляло?
А їм все мало, мало...
Мало?
Мало!!!
І невідомо, що воно з’їдає,
та знаємо, йому не вистачає.
Коли ці вепрі – тлусті і здорові
уже не зароблятимуть на кро́ві?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591189
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 02.07.2015
Потугіше паски, посполиті,
мало на [i]покріщення[/i] надій.
Ненависть до злодія-бандита
виросла у вареві подій.
Почались реформи з «найбагатших»,
що на смерть складали копійки.
І не [i]кріще[/i], а багато краще
будуть умирати бідняки.
Україна вилізе з ДЕФОЛТУ,
будемо ходити в Кутюр’є.
Плани ці уже у влади є!
Ну, а ви трудіться до потопу.
Бідному лишається сума,
урожаю житнє перевесло.
На землі, коли казати чесно,
в неземне не вірує Хома.
Як у раї видумали пекло,
то і раю видно, що нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591095
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.07.2015
[i]« Я не співець чудовної природи»[/i]
П. Грабовський
А я співець чудової природи
без кіптяви і галасу п'яни́ць.
Вона єдина ще достойна моди –
лицем до неї упадати ниць.
Іде як жінка, плідна і тендітна
у маєві квітучої весни,
у колориті бабиного літа,
оплакуючи долю восени.
І сивою являється зимою
у образі холодної краси,
щоб юною, новою, чарівною
не в'янути у купелі роси.
Так і минає у коловоро́ті
дароване майбутньому навік.
Красу любити ми усі не проти,
та берегти не вміє чоловік.
А ми її і топчемо, буває.
Належне їй присвоївши собі,
дивуємось, – чого вона літає
до ирію у тузі і журбі.
На лоні оживаючі муки
опе́рюється феніксом життя
із попелу і звалища сміття...
І падаючи жертвою науки
іде через ліси, поля і луки
Природа – жінка, мати і дитя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591031
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.07.2015
***
Який Пегас не повалявся
на творчій ниві цілини?
Митці – паяци від шпани.
Таланти глушать бур'яни.
[i]– І хто кого?
– Не зарікайся.[/i]
***
Ідуть у Лету менестрелі,
шути горохові, коли
не досягають вище стелі.
Їх виживають із пустелі,
в яку самі і завели.
***
Не рий піщане головою,
не посипай на рану сіль,
на коси – попіл. Хай і біль –
не рви одежу після бою.
Або махни на все рукою
і хай його поточить міль.
***
Ми усілякі. Інколи – ніякі.
Буває, що кусаємо собаку,
а іноді виляємо хвостом.
Є інде і у ангелі чортяка,
а то і біс буває ангелятко,
коли ридає за своїм котом.
***
Поезія в догоду моді
опріснявіла, мов кисіль,
розведений на сьомих водах.
Забули генії породи,
що опіки лікує сіль.
***
А нам не так мелодії і звуки,
як блискавки і грому перегуки,
коли уже немає вороття
до гіркоти і солодощів муки
іронії й агонії життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590851
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.06.2015
Коли міняю стелю на пустелю
і орані поля на цілину,
сідаю у веселу каруселю
і їду у далеку далину.
А як нема, то я її малюю
за обріями синіх берегів.
Лечу туди, де може й заночую –
у вирії омріяних птахів.
Лечу один, як у житті буває,
коли воно минає уві сні,
бо кращої пташиночки немає,
аніж ота, що є удалині.
Я й наяву до неї ще полину.
Обніму, як єдину, а тоді
збудуємо на двох одну хатину
на острові нетанучих надій.
Поринемо у небо очі в очі
і наодинці з місяцем на ти
безмовно розмовляючи до ночі,
упадемо у зоряні світи.
І будемо напевне раювати
подалі од існуючих людей.
Усе реально. Тільки де узяти
палітру ще не висохлих ідей?
................................................
Коли міняю мрію на постелю,
лечу у свій забутий закуток,
де пасіка чекає і садок...
І намалюю інші акварелі.
Гуаші поміняю на пастелі...
На те і воля –
на один ковток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2015
А моя пташина рання
знає всі мої бажання
і без будь-яких прохань
ти моє серденько, мила,
наче свічку запалила.
Я палаю, ось поглянь.
Поки сонячно навколо,
поки місяць креслить коло,
мого серця не порань.
Я один, а ти єдина
мого серця половина
у трагедії прощань.
Я тебе щодня чекаю.
Як не бачу, то зітхаю.
Та не маю нарікань.
Так і ти, моя царице,
мого серця таємнице,
туманіти перестань.
Позови і я почую,
обніми – і оживу я,
а не віриш, то поглянь, –
Божа іскра ще іскриться,
промінь сонця веселиться
у зеніті сподівань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2015
Біла зима самоти
сивої долі
тихо питає, – [i]де ти?[/i]
– [i]Там, де розводять мости.
А із неволі
тяжко до тебе іти.
[/i]Чую недолю гірку,
бачу обличчя.
Ти і не ти у вінку
у непробудному сні
ночі і лічені дні
того сторіччя,
що проминуло як сон
білої ночі
тими очима ікон,
що дивували здавен –
як у берези на клен,
дивляться очі.
Потім у іншому сні
музика грала
тільки тобі і мені,
як у німому кіно
так незабутньо давно…
І перестала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2015
***
А я ще є!
І з горя не нап’юся.
Якщо надоїдаю – молоток!
Ну, не відбійний... Але я боюся,
що істиною правди не доб’юся,
якщо не дістаю
до печінок.
***
Радує світ сонце над нами,
слави зеніт понад світами.
Все це моя вільна сім’я,
де і моє є ще ім’я,
поки я з вами.
***
Поети ранимі. Буває й тендітні.
І їм не комфортно на білому світі,
якщо несусвітнє у душу плює:
то ментор, то жаба...
Таке житіє,
що краще сидіти собі непомітно
і не зачіпати чуже
як своє.
***
Є і немає –
ні утіх,
ані коли один за всіх,
ані – ударом на удар...
А є такий минулий гріх,
який майбутньому – тягар.
***
Чого дурному сповідатись,
коли примушені змагатись,
не досягаючи мети?
Чим легше свого добиватись,
тим важче цього досягти.
***
Оце і все. А ви чекали:
поеми, оди і ...мімози,
У дефіциті вищі бали...
Поезії бракує прози.
Усе своє пороздавала
і залишилося на сльози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588725
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 20.06.2015
І
Дорога, підмітаючи перони,
трамбує дачну братію совка.
І наче заєць, їде у вагоні
одна бабуся явно не міська.
Утомленою птахою займає
офіціозне сідало своє,
і як якої бесіди немає,
то тихо носом пелену клює.
Ну ось такі у неї силуети,
які не закарбуєш у серцях.
Вона не знає, що її поети
малюють у етюдах і піснях.
ІІ
А у руці у неї пара квіток:
весною жовто-сині польові –
козодра і барвінок, ну а влітку
ромени, конюшина, деревій.
Напевне кожна щось їй означає,
та цим не заклопотаний народ.
Вона собі на сідалі куняє.
А люди їдуть! Кожен поворот
її схиляє до плеча сусіди.
А той шаліє від її краси
і думає, – [i]куди ця баба їде
у тісняві, у пікові часи?
[/i]У ній давно не добачають Жінки,
увінчаної пухом сивини...
А у очах – кульбаби і барвінки,
і каже, що у неї є сини.
Орли обоє, а один воює
за Україну. Слухає народ,
але не розуміє і не чує,
що в неї ще не ораний город.
ІІІ
Аж ось і волонтерія на часі
дозбирує воєнну данину.
Але нема охочого наразі
платити Раші за її весну.
А бабі прикро, що байдужі люди.
Виймає вузлик, дістає п'ятак.
Вона, можливо, їде у нікуди,
але зі смислом, а не просто так.
І що не заєць, хоче показати,
і що у неї не пуста сума,
вона почне квиток пропонувати:
[i]– Беріть, у кого виходу нема.
[/i]А потім у собі знайде ще сили
зійти, і помолившися Отцю,
покласти дві стеблини на могилу
якомусь невідомому бійцю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588600
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.06.2015
Я не мамоні, а Богу молився.
У самоті, у чаду суєти
що тільки грішнику ніччю не сниться,
поки несе його в інші світи?
Не у пустелі великій, гарячій
душу мою гартував херувим.
Я опинився у храмі, неначе
маю покаятись бестіям злим.
Як у кіно із дешевого мила,
Зала сіяє, накриті столи.
Інтелігентно начищені рила,
наче не п'яні, як завше були.
І ради цього надутого лиску
посеред́ині неначе і я.
Будуть судити по чорному списку
книги неписаного житія.
Зирять на мене і косо, і криво
ситі й нена́ситні люди-жлоби.
Мало одного на юрмище хтиве.
Хоч би і двоє – тріщали б чуби.
Той наміряється різати руку,
інший ціляє у серце моє.
Рило нахабне виймає шаблюку,
а нахабніше – кайдани кує.
Люта містерія хижого кодла.
Деякі пики знайомі мені.
Ця інквізиція Саванароли
чимось нагадує нинішні дні.
Путі і жирі ще ті ненажери.
Злобні вампіри жадають крові.
.............................................
Раптом у зал відчиняються двері
і – на порозі мої візаві.
Я ще повірити цьому не можу –
чудом являється дивний дует:
он усміхається ніби Серьожа,
а із гітарою – наче поет.
Поряд зі мною сідають до столу,
залу гадючу очима їдять.
В пики нахабної черево голе,
роги і ратиці з ляку тремтять.
[i]– Ну, шалапути, злодії, горили, –[/i]
мовить суворо колишній Жеглов, –
[i]може, із вас я мотатиму жили,
може у вас я пускатиму кров?
Що за претензії, ей, суперомени?[/i]
І припечатав на стіл пістолет.
[i]– Хто проти нього, давай, проти мене.
Де там диявол? Іду тет–а–тет.[/i]
І... опустіла містерії зала.
І усміхнувся Єсенін мені.
Це неймовірно, і цього немало,
поки Висоцький іще на коні.
І задзвеніла високо гітара.
Він семиструнну акордами рвав.
І українською з нею на пару
пісню про клена Єсенін співав.
Голос тонесенький, як у дитини.
Я пам’ятаю, він був ягоза.
Забороняли його люди-свині.
І покотилась у мене сльоза.
Він обійняв мене. Теж – зі сльозою.
Ось воно наше родинне життя.
Наче мій син повернувся із бою.
Він же давно мені – юне дитя.
І як буває у добрій родині,
тихо повідав мені сам-на-сам:
[i]– Злодій повісив мене на бантині.
Не довіряй самозваним братам.[/i]
І приєднався до наших секретів
той, що і перший, і другий, і третій,
поки співав про війну і бої:
–[i] Знаєте, був я і битий,і тертий,
тільки не я винуватий у смерті.
Я не помер. Мене вбили свої.[/i]
................................................
І помахавши прощально рукою,
разом пішли у небесний вокзал,
не зачиняючи хід за собою,
поки сугестії виметуть зал.
Дивно, що ми говорили на рівних
і не було ні вини, ні проклять
за анексовану берега п’ядь.
Тільки і мови:
[i]– Ідемо до прірви.
Не забувай. І прости за невірних,
адже не відають ще, що творять.[/i]
................................................
Я просинаюся. Мокра подушка.
Отже, буває таке уночі.
Бозя громами везе калачі,
зирить сова, нашорошивши вушка.
На підвіконні – «жегловская пушка»,
а за вікном гомонять пугачі.
Літечко друге уже проминає,
поки на сході війна не вщухає.
Сонце ще сходить і мріє блакить.
Як же простити губителя краю?
Я не прощаю. Хай Бозя прощає
тих, кого Бог ні за що не простить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588443
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 19.06.2015
Досі не знає ніхто до пуття,
як почуваються мерші.
Мушу прожити я інше життя,
поки закінчиться перше.
Поки ходили у парі одні,
синіли наші барвінки
і пролітали перервами дні
ради одної оцінки.
Я ще не їду у літо моє.
Ти ще стоїш на пероні,
поки фантазія раду дає
їхати десь у вагоні.
Може тому ти сьогодні така,
наче це літо останнє.
Любить розлуку недоля гірка
і ненавидить кохання.
Перегорнули сторінку свою,
наче щоденник закрився.
Я на пероні як двійка стою.
Ти у вікні – одиниця.
Доля й недоля обох не мине.
Поки ще підемо босі,
я умираю на літо одне,
ти оживаєш на осінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2015
***
Ми такі і ми сякі,
і фашисти, і не наші
завойовники лихі,
наче ми – не ми, а Раша.
***
Об'єднує минуле і сучасне
історія, яка на всіх одна.
Але існує й діє сатана.
Реалії такі, що кожен ахне.
Де «русский дух» –
там Руссю і не пахне.
Де «русский мир» –
там лихо і війна.
***
Зі шкури аж вилузується Рашка.
На сцені людоїди – як боги.
Комедію ламати – це, будь ласка.
І різати, і нищити не тяжко,
але творити їй – не до снаги.
***
Живучі русофіли, як мікроби.
Але немає ради на бацил.
Якщо узяти на один копил
міліціянта, п'яницю, неробу,
і перелицювати в русофоба,
то де візьметься українофіл?
***
І рашія, і путія – садисти.
Відома раса урки-вояка.
Воюють за «ідею» сателіти,
а наші доморощені бандити
годуються із каси общака.
***
Рахітні держави. Круті ліліпуті.
Зачахли Гиреї у Чудії взуті,
яка у Європу війною іде.
