| Сторінки (20/1938): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
[i]« А я ляжу та й думаю,
що рабіці маю…»[/i]
Білоруська народна
Не знаю, що із цим робити.
А мариться одне і те ж –
як накопичується мито,
якщо за ніч не об’явити,
якою мрією живеш.
Якими думами і снами
життя наповнює єство.
І як живемо із боргами,
і як не віриться, що нами
ще не гидує божество.
І як миритися, що темні
і злі сусіди іноземні
ідуть війною на народ?
І як усе це описати,
коли чекає біля хати
іще не копаний город?
Живу молитвою до неба.
Мені нічого і не треба,
аби закінчилась війна,
аби про неї не писати,
як то чекає на солдата
дитя і матінка сумна.
І почуваюсь перед нею
за оборонну епопею
усе ще винним без вини.
І уявити як – о, Боже:
[i]її
ніщо
не переможе,
цієї мирної війни.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578886
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 04.05.2015
Середньо-пересічний українець
до мови української не звик
і як неперевершений умілець
її кусає, ну, і як тубілець,
з’їдає і прикушує язик.
[i]Ха-ха,[/i] – російськомовна українка.
[i]Хо-хо,[/i] – байдуже: він, вона, воно,
але усе це – Елла Людоїдка
відомого роману і кіно.
А у цієї й нації немає,
і нібито існує, чи живе,
і заодно помиї виливає
на неї. І себе не забуває,
любуючись у дзеркало криве,
яка вона учена і лукава
у челяді ворожої держави
і як їй все одно – і Крим, і Рим,
і те, що у війні за діло праве
її рятує воїн-пілігрим,
віддаючи за неї душу й тіло.
Але на це її душа плює,
а осоружне, підле й оголтіле
у неї, – православної, – своє.
Одна нудьга дивитися на неї,
упоєної місією тлі
присвоїти собі чужі трофеї
на ще не завойованій землі.
Московія її благословляє
і миром, і єлеєм умиває,
якщо вона, чи він, або воно,
не відаючи Божого закону,
ступає у чуже церковне лоно,
не бачачи, яке то є лайно.
Духовний сан ворожого владики
приховує, що то брехун великий.
Спокушена, не відає вона,
які вони нулі без одиниці
оті парафіяльні українці,
оця нудна затята сторона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578885
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.05.2015
Зелений гай ще одягає шати.
І ярі, і озимі у полях
пливуть за обрій. Вітер пелехатий
весну вітає. На її очах
цілують квіти ошалілі бджоли.
Малює день небесну пектораль.
І у зеніті, описавши коло,
володарює сонце ясночоле,
навіюючи радісну печаль.
Весняний день годує й напуває,
зело врожаю соком наливає.
Але яріє світла далина.
І наче у надії оживає,
і нібито зачаєно чекає...
Перемагає радісна весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577939
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.04.2015
І сотні раз не зайве нагадати,
і повторити тисячі разів
упертому союзникові «брата»
про обереги наші і пенати
у ролі узаконених богів.
Історія виховує народи,
аби при перначі і булаві
обороняти рубежі свободи.
Але чому Богданові клейноди
[i]підніжки брата [/i]віддали Москві?
Або – чому олігархічні клони
їдять чи не пташине молоко,
а резиденти п’ятої колони
і досі віроломно і... законно
командують у армії полком?
Чи не тому ми босі, голі, темні,
глухі і виявляється – німі,
що й досі наші вибори [i]таємні[/i]
відповідають одіозній схемі,
дарованій Росією Кучмі́?
А може треба пильно подивитись
на кожного, хто ратує за те,
аби на Україні посполитій
були фальшиві символи зужиті
і не сіяло сонце золоте?
Нема пророка у своїй вітчизні.
І нібито шануємо дідизну,
але – у віковічній боротьбі
у гімні, закликаючи до тризни,
із прапором, опущеним донизу,
і тризубом
коротким
на гербі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575336
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.04.2015
Коли поезія – пародія,
тоді і вірші – трин-трава.
У кожного своя мелодія
на одинакові слова.
У кожного своя фантазія
і не нова, і не стара,
і кожна істину угадує
по каліграфії пера.
І радіо, і теле-медіа
іще видумують статті,
коли пародія комедії
допомагає у житті.
Парафійовані позиції
поета-барда-байкаря
не угамовують амбіції
у журналюги-бунтаря.
І у атаці за піхотою
йому єфрейтора давай,
щоб воювалося з охотою
не за медалі, то за пай.
І у професії пародія
уже новація стара –
із канцелярії добродія
у шию вигнати пора.
Але немає ілюстрації
анти-корупції, люстрації,
а є позиція така:
немає Лєрки Облігації
а у П’єро немає нації...
Обох [i]проштовхує рука[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575095
рубрика: Поезія,
дата поступления 17.04.2015
[b][i](тріолети)[/i][/b]
***
Не дивина, що неуки – голодні,
а бувші медалісти рукотворні
посіли місце серед ліліпуть.
І двієчник, і олігарх сьогодні –
це є медалі двоєдина суть.
***
Боягузові дали у мікрофон
диктувати, що не винайшли закон –
яничарам за злодійство – у тюрму,
а злодіям за украдене – суму.
Депутати, не лякайтеся. Це – сон.
***
У олігархії не склалось...
А нам обідраним зосталось
чекати на її каюк.
А хочеться, аби здавалось,
що ми їмо із їхніх рук.
***
Грошей нема. Ідемо одностайно.
Біда, коли – [i]ой, Боже, помагай нам [/i]–
не помагає біля чорних кас.
І горе нам, що цапом віддувайлом
поставили козу на довгий час.
***
Із точністю до навпаки,
але таки у дві руки –
ідуть «революціонери».
Колись ходили жебраки,
а нині, ніби – «волонтери».
***
Якась вона неначе однобока
політика велика і висока...
Чи не найвища, що не до снаги
поглянути хоча би краєм ока, –
ну як вони – оті, що не боги?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575070
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 17.04.2015
[i]« Сійте розумне, добре, вічне...»[/i]
М. О. Некрасов
І
(Прелюдія)
Учительки́! Учителі!
А то й «учихалки», буває,
коли доведені до краю,
«барашки» класні, «харі» злі –
як тільки вас не величають
і на стіні, і на столі
грамотії, які не знають,
що ви – питома сіль землі.
Не забувається ніколи
і оживає у думках
за обріями – синій птах
із вирію своєї школи –
її душа. Не охолола
і досі пам’ять у серцях.
Освічені і неофіти,
що несли світ у кожен дім,
аби не забували діти,
кому завдячують усім.
Горять, у пам’ять перелиті,
осіння «зірка», смолоскипи.
І очі виїдає дим,
коли за полум’ям оцим
сіяють лиця, писки, кирпи.
О, ратаї всього земного,
і сівачі у той же час
усього доброго...
... і злого,
коли виводили не раз
із першого в останній клас,
і до лукавого од Бога.
І досі місія така.
І доїть ще скупа рука
героя дармової праці
на побігеньках у совка
і на догоду комуняці.
І нині ви адмінресурс,
коли революційна буча
міняє український курс
на виборах – за хліба кус –
без вибору у неминуче.
І прісно – гнані діячі
у лавах вільного народу,
які самі не знають броду,
та викорчовують корчі
і світять людям уночі,
як вічні лицарі свободи.
Але чого і не було,
і що було, але не всюди –
це ваші стилос і стило,
які виводили у люди
і піднімали на крило.
Мої апостоли освіти,
і ті, що Слово берегли,
і ті, що іншими були,
але уміли научити,
аби не воювали діти
за те, чого не досягли.
ІІ
(З уроків історії)
В застійний час і у безпечні роки
любили ми учителя й предмет,
що комунізму незбагненні кроки
по статках учнів бачив наперед.
Ми забували, що напам’ять вчили,
а що в очах – завчали на зубок.
Наочно ми історію зубрили,
хоч і давалось тільки на ковток.
Вкладав у душі те, що не гірчило,
не те, що нині – шісткою на туз.
Ще відчував напевне за плечима
неісходимий табірний союз.
Урок відкритий нам життя давало.
І поки ковбасу жував народ,
за партою ми чесно називали
кінець «відлиги», як переворот.
Або коли ловили вошу-гниду,
мотали чорний гумор всі на вус,
і виганяли «жертву геноциду»,
шкребтись у двір, аби минув конфуз.
І між дітей родили українці,
що голови носили на плечах.
І хтось питав: [i]« Чому ми наодинці
торуємо до комунізму шлях?»[/i]
І говорив учитель неофітам:
«[i] Мабуть, тому, мої шановні діти,
що ми – останній полігон ідей.
Бо це уже було на цьому світі
у темному,
напів-людському віці,
у кам’яному,
в пе́рвісних людей»[/i].
ІІІ
(Свій прапор)
Уже ревли потоки у ярах
і на широких водах скресла крига.
В країні Рад, в містах і на місцях
ще скажуть, – починалася відлига.
Школярська наша весняна пора
у човниках пливла, і ще не дуже
цікавила дітей доросла гра.
Але до ігор не були байдужі.
Над хатою – найвища висота,
на висоті – стара кремезна груша,
де хлопчаки дописують листа
із клятвою, якої не порушать.
Тут Соколине Око й «Чингачук»,
Ункас малий з великим ятаганом,
а завтра Робін Гуд чи Кармалюк,
як на дітей, то це й не так погано.
На цьому височенному горбі
дитячу волю хлопчики ліпили
без титулів чванливих і гербів,
а прапор якось все-таки вчепили.
.......................................................
Весна для всіх. Вона й для вчителів.
То ж і не дивно, що співпав наш графік,
коли на гору вчителів привів
екскурсією вчитель-«географік».
Сигнал тривоги. Луки – у кущі,
туди ж – щити солом’яні з мечами.
В котрогось вус зависнув на щоці,
а у індійців – пера за вухами.
Школяр у всьому винний. І стоять
бешкетники із головами долу.
Учитель підрівняв нерівний ряд,
і як на сцені у належній ролі
серйозно «вивів учнів на парад»:
[i]– Це що за п’єса? Де Назар Стодоля?[/i]
Стоять, як партизани, німчурі,
бо ще не грались у героя цього.
[i]– А що то там на груші, на горі?
– А то наш прапор,[/i] –
сміливі́ший мовив.
[i]– А що за незвичайні кольори?
– Як сонце …
– І як небо понад полем,
– ми вроки вчили,
– і були у школі,
– нас відпустили гратись...[/i]
Із гори
найбільше видно неба, сонця й волі.
Ця щирість налякала вчителів.
Змінився тон і у очах зіркатих
явилась певно [i]армія[/i] голів
чорнявих, білих, рижих, пелехатих.
А що він бачив? Хто його там знав.
Кортіло дітям далі ще погратись.
....................................................
І на прощання вчитель нагадав,
кого сьогодні у гурток прийняв –
у духовий, щоб музиці навчатись.
А далі мова йшла, що «нада знять»,
що кольори ці щось не теє значать.
Та вчитель розсудив усе на п’ять:
[i]Хай майорить!. Хто тут його побачить?[/i]
Хай граються. Бо це не відійме́ш.
Ви вже, їй Богу, все про що попало.
Пішли. І чулось ще:
[i]«…Бандера, …смерш»[/i].
А прапор ніччю зник,
як не бувало.
І нібито байдуже юнакам,
що пам’ять їм поверне із руїни,
якби не ясно стало їм – дідам,
що кольори ті – пам’ять України.
Тепер усім погратися кортить.
І в сих, і в тих є досхочу охочих.
А от проснешся якось серед ночі:
як майорить! І досі – аж сліпить,
аж сльози навертаються на очі.
ІV
(Фермати і репризи)
Усе дає улюблений учитель,
аби уміли пізнавати світ.
Нехай не кожен – геній і мислитель,
але найближчий – із дитячих літ.
Учили ноти, видували гами,
супутниками гнались у політ,
ходили у походи з рюкзаками,
на [i]роверах[/i] перетинали світ.
Навчив багато. Не переспівати.
Хоч там йому тепер усе одно.
Але приснився. Треба щось казати,
бо випили належне ми давно.
Остання зустріч вже у Лету лине.
А та не забувається донині.
.....................................................
У пам’яті ридає патефон
за долею «амфібії-людини».
І душу надриває саксофон
мелодією золотої днини.
Софіївка.
Минуле.
Чин по чину
по Умані цугикає село:
учитель і його суворі діти.
І явні Іхтіандри, і Заріти
його питали про добро і зло.
[i]– Ну як це так? Таку красиву казку
спартачило неправильне кіно!
Йому ще жити й жити... І, будь-ласка,
спускайся жити з рибами на дно.[/i]
О, як він розумів малу дитину.
Сюди б його, у цю лиху годину...
Не раз були ми темні, як село.
Не легко очевидне розуміти.
А резюме учителя було, –
[i]у морі легше, як на цьому світі.[/i]
І надриває душу саксофон.
Кіно...
Учитель...
Спогади,
мов сон.
***
[i](Під ностальгійну мелодію)[/i]
[b]Не чує учитель останній дзвінок.
йому не цікаві знання.
його не чекає ніхто на урок
як досі було щодня.
Усе перейде у минулий час,
і вже не поверне сюди,
і вперше сьогодні лишає він клас,
щоб завтра піти назавжди.
І ніби удалині
у поминальні дні
за синім-синім туманом
лунають веселі пісні.
Дорога його проста,
швидко летять літа
і в білім тумані розтане
весела шкільна суєта.
Хтось може заплаче йому навздогін.
Усіх научити не міг,
що плакати марно, що має він
найкращу з людських доріг.
Хай неуки мудрі його простять.
Дорога чекає така,
що неможливо вернутись назад –
занадто земля ще тяжка.
І ляжемо всі на дні
у темній глибині,
і карта на небі ляже
комусь доспівати пісні.
Дорога у нас проста,
швидко летять літа.
У класнім журналі розкаже
про нього сторінка пуста.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574942
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 16.04.2015
Дивлюсь на покоління молоде,
якому усміхається майбутнє,
якщо новітня влада шалапутна
до урвища його не доведе.
Як мовиться, – дорогами планети
нікому не заказані путі.
Не імена, а руки золоті,
якщо не інженери, то поети
цінуються у бучі й суєті.
Але – війна. Онде – зальотні півні.
У Рашії годують упиря.
Еліта опускається до рівня
гадючої опричнини катівні,
вилизуючи батюшку-царя.
У Києві їх родичі хороші
готують списки: укрів – до ноги.
І де вони – державні вороги,
якщо не в ролі вірного слуги
у КаГеБе, але за наші гроші?
Хизуються собою східняки,
які вони нікому не потрібні,
які вони з хазарами подібні!
Які учителі за срібняки
у Харкові і у Ростові рідні.
Линяють патріоти-українці.
«Бандерівці цинічні»* – наодинці
із Бендерами армії базік.
Гуртуються куповані і «наші»,
а холуї наколотої Раші
освоюють воюючий язик.
[i]* – красномовна обмовка президента[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574806
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.04.2015
На луки, доли і поля
спадає благодать.
Але чатує із кремля
фашиствуючий тать.
Яка невимовна краса
і сонце...
...на росу.
Але із півночі яса
іде на цю на красу.
Яка омріяна весна,
барвисті береги...
Але римується, –
[i]війна...
бандити...
вороги...[/i]
Летять у небі журавлі
і літепло несуть.
Але на сході москалі
гарматами гудуть.
Чекає мати дитинча.
Радіє добрий рід.
Але із Криму саранча
готова у похід.
І як не хочеться біди
серед ясного дня.
А у ефірі, як завжди,
волає кацапня.
І диригує сатана,
імпровізує зло,
і ораторії лайна
виспівує хайло.
І угасає полонез,
і ро́кові баси,
і вічні чахлики Є-еС
міняють голоси.
І залишається одне –
стояти до кінця,
і уповати на Отця
і сонечко ясне.
І за мелодії весни
і під її набат
перед атакою війни
помолиться солдат.
За убієнних ворогів,
і за дітей, і матерів,
і за життя,
[i] – ура!..[/i]
За рідний і чужий Донбас,
це може і останній раз,
але
уже,
[i] – пора[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574680
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 15.04.2015
Ще древні знали, що нема нового
у сущій Ойкумені суєти.
Але безмежність тягне у дорогу
аби новою стежкою іти.
Аби сказати іншими словами
те саме, що лунало вже віки
так само, як у пам’яті руками
махають дерев’яні вітряки.
Як усікають, ласі до наживи
і їжі, людолови-вороги
политі потом і дощами ниви,
і кров’ю ополоскані луги.
І засоби, і методи відомі –
улесливі й погрозливі слова.
Зелені чоловічки – на поромі,
а по Майдану шастає Москва.
І всьому цьому є одна причина –
наївна віра, дзеркало криве,
з якого зирить нібито людина,
і нібито віщає щось нове.
