| Сторінки (21/2008): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Чекаємо із неба чудасії.
Воюємо. А автори біди –
забули корифеї і месії,
що все минуле матушки Росії –
історія кривавої орди.
Забули недороси із окраїн,
що Україна – це південна Русь,
і виступає проти брата Каїн,
і галасує з Авгієвих стаєнь, –
хоч і утоплюсь, а не повинюсь.
Вербують охлократів охломони.
Сідають за округлені столи
одно- і двоєглавиє орли.
Забули смерди п’ятої колони,
що наші предки скіфами були.
Оракули віщають з неоліту,
що не сьогодні-завтра він прийде –
володар цього крученого світу.
Забули неофіти без освіти,
на кого що чекає і веде.
Не знаючи, не тяжко і забути
і хайль, і хенде хохи, і капути,
і смерть бандитам, юдам і катам...
Забули правду «онучата голі»,
що Володимир на своїм престолі
у Києві володарює сам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526052
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 26.09.2014
[i]« Однако! ..охо-хо-хо-хо!»[/i]
Кіса Вороб’янінов
Я не поет, а лише плагіатор
задивленої в містику душі.
Який не є, котуємось – аматор.
А переіменують, – [i]агітатор[/i],
то й що мені? З калюжі, чи з межі –
у задзеркаллі все одно чужі.
І за віки об’єм їх не обняти.
Ленініана місії усіх
героїв із ідеями святих.
І всі – отці російських демократій.
І годі їх усіх порахувати –
не вистачає ані рук, ні ніг.
Лютує, шаленіє пропаганда
аматора дзюдо і карате.
Але і є реакція на те –
це наша самопоміч і громада.
Ой, дусається* Раша безпощадна
на юне, і нове, і золоте.
І на Мазепу дується вселенська.
І за Бандеру ще ідуть бої.
Віссаріони** гнівають Шевченка.
О любі Добролюбови мої,
є воля, є! Але така куценька,
що і не видно милої її.
Чи може бути воля у худоби?
Вона була і є у козаків.
А їм відомо ще споконвіків:
простори завойовують нероби,
як нині кацапня низької проби,
аби доїти нації рабів.
Вона й своє перевела нінащо.
А нині суне носа у чужі
корита. Перемоги – міражі.
Вона сама конає, як ледащо,
ковтаючи останні рубежі,
але і їй уже не буде краще.
Їй і самій огидні байстрюки,
манкурти, яничари, охлократи,
не відаючі, де є їхня мати...
Весна минула. Де бойовики,
готові безоплатно все-таки
за неї, окаянну, помирати?
[i]* – (діалект.)боїться і лякає одночасно. Властиве для худоби.[/i]
** – мається на увазі гнівний критикТараса Шевченка В. Бєлінський.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525886
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.09.2014
[i]« Повторення – мати навчання»[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/usrpoemsadm.php?id=514525
ІІ
Знову двері відкриває школа.
Люди все ще п’яні без вина.
Всі танцюють, бо уже навколо
закружляла вихором війна.
Поки там люстрація чи буча,
треба до парламенту пройти.
Перемога буде неминуча.
Грайте марші, Господи, прости.
Досі не цурається народу
наша Батьківщина ні на мить.
Юля буде доти за свободу
доки Надя в небо полетить.
У Олега лопає кар’єра.
Він і не фашист, і не Кличко.
І у ролі іншого прем’єра
поки-що лідирує Ляшко.
Фронтовик по імені Арсеній
імітує рух туди й назад,
наче ця прем’єра не на сцені,
де усе буксує влада Рад.
Все линяє, та не дуже швидко.
Треба поміняти весь народ.
Комсомольців поведе Тігіпко –
крок вперед і поворот.
Петя взутий і не майданутий,
із народу дурника не клей.
Ти не перший витязь на розпутті,
у якого шанси не о’кей.
Олігархи, вірні «кацапєту»,
дайте Україні на п’ятак.
Ще остання пісенька «нє спєта» –
ані полонез*, ні краков’як.
Волонтери, розширяйте коло,
бо нема надії на базік.
Хто сьогодні не піде у школу,
залишається на другий рік.
* – [i]мається на увазі полонез Огінського «Прощання з Батьківщиною»[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525598
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 24.09.2014
[i]« Мы не несем ответственность за транслируемые передачи
и проблемы вещания канала»[/i]
ТРК «Культура»
І
Усе на роздоріжжі Україна.
І репає в агонії земля,
як вся її система двопартійна
із рупора колоній москаля.
Одна ідеологія – «рашисти»,
а інша – це «бандерівська рука».
Читай: по ліву руку – комуністи,
по праву – олігархія і К-а.
І замовляє музику багатий,
а споживає опіум дурний,
тому що бідний...
Є і цирк безплатний,
і діалог приблизно ось такий:
[i]– Але нема і духу тої сили,
якої так сахається совок...
– Але віками націю косили
сума, тюрма, дороги і могили...
– Але не відступає ні на крок
відома теле-радіо-команда...
– Але слухач – із ротом на замок...
– Але нема достойних слухачів...
– Але – війна, агресія і зрада,
і пута, і неволя – пропаганда
ворожої колони москалів...[/i]
І скільки тих [i]але[/i] у нашій бучі?
Пручається знесилений вампір
недавно ще «єдиний і могучий»
біблійний звір.
Але і до сих пір
жало змії, не вирване ведучим,
з усіх джерел отруює ефір.
ІІ
Я агітую за життя до смерті,
за ясне сонце, за сіяння дня...
Чому ж перемагає кацапня
і помикають нами люті черті?
Чому у мене вибору нема
од віку установленого Богом,
і насуває з півночі пітьма,
і правда засинає за порогом?
А це тому, що виродки яси
у нації моєї вкрали Слово.
А це тому, що відібрало мову
за маслаки і кусень ковбаси.
А це тому, що бестії орди:
сугестії, хамелеони, змії –
з одного боку,
...з іншого – німіє
оте нове, і лиш вряди-годи
товче у ступі дзеркало води,
з якої аж обвис язик Росії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525561
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 24.09.2014
І
Ми – за служіння нації, народу,
та у борні за щастя і свободу
і ці путі торуємо не там,
де у шуканні течії і броду
новації поезії бомонду
слугують, ну хіба що, небесам.
Але живемо, наче, не на дні.
А люди гинуть, тануть у тіні́.
ІІ
Інтрига побутує на обмані.
І поки дух звитяги не помер,
ідемо у майбутнє. У тумані
ще невідома істина тепер.
І що було і буде – не байдуже.
І поки є ще сили – стоїмо́.
Дарами володіємо не дуже,
але за волю душу віддамо.
ІІІ
Уже не хочу бачити тебе,
коли не біля себе уявляю.
І гасне день, і небо голубе
осінньою палітрою линяє.
Твоє своє усе мені чуже.
Полуда дня оманою упала.
О, інше небо не убереже
мою осінню істину зів’ялу.
ІV
Неумолимо насуває ніч
із далини минулої неволі,
і не жаліє голову із пліч
зачаєна опричнина юдолі.
А із Росії все іще, – ла-ла.
Її неправда, а могили наші.
І очі двоголового орла
налиті кров’ю. І регоче Russia.
V
І убиває в небі ідіот
ознаки Homo і ім’я – народ,
моє минуле і майбутнє наше.
Надії мало, що чекає – краще.
У небесах дрімає Саваот.
Під небесами мало що нового,
окрім до болю свого, неземного,
ім’я якому – вічний патріот.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525401
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.09.2014
І
Немає крил, а мусимо летіти.
Куди? Не знаю. Був би зореліт,
то десь туди, де за межею світу
існує інший ілюзорний світ.
Туди ніхто не відає дороги,
а мудрий не вигадує кінця.
Одна вузька стезя веде до Бога
і безліч їх у нашого Отця.
ІІ
Конає вік, та не минає диво
націленого в душу почуття.
Нікого не любити неможливо
і це є аксіомою життя.
І не важливі докази напоказ
у плині головної течії.
Ручай душі утілює той образ,
який несе до гавані її.
ІІІ
Але коли, рокована на муки,
як одіяло тягне край землі
на себе, обрубайте всі жалі,
як мумії закостенілі руки.
У неї храм – казенний мавзолей,
молитва їй – базікання у залі,
вівтар її – мамона і медалі,
ікони – тіні вичахлих ідей.
ІV
Немає у фантазії межі.
Усупереч ідилії душі
дієсловами мусимо стріляти,
збивати їх мішені нальоту,
руками жар неволі загрібати
на обраному долею посту...
А що мені на ворога підняти,
як не велику ненависть святу?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525324
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 23.09.2014
І
Ура! – чи що?
Не знає патріот,
чи раді люди, чи не дуже раді,
що нібито не Рада, а народ
замилює невинні очі правді.
Глядіть сюди, домашні вороги,
несамовита притча «во язицех»,
що ладна нас косити до ноги,
аби запанувала Раша ницих.
Ви, мічені рокуючим перстом,
осліплені жагою і баблом.
Служили ви бандитові при владі.
Чому ж тепер, коли прийшла пора
отримати від вашого добра,
не глянете ніяк у очі правді?
ІІ
За марні смерті відповість – Ніхто?
Але нема на відповіді часу.
Усе одно повторять сто по сто
за переможні відступи АТО
і тимчасові успіхи Донбасу.
У вас немає мудрості знання,
що розум дикуна стає мішенню,
що вилізає боком зайва жменя,
що очі вилізають вам щодня,
обмацуючи трупи навмання
і у мари кощавої кишеню.
Тебе не заховає у Кремлі,
несите плем’я іншої землі,
бо у імлі ночує ця почвара.
Тобі не досягнути до небес,
де вічний дух у нації воскрес,
а на рабів чекає Божа кара.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525175
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 22.09.2014
І
Існує нібито сім’я.
Усі далеко і високо...
А як буває одиноко,
я згадую:
–[i] Це ти?
– Це я.[/i]
І в цьому істина проста.
Звела нас доля на години
а залишила
...роковини
і ледь опалені уста.
І цілий рік – рука в руці,
коли у лічені секунди
ми дихали на повні груди.
І погляд вічності в кінці.
І як русалки у ріці,
тебе ніколи вже не буде.
ІІ
За ланню не полює Артеміда
і Аталанту не жене Актей.
Данайцями забута Енеїда,
у Пенелопи – милий не Еней.
У віщі сни являється Медуза...
Але ніколи не явилась ти
як інколи повинні давні друзі
луною не почутого, – [i]прости.[/i]
Нічого проти вічності не маю.
Але не уявляю на землі
оази у пустелі, у імлі,
що краща від існуючого раю.
І як у пеклі, серед ночі, часом,
ота Горгона...
[i]– Господи, боронь, –[/i]
і, як ласо, охоплює щоразу,
і опікає душу, як вогонь.
Але у діалозі мало дива:
– [i]Ти хто?
– А ти?
– Я вічності зима.[/i]
Її і заглушити неможливо,
але і чути сил уже нема.
І приступом глухої ностальгії
охоплює забуте почуття...
Але туди немає вороття.
І туманіють силуети мрії –
у юності утрачені надії,
у вічності украдене життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525078
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 22.09.2014
Великий Боже, де Ти є єси?
В ім’я Марії і святого Сина
спини оцю руйнацію краси.
Невже майбутнє звіру віддаси,
а я у дикій оргії загину?
Одвічний охоронцю доброти,
убережи від зла своє творіння.
Не випробовуй нації терпіння,
яка сьогодні, Господи прости,
визбирує розкидане каміння.
Прости за нами скоєні гріхи
в невідані дарованої волі.
Не цінували того, що віки
відстоювали вої-козаки
і гнали супостата в дикім полі.
Всесильний повелителю небес,
візьми на прив’язь спущеного змія,
пошли пророка, ангела, месію,
аби цей світ лукавого воскрес
любов’ю віри і вернув надію.
Урозуми розпусницю Росію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524920
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 21.09.2014
[i]« Биття визначає свідомість...»[/i]
Перефразований афоризм
Немає муки каяття,
та настає, буває, втома
і від ума, і від биття,
коли усі неначе дома,
але не радує знайома
усім пародія життя.
Хіба ми знаємо, чого
і ради кого, і кого
самі ось ліпимо із глини?
Але уточнюю картину, –
щоб на гарячому його
застукати у ту хвилину,
коли заслужить батогом.
Ой є ще патріоти шлунку.
Немає дітися куди,
коли до нашого рахунку
вони намітили ходи,
научені і поїдати
не ними рощені плоди,
і кожуру порозкидати,
лишаючи свої «сліди».
Їх операції ума
не вище – два по два чотири.
Не буде Україні миру,
допоки пахне Колима,
де Ліліпутії нема,
ані, – [i]ла-ла[/i], ані сатири.
Навколо мене, біля нас
гарцюють дарвінські примати,
яких потрібно обирати,
яким несила повсякчас
духовну їжу подавати.
Життя [i]підсовує свиню[/i]
або готує западню,
яку совок [i]не доганяє.[/i]
А біс роздмухує меню,
як вітер полум’я вогню,
який не гріє,
та –
палає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524853
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.09.2014
[i](Новостанси) [/i]
І
Сіяє сонце волі у імлі,
і люди йдуть, нагнуті до землі
її тяжінням гніту і недолі.
Зіяє безнадії пустота,
але позаду темрява густа
жене кудись невольників юдолі.
І мусять і великі, і малі
долати опір, зціпивши уста.
ІІ
В урочий час людей лікує мрія.
Нема-нема, тай гляне із люстерця.
Кінця немає, поки є надія
у глибині негаснучого серця.
Не ти, то інший загартує крицю
і поведе озброєних до герцю.
У вирії не гине фенікс-птиця
і попелом земля не обернеться.
ІІІ
Це запорука виграного бою
напередодні світлого причастя.