Немає надії на світле майбутнє,
якого у Раші немає ніде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586986
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 12.06.2015
[i]« Височить над озером
полум'я зорі.
У бору зі стогоном
плачуть глухарі »[/i]
С. Єсенін
Неначе літа і немає,
а нібито і є.
Ще соловеєчко співає.
Зозуля не кує.
Пече її мабуть печайка
за розданих дітей.
Кигиче край дороги чайка
обиду на людей.
Невтомно горлиця туркоче
невимовні жалі,
та інде одуд проти ночі
заквилить у дуплі.
Зальотна іволга сумує
у заперті чужій
і то́му, хто її почує
не світло на душі.
Опе́рюються пташенята,
стаю́чи на крило.
Але обіцяного свята
неначе й не було.
І тільки небо сяє синьо,
втираючи сльозу,
і тихий вітер у соснині
очікує грозу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586985
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 12.06.2015
У Гоголя поеми – не пісні,
але і він єдиний, неділимий.
Цікаво інше – вибрали б чи ні
його гетьманувати в Україні?
Воно, звичайно, не його вина,
що іноді нема чого співати.
Давно відома кожному ціна,
кому не догодила альма-матер.
Але електорат – без перемін.
Ну, не уміє думати, мазило.
Ото як скаже радіо,– [i]це він[/i],
за нього й галасуємо щосили.
А ще як уявити шоколад,
ми наче багатіємо думками...
Але не піде мафія назад.
Її не взяти голими руками.
І ліземо покірно у ясу,
усміхнені обіцянками Яці.
А ще якщо згадаємо косу,
то і розумне судимо по с*аці.
Не вистачає злості на народ.
Одне і може, що сукати дулі.
Три рази пересічний ідіот
голосував за опонента Юлі.
І [i]противсіхи[/i], і пролетарі,
і нині непідкупні регіони.
І маємо те саме на горі –
несите, гонорове... Та законне.
А ми ще не були на Колимі.
А ми такі, піде́мо і на мури.
Ми іншомовні і глухонімі
колаборанти вищої культури.
Дарма, що пожинаємо війну
і у людей [i]не всі сьогодні вдома[/i].
Зате ми за «єдіную страну» –
кацапуваті, гідні і свідомі.
Добро́дії алярмом – за оплот,
в якого олігархи розводящі.
А що ти хочеш, горе-патріот,
коли народ [i]культурно говорящий[/i]?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586765
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.06.2015
Поки минають околицю
і буревії, і опади,
люди упоєно моляться, –
[i]дай мені, Господи.[/i]
Щастя своє за печалями
іноді не помічаємо,
і зачаровані далями,
тихо куняємо.
А на осонні погідному
віє чумизою світлою.
І залишається бідному
жити молитвою.
У революції гідності
тиша міняється градами.
Поки нікуди не дінемось,
ще не пропа́демо
Бігме, куди бо діватися
поза межею безмежною?
Кіптявою умиватися?
Грітись пожежею?
Боже, не прошу і досі я
зайвого і незвичайного.
Не пожалій моїй осені
мого останнього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586743
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2015
***
Не підіймеш не підйомну тушу,
не затулиш рупори чужі.
Марне діло відкривати душу
тому, хто не відає душі.
***
Нічого Бог намарне не дарує –
ні душу, ні високі почуття…
І навіть пам’ять не дається всує,
а щоб не забарилось каяття.
***
Сам себе побачиш – не повіриш.
Іншого почути не захочеш.
Правдолюбця возом не об’їдеш.
Брехуна конем не перескочиш.
***
Люблю жінок не без причини
і легковажних, і невинних,
прощаю вищих не по чину –
і маніпуніх, і козирних,
не ділю на багатих, бідних,
а на чужих і майже рідних.
***
Моє сучасне не таке й погане,
і на майбутнє зав’язь є на плід.
Та швидко проминає довгождане:
близьке і рідне, щире і кохане,
все найдорожче – все з минулих літ.
***
Все особисте, сльозами омите,
моє і спільне, власне і нажите –
усе роздав, що виплекав, окрім
великого розбитого корита,
що обіцяю ворогам своїм.
***
Є ще шляхи до входу у Сезам,
та із Сезаму виходу немає.
Душа як море, поки не палає,
але ніхто не вірує сльозам.
Ці труднощі я переношу сам,
бо радості на двох не вистачає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585775
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 06.06.2015
[i]« Люблю самокритику
і коли когось критикують»[/i]
Із Райкіна
Це явно, що не пиріжок*,
але ніхто не ахне,
що зопалу для багатьох
поезією пахне.
Воюють всі на всі боки́
за гасла і сюжети
і поетичні вояки
і бойові поети.
Але оказія така
не дуже помагає,
якщо на голки їжака,
є жала пчілки Майї.
Де двоє кинулись у бій,
то й третій – як годиться.
Бо стільки вилито помий –
ніщо не освятиться.
Боюся цього, як вогню,
але така кебета.
Немає вибору в меню
опального поета.
А як інакше час мине
і хто тебе почує,
коли за темне і ясне
ніхто не голосує?
Те недото́ркане стає,
а інше – на котурни,
або у ролі (як і є)
сердитого Сатурна.
О, войовничі читачі
козирної колоди,
багато краще у печі
виходити із моди.
О, неотесані таки
поети-забіяки,
ви пишете у дві руки
і не печете раки.
І це уже не до лиця
шута-гусара-молодця,
що наче не ледащо.
І я за ближнього молю,
бо все одно усіх люблю
і всує, і нізащо.
[i]* – фаст-фуд на американську манеру.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585769
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.06.2015
[i]« Вы огромные, мы – великие »[/i]
За словами
А. Дмитрук
І
І у кінці, і на початку віку
міняються не люди, а земля
являє лики, образи, і …пики.
Батьки й діди закінчують велике,
а діти починають із нуля.
Але які ж ви, браття, русофіли,
коли клянете Україну-Русь?
Нащадки ваші і у нас – дебіли.
Беріть собі це стадо озвіріле.
Тюремники годяться ще комусь.
Та вам і ваша Рашія – корова.
А як дратує українська мова!
Який глевкий пшеничний коровай!
Європою пеняєте укропу,
і поперед Америки в Європу
і філю, і йо-бзона подавай.
А ще жирьопу, рило кисельове,
монаршого дворнягу мишілкова
зніматися бульдогом [i]у кіні,[/i]
кирила мощі, і хелло на поні,
і лавра на двоногому коні.
Оце і є найвищі ваші ролі.
І це не те, що кісткою у горлі
застряло і ковтнути не змогли,
як той же Крим, який ви завалили,
і як Донбас, яким не закусили,
і як усе, де ви ще не були.
Але воно чіпляється – короста.
Від нього відкараскатись не просто.
Воно уже допалось до куті.
Але свині все мало у кориті.
Усі горшки давно уже побиті,
а їх же випікають не святі.
ІІ
Цвіт нації гноїли комуняки,
опричники, царі-псарі, кати...
А нині і сусіди-розбишаки
кусають найжирніше, як собаки,
а доїдають – діячі-брати.
І ці купують славу за монети.
І ці живуть у власному раю,
окраденої нашої планети...
І тільки гідні кращої Кебети
поклали душу й тіло у бою.
О! Це вони за землю воювали,
яку далекі предки поливали
і кров'ю, й потом. Нині – це сади.
Та навіть і за унцію води
озолотився опіум народу.
Душителі і волі, і свободи
прислужують дияволу орди.
А нам би що? Аби не без'язикі
завоювали націю велику,
(бо не пробачить зради ця земля),
аби її не нищили вандали
і крицею підків не засівали
ані орда, ні виродки кремля.
Та спокою немає од сусідки.
І цьому є високі наші свідки –
Отець небес і Матінка Творця.
Ми тут свої, ми не прийшли нізвідки,
нам землю цю даровано навіки
і маємо стояти до кінця.
ІІІ
А що мені? Мені не буде гірше.
Я не чужу – свою займаю нішу,
де кожному брикатися не лінь.
Де є і непідкований, і ситий,
і ворогами ніби не убитий,
і наче не валяється мій кінь.
Мені то що? Судіть мене по писку.
І не один ще скаже ретроград,
який то я американський гад.
Не претендую я на вашу кістку.
Подавитесь у черзі чи по списку,
і не один я буду тому рад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585612
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.06.2015
Бурлаці фора звідусіль
як фіміам кадила,
і прикладуть до рани сіль,
і кинуть у город кукіль,
аби своє родило.
І прослідкують, чи нема
кебети і кубіти,
аби учився задарма
і усерйоз, і жартома
ридати і радіти.
І заберуть усе своє,
яке собі надбає.
А ще якщо і не проп’є,
ніхто нізащо не наб’є
і кожен обминає.
І сповідаючи усе,
зав’язане раніше,
один – журбу свою несе,
і подарований за це
талан – писати вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585477
рубрика: Поезія,
дата поступления 05.06.2015
[i]« ...а осквернення Духа святого
ніколи нікому не проститься»[/i]
Із Біблії
Я не мовчу, коли душа ярить.
Але моя вага така маленька.
То слухаймо. Це віче гомонить
із глибини віків-тисячоліть,
якщо недочуваємо Шевченка.
Якщо зняли кайдани і ярмо,
не варто знову муляти коліна,
аби на лобі ставити клеймо.
Якщо не на котурнах стоїмо,
то слухаймо, що говорила Ліна.
А скільки закатованих було
у казематі рашії-союзу...
А скільки не знялося на крило...
Якщо забули морене село,
згадаймо, за́ що убивали Стуса.
Але не марна доля ця гірка.
Партійне «чмо» кладемо у могилу,
і юність піднімаємо на крила,
в бою загартували вояка
і волю українця-козака,
і на Майдані Землю освятили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584491
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.05.2015
Як мені тебе почути
мого братика-кугута,
що гниє із голови?
Ой уміють ренегати
чорні душі продавати
за кадильницю Москви.
Не ганьба у дикім полі
пошукати злої долі,
як уміють вояки.
Ой біда, коли я мушу
завойовувати душу,
що збирає мідяки.
Гріє ваші капітали
у кишені папи Карли
куций ідол у вінці.
Ой пригріли і приспали
гади-змії і шакали,
бронзовіючі дільці.
Путя ратує за бійню,
репетирує катівню,
репетує, як на сказ.
Ой уміє одурити,
експортуючи бандита
воювати за Донбас.
Вічно п'яні, драні й голі
ви наємники і тролі.
І на цирлі у шпани,
войовничі маркітанти
попадаєте по блату
у обійми сатани.
Хазануті і задорні,
алкоголіки потворні,
шалапути і шути.
Вас очолюють бандити
і юродиві садисти.
Ну які ви нам брати?
Ієрархія мамони,
попираючи закони,
делегує холуїв.
Елементи кримінальні
стережуть у буцегарні
наших дочок і синів.
Ой злодії із печери,
окаянні ненажери,
одурманені усі.
Називаєтеся – браття
і як Юда до розп’яття
присмоктались до Русі.
Вас нуздає забіяка,
пес із мордою коняки
у містерії-кремлі.
У радянщині затерплі
залишайтеся у пеклі,
горлопани-москалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584278
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.05.2015
Мої талановиті читачі
іще малі, але уже радіють,
що є до щастя нібито ключі,
хоч і читати поки-що не вміють.
Або як я сидять у темноті
і блимають мобільними очима,
очікуючи те неповториме,
що іноді літає уночі.
Знімає неживе із п’єдесталів,
і лису у кашкеті сатану,
і розбиває навіть із металів
усе, що ще освячує війну.
Несамовиті Щорси і Чапаї,
майбутні Богуни і Чураї,
я вашої історії не знаю,
та хочу, аби ви були мої.
Минулого не викинеш, не зміниш.
І Янусів нікуди не подінеш.
Чужі і наші – Раша не Сіам.
У образі скаженої собаки
у чорні ночі сірі вовкулаки
і досі хижо блимають із ям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583334
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.05.2015
На урвищі завалу і розрухи
конає і трагічне, і смішне,
аби спливало явище сумне
і падали на дно зелені мухи.
Несуть у береги вонючі ріки
і бариші, а то й – нудоти пуд,
аби не забувалося повіки,
що є пани, і є – даремний труд.
Але уже не каркають поети, –
[i]немає революції кінця.[/i]
Бо воювати, – [i]ой, не до кебети[/i]
і помирати, – [i]вай, не до лиця[/i].
А ми, неначе мухи-дрозофіли,
чекаємо на досліди нові.
І вимирають українофіли,
освячуючи націю в крові.
А нам у полі сіяти, і жати,
і у сусіди не наймитувати,
а вивітрити злий ворожий дух,
як віттям запашної рути-м’яти
із хати виганяла наша мати
і тлю червону, і зелених мух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583268
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2015
Немає часу без роботи
у каторжанина життя.
І маємо одні заботи,
або на виході – сміття.
А ти караєшся, шуруєш...
То у городі цілий день,
а то у холоді ночуєш,
а то і рук, і ніг не чуєш.
І вечором – не до пісень.
А ніччю... Ночами живеться,
коли буває не до сну
і прислухаєшся до серця,
що б'є мелодію сумну.
Кує своє таке далеке,
що не угледіти уже,
чи то ворона, чи лелека
його на муки береже.
Тоді й видумують поети
свої мелодії сумні.
Немає нам коли померти,
допоки маємось одні.
Ні обійти, ні зупинити
цю веремію суєти
на перепоні до мети.
І мусимо платити мито.
Аби себе таким любити,
немає часу. Треба йти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2015
Все, що навколо діється – омана,
неначе це навіяне мені.
Ховається минуле за туманом
і іскрами горять окремі дні.
