| Сторінки (11/1027): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Як проситься стежка під ноги
І тчеться її полотно!
До самого краю дороги
З тобою піду заодно
Не тільки тому, що кохаю,
Життям за насмішку плачу:
Я іншого щастя не знаю
І серцем до нього лечу!
Яўгенія Янішчыц
Як просіцца сцежка пад ногі
Як просіцца сцежка пад ногі
I тчэцца яе палатно!
Да самай апошняй дарогі
Я буду з табой заадно
Не толькі таму, што кахаю,
Жыццём за насмешку плачу:
Я іншага шчасця не знаю
I ведаць яго — не хачу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617706
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.11.2015
В темниці день збіг,
і ніч в темноті.
В путі – без доріг,
і Крез в бідноті.
Шукав я значне
у душах, в серцях,
і душить мене
не мудрість, а страх...
Життя – це кошмар
страшніший щорік.
У ньому лиш чар –
придушений крик...
Димитър Бояджиев
Сподавен вик
Тъмница – денят,
провала – нощта.
Сред пътя без път,
и Крез – в нищета.
Аз много души
прозрях и разбрах –
и днес ме души
не мъдрост, а страх...
Животът – кошмар
нелеп и велик.
Еднички му чар –
сподавений вик...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617407
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.10.2015
В очах твоїх горять смарагдові вогні!
Зелених іскор в погляді дрижання,
хвилююче мов давнини сказання,
пробуджує чуття глибоко-чарівні.
Уста твої, хоч і тремкі, та мовчазні,
на них завітні пестощі кохання.
Безмірно люба, в мріях сподівання,
що будеш в променях близькою ти мені.
Я знаю що в вогненних хвилях гину,
душа з плачем до тебе йтиме, може буть,
від страху і томління зовсім тиха...
В тобі ж знайду я чужину незмінну,
та гнівні докори тебе хай не торкнуть
на ложі у нестриманих утіхах!
Димитър Бояджиев
Утеха
Смарагди се топят във твоите очи!
Зелената и искрометна влага
на твоя взор, вълнуващ като сага,
в дълбоко-нежна искреност те обличи.
Устата ти, макар и трепетна, мълчи,
но ласки съкровени предполага.
Бленувам те, неизразимо драга,
на близката интимност в топлите лъчи.
Аз знам, че в пламнали вълни ще гина,
душата ти ще диря плачущ, може би,
в боязън и копнение безгласно...
И в теб ще найда вечната чужбина,
но гневен укор няма да те оскърби
в утехата на ложе сладострастно!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617406
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.10.2015
Я часто сам себе не упізнаю,
коли гнітить хреста життєвого тягар...
Даремно серце в мить таку торкаю, –
у ньому помсти лиш бажання й злоби жар...
Стихають в серці почуття чудові,
куди влили гірку отруту муки й гніт,
воно ж, нещасне, сповнене любові,
колись було мені як світлий божий світ!..
Димитър Бояджиев
Аз често пъти...
Аз често пъти сам се не познавам,
кога тежи ми силно жизнения кръст...
Напразно в миг такъв сърце разравям,
там злоба сал кипи и щение за мъст...
Заглъхват чувства благи във сърцето,
де вля теглото горък и отровен яд,
а тъй с любов то пълно беше, клето,
и тъй за мен бе светъл нявга божий свят!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617183
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.10.2015
Життя – в’язниця, час в ній – кат свавільний,
щодня з ним під вінець іде тривога,
страждання й відчай – віддана підмога,
а совість – невтомима варта пильна.
Жадана смерть! Приходиш так повільно,
Ти ключ, ти двері, ти ясна дорога,
котра нас поведе від місця злого
туди, де тлінь вериги зніме вільно;
туди, де міць гонителів загине,
куди неправда їх не йде за нами,
де скине свій земний тягар людина;
туди, де у постелі в чорній ямі
спить той, кому прийшла його година,
не потривожений нещасть громами.
France Prešeren
Sonetje nesreče: Življenje ječa, čas v nji rabelj hudi
Življenje ječa, čas v nji rabelj hudi,
skrb vsak dan mu pomlájena nevesta,
trpljenje in obup mu hlapca zvesta,
in kes čuvaj, ki se níkdar ne utrudi.
Prijazna smrt! predolgo se ne múdi:
ti ključ, ti vrata, ti si srečna cesta,
ki pelje nas iz bolečine mesta,
tje, kjer trohljivost vse verige zgrudi;
tje, kamor moč pregánjovcov ne seže,
tje, kamor njih krivic ne bo za nami,
tje, kjer znebi se človek vsake teže,
tje v posteljo postlano v črni jami,
v kateri spi, kdor vanjo spat se vleže,
de glasni hrup nadlog ga ne predrami.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612875
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.10.2015
Жени ти відчай геть страшний,
Коли горять зірниці,
Коли йде вечір росяний
І ранок золотиться.
Жени ти відчай – хоч потік
Сліз ще біжить рікою:
Хіба коханий чоловік
Не в серці із тобою?
Усе в плачу – немає втіх,
З тобою вітер плаче,
Зима з печаллю сипле сніг
В осінній лист лежачий.
Коли ж все знову оживе –
Подібну маєш долю:
Тож в серце радість хай пливе,
І йди завжди без болю!
Emily Jane Brontë
Sympathy
There should be no despair for you
While nightly stars are burning;
While evening pours its silent dew,
And sunshine gilds the morning.
There should be no despair — though tears
May flow down like a river:
Are not the best beloved of years
Around your heart for ever?
They weep, you weep, it must be so;
Winds sigh as you are sighing,
And winter sheds its grief in snow
Where Autumn’s leaves are lying:
Yet, these revive, and from their fate
Your fate cannot be parted:
Then, journey on, if not elate,
Still, NEVER broken-hearted!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612288
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.10.2015
Під дубом казковим
над Німаном синім
юнак признавався в коханні
дівчині.
Луною той шепіт
відбився від гаю:
...Кохаю, кохаю...
Я чула пестливе
і щирості повне
моє, білоруське, таке рідне, кровне,
таке невгамовне
і вічно коштовне.
Таке повне ласки, таке тепле, чисте,
Як сонце, вогнисте,
Як Німан ігристе,
як казка, билина, як пісня,
жадане,
до того в житті іще зовсім незнане,
від щирого серця це слово весняне.
Воно продзвеніло над хвилями в річці.
Вітрисько шептав його
з листям у гаю:
...Кохаю, кохаю...
Шептали про нього сіножать, діброва,
людьми перечуте,
для декого знову,
єдине, чудове і світле це слово –
кохаю... кохаю...
Кохаю...
Люблю...
Білоруському краю
я слово «люблю» без кінця повторяю.
Данута Бічэль-Загнетава
Роднае слова
Пад казачным дубам
над Нёманам сінім
хлапец прызнаваўся ў каханні
дзяўчыне.
I рэхам той шэпт
адгукаўся між гаю:
...Кахаю, кахаю...
Я чула пяшчотнае,
шчырасці поўнае,
маё, беларускае, роднае, кроўнае,
такое раптоўнае,
такое чароўнае.
Такое ласкавае, цёплае, чыстае,
як сонца, агністае,
як Нёман, празрыстае,
як казка, быліна, як песня,
жаданае,
дагэтуль зусім у жыцці не спазнанае,
вясновае слова ад шчырага сэрца.
Яно празвінела над хвалямі ў рэчцы.
Вятрыска шаптаў яго
з лісцем між гаю:
...Кахаю, кахаю...
Шапталі яго сенажаць і дуброва,
людзьмі перачутае,
некаму нова,
адзінае, дзіўнае светлае слова —
кахаю... кахаю...
Кахаю...
Люблю...
Беларускаму краю
бясконца я слова «люблю» паўтараю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612286
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.10.2015
Сяючі сніжинки в тишині
Долу опускаються несміло...
Світло в полі і в душі мені...
Сяючі сніжинки в тишині...
Спить сосна в густому курені,
А навколо так біленько-біло...
Сяючі сніжинки в тишині
Долу опускаються несміло.
Данута Бічэль-Загнетава
Трыялет
Лёгкія сняжынкі у цішы
Долу апускаюцца нясмела...
Светла ў полі, светла на душы...
Лёгкія сняжынкі у цішы...
Спіць сасна ў бахматым шалашы,
А навокал так бялютка-бела...
Лёгкія сняжынкі у цішы
Долу апускаюцца нясмела.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612085
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.10.2015
Привіт, дзвінкий морозний вечір!
Привіт, м’який скрипучий сніг!
Не стало вітру, холоднечі,
Лиш вільний жвавих санок біг.
Нічні берези білокорі
Як мари в синяві стоять,
У небі від морозу зорі
Так захололи, що тремтять.
Вільготний місяць звідти в полі
Прозорий світлий стовп створив
І ризу срібну на роздоллі
Снігів синіючих розкрив.
Зривайте ж їх санями, коні!
Дзвени, дзвінків веселих мідь!
Навкруг бори мелькають сонні,
А в грудях кров уже кипить.
Максім Багдановіч
Зімой
Здароў, марозны, звонкі вечар!
Здароў, скрыпучы, мяккі снег!
Мяцель не вее, сціхнуў вецер,
I волен лёгкіх санак бег.
Як мары, белыя бярозы
Пад сінявой начной стаяць,
У небе зоркі ад марозу
Пахаладзеўшыя дрыжаць.
Вільготны месяц стуль на поле
Празрысты, светлы стоўп спусціў
I рызай срэбнаю раздолле
Снягоў сінеючых пакрыў.
Ўзрывайце ж іх санямі, коні!
Звіні, вясёлых бомаў медзь!
Вакол лятуць бары і гоні,
Ў грудзях пачала кроў кіпець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2015
Мені розлука довга з Вами
Чорніша Ваших чорних кіс.
Чому ж недобрий час приніс
Мені розлуку довгу з Вами?
Я став блідим від ревних сліз
І тріолет почав словами:
Мені розлука довга з Вами
Чорніша Ваших чорних кіс.
Максім Багдановіч
Мне доўгае расстаньне з Вамі
Мне доўгае расстаньне з Вамі
Чарней ад Вашых чорных кос.
Чаму ж нядобры час прынёс
Мне доўгае расстаньне з Вамі?
Я пабляднеў ад горкіх сьлёз
I трыялет пачаў славамі:
Мне доўгае расстаньне з Вамі
Чарней ад Вашых чорных кос.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611889
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.10.2015
Принадно очі сяють до мене;
І, усміхаючись чарівно, губи
Відкрили буйні сніжнобілі зуби...
Ласкавий шепіт... Хвилею жене
До серця кров. Чи ця мана мине?
Чи вірити цим обіцянкам любим?
Цей жар, можливо, сяючи для згуби,
В собі єство ховає льодяне?
Так над землею сонною порою
Вогнистою дугою золотою
Проріже темінь ясний метеор.
Горить він, іскри сипле і несеться,
Блищить неначе зоряний узор, –
А в глибині холодним зостається.