І зі сторінки клубу чи майстерні –
такісінькі інструкції таємні,
так-сяк завуальовані слова
лукаві. І ті самі люди темні
набріхують, і знову, будьте певні:
«говорить і показує Москва».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574398
рубрика: Поезія,
дата поступления 14.04.2015
Молимось, благаємо у Бога
іншої – своєї перемоги.
Дайте сили, віщі небеса,
подолати сателіта Раші.
[i]Хай ізгинуть вороженьки наші,
як на сонці вранішня роса.[/i]
Бог війни неначе і не чує,
поки душі ляжуть одесную,
поки стійло жуйку ще жує
і лукавий спати не дає,
і як Берко, душами гендлює,,
ворон кряче, а юрба воює,
трощачи голоблею своє.
У паралізованого сходу
усихає клепка. У народу
закипіла кров. Лиха біда.
Отупіле не питає броду.
На рублі міняючи свободу,
волю заарканює орда.
Та колись нарешті має бути
відійдуть воєнні атрибути,
врунами укриється рілля,
Може мінне поле оніміє
і з полону вирватись зуміє
леготом наповнена земля.
Журавлі із вирію вертають.
Наречені лебедів чекають
з ранньої до пізньої зорі.
Зморені воєнною весною,
сповнені надією живою,
дивляться у небо матері.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574272
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 14.04.2015
Попразникуємо, чи що?
Укусимо від Пасхи!
На свято, обране ніщо,
уже знімає маски.
Недремні наші вороги
у кожній іпостасі
нав’язують свої борги
біологічній масі.
Сусіди любі і брати
укоротили гривню.
Куди ще уряду іти,
якщо найлегше з висоти
душити середину.
Найнебезпечніший – куркуль,
що має сало й свиту.
Сосо мільйони стриг під нуль,
а Яця – під макітру.
Хабар субсидії в меню
урівнює громаду.
А люмпену давай різню
і пахана у владу.
Дає й бере одна рука,
вирівнюючи межі.
Окацапілого совка
бояться як пожежі.
І сунеться лиха біда
на долю українця.
А олігархії орда
нічого не боїться.
І запихає у АТО
революціонера.
І за ніщо прийде ніхто
у прези і прем’єри,
аби утримати Союз,
як іноді буває,
коли черговий боягуз
кишені вивертає.
Для чого нині Колима?
Знімай штани і свиту
і не страшна тоді юрма.
Як не свобода, то сума
веде її по світу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573739
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2015
Коли цькують, то не байдуже,
що – ось! Помітили таки.
Радію ридма, юний друже,
аж говорити не з руки.
І я мовчу, мов цюця винний,
що не шаную темний рід,
і не шукаю диво-риму,
аби зачарувати світ.
А рими вищої немає,
хоч обійди усі світи,
якщо і у темниці раю
немає іншої, як Ти.
Промінчик зайчика люстерця
із потаємної яси,
яку римує біля серця
[i]мій геній чистої краси[/i].
А як ще душу обігріти,
коли обгавкають всує?
Перевелися єзуїти,
а канібали все ще є.
Але і сонце ще сміється.
Є милосердя і тепло.
Добро урівноважить зло.
Усе пройде. Усе минеться
не так собі, а наче серця
на цьому світі не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571258
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2015
Ой, леле! Не узрів події.
Алє! Алло! Хе*ло?
Пропала Рашії надія.
Украло еНеЛО.
Немає день. Минає п’ятий.
Аж тіпає страну.
Але нарешті на десятий
вернули сатану.
Завила вовкулача зграя,
почувши вожака.
Із пекла сіркою воняє
на паперті совка.
Свинота Марса суне рило
у наший огород.
Попи задмухують кадила.
Кабаша свинку уродила!
Але закушує вудила
плюгавенький сексот.
...................................................
Ой, леле! Нині перше квітня!
Давайте – на парад!
Бо знову Рашія вагітна.
І це уже не жарт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571114
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 01.04.2015
Намарне філософію учити,
не знаючи абетки житія.
Бажаємо за правилами жити.
А я не уявляю, що бандита
в поезії(читайте – «ерудита»)
влаштовує позиція моя.
Бо я не маю тої панацеї,
якої заслуговує поет.
Ми не свідомі місії своєї.
І у полоні бестії цієї
не вирватися із її тенет.
За прикладом далеко не ходити,
коли рятує дух не Божий дар,
а заборона дихати і пити –
писати, малювати ...і носити
таємно за халявою «Кобзар».
Коли Арал досліджували «зеки»
і там служив Шевченко рядовим,
його не знала Україна ненька,
а він забув, що він уже Шевченко
і навіть не збирався бути ним.
Нема удачі – що твої старання?
Немає маку – жито не кутя.
Немає муки – мало каяття.
Критерії теорії пізна́ння
не осягнути протягом життя.
Та буде день, і буде сита їжа.
Здавалось би – молись, а не воюй.
Твори своє, а на чуже наплюй.
За окаянне, поки дуба вріже,
себе не розпинай і не катуй.
Усім дається те, за що воздасться,
якщо не взяв і інших не навчив,
і не даремно мучився і жив.
Але не всім таке дається щастя,
якщо його життям не заслужив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570984
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.03.2015
1
Сьогодні день, коли емоцій море
гаптує душу вузликами мрій.
Яке весня́не небо неозоре!
І відступає несусвітнє горе
десь за арену світових подій.
2
Не угасає миролюбний вогник.
Немає цілі, але є мета.
Мішені є, та все це – суєта.
Очікуючи бажане, чиновник
не помічає Божого перста.
3
Офшорна економіка із тіні
курсує у солоне море сліз.
Медведиця везе Великий Віз
по самобраній мапі України.
І жала притупилися зміїні,
а різати охота по заріз.
4
Переплелися праведне і грішне.
Не радує, що нинішнє – торішнє,
яке було, таке і нині є –
несамовите наше житіє.
Іде угору гірше, але інше,
Не голодує іудейська ніша,
з’їдаючи суспільне і моє.
5
Злодії винуваті апріорі.
Багатії везуть за синє море
нагарбане без мита і пені,
нажите маркітантами на горі.
Закони ще на їхній стороні.
Але хіба полегшає мені,
що всі віки ці безнадійно хворі
були і є закваска у війні?
6
Затягуємо ремені і паски,
купуємо і мило і шнурки...
Не треба революції? Будь-ласка,
Чекали і чекаємо віки.
Чекає операції клітина
у організмі цілої сім’ї.
Нема імунітету у родини.
Осоловіли наші солов’ї.
7
Юрмою заколихані тирани
оберігають все недоторкане,
яке під себе і собі гребе.
Держава обслуговує себе.
Люстрація! Ховайся пан за пана.
Корупція! Онде – одні цабе.
Болить душа, як невигойна рана.
Яке сьогодні небо голубе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569511
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.03.2015
Призначення у кожного своє.
але, на жаль, ніхто його не знає,
допоки час прозріння настає.
І аж тоді людина визначає,
куди подіти те, що Бог дає
і де узяти те, чого немає.
Нам Богом подарована земля,
що звалась Русь, а нині – Україна
стараннями антихриста кремля,
і не дай, Боже, – ще одна руїна,
якщо його пришестя не зупине,
як саранчу, опалена рілля.
Аукає за пазухою долі
охляле плем’я ідола пітьми
із-за Обі, Уралу, Колими.
Вони за гроші, а сини – за волю,
зі зброєю і на своєму полі
умерти зобов’язані людьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566951
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.03.2015
У мене поетична кухня
така, що й босим підійде.
Іду далеко у майбутнє
ще не існуюче ніде.
А у дорозі веселіше.
Я не жалію черевик
і на ходу фіксую вірші
у електронний записник.
Іду широкими полями.
Несу багаж своїх років.
Я ще радію, що думками
ширяю далі цих полів.
Весна, якої не бувало.
Думками лину у блакить
і натискаю що попало,
і ...витираю все за мить.
У очі кліпає наївна
і непроглядна пелена.
І за думками марно лине
у небуття моя вина.
І поки почесті Сізіфу
гамує усмішки печаль,
я віддаю належне міфу,
що попливе у синю даль.
Шукаю слово гонорове
або замінюю його
і компенсую загадкову
утрату видуманого.
Якби мої літа у мене
не крали ще й мої роки,
не написав би я напевне
наприкінці і ці рядки:
[i]у човнику зорі світання
у задзеркалля попливу,
аби не знати, чи живу,
чи може
все це,
на прощання,
моє побачення останнє
із інтермецо наяву.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566188
рубрика: Поезія,
дата поступления 12.03.2015
[i]« Якби ви вчились, так як треба,
то й мудрість би була своя...»[/i]
Т. Шевченко
О надуті булькою нудисти,
як же ви умієте вкусити,
і за шкіру заливати смальцю.
Ніби не беретеся судити,
а у небо тикаєте пальцем.
О гіляки без кореневища,
холуї сучасних людоловів,
ница раса голубої крові
із польотом жаби і не вище.
І неначе не дурні, а бідні.
І немов би мудрістю багаті.
А чому очорнюєте гідне?
А чого випендрюєте кляте?
Ніби галасуєте за мову,
а готові ближнього ...огріти,
і учора цитували Слово,
а сьогодні лаєте Нємцова,
що за ваше дав себе убити.
Ніби не сліпі ...у окулярах,
віруєте істині. А нині
наче і не бачите у Лаврі,
що за конвертовані дола́ри
хліб і сіль черстві́ють у корзині.
Наче патріоти Батьківщини.
Нібито за волю і свободу.
Тільки-що на місці Катерини
образ хвойди ближче до народу.
Продаєте Україну-неньку
за рублі дурного есесеру,
і тому не чуєте Шевченка,
боїтеся тіні ...і Бандери.
Їздите далеко за кордони.
В хаті виливаєте помиї.
Із Москви чекаєте Батия
і якогось хана з Лугандона.
Наче не на рівні п’ятирічки,
а еліту корчите із себе
за чужу Георгієвську стрічку.
Ніби і учились, так як треба,
та усе чекаєте – на небі
сатана за вас поставить свічку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565473
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.03.2015
[youtube]http://youtu.be/DxV8LzOuYE0[/youtube]
Наші канікули знову минають, на жаль.
Тихо живицею тане соснова печаль
і догорають у попелі іскри вогню,
і залишаю я милу-хорошу мою.
Зіронька моя,
диво вечорове,
у яких краях
стрінемося знову?
Крила палатки не можуть злетіти ніяк.
І понесе мене далі за обрій літак.
І потихеньку відчалює трап од крила.
Ось і розлука навіки між нами лягла.
Сонечко моє
у далекій казці,
де ти нині є,
пізнє моє щастя?
Не співчувайте. Мене не утішать слова.
Ще не кінчається казка моя лісова,
поки палає у кроні проміння ясне,
може вона, уявіть, ще чекає мене.
Сонечко моє, зіронька небесна,
кликни, де ти є і усе воскресне.
Зіронька моя, диво вечорове,
у яких краях стрінемося знову?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565149
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.03.2015
Тільки пух мережаних сніжинок
все укриє білою габою,
я уже чекаю весняної
повені уквітчаний ужинок.
Засиніє уві сні барвінок
і засяють первоцвіту лиця.
Та найбільше радує підсніжник
ранньою весною на розвилці.
Кожну квітку і її стеблинку,
всі куточки лугу пам’ятаю.
А хвилює більше материнка,
як у літню пору завітаю.
Половіє жито. Веселиться
урожай і ранній, і осінній.
А найкраща – золота пшениця
у полях на рідній Україні,
де земля і плідна, і багата,
і полита кров’ю запорожців,
де і досі ще мужніють хлопці
і вінки плетуть собі дівчата.
Виростають українські діти.
У майбутнє стеляться дороги
і стежини, де квітують квіти
від поразки і до перемоги.
І від новоявлення до тризни
є «чуття єдиної родини»
і святий обов’язок людини –
уквітчати пажиті Вітчизни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564850
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.03.2015
Уже не буду молодим.
Своїх років не обманути.
А ти згадай мене таким,
яким я може й міг би бути.
А ти мене таким згадай,
яким тобі я був би рідний.
А ти мене не забувай,
якщо душі твоєї гідний.
Частіше згадуємо тих,
що серце полонене ранять.
Роки минулого не манять.
Я спам’ятався і притих.
А ти все ближче до святих,
яких оберігає пам’ять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2015
[i]« І нарекли ім’я йому диявол,
що означає лицемір і обманщик...»[/i]
Біблійна істина
Почута думка не нова за змістом,
але свіженька. Отже, на слуху, –
ми українці просто сатаністи,
бо владу обираємо таку.
Таку брехливу, що не ймемо віри,
що нібито на сході йде війна,
і наче не пуста уже казна,
і все іде у пащу тому звіру,
що зветься не війна, а сатана.
Обманщики окупували Раду,
яка у нас викачує бабло.
А на місцях командує «громада»,
якої ще учора не було.
Така собі невинна і пухнаста,
не створена царевичем Вітьком,
що втік на Вовці Сірому у казку,
замівши закрома своїм хвостом.
Парафія Кирила-патріарха,
хапуги в установах – то не ми.
Не ми собі обрали олігарха,
що ніби отирався між людьми.
І наступає мафія на п’яти,
де кум за кума і начальник – свій.
Прозріли всі раптово і багато,
як мовиться, – за кадром двадцять п’ятим:
солодкий шоколад і мордобій.
І окаянні – всі недоторканні.
Люстрація застряла на горі.
А унизу не хочуть на екзамен
на-пів-учителі і лікарі.
Хто багатіє, той і є еліта.
Хто окрадає, тому є де сісти,
але у нього – гори золоті.
І судять нас юристи-комуністи.
От і кажіть, що ми не сатаністи,
коли усі дурисвіти – святі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564612
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.03.2015
***
Імла, юрма чи суєта –
моя позиція проста, –
лишатися самим собою.
Але лякає висота,
узята іншими з листа
у позачассі над юрбою.
***
Ой винні, винні українці
у всіх нечуваних гріхах,
а особливо ті спідниці,
які зальотники-ординці
не так шанують наодинці,
як у «еліти» на очах.
***
Війна мине. Та миру не буває,
якщо душа душею поганяє
у царстві, що поділене в собі...
Донбасом пахне у безкраїм краї
і бурею у вічній боротьбі.
***
Освоїли ази воєнної науки.
З Європи – караул, а із Росії – буки.
І друзі, і брати – оба не захистять.
Тепер якщо не ми, то діти і онуки
абетці віковій агресора навчать.
***
Путі Господні є несповідимі.
Одному – воля, іншим – чорториї.
Периферія задніх не пасе,
парафія, готова на усе,
очікує, – [i]хто завоює Київ[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564470
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 05.03.2015
***
Є люди, для яких і щастя, і удача
людини біля них – природній стан речей.
А є людці, у кого основна задача –
захапати чуже і як «велике мачо»
«мочити» світлі душі і людей.
***
Завоювали гопники,
і співаки, і коміки
нехрещену юрму.
Окупували гномики
або зелені коники
всю Рашу у Криму.
***
І Йося, й Путя – ерудити,
оба кумири, і артисти,
і інквізиція, й цензура.
Тепер у кожного бандита
пришиті німби до тонзури.
***
Пу і Йо завили в унісон.
У ефірі квакає шансон,
смалених на ноги піднімає.
По палатах шастає Кобзон –
земляка-бурятика шукає.
***
Не оминає слава Ліліпуті
у гречці, у Кореї... У капусті
знайшовся колорадом у війні
і скарабеєм на своїм лайні,
а от генералісимусом –
ні.
***
Яка досада бути ліліпутом
або шутом гороховим безпутнім,
Калігулою, Гітлером, Нероном
на каблуках кульгати у майбутнє,
підмощуючи вату під погони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564260
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 04.03.2015
Є окаянні і мізерні теми,
які не красять наші імена.
І темні розуміють, що таємно
на рівні душ таки іде війна.
Здається, що достатньо і цієї,
що маємо – звірячої різні.
Не доведи нас, Боже, до ідеї
і за своє горіти у вогні.
І проситься, і колеться явити
достойне фарисея житіє.
Та лячно і туману напустити,
і лоба надубасити всує.
Не видивиш духовної подоби,
що бринькає на струнах почуття.
Мелодія зіркової хвороби
монетою розмінює життя.
Іудушку одна молитва гріє,
що іншого розшиє на взірці.
Останньою залишиться надія
сміятися у самому кінці.
Нічого не буває випадково.
Минуле повертає знову й знову
у програне сьогодні майбуття...
І зціпивши беззубості до крові,
втрачаємо нажите поступово
одного разу і на все життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563767
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.03.2015
***
Поезія, гармонія і Муза.
Хамелеон, гадюка і Медуза.
Поняття різні, але суть одна.
Від перших віє квітами у лузі.
Три інші оминає й сатана.
***
Гармоніює з Музою Медуза,
а з їжаком – гадюка голопуза.
Гармошка балалайкою зітхає...