Їх небагато. Але я не бідний.
Є ще оази, де квітує рай,
і ніжний силует, і край мій рідний,
і козаки, що їдуть за Дунай.
І особисті, й спільні перемоги,
і ангелом обіцяна земля,
і биті у омріяне дороги,
і та стежина перша у поля.
Тумани опускаються на ниви.
Лягає спати сонечко ясне.
Я залишаюсь там, де був щасливий,
і наче це рятує ще мене.
Все, що навколо діється – омана,
яка оповиває, наче сон:
і тьохкає брехнею мікрофон,
і у ефірі більшає дурману,
і оп’янілі зеки-отамани
ще слухають, що хрюкає Кобзон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582852
рубрика: Поезія,
дата поступления 22.05.2015
У вододілі весня́ної повені
за течією у Лету
тихо линяють запатентовані,
нетрадиційно орієнтовані
аполітичні поети.
І слава Богу, що і з лопатами
нас[i] дохороби [/i]багато.
І за перо волелюбне не платимо,
і не підемо уже за етапами
у потайні каземати.
І не повернемось, не сповідаючи
істини Божого слова.
Гасне зоря полинова.
Нашими помислами оживаючи,
юності нашої віра палаюча
зійде, до бою готова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582809
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.05.2015
Ріки, і озера, і моря –
це малий окраєць океану.
Суша – Магометова гора
за каймою моря і туману.
Синє море грає, як вино,
і солоні рани омиває,
поки не затягує на дно,
де земля вулканом оживає.
Вистачає горя і біди,
де ми є, і там де нас немає.
Тільки повертаємо туди,
де земля водою напуває.
А намиви глини і піску
обійдемо мілиною-бродом.
Все тече на нашому віку,
і усе вичерпується згодом.
Дельти рік і плеса у заток
на очах стають очеретами,
і води останньої ковток
іноді стікає болотами.
Витоки джерел несуть печаль
ручаями по усьому краю.
І колодязь мудрості, на жаль,
у юдолі часу усихає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582799
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 21.05.2015
Не маючи прописки у раю,
не знаю еволюції із глини,
а вірю в телепатію людини.
Як інші громадяни, визнаю
єдину, неділиму Україну –
нехай мою, так само, як твою.
Об’єднані духовно і незримо,
тримаються на лінії вогню
одноосібні душі-побратими.
Це є коріння нації моєї,
яка іде дорогою своєю,
виконуючи місію свою.
[i]Нас є багато і не подолати[/i]
ніколи і нікому силу мас.
Гуртує душі і гартує час.
Уміння наодинці виживати
у боротьбі супроти супостата
у дні пришестя об’єднає нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581875
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.05.2015
Як не буде, так і буде,
поки горе – не біда.
Проминуть і час, і люди,
наче у піску вода.
Те, що нило і боліло
відійде у лету снів.
Одягнемо чисте тіло,
перепране від гріхів.
І як ангели літати
буду я, а може й ти.
Будуть юди і пилати
наші душі берегти.
І повірують у себе
від Хоми і до Луки,
як апостоли на небі,
одинокі козаки.
І од Ноя чи Адама
не п’яніючі діди
як до раю і сезаму
будуть ходором іти.
Буде все, що ми хотіли,
поки ще не зрозуміли,
де кінчається межа.
Поки ми не відлетіли
і до Єви, грішним ділом,
усміхається душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581768
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2015
[i]« Мы видим город Петроград
в семнадцатом году:
Бежит матрос, бежит солдат.
Стреляют на ходу».[/i]
С. Михалков
Культурної люстрації
ніхто і не чекав.
А декомунізації
великий час настав:
іти на ідолів-мамон
і буржуазний клас,
і узаконити закон
за інтереси мас.
І настає така пора –
за біди і війну
валити льоню* і петра**.
Для чого – бузину?
Чого не батю янека,
і дядю рибака,
і тьотю інку-анєчку
зміїного клубка?
І інші хай помучаться
на пенсії, як ми,
і може щось научаться,
як Юля між людьми?
Таке ніщо і нічиє
косити не з руки.
А пацифістові дає
уроки на роки.
Перевиховуйте його
атаками поем,
і може, чого доброго,
від совісті помре.
І може і у рашії
просвітяться уми,
і сядуть на парашу і
кумасі, і куми.
І буде у колонії
великий сракопад.
І впаде у агонії
Москва і Ленінград.
Валяли дурня пацани,
сугестій кам'яних.
Але у владі боввани
живіші за живих.
І їх не викуриш, зараз,
із іменем таким,
але на те і є указ
по шапці дати їм.
І опустіє п’єдестал,
оглянемось назад,
а там від Сяну по Урал –
увічнений солдат.
[i]– І де комунізація?[/i] –
Не скаже отаман,
герой моєї нації –
останній з могікан.
І я побачу місто-сад
в сімнадцятих роках,
що називалось Падоград
багато літ назад.
* – узагальнено на вибір одне із трьох,
** – те саме.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581597
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.05.2015
Уже не так оте дитинство,
як спомини останніх літ,
нанизуються,
мов намисто,
і тануть,
тануть,
наче лід.
Одна роса...
Але нічого,
за чим зажурена душа.
Бо що там є такого мого?
Хіба що пасія –
чужа?
Хіба що юні,
молодечі,
таємні мрії?
І мета?
І журавлині,
і лелечі,
і потолочені літа?
Усе лишилось за водою,
за плесом тихої ріки.
За пеленою,
за імлою
не розвидняються роки.
Не тішать сяючі усмішки,
і майже радісне лице
сумної баби, і острішки
смішного діда...
Ой, не це
вертає те,
про що забули.
Зів’яла юності краса,
і очі виїла роса,
і одцуралося минуле.
І лиш ілюзії немає,
коли її очам являє
політ зорі
у небеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581440
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2015
Минає час. Тече потік
у марева, у сни.
І настає година пік
у маєві весни.
Буяє сонячне зело
у місті, у селі.
І має клопоти село
великі і малі.
Ідуть подвір'ями дощі
і бульбашки пливуть.
А як немає, то «хрущі
над вишнями гудуть».
Усе таке як сотні літ
було ще і до нас.
Але не мислять у селі,
як научав Тарас.
[i]Орють лани плугатарі,
і падає зоря,[/i]
але вчорашні школярі
тікають за моря.
А що, закінчується сіль?
А що, коли не буде сіл,
не стане і панів?
Побила доленька гірка
і повінь часу, як ріка,
виходить з берегів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2015
[i]« ...Не такий страшний суд як його малюють»[/i]
Майже автоафоризм
Коли прийде нова яса,
і не уміючи літати,
полетимо у небеса,
усіх візьме на руки Мати.
Не так у будень, як на свято
таки бувають чудеса.
Нас будуть ангели вітати.
А на великому суді
оберігатимуть пенати
маленькі душі конопаті –
не так безгрішні, як святі.
Усе старіє в Ойкумені.
І це нікого не мине,
не оминаючи земне.
І плем'я юне і зелене
не так судитиме мене,
як говоритиме – за мене.
І оживу у комусь я
поводирем чужої долі.
І як сумна мелодія,
не те зіграє роль моя,
що аватар моєї ролі.
А я полину до беріз
чесати кучеряві коси
і пити кришталеві роси,
і вилити на Чорний ліс
не так дощі, як ярі сльози.
І зауважать піснярі
мої не читані рядочки,
що народились на зорі
грамотіям у букварі
не як слова, а коми й точки.
Летять у небо голубе
великі і малі цабе,
які нема за що жаліти.
Але іде у Лету літо.
І жаль мені не так себе,
як те, що не було на світі.
І облітаючи гаї,
ще заночую у стодолі,
почину серцем у юдолі,
яка означила мої
не так нещастя, як недолю.
Зате радітиму, що є
моє минуле житіє,
і озеречко у долині,
і соловейко на калині,
і те, що нібито своє
тоді, коли не так, як нині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581172
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2015
Таке навіює весна,
що спокою немає.
Майне фатою і вона,
як це життя минає.
І поки іншої нема,
навіюються війни.
Було – завіялась чума,
а нині є постійно.
Минає буря і гроза,
і літо наступає.
Весна дарує чудеса,
які душа чекає.
Усе минає уві сні
і кане за водою.
і усміхається мені,
навіяне весною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580917
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 13.05.2015
Щось не святкується мені.
Не чую барабан,
а перемогу у війні
очолює пацан.
Хоча і буцає воно
і мекає, – [i]...е, ...бе,[/i]
А у ефірі все одно
попахує ДеБе.
Усі святкують у полях –
на ниві, у бою,
і зі сльозою на очах
за вотчину свою.
І мрії кожного несуть
у інше майбуття,
як по Хрещатику ідуть
захисники життя.
Але немає партизан.
А є таки воєнний стан,
і не до перемог,
аж поки Юду на аркан
візьме якийсь калмицький хан.
І хай поможе Бог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580892
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.05.2015
Висохли оази цілини
у басейні Криму і Донбасу.
І салют поезії війни
Україна адресує Марсу.
Не минає і не омине
буква онімілого закону.
Замалюю сажею ясне
у сонеті білої ворони.
Як на наші луки і лани,
де упали дочки і сини,
руки простягає лже-месія.
Спопеляють ниви цілини
генії пороку і війни.
І немає прощення Росії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579216
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 06.05.2015
[i]«Эх, дороги... Пыль да туман…»[/i]
Л. Ошанін
І ми б ішли парадами, якби
це не була воєнна істерія.
У пафосі минулої доби
лишаються Корея і Росія.
Путі несповідимі розійшлись,
зате ідемо до одної цілі.
Героїв назначатимуть колись
як у Росії нині – ало-білі.
Немає «вітчизняної», а є
«оплот», що Україну убиває.
А світова – сто грамів роздає,
кому на посошок не вистачає.
Війна і мир – свобода і різня.
Печерні прайди рикають по місту.
І у житті суцільна маячня,
і віщі сни без логіки і змісту.
Гієни виють на армагедон.
Опояса́лись генії розбою.
І за пороги кров’яніє Дон,
коли перемагає параноя.
Перемагає «рашеська шпана»,
але перемагаючи, руйнує
сама себе. Роз’єднує війна,
але народи солідаризує.
Не ми, то наші воїни-сини,
уламками Донецької стіни
підпишемо мандат своєї волі.
Воюючи у пеклі сатани,
стаємо переможцями війни
на караулі у своєї долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579156
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 05.05.2015
[i]« А я ляжу та й думаю,
що рабіці маю…»[/i]
Білоруська народна
Не знаю, що із цим робити.
А мариться одне і те ж –
як накопичується мито,
якщо за ніч не об’явити,
якою мрією живеш.
Якими думами і снами
життя наповнює єство.
І як живемо із боргами,
і як не віриться, що нами
ще не гидує божество.
І як миритися, що темні
і злі сусіди іноземні
ідуть війною на народ?
І як усе це описати,
коли чекає біля хати
іще не копаний город?
Живу молитвою до неба.
Мені нічого і не треба,
аби закінчилась війна,
аби про неї не писати,
як то чекає на солдата
дитя і матінка сумна.
І почуваюсь перед нею
за оборонну епопею
усе ще винним без вини.
І уявити як – о, Боже:
[i]її
ніщо
не переможе,
цієї мирної війни.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578886
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 04.05.2015
Середньо-пересічний українець
до мови української не звик
і як неперевершений умілець
її кусає, ну, і як тубілець,
з’їдає і прикушує язик.
[i]Ха-ха,[/i] – російськомовна українка.
[i]Хо-хо,[/i] – байдуже: він, вона, воно,
але усе це – Елла Людоїдка
відомого роману і кіно.
А у цієї й нації немає,
і нібито існує, чи живе,
і заодно помиї виливає
на неї. І себе не забуває,
любуючись у дзеркало криве,
яка вона учена і лукава
у челяді ворожої держави
і як їй все одно – і Крим, і Рим,
і те, що у війні за діло праве
її рятує воїн-пілігрим,
віддаючи за неї душу й тіло.
Але на це її душа плює,
а осоружне, підле й оголтіле
у неї, – православної, – своє.
Одна нудьга дивитися на неї,
упоєної місією тлі
присвоїти собі чужі трофеї
на ще не завойованій землі.
Московія її благословляє
і миром, і єлеєм умиває,
якщо вона, чи він, або воно,
не відаючи Божого закону,
ступає у чуже церковне лоно,
не бачачи, яке то є лайно.
Духовний сан ворожого владики
приховує, що то брехун великий.
Спокушена, не відає вона,
які вони нулі без одиниці
оті парафіяльні українці,
оця нудна затята сторона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578885
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.05.2015
Зелений гай ще одягає шати.
І ярі, і озимі у полях
пливуть за обрій. Вітер пелехатий
весну вітає. На її очах
цілують квіти ошалілі бджоли.
Малює день небесну пектораль.
І у зеніті, описавши коло,
володарює сонце ясночоле,
навіюючи радісну печаль.
Весняний день годує й напуває,
зело врожаю соком наливає.
Але яріє світла далина.
І наче у надії оживає,
і нібито зачаєно чекає...
Перемагає радісна весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577939
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.04.2015
І сотні раз не зайве нагадати,
і повторити тисячі разів
упертому союзникові «брата»
про обереги наші і пенати
у ролі узаконених богів.
Історія виховує народи,
аби при перначі і булаві
обороняти рубежі свободи.
Але чому Богданові клейноди
[i]підніжки брата [/i]віддали Москві?
Або – чому олігархічні клони
їдять чи не пташине молоко,
а резиденти п’ятої колони
і досі віроломно і... законно
командують у армії полком?