Максім Багдановіч
Прынадна вочы ззяюць да мяне
Прынадна вочы ззяюць да мяне;
Чароўна усміхаючыся, губы
Адкрылі буйныя бялеючыя зубы…
Ласкавы шэпт… Гарачай хваляй мкне
Кроў к сэрцу маяму. Мана ўсё або не?
Ці верыць мілым абяцанкам любы?
Мо гэта жар, пылаючы для згубы,
Хавае сцюжу пад сабой на дне?
Так, іншы раз, над соннаю зямлёю
Агністаю дугою залатою
Прарэжа цемень яркі метэор.
Гарыць ён, іскры сыпе і нясецца,
Бліскаючы мацней ад ясных зор, —
А ў глыбіні халодным астаецца.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611887
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.10.2015
В небі західнім скрізь височінь золота,
Зірка полум’ям вниз сіє ніжність ясну,
Очі любі твої, в них горить доброта,
Осявають в тобі всю душі глибину.
Крок за кроком ми йшли в тінях твого садка,
Насолода й жага піднімались в мені,
Бо у мене в руці твоя ніжна рука.
О! Скажи! Віриш ти – ми у світі одні?
Ми під деревом сіли, що в мареві снів,
Довго й ніжно тебе я тоді обнімав,
Шум великого міста ледь чутно бринів,
Запах милий весни навкруги нас витав.
Я не знаю яка тебе мучить печаль,
Що ти стала така мовчазлива й бліда,
Ти влила в мою душу неміряний жаль,
Мов до сну твої очі закрила біда.
Прийде час і ти зможеш забути мене,
Я зітру теж в душі всі любові сліди,
Та ясний спогад тих вечорів не мине –
Збережеться у наших серцях назавжди.
Ні хмільні вечори, ні цілункі палкі,
Ні гарячі слова, що тремтливо лились,
Тільки ласки мої сокровенні, м’які,
Ти згадаєш в печалі великій колись,
Так і я, що тебе завжди бачу в думках –
На плече твою голову ніжно беру,
Твою втому тримаю у вірних руках.
У той вечір любив я тебе як сестру.
Paul Bourget Soirs d’été
Dans le ciel du couchant, délicat, tendre et clair,
Une étoile faisait trembler sa douce flamme,
Et tes yeux souriants et calmes avaient l’air
De laisser transparaître et luire ta chère âme.
Dans ton petit jardin nous marchions pas à pas,
Et moi je savourais l’émotion profonde
De sentir sur mon bras s’abandonner ton bras.
Oh ! dis ! — nous croyais-tu, comme moi, seuls au monde ?
Nous nous sommes assis sous un arbre tranquille,
Et, là, je t’embrassais en silence et longtemps,
Tandis que j’écoutais frémir la grande ville
Autour du frais enclos qu’embaumait le printemps.
Je ne sais quel chagrin t’avait un peu pâlie ;
Et, me voyant ainsi triste et silencieux,
Tu te laissas gagner à ma mélancolie,
Et comme pour dormir tu fermas tes deux yeux.
Tu pourras m’oublier, et je pourrai vers d’autres
Porter un cœur changeant qui t’appartint un jour ;
Mais ce pur souvenir des soirs qui furent nôtres
Survivra dans nos cœurs à l’inconstant amour.
Plus que les baisers fous, plus que les nuits d’ivresse,
Plus que les mots brûlants balbutiés tout bas.
C’est la pure, l’intime et suave caresse
Qu’avec plus de regrets tu te rappelleras,
Comme je te verrai toujours dans ma pensée
Pencher sur mon épaule avec tant de douceur
Ta tête confiante, amicale et lassée.
Ce soir où je t’aimais comme on aime une sœur.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608470
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.09.2015
У хмарах кров з веселки красотою,
Квітує небо розквітом казковим –
Проходять хмари шляхом пурпуровим,
Багрянець шитий ниттю золотою.
Земля здається пестить добротою,
Із сонця тканою, зі сміху, цвіту.
Земля здається без гріха і гніту –
Великою кохання сумотою.
Тож у тих блисках золотом квітчастих
У простір руки шлють обійми радо –
Так хочеться комусь на груди впасти,
В руках коханих кинути досаду,
Зі спраглих уст жалі років прожитих
В чиїсь кохані губи перелити.
Kazimiera Zawistowska
Wieczorem
Z tęczy i ze krwi chmury łunę plotą,
Niebo się krasi bajecznymi kwiaty —
Płyną obłoczne purpury, granaty,
Fiolety wstęgą przetykane złotą.
I cała ziemia zdaje się pieszczotą.
Utkaną z kwiatów, słońca i uśmiechu.
I cała ziemia zdaje się bez grzechu,
Jedną olbrzymią miłosną tęsknotą.
Więc wśród tych blasków, co się złotem jarzą,
Ramiona w przestrzeń gdzieś szlą uścisk miękko —
I na pierś czyjąś chce się upaść twarzą
I otoczonym być kochaną ręką —
I z ust spragnionych wszystkie przelać skargi
W czyjeś kochane, czyjeś słodkie wargi.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605034
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.09.2015
На срібну ставу гладінь спадають,
Золотом сяють, і міддю сяють,
Летять тривожно як мари тьмаві,
Як серць розбитих шматки криваві.
Сердець кривавих рештки в замети
Вітер складає на очерети,
Наче сльозини, наче кров цвіту,
Мов поцілунки із того світу.
Тож линуть... линуть – коли ж на хвилі
Заграють світла персні безсилі,
То в тому світлі горять повільно
Як хороводи гостей могильних,
І в темну ставу гладінь спадають,
Золотом сяють, і кров’ю сяють...
Kazimiera Zawistowska
Spadłe liście
Na srebrne stawu zwierciadło lecą
I świecą złotem, i miedzią świecą,
I lecą trwożne jak błędne duchy,
Jak serc porwanych krwawe okruchy.
Wiatrem rzucone serc krwawych strzępy
Między pobrzeżne szuwarów kępy,
Jakby łzy lecą, jakby krew kwiatów,
Jak pocałunki słane z zaświatów.
Więc lecą... lecą - a gdy na fali
Pierścien się mglistych świateł rozpali,
To się w tej smętnej płonią jasności
Niby korowód cmentarnych gości,
I w mętne stawu zwierciadło lecą,
I świecą złotem, i jak krew świecą...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604459
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.09.2015
Чи знаєш ти втіху? Чи ж не зворушить
Тебе шепіт квітів у душні ночі?
Йди! Розплету свої коси жіночі,
Влізу вужем пожадань в твою душу!
Шепіт палкий відімкне твої уші,
Дам я уста тріпотливі й жертовні,
З уст тих вогнем твоє тіло наповню,
Поки аж пестощів хвиля оглушить.
Йди! Я в утіхах затьмарю Єгову...
Все ти забудеш – лицем в моє лоно
Впавши, і пивши зіниці багрові...
Йди – бо в очах мені часом червоно,
І я з пекельним видінням воюю –
Кров твоя, знаю, долоні сплямує!
Kazimiera Zawistowska
Herodiada
Czy wiesz, co rozkosz?… Czy cię nie poruszy
Szept bladych kwiatów w takie noce parne?
Pójdź! Ja ci włosy swe rozplotę czarne,
Wężem pożądań wejdę do twej duszy!
Płomiennym szeptem odemknę twe uszy,
Podam ci usta, drżące i ofiarne,
I ust tych ogniem ciało twe ogarnę,
Aż pieszczot moich fala cię ogłuszy.
Pójdź! ja rozkoszą śćmię tobie Jehowę…
Zapomnisz, twarzą padłszy na me łono,
Pijąc źrenice me błyskawicowe…
Lecz pójdź — bo czasem w oczach mi czerwono,
I z piekielnymi zmagam się widmami,
Czując, że dłonie krew mi twoja splami!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604250
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.09.2015
Тиші, ах, тиші! Дай твої долоні,
Світлом блакитні, змочені росою –
Ними як квітом обплету я скроні,
Хай несуть спокій з нічною красою.
Тиші, ах, тиші! Кісьми золотими
Скрий на устах твоїх спалахи жару...
Будь нині статуй грудьми неживими,
Будь нині звабою повною чару.
Kazimiera Zawistowska
Ciszy, ach ciszy!
Ciszy, ach ciszy! Daj mi twoje dłonie,
Błękitne światłem, ochłodzone rosą -
Jak kwiatem nimi opleć moje skronie,
Niech mi sen, spokój i chłód nocy niosą.
Ciszy, ach ciszy! Włosów falą złotą
Przed moim wzrokiem skryj ust twych pożary...
Bądź dziś posągom podobna martwotą,
Bądź dziś urokiem nie dotkniętej czary.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604226
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.09.2015
Дай сни мені твої –дай сон привітний,
Про мене сон – я хочу душу власну
У ньому бачити притихлу, ясну,
Тривожну мов у млі сріблястій квіти.
Ще раз зводи мене на той бік світу,
А там, тобою зрушені журливо,
Хай стихлі лютні задзвенять щасливо
У той акорд, що був роками скритий.
Мене побачиш там у снів полоні,
Ще раз усі мої закриєш на світанні
Душі перлини в райдужній запоні,
І мить чудесну дам тобі останню,
Єдину мить – бо потім в ніч сумною
Піду, щоб ти не стрівся більш зі мною.
Kazimiera Zawistowska
Tobie
Daj mi sny twoje - daj ten sen skrzydlaty
O mnie prześniony - ja chcę duszę własną
W jego zwierciadle ujrzeć cichą, jasną,
Rozkołysaną jak mgły srebrnej kwiaty.
Wprowadź mnie jeszcze w krysztalne zaświaty,
A tam, twą dłonią poruszone smutnie,
Niech się rozdźwięczą wszystkie ścichłe lutnie
W ów akord nagle zerwany przed laty.
Wówczas mnie ujrzysz raz jeszcze wyśnioną,
Raz jeszcze wszystkie pogasić w ukryciu
Perły mej duszy tęczowo zapłoną
I jedną cudną dam ci chwilę w życiu,
Chwilę jedyną - bo potem w noc ciemną
Pójdę, byś nigdy nie spotkał się ze mną.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603073
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.08.2015
О, маків пурпурових, дивних маків квіти!
Ціловані уста – уста твої кохані!
Життєві двері навстіж на світанні,
Сонце! Сонце! В спекотному горінні літа!
Сонце! Сонце! І маків пурпурових квіти!
Ланів пшеничних шум, рої бджолині ранні!
Ціловані уста – уста твої кохані,
І в липових алеях заметілі цвіту!
О, арфо спогадів! В іржі кривавій струни
Моя рука тепер і золотить, і гріє,
Та давня сонячна мелодія німіє,
А лиш мотив журби снується, в жалях суне...
Змертвілі, тихі наче цвинтарна сторожа,
У царськім пурпурі вже в’януть маки гожі.