Поезія!!!
Народжує! Єднає...
Геноми інфузорій і Горгон,
живучі як поет-хамелеон.
***
Є за що умерти.
П’ють анахорети
за свою вину...
Коміки-поети
почали війну.
***
Поети люблять солодко, [i]без тями[/i]
високе, чисте, вічне
і трагічне,
і сьомими, буває, почуттями
малюють епітафії до ями...
Яке ніщо місцями
поетичне.
***
Існує ще сентенція стара, –
[i]немає опозиції добра[/i].
Є тільки зло у іншій іпостасі.
Але наразі те, що не на часі
займатися злочинцями пера.
***
Є ще поети й досі комсомольці,
а брешуть, наче юні піонери,
що їх учили генії кар’єри
копіювати язиком емоцій
карикатури на Аполлінера.
***
Ой пишуть поетеси і поети,
яка у них невимовна [i]любов[/i]
до Волі, до Надії,
...до Кебети
писати чисті вірші і сонети,
але не римувати слово[i] кров[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562991
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 27.02.2015
Я у долині погаслих вогнів.
Б’ють ручаї у цямрині.
І оживають на самому дні
чари минулого, мов уві сні,
вічні сомнамбули – тіні.
Відгомоніло її і моє
у недоказаній казці.
У сивині павутину снує
срібним узором моє житіє –
пізнє непізнане щастя.
Жевріє попіл, згасає вогонь...
Зайчиками позолоти
місяць сіяє у сепії скронь.
І опікає пожежа долонь,
неугасима на дотик.
Юне те диво моє лісове –
сонечко тепле і ясне,
поки ще казка у серці живе,
поки проміння не сяє нове,
поки вогонь не погасне.
Ватра дарує останнє тепло.
Все – як бувало раніше.
Вічне і віще між нами лягло.
Може і це не зі мною було,
поки не сталося інше?
Не проминає п’янке дежавю
очі у очі...
Луною
з марева ночі
зове гамаюн.
Може і це не по душу мою,
поки
я марю
тобою?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562193
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2015
[i]Імітація символізму[/i]
[b]гротеск[/b]
посиві́ло диво
білого паперу
срібного мотиву
золотої ери
жовте і блакитне
чорне і червоне
[i]половина квітне
половина сохне[/i]
та лакує лики
соловіє п’яно
язикаті пики
зеки і шамани
моляться безбожно
убієнних мало
і на себе кожне
тягне одіяло
шаленіє шельма
б’ючи у кімвали
мімікрує вельми
хитре та зухвале
вештається блудне
літує багате
не минає будень
і немає свята
у пошані дуті
горе-патріоти
істини забуті
зло у позолоті
Біблія Корану
вішає погони
вірять істукану
моляться мамоні
видають буклети
світові пронози
туляться поети
ближче біля прози
бестія лукава
рясу одягає
даленіє слава
і усе минає
зеленіють вруна
половіє жито
весело і сумно
у гартівні жити
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560601
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2015
***
Любителю охота до зірок.
Але найлегше – голову в пісок.
Аматор, майстер – чортики по-суті.
Але у цій ковбані-каламуті
Балда – і той попу збирав оброк.
***
Кусають і оси, й занози.
Спокушують талії й пози.
Та мало цієї імпрези
любителю чистої прози
у вигляді нео-поези.
***
Самі себе кохаємо без тями –
оце єдине, що не має меж
та ще уміння гратися словами.
І поки майстер видуває гами,
йому не до війни...
Не до пожеж...
***
Навіюють високі небеса
не так дощі як думи і надії,
що не померкне на землі краса,
як на траві уранішня роса
і на папері викладені мрії.
***
Диктує і нечиста сила.
Але коли душа – дурепа,
то їй усе як манна з неба.
На хліб насущний заробила,
піднявши Авеля на вила,
і більшого уже й не треба.
***
Емоції слова – найвища ознака
хорошого тону митця і... писаки.
Та правила мова диктує одні:
є право поета на авторські знаки,
але на знущання над мовою –
ні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560020
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 15.02.2015
[i](Трагікомедія)[/i]
[b][i]НАРАЦІЯ[/i][/b]
Немає миру – буде тризна,
нема війни – моя Вітчизна
і є, і буде на віки.
Все починається весною...
Та кожне слово гіркотою
наповнює мої рядки.
Яріють сльози калинові.
І туга силою любові
не урятує від біди.
Заговорили зуби мові.
Язик ворожої орди
вилизує потоки крові.
І у окропленій ропі
самі себе не упізнають
філософи із хати скраю...
...німі, оглухлі і сліпі
на завойованій тропі
від Волго-Дону до Дунаю.
[b][i]І[/i][/b]
Улесливі брати по вірі
віками не вгамують лють,
з якою й найлютіші звірі
охлялу здобич не женуть.
І нині ця нечиста сила
руйнує ветхий отчий дім.
То як же опустити крила
і здатись ворогам своїм?
Дивитися на пожари́ще,
яке роздмухали гуртом
і думати, що це не ближче,
аніж Гоморра і Содом.
Чекати, поки [i]опа-опа[/i]
зіграє ще й собачий вальс,
а коронована Європа
продасться за дешевий газ.
І шаленіти од любові
до ненависних ворогів,
себе кусаючи до крові
в пекельнім скреготі зубів.
..............................................
Забули Боже одкровення
і віру у надійний тил.
О, Боже, дай душі натхнення
збудити гнів небесних сил
і до воскреслого знамення
[i]уже не опускати крил*.[/i]
[b][i]ІІ[/i][/b]
Перший рік за Путіанським стилем
кожен відмічає, де прийшлось.
У окопах і біля могили
другий рік стрічає «новорос».
Ну, а за статтею еСеСеРу
у окремо взятої РеФе
почалася азізійська ера
єзуїтів аутодафе.
Яничари-фундаменталісти
і уся корида на Дону
уявили, що вони ґебісти
зібрані в Ічкерію одну.
[i]– Ги-ги-ги! [/i]– вони не терористи...
– [i]Ла-ла-ла![/i] – прийме і їх земля...
Я їх намагаюсь зрозуміти –
укра, «казака» і москаля.
Що не їде, то таке й здибає:
зеки і злодії – на війні...,
юна снайпериха, що вбиває...,
«наші й німці» – у однім човні.
І немає їх куди подіти.
Оголтіло лізе сарана.
На́що нам убивці і бандити?
Нащо ця «єдыная страна»?
І на що́ вони пакують бомби?
Кум на кума... Зять на свояка...
Вся Росія – марсіанські зомбі?
Вся земля – пустеля дончака?
Тиражує кримінальні клони
ще «не убієнний» депутат.
Яничари п’ятої колони
рухають історію назад.
Патріоти ситого корита
уповають знову на совка.
І у кулуарах шито-крито
доїдають касу общака.
Є ідея мудреців бездумних
об’єднати турків і розумних...
Свастику і хижого орла...
Витязів і коників приблудних...
Біснуватих і сугестій зла.
Прихожан окурює кадило
брехнями московського попа.
І нема отрути на клопа.
І на шило поміняли мило,
і чергове прокурорське рило
пнеться до ганебного стовпа.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Але суспільне хочеться собі.
Затісується між людей лисиця.
Без неї і вода не освятиться,
але ґаздує на чужім горбі.
«Нове» обличчя і лукаві лиця
які «не переношує на дух».
І на словах у вічній боротьбі
готується до бою як годиться
і... хлопавкою убиває мух.
Феміда каже, – [i]це герой. Дивіться,
малює журавля, а не синицю..[/i].
Шалена воля! Явно – не лопух.
І як годиться плюне у криницю,
і мужньо оприлюднює дурниці,
і наставляє лоба під обух...
[b] [i]ІV[/i][/b]
І паралель напрошується звісно.
У Раші, як один, усі такі –
завжди готові, тлусті, говіркі...
А особливо Вовочка залізний,
найперший лицар на такому тлі
у всьому царстві, тобто – у Кремлі.
І не дарма богема умліває.
Воно – мале, а пнеться до висот,
і подивіться, на роялі грає.
Байдуже, що в минулому – сексот.
Байдуже, щo на вигляд – ідіот.
Але зате імперія конає.
І скільки є ще звихнутих таких
на рівні п’ятикласників крутих!
Але керує армією Вошка.
Воно ще не награлось у матрьошки.
І як не раз було, усі віки
Росія сходить з розуму потрошку.
У неї є і гої, і ізгої,
і інколи – герої параної,
і тільки геям нібито хана.
Але немає Рашії такої,
якою як скаженою юрбою,
керує педофіл і сатана.
І роздувають щоки і пащеки,
наближені до тіла урки, й зеки,
і радіо, і теле, і попса.
І відео, і захалявна преса
і інші гіпнотичні чудеса,
що захищають єйні інтереси.
А нація [i]жирує[/i]!.. Та живе!..
І дивлячись у дзеркало криве,
диявола вона не помічає.
Росію непокоїть курултай.
І їй уже не застує Китай.
На заході Бандера наступає.
[b][i]V[/i][/b]
Були аге́нти есесеру
під пильним поглядом Сосо,
які убили і Бандеру,
і нищили УНА-УНСО.
Нічого дивного у тому,
що нагноїлось за віки
у серпентарії німому
злодійним генам завдяки.
Погибель нації триває.
Орел лютує і скубе.
Якщо і партії немає,
то є агенти КГБ.
Немає злішого бандита,
як Ліліпутя у Кремлі.
Воно загроза всьому світу.
Куди піратам Сомалі?!
Немає на Хелло обуха.
І єйній нації – гаплик.
Воно усюди має вуха.
Воно освоїло язик.
Воно Єсеніна куплети
завчило, нібито свої.
...............................................
[i]– Не наступай на тінь поета,
якого вішали твої.[/i]
І начувайся, супостате,
як у смертельному бою
в тобі не упізнають брата.
Ти шкуру не спасеш свою.
Тремти, лакований бандите,
і із короною, і без.
Тебе не зможуть захистити
Хазанов і Задорний пес.
У них так само як у тебе
по сім дірок у голові,
але ім’я твоє ганебне
потоне і у їх крові.
І будеш карлою і далі,
аж поки всохне куций ум.
Ні ордени, ані медалі
«не повышают» ні на дюйм.
І смерть тебе дістане, кате,
і кара Божої руки,
і оніміє на віки
єхидна фізія пихата.
[b][i] VI[/i][/b]
Якби воно було таке одно...
Якби не підлі генії науки,
кіно, мистецтва і дрібної штуки –
хіба воняло б на землі воно?
І класики були угодні владі,
яка і нині не угодна там,
де й біс не знає, що чекає далі,
але уже немає у астралі
покою феодалам і царям.
Ментальність наша трохи заважає,
а ми таки досягнемо висот.
І поки революція триває,
у нас чудовий буде генофонд.
І поки завоюємо свободу,
ходитимемо на одній нозі,
а президентів – «обранців народу»
Росія складуватиме в тайзі.
І знову Раша буде нам сестрою,
і мавзолей накриється звіздою.
І оживе совкове дежавю...
І радіо німецьке у раю
у Вови й Віті візьме інтерв’ю:
– [i]А що воно за овоч – шуте й люте
у вигляді клопа і чудака
на букву еМ?[/i]
І доведеться чути:
–[i] О, йєс, «Хелло!»
І «йолкой» довбануте
у ролі колорадського жука.[/i]
Уточнюємо:
[i]– Де ВеВе й ВеФе?
– У пеклі упираються рогами, – [/i]
відповідають,
[i] – за законом карми
іуді світить аутодафе.[/i]
Аж ось вони – оба у галіфе.
– [i]Скажіть, яке «отлічіє» між вами?
– Э… Это што?
– Звичайне інтерв’ю…
– Вован, чекай, я зараз їх просьвітю…
– Нє надо.
Я за русских постою.
Мы с Янычем – одно…
...и с Яныком, и с Витей...
Э... Э... да-да... так вот
...мерси – адью.[/i]
.............................................
Ой, що завгодно можна уявити
у тому світі, де ніщо не є.
І біса, уникаючого мита,
і ангела у злодія-бандита,
який мамоні руку подає.
Буяють гени буйного народу
і у астралі, наче наяву,
їм вік уже не бачити свободи,
але глаголить Яник:
[i] – я за Вову,
за родіну і бабу чорноброву,
за що угодно пасть її порву[/i].
Невиліковні і сини, і дочки
у батюшок і матушок Русі.
І не поможе гамівна сорочка
цій бестії у всій її красі.
[b] [i]VII[/i][/b]
А на Україні
поки-що дива –
милостиню злидні
подає Москва.
Їдуть гумконвої
на передову.
Сипляться набої.
Хочуть «Булаву»!
Кров не висихає.
Раша упила́сь.
Їдуть самураї
грабувати нас.
Є тут і туземці,
і свої братки.
Скаляться чеченці
і бойовики.
Падають снаряди
на жилий квартал.
Падають під «гради»
вбиті наповал.
Є і протидія.
Мало ще крові.
І нема надії,
що вони живі.
«Кіборги» терплячі.
Це їм до снаги.
Тільки мати плаче.
Люди – не боги.
І москалик хоче
дози каяття.
А за що ти, хлопче,
продавав життя?
Виповзають гади
з кожної нори.
Боже, дай розраду,
Рашу забери.
А вона у Мінську
бає про ніщо.
І упала низько.
Путі – «хоч-би-що».
Миру захотіли?
Буде вам і мир.
Мало солі й мила?
То зате є тир.
Накачали м’язи.
Танки і КАМАЗи,
і уся зараза
завдає удар.
Не пройде проказа,
поки цього разу
не зламає вязи
Рашії «Айдар».
[b][i]ІX[/i][/b]
Осоловіли наші миротворці,
задовбані рашистом за добу.
Даремно воювали добровольці
і марно умирали наші хлопці.
І Путя закопилює губу́.
Усі усьому світу показали,
якого чорта нібито жили,
чого усього їм не вистачало,
коли і їли, і топили сало
у нації дебіли і осли.
Як осоружно руку потискати
у ворога, убивці, маніяка...
Та що поробиш? Місія така –
за Батьківщину нібито стояти.
Але така позиція ніяка,
якщо немає гетьмана Сірка.
[b][i]ЕПІЛОГ[/i][/b]
Нема кінця театрові абсурду
на сцені блуду, бруду і огуди
до клоунів арени епопей.
Любов до ненажерного народу
і до тиранів їхньої свободи
нічому не навчила ще людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559735
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 14.02.2015
Не буду я просити ката
уселюдського майбуття
аби помилував дитя.
Хіба уміє співчувати
те, що не відає життя?
Хіба рятуючи майбутнє,
можливо людям без вини
молити ідола війни,
який лице своє безпутнє
являє в ли́ці сатани?
Але попрошу у Надії, –
відстоюючи рідний край,
усе одно не забувай
важливу заповідь біблійну –
саму себе не убивай.
Не варті вбивці-сатаністи
такої жертви. Треба жити
і не міняти Божий дар
перед лицем усього світу
на окривавлений вівтар.
Нехай Московія конає
і не почує співчуття.
І суду Божого стаття
її уже не оправдає
за муки юного життя,
за наші жертви і руїну,
і за пролиту кров невинну,
що освятила рідний край.
Спокутуючи цю провину,
жива Надія України,
прошу́, хоч Ти не умирай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559484
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 13.02.2015
Пригадую часописи дитинства,
пори шкільної і таємних мрій,
навіяних [i]учителькою з міста,[/i] –
освоїти професію танкіста
у армії і славі бойовій.
Ми бігали дивитися «маньоври».
Дорога-телеграма аж гула.
Ходили танки вгору і під гору.
Здригалося і кам’яніло горе
заляканого силою села.
У небі пролітали «самольоти».
Не дивина, що юному мені
тоді хотілось бути ще й пілотом –
героєм у бою і на війні.
І жаль, що серце стало на заваді,
і жаль, що безнадійно постарів.
Я був би кулеметником у Наді,
щоб не у мріях, а таки насправді
винищувати лютих ворогів.
І не її ви судите – невинну,
а наше небо – чисте і ясне.
І ворога покара не мине.
Я ненави́джу війни і руїну,
але за нашу вільну Україну
судіть, рашисти путінські, мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559445
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.02.2015
[i]Ремейк на пісню А. Макаревича[/i]
« Слишком короток век»
http://www.moskva.fm/artist/андрей_макаревич/song_0424214
Все пройти довелось,
а відведено так не багато.
І мороз – не мороз,
і жара – не така то й жара,
а весняна пора
вимагає високої плати
за не зіграну роль
у комедії зла і добра.
Це неначе кіно,
де у залі ми і на екрані.
Де чекає давно
за ключами на небо дебют.
Тільки час не стоїть,
поки інша картина настане,
де руйнується світ
і куранти як реквієм б’ють.
І немов уві сні,
у піке затяжного польоту,
обганяючи час,
летимо до високих небес.