Чи не тому ми босі, голі, темні,
глухі і виявляється – німі,
що й досі наші вибори [i]таємні[/i]
відповідають одіозній схемі,
дарованій Росією Кучмі́?
А може треба пильно подивитись
на кожного, хто ратує за те,
аби на Україні посполитій
були фальшиві символи зужиті
і не сіяло сонце золоте?
Нема пророка у своїй вітчизні.
І нібито шануємо дідизну,
але – у віковічній боротьбі
у гімні, закликаючи до тризни,
із прапором, опущеним донизу,
і тризубом
коротким
на гербі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575336
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.04.2015
Коли поезія – пародія,
тоді і вірші – трин-трава.
У кожного своя мелодія
на одинакові слова.
У кожного своя фантазія
і не нова, і не стара,
і кожна істину угадує
по каліграфії пера.
І радіо, і теле-медіа
іще видумують статті,
коли пародія комедії
допомагає у житті.
Парафійовані позиції
поета-барда-байкаря
не угамовують амбіції
у журналюги-бунтаря.
І у атаці за піхотою
йому єфрейтора давай,
щоб воювалося з охотою
не за медалі, то за пай.
І у професії пародія
уже новація стара –
із канцелярії добродія
у шию вигнати пора.
Але немає ілюстрації
анти-корупції, люстрації,
а є позиція така:
немає Лєрки Облігації
а у П’єро немає нації...
Обох [i]проштовхує рука[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575095
рубрика: Поезія,
дата поступления 17.04.2015
[b][i](тріолети)[/i][/b]
***
Не дивина, що неуки – голодні,
а бувші медалісти рукотворні
посіли місце серед ліліпуть.
І двієчник, і олігарх сьогодні –
це є медалі двоєдина суть.
***
Боягузові дали у мікрофон
диктувати, що не винайшли закон –
яничарам за злодійство – у тюрму,
а злодіям за украдене – суму.
Депутати, не лякайтеся. Це – сон.
***
У олігархії не склалось...
А нам обідраним зосталось
чекати на її каюк.
А хочеться, аби здавалось,
що ми їмо із їхніх рук.
***
Грошей нема. Ідемо одностайно.
Біда, коли – [i]ой, Боже, помагай нам [/i]–
не помагає біля чорних кас.
І горе нам, що цапом віддувайлом
поставили козу на довгий час.
***
Із точністю до навпаки,
але таки у дві руки –
ідуть «революціонери».
Колись ходили жебраки,
а нині, ніби – «волонтери».
***
Якась вона неначе однобока
політика велика і висока...
Чи не найвища, що не до снаги
поглянути хоча би краєм ока, –
ну як вони – оті, що не боги?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575070
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 17.04.2015
[i]« Сійте розумне, добре, вічне...»[/i]
М. О. Некрасов
І
(Прелюдія)
Учительки́! Учителі!
А то й «учихалки», буває,
коли доведені до краю,
«барашки» класні, «харі» злі –
як тільки вас не величають
і на стіні, і на столі
грамотії, які не знають,
що ви – питома сіль землі.
Не забувається ніколи
і оживає у думках
за обріями – синій птах
із вирію своєї школи –
її душа. Не охолола
і досі пам’ять у серцях.
Освічені і неофіти,
що несли світ у кожен дім,
аби не забували діти,
кому завдячують усім.
Горять, у пам’ять перелиті,
осіння «зірка», смолоскипи.
І очі виїдає дим,
коли за полум’ям оцим
сіяють лиця, писки, кирпи.
О, ратаї всього земного,
і сівачі у той же час
усього доброго...
... і злого,
коли виводили не раз
із першого в останній клас,
і до лукавого од Бога.
І досі місія така.
І доїть ще скупа рука
героя дармової праці
на побігеньках у совка
і на догоду комуняці.
І нині ви адмінресурс,
коли революційна буча
міняє український курс
на виборах – за хліба кус –
без вибору у неминуче.
І прісно – гнані діячі
у лавах вільного народу,
які самі не знають броду,
та викорчовують корчі
і світять людям уночі,
як вічні лицарі свободи.
Але чого і не було,
і що було, але не всюди –
це ваші стилос і стило,
які виводили у люди
і піднімали на крило.
Мої апостоли освіти,
і ті, що Слово берегли,
і ті, що іншими були,
але уміли научити,
аби не воювали діти
за те, чого не досягли.
ІІ
(З уроків історії)
В застійний час і у безпечні роки
любили ми учителя й предмет,
що комунізму незбагненні кроки
по статках учнів бачив наперед.
Ми забували, що напам’ять вчили,
а що в очах – завчали на зубок.
Наочно ми історію зубрили,
хоч і давалось тільки на ковток.
Вкладав у душі те, що не гірчило,
не те, що нині – шісткою на туз.
Ще відчував напевне за плечима
неісходимий табірний союз.
Урок відкритий нам життя давало.
І поки ковбасу жував народ,
за партою ми чесно називали
кінець «відлиги», як переворот.
Або коли ловили вошу-гниду,
мотали чорний гумор всі на вус,
і виганяли «жертву геноциду»,
шкребтись у двір, аби минув конфуз.
І між дітей родили українці,
що голови носили на плечах.
І хтось питав: [i]« Чому ми наодинці
торуємо до комунізму шлях?»[/i]
І говорив учитель неофітам:
«[i] Мабуть, тому, мої шановні діти,
що ми – останній полігон ідей.
Бо це уже було на цьому світі
у темному,
напів-людському віці,
у кам’яному,
в пе́рвісних людей»[/i].
ІІІ
(Свій прапор)
Уже ревли потоки у ярах
і на широких водах скресла крига.
В країні Рад, в містах і на місцях
ще скажуть, – починалася відлига.
Школярська наша весняна пора
у човниках пливла, і ще не дуже
цікавила дітей доросла гра.
Але до ігор не були байдужі.
Над хатою – найвища висота,
на висоті – стара кремезна груша,
де хлопчаки дописують листа
із клятвою, якої не порушать.
Тут Соколине Око й «Чингачук»,
Ункас малий з великим ятаганом,
а завтра Робін Гуд чи Кармалюк,
як на дітей, то це й не так погано.
На цьому височенному горбі
дитячу волю хлопчики ліпили
без титулів чванливих і гербів,
а прапор якось все-таки вчепили.
.......................................................
Весна для всіх. Вона й для вчителів.
То ж і не дивно, що співпав наш графік,
коли на гору вчителів привів
екскурсією вчитель-«географік».
Сигнал тривоги. Луки – у кущі,
туди ж – щити солом’яні з мечами.
В котрогось вус зависнув на щоці,
а у індійців – пера за вухами.
Школяр у всьому винний. І стоять
бешкетники із головами долу.
Учитель підрівняв нерівний ряд,
і як на сцені у належній ролі
серйозно «вивів учнів на парад»:
[i]– Це що за п’єса? Де Назар Стодоля?[/i]
Стоять, як партизани, німчурі,
бо ще не грались у героя цього.
[i]– А що то там на груші, на горі?
– А то наш прапор,[/i] –
сміливі́ший мовив.
[i]– А що за незвичайні кольори?
– Як сонце …
– І як небо понад полем,
– ми вроки вчили,
– і були у школі,
– нас відпустили гратись...[/i]
Із гори
найбільше видно неба, сонця й волі.
Ця щирість налякала вчителів.
Змінився тон і у очах зіркатих
явилась певно [i]армія[/i] голів
чорнявих, білих, рижих, пелехатих.
А що він бачив? Хто його там знав.
Кортіло дітям далі ще погратись.
....................................................
І на прощання вчитель нагадав,
кого сьогодні у гурток прийняв –
у духовий, щоб музиці навчатись.
А далі мова йшла, що «нада знять»,
що кольори ці щось не теє значать.
Та вчитель розсудив усе на п’ять:
[i]Хай майорить!. Хто тут його побачить?[/i]
Хай граються. Бо це не відійме́ш.
Ви вже, їй Богу, все про що попало.
Пішли. І чулось ще:
[i]«…Бандера, …смерш»[/i].
А прапор ніччю зник,
як не бувало.
І нібито байдуже юнакам,
що пам’ять їм поверне із руїни,
якби не ясно стало їм – дідам,
що кольори ті – пам’ять України.
Тепер усім погратися кортить.
І в сих, і в тих є досхочу охочих.
А от проснешся якось серед ночі:
як майорить! І досі – аж сліпить,
аж сльози навертаються на очі.
ІV
(Фермати і репризи)
Усе дає улюблений учитель,
аби уміли пізнавати світ.
Нехай не кожен – геній і мислитель,
але найближчий – із дитячих літ.
Учили ноти, видували гами,
супутниками гнались у політ,
ходили у походи з рюкзаками,
на [i]роверах[/i] перетинали світ.
Навчив багато. Не переспівати.
Хоч там йому тепер усе одно.
Але приснився. Треба щось казати,
бо випили належне ми давно.
Остання зустріч вже у Лету лине.
А та не забувається донині.
.....................................................
У пам’яті ридає патефон
за долею «амфібії-людини».
І душу надриває саксофон
мелодією золотої днини.
Софіївка.
Минуле.
Чин по чину
по Умані цугикає село:
учитель і його суворі діти.
І явні Іхтіандри, і Заріти
його питали про добро і зло.
[i]– Ну як це так? Таку красиву казку
спартачило неправильне кіно!
Йому ще жити й жити... І, будь-ласка,
спускайся жити з рибами на дно.[/i]
О, як він розумів малу дитину.
Сюди б його, у цю лиху годину...
Не раз були ми темні, як село.
Не легко очевидне розуміти.
А резюме учителя було, –
[i]у морі легше, як на цьому світі.[/i]
І надриває душу саксофон.
Кіно...
Учитель...
Спогади,
мов сон.
***
[i](Під ностальгійну мелодію)[/i]
[b]Не чує учитель останній дзвінок.
йому не цікаві знання.
його не чекає ніхто на урок
як досі було щодня.
Усе перейде у минулий час,
і вже не поверне сюди,
і вперше сьогодні лишає він клас,
щоб завтра піти назавжди.
І ніби удалині
у поминальні дні
за синім-синім туманом
лунають веселі пісні.
Дорога його проста,
швидко летять літа
і в білім тумані розтане
весела шкільна суєта.
Хтось може заплаче йому навздогін.
Усіх научити не міг,
що плакати марно, що має він
найкращу з людських доріг.
Хай неуки мудрі його простять.
Дорога чекає така,
що неможливо вернутись назад –
занадто земля ще тяжка.
І ляжемо всі на дні
у темній глибині,
і карта на небі ляже
комусь доспівати пісні.
Дорога у нас проста,
швидко летять літа.
У класнім журналі розкаже
про нього сторінка пуста.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574942
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 16.04.2015
Дивлюсь на покоління молоде,
якому усміхається майбутнє,
якщо новітня влада шалапутна
до урвища його не доведе.
Як мовиться, – дорогами планети
нікому не заказані путі.
Не імена, а руки золоті,
якщо не інженери, то поети
цінуються у бучі й суєті.
Але – війна. Онде – зальотні півні.
У Рашії годують упиря.
Еліта опускається до рівня
гадючої опричнини катівні,
вилизуючи батюшку-царя.
У Києві їх родичі хороші
готують списки: укрів – до ноги.
І де вони – державні вороги,
якщо не в ролі вірного слуги
у КаГеБе, але за наші гроші?
Хизуються собою східняки,
які вони нікому не потрібні,
які вони з хазарами подібні!
Які учителі за срібняки
у Харкові і у Ростові рідні.
Линяють патріоти-українці.
«Бандерівці цинічні»* – наодинці
із Бендерами армії базік.
Гуртуються куповані і «наші»,
а холуї наколотої Раші
освоюють воюючий язик.
[i]* – красномовна обмовка президента[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574806
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.04.2015
На луки, доли і поля
спадає благодать.
Але чатує із кремля
фашиствуючий тать.
Яка невимовна краса
і сонце...
...на росу.
Але із півночі яса
іде на цю на красу.
Яка омріяна весна,
барвисті береги...
Але римується, –
[i]війна...
бандити...
вороги...[/i]
Летять у небі журавлі
і літепло несуть.
Але на сході москалі
гарматами гудуть.
Чекає мати дитинча.
Радіє добрий рід.
Але із Криму саранча
готова у похід.
І як не хочеться біди
серед ясного дня.
А у ефірі, як завжди,
волає кацапня.
І диригує сатана,
імпровізує зло,
і ораторії лайна
виспівує хайло.
І угасає полонез,
і ро́кові баси,
і вічні чахлики Є-еС
міняють голоси.
І залишається одне –
стояти до кінця,
і уповати на Отця
і сонечко ясне.
І за мелодії весни
і під її набат
перед атакою війни
помолиться солдат.
За убієнних ворогів,
і за дітей, і матерів,
і за життя,
[i] – ура!..[/i]
За рідний і чужий Донбас,
це може і останній раз,
але
уже,
[i] – пора[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574680
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 15.04.2015
Ще древні знали, що нема нового
у сущій Ойкумені суєти.
Але безмежність тягне у дорогу
аби новою стежкою іти.
Аби сказати іншими словами
те саме, що лунало вже віки
так само, як у пам’яті руками
махають дерев’яні вітряки.
Як усікають, ласі до наживи
і їжі, людолови-вороги
политі потом і дощами ниви,
і кров’ю ополоскані луги.
І засоби, і методи відомі –
улесливі й погрозливі слова.
Зелені чоловічки – на поромі,
а по Майдану шастає Москва.
І всьому цьому є одна причина –
наївна віра, дзеркало криве,
з якого зирить нібито людина,
і нібито віщає щось нове.