Kazimiera Zawistowska
Epitafium III
O maków purpurowych, kraśnych maków kwiecie?
O usta całowane - drogie usta twoje!
Złote życia na oścież rozwarte podwoje,
Słońce! Słońce! W upalnym rozgorzałym lecie!
Słońce! Słońce! I maków purpurowych kwiecie!
Pszennych łanów poszumy, pszczół grające roje!
I usta całowane, drogie usta twoje,
I w lipowych alejach kwietniane zamiecie!
Harfo wspomnień! Twe struny z rdzy krwawych korali
Dłoń moja dziś otrząsa, ogrzewa, rozzłaca,
Lecz melodia ta dawna, słoneczna nie wraca,
Tylko motyw tęsknoty snuje się i żali...
A ścichłe, obumarłe jak cmentarni stróże
Więdną maki w królewskiej zszarpanej purpurze.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603071
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.08.2015
В старому серці, де йде спогад в марноту,
Що слабне день за днем від нескінченних дум,
Котрі несуться геть немов безладний тлум,
Лишивши серцю ніч і темну пустоту,
Знов відчувається крізь давню німоту
Кохань минулих спів і розставання сум,
Що линуть в пустоті кімнат, мов тихий шум,
І серце зціплене вбирає гіркоту.
Як той годинник, де кінчається завод,
Веде останній лік зникаючих годин
В будинку, що стоїть в безлюдній самоті –
Росте красавка у дворі без перешкод,
По ринвах через край біжить зелений плин,
Останній Часу звук стихає в небутті.
Auguste Angellier
Parfois dans un vieux cœur
Parfois dans un vieux cœur d'où le souvenir fuit,
Plus pauvre, chaque jour, de toutes les pensées
Qui s'éloignent de lui, par troupes empressées
De l'abandonner seul au vide et à la nuit,
S'entend encor, lointain et faible, un joyeux bruit ;
Quelques émotions de ses amours passées
Chantent soudain parmi ses chambres délaissées,
Dans l'obscure stupeur qui se répand en lui ;
Pareilles à l'horloge épuisée et qui sonne
Faiblement les coups lents de ses dernières heures,
Dans un manoir désert par l'exil ou la mort ;
Sur les perrons disjoints croîtra la belladone,
L'eau suintera verdâtre au bord des chantepleures,
Le dernier son du Temps dans les couloirs s'endort.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601808
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.08.2015
Душа пробудилась, мій дух вверх злітає
На крилах зефіру - де рання зоря;
Довкола нестриманий вітер шугає,
У захват збудивши і землю, й моря.
Засохла трава ще на сонці ясніє,
Безлисті дерева гілками тремтять,
Під ними листків мертвих танець шаліє,
А хмари у небі за вітром летять.
Бажаю я бачити, як в океані
Злітає вал піни і бризок в пітьмі,
Бажаю я бачити хвилі в даль гнані,
Сьогодні ж почути їх дикі громи!
Anne Brontë
Lines Composed In A Wood On A Windy Day
My soul is awakened, my spirit is soaring
And carried aloft on the wings of the breeze;
For above and around me the wild wind is roaring,
Arousing to rapture the earth and the seas.
The long withered grass in the sunshine is glancing,
The bare trees are tossing their branches on high;
The dead leaves beneath them are merrily dancing,
The white clouds are scudding across the blue sky
I wish I could see how the ocean is lashing
The foam of its billows to whirlwinds of spray;
I wish I could see how its proud waves are dashing,
And hear the wild roar of their thunder to-day!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599930
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.08.2015
Як моїм серцем став я вільно керувать,
То положив його в розкриті дві руки,
В прекрасну білість рук, де ждала благодать,
А дотик рук тих був чудесний і м’який.
І серце трепетне щасливим там було,
Мов тиха пташечка в затишному кублі,
Там вітер не шумів, там сонце не пекло,
Туди не досягли тривоги і жалі.
Та раптом дві руки в каблучках золотих
Зробились наче лід – холодні і тверді,
Стиснувши серце вмить в обіймах льодяних
Останнім потиском – в печалі і біді.
Здавалось що вони хотіли в небуття
З собою взяти – у могили темноту,
Де голубий сапфір, окраса їх життя,
Втрачає назавжди яскраву красоту.
Та Смерть розтиснула всі пальці на руках,
Зробила льодом те, що ніжило теплом,
І серце випало, як падає на шлях
Нещасна горлиця з поламаним крилом.
Auguste Angellier
Un cœur
Sitôt que j'eus le franc usage de mon cœur,
Je le mis en des mains qui s'ouvraient pour le prendre ;
C'étaient de douces mains, si belles de blancheur,
Dont le toucher était délicieux et tendre.
Heureux et frémissant de les sentir sur lui.
Mon cœur, comme un oiseau, resta dans leur caresse ;
Les vents n'ont parfumé, le clair soleil n'a lui
Qu'à travers leur tiédeur de nid et leur mollesse.
Mais, un jour, ces deux mains aux fins doigts cerclés d'or,
Devinrent brusquement glaciales et roides,
Et, le serrant toujours par un dernier effort,
Se crispèrent sur lui dans des étreintes froides.
Elles semblaient vouloir ne pas l’abandonner,
Et vouloir l’emporter dans la tombe avec ells,
Où les clairs saphirs dont elles aimaient s’orner
Allaient, à tout jamais, perdre leurs étincelles.
Quant la Mort, qui déclôt et qui vide les mains,
Les força de s’étendre ouvertes et glacées,
Mon cœur leur échappa , tel que sur les chemins
On ramasse un ramier aux ailes fracassées.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599905
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.08.2015
Ідол фальшивий, що смертні підносять,
Тільки безумці звели твій вівтар,
Люди в сльозах тебе милості просять –
Ти ж їм даєш лиш печалі тягар.
Чадо сліпе, не боюсь твого чару,
Ти не уб’єш свій гарпун вглибину,
Від твоїх стріл, від палючого жару
Серце незаймане, вільне замкну.
Я не споганю струн ліри ніколи,
Щоб на них плачу сльозина текла
Від тих обманів, що сієш навколо, –
Зраднице, ти лиш страждання несла.
Губи мої з твого кубка страшного
Ввік не торкнуть той отруєний мед,
Бо ти лукаво вливаєш до нього
Жовчі, злоби і печалі букет.
Слух мій до тебе не мав зроду віри –
Завжди неправди лестивий кумир.
Не розгубила душа моя щира
Спокій солодкий і лагідний мир.
Успіх, тиране, я твій не прославлю,
Не принесу безсоромних похвал,
Маю я щастя, і гордість, і славу,
Серце наповнює радості шал.
А як щоку мою сльози умиють,
Стиснеться серце від прикрих оков,
В ньому неспокій і болі дозріють –
Це не від кубка, що носить любов.
Знати не знаю тебе я навіки,
Страхом летить твого імені зов,
Бачу як горя наповнюєш ріки –
Губи мої проклинають любов!
Знаю, що ревнощі тебе зламають,
Знаю, що тебе знесе до основ,
Знаю, що смертні коліна згинають –
Я ж проклинаю з презирством любов!
María Josefa Mujia
El amor
Ídolo falso que el mortal adora
Y que insensato te erigió un altar,
Por quien el hombre su miseria llora,
De quien recibe solo un gran pesar.
Jamás cante tus triunfos, niño ciego;
No herirme pudo tu terrible arpón;
De tus saetas, de tu ardiente fuego,
Conservo ileso y libre el corazón.
Nunca manche las cuerdas de mi lira
Regando en ellas llanto de dolor
De engaños mil que tu deidad respira,
Con que penas sin fin causas traidor.
Mi puro labio de tu copa impía
Jamás gusto la emponzoñada miel,
Que al brindar viertes con sagaz falsía
Muerte, veneno y amargura y hiel.
Nunca mi oído se inclinó a tu acento;
Siempre tu halago lo creí falaz.
Mi alma inocente no perdió un momento
Su dulce calma, su tranquila paz.
Nunca cantar, tirano, tu victoria
Ni tributarte vil adoración
Es mi laurel, mi orgullo, dicha y gloria
Y el mas grato placer del corazón.
Si mi mejilla en llanto se humedece
Y si en el corazón hay amargor,
Si en el la angustia, la dolencia crece,
No es del acíbar de tu copa, amor.
No te conozco, y de esto me glorío!
Tu nombre odioso escucho con horror,
Y, al ver que causas males mil, impío,
Te dice el labio: ¡Maldición, amor!
Se que interés te vence, abate, humilla;
Se que los celos te dan gran temor;
Se que el mortal te inclina la rodilla.
Yo te desprecio y te maldigo, amor!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599715
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.08.2015
На жаль! Не раз я бачив відблиски вогнів
Свічок на віках рідних домовин в журбі,
І йшов за служкою, що жезлом стугонів
По плитах храму в тихій траурній ходьбі!
Немов вузький укіс миттєвість наших днів,
Несемось ми на риф в тривозі і мольбі,
Щомиті хвиля рве нас в клекіт бурунів –
А ми паплюжимось в гордині і злобі!
Auguste Angellier
Vanités
Hélas ! combien de fois j'ai déjà vu le cierge
S'allumer tristement auprès d'un cher cercueil,
Et suivi l'huissier noir qui frappe de sa verge
Le pavé de l'église aux tentures de deuil !
Notre existence brève est une étroite berge,
Et nous des naufragés sur ce rebord d'écueil ;
À chaque instant, un flot en prend un qu'il submerge :
Et nous nous déchirons dans la haine et l'orgueil !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599484
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.08.2015
На міст старий, що мох покрив,
Коханців двоє із пітьми
Прийшли, шептались, вечір мрів –
Були це ми!
До неї він схиливсь, обняв,
Про вірність і любов шепнув,
Що в серці чесному тримав –
Це я там був!
Вона тремтлива і бліда,
Хоч не боялась темноти,
А голос тихий пропадав –
Була це ти!
На міст старий, без перемін,
Знов вийшли двоє із пітьми,
Знов про любов шептав їй він –
Та це не ми!
Auguste Angellier
Le vieux pont
Sur le vieux pont verdi de mousse,
Et tout rongé de lichens roux,
Deux amants parlaient à voix douce :
Et c'était nous !
Lui, penché tendrement vers elle,
Lui disait l'amour et la foi
Qu'il portait en son cœur fidèle ;
Et c'était moi !
Elle semblait, pâle, incertaine,
Tremblante et pourtant sans effroi,
Écouter une voix lointaine ;
Et c'était toi !
Sur le vieux pont toujours le même,
Deux amants ont pris rendez-vous :
Il lui dit, elle croit, qu'il l'aime ;
Ce n'est plus nous !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599238
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.08.2015
О, море, море, що розкинулось в печаль
Під чулим поглядом мільйонів ясних зір,
Зі стогоном мільйонів хвиль, що мчаться вдаль,
Коли з висот летять у глиб твоїх проваль.