У реальній війні
під руїнами аеропорту
ще чекає на нас
спеціально затриманий рейс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559204
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.02.2015
Я можу йти куди завгодно:
у веремію суєти,
у рай, у пекло нині модно.
І науково, і природно
медитувати у світи.
Іти з пустою головою –
ані вперед, ані назад.
Але [i]нікуди[/i] – ні ногою...
Зручний для місії такої,
я не поет, а автомат.
Є і поранені, і вбиті,
і поки я іще живий,
то маю право говорити
про сльози матері пролиті
і кулі вирок роковий.
Не винуватий у любові
до Слова, що будує світ,
дарую братії по кро́ві
на рідній українській мові
її забутий заповіт.
Її обов’язок – молити
і Сина, й Духа, і Отця
надію – вірити і жити,
уміти ворога любити
до переможного кінця.
Але, доведений до краю
сугестіями звідусіль,
де ще плюють на хліб і сіль,
я на гашетку нажимаю.
Я не мішень. Я сам стріляю
і точно попадаю в ціль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558704
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.02.2015
***
Біда, коли і рило у пушку
і страшно оглядатись у минуле.
І навіть на найвищому посту
оберігає бестію таку
інстинкт самозбереження акули.
***
Всі повиходили у люди.
Які надії звідусюди!
Куди не кинь, усюди клин –
переведеться селянин
і влада годувати буде.
***
Подалі й по-хорошому від Раші?
Але і це надії не дає,
а заставляє краяти своє:
миритися, коли моє не наше
і битися, як наше не моє.
***
Були ми бойові і благородні,
але і нині, ні на що не годні,
перевелись у братії совка.
Не дай то, Боже, у часи голодні
пізнати апетит бойовика.
***
Будуть герої у нашому краї,
поки катівні у вовчої зграї
перенаселять козацькі рої.
Поки на сході живуть холуї,
льотчиця Надя за них умирає...
Путя-нальотчик – убивця її.
***
Ще є про що поговорити.
Нехай не забувають ситі,
за що умерли Тихий, Стус...
І є кому ще відімстити
за тих, кого гноїв Союз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558449
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 09.02.2015
***
Бувають заяложені думки
а не слова чи, вибачайте, рими...
І є зірки, латаючі дірки...
Є маркери душі і – навпаки.
Є істини, які неоспоримі.
***
Воюємо за білі вірші,
мініатюри, і поеми,
і опуси – і ці, і інші...
Але обурює найбільше,
коли нема у вірші теми.
***
Одні шукають істини нові,
а інші користуються старими
не ради слави, суєти, і рими.
І видають картини візаві
несказаного, що було незриме.
***
Немає і не буде того вірша,
який у небі не звучав раніше.
І звична рима – це надійна ніша,
де істини й поезії найбільше.
***
Не всі аквалангісти і пілоти
підкорюють безодні і висоти.
А патріоти мають як один
щоденно досягати до глибин
птаха́ми щонайвищого польоту.
́***
Поет епохи – геній майбуття.
Поет великий – це мале дитя,
якому мало оди і балади,
коли перемальовує життя
високим стилем ребуса й шаради.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557977
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 07.02.2015
[i]Ремейк на вірш Світлани Моренець[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557435
Укривається світ хустиною.
Посивіла за ніч пітьма.
Завірюхою лебединою
полонила людей зима.
Віють вітри Вієм хуги
Боже зітри наші борги.
І печаль, і біду ховаючи,
потрудились чарівники.
Мов із лебедів пух здуваючи,
покривають її гріхи.
Вітре, лети в холод пурги.
Боже, прости. Ми не боги.
Із-під каменю під обривами
стоголоссями б’є у скло,
жебоніючи переливами,
замуроване джерело.
І беззвучно роями ніжними
устеляється біла гладь.
Візерунками білосніжними
з неба сиплеться благодать.
Веремією непробудною
чорне горенько замело.
У скорботних полях полудою
білий сніг замітає зло.
Вітре, лети в холод пурги.
Боже, прости. Ми не боги.
Віють вітри Вієм хуги
Боже, зітри наші борги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557664
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.02.2015
Ценятся и ныне
куклы заводные
и притом особенно в Крыму.
Приютили зеки
гомо-человеки
дамочку с работой на дому.
Как-то захотели
прыщ [i]на самом деле[/i]
Гоблин и зелёный капитан.
Но хотела раньше
капитанша Няша,
чтобы до колен висел наган.
Урка с Пидораши
обещал на Няше, –
[i]будешь прокуршей, чтоб я жил.[/i]
Но явилась сволочь
типа Янукович
и на Няшу глазик положил.
И нашёлся Вовка
в кожаной дублёнке
чаще именуемый – Хелло.
[i]У гиганта секса, –[/i]
говорила пресса –
[i]завсегда имеется бабло.[/i]
Жабой опа-опа
плюхает Жирьопа.
Всем охота Няшу обнимать.
Пыжится Лавруха,
у него – непруха,
урка отстрелялся, так сказать.
Чтоб не шухериться,
чё там мелочится?
Шлёпнули чем надо по столу.
Тухлые душонки
Яныки и Пшонки
подарили Таврию Хеллу.
Взяли всю верхушку
в Киеве на пушку.
Армия оставила свой дом.
Путя-император
и дегенераты
завладели крымским общаком.
Путя – сексапильный.
Ларион – дебильный.
И на кассе некому рулить.
За оплот и Рашу,
и за Няшу нашу
порешили Няшу отличить.
Путя обаяньем
отвлекал вниманье,
превратив Донбасс в металлолом.
Стала таки Няша
ДОПРа отаманша
управлять малиной и баблом.
Стало очень плохо
олигархам-лохам.
Все же на дешёвку повелись.
Кончилась рулетка,
оробел Ахметка,
Куче хоть возьми да застрелись.
Наступает Раша.
Веселеет Няша.
Сходу заарканила татар.
И решили урки
сделать Няшу Муркой,
чтобы отвечала за базар.
Что же вы хотите?
Как тут не судите,
за неё ничё ни дать, ни взять.
Рази шо Гаага
вспомнит о Гулаге,
где и ей век воли не видать.
И за беспределы
заведут ей дело.
Дэнги пацанам давай-давай,
или на парашу
усадовят Няшу,
а тады и Ялту поминай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557219
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 04.02.2015
***
Як не читаємо, то й не почують.
Ліра і Муза взаємоіснують,
не помічаючи пару свою.
Рими, на щастя, не патентують.
Щастя, до речі, не у раю.
***
Копіюйте найбіліші вірші,
забирайте рими у нікчеми,
критикуйте оди і поеми...
Я, не претендуючи на більше,
патентую заборонні теми.
***
Минає мрія. Тільки у поета –
і воїна, і інколи – естета,
вона минає гамою октав
на партитурі іншого сюжету,
який він сам собі намалював.
***
Відомих люблять і читають.
Нечитаних не помічають.
Недоторка́них не чіпають,
а обминають і мовчать.
О, непомічені поети,
як легко канути у Лету.
І тільки наші силуети
усе до ирію летять.
***
Не забуваючи про Бога,
прошу у неба лиш одного:
–[i] нехай скоромного зеро,
але огрань моє перо
супроти ворога земного[/i].
***
Душа поета ще на злеті
міняє обриси свої.
Так і поезія безсмертна.
І як її таку уперту
не взяти в лицарські рої?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556907
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 03.02.2015
***
Чуже по духу виявилось рідним.
Невірогідне стало очевидним.
На сході окупація триває.
Нарешті і сліпому стало видно
усе, чого глухий недочуває.
***
Поки Богові угодно,
затіває що завгодно
шайка-лійка сатани
і стає у Раші модна
ліквідація «страни».
***
Буде час – і від Раші залишаться мощі...
Не рятують ікони, реліквії, прощі
і на бані найвищий золочений хрест,
поки шкіра у шкури, собі найдорожча,
не упаде, зітнута мечем із небес.
***
Які були – таких немає.
Але ніхто не забуває,
що і ніякі – із народу.
Якщо й помилишся, буває,
то це нікому не на шкоду.
***
Ще є такі, кому і на Пегасі
любити Батьківщину не на часі.
Іде війна за кусень ковбаси.
У всіх щілинах – рашеські Носи.
Батурином запахло у Донбасі.
***
Життя минає як кіно,
мов течія в ріці.
Але живемо все одно,
коли спускаємось на дно
при самому кінці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556649
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 02.02.2015
[i]« Меркнут знаки зодиака
над просторами полей…»[/i]
М. Ломоносов
Ми стоїмо
на сторожі землі
і небес,
поки невидимий світ
у душі не воскрес.
І оживаємо
лірою Музи,
зелом,
поки мелодії неба
римує перо.
Може у небі літає
роями
хорей,
поки ще ризи
досушує
сущий Орфей.
Може
когось і цілує Кебета
в чоло,
і не минає усе,
що раніше жило.
Думи оперені,
наче лелеки
летять,
і не вертаються
з вирію.
Лине назад
Божа гармонія неба,
і їй завдяки
сіються інші
її
мелодійні рядки.
Диміє мряка
і сходять грозою дощі.
Знак зодіаку
віщує зорю
уночі
і оживає зерно
на майбутнє добро,
поки сузір'я
описує
вічне перо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2015
Йдемо, віками [i]гонимими[/i]
з паперті власної церкви.
Іменувалися рідними,
а цінувалися мертві.
І дочекалися братії,
душі якої отерплі.
[i]Закеґебіли[/i] у партії,
[i]зараювали[/i] у пеклі.
Стела єднання не тріснула.
Маємо хама і хана.
Шабля Мазепи не свиснула
над булавою Богдана.
І залишаємось Крутами,
щоб за водиці крапельку
із Маріуполя трупами
Раша наситила пельку.
І Ліліпутія мається,
і Україні не легше,
що у ПАРЄ усміхаються,
поки Московія бреше.
Нагодували пігулками,
наобіцяли простори –
вижити поряд з придурками,
мучитись разом із хворим.
Забагатіли сусідами.
Трою спустошує Гектор?
Бореться із людоїдами
правий і західний сектор.
І на дорозі опінії
карточка з неба упала
притчею Ветхої Біблії.
Яроша явно шукала.
Ми народилися різними.
Ружі бувають і пізніми...
Топчуть їх [i]рожі[/i] московські.
Йдуть із полону до братії
від захребетників нації
наші [i]брати неазовські[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555932
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.01.2015
Не легко встояти на зламі
у веремії віковій.
Працює задана програма
і виконавець ще живий.
Це може я, а може інший,
у кого вистачить снаги
на кроки виважені й більші,
аніж чекають вороги.
Стогнати й плакати навчились, –
[i]які ми бідні і дурні[/i].
Ми що – для цього народились?
Ми що – лишилися одні?
Ліворуч, прямо і направо –
і наче палуба мала.
Не убиває вже держава,
але уміє – з-за вугла.
Руками злодія-абрека
змиває нація гріхи.
І на усвоєння абетки
немає легкої руки.
І на освоєння науки
дається невеликий час,
а повернутися до злуки –
така мізерія цей раз!
Убити й викинути звіра,
вернути православну віру
автокефальну і свою.
Або за вільну Україну
і неподільну, і єдину
лягти абреками в бою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555704
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.01.2015
***
Усе в нас є: і друзі, й вороги.
І сих, і тих не менше половини,
аж поки, набираючи ваги,
одна із них не лишить і ноги
від іншої на звалищі країни.
***
Ніколи не закінчиться війна,
якщо у миротворцях є ще дяді,
яким рідня – «единая страна»
аж до Владивостока – в шоколаді.
***
Обмануть, об’єгорять, обведуть
навколо пальця і політикани,
і олігархи, і жиди погані...
Є і хороші... Та не в цьому суть,
а в тому, що усі вони – цигани.
***
Повії затесалися у владу.
І про довіру вже нема і гадки.
Занадто антимонії багацько:
риторика об’єднаної Ради
і аргументи боягуза-бацьки.
***
Уже блокада Пітера була.
І наступає черга цього разу
самому Петі дати Путі газу
і зруйнувати цитаделі зла
у антиукраїнського Донбасу.
***
І фашисти, і нацисти –
все одно біда і смерть.
Будьмо, націоналісти!
Бути ворогом рашиста –
це висока нині честь.
***
Панує сите, бреше гонорове.
«Губа не дура» і мета лиха.
Всі хочуть покататись на лохові,
але чомусь нена́видять лоха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555390
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 28.01.2015
Арії – із опери,
витязі – із казки...
Лицарі без докору
совісті? Будь-ласка.
Все минає нехотя.
Україна-мати
все чекає лебедя
з виродка-качати.
Може і кацапія
кане десь у Лету
і не буде царствія
карлика-атлета?
Може чого доброго
й іншого не буде
і орла дводзьобого
змінять на верблюда?
Може із двогорбого
буде косолапий?
Може у барліг його
легше заганяти?
Може упокояться
каїни-погани
і за щось помоляться,
наче християни?
Ой, немає звичного
алілу́я Сину.
Б’є ножем опричнина
братії у спину.
Мальчиші-нувориші
дочекались ночі.
Буржуїни-плохиші
витріщили очі.
І біди накоять ще
баї і бабаї.
Буде ще побоїще
з Дону до Дунаю.
Не поможе ратище
довго воювати.
Стукнуться лобами ще
світові гаранти.
Ми ще не за ґратами.
Є куди побігти.
Будуть ще проклятими
найманці-бандити.
Буде і опінія,
гряне перемога.
Упаде Бастилія
канібала злого.
Буде ще ротація
Путі на триколор,
Лєрки облігації
на упавший долар.
Герпеса на мафію,
гобліна – на няшу,
Ізії – на Рашію,
Азії – на Рашу.
Фронт – на опозицію,
порох – на пилюку,
хлам – на амуніцію,
на кілок падлюку...
Схаменеться братія
із чужої хати?
Буде охлократія
знову панувати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554275
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.01.2015
[i]« Я не шию, а виливаю...»
« Одним ударом аж сімох...»[/i]
Хоробрий кравчик
[b]зачин[/b]
[i]не лєпо лі ни[/i]
братія
почати
елегію піїтики без ком
і побажати
метрові лікнепу
удачі [i]за шеломъянем єси[/i]
якщо у себе тісно
неофіту
[i]бряцати бяше[/i] задуми свої
билинами бояна і беринди
донині прісно
на усі
віки
[b]І[/b]
[i]«і начаті же ся той пєсні»[/i]
із точністю до навпаки
для вопіющого в пустелі
усікновенієм лози
косою «українофіла
і русофоба» бузини
не те щоб [i]мислію по древу[/i]
чи сірим вуйком по землі
а просто шпалою прямою
у лютій щирості своїй
коли подібного подібне
находить як хамла мурло
[i]«та цур йому нащо́ чіпати»[/i]
шерше
немає
то пишу́
аби оскомину набити
апологетові кліше
радійте епігони форми
і норми
тої що нема
у цій пародії на байку
якщо вони такі смішні
що аж заплакати охота
аби
уби-
ти наповал
цей еталон аполінера
кумира віщого пера
ура
штампуючому крезу
і ворогу що робить честь
мені
коли протиставляє
моєму грішному елге
якесь опудало у рясі
беру на себе цю вину
але немає пієтету
до ката слова і душі
що мужньо кропає дурниці
і веселиться
заодно
коли читач не розуміє
[i]«казнить нельзя помиловать»[/i]
[b]ІІ[/b]
а ми усе ще [b][i]пнемось у багет*[/i][/b]
клепаючи [b][i]і що і як попало[/i][/b]
і меломани сюру негліже
і ментори поезії у прозі
оракули у оргії базік
і безробітні неуки сексоти
оплакуючі партію й союз
охайники петлюри
і бандери
ушуйники парафії кремля
із похоронного бюро культури
макулатури
і номенклатури
нена́ситні вожді пролетарі
і графомани квадратури круга
шумахери у музи напрокат
уписуються у ліричне раллі
де кралі
оп’янілі від поез
червоне імітують як зелене
де збіги між шиплячими окей
але зате у голові прозоро
і мовної аварії нема
якщо правопис хором
за бордюром
обілюємо вірші догола
оголюємо біле і заумне
коли така інерція ума
що модернове майже зрозуміле
літаємо й качаємо права
які там забобони
синтаксичні
аби оволодіти язиком
що вихолостила ще катерина
із чотирма помилками в «ещё»
коли забороняла титул мови
якою подавились москалі
і заслані із раші козачки
літературної
новоросії
[b]ІІІ[/b]
о деміурги я нічо’ не хо’
та пам’ятайте що і вас читає
наївне і до болю нетямуще
та язикате плем’я молоде
оте
що научається чужому
коли усім нав’язує своє
опудало у ризі корифея
зразком тупого несмаку і ліри
урізаної геніями тла
ваяйте
футуріючи кубійте
але якщо охота виливати
то чом би не піти у металурги
підсобниками васі
кочегара
помічниками
гравера тараса
дослідниками ядерної зони
напохваті у поетеси ліни
опорою театрові абсурду
алхіміками каменя сізіфа
кастраторами магії у слові
філософа григорія скитальця
забудемо і ямби і хореї
залишимо одні ази і буки
і рими де нема душі і раю
як хоче найсучасніший «маестро»
війну завуалюємо пейзажем
і будемо заочно воювати
бойовиками у новоросії
а можна і бойцицьками у бєса
і душу заарканивши у пафос
і тіло заекранивши залізом
нічого навкруги не помічати
і почивати
нехотя на лаврах
любителю ліричної репрізи
читцю неемоційних декламацій
що намалює білою гуашшю
сам винахідник чорного квадрата
о словоблуди
обрані судити
садити у калюжі
обмовляти
ви ерудити
пліснявого нео
яким писали ще у неоліті
наскільки далі вас
сягали
смерди
що берестя́ні грамоти писали
без голосної літери у слові
але по мініморуму прозоро
о словотворці фабули
раби
митці недоотесаної форми
і чукчі що уміючи писати
і не читають ці свої шаради
аби
не жартома
а усерйоз
шукати
[b][i]найсучаснішої форми
для того змісту
що в душі
нема[/i][/b]
[b]СЛАВОСЛОВІЄ[/b]
як подобає думі
у кінці
співаємо осанну
і абетці
і буквиці
і азбуці і римі
і навіть поетичному рядку
у пантомімі вижатої мови
із титлом
наголошеного
[b]АЗ[/b]
* – тут і далі курсивом виділені цитати із поезій Ліни Костенко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553724
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 22.01.2015
[i]« У боротьбі за мир
ми і каменя на камені не залишимо...» [/i]
Преса Союзу
І
Наступає мир у всьому світі –
«Руській мір» очолив сатана,
і у двадцять першому столітті
назріває зоряна війна.