Нехай не кожен піде за тобою,
але не за горою наше щастя.
Не за морями зорі Ойкумени,
не за лісами – русичі і вої.
Є ще рідня у тебе і у мене,
яка уміє гартувати зброю.
IV
Яка уміє битись до останку,
яка не тоне й не горить у танку,
яка не зрадить і не обмане́,
і не готує нам удар у спину,
і у бою за те, що я людина,
не розриває кігтями мене.
Це воїни у полі, що єдині
і не одні, кого біда мине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2014
Ну от.
Живу.
Не пишу.
Не малюю.
Удачі служу як на засланні.
Але, коли з війною не воюю,
то як, буває, легшає мені.
Іду у ліс, на галяви, у хащі.
Яка краса!
Я вільний чоловік.
Яка робота?
Дні такі пропащі,
що втрачене не вернеш і за рік.
На носі – осінь із її сльозами,
і юнкою-берізкою із меж,
і багрянцем невигаслих пожеж...
Палають вишні.
Як дійти до тями,
коли таке примариться ночами?
А як проснешся, де її найдеш?
Теоретично я люблю цю пору
і уявляю, пройдене давно.
Немає часу глянути угору.
Минає осінь. Буде холодно́.
Але не ронить осінь падолисту.
Її [i]гаї[/i] для неї не [i]шумлять[/i].
[i]«Стоїть гора високая…»[/i]
…і лиса.
Рубають ліс.
Тріски усе летять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524672
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.09.2014
Зі сходу насуває западня
і виродки пропащої родини...
Не дай то, Боже, як зима прилине,
дізнатися уже на схилі дня,
яка вона – ота лиха година.
Буває залунає із пітьми
мелодія утраченого щастя
і думаєш, – о, як цей світ мінявся,
і як давно із милими людьми
я на ясній дорозі зустрічався.
А то, буває, наче первоцвіт
неуловимо літеплом повіє,
і оживає віра і надія,
і даленіє веремія літ,
де за неволю і лукавий світ
воює з Україною Росія.
І усіває поле не зело,
а полум’я палаючої днини...
Лихої неминучої години
чекає із минулого село.
По два боки стоять добро і зло.
Немає
золотої
середини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522393
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.09.2014
Є вічні народи. Є копії,
як демон і ангел зорі.
І знищити нас – це утопія.
Росія не вища, допоки є
наш пуп у найвищій горі.
Літали й над нами супутники,
носили і нас кораблі,
та правили нами безпутники,
являлись незвані і тут таки
щезали, як таті, в імлі.
Були і таланти брехливості,
та й досі ще є, як на гріх
намісники нашою милістю,
що рівень своєї значимості
поставили вище усіх.
Уїлись у серце опричники,
що хочуть крові, як ропи,
і їхні таємні поплічники,
свої православні язичники:
усякі попи і пупи.
У небі робили окраїну
з руків’я земної осі.
І пупом рекли себе каїни.
А без України нема її –
Росії у межах Русі.
Нема і не буде, – [i]ату її! [/i]–
замішаної на крові
у Чуді, у Мері, Москві –
то п’яної і непробудної,
то надто високо заблудлої,
як лисина на голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522354
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 09.09.2014
У котрий раз гуманістична Раша
з усіх усюд везе своє «добро»:
від Яника – триколірну парашу,
від Жирика, – [i]я мать свою і вашу,[/i]
сіль – у Артемівськ, воду – у Дніпро.
Від Путі – побажання помирати
усім за нього і його бабло,
за те, що Україна – наша мати,
за те, що їм не хочеться за ґрати,
і щоб Росії в Раші не було.
Аби була війна і конвоїри
украденого й іншого добра –
вонючі трупи вигиблого звіра,
надію – устаканити довіру
і нахлебтатись крові із Дніпра.
Їздові опереткові герої
еліту світу ставлять дубала.
[i]Гуманітарна[/i] місія конвою –
одне [i]ла-ла[/i] із арії орла
за перемир’я засобом розбою.
А людям треба, – наяву, у снах
не чути пла́чу матері й дитини
у ще не завойованих домах,
і щоб рахітик не стріляв у спину,
і ще аби не катував невинних
кацап-чеченець і донський «казак».
А я молю і прошу битий час, –
о, Боже правди, о, пророки націй,
оракули земних реінкарнацій,
надію дайте – жити хоч би [i]раз[/i]
без конвоїрів і такого миру,
коли вмирають за любов і віру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522212
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.09.2014
(Пародія на вірш Олекси Удайка
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509400)
[i]« Набридли засоби для чоловіків, які не працюють»
[/i] Із реклами
Проснувся… Місяць. У вікні – весна,
а може й осінь. І не доганяю,
чи то вона, а може й не вона
на мене так спокусливо чекає?
Доторкуюсь її тоненьких ніг,
аж мозок хрускотить попід волоссям.
І думається, – [i]ех, якби я міг,
то й не таке мені ще приверзлося.[/i]
Але тепер, який із мене толк?
На відстані руки – колись шалений
дрімає непробудно колосок,
немов листок фіго́вий і зелений.
І раптом – наче в голові дзвінок.
Стрибаю в шафу, все беру на клямку.
І знову – серце вроздріб на замок.
Я допиваю краплі валер’янки.
Таке життя, як мовиться, не мед.
Але і цього виявилось мало.
Реальна жінка з бюстом метр на метр.
І я мов гнус, забивсь під одіяло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522041
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 07.09.2014
[i]« Прощай, немытая Россия,
страна рабов, страна господ…»[/i]
М. Лермонтов
Good bye, unwashed our Russia,
країна хамів і рабів.
Ніколи не була ти наша,
а відтепер і поготів.
Травись добутим нашим газом,
давись украденим баблом,
але не сподівайся разом
ні в Києві, ні «за бугром»
сидіти за одним столом.
Конай, тюрма усіх народів,
колос на глиняних ногах.
Як чорна притча на устах,
упадеш каменем у воду
і перетворишся у прах.
Прощайте, блазні навіжені,
і ти, утопія на сцені,
невиліковна як більмо,
і на захопленій арені
найбільше світове гальмо.
Умита кров’ю молодою,
доточуєш свої роки,
але у чаді параної
твої месії і ізгої
прокляті будуть на віки.
Хамелеони із Росії,
не порятує мімікрія
продажних душ подвійне дно.
Уражена, як язва світу,
твоя годована еліта
на ладан дихає давно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522010
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.09.2014
[i]« Терміново»[/i]
З газетних шпальт
І гоноровий істину шукає,
чому не утішає сонця лик,
коли його кебета не сіяє
у омофорі юрмища калік.
Чи то реінкарнацій вічне коло
кидає лютих у немитий світ,
де не існує завтра, а ніколи –
усіх, кого вигонили із школи,
духовно перетворює у лід?
Чи то забули люди про Феміду
і кожен випинається, аби
усе собі в могилу-піраміду?
Іще немає еталону світу,
і творять ліліпутію раби.
Освоюють новітні фарисеї
старі державні храми на крові,
аби зайняти місце в мавзолеї
із мумією ката візаві.
І ось воно реально запалило
на цілий світ вонючий фіміам,
і скаче малоросом ниций хам,
являючи своє нахабне рило,
якому відкривається сезам,
на тому місці, де кури́ть кадило.
У капища доноєвих богів,
у сиві допотопні піраміди,
у пантеон Озіріса й Ізіди
на місце фараонів і царів
їм треба новоявлених вождів,
аби добро не залишало сліду.
І бігають озброєні каліки,
шукаючи, чия рука владика
за порухом ручища КаДеБе.
І в образі диявольського лику,
своєю небезпекою велика,
безлика Русь не пізнає себе.
28.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520086
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 28.08.2014
Людина нібито не винна,
що народилася дарма.
Ніхто не відає причини,
що долі кращої нема.
Так само не по власній волі
лишають люди білий світ,
але своїй злиденній долі
плекають щедрий заповіт.
Усе близьке і неповторне
частіше видиме здаля.
І мелють, мелють часу жорна...
І поки крутиться земля,
немає ще куди спішити –
не доженеш пропащий час,
не надолужиш непрожите
і долі не перехитрити,
яка дається тільки раз.
Хоч можна певно наверстати
хоча б не зроблене торік,
якби свій час не марнувати
і кожну мить не забувати
авансом видане навік.
Очікуємо не реляцій,
а на митарства душ своїх,
коли спокутуємо гріх
у колесі реінкарнацій.
Яким ти був і станеш ким
одна зозуля правду знає,
або наврочить чи вгадає
усе, неві́доме сліпим,
що не повернеться ніколи,
змарноване у суєті,
і що наперекір біді
сміливі переходять поле,
а лише обрані тоді
завершать тріумфальне коло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520027
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.08.2014
Все сказане знічев’я, спроквола
не додає у дебет на рахунку
ані добра, ані лихого зла,
а несказанне, Богові хвала,
у душах сколихне високу думку.
Не намалюєш свіжості роси,
яким би не прославився талантом.
Епітети для опису краси
достойні бути тільки плагіатом.
Але у поті власного чола
ми ліпимо гладущики і свищик,
і навіть Йову доля не дала
в очах Творця піти від нього вище.
Творіння Ягве – і добро, і зло,
замішане на явище із глини.
Як не хвали гончарне ремесло, –
що – на віки́, не зробиш за хвилину.
Як не пильнуй, а зло не промине.
І Люцифер трудився біля храму.
Тому у нас походження складне:
одні – від мавпи, інші – від Адама.
Пройшли віки, які змінили світ.
Народжуються карлики й гіганти
виконувати Божий заповіт:
одні – творити, інші – руйнувати.
Навіяне із товщі вишніх сфер,
і дольному послужить за науку.
Лихе мине, якщо живий помер,
аби минуле історичних ер
служило й неживим для порятунку.
Містичний дух відточує стило
покликаних страждати щохвилини
за наших ближніх – винних і невинних.
Радари душ уловлюють тепло
думок, які лягають на крило
нових ідей у всесвіті людини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519947
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.08.2014
[i]« Ти українець, а я росіяночка.
Дружба у нас.»[/i]
Підтекст до слів Є. Долматовського
Ось так і живемо
У тиші нічній.
І добре окремо
Тобі і мені.
А серце як завше,
Від того болить,
Від того болить,
Що дружба забута на мить.
А наші роки,
Наче птахи, у вирій летять,
І ніколи нам
Оглядатись назад.
І радості злук,
І печалі розлук
Ми все поламали,
Товариш і друг,
А там, де колись
У майбутнє ішли,
В майбутнє ішли,
Тернини тепер поросли.
Не створені ми
Для лукавих ідей.
І та ж поведінка
У наших дітей.
Ми з ними ідемо
Назустріч вітрам,
Своїм ворогам.
І як помиритися нам?
Ось так і живемо,
І тиші нема,
І сонце сіяє,
а в душах – пітьма.
А серце, як завше,
Болить і болить,
І стане за мить
Від того, що дружба ятрить.
А кулі летять,
Ваші кулі у серце летять,
І нічого нам
Оглядатись назад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519897
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 27.08.2014
Є біла Русь, і інших є немало –
мала, велика – там, де нині Рось.
Московська Русь? Такої не бувало,
аж поки Київ не завоювала
орда. Так само й нині. Вже – ось-ось
об’явиться прямісінько у Раші,
де унтер-фюрер лізе auf Berg,
куди ніколи не буває черг.
А хто й коли візьме його на зашморг –
байдуже, чи Гаага, чи Нюрнберг.
Востаннє ощетинився напевно
одвічно войовничий Люцифер.
І сіє ложні історичні зерна,
що все своє Москва собі поверне,
аби пожати аутодафе.
Малоросія рипнулась додому
і князь пітьми примірює вінець.
Але немає блискавки без грому.
І нині ще нікому не відомо,
кому кадило, а кому кінець.
Історія захована у міфах.
Великий Блок і той себе знайшов
у амазонках і у царських скіфах,
А нам – аби наш дух не охолов.
Не ради слави, то заради втіхи
у нас тече блакитно-жовта кров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519712
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.08.2014
Поси́віли ліси. Ось-ось уже і осінь,
і паморозь паде на чубчики отав.
Кочує у луги луною безголосся
зелений шум гаїв і шумовиння трав.
Полудневіє день. Вересневіє вечір.
Отарами туман пасеться у полях.
І манять у полон
хмарин жіночі плечі
з косинкою небес, що падає на шлях.
За рубчиками нив у перкалі долини
згасає далина, і на краю землі
вервечками ключів зникають журавлі
за лінію боїв, за обрії Вітчизни,
украявши душі моєї половину,
курличуть тихий сум і голосні жалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519537
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.08.2014
А у мене така поезія,
що не кожному у дорогу.
Ще далеко до Полінезії,
до Гогена і до Ван-Гога.
І все ближчає до історії,
і даліє від істерії.
Запитаєте нині, – [i]хто ми є?[/i]
Може, пасинки у Марії?
Розпинають нас, убивають нас,
і бажають в огні горіти
і не перший раз, і в останній раз,
а ми все-таки Божі діти.
І махновці ми, і петлюрівці,
і бандерівці ми погані,
коли вулиця йде на вулицю,
коли гонять нас окаянні.
Нам приписують і чужі гріхи,
і свої прищепляють гени,
ми воли-бики, ми і дурники,
ну а ми таки все блаженні.
Нас і мінами, і гранатами,
ну а ми усе – кулаками.
Воїн задники не лизатиме
ні чужим братам, ні своїм панам...
То не гнівайтесь і пробачте нам,
як піднімемось козаками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518328
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2014
І на діалоги мало часу.
Пасажир – у водія авто:
[i]– Ну і що там чути із Донбасу?[/i]
А йому у відповідь, – [i]А ТО.[/i]
Надокучили пусті розмови
і заіржавілі якорі.