О, небо, небо, що в журбі розкрило шир
Від стогонів мільйонів хвиль, що мчаться вдаль,
Де погляди в сльозах мільйонів ясних зір,
Коли вуаль імли не криє буйний вир.
Ось так ви вже мільйони і мільйони літ
Душею крізь ефір, що сповнений грози,
Одне до одного зриваєтесь в політ
В коханні вічному, що час вам не забрав;
Мені здається, що в цей вечір увібрав
Я серцем весь ваш плач і гіркоту сльози.
Auguste Angellier
À l'éternel amour
Ô mer, ô mer immense et triste, qui déroules,
Sous les regards mouillés de ces millions d'étoiles,
Les longs gémissements de tes millions de houles,
Lorsque dans ton élan vers le ciel tu t'écroules ;
Ô ciel, ô ciel immense et triste, qui dévoiles,
Sur les gémissements de ces millions de houles,
Les regards pleins de pleurs de tes millions d'étoiles,
Quand l'air ne cache point la mer sous de longs voiles ;
Vous qui, par des millions et des millions d'années,
À travers les éthers toujours remplis d'alarmes.
L'un vers l'autre tendez vos âmes condamnées
À l'éternel amour qu'aucun temps ne consomme,
Il me semble, ce soir, que mon étroit cœur d'homme
Contient tous vos sanglots, contient toutes vos larmes.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599052
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.08.2015
Знаю – не прийдеш, та вслухаюсь в тишу,
Що розложила свій покров широкий,
Чи не почую шум знайомих кроків
В повівах вітру, що заледве дише.
Вітер листочки у саду колише,
Хмари згортає в небесні сувої...
Тихо, ні кроків, ні душі живої,
Знаю – не прийдеш, та вслухаюсь в тишу.
Квіти щось шепчуть, грає рій бджолиний...
Сиплеться з черешні пух сніжнобілий,
Тихо, хоч пісня радісна злетіла...
Вітер шурхоче, мчать струмки з долини.
Знаю – не прийдеш, в ці чекань години
Розчарування душу заливає...
Слухаю... тихо, десь село співає,
Квіти щось шепчуть, грає рій бджолиний...
Maria Czerkawska
Wiem, że nie przyjdziesz
Wiem, że nie przyjdziesz, w głuchą wsiąkam ciszę,
Którą naokół otoczona jestem,
I czekam, każdym łudząc się szelestem,
Że może twoich kroków szmer usłyszę.
Wiatr liśćmi lekko po sadzie kołysze
I mota przędzę niebieskich obłoków...
Cicho, nie słychać żadnych ludzkich kroków,
Wiem, że nie przyjdziesz, w głuchą wsiąkam ciszę.
Kwiaty coś szepcą, grają pszczelne roje...
Puch śnieżnobiały sypie się z czereśni,
Cicho, choć pełno woni, blasku, pieśni...
Chociaż wiatr szumi, srebrne szemrzą zdroje.
Wiem, że nie przyjdziesz, i dziwnie się boję,
Bo nowy zawód czyha na mnie, czeka...
Słucham... nic — tylko wieś huczy daleka,
Kwiaty coś szepcą, grają pszczelne roje.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598339
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.08.2015
У цей вечір тужний, слізний,
Кларібель,
в блиску сонця, вже не грізнім,
Кларібель,
знов прийшла любов капризна,
хоч усе говорить: «Пізно,
Кларібель!»
Тож даремно вітер носить,
Кларібель,
там ім’я твоє й голосить,
Кларібель,
а моїх бажань задосить,
пісня їх дарма розносить,
Кларібель.
Кличуть голосно розлуки,
Кларібель,
у піснях печалі звуки,
Кларібель!
В них журба, чекання муки,
щоб з’єднались наші руки,
Кларібель!
Грізне море, злі вершини,
Кларібель,
та хіба мене це спинить,
Кларібель,
ці зволожені долини,
ці сніги та хуртовини,
Кларібель?
Часу вічність пролетіла,
Кларібель,
спогад ти про все згубила,
Кларібель!
Та у мріях все ж жевріла
віра, що мене любила,
Кларібель!
Хліб гіркий, коли кусаю,
Кларібель,
лиш тебе я пам’ятаю,
Кларібель!
Про минуле сон я маю,
сон страшний, де погибаю,
Кларібель!
Вранці все блакить покрила,
Кларібель,
ти метеликом злетіла,
Кларібель!
Бог, цариця, жінка мила,
перла, сніг, троянда біла,
Кларібель!
В небі пташки переливи:
«Кларібель!»,
ніжні, лагідні, щасливі,
Кларібель.
І з’єднав співак тремтливий
сміх дзвінкий і плач тужливий,
Кларібель!
Тайна музико велична,
Кларібель,
у моїм житті ти вічна,
Кларібель.
Рветься з ран моїх довічних
шал життя і цвіт магічний,
Кларібель!
Дай устам моїм настої,
Кларібель,
із гвоздики, моху, хвої,
Кларібель.
Мирри, смирни дай святої,
І оливи золотої,
Кларібель!
Імені звук ніжний і хмільний,
Кларібель,
як із меду зроблений напій,
Кларібель.
Лютні звук прекрасний чарівний
імені твого в душі моїй,
Кларібель.
Чародій моєї самоти,
Кларібель,
у душі накреслив: «тільки ти,
Кларібель».
І мені довічно ти світи,
як зоря, що сяє з висоти,
Кларібель!
Franz Tamayo
Balada de Claribel
En la desolada tarde,
Claribel,
al claror de un sol que no arde,
Claribel,
me vuelve el amante alarde,
aunque todo dice: "es tarde,
Claribel".
Lleva en sus alas el viento,
Claribel,
tu nombre como un lamento,
Claribel,
y en vano mis ansias siento
volar tras aquel concento,
Claribel.
Voz con que pía la ausencia,
Claribel,
saudade, canora esencia
Claribel!
Añoranza, transparencia
que la ausencia hace presencia,
Claribel!
Mar profundo y alto monte,
Claribel,
Es posible que tramonte,
Claribel,
tras el húmedo horizonte,
y que las nieves remonte
Claribel?
El tiempo es por siempre ido,
Claribel,
y eres quizás todo olvido.
Claribel,
Mas yo, iluso descreído,
aún pienso que me has querido,
Claribel.
El pan amargo en que muerdo,
Claribel
hecho está de tu recuerdo
Claribel!
Y el pasado nada cuerdo
es un sueño, en que me pierdo
Claribel!
Oh mañana azul y rosa,
Claribel,
en que te ví, mariposa,
Claribel!
Reina y mujer, niña y diosa,
oro, nácar, nieve y rosa
Claribel!
Cantaba en el aire un ave,
"Claribel "
suave cual la suave
Claribel.
Y unía al plumado clave
dulce risa y lloro grave:
Claribel!
Una música escondida,
Claribel!
Eres por siempre en mi vida,
Claribel.
Mamá de mi eterna herida,
lecho rosa y luz florida:
Claribel!
Vierte mi labio un perfume
Claribel,
musgo y clavel que resume,
Claribel.
Mira que eterna zahume,
óleo que no se consume,
Claribel!
Tu nombre dulce y cruel
Claribel
Sabe a fresa e hidromiel
Claribel.
Son de encantado rabel
hay un sortilegio en él,
Claribel.
De un nigromante el compás,
Claribel,
trazó en mi alma "nunca más
Claribel".
Y así mis ojos jamás
como el alba volverás,
Claribel!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598297
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.08.2015
Весна недужа у печалі підійшла
Услід зимі, де був ясний творіння час,
Зчорніла кров моя, в душі вогонь погас,
У вир зітхань навік знемога затягла.
Неясний білий смерк мій мозок зледенив
Немов стальний обруч, неначе склеп старий,
І я сумний побрів за блискотінням мрій,
Де шал життя кипів між неозорих нив.
Від запаху дерев я стомлений упав,
І яму рив лицем для мертвих сподівань,
Гарячу землю гриз, де цвіт бузку зростав,
І лежачи чекав полегшення страждань...
У той же час Блакить сміялась на листках,
Збудивши спів птахів до сонця у квітках.
Stéphane Mallarmé
Renouveau
Le printemps maladif a chassé tristement
L'hiver, saison de l'art serein, l'hiver lucide,
Et dans mon être à qui le sang morne préside
L'impuissance s'étire en un long bâillement.
Des crépuscules blancs tiédissent sous mon crâne
Qu'un cercle de fer serre ainsi qu'un vieux tombeau,
Et, triste, j'erre après un rêve vague et beau,
Par les champs où la sève immense se pavane.
Puis je tombe énervé de parfums d'arbres, las,
Et creusant de ma face une fosse à mon rêve,
Mordant la terre chaude où poussent les lilas,
J'attends, en m'abîmant que mon ennui s'élève...
— Cependant l'Azur rit sur la haie et l'éveil
De tant d'oiseaux en fleur gazouillant au soleil.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598166
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.08.2015
Блакиті вічної іронія ясна
Повільно зморює, мов квіти чарівні,
Знесилений поет талант свій проклина
В безплідній пустоті, де Муки лиш страшні.
Закривши очі мчусь, та відчуваю жаль
В блакиті погляді, вогнем розчарувань
Душа спустошена. Куди іти? Печаль
Яких ночей пихнуть в її байдужу твань?
Тумане, піднімись! Лий сивину нудну –
Лахміття мороку на синій небокрай,
Ти стелю там зведи – безмірну, мовчазну,
Болотом осені мертвотним заливай!
І ти, устань, прийди із Лети сонних вод,
Збери із дна намул, тростини з берегів,
Досадо дорога, закрий без перешкод
Ці діри голубі, що злісно шлють птахів.
Також! Нехай летять дими з печальних труб,
Хай кіптява зведе у вишині тюрму,
І в тій тюрмі вона, жахливий душогуб,
Закриє сонце умираюче в пітьму!
Вже небо мертве! Я, матеріє, волів,
Щоб забуття дала ти Прагнення й Вини
Для страдника, що йде на всіх ділити хлів,
Де, як щасливий скот, лежать людські сини.
Тому бажання мав, щоб мозок був пустий,
Немов горня з рум’ян, що впало під стіну,
Не можу більше я плач дум гірких нести –
Лишилося зітхать на смерть мою журну.
Даремно все! Блакить у торжестві прийшла,
У дзвонах я почув її звитяжний спів,
Вона в моїй душі тривогу підняла,
Влила живий метал у синь своїх псалмів!
Спадає крізь туман, одвічна, з висоти,
Немов несхибний меч в агонії страшить;
Куди втечу тепер від краху й гіркоти?
У чарах я. Блакить! Блакить! Блакить! Блакить!
Stéphane Mallarmé
L'azur
De l'éternel Azur la sereine ironie
Accable, belle indolemment comme les fleurs,
Le poëte impuissant qui maudit son génie
A travers un désert stérile de Douleurs.