Гуманоїд Путя на престолі
білокам’яної озвірів.
Інтернет завоювали тролі
і на черзі – місія попів.
Мазали самі себе єлеєм,
партії служили і Петру,
та зате, – які то привілеї –
мазати на масельце ікру.
Все як і було у есесері –
«молиться» парафія орди,
і галюцинація Бандери
виростає пугалом біди.
Завинили сатані «укропи»,
і від рук відбились, і від уз.
Україна хоче у Європу,
а [i]Шизоросія[/i] – у Союз.
Пропаганда діє неупинно,
телеящик виключає ум,
і недавно нібито людина
як скотина лізе наобум.
ІІ
Копачі державної могили
на «Сьогодні» об’єднали сили:
Бузя і Ахметка – хряк і дик.
На чолі політики – горили?
Гадину з колючкою злучили?
Вилупків чекайте через рік.
Матеріють вовкулачі зграї,
наступають східні самураї,
на-гора дають домашній газ.
Полігони мусять працювати.
Раша випробовує «Армати».
Трупами усіяно Донбас.
Закусила фурія удила,
розоряє все нечиста сила,
відбирає розум у совка.
І лютує радіо і преса,
що на ліквідацію Одеси
мало їй донського кізяка.
Казяться від жиру московіти.
Бісяться кадири і бандити.
Сатаніє світове хамло.
Танки утрамбовують руїни.
Каїнове плем’я України
націю на вила підняло.
ІІІ
І соборність... І соборування...
Ллється кров єлею, як ріка.
Доля України ще важка...
Та на небі моляться за неї
українські протоієреї,
щоб усохла ворога рука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553415
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.01.2015
[i]Путятіана за мотивами[/i]
Леся Подревлянського
***
немає каяття
у ліліпуті
його і у природі не було
коли майбутнє
бачили пророки
про це найбільше на землі дитя
***
живе росія на крові і нафті
її рятує газова труба
але настане час небитія
коли багаті
нацики-рашисти
не виграють від цього нічіґо́
***
у криму забуті
апетити
коників зеленої орди
і спасе корито
ліліпутя
як весталку дверці до біде
***
У росії плани барбароса
drang in anus* на усю губу́
у матроса
лиш одне на думці
я расєю матушку
люблю
***
і буде час
коли і на русі
усе що завойоване ордою
накриє вас
як це не раз
було
горючою великою
шляпою
* – реванш на захід
Майстри беззнакової і вульгарної писанини вважають, що читачі мають самі визначати, що у них на думці, аби звучало дохідливо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552910
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 19.01.2015
[i]« Повторение – мать учения»[/i]
Прислів’я
У ту далеку не мою війну
ходили [i]наші воїни[/i] в атаку
за Батьківщину, а не за «страну»,
за хату рідну. Не за сатану,
а отже, не за Сталіна-собаку.
А нині ми воюємо за те,
аби не стало на плацу руїни
собак війни. І плем’я молоде
вершити буде долю України,
коли війна у пекло відійде.
А поки-що у нашому обійсті
і п’ядь землі не віддамо орді,
аби двоглавий у чужім гнізді
не запускав у наші душі кігті.
А поки-що далеко до, – [i]ура[/i].
Є віра у реалії, а казку
розповідати буде дітвора,
коли прийде у хату Божа ласка.
Існують поряд – фея і яга.
У тої й тої є своя оселя.
Але у нас – всеєвропейська фея!
І ті, кому Вітчизна дорога,
слугують їй, щоб іншої нога
не посягала на її трофеї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552677
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 18.01.2015
[i]« Не дай, Боже, свині роги.»[/i]
Прислів’я
І
Галюцинація Росії –
це небо
жовто-голубе.
Хіпує нація-месія.
У неї лицарі –
злодії
із ветеранів КаҐеБе.
Сам Пу натягує пілотку.
Уключено автопілот.
Бойовики дають наводку.
А що удіємо, народ,
коли при владі ідіот,
що може натиснути кнопку?
У Рашії нема ума.
У Путіна гальма
немає.
На носі ядерна зима
і невідомо зокрема,
чого Америка чекає?
ІІ
Які то ненаситні буржуї
оці чужі Америка-Європа.
Зате
великі карлики
свої.
Як гарно скачуть оба
[i] опа-опа[/i].
Які вони пігмеї...
...і орли,
богатирі у Раші на розпутті.
Але якого біса Ліліпуті
на себе красні ризи нап’яли?
Німіє православіє вселенське.
Блідніє сонцеликий Нурсултан,
і панікує бацька Лукашенко,
і Михаїл у Грузії не пан,
і Гавела нема у Порошенка.
І не минає [i]«Руськая вєсна».[/i]
І не літає з осені лелека.
Іде війна,
загарбницька війна.
І як же до Америки далеко.
ІІІ
Америка усіх навчає,
а їм –
бананами об стінку.
А уявіть, –
[i]її немає.[/i]
Яку відкриємо сторінку?
Але – [i]Америка погана![/i]
Усе там є, а їй все мало.
Їй дуже треба – [i]мани-мани...[/i],
А може й –
українське сало?!
Окрім якогось ку-клукс-клана
вона ніяких бід не знала.
Не мала жодного тирана.
Усіх рабів повиживала.
І у Японії пальнула,
і у червоному В’єтнамі,
і Перл-Харбору орігамі
чомусь усе ще не забула.
І не закрита й досі тема, –
[i]яка Америка погана?![/i]
І на адресу дяді Сема
одна за одною догана.
А от Расєя дуже мила.
І лише підливає масло,
аби усе, що не згоріло,
гарячим полум’ям погасло.
І на Донбасі, і у Раші
про це по радіо казали, –
[i]Її туземці всюди «наші».
Вони нікого не чіпали.[/i]
Ось вийде Рашія із п’янки
і забере конвой і танки.
Немає на Донбасі янкі?!?!?!
А є – озброєні макаки.
Але утремо янкі носа
і у Союзі так не буде,
аби якісь там негритоси
жили, неначе білі люди.
І як то боязно рашисту,
якщо у них таке настане, –
і із Бандерії – [i]фашисти[/i],
і із Америки – [i]погани![/i]
А Раша? О! Які то браття!
Дає і забирає гроші
удвоє
і утроє
довші.
І ради нашого розп’яття
усе роздмухує багаття...
Яка то
Рашія
хороша!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552090
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.01.2015
***
Не час покаже, хто є хто,
а шлях на бойову арену.
Одні із КаВееН – в АТО,
а інші від АТО – на сцену.
***
Душа – натягнута струна.
У цю вогненну завірюху
гартує волю не війна,
а повсякденна сила духу.
***
Не чучмеки, не бойовики
захищають у бою свободу.
Вийшли запорізькі козаки
з гущі українського народу.
***
Нечиста сила із кремля
породжує собі подібне.
Ємєлі, Разіни і тля
пиляють родове гілля,
але відпилюють нерідне.
***
Пусте відсіяти пора.
Порода оживе потрошку.
Із підземелля на-гора
ведуть людей Котигорошки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551057
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 12.01.2015
[i]« Ну і сука ти, майор...»[/i]
Білборд на Полтавщині
(із к/ф «Ліквідація»)
Коби-Йоськи – видатні артисти
мирну лепту у війну несуть.
Де бандити і сепаратисти,
там і «супермени» тут-як-тут.
Патріоти п’ятої колони
Ліліпуті устеляють шлях.
І уже нап’ялює погони
ліквідатор і дегенерат.
Ліберали, психи, демагоги –
вся «еліта», наче на підбір.
З неуків – хороші педагоги.
Раша всюдисуща до сих пір.
І приймає клоуна Європа.
Є ще вояжери де-не-де.
Де плює на тактику Жирьопа,
Вова Пу стратегію веде.
Пики шаржу і карикатури
тероризмом завоняли світ.
Бережіться, жертви авантюри,
це у Раші заборонний плід.
Забуває, де свої, де «наші»
плем’я, довбануте на [i]кіні[/i].
І на Прєсні – мультики одні.
Охуын* Моголії і Раші,
і маґоґи**, наче на параші,
на блідому*** опають коні.
[i]* – із вітального плакату в Монголії, від якого Путін просльозився;
** – біблійні звіроподібні войовничі племена cхідної півкулі Землі;
*** – на коні блідому у Об’явленні Іоанна вершником їде смерть.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550893
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 12.01.2015
Яку тебе у вірі не пізнав я,
це знає явно лише Він один.
Але яке то, Боже, православ’я,
коли воно гіркіше за полин?
І зазираєш за моря і гори,
і так умієш уявити рай.
Але собі і нації на горе
не уявляєш, де твій отчий край.
Отой незнаний, що тебе годує,
а ти сама уся, як є, така,
що і її егрегори руйнуєш
«во имя упования совка».
Чому раніше, ніж поклони бити,
не помічаєш лику сатани?
Чого для тебе українець ситий
ганебніший од люмпена «страны»?
Тяжка душа, коли фальшива віра
купується причастями попа,
коли вона в собі не бачить звіра,
якому поклонилася, сліпа.
Але на одрі ще прозрієш, нене.
Коли Господь відміряє твій вік –
спитає Він як жінку Чоловік, –
чого тобі, облеснице, до Мене?
Я чую лише мову Ойкумени,
а ти усе жуєш чужий язик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550722
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 11.01.2015
Коли у тебе є ще я,
то є й емоцій ціле море.
І тільки цим душа моя
зуміє зрушити і гори.
І поки є у мене ти,
то буде жити і надія,
що у юдолі самоти
не погасає світла мрія.
Зорею ранньою явись,
побудь ще інколи зі мною
туманом, білою габою.
Коли я полечу увись
не забувай, що ми колись
проснемося озиминою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550135
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 09.01.2015
[i]« Я бачив дивний сон, немов переді мною
висока та стрімка і дика площина...»[/i]
Іван Франко
Заріздвяніло шибкою у хату
у цьому році, що майне й мине.
І радості – до болю небагато,
якщо несамовите не засне.
І хоч невиліковна ця гарячка,
надія є, що у холодні дні
упаде Раша у зимову сплячку
бодай альтернативою війні.
У муках народилась Україна.
Лютує Ірод. Гине патріот
за право називатися – людина,
за віру, за об’єднаний народ.
У протидії – нелюди і люди.
Байдуже – суне голову в пісок,
оклигують перевертні і юди,
оскалюється злобою совок.
Яріють мужні, ниють боягузи.
Мокаючи у каламар перо,
витійствують служителі у Музи
і... Мало що нагадує Різдво.
Розказують, які вони хороші,
церковні канонічні брехуни.
Бойовики рахують довгі гроші.
Упились кров’ю ідоли війни.
А воїни готові у дорогу
во ім’я Духа, Сина і Отця
загнати звіра у його барлогу,
діждатися агонії кінця.
Аби не сміло юрбище нещадне –
ні збройне, ні неоново-естрадне
являти людям нелюда єство.
І – Бога ради, ради України
вітати найсвітліші іменини,
аби не опечалити Різдво.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549592
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 07.01.2015
У першій фазі рік новий,
а ще на плечах ціла ноша
не анонсованих подій,
які завіює пороша.
Снігуронька уже не та,
аби зіграти поетесу.
І дід Мороз у ці свята
ще уподібнюється Крезу.
Роняє інеєм росу,
оплакує себе дощами
і, економлячи красу,
не умивається сльозами.
Зима циганкою зайшла,
украла віяло хуртечі
і підманула-підвела
надії нашої малечі.
Зате вітри у небесах
ще напинають опахала
найосіяннішої зали.
І не оплачена яса
не анонсує чудеса,
які ми так усі чекали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548739
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.01.2015
І у печалі пізнається радість,
у далині, на дні, у однині.
Майбутнє не об’їдеш на коні.
Минуле повертається на старість
у самі неочікувані дні.
Тоді і доля наче усміхнеться
на кілька мить нежданого кінця,
коли ще наповняються серця
надією, що грішному минеться,
якщо його кармічній чаші серця
не застує пародія лиця.
Все непідробне важко повторити
і раз, і двічі на мільйонів сто.
Та кожен копіює пережите,
одного разу ніжністю зігріте,
яке не заперечує ніхто.
Але існує істина Пилата.
Нагайкою вимірюємо зло,
і віримо у міфи ЕНЕЛО,
у обереги і міські пенати...
А неофіти мають пам’ятати,
якщо хоч одиницям це дійшло,
що істина – коли на цьому світі,
политому і кров’ю, і слізьми
і ратаїв, і воїнів – їх діти
поволі, а стають таки людьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548322
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.01.2015
Ну як життю не линути луною,
якщо в погоні ще від юних літ
лечу усюди тінню за тобою,
прискорюючи цей стрімкий політ?
І як тебе не ждати у сонети,
коли у сни являєшся сама?
Але минуле кануло у Лету.
і іншого майбутнього нема.
А є ота єдина і щаслива,
яка і досі ще являє диво
у неповторній усмішці своїй.
І це відлуння миті однієї
не проміняю на ясу тієї,
яка забула,
чим я ще
живий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547857
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2014
Напередодні першої війни
за другу незалежність України
не мали ми ніякої провини,
аби вмирали винні без вини.
Але така у грішного недоля,
що має заплатити у бою
за ту хиренну воленьку свою
життями козаків у Дикім полі.
Кому війна, кому – і [i]мать родна[/i].
Кому відкати, а кому – руїна.
Як допекла «[i]єдыная страна[/i]»
і як пече [i]єдина Україна[/i].
Від весняно́ї Раші у Криму
й інвазії лютневого погрому
ми все ще повертаємось додому,
опалені й отруєні в диму.
І всім оцим завдячуємо «брату» –
ворожій інтервенції Кремля,
і мусимо у жертву віддавати
найкраще, що народжує земля.
В імлі армагедонської блокади
рябіє Дике поле блокпостів.
Між мовами – найвищі барикади.
Язик стає плацдармом для катів.
Безумна Дума мліє у екстазі.
Накачують національні м’язи,
рахітики дебільного Кремля.
Будуємо тини і перелази.
Від пошесті азійської прокази
у зоні непритомніє Земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547107
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 28.12.2014
[i]« Моло́ти – не кувати»[/i]
Автоафоризм
[i]Сьогорічне посланіє братії[/i]
Не такі ми уже й модерні.
Як Пилипи із конопель,
оживають Дем’яни Бєдні,
і на ребуси незбагнені
насобачився менестрель.
Впали генії. І з досади,
мов гієни геєнний рик,
емісари із вертограду
оголили двоглаву правду,
викопилюючи язик.
Мімікрують хамелеони.
Очумєловим по-заріз
треба визначити канони
ще не випаленої зони
по дорозі у соцреалізм.
Рими пишуться косо-криво,
як осінні дощі в полях.
А оцінює юродиве, –
чи являється ексклюзивом
непомітне у їх очах?
І посипавши сіллю рани,
поки місія є така –
миє руку своя рука,
і оцінюється незнане
бухгалтерією совка.
Опечалені трубадури
оперіщені батогом
приналежності до халтури.