Є «Айдар», і є уже готові
українські – наші – гайдарі.
Сатаніє фурія Росії
і удар готує кожну мить.
Висить Анька, як медаль на шиї,
[i]– Яня, хайль! [/i]– Чеченя верещить.
Охололи півні-комуністи.
Їм одно – комуна і тюрма.
Петя тупо не бажає сісти,
а Адаму сідала нема.
І немає Україні волі.
У Європу ще тотальне, – [i]зась.[/i]
Гегемони знову на престолі.
На́що їм та місія здалась?
І реформи, і АТО зависли.
Все на рівні вичахлих ідей.
Путія оскоминою кисла.
Їй усе – росою між очей.
Щось непевне стало із рікою,
у яку не ступить Геракліт.
Зачиняє шлюзи за собою
і Європа, і лукавий світ.
Об’явились зеки майдануті,
заблищали долари й наган.
Гойда Рашу.
Ай да Ліліпутя!
Запалив у Києві майдан.
І на кого треба нарікати,
що палає шина і авто?
Що там діють пекла кандидати?
І лунає вибухом, – [i]А ТО![/i]
Генофонд, урізаний смертями,
не уміють берегти сини.
І не видно ще кінця війни...
На поталу кинуті вождями
дорогими юними життями
все ще платять винні без вини.
08.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518253
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2014
Минає час і день за днем
не додає мені до стажу.
А я ще граюся з вогнем,
чого нікому не пораджу.
Є недосяжні міражі,
куди не долітає скерцо.
Літами виметене серце
стоїть на варті у душі.
А я усе у неофітах.
Не надокучили мені:
і якорі на мілині,
і незнайома Афродіта,
і ненав’язливий оброк,
і у пісочниці пісок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518149
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 18.08.2014
Світає. І немає сну.
У одіялі грішно щулюсь.
А може лірику утну,
аби ліниві усміхнулись.
Кому за чим, кому куди,
а я святкую потягушки,
коли без порції води
не відірвати від подушки.
О, півень піє! О! Дует…
І на стіні кує зозуля,
неначе тут не я поет,
коли на черзі тема – муляр.
Але дотягну до семи.
Ще літо. Нічого втрачати,
а там уже і до зими
рукою тільки-но подати.
І хай радіє ка-цап-ня,
що я її не зачіпаю,
коли нічого, крім спання,
животворящого немає.
І хай не плачуть матері,
що їхні діти ще воюють,
і що сьогодні до зорі
когось із рідних не почують.
Угомоняться діячі,
а там уже і засвітає,
коли нічого уночі
на нервах
терткою
не грає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518138
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.08.2014
***
Чого на інших нарікати,
коли самі і – ой, і – ай!
Ей, генерале, годі спати!
Бійціі уміють воювати,
а ти набої подавай.
***
День іде, а от життя минає,
ніби обминаючи мене.
І ніхто не відає, не знає,
чи мине і пекло в цьому раї,
поки божевілля промине.
***
У школі ще обділені й забуті,
із двієчників стали пацани
дияволами Сходу і війни.
І мутять воду «сукины сыны –
во славу неотёсанной страны»
кілок осики тешуть Ліліпуті.
***
Бандиту легка слава – це війна,
де є і перемога, і осанна…
Дарма, що балом править сатана,
зате наука буде не одна…
Нема науки – неуку погано.
***
В зоні лиха – ліпота Растреллі…
І прем’єр, обтріпаний мов скеля,
все поставив на автопілот.
....................................................
[i]« І радіє, і ридає весь народ…»[/i]
....................................................
Ці висоти ще йому не стеля,
на яку удатний патріот.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516820
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 10.08.2014
Війною очищається народ.
Усі святі, а я грішити мушу, –
[i]брехні потрібно затикати рот.[/i]
О, скільки їх – обмежених істот,
які руйнують і тіла , і душі.
Вони ще є. Учаділі в диму
ворожі голоси і підголоски
підспівують відомо їм кому…
Ви хочете усі на Колиму?
Туди вам і дорога, відморозки!
Ви чуєте? Це вибух, ...і луна.
Але глухим і «ехо» – не погано.
У всіх серцях відлунює війна
і пише,– [i]рани, рани… Рвані рани…[/i]
І тільки додається сивини.
Сини Вітчизни – матері-вітчизни –
ідуть за неї в полум’я війни,
і чути дзвони жалоби і тризни.
Земля гуде сиренами тривоги,
і ледве чути стогін перемоги,
де падають бандерівці-сини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516724
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.08.2014
[i]« У цьому черствому скрипучому світі
тільки любити тепер екзотика.»[/i]
Ліна Костенко
Сонетами не подивуєш світу.
Все більше роздувається сюжет.
Сіяючий коловорот орбіти
і на війні оздоблює поет.
Ось-ось і лусне оргія братання,
коли війна зруйнує до основ
останки тої віри, що остання
удавиться обіймами любов.
Життя театр. У масках наші лиця.
Але не за сценарієм Творця.
І не дивує інша таємниця, –
[i]як ще існують люблячі серця?[/i]
Він все воює, а вона чекає –
пара-нормальне явище, але
у патріотів інколи буває
не, – [i]ла-ла-ла[/i] і не, – [i]оле-оле[/i].
І він іде в атаку ради неї,
і відступає також за одну,
за ту єдину...І за цю ідею
він і у чорта виграє війну.
Його діждуться і дружина, й мати,
і поцілують, і омиють кров...
І поки є набої і гранати,
він буде воювати за любов.
Хай убиває люте зло і зраду,
нехай стають героями сини.
Колись усім відкриє голу правду
сучасна філософія війни.
Знімемо маски. Війни – це не шоу,
коли у вир затягує любов,
аби кармічно народитись знову,
якщо у парі з іншою пішов –
зі смертю і розлукою
до раю.
Тоді і запитання відпадає, –
чому немає світові кінця?
Якщо війна веде по манівцях,
екзотики на світі не буває,
хіба що разом
люблячі серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516574
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.08.2014
Пішла орієнтація на осінь.
І вірші, як не вивчений урок, –
крок не туди – і напрямок емоцій
міняє наше річище думок.
Воно міліє у гарячу спеку
і глибшає у повінь почуттів,
у течії утопить небезпеку
і прориває греблю ворогів.
А далі – обмиваємо медалі.
Чужа догана – воїну хвала.
Війною ми гартовані. Зі сталі!
У полум’ї шукаємо тепла.
Така пора. Іде за літом осінь.
Пережили дощі, пройде і[i] град[/i].
А потім порахуємо курчат…
На в’януче не вистачає злості,
минулорічне застує і досі,
але ось-ось і буде листопад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516547
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.08.2014
[i]« І демони, вигнані Ісусом з біснуватого,
переселились у стадо свиней,
а ті кинулись з крутого берега
тай потонули у морі…»[/i]
Євангеліє
***
Питається, – а де беруться Путьки,
коли давно розвалена «страна»?
Ой, риється свиня і не одна!
А що удієш там, де всі прибутки
дає примара з іменем – війна?
***
Гуманітарний коридор
минає поетичні тропи,
Які епітети? Терор.
Коли дві паці, – [i]опа-опа,[/i]
не допоможе семафор.
***
Які непересічні рила
колаборантів і хапуг!
І кожне дивиться за Буг.
І свині землю поділили,
то що ми хочемо з бандюг?
***
Яка вона ота нечиста сила,
не знає й гуманоїд еНеЛО.
Та мова не «за роги», а про шило,
яке ще не засилене у рило,
яким усюди тикає Х??ло.
***
Яка любов, якщо навколо – муки
і скаляться сугестії імли –
рогаті свині й виродки-орли?
І як далеко ще до тої злуки,
якою ми пришестя почали.
***
Чим зло дурне, то тим воно і бідне –
відомо і у Африці коню.
а тим, що творить лиш собі подібне
я не хотів образити свиню.
Тому не допікайте за меню,
або за те, що стриматись несила.
Не я один шаную кацапню,
яка сама собі усе нарила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516402
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 08.08.2014
Поки осінь, то уже й – по літу,
хоч далеко ніби до зими.
Чи заснемо? Чи проснемось ми
у ясному азимуті світу?
Станцію із назвою – Весна,
пристані, якої не буває
ночами у мріях, і у снах,
і у тихій гавані шукаю.
Біле срібло коси золоті
заплітає і сльозою кане…
Може в суєті і самоті
не застане зопалу неждане?
Тільки б не проспати уночі
тихі думи і слова урочі,
і у очі візії жіночі.
Не біда, що місяць угорі
буде усміхатись до зорі,
а лиха біда закриє очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514792
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2014
Ми, уже доведено, не Раша
і не малороси-холуї,
що були охрещені, як наші:
і чужі, і інколи – свої.
Нас немає, поки їх багацько:
йорнутих, обманутих і злих.
І тому панують Путьки-бацьки,
поки ми воюємо за них.
Ми як помело у естафеті –
з рук у руки все передають
Кобі – цар Микола, Каті – Петя,
поки всіх до ручки доведуть.
Не дістались тільки Ліліпуті.
Комплексом поранене дитя,
тикає у сторінки забуті
наше незалежне майбуття.
КеГеБісти – це відомі півні.
Бачили, як тупає кугут?
І у кого сила не на рівні,
ця личина буде тут-як-тут.
Так і Путьку на лихе тягнуло
ще коли цькували у дворі.
Виросло у джинові минуле.
Де ж казитись, як не на горі?
З резидента сів у президенти.
Ну, а далі, що там не було?
І за це фанати і студенти
охрестили коротко, – [i]Х**ло[/i].
Осідлав собі усі простори
у скафандрі і у літаку –
сушу, і моря, і Фанські гори –
все, що кукурікає совку.
Всі йому у Думі аплодують.
Все-таки диктатор, як не є.
І душі не чають, і не чують, –
[i]копія Рішара й Депардьє.[/i]
Переплюнув ката-супостата,
бо мораль для нього не устав.
Кращий друг у сина того тата,
у якого голову знімав.
Словом, без обмежень і ліміту
пре вперед, як будь-який балбес,
то собі поуправляє світом,
то, буває, спуститься з небес,
і тоді опудало вселенське
Гебельса цитує по-німецьки,
має пілотажний епатаж.
[i]Ла-ла-ла[/i] роялить молодецьки,
наче тінь єфрейтора пейзаж.
І в ажіотажі молодиці
теж готові на усё, що є,
бо оратор, судячи по пиці...
А у ДееНеРі є столиця,
де сватами мафія стає.
Буде ще одна карикатура
на велике наше СеРеСеР.
У утробі чокнута натура
випирає зовні аж тепер.
Пожалію ближнього. Дай, Боже,
хай його умиє у святі
кров, що ним пролита у житті.
А коли займе чортяче ложе,
хай «мінує» все, на нього схоже,
Путьками утикані путі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514664
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 31.07.2014
[i]« Это школа Соломона Кляра,
школа бальных танцев, вам говорят…»[/i]
Л. Агранович
І
[i]Заспіваймо пісню веселеньку[/i]
на такий-сякий євро-мотив, –
українців біля влади жменька,
та зате багато москалів.
Це є школа кожному відома,
у якій «розводять котенят».
Пацани усі сьогодні дома
і немає пари у дівчат.
Пощезали коміки царьові
і ніхто не застує ніде.
Лапоть Раші муляє до крові,
поки всі танцюють Пу-де-де.
Кавалери всі недоторка́ні,
кожен себе має за гуру,
і немає виходу у Ані,
як іти у радниці Петру.
Комуняку просять на гілляку
в парі з регіонами братів.
На Адама вішають собаку,
та немає кворуму катів.
Виступає Юда Сімонєнін
і у Рашу кличе на парад,
як учивсь у Каутського Лєнін, –
[i]«кґок впіґёд і два назад».[/i]
Дама обирає кавалера.
Лицарі готові на дует
за одну годину до перерви –
шах назад і – в туалет.
Генерали у своїй тарілці.
Та який упертий це народ!
Все тупцюють на одному місці –
мат вперед і – поворот.
Тушка з б’юстом, топайте до танцю.
Це не –[i] Будьмо! Гей! [/i]І – на парад.
Кожній дамі буде по обранцю,
поки розтудитвою назад.
Спікер каже, – [i]не вертіть кормою,
ви не бригантини на ходу.
У Росію – рано чередою,
я вас у Європу поведу.[/i]
Це є бурса західної Раші,
у якої все собі на зло.
Тут сидять за інтереси наші
і пакують «общеє бабло».
Найпалкіші коміки-артисти –
телешоу зір і поетес,
флібустьєри і авантюристи
мають меркантильний інтерес.
Ангеліна і Genosse Putia
із Оландом п’ють на брудершафт
за Європу і її майбутнє
у прицілі із ракетних шахт.
Вова й Міха скачуть [i]опа-опа,[/i]
клацають зубами мегафон.
Слухає Америка-Європа
на каналах Рашії шансон.
Лаврик, Зюга, Жира і Матрьоха,
не робіте Таврії фасад.
Ваші банди поріділи трохи –
ні вперед, ані назад.
Вітя перший топає у Сочі,
поки Україна не Ростов.
Хай йому там повилазять очі,
поки у Гаагу не готов.
Вітя другий бігає за друга,
бо у нього місія така.
Поки Петю оберуть удруге,
треба научитись гопака.
Вітя третій, не бодай «свободу»
і на правий сектор не пеняй.
Всі танцюють ніби для народу,
тільки голоси давай-давай.
– Третій лишній, нє мутітє воду,
наче і у мерії пожар.
Поки Юля буде за свободу,
це ще не нокаут, а удар.
І не треба мафії радіти.
У офшорі їй життя не мед.
Не минає санкція бандита –
дві шаги наліво, і вперед.
Регіони, ваші інтереси
це останнє [i]па[/i] у москалів.