Fuyant, les yeux fermés, je le sens qui regarde
Avec l'intensité d'un remords atterrant,
Mon âme vide. Où fuir ? Et quelle nuit hagarde
Jeter, lambeaux, jeter sur ce mépris navrant ?
Brouillards, montez ! versez vos cendres monotones
Avec de longs haillons de brume dans les cieux
Que noiera le marais livide des automnes,
Et bâtissez un grand plafond silencieux !
Et toi, sors des étangs léthéens et ramasse
En t'en venant la vase et les pâles roseaux,
Cher Ennui, pour boucher d'une main jamais lasse
Les grands trous bleus que font méchamment les oiseaux.
Encor ! que sans répit les tristes cheminées
Fument, et que de suie une errante prison
Eteigne dans l'horreur de ses noires traînées
Le soleil se mourant jaunâtre à l'horizon !
- Le Ciel est mort. - Vers toi, j'accours ! Donne, ô matière,
L'oubli de l'Idéal cruel et du Péché
A ce martyr qui vient partager la litière
Où le bétail heureux des hommes est couché,
Car j'y veux, puisque enfin ma cervelle, vidée
Comme le pot de fard gisant au pied d'un mur,
N'a plus l'art d'attifer la sanglotante idée,
Lugubrement bâiller vers un trépas obscur...
En vain ! l'Azur triomphe, et je l'entends qui chante
Dans les cloches. Mon âme, il se fait voix pour plus
Nous faire peur avec sa victoire méchante,
Et du métal vivant sort en bleus angelus !
Il roule par la brume, ancien et traverse
Ta native agonie ainsi qu'un glaive sûr ;
Où fuir dans la révolte inutile et perverse ?
Je suis hanté. L'Azur ! l'Azur ! l'Azur ! l'Azur !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598165
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.08.2015
Дам тобі який дарунок
Я, злиденний і убогий,
Що збуваю людям сонце,
Як торговець край дороги?
Даром я яким вшаную,
Де зірву квітки чудові,
Я, що маю тільки серце,
Що страждає від любові?
Невиправний я мандрівець,
Все вперед лечу в розгубі,
Людям пісеньки співаю –
Серце віддаю на згубу.
Та як труд скривавить ноги,
Перетлію в прах останній,
То мені найкраще буде
У твоїх зіниць сіянні.
Бо вони ліхтар у морі
Для судна, що потопає,
Коли смерть по щастя квіти
З глибу руки простягає.
Як візьмеш моє ти серце
В ніжні білі твої руки,
То примаряться довічні
Літ дитячих милі звуки.
Тож ніколи ти не зникнеш,
Хоч життя в безумстві мучить.
Твоє серце мене в’яже
Як тендітна нить павуча.
Тож даю тобі дар царський:
Вимиту в сльозах розпуки
Осінь золоту життєву
У твої складаю руки.
Henryk Zbierzchowski
Ofiarowanie
Jakiż dam ci podarunek
Ja, co jestem tak ubogi,
Że sprzedaję ludziom słońce,
Jak przekupień wedle drogi?
Jakim uczczę ciebie darem,
Złotogłowiu skąd ci utnę
Ja, co niemam nic prócz serca,
Które jest tak bardzo smutne?
Niepoprawny ja wędrowiec,
Ciągle naprzód gnam w rozterce.
Śpiewam ludziom dźwięczne piosnki,
Na liczmany zmieniam serce.
Lecz gdy trud mi skrwawi nogi
I na popiół się rozetlę,
Wtedy czuję się najlepiej
W twoich dobrych źrenic świetle.
One są latarnią morską,
Gdy już statek ma iść na dno,
A śmierć po ostatnie kwiaty
Z toni dłoń wyciąga zdradną.
Gdy położysz na mem sercu
Swoje białe, miękkie ręce,
Marzą mi się nieprzeżyte
Lata słodkie i chłopięce.
Przeto nigdy nie przepadniesz,
Chociaż życie mię obłąka.
Serce twoje mię osnuło
Jak subtelna nić pająka.
Więc ci daję dar królewski:
Oczyszczoną w łzach i męce
Złotą jesień mego życia
Składam droga w twoje ręce.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597758
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.08.2015
Все, усе що мав, утратив –
Залишився без надії,
У життя пустині сірій
Ні пробудження, ні мрії,
Замість пристрастей вогненних
Лиш вампіри днів буденних.
Мов жебрак я при дорозі,
Тож повір мені, будь другом,
Що всі дні мої подібні,
І завжди так – круг за кругом,
Так приземлено, так нудно –
Жити бридко, вмерти трудно.
Зрушені споруди марень,
Ідеалів чар розбився,
У душі моїй, Сахарі,
Скарб маленький залишився,
Мов роси кусочок срібний
Впав на в'ялий верес дрібний.
А як звати скарб той цінний
Розкажу я без вагання:
Жар останній мого серця –
Найсолодший дар кохання,
Що зберіг я переможно
В час життя мого тривожний.
Ту коштовність мого серця,
Ті життя душевні муки
Разом з братнім поцілунком
У твої складаю руки.
Знаю – скарб той не загубиш,
Тільки серцем приголубиш.
Як той кубок кришталевий,
Де веселка тішить грою,
Подруго моя кохана,
Що нестимеш із собою
Аж розсиплеться на чверті
Як уста торкнуться смерті.
Henryk Zbierzchowski
Ostatni dar
Wszystko, wszystko utraciłem,
Żem pozostał dziś bez złudzeń,
W szarej pustce mego życia
Niema marzeń i przebudzeń,
Miejsce żaru i miłości
Zajął wampir codzienności.
Jestem jak przydrożny żebrak.
Wierz mi mała przyjaciółko.
Dzień podobny do drugiego
I tak ciągle w kółko, w kółko,
Tak przyziemnie, płasko, nudno,
Żyć nie miło, umrzeć trudno.
Rozburzone gmachy marzeń
W proch upadły ideały.
Wśród Sahary mojej duszy
Został jeno klejnot mały,
Jak kropelka srebrna rosy
Na uwiędłe spadła wrzosy.
Jak się zowie ten klejnocik
Zaraz powiem ci wyraźniej:
Czar ostatni mego serca
To najsłodszy dar przyjaźni,
Co przechował się zwycięsko,
Niedotknięty życia klęską.
Ten klejnocik mego serca
Życia mego dobro całe
Wraz z braterskim pocałunkiem
Składam w twoje rączki białe.
Wiem, że skarbu nie utracisz,
Ale sercem go wzbogacisz.
I jak puhar kryształowy,
W którym tęczy gra odbicie
Moja biała przyjaciółko
Będziesz niosła go przez życie,
Aż rozpadnie się na ćwierci,
Gdy go dotkną usta śmierci.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597621
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.08.2015
Той, хто мистецтво й замисел довічний
Показує в чудесному умінні,
Хто сотворив півкулі дві незмінні –
Не Марс де, а Юпітер більш величний,
Прийшов щоб освітити лист магічний,
Де правди сховані слова нетлінні,
Івана взяв він і Петра в молінні
І в царстві неба дав уділ їм вічний.
Він родженого в Римі мав ознаку,
Та був з Юдеї, в образі живому
Смирення прославляв у кожнім стані.
Він сонце дав містечку трудовому,
За котре все несе йому подяку –
Прекрасна там на світ родилась пані.
Francesco Petrarca
Canzoniere: 4
Que' ch'infinita providentia et arte
mostrò nel suo mirabil magistero,
che crïò questo et quell'altro hemispero,
et mansüeto piú Giove che Marte,
vegnendo in terra a 'lluminar le carte
ch'avean molt'anni già celato il vero,
tolse Giovanni da la rete et Piero,
et nel regno del ciel fece lor parte.
Di sé nascendo a Roma non fe' gratia,
a Giudea sí, tanto sovr'ogni stato
humiltate exaltar sempre gli piacque;
ed or di picciol borgo un sol n'à dato,
tal che natura e 'l luogo si ringratia
onde sí bella donna al mondo nacque.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597609
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.08.2015
Сонце на скелі звісилось в печалі,
В давню потугу пнеться взяти силу,
Розкидає краплі осяйного пилу
На ясні чисті неозорі далі...
По луках хвиля котиться рожева,
Пил гонить з квітів, запахи медові,
У вітах в’яже золоті обнови
І пестить зжовклі, при смерті, дерева.
Глянь... поміж листям майорять і сяють
Ниті павучі золоті, чудові,
Сонце веселку гне в сітки шовкові,
Вітер трясе їх... рвуться, вверх ширяють,
І линуть, линуть ген на ниви житні,
Ніби видіння золоті... тендітні.
Henryk Zbierzchowski
Babie lato
Słońce zwieszone na samotnej skale,
Dawną potęgę zbierając raz jeszcze,
Rozrzuca pyłów rozświetlone deszcze
Na jasne, czyste, przeogromne dale...
Po łąkach jasną falą się przelewa,
Wzbija pył z kwiatów i upojne wonie,
Między gałęzi złote wplata tonie
I pieści zżółkłe, konające drzewa.
Patrz... między liśćmi chwieją się i świecą
Jakieś włókienka złote i pajęcze,
Słońce w sieć nitek cudne wpięło tęcze,
Wiatr je rozrzuca... zrywają się, lecą,
I płyną, płyną hen na łany żytne
Niby marzenia złote... nieuchwytne.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597415
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.08.2015
Світ убрала кольорами
Вереснева просинь –
Чом же сіра і безбарвна
Життя мого осінь?
Розкидався я скарбами,
Як був пановитий –
Залишилась жменька згадок,
Ніби в’ялі квіти.
В сіру даль переді мною
Шлях життя лягає –
Де той ворог зачаївся,
Що тайком стріляє?
Де побачу як чекають
Мене з трутиною –
Чому в час оцей болючий
Ти не тут зі мною?
Повернись, поки убивці
Не пустили стріли,
Щоб твої прекрасні руки
Серце заслонили.
Henryk Zbierzchowski
Zatrute strzały
Świat przystroił kolorami
Wielki malarz wrzesień.
Czemuż szara i bezbarwna
Życia mego jesień?
Rozdawałem wokół skarby,
Gdy byłem bogaty.
Pozostała garstka wspomnień,
Niby zwiędłe kwiaty.
Dłuży się przed moim wzrokiem
Szara droga życia.
Gdzie popatrzę wróg się czai,
Co strzela z ukrycia.
Gdzie popatrzę warzą dla mnie
Truciznę tajemną.
Czemu w tej bolesnej chwili
Ty nie jesteś ze mną?
Wróć, nim strzały swe wypuszczą
Ukryci morderce,
I swą dobrą, białą rączką
Zasłoń moje serce.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597403
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.08.2015
Небо високе, поруч тьми тремтіння...
Місяць поблідлий з неба задивився,
В дзеркалі воднім сріблясто відбився,
Ниви янтарні освітив промінням...
Морок на води й долини розлився,
Саваном болотні вкутав сплетіння,
Срібним покровом вкрив лісні склепіння...