І не знає ніхто, чого
у осадку – жерці культури
у останній графі –
в с ь о г о.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546631
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.12.2014
То ласкою, то казкою,
то спогадом, то згадкою
торкаємо зачаєні серця
і думою про націю,
її протуберанцями
запалюємо вигаслі сонця́.
За матінку, за донечку
у кожному віконечку –
виконуємо місію свою.
І татові, і синові
бажаємо щасливої
дороги і удачі у бою.
Сумними і веселими
стаємо волонтерами,
мужніємо на кожному посту.
Морально непідкупними
ми служимо майбутньому,
Вітчизну захищаючи святу.
Не осіянні славою –
мамоною лукавою,
прямуємо, куди укаже Бог.
У дусі прозаїчності
ми будемо у вічності
із тими, хто веде до перемог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545693
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 22.12.2014
Вже нібито пора змиритись,
що потекли такі літа,
коли не пізно помолитись
і причаститись на свята.
Покаятись перед Всевишнім,
якщо не встиг перед людьми,
щоб не стояти крайнім-лишнім
десь у Петра під ворітьми.
Вклонитись проліску, медунці,
обняти стовбури беріз,
та не журитися при думці,
що є в житті достойне сліз.
Чекати Великодню весну,
коли в серцях воскресне Бог
і льодяне зазим’я скресне
потоком суму і тривог.
Що не залишимо слідочка
на цьому талому снігу,
хіба що – русло від струмочка,
як ці нотатки на бігу.
Про все таке скороминуще
і неповторне у житті,
і про відчутне вже грядуще,
де кануть роки золоті.
За березнем проскочить квітень,
а там і травня бубон б’є,
щоб накривало щедре літо
столи осіннім врожаєм.
У піднебесній світлій хаті
ще об’єднається сім’я.
І очі зоряні здаля
ревниво будуть споглядати,
чи хтось захоче записати
у ті святці твоє ім’я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545558
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2014
Ну, як ви там? Є мило і вода?
І ванна є? І Рашія кохана?
Тунелі виколупує орда
у вашу Таракань обітовану?
Жируєте, Таврійські береги?
Ще спокушає «витязь на розпутті»?
Смакуйте сіль, тараньку... Пироги
і Няшу не забудьте Ліліпуті.
Все історично! Хто б ви не були,
кримчак не подарує вам вітчизну –
бахчі, сараю..., навіть ковили
для карлика двохсотого на тризну.
І поки вас умиють у Москві,
відкрийте очі на свою удачу.
І вирішите ще одну задачу.
Мечеті побудують на крові.
І підете по паленій траві
із Гобліном –
трофеями на здачу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545396
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.12.2014
[i]РЕМЕЙК НА ПУБЛІКАЦІЮ @NN@
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536099[/i]
Білий, холодний по-зимньому, іній на травах
ранком цілує гарячі долоні мої.
Кутаю плечі. Журба підганяє у справах.
Думи тривожать. Затихли мої солов’ї.
Ще не зима – листопад заступає на варту.
Днями ще сонячно, і холодніє вночі.
Тихо згасає осіння жеврі́юча ватра,
гасять її ці пройдисвіти – пізні дощі.
Через тумани несу свої схилені плечі.
[i] – Осене, осене, чом не зарадиш мені?
Чом ці розлуки з тобою нагадують вечір,
а сподівання – наступної осені дні?[/i]
Свіжий на дотик, сивіючий іній на травах
вже не цілує холодні долоні мої.
Тільки у спогадах лишиться осінь яскрава,
а за дощами – невтішних сніжинок рої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545329
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2014
Глагол брехні випалює серця.
Машина узурпації у дії,
аж поки не затягне до кінця
петлю неволі мачуха Росія.
Кому там що, а курці просо дай
і зразу благоденствіє настане.
І гасло є, – р[i]уйнуй і убивай
і будеш мати море розлива́нне[/i].
Свободу вмерти Рашія дала.
І слава, й сало є поперек горла...
Утопитесь! – коли з басейну зла
ропа червона хлине в море чорне.
І чашу горя, що пили не раз
доллють у ваші келехи терпіння.
Сезам кротів не урятує вас.
Немає сонця
під чужим
склепінням.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545153
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.12.2014
[i]« Сатана там правит бал...»[/i]
Ш. Гуно
Яка аудиторія!
Нема де впасти міні.
Велике Пу повторює,
що Рашія homini.
Фальшована іронія
купує журналіста.
Тушується агонія
ужимками фашиста.
Осатаніли клоуни
від гумору й харизми.
І як же ясно, хто вони –
сугестії рашизму.
Диявол ізгаляється,
а їм по барабану.
Рахітик насміхається, –
Усё іде по плану.
Аукається долару,
ікається Обамі.
Пакують у триколори
рубель вперед ногами.
Упоєна опричнина
Донецької руїни,
і кримське триязичіє
рятує Україну.
Зобидили ведмедика
і він бере на кпини
історію Америки
і хартію людини.
Обілює за акції
ічкерика-холопа,
і за кусючі санкції
очорнює Європу.
Осоловіла Рашія
безтямно аплодує.
Опутеніла нація!–
Диявола віншує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544921
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 19.12.2014
Іде війна. Усі до цього звикли –
убиті є, ще більше пропаде́,
умре в полоні, безіменно зникне…
Кому болить, – [i]ніколи і ніде?[/i]
Бойовики невидимого фронту,
у кого ніби є ще матері,
знайшли собі посаду і роботу:
найомні бєси, лярви, упирі.
Та є і буде армія народу,
душею чистих лицарів життя,
що у бою за щастя і свободу
обороняють матір і дитя.
Ви – сіль землі, бійці і патріоти.
І поки ворог прагне візаві
і просить булави по голові,
то дайте так, аби було достоту,
винищуйте, косіть усю гидоту,
аби конала у своїй крові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544725
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 18.12.2014
Напи́шу колективного листа
від імені дорослої малечі.
І хай не усміхаються уста,
але дитяча істина проста
розправить ваші молодечі плечі.
Ми знаємо – ви воїни добра.
Іде війна великого народу
супроти завойовника-заброди.
Одні воюють кінчиком пера,
а інші пишуть кровію свободу.
Біда лиха, та горе – не біда,
коли усі готуються до бою.
Сьогодні освящається вода
і недалекий час, коли орда
піде у власне пекло за водою.
У покоління кожного – свій хрест
і за діла, і за гріхи дідизни.
Діди за внуків моляться з небес.
Козачий дух у кожному воскрес,
аби стояти за свою Вітчизну.
Якщо її без бою віддамо,
то гріш ціна і владі, і еліті...
За тих, кого нема на цьому світі,
і тим, хто буде, ми відстоїмо
їх майбуття...
Герої, не умріте,
але сьогодні збийте це ярмо,
аби колись не умирали діти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544274
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.12.2014
Мама-Одеса співає з листа
почесті гідному сину.
Осінь. Зима. А пора – золота.
Бачу нову Україну.
Ту, що у пам’яті [i]понад усе[/i].
Слава їй, воїну слава!
Йдуть новобранці, і гордо несе
кожен знамено держави.
Ще улюлюкають зайди чужі,
немічні духом, незрячі.
Ой, накипіло у нас на душі.
Ворог отримає здачу.
Є атрибути героя-бійця
і амуніція справна.
Що там попе́реду і до кінця?
Де та опора державна?
Тільки немає у серці страху́.
Бог і Вітчизна із ними!
Ви́стоїмо і на цьому шляху.
Треба вернутись живими.
Лиця суворі. А усміх цвіте.
В’ється блакитне. Ярить золоте.
Ллється мелодія гімну...
Сльози прощання. Колона іде.
До генералів далеко.
Зате
з ними
уся
Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544012
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 15.12.2014
Є знаки зодіаку і біди
із піднебесних історичних сховищ.
Вся правда на поверхні. Як води,
вожді жадають слави, як завжди,
а посполиті – хліба і видовищ.
Політика – це інструмент вождів
на тлі незгод, повстань і демонстрацій,
як наслідок фальшивих декларацій,
що ділять на панів і кріпаків
представників народностей і націй.
І кожен – пересічний представник.
Непересічні – «неживі і вбиті»
в тюрмі за непокірний свій язик,
щоб нині українські посполиті
ціну не забували за словник.
Аби постала із глибин крізь товщу
історії, як міф про щастя всіх,
та пам’ять, що повинна бути довша,
ніж згадка про тюремників своїх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543666
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.12.2014
І заснув би, та яке спання,
як уява видає картинки:
у гіллі зела – мерзенні пики...
І гадаю, – бачу я щодня
дерево знання і пізнання,
а у ньому Люцифера лики.
Он і самозванці на Горі,
далі грозні, довгі і бедраті,
комісари люмпена, царі,
і по черзі – лисі і чубаті,
що на тлі кривавої зорі
зачищали нації на карті.
І на що мені така мана
кожної недоспаної ночі?
Та зміюка зазирає в очі.
Відійди, лукавий сатана!
І тебе уб’є як не війна,
то до неї вдатні і охочі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543593
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 13.12.2014
[i]« Самоіронія краща із молитов
за спасіння душі.»[/i]
Автоафоризм.
І
ПОКИ ЖИВИЙ
Якщо і досі ще нема твоєї ролі
у цій репризі дій у акті бойовім,
то уяви, що ти стоїш один у полі
у бурю і грозу, і силуети долі
викрешує з небес і блискавка, і грім.
Тоді і між людей
у обраному колі
довіришся і їм
як візаві своїм.
І оминуть страхи, що оголити мусиш
своє живе єство під погляди чужі
і що якесь табу інкогніто порушиш,
чи щось переборщиш у дикім куражі,
чи занесе тебе убік на віражі...
Не так то легко нам
відкрити людям душу,
хоч і немає плям
на випраній душі.
На кожного в кінці чекає неминуче –
якщо розлуки мить, то на віки журба,
не доля, то роки, а все одно розлучать
ще на оцій землі – не зрада, то юрба.
А поки на коні,
то кожен добрий учень,
коли його знання –
ума жива вода.
І раді ми тоді, коли вини немає
у тому, що любив своє понад усе.
А як уроча мить за вітром понесе
кудись у небеса, то хто нас там чекає?
Свідомі того, що
життя перемагає,
чекаємо усі
пробачення за все.
І як приємно є, коли і поважають,
і радують близькі... А то і вороги
за всі «осанни» їм, усьоме проклинають,
аби додати ще бажання і снаги.
І жаль, що мій Пегас
в Парнасі не літає.
Нема удачі там,
де люди не боги.
І, ой! І, ах! Якби проснутись на Олімпі.
Яке то сяйво дня лукавому на дні!
І відео-сюжет, і аудіо-кліпи,
і не чужі блатні, але свої пісні.
Та все це не моє,
і я «не парю ріпу».
Радію небесам
і сонцю у вікні.
У глибині знання не визначено міри.
У висоті небес не всі були орли.
У жителя землі давно немає віри,
що обрані – усім фортуну здобули.
Не окрадали душ,
не пнулись у кумири,
і залишались тим,
чим дійсно і були.
Ніхто без талану не засіяв талантом.
Без роду і звання не йдуть у королі.
Хоч іноді і з нас являються атланти,
останні з могікан під небом на землі.
І ні на йоту ніц,
що пахне плагіатом,
і всі на висоті
усе одно малі.
О, славолюбцю мій, а пригадай, для чого
усе своє життя себе ти мордував?
І ради кого, як не ради е́го свого
каденцію свою на той вівтар поклав,
де не горить письмо,
але палає слово
тих велетів ума,
яких нема –
за мову?
ІІ
ПЕРЕД ПРИЧАСТЯМ
Не уявляй своєї ролі
опалим листям у траві,
чи воїном одним у полі
із ворогами візаві.
Тобі нема чого боятись,
коли душа у кожну мить
уміє з іншою обнятись,
допоки пам’яттю щемить.
А от коли буває смута
«в лихую тяжкую минуту»
згадаю страдницю мою,
в якій мій Бог опочиває
і за яку Його благаю
і молюсь, наче воду п’ю:
[i]« Прости, Всевишній і Благий,
раба од віку Твого,
що вдався трохи не такий,
як вимагає Слово.
Зітри усі мої діла,
які були незнані,
аби душа моя жила
за душі окаянні.
І зваж усе, що є у ній
вагомого й пустого,
і на терезах зло відсій
задля добра живого.
І зміряй душу аж до дна,
її сердечну чашу,
і визнач, чи була вона
за Україну нашу.
І подивись, чи не було
у неї червоточин,
коли покинула село...
А потім, аве, Отче,
врахуй усі мої борги –
мої перед Тобою,
за те, що ближні-вороги
ідуть на нас ордою,
за те, що пам’яті не мав
і досі уявляю,
що все, про що мені казав,
у Біблії немає.
Прости, що юним не умів
найти свою дорогу,
що разом з іншими ходив,
коли ходили в ногу,
що хліб насущний полонив
мої найкращі роки,
які за мене хтось прожив
духовно та високо.
Прости, що Ти про мене дбав,
щоб на голодний шлунок
я у молитвах не чекав
на ласий подарунок,
що не роздав любов свою
на братію безбожну,
що ближнім того визнаю,
кого простити можу,
що при свічках не падав ниць,
не знався з блудним сином
і не визбирував п’яни́ць
із ближніх попід тином,
що вибирав святкові дні
залежно від погоди,
а у найкращі і ясні
скородив огороди.
Прости, що я ще не простив
злочинцям благочинним,
і що насущний не просив,
бодай на копійчину,
що у ворота багачів,
бідуючи, не стукав,
що утікав, коли горів,
і що співав «під муху»,
що в дні житейської весни
не виростав покірним,
не вірив догмам записним
і, власне, був невірним,
що храм живого відчував
сильніше від розп’яття,
а те, що Ти мені давав,
розтринькував на щастя,
що я – заблукана вівця,
хоч і Твоя частина,
не поспішаю до кінця
наслідувати Сина,
що вірних учнів не надбав,
аби дивились в небо,
що так, як треба, не навчав,
і вчивсь, не так, як треба.
Прости, що й досі не пізнав,
як правильно любити,
що на коліна не ставав,
аби поклони бити,
що істину одну любив,
а іншу гнав з порогу,
що доброго не осудив
за покарання злого,
і що нена́видів катів,
не маючи нагоди
судити того, що судив
від імені народу,
і що осуджував дідів,
що крили «рідну владу»,
що не різнив діянь од слів
і подвигу від зради.
Прости за ідолів чужих −
за дідьків-прометеїв,
прости, що я любив не їх,
а їх цвілі ідеї,
за те, що я уже старий,
аби ще воювати,
і що не чує ворог мій
мій голос, як відплату
за поніве́чені життя,
за всі голодомори,
за ненави́сні почуття,
за недочуте горе,
за сьомий день мене прости,
коли душі потреба
так відпочити, як і Ти,
без манної із неба.
Прости, що виродком бував
без племені і роду,
що рідну мову забував
великого народу,
що ліз у люди між дурних,
що дисципліну дбали,
що не глядів батьків старих,
коли вони вмирали,
що, не покаявшись, брехав,
щоб задарма хвалили
і що щоку не підставляв,
коли нізащо били,
що не молився перед тим,
як добивався свого,
хоч знав, що як прийшов ні з чим,
то й піду без нічого,
що зайвим руки обтягав,
а власне проворонив,
не часто старцю подавав,
для себе економив,
що безсердечних не жалів
ні ділом, ні словами,
що вибирав поміж вогнів
з холодними серцями,
і що всім серцем спокушавсь,
блудив між трьох соснинок,
з іконами не цілувавсь,
не гнувся до могилок,
що червонів раніше всіх,
коли на дів дивився,
що відцуравсь «братів» чужих,
та на дурного злився,
і що таланти закопав,
що в час ганьби і стиду
за всім, що ти подарував
відправив панахиду,
що не сповідував пости,
не знав, кому годити,
чи до католиків іти,
чи православним жити.
Прости тягар моїх боргів
перед лицем Живого,
коли прийдеш в покосі жнив
забрати з двох одного,
що я в Завіті не шукав
законів православ’я,
що в суєті буденних справ
попів не величав я.
Прости, що маю смертний гріх,
буваючи нечесним,
коли на кесаревий гріш
розмінюю небесне,
що сам себе не розпинав
за всіх, душею темних,
і смертний гріх перемагав,
втопаючи в щоденних.
за тимчасове забуття,
що створений із глини,
за те, що мав за все життя
щасливих три хвилини,
що мав найменше молитов
за душі окаянні
і що найбільше – за любов
віддав своїй коханій,
і що у головній із них
без зайвої запинки
беру на себе їхній гріх
за ці та інші вчинки,
що я вже, Господи, прости,
готовий до розплати,
що був поганий ще і тим,
що добрим був занадто,
що я іще не той святий,
що на порозі раю
ні по одній із десяти
претензії не маю.»[/i]
ІІІ
ЖИТТЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ
Усе моє. Радійте, небеса!
Я маю те, у що безмежно вірив.