І зі сторінки клубу чи майстерні –
такісінькі інструкції таємні,
так-сяк завуальовані слова
лукаві. І ті самі люди темні
набріхують, і знову, будьте певні:
«говорить і показує Москва».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574398
рубрика: Поезія,
дата поступления 14.04.2015
Молимось, благаємо у Бога
іншої – своєї перемоги.
Дайте сили, віщі небеса,
подолати сателіта Раші.
[i]Хай ізгинуть вороженьки наші,
як на сонці вранішня роса.[/i]
Бог війни неначе і не чує,
поки душі ляжуть одесную,
поки стійло жуйку ще жує
і лукавий спати не дає,
і як Берко, душами гендлює,,
ворон кряче, а юрба воює,
трощачи голоблею своє.
У паралізованого сходу
усихає клепка. У народу
закипіла кров. Лиха біда.
Отупіле не питає броду.
На рублі міняючи свободу,
волю заарканює орда.
Та колись нарешті має бути
відійдуть воєнні атрибути,
врунами укриється рілля,
Може мінне поле оніміє
і з полону вирватись зуміє
леготом наповнена земля.
Журавлі із вирію вертають.
Наречені лебедів чекають
з ранньої до пізньої зорі.
Зморені воєнною весною,
сповнені надією живою,
дивляться у небо матері.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574272
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 14.04.2015
Попразникуємо, чи що?
Укусимо від Пасхи!
На свято, обране ніщо,
уже знімає маски.
Недремні наші вороги
у кожній іпостасі
нав’язують свої борги
біологічній масі.
Сусіди любі і брати
укоротили гривню.
Куди ще уряду іти,
якщо найлегше з висоти
душити середину.
Найнебезпечніший – куркуль,
що має сало й свиту.
Сосо мільйони стриг під нуль,
а Яця – під макітру.
Хабар субсидії в меню
урівнює громаду.
А люмпену давай різню
і пахана у владу.
Дає й бере одна рука,
вирівнюючи межі.
Окацапілого совка
бояться як пожежі.
І сунеться лиха біда
на долю українця.
А олігархії орда
нічого не боїться.
І запихає у АТО
революціонера.
І за ніщо прийде ніхто
у прези і прем’єри,
аби утримати Союз,
як іноді буває,
коли черговий боягуз
кишені вивертає.
Для чого нині Колима?
Знімай штани і свиту
і не страшна тоді юрма.
Як не свобода, то сума
веде її по світу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573739
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2015
Коли цькують, то не байдуже,
що – ось! Помітили таки.
Радію ридма, юний друже,
аж говорити не з руки.
І я мовчу, мов цюця винний,
що не шаную темний рід,
і не шукаю диво-риму,
аби зачарувати світ.
А рими вищої немає,
хоч обійди усі світи,
якщо і у темниці раю
немає іншої, як Ти.
Промінчик зайчика люстерця
із потаємної яси,
яку римує біля серця
[i]мій геній чистої краси[/i].
А як ще душу обігріти,
коли обгавкають всує?
Перевелися єзуїти,
а канібали все ще є.
Але і сонце ще сміється.
Є милосердя і тепло.
Добро урівноважить зло.
Усе пройде. Усе минеться
не так собі, а наче серця
на цьому світі не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571258
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2015
Ой, леле! Не узрів події.
Алє! Алло! Хе*ло?
Пропала Рашії надія.
Украло еНеЛО.
Немає день. Минає п’ятий.
Аж тіпає страну.
Але нарешті на десятий
вернули сатану.
Завила вовкулача зграя,
почувши вожака.
Із пекла сіркою воняє
на паперті совка.
Свинота Марса суне рило
у наший огород.
Попи задмухують кадила.
Кабаша свинку уродила!
Але закушує вудила
плюгавенький сексот.
...................................................
Ой, леле! Нині перше квітня!
Давайте – на парад!
Бо знову Рашія вагітна.
І це уже не жарт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571114
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 01.04.2015
Намарне філософію учити,
не знаючи абетки житія.
Бажаємо за правилами жити.
А я не уявляю, що бандита
в поезії(читайте – «ерудита»)
влаштовує позиція моя.
Бо я не маю тої панацеї,
якої заслуговує поет.
Ми не свідомі місії своєї.
І у полоні бестії цієї
не вирватися із її тенет.
За прикладом далеко не ходити,
коли рятує дух не Божий дар,
а заборона дихати і пити –
писати, малювати ...і носити
таємно за халявою «Кобзар».
Коли Арал досліджували «зеки»
і там служив Шевченко рядовим,
його не знала Україна ненька,
а він забув, що він уже Шевченко
і навіть не збирався бути ним.
Нема удачі – що твої старання?
Немає маку – жито не кутя.
Немає муки – мало каяття.
Критерії теорії пізна́ння
не осягнути протягом життя.
Та буде день, і буде сита їжа.
Здавалось би – молись, а не воюй.
Твори своє, а на чуже наплюй.
За окаянне, поки дуба вріже,
себе не розпинай і не катуй.
Усім дається те, за що воздасться,
якщо не взяв і інших не навчив,
і не даремно мучився і жив.
Але не всім таке дається щастя,
якщо його життям не заслужив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570984
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.03.2015
1
Сьогодні день, коли емоцій море
гаптує душу вузликами мрій.
Яке весня́не небо неозоре!
І відступає несусвітнє горе
десь за арену світових подій.
2
Не угасає миролюбний вогник.
Немає цілі, але є мета.
Мішені є, та все це – суєта.
Очікуючи бажане, чиновник
не помічає Божого перста.
3
Офшорна економіка із тіні
курсує у солоне море сліз.
Медведиця везе Великий Віз
по самобраній мапі України.
І жала притупилися зміїні,
а різати охота по заріз.
4
Переплелися праведне і грішне.
Не радує, що нинішнє – торішнє,
яке було, таке і нині є –
несамовите наше житіє.
Іде угору гірше, але інше,
Не голодує іудейська ніша,
з’їдаючи суспільне і моє.
5
Злодії винуваті апріорі.
Багатії везуть за синє море
нагарбане без мита і пені,
нажите маркітантами на горі.
Закони ще на їхній стороні.
Але хіба полегшає мені,
що всі віки ці безнадійно хворі
були і є закваска у війні?
6
Затягуємо ремені і паски,
купуємо і мило і шнурки...
Не треба революції? Будь-ласка,
Чекали і чекаємо віки.
Чекає операції клітина
у організмі цілої сім’ї.
Нема імунітету у родини.
Осоловіли наші солов’ї.
7
Юрмою заколихані тирани
оберігають все недоторкане,
яке під себе і собі гребе.
Держава обслуговує себе.
Люстрація! Ховайся пан за пана.
Корупція! Онде – одні цабе.
Болить душа, як невигойна рана.
Яке сьогодні небо голубе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569511
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.03.2015
Призначення у кожного своє.
але, на жаль, ніхто його не знає,
допоки час прозріння настає.
І аж тоді людина визначає,
куди подіти те, що Бог дає
і де узяти те, чого немає.
Нам Богом подарована земля,
що звалась Русь, а нині – Україна
стараннями антихриста кремля,
і не дай, Боже, – ще одна руїна,
якщо його пришестя не зупине,
як саранчу, опалена рілля.
Аукає за пазухою долі
охляле плем’я ідола пітьми
із-за Обі, Уралу, Колими.
Вони за гроші, а сини – за волю,
зі зброєю і на своєму полі
умерти зобов’язані людьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566951
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.03.2015
У мене поетична кухня
така, що й босим підійде.
Іду далеко у майбутнє
ще не існуюче ніде.
А у дорозі веселіше.
Я не жалію черевик
і на ходу фіксую вірші
у електронний записник.
Іду широкими полями.
Несу багаж своїх років.
Я ще радію, що думками
ширяю далі цих полів.
Весна, якої не бувало.
Думками лину у блакить
і натискаю що попало,
і ...витираю все за мить.
У очі кліпає наївна
і непроглядна пелена.
І за думками марно лине
у небуття моя вина.
І поки почесті Сізіфу
гамує усмішки печаль,
я віддаю належне міфу,
що попливе у синю даль.
Шукаю слово гонорове
або замінюю його
і компенсую загадкову
утрату видуманого.
Якби мої літа у мене
не крали ще й мої роки,
не написав би я напевне
наприкінці і ці рядки:
[i]у човнику зорі світання
у задзеркалля попливу,
аби не знати, чи живу,
чи може
все це,
на прощання,
моє побачення останнє
із інтермецо наяву.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566188
рубрика: Поезія,
дата поступления 12.03.2015
[i]« Якби ви вчились, так як треба,
то й мудрість би була своя...»[/i]
Т. Шевченко
О надуті булькою нудисти,
як же ви умієте вкусити,
і за шкіру заливати смальцю.
Ніби не беретеся судити,
а у небо тикаєте пальцем.
О гіляки без кореневища,
холуї сучасних людоловів,
ница раса голубої крові
із польотом жаби і не вище.
І неначе не дурні, а бідні.
І немов би мудрістю багаті.
А чому очорнюєте гідне?
А чого випендрюєте кляте?
Ніби галасуєте за мову,
а готові ближнього ...огріти,
і учора цитували Слово,
а сьогодні лаєте Нємцова,
що за ваше дав себе убити.
Ніби не сліпі ...у окулярах,
віруєте істині. А нині
наче і не бачите у Лаврі,
що за конвертовані дола́ри
хліб і сіль черстві́ють у корзині.
Наче патріоти Батьківщини.
Нібито за волю і свободу.
Тільки-що на місці Катерини
образ хвойди ближче до народу.
Продаєте Україну-неньку
за рублі дурного есесеру,
і тому не чуєте Шевченка,
боїтеся тіні ...і Бандери.
Їздите далеко за кордони.
В хаті виливаєте помиї.
Із Москви чекаєте Батия
і якогось хана з Лугандона.
Наче не на рівні п’ятирічки,
а еліту корчите із себе
за чужу Георгієвську стрічку.
Ніби і учились, так як треба,
та усе чекаєте – на небі
сатана за вас поставить свічку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565473
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.03.2015
[youtube]http://youtu.be/DxV8LzOuYE0[/youtube]
Наші канікули знову минають, на жаль.
Тихо живицею тане соснова печаль
і догорають у попелі іскри вогню,
і залишаю я милу-хорошу мою.
Зіронька моя,
диво вечорове,
у яких краях
стрінемося знову?
Крила палатки не можуть злетіти ніяк.
І понесе мене далі за обрій літак.
І потихеньку відчалює трап од крила.
Ось і розлука навіки між нами лягла.
Сонечко моє
у далекій казці,
де ти нині є,
пізнє моє щастя?
Не співчувайте. Мене не утішать слова.
Ще не кінчається казка моя лісова,
поки палає у кроні проміння ясне,
може вона, уявіть, ще чекає мене.
Сонечко моє, зіронька небесна,
кликни, де ти є і усе воскресне.
Зіронька моя, диво вечорове,
у яких краях стрінемося знову?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565149
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.03.2015
Тільки пух мережаних сніжинок
все укриє білою габою,
я уже чекаю весняної
повені уквітчаний ужинок.
Засиніє уві сні барвінок
і засяють первоцвіту лиця.
Та найбільше радує підсніжник
ранньою весною на розвилці.
Кожну квітку і її стеблинку,
всі куточки лугу пам’ятаю.
А хвилює більше материнка,
як у літню пору завітаю.
Половіє жито. Веселиться
урожай і ранній, і осінній.
А найкраща – золота пшениця
у полях на рідній Україні,
де земля і плідна, і багата,
і полита кров’ю запорожців,
де і досі ще мужніють хлопці
і вінки плетуть собі дівчата.
Виростають українські діти.
У майбутнє стеляться дороги
і стежини, де квітують квіти
від поразки і до перемоги.
І від новоявлення до тризни
є «чуття єдиної родини»
і святий обов’язок людини –
уквітчати пажиті Вітчизни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564850
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.03.2015
Уже не буду молодим.
Своїх років не обманути.
А ти згадай мене таким,
яким я може й міг би бути.
А ти мене таким згадай,
яким тобі я був би рідний.
А ти мене не забувай,
якщо душі твоєї гідний.
Частіше згадуємо тих,
що серце полонене ранять.
Роки минулого не манять.
Я спам’ятався і притих.
А ти все ближче до святих,
яких оберігає пам’ять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2015
[i]« І нарекли ім’я йому диявол,
що означає лицемір і обманщик...»[/i]
Біблійна істина
Почута думка не нова за змістом,
але свіженька. Отже, на слуху, –
ми українці просто сатаністи,
бо владу обираємо таку.
Таку брехливу, що не ймемо віри,
що нібито на сході йде війна,
і наче не пуста уже казна,
і все іде у пащу тому звіру,
що зветься не війна, а сатана.
Обманщики окупували Раду,
яка у нас викачує бабло.
А на місцях командує «громада»,
якої ще учора не було.
Така собі невинна і пухнаста,
не створена царевичем Вітьком,
що втік на Вовці Сірому у казку,
замівши закрома своїм хвостом.
Парафія Кирила-патріарха,
хапуги в установах – то не ми.
Не ми собі обрали олігарха,
що ніби отирався між людьми.
І наступає мафія на п’яти,
де кум за кума і начальник – свій.
Прозріли всі раптово і багато,
як мовиться, – за кадром двадцять п’ятим:
солодкий шоколад і мордобій.
І окаянні – всі недоторканні.
Люстрація застряла на горі.
А унизу не хочуть на екзамен
на-пів-учителі і лікарі.