В лісі нічному привид появився,
І віковічні сосни піднебесні,
І дуби столітні тихо дрімають,
В місяця блиску срібляться росою...
В поволоці ночі чари чудесні,
Ангели марень на землю злітають –
Гоять недужих вічною красою.
Edward Słoński (syn)
O zmroku
Niebo nade mną, wkoło mnie zmrok szary...
Z nieba księżyca patrzy twarz wybladła
Na przeźroczyste srebrnych wód zwierciadła,
Na złotych łanów drzemiące obszary...
Mgła na doliny i na wody spadła,
Całunem błotne zakryła wiszary,
Srebrną oponą zakryła las stary...
Po lesie nocne snują się widziadła,
I stuwiekowe niebotyczne sosny
I stuwiekowe dęby cicho drzemią,
W blaskach księżyca błyszczą srebrną rosą...
W nocnych oparach powstaje czar wiosny,
Anioły marzeń lecą ponad ziemią
I bolejącym ukojenie niosą.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597351
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.08.2015
Світає... Стихли всі шуми у гаї,
Піднявся срібний блиск на гір вершини...
Весь світ заснув... Повита в млу долини
Діброва спить... І озеро дрімає,
Де небо топить голубі глибини,
Про тихий вечір сон останній мають
Там лілії... блакить їх колихає,
А з тих глибин промінний день полине.
Лиш я не сплю. У млі димчастій жаром
Горить ранкових марень позолота...
Я хочу мчати десь у даль на хмарі,
Я хочу мчати десь, стягти вудила,
Та на порозі всілася скорбота –
Стиснула груди і зв’язала крила.
Edward Słoński (syn)
O świcie
Świta... Ucichły wszystkie szmery w borze,
Blask jakiś srebrny zszedł na górskie szczyty...
Świat cały zasnął... w szare mgły spowity
Cały bór zasnął... W dole na jeziorze,
Gdzie niebo kładzie swe ciemne błękity,
Swój sen ostatni o cichym wieczorze,
Śpią lilie... modre kołysze je łoże
Nad głębią, z której zaraz wstaną świty.
Tylko ja nie śpię. W szarawym półmroku
Świetlanych marzeń wije się nić złota...
Chcę gdzieś odpłynąć na jakimś obłoku.
Chcę gdzieś odpłynąć, chcę stargać wędzidła,
Lecz na mym progu usiadła tęsknota
I pierś przygniotła i związała skrzydła.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597204
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.08.2015
В той день, коли і сонце потемніло
Від жалю за Творцем, що був розп’ятий,
Беззбройним був я Вами, Пані, взятий –
Мене там Ваші очі полонили.
Не думав я, що в час печальний стріли
Амура доведеться відбивати,
Я йшов безпечний, знявши серця лати, –
До плачу всіх додавсь мій крик зболілий.
Любов мене без опору застала –
Крізь очі в серце провела дорогу,
Мої на неї вийшли сльози й мука.
Та невелика честь любові богу –
Відкритому встромив стріли він жало,
А Вам, в броні, не показав і лука.
Francesco Petrarca
Canzoniere: 3
Era il giorno ch'al sol si scoloraro
per la pietà del suo factore i rai,
quando i' fui preso, et non me ne guardai,
ché i be' vostr'occhi, donna, mi legaro.
Tempo non mi parea da far riparo
contra colpi d'Amor: però m'andai
secur, senza sospetto; onde i miei guai
nel commune dolor s'incominciaro.
Trovommi Amor del tutto disarmato
et aperta la via per gli occhi al core,
che di lagrime son fatti uscio et varco:
però al mio parer non li fu honore
ferir me de saetta in quello stato,
a voi armata non mostrar pur l'arco.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596667
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.07.2015
Усім, хто чує рим стрімких мотиви,
Що серце хвилею зітхань поїли,
В помилці першій юності тремтіли –
Я іншим був у ті часи бурхливі.
Я думав, плакав, муки мав жахливі,
Сум і надія марні душу їли,
Бо до любові марення летіли
І співчуття шукав я справедливі.
Однак тепер я вже напевно знаю:
Був людям я лиш байка сумовита –
І сором огорнув мене вразливий;
Тепер із сорому мого зростає
І каяття, і впевненість відкрита:
Те, що так любить світ, – лиш сон мінливий.
Francesco Petrarca
Canzoniere: 1
Voi ch’ascoltate in rime sparse il suono
di quei sospiri ond'io nudriva 'l core
in sul mio primo giovenile errore
quand'era in parte altr'uom da quel ch'i' sono,
del vario stile in ch'io piango et ragiono
fra le vane speranze e 'l van dolore,
ove sia chi per prova intenda amore,
spero trovar pieta, nonche perdono.
Ma ben veggio or si come al popol tutto
favola fui gran tempo, onde sovente
di me medesmo meco mi vergogno;
et del mio vaneggiar vergogna e 'l frutto,
e 'l pentersi, e 'l conoscer chiaramente
che quanto piace al mondo e breve sogno.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596061
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.07.2015
Щоб більш дошкульною зробити кару,
Щоб помста за образи мала силу,
Знов лук таємно взяв Амур двокрилий –
Чекав на час і місце для удару.
Були у мене мужність, сила жару,
Щоб очі сміло міць його зустріли,
Коли смертельні вниз помчаться стріли,
Туди, де інші слабнуть як від чару.
Та першим натиском я був розбитий,
Не мав ні сили, ні хоробрості такої,
Щоб взяти зброю проти нього в руки,
Чи на стрімку вершину відступити,
Де зміг би я сховатись від тяжкої,
Від тої, що в пробитім серці, муки.
Francesco Petrarca
Canzoniere: 2
Per fare una leggiadra sua vendetta
et punire in un dí ben mille offese,
celatamente Amor l'arco riprese,
come huom ch'a nocer luogo et tempo aspetta.
Era la mia virtute al cor ristretta
per far ivi et ne gli occhi sue difese,
quando 'l colpo mortal là giú discese
ove solea spuntarsi ogni saetta.
Però, turbata nel primiero assalto,
non ebbe tanto né vigor né spazio
che potesse al bisogno prender l'arme,
overo al poggio faticoso et alto
ritrarmi accortamente da lo strazio
del quale oggi vorrebbe, et non pò, aitarme.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595861
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.07.2015
Думко, линь на золочених крилах,
Линь, на горах й узгір’ях спочивши,
Де несе вітер пах наймиліший –
Пах солодкий святої землі!
Ти вітай береги Іордану,
Веж Сіону, зруйнованих, брили...
О, Вітчизно, прекрасна й жадана!
Спогад світлий, що згинув у млі!
Золота арфо віщих пророків,
Чом висиш на вербі у мовчанні?
Пробуди в серці спогад останній,
Розкажи про часи, що пройшли!
Ти неси плач і стогін глибокий –
З долі Єрусалиму ридання;
Хай Господь дасть для тебе звучання,
Щоб терпіти ми муки могли!
Щоб терпіти ми муки могли!
Щоб терпіти ми муки могли!
Щоб терпіти могли!
Giuseppe Verdi
Nabucco: Coro di schiavi ebrei (Va, pensiero)
Va', pensiero, sull'ali dorate;
Va, ti posa sui clivi, sui colli,
Ove olezzano tepide e molli
L'aure dolci del suolo natal!
Del Giordano le rive saluta,
Di Sionne le torri atterrate…
Oh mia Patria sì bella e perduta!
Oh membranza sì cara e fatal!
Arpa d'or dei fatidici vati,
Perché muta dal salice pendi?
Le memorie nel petto raccendi,
Ci favella del tempo che fu!
O simile di Solima ai fati,
Traggi un suono di crudo lamento;
O t'ispiri il Signore un concento
Che ne infonda al patire virtù!
Che ne infonda al patire virtù!
Che ne infonda al patire virtù!
Al patire virtù!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587866
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.06.2015
На скелі під лісом самітно
Розквітла калина цнотлива,
Порою бездумно й привітно
Їй вітер гне віти тремтливі,
І повість їй дивну шепоче
Про щастя, що світ звеселяє,
Вона ж його чує й тріпоче,
Чоло своє вниз нахиляє.
Кущі бачить поруч з собою,
Гаї, що шумлять так співуче,
В обіймах чутких над водою
Стоять дві берези плакучі!
І скаржиться, муками в’яне,
Самотня на скелі вершині,
Аж поглядом врешті дістане
Німої небес далечіні,
З докором – чому у неволі
Самотня, без цілі, причини?
І сльози по гілці поволі
Течуть мов криваві рубіни.
«Не звабся на вигляд лукавий!» –
Втішає калину червону
Та зірка, що з неба ласкаво
Освітлює листя корону;
Не прагни з високої скелі
Зійти між сестер на долину,
Що дивним віночком веселі
Усюди покрили рівнину!
Вони, погляд звівши до тебе,
Всі заздрять сестриці-вигнанці,
Коли сяєш в заходу небі,
Чи перлами світиш уранці!
Як вітер гілки їм розкине,
Вони всі сміються й радіють,
Ти ж дивишся в неба глибини
І мрієш – вони так не мріють!
На скелі, що в час вечоровий
Стоїть над імлою сміливо,
Під місяцем сяєш чудово
І слухаєш ангельські співи,
Що звучно землею колишуть,
Коли сон спочити всіх ложить,
Коли скрізь розкинулась тиша
І тільки пильнує дух Божий.
Не ремствуй! Так завжди буває:
Де сміх – там і сльози ридання,
Де щастя у квітах буяє –
Ростуть там тернини страждання!
Maria Bartusówna
Kalina
Na skale pod lasem samotnie
Dziewicza wykwitła kalina,
Czasami swawolnie, przelotnie
Gałązki jej wietrzyk ugina,
I dziwne jej szepce powieści,
O szczęściu, co życie umila,
A ona go słucha w boleści
I czoło ku ziemi pochyla.
Spogląda na krzewy zielone,
Na gaje w około szumiące,
I w tkliwym uścisku splecione,
Nad wodą dwie brzozy płaczące!
I skarży i więdnie cierpieniem,
Samotna na skały tej szczycie,
I wraca zatonąć spojrzeniem
W milczącym niebiosów błękicie,
Z wyrzutem, dlaczego w uwięzi
Samotna, bez celu, przyczyny?
I łzy jej po wiotkiej gałęzi
Krwawymi spływają rubiny.
»Nie uwodź się złudnym pozorem!« —
Tak mówi jej, ciesząc stęsknioną,
Ta gwiazdka, co świeci wieczorem,
Nad ciemną jej głowy koroną;
Nie pragnij z ustroni, ze wzgórza
Zejść między sióstr twoich drużynę,
Co wieńcem u twego podnóża
Wesołą objęły równinę!
I one, wzrok wznosząc ku górze,
Zazdroszczą ci twego wygnania,
Gdy błyszczysz w zachodu purpurze,
Gdy świecisz perłami zarania!