Поки вам заплатять ваші пенси,
Юда енний в Ялту полетів.
Дами мліють, адже регіони
возять їм джигітів із Чечні,
а у Раші є нові закони –
газ – вперед, а Крим – ні-ні.
Азіати, поверніть державі
крадений бюджетик у суму.
Ви колись утопитесь у славі,
бо народ голодний – не Муму.
Все проходить. Все колись минає.
Кожен екс у гречку відходив.
Та коли «покріщення» немає,
він таки «счіслівий», щоб я жив.
Це є школа майже наодинці
бити окупантів-ворогів.
Невеличка жменька українців
тут екзаменує москалів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514525
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 30.07.2014
[i]« В эту ночь решили самураи
перейти границу у реки…»[/i]
Б. Ласкин
На границе с Украиной тучи,
и решив, что он козырный туз,
неказистый Боба Лилипутин
стал стеной за рухнувший Союз.
И разведка доложила точно,
что ему, как лидеру, хана,
если вдруг на западно-восточной
не начнётся братская война.
Яня Урка на престольном троне,
удирая шефу доложил,
что наличных сотню миллионов
он ему на память одолжил.
И имея лишнюю заначку
и соседей, щедрых на калым,
Лилипутя, руки не испачкав,
одолжил на время Раше Крым.
На границе тучи «майдануті».
Пахнет изотопами войны.
І поют осанну Лилипуте
корифеи «ёрнутой страны».
У прицеле и у перископе
приоткрылся западный сезам.
Все себя увидели в Европе,
а она ответила, – «вигвам».
Идиоты и сепаратисты
закричали, – Рашия взяла.
Колорады и авантюристы
ожидают выхода Ла-ла.
В Думе снова рукоплещут наши
за раскол позиции у нас.
Вся Европа – завтра будет Раша.
Одевай, братва, противогаз.
Из Кремля командует заочно
мировое пьяное х**ло.
І макака доложила точно,
что у небе сбила эНэЛО.
Не хватает зла на остолопа.
Все ему, как масло по губе.
«Кацапнута» кое-где Европа
обещает санкции себе.
Исламисты ожидают сало.
Будет мало, подвезут ещё.
На границе пламя засверкало
и народу стало хорошо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514325
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 29.07.2014
[i]« На зорі становлення основ того, що тепер називають освітою,
успішних учнів називали [b]уками[/b], інших – [b]неуками.[/b]
Звідси виникла одна із версій походження самоназви Україна.»[/i]
Із наукових джерел
Нас уже учили всі.
Є ази́, і веди, й буки...
Споконвіку на Русі
є і неуки, і уки.
Учить, учить нас орда,
учить майже без перерви...
І не горе, то біда
у людей сотає нерви.
Учать залпи, і бої,
і ракети, і «Катюші».
Вже і неуки свої:
«Ой, рятуйте наші душі!»
Голова іде кругом.
Скільки їх усіх довкола!?
У прицілі наша школа,
небеса, аеродром...
Двоголовий косоокий
роз’яривсь на всі боки.
Чом історії уроки
не зубрили, неуки?
А орел усе клює
наші очі, руки, вірші,
поки лихо нами пише...
І...
Уваги не стає.
Поки бачиться своє,
рідко помічаєш інше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513809
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 27.07.2014
Баю-бай, моє дитятко,
слухай мамині пісні.
Полетів у казку татко –
так буває на війні.
Люлі-люлі, мій синочку,
за майбутнє не журись.
Твій татусь у холодочку.
Ще побачитесь колись.
Залишився ти у краї
сиротою, як і я.
Хай малеча виростає...
Тато знає – ми сім’я.
Он і місяць, – [i]люлі-люлі[/i]
засинає горілиць.
Наш татусь у караулі.
Ти на небо не дивись.
Місяченько зорі сіє
за Карпати, за Дунай.
То над нами не Росія.
Не лякайся, засинай.
Не чекай уже лелеки.
Хай до вирію летять.
Там і тато твій. Далеко.
Там усі убиті сплять.
Прилітає тільки тато
у мої жіночі сни.
Каже, –[i] дійте, соколята,
оперяйтеся, сини.[/i]
Наші рани не глибокі.
Спи, кровиночко моя.
Неозорий світ широкий
захищати буду я.
Спи, дитино, люлі-люлі.
Поки тихо, засинай.
Ще не кукає зозуля.
Спи, пташино, баю-бай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512015
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.07.2014
[i]« И сказал мне Ангел: что ты диви́шься?
Я скажу тебе тайну жены сей и зверя, носящего её,
имеющего семь голов и десять рогов…»[/i]
Одкровення, глава 17
Те і злодії не чекали,
яке утнув секіст-бутуз –
у світовому мундіале
продула Юзівка Союз.
І докотились до розбою
передові пролетарі
і з ними виродки-ізгої.
Який народ, такі й царі.
Народ, що вічно голодує,
усій планеті – знак біди.
Із цілим світом ворогує
правонаступниця орди.
Які дешеві заробітки!
У Єрмака нема тайги.
Які зелені чоловічки?
То [i]плаче коник без ноги..[/i].
То обездолені і ниці
руйнують храми на крові.
То яничари, що на криці,
а потім будуть у рові.
Остання вежа Вавилону –
упаде глиняний колос
і поховає у Содомі
все, що краде великорос.
Не порятують ні чеченці,
ані «ліхіє казакі»...
Та горе Україні-ненці,
що в неї діти не такі.
Що у сусідах є Гоморра,
і висисає, як змія,
усе, що їй – одна комора
і усипальниця своя.
Та не вгодуєш того звіра,
що заступає за поріг,
якщо поволі аж допіру
ламаємо десятий ріг.
Московія семиголова
і «тридесятая страна»,
тобою править сатана.
І знати не дано нікому, –
чому дияволу одному
даються різні імена?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511999
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 17.07.2014
[i]– Що то реве і клекоче?
– Черево осатаніле.
– Хто там покласти не хоче
продані душу і тіло?[/i]
Ось і запущені жорна...
Пре на рожон оголтіле,
і остогидле, і чорне...
Де воно – світле і біле?
Поки мотузка ще в’ється,
буде хаос і руїна.
Поки тонке не порветься,
море усім по коліна.
Хай і реве, і гуркоче
небо майбутньої слави.
Та зачаївся лукавий,
знову на кутні регоче –
дуже пожити ще хоче
проти цієї держави.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511787
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.07.2014
Настане час, коли із пазурів
повернуться до Києва клейноди,
якими незаконно володів
одвічний ворог нашої [i]свободи[/i].
І засіяє феєрія дня,
і після двоголового нашестя
мине трикольорова маячня,
і запанує в душах [i]незалежність[/i].
Аби у ейфорії голосів
ефірного і радіо-світів
дізнатися, які ми [i]самостійні.[/i]
Аби розбити дзеркало криве,
і бачити омріяне й нове,
і чути правду, – ми навіки [i]вільні[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2014
[i]« Он еще не старик
И укор молодежи,
А его дробовик
Лет на двадцать моложе»[/i]
Борис Пастернак
Усе, що маю дорогого,
уже немає наяву,
та оживає дежавю
і уміщається в, –
[i]нічого[/i],
коли питають, як живу.
Минуле – гріє,
завтра – лає,
сьогодні – спати не дає,
а пережите оминає
все більше, наче не моє.
Нікому діла до старого,
якому все:
уже, – [i]нічого[/i],
як бистрина на мілині,
аби дожити до полудня,
а далі – прямо у майбутнє,
якщо без нього –
на війні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2014
[i]« Ловкость рук и никакого мошенства»[/i]
Пострадянський трюїзм
Хочу бути і не бути,
і у світлі, і в пітьмі
забувати атрибути
і на волі, і в тюрмі.
Хочу темне і прозоре
на папері і на склі
і на щастя, і на горе
десь у зоряній імлі.
Хочу вірити на слово
і не йняти віри там,
де свободу слова знову
узурпує ниций хам.
Хочу єдності й союзу
там, де підлості нема,
не боятись боягузів,
що кермують до ярма.
Хочу мужності на бочку
у збіговищі совків,
і не скинути сорочку
ради ближніх ворогів.
Хочу бути Оруелом
проти «доктора наук»,
що віншує мародера
на корону лісом рук.
Хочу знати і не знати,
як невинну юну кров
може Каїн проливати
за надію і любов?
Бачу і не помічаю
очі Авеля з пітьми
і нового князя «раю»
межи звіром і людьми.
Відчуваю все і всує,
бо не відаю і сам,
чом і досі ще полює
на Яфета підлий Хам?
І не буду я ніколи
проти ворога один.
Хай квітує Дике поле,
а не «ферма для тварин».
Я і винен, і невинний
у юдолі житія,
що Фортуна не моя,
і кілок у домовину
чи осику, чи соснину
забиватиму не я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511468
рубрика: Поезія,
дата поступления 15.07.2014
Аж зашкалює любов до брата.
Мало гуль набили москалі.
Ну, а далі – нікуди тікати.
І вини усякої багато
мають українські куркулі.
А Росії рідній цього мало.
Місію ще має не одну.
Споконвіку [i]крицю гартувала[/i]
і за шкіру заливає сала,
на яке ще ласі на Дону.
Важко говорити без наганів,
маючи себе за лопухів.
Пощезали лицарі останні.
І такі ми зрадники погані,
і сякі бандерівці лихі.
Наливайка у бику спалили,
Байду почепили на гаку,
у Остапа вимотали жили...
І немає сліду від могили
тих, кого садили на кілку.
Мокселі, і ляхи, і татари
нас ловили на своїй землі.
Ми були нікому не до пари,
та які нам «дарували» лаври
й досі репетують москалі.
Приписали Патерик і Слово,
і варяги їхні на Дніпрі
викладали українську мову,
знали і Шевченка, і Підкову
на Чернечій кам’яній горі.
Тільки от одне було погано,
що Мазепа не любив царя
і що самостійні отамани
берегли реліквії Богдана
і навчали діток букваря.
Сулима візитував до Риму,
Кривоніс Іспанію лякав,
Сагайдачний не боявся Криму,
а Сірко у вигляді калиму
на шаблі Московію узяв.
І Мазепа Карлу милив лижі,
і Виговський пив за Конотоп.
Орлики служили у Парижі…
Це не ті, що двоголові, хижі.
Ці іменувалися, – холоп.
Це брехня, що ми по всьому світу
свій розпорошили кращий цвіт.
Ні наук не мали, ні освіти...
Це всілякі опришки-бандити
закривали тілом білий світ.
Вояки Петлюри і Бандери
це не те, що «витязі страни»,
що заради Раші й еСеСеРу
осідлали танки й бетеери
і роздули полум’я війни.
О, Росія, підло героїчна,
ми у тебе зрадники завжди
тим, що прокляли ясу орди.
А за волю, за Майдан і Віче
хоч залийся, дудлячи «столичну»,
та не потикайсь уже сюди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511385
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 14.07.2014
Чи хоче Рашія війни,
я не питаю у «страны»,
в якої ненависть кипить,
тому що Київ не горить.
Ви запитайте у Кремлі,
де окопались москалі,
чому пустіє на столі,
але воняє по Землі?
Питайте ви у матерів,
питайте українських вдів.
І хай розкажуть їх сини,
чи хоче Рашія,
чи хоче Рашія,
чи хоче Рашія
війни?
Ви воювати мастаки.
Всі знають ваші матюки.
Але у кожному бою
ви убивали «мать свою»,
яка танцює у Криму,
яка забула Колиму.
У всього світу запитай, –
[i]чи Хінді-Раша ще «бхай-бхай»?[/i]
Де міліарди на крові,
які ділили візаві
і вам повідають пани,
чи хоче Рашія,
чи хоче Рашія,
чи хоче Рашія
війни?
І ми устояти змогли,
бо ми не хочемо імли,
де діти падають в бою
за землю Руську – за свою,
бо ми не хочемо, щоб знов
тут воцарився людолов,
бо ми за волю полягли.
А ви за що лягли, козли?
Ви запитайте у солдат,
що під брезентами лежать
і скажуть винні без вини,
чи хоче Рашія,
чи хоче Рашія,
чи хоче Рашія
війни?
Ви запитайте комуняк,
у сук скажених і собак,
в регіональної шпани,
де поховались пахани?
Ви запитайте у Чечні,
як їм живеться по війні?
І вам розкажуть пси війни,
чого приперлися вони.
Ви запитайте у кумів,
у інших екс-багатіїв,
чи не розкажуть їх штани,
чого
нема
кінця
війни?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511281
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 14.07.2014
У врунні́ ярини́
вітер сині волошки колише.
Неозорі лани
перевеслом обняв небокрай,
а над ними Ярило
все вище і вище
усміхається віще, –
[i]чекай
на новий урожай.[/i]
І чекають усі
як із моря ясної погоди.
У ранковій красі
умивається росами Рось.
Десь лунає грозою
осанна народу.
Стоїмо біля броду.
Ось-ось
і діждемось чогось.
Загорає біда
у імлі димової омани.
І потішна орда
головного чеченця Кремля
ріже світ по-живому.
Як тінь ятагана
впала [i]фата моргана[/i]
здаля
на нежаті поля.
У регаті отав
плине поле з варягів у греки.
Облітаючи став,
усідаються біля боліт
угодовані бузьки,
а далі далеко
силуетом лелеки
політ
у зашорений світ.
Журавлі-журавлі,
вам ще поки-що є де летіти.
Допивайте жалі,
щоб не плакала в полі луна.
Оперізує осінь
минаюче літо,
і опалює квіти
війна,
як зима затяжна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511109
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2014
Літо гаряче прийшло.
Став на сторожі лелека.
Літо? Його не було.
Видно, літає далеко.
Боязно, міни летять.
Сонце тремтить у зеніті.