Хто багатіє, той і є еліта.
Хто окрадає, тому є де сісти,
але у нього – гори золоті.
І судять нас юристи-комуністи.
От і кажіть, що ми не сатаністи,
коли усі дурисвіти – святі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564612
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.03.2015
***
Імла, юрма чи суєта –
моя позиція проста, –
лишатися самим собою.
Але лякає висота,
узята іншими з листа
у позачассі над юрбою.
***
Ой винні, винні українці
у всіх нечуваних гріхах,
а особливо ті спідниці,
які зальотники-ординці
не так шанують наодинці,
як у «еліти» на очах.
***
Війна мине. Та миру не буває,
якщо душа душею поганяє
у царстві, що поділене в собі...
Донбасом пахне у безкраїм краї
і бурею у вічній боротьбі.
***
Освоїли ази воєнної науки.
З Європи – караул, а із Росії – буки.
І друзі, і брати – оба не захистять.
Тепер якщо не ми, то діти і онуки
абетці віковій агресора навчать.
***
Путі Господні є несповідимі.
Одному – воля, іншим – чорториї.
Периферія задніх не пасе,
парафія, готова на усе,
очікує, – [i]хто завоює Київ[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564470
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 05.03.2015
***
Є люди, для яких і щастя, і удача
людини біля них – природній стан речей.
А є людці, у кого основна задача –
захапати чуже і як «велике мачо»
«мочити» світлі душі і людей.
***
Завоювали гопники,
і співаки, і коміки
нехрещену юрму.
Окупували гномики
або зелені коники
всю Рашу у Криму.
***
І Йося, й Путя – ерудити,
оба кумири, і артисти,
і інквізиція, й цензура.
Тепер у кожного бандита
пришиті німби до тонзури.
***
Пу і Йо завили в унісон.
У ефірі квакає шансон,
смалених на ноги піднімає.
По палатах шастає Кобзон –
земляка-бурятика шукає.
***
Не оминає слава Ліліпуті
у гречці, у Кореї... У капусті
знайшовся колорадом у війні
і скарабеєм на своїм лайні,
а от генералісимусом –
ні.
***
Яка досада бути ліліпутом
або шутом гороховим безпутнім,
Калігулою, Гітлером, Нероном
на каблуках кульгати у майбутнє,
підмощуючи вату під погони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564260
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 04.03.2015
Є окаянні і мізерні теми,
які не красять наші імена.
І темні розуміють, що таємно
на рівні душ таки іде війна.
Здається, що достатньо і цієї,
що маємо – звірячої різні.
Не доведи нас, Боже, до ідеї
і за своє горіти у вогні.
І проситься, і колеться явити
достойне фарисея житіє.
Та лячно і туману напустити,
і лоба надубасити всує.
Не видивиш духовної подоби,
що бринькає на струнах почуття.
Мелодія зіркової хвороби
монетою розмінює життя.
Іудушку одна молитва гріє,
що іншого розшиє на взірці.
Останньою залишиться надія
сміятися у самому кінці.
Нічого не буває випадково.
Минуле повертає знову й знову
у програне сьогодні майбуття...
І зціпивши беззубості до крові,
втрачаємо нажите поступово
одного разу і на все життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563767
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.03.2015
***
Поезія, гармонія і Муза.
Хамелеон, гадюка і Медуза.
Поняття різні, але суть одна.
Від перших віє квітами у лузі.
Три інші оминає й сатана.
***
Гармоніює з Музою Медуза,
а з їжаком – гадюка голопуза.
Гармошка балалайкою зітхає...
Поезія!!!
Народжує! Єднає...
Геноми інфузорій і Горгон,
живучі як поет-хамелеон.
***
Є за що умерти.
П’ють анахорети
за свою вину...
Коміки-поети
почали війну.
***
Поети люблять солодко, [i]без тями[/i]
високе, чисте, вічне
і трагічне,
і сьомими, буває, почуттями
малюють епітафії до ями...
Яке ніщо місцями
поетичне.
***
Існує ще сентенція стара, –
[i]немає опозиції добра[/i].
Є тільки зло у іншій іпостасі.
Але наразі те, що не на часі
займатися злочинцями пера.
***
Є ще поети й досі комсомольці,
а брешуть, наче юні піонери,
що їх учили генії кар’єри
копіювати язиком емоцій
карикатури на Аполлінера.
***
Ой пишуть поетеси і поети,
яка у них невимовна [i]любов[/i]
до Волі, до Надії,
...до Кебети
писати чисті вірші і сонети,
але не римувати слово[i] кров[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562991
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 27.02.2015
Я у долині погаслих вогнів.
Б’ють ручаї у цямрині.
І оживають на самому дні
чари минулого, мов уві сні,
вічні сомнамбули – тіні.
Відгомоніло її і моє
у недоказаній казці.
У сивині павутину снує
срібним узором моє житіє –
пізнє непізнане щастя.
Жевріє попіл, згасає вогонь...
Зайчиками позолоти
місяць сіяє у сепії скронь.
І опікає пожежа долонь,
неугасима на дотик.
Юне те диво моє лісове –
сонечко тепле і ясне,
поки ще казка у серці живе,
поки проміння не сяє нове,
поки вогонь не погасне.
Ватра дарує останнє тепло.
Все – як бувало раніше.
Вічне і віще між нами лягло.
Може і це не зі мною було,
поки не сталося інше?
Не проминає п’янке дежавю
очі у очі...
Луною
з марева ночі
зове гамаюн.
Може і це не по душу мою,
поки
я марю
тобою?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562193
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2015
[i]Імітація символізму[/i]
[b]гротеск[/b]
посиві́ло диво
білого паперу
срібного мотиву
золотої ери
жовте і блакитне
чорне і червоне
[i]половина квітне
половина сохне[/i]
та лакує лики
соловіє п’яно
язикаті пики
зеки і шамани
моляться безбожно
убієнних мало
і на себе кожне
тягне одіяло
шаленіє шельма
б’ючи у кімвали
мімікрує вельми
хитре та зухвале
вештається блудне
літує багате
не минає будень
і немає свята
у пошані дуті
горе-патріоти
істини забуті
зло у позолоті
Біблія Корану
вішає погони
вірять істукану
моляться мамоні
видають буклети
світові пронози
туляться поети
ближче біля прози
бестія лукава
рясу одягає
даленіє слава
і усе минає
зеленіють вруна
половіє жито
весело і сумно
у гартівні жити
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560601
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2015
***
Любителю охота до зірок.
Але найлегше – голову в пісок.
Аматор, майстер – чортики по-суті.
Але у цій ковбані-каламуті
Балда – і той попу збирав оброк.
***
Кусають і оси, й занози.
Спокушують талії й пози.
Та мало цієї імпрези
любителю чистої прози
у вигляді нео-поези.
***
Самі себе кохаємо без тями –
оце єдине, що не має меж
та ще уміння гратися словами.
І поки майстер видуває гами,
йому не до війни...
Не до пожеж...
***
Навіюють високі небеса
не так дощі як думи і надії,
що не померкне на землі краса,
як на траві уранішня роса
і на папері викладені мрії.
***
Диктує і нечиста сила.
Але коли душа – дурепа,
то їй усе як манна з неба.
На хліб насущний заробила,
піднявши Авеля на вила,
і більшого уже й не треба.
***
Емоції слова – найвища ознака
хорошого тону митця і... писаки.
Та правила мова диктує одні:
є право поета на авторські знаки,
але на знущання над мовою –
ні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560020
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 15.02.2015
[i](Трагікомедія)[/i]
[b][i]НАРАЦІЯ[/i][/b]
Немає миру – буде тризна,
нема війни – моя Вітчизна
і є, і буде на віки.
Все починається весною...
Та кожне слово гіркотою
наповнює мої рядки.
Яріють сльози калинові.
І туга силою любові
не урятує від біди.
Заговорили зуби мові.
Язик ворожої орди
вилизує потоки крові.
І у окропленій ропі
самі себе не упізнають
філософи із хати скраю...
...німі, оглухлі і сліпі
на завойованій тропі
від Волго-Дону до Дунаю.
[b][i]І[/i][/b]
Улесливі брати по вірі
віками не вгамують лють,
з якою й найлютіші звірі
охлялу здобич не женуть.
І нині ця нечиста сила
руйнує ветхий отчий дім.
То як же опустити крила
і здатись ворогам своїм?
Дивитися на пожари́ще,
яке роздмухали гуртом
і думати, що це не ближче,
аніж Гоморра і Содом.
Чекати, поки [i]опа-опа[/i]
зіграє ще й собачий вальс,
а коронована Європа
продасться за дешевий газ.
І шаленіти од любові
до ненависних ворогів,
себе кусаючи до крові
в пекельнім скреготі зубів.
..............................................
Забули Боже одкровення
і віру у надійний тил.
О, Боже, дай душі натхнення
збудити гнів небесних сил
і до воскреслого знамення
[i]уже не опускати крил*.[/i]
[b][i]ІІ[/i][/b]
Перший рік за Путіанським стилем
кожен відмічає, де прийшлось.
У окопах і біля могили
другий рік стрічає «новорос».
Ну, а за статтею еСеСеРу
у окремо взятої РеФе
почалася азізійська ера
єзуїтів аутодафе.
Яничари-фундаменталісти
і уся корида на Дону
уявили, що вони ґебісти
зібрані в Ічкерію одну.
[i]– Ги-ги-ги! [/i]– вони не терористи...
– [i]Ла-ла-ла![/i] – прийме і їх земля...
Я їх намагаюсь зрозуміти –
укра, «казака» і москаля.
Що не їде, то таке й здибає:
зеки і злодії – на війні...,
юна снайпериха, що вбиває...,
«наші й німці» – у однім човні.
І немає їх куди подіти.
Оголтіло лізе сарана.
На́що нам убивці і бандити?
Нащо ця «єдыная страна»?
І на що́ вони пакують бомби?
Кум на кума... Зять на свояка...
Вся Росія – марсіанські зомбі?
Вся земля – пустеля дончака?
Тиражує кримінальні клони
ще «не убієнний» депутат.
Яничари п’ятої колони
рухають історію назад.
Патріоти ситого корита
уповають знову на совка.
І у кулуарах шито-крито
доїдають касу общака.
Є ідея мудреців бездумних
об’єднати турків і розумних...
Свастику і хижого орла...
Витязів і коників приблудних...
Біснуватих і сугестій зла.
Прихожан окурює кадило
брехнями московського попа.
І нема отрути на клопа.
І на шило поміняли мило,
і чергове прокурорське рило
пнеться до ганебного стовпа.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Але суспільне хочеться собі.
Затісується між людей лисиця.
Без неї і вода не освятиться,
але ґаздує на чужім горбі.
«Нове» обличчя і лукаві лиця
які «не переношує на дух».
І на словах у вічній боротьбі
готується до бою як годиться
і... хлопавкою убиває мух.
Феміда каже, – [i]це герой. Дивіться,
малює журавля, а не синицю..[/i].
Шалена воля! Явно – не лопух.
І як годиться плюне у криницю,
і мужньо оприлюднює дурниці,
і наставляє лоба під обух...
[b] [i]ІV[/i][/b]
І паралель напрошується звісно.
У Раші, як один, усі такі –
завжди готові, тлусті, говіркі...
А особливо Вовочка залізний,
найперший лицар на такому тлі
у всьому царстві, тобто – у Кремлі.
І не дарма богема умліває.
Воно – мале, а пнеться до висот,
і подивіться, на роялі грає.
Байдуже, що в минулому – сексот.
Байдуже, щo на вигляд – ідіот.
Але зате імперія конає.
І скільки є ще звихнутих таких
на рівні п’ятикласників крутих!
Але керує армією Вошка.
Воно ще не награлось у матрьошки.
І як не раз було, усі віки
Росія сходить з розуму потрошку.
У неї є і гої, і ізгої,
і інколи – герої параної,
і тільки геям нібито хана.
Але немає Рашії такої,
якою як скаженою юрбою,
керує педофіл і сатана.
І роздувають щоки і пащеки,
наближені до тіла урки, й зеки,
і радіо, і теле, і попса.
І відео, і захалявна преса
і інші гіпнотичні чудеса,
що захищають єйні інтереси.
А нація [i]жирує[/i]!.. Та живе!..
І дивлячись у дзеркало криве,
диявола вона не помічає.
Росію непокоїть курултай.
І їй уже не застує Китай.
На заході Бандера наступає.
[b][i]V[/i][/b]
Були аге́нти есесеру
під пильним поглядом Сосо,
які убили і Бандеру,
і нищили УНА-УНСО.
Нічого дивного у тому,
що нагноїлось за віки
у серпентарії німому
злодійним генам завдяки.
Погибель нації триває.
Орел лютує і скубе.
Якщо і партії немає,
то є агенти КГБ.
Немає злішого бандита,
як Ліліпутя у Кремлі.
Воно загроза всьому світу.
Куди піратам Сомалі?!
Немає на Хелло обуха.
І єйній нації – гаплик.
Воно усюди має вуха.
Воно освоїло язик.
Воно Єсеніна куплети
завчило, нібито свої.
...............................................
[i]– Не наступай на тінь поета,
якого вішали твої.[/i]
І начувайся, супостате,
як у смертельному бою
в тобі не упізнають брата.
Ти шкуру не спасеш свою.
Тремти, лакований бандите,
і із короною, і без.
Тебе не зможуть захистити
Хазанов і Задорний пес.
У них так само як у тебе
по сім дірок у голові,
але ім’я твоє ганебне
потоне і у їх крові.
І будеш карлою і далі,
аж поки всохне куций ум.