Gdy wietrzyk w gałązki ich trąca,
Choć śmieją się ziemi, choć gwarzą,
Ty patrzysz w ten błękit bez końca
I marzysz, jak one nie marzą!
Wieczorem na skale, co dumnie
Nad mrokiem się wzniosła padołów,
W miesięcznych lśnisz blasków kolumnie
I słuchasz modlitwy aniołów,
Co dźwięcznie o ziemię potrąca,
Gdy wszystko się do snu ułoży,
Gdy cisza panuje milcząca
I czuwa sam tylko duch Boży.
Więc nie skarż! bo wszystkim na ziemi
Łza obok uśmiechu się mieści,
I gdzie się kwiat szczęścia rozplemi,
Wyrasta wraz z cierniem boleści!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586046
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.06.2015
Луки, доли і струмочки, гаї і діброви!
Друзі дум моїх сердечних, мого щастя світе,
Пам’ятайте ж ви, дерева, птаство, ніжний цвіте,
Кожний рух її фігури і шепіт розмови.
Тут у гаї, де струмочок плаче бірюзовий,
Де чола її торкались черемшини віти,
Повертаючись із поля, ніс волошок квіти
І сплітав на її скронях вінок волошковий!
Рвала тут вона стокротки, для моєї згуби
Ворожила – пелюстки їх в нуртину пускала
і сміялась, як гадання казало: не любить!
А коли хотів поправить – ця дочка принади
Поривалась й закривала рот мій пальцем влади
І, мов сон, немов видіння, із очей зникала!
Kazimierz Gliński
Wspomnienie
Gaje, łąki, doliny, strumienie, dąbrowy!
Towarzysze mych dumań, mego szczęścia świadki,
Pamiętacie wy, drzewa, ptaszęta i kwiatki,
Każdy ruch jej postaci, każdy szept rozmowy.
Tu, w gaju, gdzie się skarży strumień kryształowy,
Spadały na jej czoło wonnych czeremch płatki,
Tędy, wracając z pola — nosiłem bławatki
I plotłem na jej skronie wieniec szafirowy!
Tutaj rwała stokrocie, śmiejąca się, płocha —
Wróżąc, rzucała listki na nurtów pierścienie
I śmiała się, gdy wróżba mówiła: nie kocha!
A gdym chciał błąd poprawić, jak asmodeuszek
Zrywała się — na usta kładła mi paluszek —
I znikała sprzed oczu — jak sen, jak marzenie!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585609
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.06.2015
І
Ніби просинню стрічок, що звиті в узори,
Дніпром синім обв’язав древній Київ стіни,
Білістю садиб розливсь в яри і долини,
Банями своїх святинь розкинувсь на гори.
Задніпрянські освітив далі неозорі
Місяць-червінь, що піднявсь над сірі низини,
Золотив, сріблив усе – гнав морок в глибини,
Білим світлом обливав стіни і собори.
Плине німота навкруг – тиша йде лугами...
Лиш Дніпро розколихавсь – грає з берегами,
Пісню древню дзвонить він, дивна нота в дзвоні...
Чути грім, мов молотки у страшній долоні
В лоно річки стовп стальний повсякчас вбивають...
– Не ти, Дніпре, так співаєш!.. То віки співають!
ІІ
Ніч минула... Вітерець лине світанковий,
В одяг, тканий в діамант, схід одягся цілий,
В небі з полиском летять променисті стріли,
Сонця золото пливе у всесвіт ранковий.
Задзвонив Дніпро срібніш – одяг лазуровий
Хвиль його, струснувши плащ від туману білий,
Блиском золота заграв – хвилі затремтіли...
В брамі сходу сонце стало – світу цар чудовий!..
На Софійському соборі дзвін заграв – і дзвони
Інших храмів обізвались величавим тоном
У вітальному хоралі!.. А сонячне око,
Повне жару вогняного, розкрите широко,
Золоті ворота взріло – зупинилось в небі...
– Сонце, ні!.. То моя думка затримала тебе!
Kazimierz Gliński
Sonety kijowskie
I
Niby wstęgą, splątaną w turkusowe sznury,
Błękitnym Dnieprem Kijów opasał się stary —
Śniegiem domów popłynął w rozdoły i jary,
Kopułami swych świątyń opanował góry.
Z zadnieprzańskich gdzieś równin wznosił się w lazury
Czerwony księżyc, wzdęty przez nizin opary...
Wyzłacał się — wysrebrzał — rozpędzał mrok szary,
Aż cichem, białem światłem oblał miasta mury.
Płynie milczenie — głucha cisza się rozszerza...
Tylko się rozkołysał Dniepr, gra u wybrzeża
I dzwoni pieśń prastara, dziwną nutą dzwoni...
Słyszysz grom, jakby huczał młot w olbrzyma dłoni,
Żelazne wbijającej słupy w łono rzeki...
— To nie ty śpiewasz, Dnieprze!... to śpiewają — wieki!
II
Minęła noc... Wiew świeży poranku polata,
Szatą, tkaną w klejnoty, wschód okrył się cały —
Przez niebo przebiegają promieniste strzały,
Topi się złoto słońca gdzieś w głębiach wszechświata.
Zadzwonił Dniepr srebrzyściej — turkusowa szata
Fal jego, otrząsając oparów płaszcz biały,
Zadrgała dreszczem złotym — i fale zagrzmiały...
A w bramach wschodu słońce stanęło — król świata!...
Soboru Świętej Zofii dzwon zagrał — i dzwony
Świątyń innych w chóralne ozwały się tony,
W pieśń powitań!... a słońca promieniste oko,
Ziejące żarem ognia, rozwarte szeroko,
Dojrzawszy Złotą Bramę — stanęło na niebie...
— Nie, słońce!... to myśl moja zatrzymała ciebie!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2015
В день перший з золотих блакиті давніх лав,
З небесних вічних зір узявши сніг і лід,
Ти келихи квіток дала в красі заграв
Для юної землі, ще чистої від бід:
Цвіт гладіолуса мов лебединий пух,
І дивний лавр, для душ у вигнанні, в саду –
Карміновий увесь, як серафима рух,
Що червонить ясну світанкову ходу;
І гіацинт, і мирт у спалахи вплела,
Троянду, мов жінок тілесний вічний зов –
Іродіади лють в цій квітці розцвіла,
Що так скажено ллє промінну чисту кров!
В ридання завела ти лілій білизну,
Що на морях зітхань торкалась чистих хвиль,
Крізь синій фіміам, крізь далеч мовчазну
До місяця летить, що плаче про свій біль!
Осанна цистрою і запахом кадил,
Владичице, хвала із саду покаянь!
Луна вечірня мре, дійшовши до світил,
В екстазі погляди і німбів гра сіянь!
О, Матір, що дала з рясного лона нам
Ці келихи квіток – майбутній аромат,
З великих квітів дай Смерть, як душі бальзам,
Поету, що ослаб з тяжких життєвих втрат.
Stéphane Mallarmé
Les Fleurs
Des avalanches d’or du vieil azur, au jour
Premier et de la neige éternelle des astres,
Jadis tu détachas les grands calices pour
La terre jeune encore et vierge de désastres,
Le glaïeul fauve, avec les cygnes au col fin,
Et ce divin laurier des âmes exilées
Vermeil comme le pur orteil du séraphin
Que rougit la pudeur des aurores foulées,
L’hyacinthe, le myrte à l’adorable éclair,
Et, pareille à la chair de la femme, la rose
Cruelle, Hérodiade en fleur du jardin clair,
Celle qu’un sang farouche et radieux arrose!
Et tu fis la blancheur sanglotante des lys
Qui roulant sur des mers de soupirs qu’elle effleure
À travers l’encens bleu des horizons pâlis
Monte rêveusement vers la lune qui pleure!
Hosannah sur le cistre et dans les encensoirs,
Notre dame, hosannah du jardin de nos limbes!
Et finisse l’écho par les célestes soirs,
Extase des regards, scintillement des nimbes!
Ô Mère, qui créas en ton sein juste et fort,
Calices balançant la future fiole,
De grandes fleurs avec la balsamique Mort
Pour le poëte las que la vie étiole.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584508
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.05.2015
Сьогодні гарний, непорочний і стійкий,
Чи збурить помахом сп’янілого крила
Забуте озеро, де паморозь лягла
На лід, що закував польотів шал стрімкий?!
Колишній лебідь відчуває в час тяжкий,
Що вся надія на свободу відійшла –
Більш не співатиме про дальній край тепла,
Де жив, коли зими приходив нуд гіркий.
В конанні білому звів шию він пряму,
Відкинув простір, що призначений йому,
Але не жах землі, де пір’я у багні.
Марою білою він світиться в імлі,
Заціпенілий у зневаги зимнім сні,
Що криє Лебедя в чужій пустій землі.
Stéphane Mallarmé
Le vierge, le vivace et le bel aujourd'hui (Le Cygne)
Le vierge, le vivace et le bel aujourd'hui
Va-t-il nous déchirer avec un coup d'aile ivre
Ce lac dur oublié que hante sous le givre
Le transparent glacier des vols qui n'ont pas fui!
Un cygne d'autrefois se souvient que c'est lui
Magnifique mais qui sans espoir se délivre
Pour n'avoir pas chanté la région où vivre
Quand du stérile hiver a resplendi l'ennui.
Tout son col secouera cette blanche agonie
Par l'espace infligée à l'oiseau qui le nie,
Mais non l'horreur du sol où le plumage est pris.
Fantôme qu'à ce lieu son pur éclat assigne,
Il s'immobilise au songe froid de mépris
Que vêt parmi l'exil inutile le Cygne.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584507
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.05.2015
І
По тиші чорних вод, де зорі уві сні,
Мов біла лілія Офелія пливе,
Пливе повільно так, в серпанку пелені...
Мисливський ріг в лісах далеких десь реве.
Більш тисячі років Офелія сумна
Мов білий привид йде по річки чорноті;
Більш тисячі років у безумі вона
Для вітру шепче гімн в вечірній самоті.
Цілує груди їй той вітер по ночах,
Розтулює квітки й серпанкове крило;
Там верб тремтливих плач у неї на плечах,
Схилився очерет на мрійливе чоло.
Латаття зморщене зітхає скрізь журне;
На вільсі, що вже спить, почувся шелест крил
В гнізді, котре вона збудила потайне;
Незнаний спів пливе від золотих світил.
ІІ
Офеліє бліда! Прекрасна наче сніг!
Так, вмерла ти, дитя, тебе несе ріка!
З крутих норвезьких гір сюди цей вітер збіг
І тихо розказав, що воля теж терпка;
Всі кучері твої цей подих вітру сплів,
У мрійний ум приніс красу шумів чудних,
А серце слухало сумний Природи спів
У бідканнях дерев, в зітханнях мар нічних;
Морів шалених звук, безмірний хрип страшний –
Дитячі груди бив твої тендітні він;
Був квітня ранок і безумець мовчазний –
Прекрасний лицар сів там до твоїх колін!