Не на землі котуються кумири.
Астральний світ уже не чудеса.
Не омине ні Муза, ні краса
у цьому світі і моєї ліри.
Коли трусили древо пізнання,
я був одним із тих, що не упали...
Мені за це нарахували бали.
І не обов’язкове визнання,
аби його додати до знання
у ноосфері, де мене чекали.
Я маю все, що доля роздає
нетлінним на папері і наївним.
Нехай не золоте, але своє:
у Пушкіна не списував Наїни,
корита, баби, діда на колінах,
не поминав Балди й попа всує́.
На генія-раба немає часу.
Я й нині не описую Кавказу,
і од цареві не переповім.
Бо це було б Шевченку за образу.
Зате, як перед образом святим,
не буду червоніти перед ним.
Я не боєць на звалищі Союзу
і не один герой на все село,
якому дарували ремесло.
Як П’ятниця у Робінзона Крузо,
я служу тому, хто ще чує Музу
і одягає сонце у зело.
Не підпирає спиною одвірки,
і не чекає, – ось, оце роби
і не труби, що ми усі раби.
Ніяке зло з радянської пробірки
уже з поетів не знімає мірки,
аби узяти їх на поруби.
Це не про себе, а про душу грішну,
в якій себе пізнаєш, і мене,
не ганячи, подібних цьому, віршів.
Усе, що нас єднає, промине,
а хто моє ім’я не пом’яне,
то хай і так, аби йому не гірше.
Але, якщо допався, то читай,
а от, якщо допалась, перечитуй,
якщо тобі до серця посполитий.
Ми ще не поспішаємо у рай,
а вороженьки і у пеклі ситі,
де не лунає, – Ось! Себе пізнай.
Однаково чи явором, чи кленом,
чи білою тогою від беріз
упаде тінь минулого на мене.
Я серед лісу як тернина ріс
і був колючим, іноді зеленим,
а побілів, коли не стало сліз.
Це означає – вірив я у суще,
чого нема в астралі, та проте –
у неминуче і у все святе.
Не був я завидющим, а видющим,
не знаним був і залишився учнем,
зате і не шутом із вар’єте.
У кожному існує Санчо Панса,
але перемагає Донкіхот,
якщо пора стояти за народ.
Ламати вітряки немає шансу.
А от коли допадусь до романсу,
то у мені співає патріот.
Інакше воювати не умію.
Я знаю – переможе Божа рать,
коли серця і душі ще горять.
Підуть у небуття раби Росії –
таємні ретранслятори у дії,
не відаючі, що вони творять.
І платні, і безплатні, і воєнні,
що нищити уміють до ноги,
але на те вони і вороги...
А от якщо писаки, будьте певні,
усі вони приватні і таємні –
але не вищі підлого слуги.
Та тішать лаври на чужому полі.
Всі уповають на найвищі ролі
і особливу роль у «божества».
Та пам’ятай, поборнику юдолі,
не обійдеш конем* своєї долі,
упадеш, як обтрушена листва.
Щоб визначати, треба означати
самим собою дещо між своїх
і розуміти прагнення чужих...
А між собою, – що нам розділяти,
коли усім достатньо право мати
і виговоритись – один за всіх.
Це майже сповідь. Може і не всенька,
бо півню кукурікати пора.
Не прошу ні кола, ані двора.
Великий Боже, я такий маленький,
але за те, що я любив Шевченка,
прости мене, як грішника Петра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543012
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 11.12.2014
[i]« Сам себе не пожалієш,
ходиш потім...»[/i]
З одеського гумору
Усім світає у віконці,
і хай сіяє житіє,
допоки сушиться на сонці
моє перепране досьє.
Що я колючий – це не докір,
але така моя душа.
Люблю людей, що чинять опір
і не бояться відкоша.
І як сказати, –[i] я не буду,[/i] –
коли іще торую шлях,
коли куповану Іуду
упізнаю по трьох словах?
Якщо і нині, як дрімаю,
у зазіханні на чуже
у сновидіннях обнімаю
велику хмару в негліже.
І жіночок люблю із перцем.
І може є така одна.
Але моє розбите серце
уже не склеїть і вона.
І все ж боюся я найбільше
моїх сусідів і братів...
Від них піду Олегом віщим
у кращий із усіх світів.
То й не жалію я нікого,
хто сиротіє в чужині,
як соломина на стерні.
Чого так хочеться отого
«і золотого, й дорогого,»
що віджило у тій «страні»?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542830
рубрика: Поезія,
дата поступления 10.12.2014
Зима – пухнаста чепуруха
на умовляння дітвори
поволі сіє білі мухи.
І від осінньої пори
не замітає ще двори
мітлою пані Завірюхи.
Кума Метелиця сама
не дуже проситься у гості.
Десь у Яги ще гріє кості.
Нема гостинця їй? Дарма.
Горить зоря у високості,
і тане Віхоли пітьма.
Діди Морози задубіли
і без бурульок ще носи.
А що на небі там, єси?
Чи подолають заметілі
Снігурочки заледенілі
у році синьої кози?
Линяє Вій лихої днини.
Надійний прихисток дитини
веде із припічка на піч.
І не лякають хуртовини,
і щедрий вечір України
заходить у Різдвяну ніч.
Засяє інеєм до ранку.
І може зарипить ще сніг
у кучугурах біля ґанку.
І тихо сіється до ніг
дрібних сніжинок вишиванка
як найчистіший оберіг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542615
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 09.12.2014
Разухарилась русская душенька.
Ей всё мало, – [i]даёшь мордобой![/i]
Из дубинушкой двинул Иудушка
на соседушек целой ордой.
[i]Ла-ла-лала,
о-о-оо!
Уху-ху-ху,
ло-ло-лоло![/i]
Кабы-токобы да тараканишки,
одолели бы нищую рвань.
Ополчились дурашки-Иванушки, –
[i]нать-ка, выкуси Тмутаракань[/i].
Рашія – зло усі віки,
має бабло – у дві руки.
Ріками зла сльози течуть,
зорі Кремля в пекло ведуть.
Закудыкивают путь-дороженьки
незатейливых боевиков:
[i]– Ты куды, заводной, от молодушки?
Разве мало у Рашии вдов?[/i]
Отчегой-то вся Русь бестолковая.
От угара дуреет балда.
Ох и зимушка нынче суровая.
Одолела дурашек беда.
Рашія – зло усі віки,
має бабло – у дві руки.
Вой за Урал вот уже год, –
[i]чтоб ты пропал клятый урод.[/i]
Ой, война ты моя окаянная.
Гум-конвои идут бечевой.
Ой, не вой же за мною родня моя,
коль двухсотым вернусь я домой.
[i]Ла-ла-лала,
о-о-оо!
У-ху-хуху,
ло-ло-лоло![/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541916
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 06.12.2014
У кожного є місце у коші,
аби не бути осторонь ніколи,
описуючи митарства душі
на творчих сторінках цієї школи.
І у юрмі любителів-майстрів
чекаємо, щоб наше зазвучало.
У мене тут немає ворогів,
є друзі і байдужих є немало.
І «наші люди» – все одно мої –
і знані, і незнані – всі поети.
У цьому колі всі, як є, свої
без пієтету і авторитету.
Який не обираємо сюжет,
а не угодиш сутенерці моді.
Читач собі подивиться, та й годі,
але оцінить все-таки поет.
Хоч знали і самі собі ціну,
коли ще відкривали цілину
фантазій, ураганів і цунамі,
коли про Соловки і Колиму,
відомо і від кого, і чому,
закопували рукопис у ямі.
Коли творили Божі янголи,
а витворяли чаполоч і сволоч,
нам висуватись не було коли,
і поки виживали як могли,
ваяли таті, кроїв Каганович,
а авторами знатними були
дві лярви – Бузина і Янукович.
Тепер війна чатує за вікном.
Та не затерті пам’яті скрижалі,
і час охороняє за замком
такі іще нечувані деталі,
яким би краще нишком у підвалі
ще почивати непробудним сном.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541676
рубрика: Поезія,
дата поступления 05.12.2014
[i]« Любовная лодка разбилась о быт...»[/i]
В. Маяковський
На те вони і є – пенати,
аби до істини ішов,
що можна цілий світ обняти,
якщо у серці є любов.
Тоді це є твоя обитель
і духу, й сили, і снаги.
І все, що маєш як учитель,
охороняють ці боги.
І все, що маєш як мужчина,
і сад, і чадо, рід і дім –
тобі належать і по чину,
і за призначенням твоїм.
Але мовчить біблійний митар.
Є монастир і є устав...
«Своїй душі» достойний лицар
коли своє не дарував?
Байдуже, що її минуле
снують роками павуки.
Оберігає Маріула
від циганят свої кутки.
І залишається чекати,
аби у іншої знайшов
усе, що не завоювати
без віри у свою любов.
Та де й коли її зустріти
у цьому вихорі життя,
аби і душу обігріти,
і запалити почуття?
І серце анемічно б’ється.
Бо хто почує в унісон
нове й забуте інтермецо,
що відлунало, наче сон?
І гріє лиш одне на світі –
далекі ангелята – діти
і одомашнене єство,
яке уміє і любити,
і дозволяє володіти
тим, що дарує божество.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2014
[i]« Пізнай себе.»[/i]
Г. Сковорода
[i]« Впізнай себе»[/i]
Житейська премудрість
Напоготові торбини і клунки.
Всюди приймає земля.
Наші і в Раші, і тут – подарунки:
і яничари, й манкурти, й ушуйки,
і патріоти кишені і шлунку,
і кривослав’я Кремля.
І́ди виписують Брути новітні,
змоченим кров’ю пером,
внутрішньо темні, а зовні – привітні,
судячи націю із підворітні,
вірші читаючи Новозавітні,
а пам’ятають – зеро.
І про Бандерію, і про Вітчизну,
і про життя в боротьбі
все ще прямуючі до комунізму,
і переповнені духом фашизму,
перепираючи чорну білизну
і Україні, й собі.
Господи, скільки всього несусвітнього,
чорного, злого, убивчого, грішного
у ойкумені Твоїй.
Боже, чекаємо реанімації,
бо на закони єдиної нації
поки немає надій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541204
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.12.2014
***
Дарунки долі тішать і тривожать.
І повсякчас, і прісно, і завжди
намісники лукавої орди
чуже поділять, а своє – помножать.
І де воно? Піди його найди.
***
Безмірні запити людини,
аби триматись середини –
бажати те, чого немає,
і мати все, чого бажає.
***
Не хочеш бачити і чути
одне одного розумніше?
Не уповай тоді на більше,
аніж оте, що має бути –
важли́віше, ніж хоче інший.
***
Усім належне віддадуть,
коли із ликів зірвуть маски.
А сповідатись можна й тут, –
[i]Месіє, де той Божий суд
за всі гріхи з Твоєї ласки?[/i]
***
Не хочемо відомого почути,
говоримо забутими словами,
не віримо, коли не може бути,
що несказанне пише тільки нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540768
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.12.2014
Наполеону отдали Москву.
Адольфу на съедение Отчизну.
А Путя опоздал на рандеву.
Не стала на колени Украина.
Пр. Отощало залётное племя орды
на кровавых паях московита.
Эй, Россия, очнись! Остаются следы
от грозящего миру бандита.
Хоть гимны пой, хоть оды ей пиши,
а миновали пиететы моде.
В России мы не чаяли души,
а чуяли звериное отродье.
Пр. Мы по Пресне под песни ходили не раз.
Отошли запевалы лихие.
Эй, исчадие ада, кто будет за вас
отпевать панихиду России?
А вы у всей планеты позади
и люди забывают, –[i] Раша, браво![/i] –
с тех пор как ваши чудики с Чуди́
идут следами Сталина и Мао.
Пр. Россияне, не надо большого ума,
чтобы жить хорошо и красиво.
Не спасёт ни тюрьма, ни сума, ни чума
неугодную Богу Россию.
Не каждый наворует миллион,
и карлики не выдают медали.
Не лезьте баранами на рожон.
Объединится мир и вы – пропали.
Пр. Вы такой православный [i]огромный народ[/i],
но тяжёлое бремя мессии.
Вы рабы, если правит Россией урод.
Россияне, спасите Россию!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540326
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 29.11.2014
Уже пора пливти за течією
із осені у лебедине літо.
А я усе тією ж колією
за мрією забутою моєю
іду у вечір душу обігріти.
Якщо літа у вирій полетіли,
то як не помічати цього лету?
Іще не вечір, а думки осінні.
І у полудень не щезають тіні –
минулого знайомі силуети.
Були літа і босі, і холодні,
і уночі перед очима лихо.
І не одна душа моя в полоні.
І не заснути. У моїй долоні
моя печаль мені співає тихо.
Одна журба обороняє душу.
А думи – і урочі, і убивчі.
У кого індульгенцію позичу?
Чого чекаю? І признатись мушу, –
огонь душі не подолає стужу,
і третій півень заспіває тричі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2014
Що не кажіть мені – люблю я іменини,
коли і на столі ще є усе – [i]дай, Бог[/i],
і за столом уже немає ні хвилини,
аби не пролунав цікавий монолог.
А особлива дань і шана круглій даті,
коли летить душа на ювілейний зліт
одної із нових осінніх кандидатів,
якій далеко ще до бозна скільки літ.
Стріляє тамада, летить у стелю корок,
і ллється, як вода, горілка і вино.
А нам уже давно, що майже сто, що сорок,
і пити «за любов» прийдеться все одно.
За ту, з якою всім то солодко, то гірко,
коли «завжди готов», як перший алконавт
сказати на «блатном, – [i]поехали![/i]» За Жінку!
За даму всіх сердець і всі – на брудершафт.
Якщо таке життя, то хай не на останні
ще додається шарм і щастя кожен рік,
аби у ці літа не помічали вік
пани тверезі ще, і пані ще не п’яні,
а головне – один достойний чоловік.
І кожен скаже тост, і більшість для почину
розкаже їй одній нечувані слова.
На те і ювілей, щоб хоч один мужчина,
тримаючи бокал, качав свої права.
Захоче, вип’є сам, захоче – заспіває,
Ну от, наприклад, я. Захочу – скажу теж,
як буду «під шафе», – [i]я так тебе …чекаю[/i].
Бо кінчаться права, то де її знайдеш?
Вона сьогодні тут, а завтра – на Канарах
гуляє посеред піщаної коси,
і з юним шансоньє співає під гітару
про долю а ля-фем російської попси.
А я і сказану, – [i]поїдемо на дачу,
запалимо огонь, спечемо шашлики...[/i]
А ти і сказанеш, що ми ще не ледачі –
копати бур’яни, садити буряки.
Наваримо вівса, наллємо по стакану
і хлопнемо за мир і Рашу у Криму,
і буде нам обом «усё по барабану».
Пошлемо їх усіх у сауну і в баню,
аби не тільки ми учаділи в диму.
Згадаємо всує Залманова і Ніші,
забудемо, що Кнейп не сповідав нас, блін.
і весь інтерферон засвоїмо раніше,
ніж сонний організм живицю й меланін*.
Забудемо усі моря, і гори, й лижі,
поліземо на піч… А там такий готель!
І що нам до тоґо, що сніг іде в Парижі
і сам Марсо Марсель не їде в Буковель?
І поки стукне сто, ти будеш бабця класна,
як еталон для дам, а то і для не дам.
На те й «запретний плод», аби усім – вігвам!
І Єва у раю сказала б, – я согласна!
аби знайшовся сам хоч на хвилинку, власний,
або хоч на часок нічійненький Адам.
То й п’ємо «на коня» не крапленої масті,
за Даму, і Туза, і за бубнове щастя,
яке тікає геть од мене навпрошки.
За киселі, й компот, і за холодне пиво,
за платонічний секс, і за гаряче диво –
останні, нарозхват, із сиром пиріжки.
* – перечислені популярні народні цілителі і засоби боротьби з паразитами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539659
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 26.11.2014
У вінок золотий барвінкової мови
я вплітаю своє непомітне ім’я.
[i]Пригорнувшись душею до рідного слова,[/i]
я з тобою – одне, Україно моя.
Ми з тобою у радості будня і свята,
і в печалі минулих негод і біди.
Ми з тобою у гніві на зрадника-брата
і у траурний час ми з тобою завжди.
Ми об’єднані Божою силою духу.
Ти ніколи не будеш на світі одна.
Не одну ми долали руїну й розруху.
Не зупинить і нині убивча війна.
І якщо мою хату за «Рашу радную»
буде знову топтати її черевик,
я і [i]вік золотий[/i] у душі замурую
і із серця я вирву зміїний язик.
І не буде у хаті у рідної неньки
ні тяжкої біди, ні печальних думок,
а на покуті буде буквар і Шевченко –
одесную Месії наш віщий Пророк.
Україно моя, переможемо знову
і орду, і диявола, і москаля.