Ні ордени, ані медалі
«не повышают» ні на дюйм.
І смерть тебе дістане, кате,
і кара Божої руки,
і оніміє на віки
єхидна фізія пихата.
[b][i] VI[/i][/b]
Якби воно було таке одно...
Якби не підлі генії науки,
кіно, мистецтва і дрібної штуки –
хіба воняло б на землі воно?
І класики були угодні владі,
яка і нині не угодна там,
де й біс не знає, що чекає далі,
але уже немає у астралі
покою феодалам і царям.
Ментальність наша трохи заважає,
а ми таки досягнемо висот.
І поки революція триває,
у нас чудовий буде генофонд.
І поки завоюємо свободу,
ходитимемо на одній нозі,
а президентів – «обранців народу»
Росія складуватиме в тайзі.
І знову Раша буде нам сестрою,
і мавзолей накриється звіздою.
І оживе совкове дежавю...
І радіо німецьке у раю
у Вови й Віті візьме інтерв’ю:
– [i]А що воно за овоч – шуте й люте
у вигляді клопа і чудака
на букву еМ?[/i]
І доведеться чути:
–[i] О, йєс, «Хелло!»
І «йолкой» довбануте
у ролі колорадського жука.[/i]
Уточнюємо:
[i]– Де ВеВе й ВеФе?
– У пеклі упираються рогами, – [/i]
відповідають,
[i] – за законом карми
іуді світить аутодафе.[/i]
Аж ось вони – оба у галіфе.
– [i]Скажіть, яке «отлічіє» між вами?
– Э… Это што?
– Звичайне інтерв’ю…
– Вован, чекай, я зараз їх просьвітю…
– Нє надо.
Я за русских постою.
Мы с Янычем – одно…
...и с Яныком, и с Витей...
Э... Э... да-да... так вот
...мерси – адью.[/i]
.............................................
Ой, що завгодно можна уявити
у тому світі, де ніщо не є.
І біса, уникаючого мита,
і ангела у злодія-бандита,
який мамоні руку подає.
Буяють гени буйного народу
і у астралі, наче наяву,
їм вік уже не бачити свободи,
але глаголить Яник:
[i] – я за Вову,
за родіну і бабу чорноброву,
за що угодно пасть її порву[/i].
Невиліковні і сини, і дочки
у батюшок і матушок Русі.
І не поможе гамівна сорочка
цій бестії у всій її красі.
[b] [i]VII[/i][/b]
А на Україні
поки-що дива –
милостиню злидні
подає Москва.
Їдуть гумконвої
на передову.
Сипляться набої.
Хочуть «Булаву»!
Кров не висихає.
Раша упила́сь.
Їдуть самураї
грабувати нас.
Є тут і туземці,
і свої братки.
Скаляться чеченці
і бойовики.
Падають снаряди
на жилий квартал.
Падають під «гради»
вбиті наповал.
Є і протидія.
Мало ще крові.
І нема надії,
що вони живі.
«Кіборги» терплячі.
Це їм до снаги.
Тільки мати плаче.
Люди – не боги.
І москалик хоче
дози каяття.
А за що ти, хлопче,
продавав життя?
Виповзають гади
з кожної нори.
Боже, дай розраду,
Рашу забери.
А вона у Мінську
бає про ніщо.
І упала низько.
Путі – «хоч-би-що».
Миру захотіли?
Буде вам і мир.
Мало солі й мила?
То зате є тир.
Накачали м’язи.
Танки і КАМАЗи,
і уся зараза
завдає удар.
Не пройде проказа,
поки цього разу
не зламає вязи
Рашії «Айдар».
[b][i]ІX[/i][/b]
Осоловіли наші миротворці,
задовбані рашистом за добу.
Даремно воювали добровольці
і марно умирали наші хлопці.
І Путя закопилює губу́.
Усі усьому світу показали,
якого чорта нібито жили,
чого усього їм не вистачало,
коли і їли, і топили сало
у нації дебіли і осли.
Як осоружно руку потискати
у ворога, убивці, маніяка...
Та що поробиш? Місія така –
за Батьківщину нібито стояти.
Але така позиція ніяка,
якщо немає гетьмана Сірка.
[b][i]ЕПІЛОГ[/i][/b]
Нема кінця театрові абсурду
на сцені блуду, бруду і огуди
до клоунів арени епопей.
Любов до ненажерного народу
і до тиранів їхньої свободи
нічому не навчила ще людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559735
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 14.02.2015
Не буду я просити ката
уселюдського майбуття
аби помилував дитя.
Хіба уміє співчувати
те, що не відає життя?
Хіба рятуючи майбутнє,
можливо людям без вини
молити ідола війни,
який лице своє безпутнє
являє в ли́ці сатани?
Але попрошу у Надії, –
відстоюючи рідний край,
усе одно не забувай
важливу заповідь біблійну –
саму себе не убивай.
Не варті вбивці-сатаністи
такої жертви. Треба жити
і не міняти Божий дар
перед лицем усього світу
на окривавлений вівтар.
Нехай Московія конає
і не почує співчуття.
І суду Божого стаття
її уже не оправдає
за муки юного життя,
за наші жертви і руїну,
і за пролиту кров невинну,
що освятила рідний край.
Спокутуючи цю провину,
жива Надія України,
прошу́, хоч Ти не умирай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559484
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 13.02.2015
Пригадую часописи дитинства,
пори шкільної і таємних мрій,
навіяних [i]учителькою з міста,[/i] –
освоїти професію танкіста
у армії і славі бойовій.
Ми бігали дивитися «маньоври».
Дорога-телеграма аж гула.
Ходили танки вгору і під гору.
Здригалося і кам’яніло горе
заляканого силою села.
У небі пролітали «самольоти».
Не дивина, що юному мені
тоді хотілось бути ще й пілотом –
героєм у бою і на війні.
І жаль, що серце стало на заваді,
і жаль, що безнадійно постарів.
Я був би кулеметником у Наді,
щоб не у мріях, а таки насправді
винищувати лютих ворогів.
І не її ви судите – невинну,
а наше небо – чисте і ясне.
І ворога покара не мине.
Я ненави́джу війни і руїну,
але за нашу вільну Україну
судіть, рашисти путінські, мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559445
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.02.2015
[i]Ремейк на пісню А. Макаревича[/i]
« Слишком короток век»
http://www.moskva.fm/artist/андрей_макаревич/song_0424214
Все пройти довелось,
а відведено так не багато.
І мороз – не мороз,
і жара – не така то й жара,
а весняна пора
вимагає високої плати
за не зіграну роль
у комедії зла і добра.
Це неначе кіно,
де у залі ми і на екрані.
Де чекає давно
за ключами на небо дебют.
Тільки час не стоїть,
поки інша картина настане,
де руйнується світ
і куранти як реквієм б’ють.
І немов уві сні,
у піке затяжного польоту,
обганяючи час,
летимо до високих небес.
У реальній війні
під руїнами аеропорту
ще чекає на нас
спеціально затриманий рейс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559204
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.02.2015
Я можу йти куди завгодно:
у веремію суєти,
у рай, у пекло нині модно.
І науково, і природно
медитувати у світи.
Іти з пустою головою –
ані вперед, ані назад.
Але [i]нікуди[/i] – ні ногою...
Зручний для місії такої,
я не поет, а автомат.
Є і поранені, і вбиті,
і поки я іще живий,
то маю право говорити
про сльози матері пролиті
і кулі вирок роковий.
Не винуватий у любові
до Слова, що будує світ,
дарую братії по кро́ві
на рідній українській мові
її забутий заповіт.
Її обов’язок – молити
і Сина, й Духа, і Отця
надію – вірити і жити,
уміти ворога любити
до переможного кінця.
Але, доведений до краю
сугестіями звідусіль,
де ще плюють на хліб і сіль,
я на гашетку нажимаю.
Я не мішень. Я сам стріляю
і точно попадаю в ціль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558704
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.02.2015
***
Біда, коли і рило у пушку
і страшно оглядатись у минуле.
І навіть на найвищому посту
оберігає бестію таку
інстинкт самозбереження акули.
***
Всі повиходили у люди.
Які надії звідусюди!
Куди не кинь, усюди клин –
переведеться селянин
і влада годувати буде.
***
Подалі й по-хорошому від Раші?
Але і це надії не дає,
а заставляє краяти своє:
миритися, коли моє не наше
і битися, як наше не моє.
***
Були ми бойові і благородні,
але і нині, ні на що не годні,
перевелись у братії совка.
Не дай то, Боже, у часи голодні
пізнати апетит бойовика.
***
Будуть герої у нашому краї,
поки катівні у вовчої зграї
перенаселять козацькі рої.
Поки на сході живуть холуї,
льотчиця Надя за них умирає...
Путя-нальотчик – убивця її.
***
Ще є про що поговорити.
Нехай не забувають ситі,
за що умерли Тихий, Стус...
І є кому ще відімстити
за тих, кого гноїв Союз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558449
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 09.02.2015
***
Бувають заяложені думки
а не слова чи, вибачайте, рими...
І є зірки, латаючі дірки...
Є маркери душі і – навпаки.
Є істини, які неоспоримі.
***
Воюємо за білі вірші,
мініатюри, і поеми,
і опуси – і ці, і інші...
Але обурює найбільше,
коли нема у вірші теми.
***
Одні шукають істини нові,
а інші користуються старими
не ради слави, суєти, і рими.
І видають картини візаві
несказаного, що було незриме.
***
Немає і не буде того вірша,
який у небі не звучав раніше.
І звична рима – це надійна ніша,
де істини й поезії найбільше.
***
Не всі аквалангісти і пілоти
підкорюють безодні і висоти.
А патріоти мають як один
щоденно досягати до глибин
птаха́ми щонайвищого польоту.
́***
Поет епохи – геній майбуття.
Поет великий – це мале дитя,
якому мало оди і балади,
коли перемальовує життя
високим стилем ребуса й шаради.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557977
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 07.02.2015
[i]Ремейк на вірш Світлани Моренець[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557435
Укривається світ хустиною.
Посивіла за ніч пітьма.
Завірюхою лебединою
полонила людей зима.
Віють вітри Вієм хуги
Боже зітри наші борги.
І печаль, і біду ховаючи,
потрудились чарівники.
Мов із лебедів пух здуваючи,
покривають її гріхи.
Вітре, лети в холод пурги.
Боже, прости. Ми не боги.
Із-під каменю під обривами
стоголоссями б’є у скло,
жебоніючи переливами,
замуроване джерело.
І беззвучно роями ніжними
устеляється біла гладь.
Візерунками білосніжними
з неба сиплеться благодать.
Веремією непробудною
чорне горенько замело.
У скорботних полях полудою
білий сніг замітає зло.
Вітре, лети в холод пурги.
Боже, прости. Ми не боги.
Віють вітри Вієм хуги
Боже, зітри наші борги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557664
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.02.2015
Ценятся и ныне
куклы заводные
и притом особенно в Крыму.
Приютили зеки
гомо-человеки
дамочку с работой на дому.
Как-то захотели
прыщ [i]на самом деле[/i]
Гоблин и зелёный капитан.
Но хотела раньше
капитанша Няша,
чтобы до колен висел наган.
Урка с Пидораши
обещал на Няше, –
[i]будешь прокуршей, чтоб я жил.[/i]
Но явилась сволочь
типа Янукович
и на Няшу глазик положил.
И нашёлся Вовка
в кожаной дублёнке
чаще именуемый – Хелло.
[i]У гиганта секса, –[/i]
говорила пресса –
[i]завсегда имеется бабло.[/i]
Жабой опа-опа
плюхает Жирьопа.
Всем охота Няшу обнимать.
Пыжится Лавруха,
у него – непруха,
урка отстрелялся, так сказать.
Чтоб не шухериться,
чё там мелочится?
Шлёпнули чем надо по столу.
Тухлые душонки
Яныки и Пшонки
подарили Таврию Хеллу.
Взяли всю верхушку
в Киеве на пушку.
Армия оставила свой дом.
Путя-император
и дегенераты
завладели крымским общаком.
Путя – сексапильный.
Ларион – дебильный.
И на кассе некому рулить.
За оплот и Рашу,
и за Няшу нашу
порешили Няшу отличить.
Путя обаяньем
отвлекал вниманье,
превратив Донбасс в металлолом.
Стала таки Няша
ДОПРа отаманша
управлять малиной и баблом.
Стало очень плохо
олигархам-лохам.
Все же на дешёвку повелись.
Кончилась рулетка,
оробел Ахметка,
Куче хоть возьми да застрелись.
Наступает Раша.
Веселеет Няша.
Сходу заарканила татар.
И решили урки
сделать Няшу Муркой,
чтобы отвечала за базар.
Что же вы хотите?
Как тут не судите,
за неё ничё ни дать, ни взять.
Рази шо Гаага
вспомнит о Гулаге,
где и ей век воли не видать.
И за беспределы
заведут ей дело.
Дэнги пацанам давай-давай,
или на парашу
усадовят Няшу,
а тады и Ялту поминай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557219
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 04.02.2015
***
Як не читаємо, то й не почують.
Ліра і Муза взаємоіснують,
не помічаючи пару свою.
Рими, на щастя, не патентують.
Щастя, до речі, не у раю.
***
Копіюйте найбіліші вірші,
забирайте рими у нікчеми,
критикуйте оди і поеми...
Я, не претендуючи на більше,
патентую заборонні теми.
***
Минає мрія. Тільки у поета –
і воїна, і інколи – естета,
вона минає гамою октав
на партитурі іншого сюжету,
який він сам собі намалював.
***
Відомих люблять і читають.
Нечитаних не помічають.