Поки зенітки мовчать,
може не зіб’ють бандити?
Вечір до болю п’янкий,
тільки не пахне мімоза
і перепутав лихий
із канонадами грози.
Літо – осанна весні,
що вимітає потрошку
за терикони рідні
заморозки-відморозки.
Є ще і дощ, і гроза,
та не міняється тема,
поки не будемо за
лінією Маннергейма.
Си́ніє неба блакить...
Літо вивозять наразі
бойовики у КАМАЗі…
В небо путівка горить.
Марно лелека стоїть.
Африка нині в Донбасі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507346
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2014
Війна минає, як на сонці плями
або на сході чорні міражі.
Будують люди і руйнують храми
не де-не-де, а в себе у душі.
А що одна душа на цьому світі,
де ще панують ідоли крові,
і оргіями зла і лихоліття
ласують канібали світові?
Усе – за гроші.
Кожен хоче їсти…
…і пити кров жадають москалі:
і «православні фундаменталісти»,
і волоцюги на чужій землі.
........................................
Воюють ще іуди -отамани
таємно за криваві дукачі
і явно за російські рубежі.
І сплять у храмі мирні християни,
аж поки не прокинуться селяни
і в хід підуть і вила, й рогачі.
Все названо своїми іменами.
Які герої, то така й ціна.
І хто там знає, де чия вина?
Іде війна за велелюдні храми.
Ізгоями і блудними синами
освячена неправедна війна.
Всі пишуть українську епопею,
аж поки дух і прах не охолов
на вівтарях воюючих церков.
Але яка ціна війни цієї,
якщо ціною жертви однієї
стає невинна християнська кров?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507230
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.06.2014
Журба зелена, як з тобою жити
і як без тебе вижити ці дні,
коли не можна ворога любити
за те, що ближні наші – на війні?
Веселе літо, як тобі радіти
увечері і рано на зорі,
коли за волю гинуть наші діти
і сльози витирають матері?
О люди добрі, де мої надії?
Для чого умирає юний цвіт
за кращу долю у юдолі літ?
Чого я вас навчити не умію?
Чому моя душа не розуміє,
чим завинив у Бога білий світ?
06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505353
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 15.06.2014
На перехрестя всіх доріг
ми потрапляємо не часто.
А скільки світлого погасло,
де кликали, а ти не міг.
Щось недобачив, недочув,
проспав чи не звернув уваги
і поклик долі до відваги
нечутним зойком промайнув.
О, Боже, Боже, як далеко
безжурні та безтямні дні,
коли, здавалося, так легко
усе давалося мені.
Неначе всі були щасливі
і ніби хтось когось любив,
і навіть льотри чорнобриві
здавалися найкращі з див.
Та лиш у пам’яті не стерлись
ті найясніші почуття –
нанизані намистом перли
на світлій ниточці життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505337
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2014
На острові неспокою стою,
але подалі від затоки горя
розгойдую недолечку свою,
аби пливла віночком аж до моря.
Ще зійде сонце, спалахне зоря,
та старості нема куди подіти.
Незірваним листком календаря
залишиться моє найкраще літо
з тією, що мов сонце у вікні
і гріла, і сміялась, і манила…
Та й відлетіла…
Я на мілині.
Розсохлись весла,
спущені вітрила,
і тільки обрій мріє вдалині.
Де вітер свище, синє море грає,
манить у вир бездонна глибина,
і що завгодно, тільки не вона
на першій-ліпшій пристані чекає.
Ще може й міг би плисти хоч куди,
гойдатися на хвилі вередливій,
та краще десь завіятись у вирій
до чистої джерельної води,
аби і не тягнуло вже сюди
в обійми долі у стрімкому вирі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505207
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2014
Чи є таке, що кожному належить?
Все нічиє розвіють небеса.
А не твоє тобі – це вічна нежить,
як алергія і тяжка яса.
Ось – Україна, а осьо – Росія.
А їй «усё» Господь подарував?
І досі ще «регоче Борислав»,
як висмоктала наше ця повія,
перетворивши надра на анклав.
Оно – кіно, а ондечки – і преса,
і радіо, і телеопопса...
Але чиї у Раші інтереси?
Дивіться «Ліквідацію» Одеси
і буде вам дешева ковбаса.
.............................................
Якщо на волі не навчився жити
і все життя у вічній боротьбі,
щоб виїхати на чужім горбі,
не зазіхай на іншими нажите.
Уламки від розбитого корита –
оце і все, що лишиться тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505135
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.06.2014
Накуковує зозуля
житія рясні роки.
Зараховує минуле
щастя з легкої руки.
[i]Ку́-ку, ку́-ку,
хай не буде – на розлуку.
Ку-ку́, ку-ку́,
долю кукає таку.[/i]
Як циганка заглядає
за далекий небокрай.
«Многі літа» обіцяє,
поки нас чекає рай.
І оглянешся, буває,
на літа, що утекли,
і ніщо не нагадає,
де поділись і коли.
Тільки поле, і стодоли,
і зім’ятий сивий мох,
де блукаючи по колу,
ми кукукали удвох.
[i]Ку́-ку, ку́-ку,
хай не буде – на розлуку.
Ку-ку́, ку-ку́,
долю кукає таку.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504976
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 13.06.2014
Забулось:
[i]– А-а-а..., була чи не була...[/i]
А нині і собі не пояснити,
чого мене недоля занесла
туди, де я, мов птаха перелітна?
Де все таке невигойно чуже
о цій порі, коли життя минає,
коли і Бог уже не береже,
і є кому любити, і немає.
У вирій – рано. Пізно – до села,
хоч у ярмо ще не бувало пізно,
якщо умієш – солоно і бідно...
І як не є, – [i]була чи не була,[/i]
а доорати ниву ремесла,
хоч і умри, а все-таки потрібно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504830
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2014
[i]«Тут почиє у мирі, у тиші
той, що піснею...»[/i]
Може й воскресне...
Епітафію інший напише
своєчасну, і дуже почесну,
і від імені всього народу
непідкупно, і щиро, і мило, –
[i]не читали його ми і зроду,
та зате хоронили з кадилом.[/i]
На могилі не плакали гірко,
що поклали у землю холодну.
Почепили на паличці бирку
чин-по-чину, зате благородно.
Не даються нам рими, верлібри.
Не вписалися ми у епоху.
Нас потрібно будити калібром,
від якого зашкалює строфи.
І тому не балакали довго,
що ходили, бувало, до школи
і не мали ми свого нічого,
і чужого не брали ніколи,
і любили і ранки, і роси...
І нарешті про нього згадали,
що по світу ми бігали босі,
та не голі...
І ми написали:
[i]«Тут почиє у тиші, у мирі
той, кому пощастило померти...»[/i]
Ми любили тиранів-кумирів.
А чому умирали поети?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504750
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 12.06.2014
У мареві оаз буяє ще весна,
а я іду у літо за тобою.
Лунає у мені мелодія одна
громами і веселкою ясною.
І наче у гаю високо на горбі
гойдають нас дитячі каруселі.
Відлунює в тобі на сонячній трубі
веселе соло краплями купелі.
І де воно тепер те видиво моє,
що розминулось на шляху зі мною?
Та знаю я одне – допоки ти ще є,
мені весняно бути із тобою.
І поки є твої серпанки голубі,
і поки наше сонце ще не гасне,
нехай моя душа купається в тобі.
Хай наше літо ще сіяє ясно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504020
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2014
І друзі є, і недруги таємні...
І як інакше думати, якщо
з білборда
Янус блимає на мене
очима невідомого ніщо?
Корупції не ві́доме святе.
Тому і адвокату супостата
плювати на закони і на те,
кого й за що
наздожене розплата,
кого любити, і куди іти,
і що писати на своїм знамені...
Чи друзі ми, чи недруги-брати –
усі ми нерозлийводи хиренні.
І тільки й того,
що нема коли
чекати суду Божого і кари
за те, що Україну розп’яли
злочинці і убивці-яничари.
Але зате пізнали у бою,
де вороги і що це за солдати,
які за узурпатора-магната
і честь, і душу продали свою,
і хто стоїть за щастя і добро,
і хто воює, поки інший косить,
і хто змію за пазухою носить
та одиниці множить на зеро...
І тільки й того...
Та скрипить перо,
що може й цього
на чужого
досить?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503936
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.06.2014
***
Не лукавте. Це не брат на брата.
Ворог на війні, як на війні.
Зовнішнього ката-супостата
треба неодмінно покарати,
та катують вороги хатні.
***
Ум – у громадянську відняло.
Совість – у тридцяті поховали.
Ну а честі – зроду не було...
Ви, що все ще [i]плямкаєте кров[/i],
ніби дух епохи охолов,
на які ви почесті чекали?
***
Парадигма – зло біля керма
і диктатор – на чолі держави,
у якої зникли закрома,
і війна за те, чого нема –
ось і всі регіональні справи.
***
Все життя у вічній боротьбі –
це і аксіома, й теорема.
Тільки не второпає нікчема, –
[i]подолати ворога в собі
є найактуальніша дилема.[/i]
***
Все Бог дає, та маємо проте
усе, що допікає до могили.
Але якщо обрали щось не те, –
нехай воно буває й золоте,
а маємо таке, як заслужили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503627
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 06.06.2014
Гримить століття. Допікає влада.
Горить в клітинку небо голубе.
Ознаки часу: подвиги і зрада,
тенета Інтернету, барикада...
І інколи у хаосі себе
побачиш тай задумаєшся тихо, –
[i]на що таке знедолене життя,
що тільки де гуде біда і лихо,
за кожного, яке не в’яже лико,
тобі також загрожує стаття.[/i]
І бачиш, – [i]треба так, а не інакше.[/i]
Дивуєшся, – чому чужі отці
оці сьогодні ще неначе наші,
не знаючі березової каші,
кладуть у наші руки прапорці?
За що було поранено і вбито
за інтереси явно не свої
це відчайдушне плем’я посполите?
Чому було не вирване несите –
це жало підколодної змії?
Чому мені не хочеться чужого?
Чого я кажу, – [i]Боже-судія,
чому завжди шукає хтось дурного
і тим дурним повинен бути я?[/i]
Чому я ще волаю, – [i]Бог із вами!
беріть цю владу, як з роси й води...[/i]
Аби вели подалі від біди
і баранів не зводили лобами
за інтереси клятої орди.
І сотні раз повторювати мушу
і прозою, і віршем «на дурняк»
який сліпому вибирати шлях.
Аби не розп’яли невинну душу
і завтра не повісили на грушу,
гартуйте революцію в серцях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501371
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 26.05.2014
Відрізана,
як ворога рука,
гуде паралізована руїна.
Good bye, Europe.
Russia – пока!
Не поминайте…
Наступив на міну.
Я українець –
націоналіст
у сотому, як мовиться, коліні.
Мене убили у великий піст...
І прісно, і навіки, і понині
я на війні.
Моє одне крило
у котрий раз утяте по-живому...
Ти пам’ятаєш, людство, як було
мені стояти проти всіх одному?
Чи ти забуло, як були ми всі
заручниками долі однієї?
Як опинились у одній ясі,
чекаючи агонії моєї?
Ти пам’ятаєш, – я була чужа
в беззахисній жіночій іпостасі.
Стою у черзі до Петра наразі...
Ой, Леле, буде прірвою межа,
якщо постане і моя душа
розп’ятою словами на Парнасі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501332
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2014
Когось уже покликали на небо.
А у осадку – кожен сам не свій.
Як не горюй, а оживати треба,
як не тужи, а ти іще живий.
Не всі [i]уже покликані до паю,[/i]
що поділили наші вороги.
Але від пуповини пам’ятає
жива душа свої поля й луги.
[i]Видумую і пробую творити,[/i]
і уповаю тільки-но на те,
що все моє – це неоплатне мито
за ці літа і літо золоте.
І хай не завойовуються далі,
моря і суші, діти й журавлі,
перед якими я відповідальний
за білий світ, за кожну п’ядь землі.
А у вогонь все підливають масло.
І як не схаменутися, коли
за неминуче дбають янголи,
а за минуле – люди, щоб не гасло
усе, що вчора ще цвіло і пахло,
а нині нанівець перевели.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501218
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.05.2014
***
Усе дається лиш на час.
Минає все і будьте певні –
думки, даровані в натхненні,
не оживають другий раз.
***
В душах умер Бомарше
і за зразками старими
мучить сучасний Руже
думку в новітніх кліше
в такт корабельної рими.
***
Завіявся останній «геній»
що на поета зуба точить.
Упали ідоли зі сцени,
та у поетах всяк Єсенін,
хто Чехова із себе корчить.
***
Музи і естетики посли,
не почує вас далека сакля,
не умиє та остання крапля
совісті, яку ви пропили,
і без мила участь узяли
у такому сли́зькому спектаклі.
***
Коли душа – «ля-ля шерше»,
то навіть і поет-новатор
у модерновому кліше
малює яйця Фаберже...
А пише, звісно, – плагіатор.
***І
Із рук поета маємо планету,
яку нікому не дарує Бог,
окрім епохи генія поета...
Та де ви є, [i]поети для епох?[/i]
***
Читається і казна-що,
і «жесть», і де-не-де туман.
О як я житиму, якщо
в мені вмирає графоман?
***
Велике і смішне, напевне,
не оцінити звисока.
А от величне і мізерне,
хоч
і не варте
п’ятака,
а із історії не щезне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500969
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 24.05.2014
Все нове – це те, що буде знову.
І забули люди, як на зло,
чи хороше тим, що модернове,
чи тому модерне, що було.
Ось і вся і лірика, і Муза.
Щодо революцій –
за узду
у обійми бувшого Союзу
тягнуть все, що дохне на ходу.
Резюме політики неждане, –
уряд не чекає перемін,
язика ковтнули галичани,
а варягу – Таврія взамін.