І допоки у небі кружляє Земля,
я до тебе іду і в синівській любові
[i]пригортаюсь душею до рідного слова,[/i]
як до серця матусі її немовля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539407
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 25.11.2014
[i]« Я тибе хачу...»[/i]
Фразеологізм азіата
[i]І хто ті азіати?[/i] – я питаю.
Оті, що нині у сирій землі
удобрюють поля чужого краю?
І риторичну відповідь чекаю, –
[i]це барани на м’ясо у Кремлі?[/i]
Це найманці-опричники у хунті
великого єдиного царя –
запеклі, ненажерні, «довбануті»
заради інтересів Ліліпуті,
якому все уже – до ліхтаря.
Орда злочинців хоче Україну
у жертву мракобісу-палачу.
У Чуркістані хочуть половину:
сакраментально, – [i]«я тибэ хачу…»[/i]
Московії усе не вистачає
«своєї» Ялти і чужих портів,
горілки, хліба й сала, баранів,
і золота, і срібла... І до чаю
із хати, саклі, юрти, пекла, раю –
з чужих комір усе собі у хлів.
Як мачуха – така собі добренька
усе печеться хрипло за рідню,
гладенько стелить дітям западню –
все обіцяє цяцянки дурненьким,
а далі бійню, а тоді – війну.
І верх бере бараняча натура
уже невиліковного совка.
Чурбаняча кремлівська кон’юнктура
ґвалтує і раба, і кріпака.
І ось каптан від Чуркіна чурба́ну –
гуманітарний, нібито, конвой:
і [i]аж два О,[/i] і свіжа сіль на рани,
і подарунок підданим тирана –
аж [i]два на сто[/i] дубовий аналой.
І ось уже й війна гуманітарна,
яку веде велике ВеВе Пу
«за Україну». Гляньте на екрани.
Напевне – це Велика Вітчизняна,
а щодо Пу, воно і в Раші Пу.
Але Росія наче і не чула.
Зловіща тінь окутує минуле...
Сокирою замахується кат,
аби вона полегшено зітхнула,
що голову у меншого зітнула,
аби упився кров’ю старший брат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539256
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.11.2014
Корони крон дерев оголених лісів
у то́зі сивини, і розпустили коси,
зачесані аби́як розою вітрів,
берези – у чеканні на морози.
Зима таки іде, а осінь ще стоїть,
вдивляється в далекі горизонти.
Побілена трава деі́нде майорить.
Неначе – осінь, а зима не проти.
Але її вітри – і снігом не корми,
а дай зайти у нетрища холодні.
І біла заметіль, і посланці зими
несуть дарунки із її долоні.
Діброви шелестять і одубілий лист
тримається, як воша за кожуха.
І поки завірюха ще не вщухла,
у небесах імла і морок обнялись.
Отак би нині й нам, як це було колись,
зайти у білу ніч
і слухати...
Послухай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539222
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.11.2014
***
Немає між людьми
довіри ні на мірку.
Але – такі ось ми:
біда під ворітьми,
а ми закрили хвіртку.
***
Оберігає сам себе
«непересічний клан».
Вже й небо жовто-голубе,
а влада все одно гребе
комуністичний «хлам».
***
Голосували, аж за барки брались.
Скажена сила рухає реванш.
І вибрали таке, що аж-аж-аж…
І за свободу так перестарались,
що результату мало не злякались.
То bendze zdrave! Grece Rusia marsh.
***
Немає ще запеклішого краю
як той, що і нічого, і ніде
не чув, не бачив і тому не знає, –
[i]видюще віддає і помирає,
осліпле – володіє і веде.[/i]
***
Усі слова – це хвилі на воді.
Одна – стихає, інша – напливає.
Так і біблійна істина в житті, –
я ворога оплакую тоді,
коли його любов не убиває.
***
Усі отримують знаряддя,
аби ясніла голова.
Але живучі ще поняття.
Совку потрібен добрий дядя.
Мені – мій розум і права.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538923
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 23.11.2014
[i]Пригорнуся я душею
до рідного слова,[/i]
з Україною моєю
поведу розмову.
Україно – рідна мати,
у віках нетлінна,
як було тобі співати,
рівна серед рівних?
Де черпала ти, рідненька,
і снагу, і силу,
поки тебе вороженьки
до ноги косили?
Встаньмо, браття, отчим краєм,
візьмемось за руки.
У блакиті вже палає
золото для злуки.
Наша воля, наша слава
буде нам окраса.
Нездоланна є держава
на землі Тараса.
Споконвічними садами
у піснях квітчалась.
Православними дідами
Руссю називалась.
Отамани та гетьмани,
козаки у полі
під орудою Богдана
дбали твою волю.
Ще співає Україна
і буде співати.
За свободу, за родину
будьмо, пане-брате.
Стіймо, внуки Ярослава,
на своєму полі.
Не померкне наша слава,
не ослабне воля.
[i]Пригорнуся я душею
до рідного слова,[/i]
з Україною моєю
поведу розмову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538721
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 22.11.2014
Позорище. У світу на виду,
осміяні царями цього світу,
утішені горила й какаду,
що прийняли макаку до еліти.
Чекає лаври Лаврик у Кремлі.
Усі путі закриті Ліліпуті.
Горилу і макаку на землі
у чорну книгу пишуть майдануті.
А у червону – сущих запасних
то пишуть, то викреслюють усіх,
навернуті із вірою у Раду.
Там і макака все іще свята,
і куряча вражає сліпота
не тільки плем’я homo-колорадо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538507
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 21.11.2014
Тече минуле у своє майбутнє.
А нині що – не відає ніхто.
Чи є воно, чи лиш було присутнє?
Все виявиться через років сто.
У колі житія на видноколі
у три дороги дибає дитя.
Невже це я із попелу юдолі
на повороті доль у це життя?
Немає й гадки жити одиноко
і доганяти Віз нема коли.
Копаю у минуле. Не глибоко.
Аби кебета не колола око
усякому, що глибше не могли.
Боюсь. Мара хапається за ноги
і знову узуває постоли.
То я іду. Надійніша дорога,
коли іти, як прадіди ішли.
В калейдоскопі споминів і нині
перед очима, як живі картини
зі сцени проминулого життя.
Із вирію матуся виглядає.
А у зелі нового урожаю
чекає долі кращої дитя.
Чиє воно і де було присутнє –
це виявиться через років сто.
Тече вода рікою у майбутнє.
Яке воно – не відає ніхто...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538336
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.11.2014
Сонечко, ти вже сіяєш?!
Бачу – Дунай, ліхтарі...
Може, за Россю скучаєш?
Може сьогодні співаєш
арію ранній зорі?
Бачу, як рученьки милі
бігають, –[i] до-ре-мі-соль..[/i].
Може, за версти і милі
ти ще, [i]бігуча по хвилі,[/i]
в ролі малої Ассоль?
І у твої іменини
із Україною знов –
молимося за дитину.
Хай береже тебе – Сина
й Діви Марії любов.
З ними найлегше шукати
щастя у райськім саду,
аве із уст янголяти,
і до великого свята
«змечити» люту орду.
Так ти колись говорила,
поки була ще дитя.
Змалечку слово творила
і піднялася на крила
творчого лету життя.
То ж набирайся уміння
далі летіти й рости.
Дай тобі, Боже, терпіння
гідно іти до мети,
мати усе необхідне,
сяйвом наповнити дім,
перемагати постійно,
чесно, достойно і плідно
жити на радість усім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537979
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.11.2014
Довге село. Цвинтар довший. Он де – гора п’ята
і дорога до Києва біля інтернату.
А у ньому старі стіни цегляної кладки.
Підрихтовані руїни зламаної арки.
У П’ятигорах сьогодні має бути свято,
і музики будуть грати дітям інтернату.
А найстаршому музиці може всі дванадцять.
А найменший із бубона вибиває щастя.
Влаштувались ті музики серед свого люду.
І як було їм весело, то вже так не буде.
Так весело тій музиці, аж за́видки брали,
як лягали відпочити в інтернатські зали.
Так весело тим сиротам, аж стало невтішно,
як то гарно тій музиці дома, де затишно.
А по-правді, то і правди тієї не знали,
що кожного рідна влада добре годувала.
А по-правді, то кожному було чим гордитись,
бо кожен ще один одним уміли хвалитись.
А уранці у кузові музик садовили,
і у гості інші хлопці їхати хотіли.
І кашкетами махали, а один і свиснув,
і рукою помахавши, кулачок затиснув.
І усьому білу світу хлопець той грозився,
що його батьків немає, а у інших близько.
Що у кожного музики дома мама й тато,
а його уже ніколи не будуть чекати.
Та й опустив рученята. Обняв, кого ближче,
і «од вітру» дрібні сльози розтер по обличчю.
За Виселком біля школи, там де гора п’ята
научилися музики самі собі грати.
Оминали інші села, там де гора го́ря.
Грає музика і досі. Це було ще вчора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537765
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.11.2014
Йде телеагітація Росії
устами юродивих молодців...
Які вони і браві, і «лихие»,
коли немає отвору між брів.
І видно, як гидота із екранів
ховає за помиями ідей
ерекцію командуючих кланів
і світову реакцію людей.
Яка від них радянщина воняє,
як їх велике Пу ще надихає,
які вони дебіли все-таки –
фашисти новороського посолу,
що лаптями приходили у школу,
але у дитсадках – бойовики.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537364
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.11.2014
***
Як хочеться найти слова урочі
із істиною для усіх живих
і правдою, яка не ріже очі,
а дивиться з надією у них.
***
Ми бути українцями не проти,
якби навчали школа та батьки,
що рідну люблять тільки патріоти,
а вигідну – приблуди й байстрюки.
***
Народи є великі і малі.
Але й найменший власну мову має.
Синівське серце гордістю палає,
що розмовляє мовою землі,
яку і береже і обробляє.
***
Уміємо ходити до гори
як Магомет, як Будда – до корови.
Та як Сізіфа каменюку, знову
під наші синьо-жовті прапори
несемо реп’яхи чужої мови.
***
Народи вільні витерлись од сліз,
а ми усе ще прісно і донині
виорюємо щастя у руїні
та витираємо розпухлий ніс
знедоленій сусідом Україні.
***
О, Господи, нема тобі поко́ю,
усі до Тебе, то і я без черг
прошу́ Тебе, дай хоч одного Ноя,
щоб український будував Ковчег.
***
Я нагадую ще, і повторю на кожній сторінці,
що манкурти минуть, яничари у безвість підуть.
Це земля українська, і мова на ній українська,
і на ній українці за неї життя віддають.
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537167
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 15.11.2014
Коли говорять, – [i]на коня[/i] –
це означає – на прощання
висловлювати побажання,
які не кажемо щодня.
Моїй єдиній побажаю
все, що лишилось на колись,
коли минуле нагадає,
що і без нього не буває
всього до чого дожились.
Коли не оминає радість,
як із роси жива вода,
коли нагадують уста,
що юність доганяє старість,
якщо душа ще молода.
Коли ще є кого любити,
аби життя благословити,
що дарувало майбуття,
в якому ми живі й здорові
заради вічної любові
оберігали почуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2014
Роздаємо останні борги
за збереження рідного краю.
Випікають горшки не боги
у горнилі, що сонцем палає.
Сила віри снаги додає
і натхнення козацькому духу.
В гущі маси ще Броуни є.
Є порядок народного Руху.
У космічній енергії мас
поле розуму всіх об’єднає.
У блакиті ще сонце сіяє.
Хай пронизує простори час,
де не знає ніхто, краще нас,
що життя на планеті триває.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536966
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.11.2014
[i]« Лицом к лицу лица не увидать…»[/i]
С. Єсенін
Не тужу́ за калиною в лузі,
за копицями із осоки.
Не жалію, що ми тільки друзі.
Так простіше у наші роки:
забувати минуле безжурно,
поки руку тримає рука,
цілувати обличчя задурно
і прощатись бездумно, – [i]пока.[/i]
Оминали ми всі попелища,
а піймала одна западня,
що у мене далекі – найближчі,
а тебе опікає рідня.
Не один я такий одинокий,
що від цього аж душу звело.
Розміняємо осінь на роки.
Все минає, чого не було.
І забудеться мила-жадана
і наврочена доля чужа,
поки ріже усе без ножа –
і неждане, і обітоване,
та, що вміє торкатися рани,
від якої яріє душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2014
[i]« Важка ти, шапка Мономаха…»,
« Не по Сеньке шапка...»[/i]
Крилаті фрази
І
Ідуть завойовники нас воювати.
А з ними і найманців ціла орда.
Невже і катюгу народжує мати?
Невже їх вмивала свячена вода?
Це нас випробовують наші і ваші
у чаші терпіння на гнучкість і злам.
Батиї культури імперії Раші
готують майбутнє своїм королям.
Парафія фюрера суне у бойню.
Наука не винайшла бука Кремлю.
Московські отці православ’я достойно
корону царя подають королю.
А голий король ще й показує м’язи.
Ну, явно засушений мініхеракл,
якому і досі не вправили в’язи
боєць карате або Ярош-козак.
І шуті, і люті ідуть Ліліпуті.
За ними – царапнуті і кацапнуті,
яких мавзолеї чекають в раю.
А он фарисеї, кати і пілати,
які Україну взялись розіп’яти,
а обіч із нею і Рашу свою.
ІІ
А наші?
А наші висовують гасла,
боргами поповнюють бідну казну
і списують на героїчну війну
нечувані наслідки головотяпства,
і поки надія іще не погасла,
то мають ідею…
Та ще й не одну.
Але найогидніші –
хатні злодії,
манкурти й убивці у наших полках,
які уповають на анти-месію
із ликом диявола на прапорах.
І п’ята колона заповнює штати,
де пише закони чужий генерал.
І все це насправді одні маркітанти,
у кого на совісті кожен провал.
Що Бога гнівити?
Такий серпентарій
лишила напам’ять радянська доба.
Хіба воно зроду було у книгарні?
Хіба воно може бодай уявити,
що ними керують кремлівські бандити
імперії зла, де [b]життя – боротьба.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536733
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.11.2014
Не уявити матір іншу
і іншої краси.
І все на світі наймиліше
за неї віддаси.
Без неї щастя, і любові,
та і добра нема.
І все це у одному слові, –
[i]матусю, мамо, ма…[/i]
Вона у лепеті дитяти,
і у юначих снах,
а як прийде пора вмирати –
у діда на устах.
А як сама іде до Бога
багата, бідна чи убога
кудись туди – увись,
її так тяжко забувати.
Її ми кличемо до хати, –
[i]Матусю, повернись[/i].
А відлітаємо із дому,
як тяжко на землі одному.
Не поміняєш на хороми
матусеньку свою.
Хто Батьківщину забуває,
у того матері немає.
Тому за волю свого краю
ти вічно у строю.
Вона і нині зве до бою
з тією бабою Ягою,
у протидії до якої
немає ще, –[i] війна.[/i]
Та нагадає Син Марії, –
[i]немає вибору у дії.[/i]
Згадає мачуха Росія
про день Бородіна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536658
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.11.2014
[i]« Живучі ченчики Кремля…»[/i]
За мотивами В. Самійленка
Указ для дурня не закон,
і поки Ченчика із брами
не винесли вперед ногами,
усі секрети – за замком.
Оберігає їх партком
від буревію і цунамі.
§1
Хто володіє язиком,
той і ворочає хохлами.
§2
Отакої! Утопія діє,
як бувало ніколи й ніде.
Опозиція «Новоросії»
неонацію в пекло веде.
§3
О катюго злодійського краю,
як жадоба тебе розпирає.
І воюєш, і брешеш «неистово»
у пустелі безмежного «раю»,
де і свого нічого немає
і «усё позаимствовано».
§4
Ой, ще не вечір. Ще полудень
у зір дурної слави,
допоки в Раші буде грудень,
а ініціативний дурень
очолює державу.
§5
І опозиція не проти
самій собі закрити рота,
бо прогнозованість Росії –
це передбачувана в дії
неадекватність ідіота.
§6
Де найбільше руїни усюди,
там за неї воюють козли,
і опльовують ситі верблюди,
а ведуть барани і осли.
§7
Відвоювали нішу у рашиста –
останній козир у брудній війні.
Нема у Раді жодного фашиста,
окрім самої неокацапні.
§8
Є Божа воля. Треба ката.
Європа ненадійна хата.
Але лишилось небагато,
коли не буде ані Раші,
ані потенціалу НАТО.
§9
Та є і інший варіант,
і поки ходять ще верблюди,
і водяться на світі люди,
і продається провіант,
то Яків у Єгипті буде.
§10
Немає кращої ідеї,
аніж біблійна, що говорить, –
[i]магоги – це не іудеї.[/i]
Вони й багаті пішки ходять.
То не чекайте на Мойсея.
§11
Хай і прогнози невтішні,
і сподівання сумні –
ми не такі уже грішні,
і не такі ще одні...
§12
Тільки-що – дірка у ніші,
поки свободі, – [i]ні-ні[/i]...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536460
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 12.11.2014