Недоторка́них не чіпають,
а обминають і мовчать.
О, непомічені поети,
як легко канути у Лету.
І тільки наші силуети
усе до ирію летять.
***
Не забуваючи про Бога,
прошу у неба лиш одного:
–[i] нехай скоромного зеро,
але огрань моє перо
супроти ворога земного[/i].
***
Душа поета ще на злеті
міняє обриси свої.
Так і поезія безсмертна.
І як її таку уперту
не взяти в лицарські рої?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556907
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 03.02.2015
***
Чуже по духу виявилось рідним.
Невірогідне стало очевидним.
На сході окупація триває.
Нарешті і сліпому стало видно
усе, чого глухий недочуває.
***
Поки Богові угодно,
затіває що завгодно
шайка-лійка сатани
і стає у Раші модна
ліквідація «страни».
***
Буде час – і від Раші залишаться мощі...
Не рятують ікони, реліквії, прощі
і на бані найвищий золочений хрест,
поки шкіра у шкури, собі найдорожча,
не упаде, зітнута мечем із небес.
***
Які були – таких немає.
Але ніхто не забуває,
що і ніякі – із народу.
Якщо й помилишся, буває,
то це нікому не на шкоду.
***
Ще є такі, кому і на Пегасі
любити Батьківщину не на часі.
Іде війна за кусень ковбаси.
У всіх щілинах – рашеські Носи.
Батурином запахло у Донбасі.
***
Життя минає як кіно,
мов течія в ріці.
Але живемо все одно,
коли спускаємось на дно
при самому кінці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556649
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 02.02.2015
[i]« Меркнут знаки зодиака
над просторами полей…»[/i]
М. Ломоносов
Ми стоїмо
на сторожі землі
і небес,
поки невидимий світ
у душі не воскрес.
І оживаємо
лірою Музи,
зелом,
поки мелодії неба
римує перо.
Може у небі літає
роями
хорей,
поки ще ризи
досушує
сущий Орфей.
Може
когось і цілує Кебета
в чоло,
і не минає усе,
що раніше жило.
Думи оперені,
наче лелеки
летять,
і не вертаються
з вирію.
Лине назад
Божа гармонія неба,
і їй завдяки
сіються інші
її
мелодійні рядки.
Диміє мряка
і сходять грозою дощі.
Знак зодіаку
віщує зорю
уночі
і оживає зерно
на майбутнє добро,
поки сузір'я
описує
вічне перо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2015
Йдемо, віками [i]гонимими[/i]
з паперті власної церкви.
Іменувалися рідними,
а цінувалися мертві.
І дочекалися братії,
душі якої отерплі.
[i]Закеґебіли[/i] у партії,
[i]зараювали[/i] у пеклі.
Стела єднання не тріснула.
Маємо хама і хана.
Шабля Мазепи не свиснула
над булавою Богдана.
І залишаємось Крутами,
щоб за водиці крапельку
із Маріуполя трупами
Раша наситила пельку.
І Ліліпутія мається,
і Україні не легше,
що у ПАРЄ усміхаються,
поки Московія бреше.
Нагодували пігулками,
наобіцяли простори –
вижити поряд з придурками,
мучитись разом із хворим.
Забагатіли сусідами.
Трою спустошує Гектор?
Бореться із людоїдами
правий і західний сектор.
І на дорозі опінії
карточка з неба упала
притчею Ветхої Біблії.
Яроша явно шукала.
Ми народилися різними.
Ружі бувають і пізніми...
Топчуть їх [i]рожі[/i] московські.
Йдуть із полону до братії
від захребетників нації
наші [i]брати неазовські[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555932
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.01.2015
Не легко встояти на зламі
у веремії віковій.
Працює задана програма
і виконавець ще живий.
Це може я, а може інший,
у кого вистачить снаги
на кроки виважені й більші,
аніж чекають вороги.
Стогнати й плакати навчились, –
[i]які ми бідні і дурні[/i].
Ми що – для цього народились?
Ми що – лишилися одні?
Ліворуч, прямо і направо –
і наче палуба мала.
Не убиває вже держава,
але уміє – з-за вугла.
Руками злодія-абрека
змиває нація гріхи.
І на усвоєння абетки
немає легкої руки.
І на освоєння науки
дається невеликий час,
а повернутися до злуки –
така мізерія цей раз!
Убити й викинути звіра,
вернути православну віру
автокефальну і свою.
Або за вільну Україну
і неподільну, і єдину
лягти абреками в бою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555704
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.01.2015
***
Усе в нас є: і друзі, й вороги.
І сих, і тих не менше половини,
аж поки, набираючи ваги,
одна із них не лишить і ноги
від іншої на звалищі країни.
***
Ніколи не закінчиться війна,
якщо у миротворцях є ще дяді,
яким рідня – «единая страна»
аж до Владивостока – в шоколаді.
***
Обмануть, об’єгорять, обведуть
навколо пальця і політикани,
і олігархи, і жиди погані...
Є і хороші... Та не в цьому суть,
а в тому, що усі вони – цигани.
***
Повії затесалися у владу.
І про довіру вже нема і гадки.
Занадто антимонії багацько:
риторика об’єднаної Ради
і аргументи боягуза-бацьки.
***
Уже блокада Пітера була.
І наступає черга цього разу
самому Петі дати Путі газу
і зруйнувати цитаделі зла
у антиукраїнського Донбасу.
***
І фашисти, і нацисти –
все одно біда і смерть.
Будьмо, націоналісти!
Бути ворогом рашиста –
це висока нині честь.
***
Панує сите, бреше гонорове.
«Губа не дура» і мета лиха.
Всі хочуть покататись на лохові,
але чомусь нена́видять лоха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555390
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 28.01.2015
Арії – із опери,
витязі – із казки...
Лицарі без докору
совісті? Будь-ласка.
Все минає нехотя.
Україна-мати
все чекає лебедя
з виродка-качати.
Може і кацапія
кане десь у Лету
і не буде царствія
карлика-атлета?
Може чого доброго
й іншого не буде
і орла дводзьобого
змінять на верблюда?
Може із двогорбого
буде косолапий?
Може у барліг його
легше заганяти?
Може упокояться
каїни-погани
і за щось помоляться,
наче християни?
Ой, немає звичного
алілу́я Сину.
Б’є ножем опричнина
братії у спину.
Мальчиші-нувориші
дочекались ночі.
Буржуїни-плохиші
витріщили очі.
І біди накоять ще
баї і бабаї.
Буде ще побоїще
з Дону до Дунаю.
Не поможе ратище
довго воювати.
Стукнуться лобами ще
світові гаранти.
Ми ще не за ґратами.
Є куди побігти.
Будуть ще проклятими
найманці-бандити.
Буде і опінія,
гряне перемога.
Упаде Бастилія
канібала злого.
Буде ще ротація
Путі на триколор,
Лєрки облігації
на упавший долар.
Герпеса на мафію,
гобліна – на няшу,
Ізії – на Рашію,
Азії – на Рашу.
Фронт – на опозицію,
порох – на пилюку,
хлам – на амуніцію,
на кілок падлюку...
Схаменеться братія
із чужої хати?
Буде охлократія
знову панувати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554275
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.01.2015
[i]« Я не шию, а виливаю...»
« Одним ударом аж сімох...»[/i]
Хоробрий кравчик
[b]зачин[/b]
[i]не лєпо лі ни[/i]
братія
почати
елегію піїтики без ком
і побажати
метрові лікнепу
удачі [i]за шеломъянем єси[/i]
якщо у себе тісно
неофіту
[i]бряцати бяше[/i] задуми свої
билинами бояна і беринди
донині прісно
на усі
віки
[b]І[/b]
[i]«і начаті же ся той пєсні»[/i]
із точністю до навпаки
для вопіющого в пустелі
усікновенієм лози
косою «українофіла
і русофоба» бузини
не те щоб [i]мислію по древу[/i]
чи сірим вуйком по землі
а просто шпалою прямою
у лютій щирості своїй
коли подібного подібне
находить як хамла мурло
[i]«та цур йому нащо́ чіпати»[/i]
шерше
немає
то пишу́
аби оскомину набити
апологетові кліше
радійте епігони форми
і норми
тої що нема
у цій пародії на байку
якщо вони такі смішні
що аж заплакати охота
аби
уби-
ти наповал
цей еталон аполінера
кумира віщого пера
ура
штампуючому крезу
і ворогу що робить честь
мені
коли протиставляє
моєму грішному елге
якесь опудало у рясі
беру на себе цю вину
але немає пієтету
до ката слова і душі
що мужньо кропає дурниці
і веселиться
заодно
коли читач не розуміє
[i]«казнить нельзя помиловать»[/i]
[b]ІІ[/b]
а ми усе ще [b][i]пнемось у багет*[/i][/b]
клепаючи [b][i]і що і як попало[/i][/b]
і меломани сюру негліже
і ментори поезії у прозі
оракули у оргії базік
і безробітні неуки сексоти
оплакуючі партію й союз
охайники петлюри
і бандери
ушуйники парафії кремля
із похоронного бюро культури
макулатури
і номенклатури
нена́ситні вожді пролетарі
і графомани квадратури круга
шумахери у музи напрокат
уписуються у ліричне раллі
де кралі
оп’янілі від поез
червоне імітують як зелене
де збіги між шиплячими окей
але зате у голові прозоро
і мовної аварії нема
якщо правопис хором
за бордюром
обілюємо вірші догола
оголюємо біле і заумне
коли така інерція ума
що модернове майже зрозуміле
літаємо й качаємо права
які там забобони
синтаксичні
аби оволодіти язиком
що вихолостила ще катерина
із чотирма помилками в «ещё»
коли забороняла титул мови
якою подавились москалі
і заслані із раші козачки
літературної
новоросії
[b]ІІІ[/b]
о деміурги я нічо’ не хо’
та пам’ятайте що і вас читає
наївне і до болю нетямуще
та язикате плем’я молоде
оте
що научається чужому
коли усім нав’язує своє
опудало у ризі корифея
зразком тупого несмаку і ліри
урізаної геніями тла
ваяйте
футуріючи кубійте
але якщо охота виливати
то чом би не піти у металурги
підсобниками васі
кочегара
помічниками
гравера тараса
дослідниками ядерної зони
напохваті у поетеси ліни
опорою театрові абсурду
алхіміками каменя сізіфа
кастраторами магії у слові
філософа григорія скитальця
забудемо і ямби і хореї
залишимо одні ази і буки
і рими де нема душі і раю
як хоче найсучасніший «маестро»
війну завуалюємо пейзажем
і будемо заочно воювати
бойовиками у новоросії
а можна і бойцицьками у бєса
і душу заарканивши у пафос
і тіло заекранивши залізом
нічого навкруги не помічати
і почивати
нехотя на лаврах
любителю ліричної репрізи
читцю неемоційних декламацій
що намалює білою гуашшю
сам винахідник чорного квадрата
о словоблуди
обрані судити
садити у калюжі
обмовляти
ви ерудити
пліснявого нео
яким писали ще у неоліті
наскільки далі вас
сягали
смерди
що берестя́ні грамоти писали
без голосної літери у слові
але по мініморуму прозоро
о словотворці фабули
раби
митці недоотесаної форми
і чукчі що уміючи писати
і не читають ці свої шаради
аби
не жартома
а усерйоз
шукати
[b][i]найсучаснішої форми
для того змісту
що в душі
нема[/i][/b]
[b]СЛАВОСЛОВІЄ[/b]
як подобає думі
у кінці
співаємо осанну
і абетці
і буквиці
і азбуці і римі
і навіть поетичному рядку
у пантомімі вижатої мови
із титлом
наголошеного
[b]АЗ[/b]
* – тут і далі курсивом виділені цитати із поезій Ліни Костенко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553724
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 22.01.2015
[i]« У боротьбі за мир
ми і каменя на камені не залишимо...» [/i]
Преса Союзу
І
Наступає мир у всьому світі –
«Руській мір» очолив сатана,
і у двадцять першому столітті
назріває зоряна війна.
Гуманоїд Путя на престолі
білокам’яної озвірів.
Інтернет завоювали тролі
і на черзі – місія попів.
Мазали самі себе єлеєм,
партії служили і Петру,
та зате, – які то привілеї –
мазати на масельце ікру.
Все як і було у есесері –
«молиться» парафія орди,
і галюцинація Бандери
виростає пугалом біди.
Завинили сатані «укропи»,
і від рук відбились, і від уз.
Україна хоче у Європу,
а [i]Шизоросія[/i] – у Союз.
Пропаганда діє неупинно,
телеящик виключає ум,
і недавно нібито людина
як скотина лізе наобум.
ІІ
Копачі державної могили
на «Сьогодні» об’єднали сили:
Бузя і Ахметка – хряк і дик.
На чолі політики – горили?
Гадину з колючкою злучили?
Вилупків чекайте через рік.
Матеріють вовкулачі зграї,
наступають східні самураї,
на-гора дають домашній газ.
Полігони мусять працювати.
Раша випробовує «Армати».
Трупами усіяно Донбас.
Закусила фурія удила,
розоряє все нечиста сила,
відбирає розум у совка.
І лютує радіо і преса,
що на ліквідацію Одеси
мало їй донського кізяка.
Казяться від жиру московіти.
Бісяться кадири і бандити.
Сатаніє світове хамло.
Танки утрамбовують руїни.
Каїнове плем’я України
націю на вила підняло.
ІІІ
І соборність... І соборування...
Ллється кров єлею, як ріка.
Доля України ще важка...
Та на небі моляться за неї
українські протоієреї,
щоб усохла ворога рука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553415
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.01.2015