Далі буде дуже гонорово.
Аж до полонин піде процес,
поки намічається прогрес.
Все нове – це те, що буде знову:
де у вуйка відбирає мову,
у Росії буде інтерес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500940
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.05.2014
[i]« ...і попливемо човником
у підземній річці Девона»[/i]
З дитячої загадки
Ой солов’ї, не надривайте душу
ані свою, ані ось так мою,
що я і віру в неземне порушу,
аби вторити п’яно солов’ю.
Ой соловейки, ви такі маленькі,
чому ані у неї, ні в мені
любов’ю переповнене серденько
так не тріпоче у весняні дні?
Які меланхолійні переливи
від серця і до серця в унісон.
Були і ми, як солов’ї, щасливі,
але минає незабутній сон.
Ідемо поряд. Музика у серці,
а у душі кінчається весна.
Ой, не забута рідна сторона.
Ой [i]утопили золоте відерце.[/i]
Відлунює моє забуте скерцо.
Смичок пиляє душу...
Чи вона?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500834
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2014
[i]« Я єсть народ, якого правди сила
ніким звойована ще не була...»[/i]
П. Тичина
Беруть за серце, їдять за душу
і словом добрим, і ділом злим.
А я – і ближніх любити мушу,
і грішно бути таким святим.
Коли ти знаєш, що ці ось люди
були учора мої брати,
а від учора...
...і вас не буде.
Бо ми земляни, а ви приблуди.
Ми – соколята, а ви – кроти.
Ми від Адама,
а ви від мавпи
ворогували одне з одним.
Ділили море і суші мапи
ви – не зі мною,
а я – з чужим.
У вас є міни і автомати.
Ви людолови часів орди.
І у мені ви убили брата,
як не навіки, то назавжди.
Один у полі я ще не воїн,
але за мною оці малі
із Богом в серці і на чолі.
Я буду – ладо, а ти ізгоєм.
Ти проклятущий, а я [i]достоен[/i]
без тебе жити на цій землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500721
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 23.05.2014
***
В найдраматичніші моменти
нам доля жалує презент,
коли іде у президенти
народу гідний претендент.
***
Очолена егідою еліт,
керована елітою сусід,
іде еліта нами керувати...
Мета ясна уже багато літ –
відняти, поділити й доїдати...
А засоби старі, як білий світ.
***
Ось і народ достойних удостоїв
на сході й особливо – у Криму.
На виході – Геракли і герої
на букву хе і чудаки ізгої
на літеру, з якої пишуть му.
***
Оце і є в моїм краю
твої закони вовчі –
за Русь мою і «мать твою»,
налиті кров’ю очі?
***
Бути поміченим – це означає,
що і на мічених буде пора.
«Слава героям!» У рідному краї
це означає: одні самураї
іншим на зміну ідуть на ура.
***
Ідіть у пекло , самураї,
агенти клятої орди,
що довели нас до біди.
Палаюча душа жадає
купелі чистої води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500617
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 22.05.2014
Минає юних літ зачарування.
І я не той, і ти уже не та –
і перша, і сьогодні ще остання,
але близька й далека, як свята.
Жнивує осінь. Змолотили колос.
Усе стихає. Тільки уві сні
напровесні я чую рідний голос
і бачу образ тінню на вікні.
А образ що? І не намалювати,
і не утихомирити душі,
яку уже не манять міражі.
Прийшла пора й душі відпочивати.
Та все літає до своєї хати,
де й після тебе всі уже чужі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500346
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2014
Приснись, моя кохана, усміхнись
мені, як усміхалася колись.
І я тобі співатиму пісні
про те, що нині снилося мені.
А я тебе усе чекаю,
а наше щастя не минає.
Але коли тебе немає,
мені все інше – трин-трава.
А я один тобі до пари.
Даруй мені жіночі чари,
і під мелодію гітари
я підберу такі слова.
Зійди до мене сонечком ясним,
світи мені серпанком голубим.
Даруй мені оті п’янкі слова,
які – неначе музика жива.
А я такий-сякий нещасний.
А день такий сьогодні ясний,
але коли тебе немає,
мені все інше трин-трава.
А ти одна мені до пари,
коли співаю під гітару,
а як мелодії не знаю,
то я придумаю слова:
Прийди-и-и…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500071
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 19.05.2014
Суворі фінали нежданої долі.
Малює уява тини та город.
Як воїн – один у широкому полі,
а думкою – вірний собі Донкіхот.
Утомлена днями, укрита ночами,
ще нібито жевріє тиха душа
у хаті, у полі за милю до ями
недузі своїй не дає відкоша.
І манять уже силуети Растреллі
за обрій життя, за поля нічиї
з юдолі печалі у теплі краї.
Пейзажі малює палітра пастелі.
Блукають романтики, як у пустелі.
Шукають себе, а знаходять її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2014
[i]« Безумству храбрых поём мы славу...»[/i]
М. Горький
***
Не так важливо, ким сьогодні бути,
як нагадати, хто є –
багатьом
і голосом народу,
що почутий,
і до вершин його провідником.
***
Не називаю раєм хати,
в якій ще є
чужі пенати
парафіянами Отця.
Кого убили, супостати?
Невже потрібно умирати,
аби дожити до кінця?
***
Україна не кує, а меле.
Оживає Швондєром совок.
Очуміло радіо і теле.
А незряче –
голову дебелу,
як Ему, ховає у пісок.
***
Ім’я народу розп’яли бандити.
У п’ятої колони на чолі
іде велике Пу, і шито-крито
наповнює об’їдками корито,
яке ще не доїли у Кремлі.
***
І оди мало, і не лишня повість
про місію героїв майбуття,
що за шалених віддали життя...
Іуда пропиває нерухомість.
Оце і є [i]епохи ум і совість,[/i]
яке у хату ще мете сміття?
***
Ой, лиха побиває година
і на часі дуель візаві –
Вова з вавою у голові.
[i]«Засосала элиту трясина…»[/i]
А Росія свята і невинна,
не потоне у нашій крові?
***
Орієнтовані кесарі нації
на інтереси сусід-ворогів.
Йде репетиція інавгурації
не від люстрації,
а до прострації
армій ДАІ на арені боїв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499789
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 18.05.2014
Це не фінал. Це тільки передгроззя
війни не за, а проти «королів».
Ніхто не знає, –
[i]де воно взялося[/i].
Але із божевілля почалося
усе, що перемелює вождів.
Козирними мізерію побили
і шісткою – [i]червивого[/i] туза.
І кровію освячені могили,
і очі, що китайкою покрили,
нам говорили, що мине гроза.
Неначе долі кращої чекали,
а доля знову стала дубала,
і всі надії наші поховала.
Але усі весільні генерали
сидять навколо круглого стола.
А він квадратний
з гострими кутами,
в які загнали братію брати.
На марші колоради з прапорами
ідуть і досі в ногу з ворогами,
а з нами добиваються мети.
Ця тактика нещирого братання
відома ще за пам’яті Петра,
коли була Мазепина пора.
Від підлого сусіди, крім знущання,
уже не дочекаєшся добра.
Ця міна уповільненої дії
спрацьовує невчасно, як завжди.
Ото і волі, –[i] Господи, прийди![/i]
Воюють гроші.
Знищує стихія.
А на папері українська мрія
існує ще ознакою біди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499656
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 17.05.2014
Усякий має те, чого достоєн,
як он із мінометами бійці,
які ідуть туди, де їх Бетховен
чекає з камертоном у руці.
За «лунною» сонатою мантачки,
за рваними вибоїнами трас –
нам до Європи , як до неба
рачки,
але і їй – далеко ще до нас.
До героїзму наших Мата Харі
і до контрибуційної весни,
до резидента, типу яничара,
і до свободи вибору війни.
І до Росії – у глибоку…
Опа!
Ікається оскомина ковбас,
які нам завойовує Донбас.
І наче до пришестя чи потопу
нам зовсім недалеко до Європи,
але Європі,
поки,
не до нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499608
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.05.2014
[i]Переклад[/i]
Євгеній Євтушенко
Я на пароплаві «Фрідріх Енгельс»,
а у голові – суцільна єресь,
хор думок одна одну жене.
Я не розумію, що ся стало, –
з болем і надривом щось кричало:
[i]«Громадяни, слухайте мене…»[/i]
Палуба гойдається і стогне.
Під гітару палуба чарльстоне.
Палуба сьогодні не засне.
Бо на реї плаче здичавіло
пісенька, з якої зрозуміло:
[i]«Громадяни, слухайте мене…»[/i]
Там сидить солдат на бочкотарі,
нахилився чубом до гітари,
пальцями мудрує щось чудне.
Він гітару і себе замучив,
але тільки пару слів озвучив:
[i]«Громадяни, слухайте мене…»[/i]
Громадяни слухати не хочуть,
громадяни про своє торочать.
Що їм завивання голосне?
Їм сьогодні відпочити треба,
то чого волає він до неба:
[i]«Громадяни, слухайте мене…»[/i]
Он і п’яний – п’є і наливає,
картою козирною вдаряє,
помідори сіллю натирає,
Ну а цей гармошку рве та гне.
Скільки раз отак усі мовчали,
коли в когось теж душа кричала:
[i]«Громадяни, слухайте мене…»[/i]
А тоді і їх ніхто не слухав.
Ребра розпирала сила духу,
що не доказала головне.
І тепер душа несамовита
слухати не хоче пережите:
[i]«Громадяни, слухайте мене…»[/i]
Ой, солдат на сцені бочкотари,
я такий же – тільки без гітари,
я пройшов через усе земне,
я іду і руки простягаю,
я, уже охриплий, повторяю:
[i]«Громадяни, слухайте мене…»[/i]
Страшно, як почути не бажають,
боляче, коли не почувають,
що і їх ця участь не мине,
що веде у люди за собою
вимучене все оце із кров’ю:
[i]«Громадяни, слухайте мене…»[/i]
http://www.evtushenko.net/017.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499350
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.05.2014
***
На кожний монастир є свій устав,
який не відміняється юрбою.
Але чому не відаю покою?
Мабуть занадто ближнім дозволяв
експериментувати над собою.
***
Вдивляюсь у далекі міражі
майбутнього моєї України.
А там – чужі.
Невже і там – чужі?
А де вони – і воїни-мужі,
і генії, яких немає нині?
***
Коли дурної слави трохи є,
Батиєвої також не убуде.
Не розриває кола житіє.
Ідуть його потомки на моє,
готове
для сучасного приблуди.
***
Наплодили по зав’язку своє,
що до світанку спати не дає.
На сході не кінчаються маневри.
Ринатомети вимотали нерви.
І Швондєр-Симоненін повстає,
аж із трибуни завоняло сте́рво.
***
Біда на кожну голову дурну,
яка росте, де мають бути ноги.
Усе, чого немає на Дону
у Рашії сьогодні – на кону,
щоб реанімувати Перемогу.
І де проекти горя і руїни?
А на параді проти України.
***
За копанки Аліка платимо мито.
За гроші Ренатика – наші борги.
Помиї Росії – злодії, бандити,
кадировське кодло, хамло недобите,
і сущі, і бдящі роззявлені пащі,
у Думі, у Раді «великі трудящі» –
усі вороженьки...
А де вороги?
***
Скільки треба Каїну свинини
на куріння духу сатанини?
Чи по горло вистачить йому,
щоб не подавитись у Криму?
Чи заколе Авеля у спину?
Чи уп’ється кров’ю України,
поки смалить шкіру у диму?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498307
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 11.05.2014
[i]« Одна баба сказала»[/i]
ОБС
Казала баба, що поети брешуть
так само, як радянські «брехунці».
А де бабуні язиками чешуть,
то там і суща правда при кінці.
Якби тепер жила покійна баба,
її село піднесло б до небес.
Село бо знало, – [i]баба, як варцаба[/i].
Чеснішої не знало О-Бе-еС.
До прикладу – ідуть колгоспні збори.
А ось і слово лектору. Пора!
[i]– Америка Росію не поборе.
У нас – ракети. Лэніну– ура![/i]
Ну точно так, як у Слов’янську – Штепа:
[i]– Ура вічнозеленому совку![/i]
А що казала наша баба Степа?
[i]– Поплескаємо, мать вас розтаку.[/i]
І всі баби, які сиділи мовчки
у першому й останньому ряду
плескали і сміялись із примочки,
придумуючи жарти на ходу.
А нині що? Тепер іначі сраки
очолюють слов’янську Де-еН-еР.
По подіуму бігають макаки
і агітують за еСеРеСеР.
І вже не кажуть, – [i]радіо казало.[/i]..
Але у баби запитав онук:
[i]– бабусю, що то в телику стрибало,
як мавпа, що у Путі їсть із рук?
– А то, онучку, Дарвінська приблуда.
що у раю була – «запретний» плід.
– Скажи, бабусю, а таке ще буде
через якийсь десяток сотень літ?[/i]
І інша баба, викрутивши віхтя,
онуку каже:
–[i] Будь мені здоров.
Мине еволюційне лихоліття.
І люди там не наламають дров.
Бо на межі тридцятого століття
і між макак нікого не помітять
дурнішого, як Шаріков-Царьов.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498161
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 10.05.2014
[i]« На той раз суддями були
якіїсь два осли,
одна нікчемна шкапа
і два стареньких цапа...»[/i]
Л. Глібов
Новий етап.
Галопом
напролом
або кар’єром, щоб не відставати,
рвонули на кар’єрний іподром
жокеї й корифеї-кандидати.
Така пора: у полум’я –
з вогню,
чи кров із носа,
а на носі –
скачки.
Аби перелетіти западню,
у президенти не полізеш рачки.
Брикають Буцефалами осли,
іржуть у Думі коні Жіріновські,
і «мушкітьори» Києва ростовські
ахейську дерев’яку потягли.
Калігули й Нерони тут як тут
на іноходцях «распевают песни»,
на Боліварі – коміки із Прєсні
проходу у погоні не дають.
Куди Пегасу? Утинають крила
свободі на підводі східняка
з оглоблями ординської кобили,
щоб не було і духу козака.
У гонці за корону – рисаки,
і огирі і жеребці ходячі,
і Росінанти, і звичайні клячі
брикаються копитами таки
і усмиряють голови гарячі.
Як на війні: [i]украденене – собі.[/i]
І коні, і верблюди – у законі.
Зади збивають на сухім горбі
і Швондєри, і Шарики червоні,
кому законне місце – на вербі.
У рішенні великої задачі
ламають списи авгури-знавці.
Стараються донецькі молодці
підняти ставку обраній коняці
із фігою і пальмою в руці.
Всі «противсіхи» нині за одно –
перемішати зерна і полову.
У фаворитах – вершник безголовий
рятує кума, що пішов на дно.
Юрбою ошелешені шакали,
заюшені Одесою в бою
і за зелені, і за «мать твою»
у біснуватих набирають бали.
Вертаються і гуни, і вандали.
Понесли коні Фурію свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498096
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 10.05.2014
Святкуємо підпільно Перемогу.
[i]І порох, і тумани [/i]– із Кремля.
Коли у голові немає Бога,
не буде переможною дорога,
якою оперезана земля.
У траурі очікує Вітчизна,
коли мине недоленька тяжка.
Не знаємо, кого чекає тризна,
хто доживе без тоталітаризму
у мирі із душею земляка.
Невірні, непокірні, окаянні,
до кого у молитві стоїмо?
Чи будемо зорею осіянні,
чи, може, як апостоли останні
за нашу віру душі віддамо?
Минає все, але не Перемога.
Але куди ідуть вони – оті,
в чиїх очах ми все ще бандерлоги?
Ми – грішники. А запитай у Бога, –
[i]де є на світі білому святі?[/i]
Ще й очі не розвиднює уранці,
а душу кривить, наче п’єш ропу.
Ідуть по Україні не германці,
а сунуть «наші» – з Раші і найма́нці
ордою фашизоїдної Пу.
І хто там святкуватиме надалі
і питиме за горе і ясу
із чаші гніву?
Може вип’є Сталін
[i]і за великі наші дні печалі,
і за горючу матері сльозу?[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497598
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 08.05.2014
[i]За сюжетами «Ферми тварин» і «Мауглі»[/i]
Оруелла і Кіплінга
Не так еміру файно, як дуету,
що у Кремлі плює на курултай.
І у Криму, –[i] ховайся і тікай.[/i]
Велике Пу гуляє інтернетом,
хоч ніс верни, хоч очі затуляй.
І наче Пу нічого не накоїв.
Ну що із того, що його совок
високої уваги удостоїв?
Є видимо-невидимо героїв,
що голови ховають у пісок.
А Пу іде по головах парафій.
Як Шіва, має лишніх три руки.
У Пу є історичні двійники,
що азимутом не із географій
історію долають навпрошки.
Його годують гобліни і тролі,
але гидують ним, кому «капут».
І тільки бандерлоги, що на волі
усупереч неісторичній долі
поволі вибираються із пут.
Але немає ради. Їх не чути.
В ефірі – яничари і манкурти.
А як їм не повірити, якщо
велике Пу завжди повинне бути,
хоча надуте Пу – воно ніщо.
А хто з нічим боротися уміє?
Тому і є, що людям на біду
трикольоровим, триголовим змієм
із Раші лізе Пу, і Ді, і Ду.
І Зоо причаїлося у жасі.
У бандерлогів ще немає Пу.
І що тут вибирати бідоласі,
коли Шерхани вийшли на тропу?
Відомо, що Анжела – не Акела.
Обама теж ніякий не Боа
і «хенде-хоху» мало у Анжели,
аби у Пу боліла голова.
Тому оце мале й довготелесе
одне із найвеличніших із Пу,
коли Його покажуть у лупу́́,
вирішує погоду у Одесі,
хоча і знає, – що по плацу Прєсні
іде Йому і Рашії – капу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497272
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 06.05.2014
І
О, мій народе, де твій Моісей?
Куди ідеш із торбою пустою?
Заляканий тюрмою і сумою,
на той бік річки і на берег цей
пливеш, як бадилина, за водою.
Якби ж то ти хоч раз один доплів
до берега, де сили вистачає
любити землю й бити ворогів.
Коли ти справді вийдеш з берегів,
тобі на світі рівного немає.
Ти як могутня течія ріки –
мелодії, що досягає Бога.
Якби тобі, як Шіві, все – з руки...
Але усе нема чогось одного.
Поліфонічно всі ми мастаки,
а в унісон не вміємо нічого.
ІІ
Незаперечна місія народу,
та без вождів далеко до мети.
Коли нема удару за свободу,
то і Вітчизну важко вберегти.
Не раз уже у черзі за дарами,
очікували манну із гори.
Але майбутнє – це не орігамі,
омріяне у казці дітвори.
Якщо ідемо чотою одною
і у шерензі злуки стоїмо,
розіб’ємо кайдани і ярмо.
Ми на сторожі у Русі святої.
За долю України молодої
останню краплю крові віддамо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497218
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 06.05.2014
Не хочу я відходити у вічність.
Я хочу бути, поки не зачах
дух вольності у мене на очах.
Я буду доти, поки сонце світить
у небесах. І хай про це засвідчить
моє перо у радісних рядках.
А поки-що об’єднує і мрія,
і віра, і надія вдалині,
що де-не-де ще світить і мені.
У душах революція триває
і нашу правду ворог не здолає
сезамами великої брехні.
А Україна вимітає сміття.
А їй ще і сміятись по плечу
і плюнути у очі палачу.
Ти чуєш, юдо ери лихоліття,
за все лихе з межі тисячоліття
розмінною монетою плачу.
Чи не тобі, новітній людоморе,
якому люта кара й та мала,
я у боргу за згарища села?
Чи не з вини твоєї всім на горе
кривавого нещастя Чорне море
не уміщає скоєного зла?
Ти ще сьогодні цілишся у груди
моїй Землі. А лаври у паскуди
отримаєш за «мать твою таку».
Але коли таких уже не буде,
які бували на моїм віку,
нехай не буде і у сповитку
минулого позорища і бруду.
Історія немислиме забуде.
Але нехай не забувають люди
про душу у терновому вінку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497074
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.05.2014
***
І так – біда, і сяк – біда.
Як не пиши, – ті самі писки:
і не удар, і не орда.
Які пани і «ґаспада»!
Які антинародні списки!
***
Ось уже він, і вона, і воно
балотуватись ідуть, як одно –
більші дурисвіти меншим на зміну.
Іспити йдуть. Без’язикі осли
екзаменують безмовну руїну,
а претенденти іще не здали
мову й історію тої країни,
ради якої ми вистояли.
***
Які мордяки примітивні –
горили, і чинуші,
і уркагани легітимні
на службі у карлуші.
***
Від Москви і до окраїн
світ волає, – пробі.
Ощетинюється Каїн –
Гітлер, Берія і Сталін
у одній особі.
***
Враховуючи деякі моменти,
злодії знають основний закон,
але аби іти у президенти
украсти треба не один мільйон.
У злодія ті самі апетити,
як потягти не менше ніж вагон.
Отямились нувориші й бандити,
ідуть судити і готують бити,
аби балотуватися на трон.
***
Де комуняки вішають собак
на винних у корупції злодіїв,
то там і регіони, і общак,
і їх організований бардак,
і несанкціоновані події.
***
Ще на черзі нові огнеборці,
друга сотня іде до небес...
Ангел смути у небі воскрес.
Шаленіє юрба «миротворців»
і песиголовців у толоці,
завойовуючи
інтерес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496927
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 05.05.2014
[i]« Україна не Росія»[/i]
Історичний факт
Наїлися емоціями доста.
Пора настала оцінити зло,
відоме, як агресія московська,
якої досі ніби й не було.
Та і добра неначе й не бувало,
і не хватає ґлею в голові
допетрати, – [i]а що се ся то стало?[/i]
Європа рубікони руйнувала,
Росія завойовує нові.
У Думі, як один, усі месії.
Закон, як дишло, – всяк собі гребе.
Усе поперек горла тій Росії,
що братом уособлює себе.
У старшого – амбіції монарші,
а меншому є місце у ясі
від Волго-Дону до джерел Росі.
Є дві Росії – наша і не наша.
Одна асоціюється як Раша,
а інша за походженням – з Русі.
І воздається тій і тій належне.
Одній Росії – вічна боротьба,
а інша буде мати протилежне
тим благам, що очікує юрба.
У пам'яті залишаться злодії,
що атакують наші рубежі.
Іде упадок місії месії,
лишається осадок у душі.
Лякає безголов’я двоголове.
І кидає на землю всім на зло
зловіщу тінь [i]капутінське[/i] крило.
І аплодує плем’я гонорове,
закльоване, етично нездорове,
якого у проекті не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496832
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 04.05.2014
І знов перо умочене у кров
і знову у жалобі аж до краю
перелітає неземна любов
за житіями мучеників раю.
І скільки на арені боротьби
потрібно ще покласти одеситів,
аби були до Перемоги ситі
міста герої і міста ганьби?
Убивці і посібники убивць,
гидує вами навіть прах ординця.
Ми знаємо мерзенні ваші лиця.
Не затіняйте волелюбних лиць,
що на землі сьогодні горілиць
дають нам знати, ким земля святиться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496530
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.05.2014
Ісаія мовчить. І
Єремій
не чути.
Біблійною ходою йде армагедон.
Позиції яси кришують баламути.
Політики нема. Віщає солдафон.
Пророчать чаклуни нечувані напасті:
наразі – і війна, і горе, і біда.
Осоловіла Русь очікує нещастя,
а боротьбу «за мир» очолює орда.
І суне сарана.
Дементори народу
і ментори Кремля одурюють народ.
Нема куди іти Бандері за свободу,
хіба що – у Москву на Думу воєвод.
А їй – аби війна до самого потопу,
а їй – аби щодня агресія кудись
у шабаші повій, у неосяжну вись...
Та поки на коні «Царевичі і Допи»,
не буде на кону Америки-Європи
обітований рай
ні нині,
ні колись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496505
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.05.2014
Коли пора нове розпочинати,
старе гальмує із останніх сил.
Нікого не лякають демократи,
один Бандера може ще лякати
чужинців за забралами горил.
І марні всі кульбіти опозицій,
коли у ідіота є «оплот»,
а у «оплоту» батя – ідіот.
Інерцією вікових традицій
керується дрімучий патріот.
У нього і ресурси капіталу,
і у кишені – жулік-генерал,
і пієтет російського хоралу...
І світить нам – літовище-вокзал.
Надії на убогих дуже мало,
якщо у касу лізе капітал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496330
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.05.2014
Як сонце у ясній купелі
у лоно чорної тарелі
сідає купкою золи,
і як захмарні акварелі
кочуючої ковили
летять палітрою пастелі
у ніч за обрії імли, –
так і останні дні веселі
минають, наче й не були.
Як у калейдоскопі скельця
дорогоцінністю блищать,
і як найвеселіше скерцо
озвучує смичок маестро,
і як тумани між латать
очеретами шелестять,
як житіє на лоні смерті, –
так і на рівні чаші серця
світи невидимі горять.
Душа душі розповідає,
як ріжуть серце без ножа,
як сум за радістю минає
і уривається яса.
І як сіяє та краса,
яка приписується раю.
Душа дарує чудеса, –
коли свіча її згорає,
сильніше світять небеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2014
Впала навзнак Земля, як вояк на дуелі,
для якого війна – це один епатаж.
Про сексота Кремля – всі халупи й оселі.
І ні слова нема про живих менестрелів,
що несуть у ефір бойовий репортаж.
Он – чергові граблі Україна зломила.
У міліції дух бойовий охолов.
У тугішу узду лізе люмпен без мила,
Хероїчний Донбас наступає на вила,
за які Югославія вилила кров.
І імперія зла заповзає змією
у комору землі, у запаси чужі.
І немає ні честі, ні совісті в неї.
І стріляючий філер «єдіной Расєї»
завойовує їй вогневі рубежі.
І пакує бомонд запасні чемодани.
І еліта все ближче до пекла гребе.
Кандидати до раю зализують рани,
а очільники, що стартували з Майдану,
у обійми Європи готують себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496105
рубрика: Поезія,
дата поступления 01.05.2014
[i]« Як і коли ми зробились байдужими
у шумовинні, що пахнуло вишнями?»[/i]
Любов Ігнатова
Ми далеко уже не чужі.
І довірливо світяться очі
весняною свічею душі,
зачаровані казкою ночі.
Ми пливемо в одному човні.
Не веслуємо. Сушимо весла.
Ще не легко признатись мені,
що душа моя кригою скресла.
– [i]Як живеться тобі у раю,
у моїй неозорій оселі,
де я душу шукаю твою,
наче спраглий у дикій пустелі?[/i]
– Заблукавши в оазі гаїв,
я не чую мелодії скерцо.
І жалі, і печалі твої
переповнили чашу у серці.
[i]– Ти сіяєш мені з далини,
де притягує все таємниче.
У сузір’ї моєї весни
ти все вище, і вище, і вище...
[/i]
– Без надій – це одні міражі
на пекельній окраїні раю.
[i]– Нам обом одиноко...[/i]
– Я знаю..
.....................................
Ми далеко уже не чужі
і між нами немає межі,
як і щастя
навіки
немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496016
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.04.2014
Як не є, а гірше може бути
не тому, що ми такі-сякі,
а за те, що не розбили пута
і усе надіємось на Брута
у лихі години і тяжкі.
І за те, що забували мову,
вилізши у люди із халуп,
і влізали в ігрища совкові,
де орда, почувши запах крові,
прагнула, аби валявся труп.
Нас гнітили алкаші-нероби,
і партійні виродки сім’ї,
і брати, улюблені до гробу,
і борці, що доїдали торбу,
і у владі коміки свої.
І за те, що вибрали дорогу
вічної юдолі у імлі,
за гріхи великі і малі –
все негідне, неугодне Богу,
осідає на моїй землі.
І у віщих паралелях ночі
неземного світу наяву,
поки чую душу ще живу,
у часи самотності урочі
бачу хижі, ненаситні очі,
що чатують нашу булаву.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495969
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.04.2014
[i]«Тут бил Russia»[/i]
Універсальний фейк
Слова ще є.
Поезії немає.
Іде весна, а пишеться – війна,
якої у природі не буває...
А до людей у вікна заглядає
все те, що називалося «страна».
Її ім’я те саме, – [i]«тут бил Вова»[/i].
Автографами підлої душі
у наших душах воювало слово
усі віки.
А ми – усе чужі.
Ця Вава стала рідною на Сході.
Злодії у законі їй свої.
У кожного написано на морді:
хабарники, державні бугаї.
А Russia вже очікує на мощі.
Черговий раз поміняні чини.
Вован і Діма – на Червоній площі
наярюють міхами на гармошці
у фазі репетиції війни.
Ідуть на діло за їду і тіло –
зашойгані опудала горил.
Їм все на світі – на один копил.
Кому там ще поезії кортіло?
Ось написи кривавого дебіла
на поліційній мові: [i]«Я тут бил»[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495730
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 29.04.2014
Є у мене мирний мікросвіт.
Тут мене ніхто не уполює.
І у макро Слово ще рулює.
Рідна мова – це і живопліт,
і стежина до чужих воріт,
за якими хоч один, та чує.
Добре й так. На те і Судія,
і на те й недоля спокусила.
Тільки нащо мати породила?
Видно зла наука житія,
і тому не уповаю я,
що сама пройде нечиста сила.
Тільки-що: удар – фізкульт-привіт
і нокаут у Кривому Розі.
Тільки й того, що – у руки нозі.
Не розповідає заповіт,
як іще завоювати світ,
сидячи за тином у облозі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495562
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.04.2014
[i]Переказ[/i]
Борис Пастернак
Забронзовілою золою
жуки обсіли білий сад.
На рівні меси світової
дерева свічами горять.
І, як у неймовірну віру,
у ніч душа моя іде,
де одіяння тогу сіру
тополя місяцю пряде,
де все уявно таємниче
і яблунево запашне,
немов на палях будівничих,
тримає небо весняне.
* * *
Как бронзовой золой жаровен,
Жуками сыплет сонный сад.
Со мной, с моей свечою вровень
Миры расцветшие висят.
И, как в неслыханную веру,
Я в эту ночь перехожу,
Где тополь обветшало-серый
Завесил лунную межу.
Где пруд - как явленная тайна,
Где шепчет яблони прибой,
Где сад висит постройкой свайной
И держит небо пред собой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495480
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.04.2014
[i]« Царство поділене в собі,
не встоїться»[/i]
Ісус Назарянин
Ми ще ніякі. Ні в тяжкім труді,
ні у війні не пожинали плоду,
що у раю, як мед по бороді,
у пеклі – смак води, а у нужді
у повній чаші – опіум народу.
Вже надкусили яблуко спокус:
і Таврію, і східні регіони.
Нема ума у п’ятої колони,
що на догоду іншому комусь
у себе установлює закони.
Розхитує світи суворий вік,
а ворог попирає наше право.
І не приймає
чудо двоєглаве,
що ця ідея:
[i]мова – не язик,[/i] –
об’єднує окраїни держави.
Дияволу – із дерева добра
суспільного багато перепало.
Отрута юроди́вого пера
все капає з роздвоєного жала.
Усто́яти над прірвою самій
в тенетах Чуді під гіпнозом вепса –
оце і є Росії інтереси.
Та з подіуму мічених месій
її не порятує думська меса.
Її розі́рве на дрібні куски
багатоликий змій Тмутаракані.
Сьогодні перші, а тоді – останні
узріють кару Божої руки
її пігмеї, фюрери й тирани.
І марна справа ликами ікон
апелювати до личини злої.
І проклянуть на всі віки ізгоїв,
які вели народи у полон.
..............................................
Усе тече, як з гусака вода –
що рококо, що вибрики бароко,
а ворогу готуй: [i]за око – око[/i].
По той бік – мир, а з іншого – орда...
Та це іще не рокова біда,
а над майбутнім
віщий меч
Дамокла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495273
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.04.2014
[i]« Про все і ні про що»
[/i] Крилата фраза
глибокої ночі невидимі очі
шукають основу осі висоти
якої руками тілами літами
душею незрілою не осягти
тієї єдиної миті прозріння
стрімкого підйому польоту душі
з чужого веління і свого хотіння
до самого ранку на самій межі
на грані важливого і неможливого
на чорному тлі неприкаяних дум
буяє мелодія дня особливого
іще не озвучена лірою лун
серцями якої і не осягнути
і не наздогнати у леті її
де мить нашорошила вуха свої
почути незнане але не забути
твої візаві у далекі краї
і там невагомою линути тінню
за птицею і таємницею мли
стезями небесними як янголи
в надії на істину Божим велінням
аби і у вірі Його воскресінню
душею лишатися там де були
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494266
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2014
Весна о тій порі, коли усе – зненацька:
і листя, і трава, і квіти у саду,
і сонця у гаю здається так багацько,
що іншої пори такої не діжду.
Ідемо у поля. І дихати так легко,
і описати все не вистачає слів.
[i]– Дивись, яка краса і близько, і далеко,
і котики оці, і обрії лісів.[/i]
Назустріч нам ідуть берези і осики
до ранньої зорі умиті у росі.
Які оці світи мої багатоликі
у величі своїй і у ясній красі.
І як оті слова дитячого кросворду
дарує нам обом зелений живопліт.
У тебе на умі – фіалка і козодра,
у мене – купина і синій первоцвіт.
Але – не у руці...
Нехай рум’янять личка
і лілія жива, і фея лугова,
зозулині – твої «куючі» черевички,
і як євшан – моя таємна сон-трава.
І юності пора уже й не за горами,
і у душі моїй співають солов’ї,
і заплітає кущ зеленими руками
і китиці беріз, і кучері твої.
А десь ідуть дощі, а десь і передгроззя,
а де-не-де й гроза і канонади грім.
На щастя у ці дні немає безголов’я,
аби жилося так, як хочеться усім.
Чекаємо зела і навської неділі.
Засіє Зодіак і ниви, і лани,
і казкою підуть русалії у сни.
І недалекий час, коли далекі й милі
помоляться за нас у полі на могилі,
як це о цій порі буває щовесни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494199
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.04.2014
Вертається минуле у сьогодні.
Дитячі роки все ще шелестять –
смішні і босі, інколи голодні...
Але які там роси прохолодні
на луговині перлами блищать.
І первоцвіти не бояться стужі,
і стелеться шовкова мурава,
і зайчик чибиряє у калюжі,
і обертом кружляє голова.
І все кортить вернутися додому
у вибілений хатами куток,
і все це – ще десятки років тому,
коли достатньо писанки малому
і вистачає щастя на ковток.
Коли на тебе дивляться святії,
у рушнику уквітчане дитя
на руцях Троєручиці Марії,
і світить казка золотої мрії
надією ясного майбуття.
Інакше якось дивиться Шевченко
і Михаїл на білому коні,
і сонце у причільному вікні...
І радісно, що я іще маленький,
а рідна мама вишиту сукенку
сьогодні одягатиме мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493743
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 20.04.2014
[i]« Умом Россию не понять…»
[/i] Ф. Тютчев
І
Росіє, ти усіх дивуєш знову
чи ум за розум вийшов і зайшов,
якщо мені забороняєш мову
за те, що я – «невиправний»* хохол.
Анексією досягла орбіти,
якої і не чувано ніде,
і гавкаєш собакою на вітер,
хоч караван і проти вітру йде.
В агонії твоєї ностальгії
кінчається епоха Ілліча.
Ти бавишся оманою надії.
Але яка у біса ти месія
у ролі мракобіса-палача?
ІІ
Великороссы, племя окаянных,
вы притча во языцех всех племён
под игом и возмездием незваных,
нигде никем не видимых, коварных,
одетых у триколоры знамён.
Вам снится оккупация столицы
всей необъятной Родины кино?
От вас
у могикан
краснеют лица.
Вы снова отворяете гробницы
Тимура
и Батыя
заодно.
Надменно говорящие светила,
палящие рентгенами Кремля,
когда из вас хоть одного хватило –
тянуть оглобли и кусать удила?
От нищих духом выгорят поля.
Надеетесь, что будете вельможи
и баловни фортуны и судьбы?
Но духом на воителя похожи,
увы, вы те же жалкие рабы
последнего подонка краснокожих.
Вы ставите себя на пьедестал
и думаете паче чем Георгий
сражаете невинных наповал?
Но ваш кумир, Диаволу угодный
и нации господ и благородий –
вот ваш сиюминутный идеал.
ІІІ
Люстрациею национализма
ты никого пока не покорил,
зато за возрождение фашизма,
тебя осудит ярый русофил.
Ты роковой судьбы своей не знаешь,
усвоив лишь азы по букварю.
Ты воровал историю мою
и будущее тоже отнимаешь...
А я тебе
по-русски
говорю,
ведь по-иному ты не понимаешь, –
что ты во мне
Россию убиваешь
за то,
что Русь мою
боготворю.
19.04.14
* – резюме про західних українців із чотирьохгодинного інтерв’ю президента Росії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493611
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.04.2014
[i]«Запрягайте, хлопці, коней,
тай кінчайте спочивать...»[/i]
Сучасна народна
Зібралися запорожці
тай на тому світі,
подивитись, – цо то діють
їх онуків діти.
Та не тії, що водили
на турка та ляха,
а голота, що поклала
голови на плахи.
Із-за хмари добре видно
і луги, і хати,
а он де, як на долоні,
гуни-супостати.
[i]– Ой, дивіться, пане-брате,
що се ся то стало?
Скільки тої московщини
у черзі по сало.
– Та ні, пане-отамане,
то землю покрила
або орда, або біда:
все – нечиста сила.
– Та вже бачу. На бунчуку –
біла костомаха.
Певно орда посунула
на турка чи ляха?
– Та ні. То є опінія
Гоги і Магоги.
Все рогате і хвостате –
за наші пороги.
Все їй хочеться утяти
під свою корону,
що раніше було наше
від Сяну до Дону.
– А мо’, іде з калачами
у гості до брата?
Може хоче імперія
всіх нагодувати?
– Нагодує. Удавишся
їхніми дарами.
Дике поле устелене
нашими тілами.
А від брата-бусурмана
добра не діждемо.
Вони їдять чуже спільно,
а своє окремо.
– А де би це та Європа,
що нас шанувала?
Не далеко і до бойні.
Чи їй цього мало?
– Нема чого надіятись
на чужі галери.
Туди треба Наливайка,
Гонту і Бандеру.[/i]
Приснилося – проснемося
і пора настане...
Із-за хмари чути голос
батька-отамана:
[i]– Хай ще за́світ запорожці
коней запрягають.
Та візьміть небесну сотню,
ці не підкачають.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493387
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2014
Іду до себе, як у гості.
Не помічають, то дарма.
Зате мені не миють кості.
Я заблукаю на погості,
де злої пам’яті нема.
А небо – он-де,
– ген!..
А далі
за горизонтом кураї,
що котять і мої печалі,
і тихі радості мої.
Мої поля, ліси і доли,
і ту хмарину вдалині,
яку у гості вже ніколи
не дочекатися мені.
Усе минає, як і мрії.
Моя уява наяву
не додає мені надії,
що я до неї доживу.
Моє сучасне і майбутнє
оберігає херувим
у високості…
Пілігрим
ще є в мені.
І ще присутня
у небі поетична кухня,
якої
вистачає
всім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492802
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2014
[i]« …відомо кому» посланія[/i]
від Дж. К. Роулінг
***
Нижче «майдануті» по порядку,
всі, хто попадає у десятку,
і на гільйотину де-не-де –
зупиніться. Божий суд іде,
і за сепарацію, на згадку,
[i]правий [/i]теж не дінеться ніде.
***
І [i]пусі-путі[/i], й [i]жирики[/i] із келій,
укриті одіялами в постелі
палат психіатричних лікарів,
та нагодуйте ви своїх рабів
у неосяжній тундрі і пустелі.
Кінчається терпіння козаків.
По горло сита вашою шрапнеллю,
не хоче Україна таборів.
***
Вовкулаці, паці і собаці,
що віщають лажу на Ростов.
Україна бачить вас у ...Раші,
ну а потім, ясно, у Гаазі
і за сльози, і за нашу кров.
***
І ти, заочно списане на мило,
нахабне, ліве, комуняцьке рило
у п’ятої колони москаля.
Ти що, сліпе? Он ідола звалили.
Ти що, не чуєш? Пекло запалили,
а тлусте тіло не прийме земля.
***
А щоб тебе пропасниця трусила,
[i]распутнє[/i] шолудиве [i]цареня,[/i]
що окаянно вимотало жили,
таке ж сміливе, як народу миле
і сходу, й півдня... Вчора і щодня...
Та хай тебе візьме нечиста сила,
підгавкуюче ворогу, щеня.
***
Ой, бійці й [i]бойсісі [/i]регіонів,
ой, немає ще таких законів,
що верне [i]азірівщіну взад.[/i]
Ой, іде люстрація колоні,
ви у нас усі, як на долоні,
і злодії, і бандити Рад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492702
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 15.04.2014