Любов! Свобода! Небо! – Мрію, Навісна,
Ти кинула йому мов сніг у жар палкий:
Слова твої мертвить видінь твоїх мана
І зір тобі страшить вид безміру тяжкий!
ІІІ
І стверджує Поет: коли зірки ясні –
Ти рвати йдеш вночі квіток стебло живе,
Тож бачить – по воді в серпанку пелені
Мов біла лілія Офелія пливе.
Arthur Rimbaud
Ophélie
I
Sur l'onde calme et noire où dorment les étoiles
La blanche Ophélia flotte comme un grand lys,
Flotte très lentement, couchée en ses longs voiles…
- On entend dans les bois lointains des hallalis.
Voici plus de mille ans que la triste Ophélie
Passe, fantôme blanc, sur le long fleuve noir;
Voici plus de mille ans que sa douce folie
Murmure sa romance à la brise du soir.
Le vent baise ses seins et déploie en corolle
Ses grands voiles bercés mollement par les eaux;
Les saules frissonnants pleurent sur son épaule,
Sur son grand front rêveur s'inclinent les roseaux.
Les nénuphars froissés soupirent autour d'elle;
Elle éveille parfois, dans un aune qui dort,
Quelque nid, d'où s'échappe un petit frisson d'aile:
- Un chant mystérieux tombe des astres d'or.
II
O pâle Ophélia! belle comme la neige!
Oui, tu mourus, enfant, par un fleuve emporté!
- C'est que les vents tombant des grands monts de Norwège
T'avaient parlé tout bas de l'âpre liberté;
C'est qu'un souffle, tordant ta grande chevelure,
A ton esprit rêveur portait d'étranges bruits;
Que ton coeur écoutait le chant de la Nature
Dans les plaintes de l'arbre et les soupirs des nuits;
C'est que la voix des mers folles, immense râle,
Brisait ton sein d'enfant, trop humain et trop doux;
C'est qu'un matin d'avril, un beau cavalier pâle,
Un pauvre fou, s'assit muet à tes genoux!
Ciel! Amour! Liberté! Quel rêve, ô pauvre Folle!
Tu te fondais à lui comme une neige au feu:
Tes grandes visions étranglaient ta parole
- Et l'Infini terrible effara ton oeil bleu!
III
- Et le Poète dit qu'aux rayons des étoiles
Tu viens chercher, la nuit, les fleurs que tu cueillis,
Et qu'il a vu sur l'eau, couchée en ses longs voiles,
La blanche Ophélia flotter, comme un grand lys.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584194
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.05.2015
В блакитний літній смерк піду я по стежках,
Де колють колоски, де молода трава:
Відчую свіжість рос на босих я ногах,
У вітру ніжний плин порине голова!
Мовчатимуть уста, відкину всі думки,
Незміряну любов лиш у душі знайду,
І я піду у даль, мов циган, напрямки;
Ясний, з Природою мов з жінкою, піду.
Arthur Rimbaud
Sensation
Par les soirs bleus d’été, j’irai dans les sentiers,
Picoté par les blés, fouler l’herbe menue :
Rêveur, j’en sentirai la fraîcheur à mes pieds.
Je laisserai le vent baigner ma tête nue !
Je ne parlerai pas, je ne penserai rien :
Mais l’amour infini me montera dans l’âme,
Et j’irai loin, bien loin, comme un bohémien
Par la Nature, — heureux comme avec une femme.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583806
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.05.2015
Дівчино!
стремління
у тінях
вже гинуть...
Гей! Плинуть
маріння,
терпіння
в вишини!
Без краю
в блакиті
зникають;
осінні
вже миті
стремління.
Jerzy Żuławski
Sonety mlode: Sonet trójzgłoskovy
Dziewczyno!
wspomnienia
wśród cienia
już giną...
Hej! płyną
marzenia,
cierpienia —
w dal siną!
Daleko
bez końca
się wleką;
już jesień
dla słońca
uniesień.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2015
Ти пам'ятаєш? – ніч в бору зустріли,
а десь далеко шаленіли грози:
котився грім і блискавок погрози,
неначе кров, між соснами горіли...
І мить одну та пуща темнолиста
у чарах блискавиці золотої
ясніла дивно. Гасла – ми з тобою
чекали знов на дух її вогнистий...
О, ті вогні в бору були чудові!
Та що ж! Вже згасли. В темному покрові
лиш птах нічний у кроні десь лопоче.
Тож правда? – Так життєві пущі темні
вогні освітять інколи таємні,
а згаснуть – і спадають довгі ночі...
Jerzy Żuławski
Sonety mlode: W lesie
Pamiętasz? — borem szliśmy ciemną nocą,
a gdzieś daleko przeciągały burze:
grzmot się ozowie i błyskawic róże
między sosnami krwawo zamigocą...
I krótką, krótką chwilę puszcza głucha
oczarowana błyskawicą złotą
dziwnie jaśniała. Gdy zgasła — z tęsknotą
znów my czekali ognistego ducha...
O! piękne były te płomienie w boru!
Cóż! już zagasły. Śród cieniów przestworu
ptak tylko nocny w konarach łopoce.
Prawda? — tak czasem puszcze życia ciemne
ognie rozświetlą dziwne i tajemne —,
zgasną — i długie zapadają noce...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2015
Лине серця думка нині,
Ця моя єдина,
А на тій там Україні
Мати і родина.
Мати очі помарнілі
В полі витирає,
Шлях порожній на Поділлі...
Вісточки немає!
Ах, спливе води чимало,
Будуть дні минати,
Вкриє шлях трава зухвало –
Не діждеться мати.
Лине серця думка нині,
Ця моя єдина,
А на тій там Україні
Мати і родина.
Мила чорні помарнілі
Очі витирає,
Шлях порожній на Поділлі...
Вісточки немає!
Ах, спливе води чимало,
Днів промчиться сила,
Вкриє шлях трава зухвало –
Не діждеться мила.
Чорнобривко, жаль уроди!
На все воля Божа!..
Не один він в світі ходить,
Ти ж як квітка гожа!
Чорні очі, личка красні
Зведуть не одного,
Тобі щастя – дні нещасні
Для нього, для нього.
Лине серця думка нині,
Ця моя єдина,
А на тій там Україні
Мати і родина.
Жде даремно стара мати,
Жде даремно мила –
В чужині літам минати,
Прийме там могила.
Henryk Jabłoński
Dumka
W głos serdeczna dumka płynie,
Tam moja jedyna,
A na tej tam Ukrainie,
Matka i rodzina.
Matka tęskno patrzy w pole,
Łzawemi oczyma,
Pusta droga na Podole...
Ani wieści niema!
Ach upłynie wody wiele,
Miną lata, latka,
Zazieleni drogę zielę,
Nim go dojrzy matka.
W głos serdeczna dumka płynie
Tam moja jedyna,
A na tej tam Ukrainie,
Matka i rodzina.
Miła tęskno patrzy w pole,
Czarnemi oczyma,
Pusta droga na Podole,
Ani wieści niema.
Ach, upłynie wody wiele,
Minie czasu siła,
Zazieleni drogę zielę,
Nim go ujrzy miła.
Czarnobrewko, żal urody!
Taka wola Boża!...
Nie on jeden w świecie młody,
Tyś jak wiosna hoża!
Czarne oczy, kraśne lica,
Zaklną nie jednego,
Tobie szczęście — a tęsknica
Dla niego, dla niego.
W głos serdeczna dumka płynie
Tam moja jedyna,
A na tej tam Ukrainie,
Matka i rodzina.
Próżno czeka stara matka;
Próżno czeka miła,
W obcej ziemi miną latka
Uściska mogiła.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581455
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2015
Щось мені тужно, щось мені нудно,
В очах немов імла;
Співати трудно, заплакать трудно,
А в серці лиш сльоза.
Трава у полі, як вітер віє,
З росою сплаче жаль;
Самотня пташка в піснях хмеліє,
І пісня в’ється в даль.
Мені ж так тужно, тужно і нудно,
В очах немов імла;
Співати трудно, заплакать трудно –
Хоч в серці лиш сльоза.
День засвітає, трава у полі
Нічний забуде біль,
Птах заспіває, пісня на волі
Покличе милу з піль.
Мені ж так тужно, тужно і нудно,
Не зникне ночі мла;
Самотній в світі, хоч в світі людно,
Спів сироти й сльоза.
Henryk Jabłoński
Tęsknota
Coś mi tak tęskno, coś mi tak nudno,
Przed okiem niby mgła;
Zaśpiewać trudno, zapłakać trudno,
A w sercu cięży łza.
Stepowe ziele, gdy wiatr powiewa,
To rosą spłacze żal;
Samotne ptaszę śpiewa i śpiewa,
I pieśni wioną w dal.
A mnie choć tęskno, tęskno i nudno,
Przed okiem niby mgła;
Zaśpiewać trudno, zapłakać trudno,
Choć w sercu cięży łza.
Zaświta dzionek, stepowe zioła
Zapomną nocny ból,
Zaśpiewa ptaszę, pieśnią przywoła
Miłą z dalekich pól.
A mnie choć tęskno, tęskno i nudno,
Nie minie nocna mgła;
Samotny w świecie, choć w świecie ludno,
Sieroca pieśń i łza.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2015
Під шум діброви і під вітру шум
Я здалеку до вас дзвоню піснями,
Єдиний світ моїх печальних дум –
Журба гірка – за нею, і за вами.
А в серці біль – тоді дух спогад кине,
Що десь там вища духів є країна.
Блукаю степом між порожніх піль,
Думки до милих спогадів прикуті,
В очах стоїть сльоза – а в серці біль...
Тож не дивуйтесь ноті цій почутій;
Думки мої – плоди одного болю,
Тож не дивуйтесь – мають спільну долю.
Якби мені ласкавий Бог поміг
До неї і до вас вернутись знову!
Мандрівник я з веселкових доріг.
Я б квіти ніс – мої пісні любові!
А думка плаче – вправо чи наліво,
І тут, і там – скрізь слізно і журливо.
А той єдиний світ печальних дум
Мов осінь тоскний, бляклий, чорний днями,
Тож не дивуйтесь, що під вітру шум
Я здалеку до вас дзвоню піснями;
А серце плаче – вправо чи наліво,
І тут, і там – скрізь слізно і журливо.
*Вступ до циклу думок (пісень)
Henryk Jabłoński
Wstęp do dumek
Pod szum dąbrowy, pod wiatru szum,
Zdaleka do was dzwonię pieśniami –
Jeden, jedyny świat moich dum;
Rzewna tęsknota – za nią, za wami; –
Gdy serce boli, duch zapomina,
Że gdzieś tam wyższa duchów kraina.
Błąndzę po stepach śród pustyń pól –
Do miłych wspomnień dumka przykuta –
A w oczach łzawo – a w sercu ból…
Toż się nie dziwcie, że smutna nóta;
Dumki me dziatky jednej bolieści –
Toż się nie dziwcie jednakiej treści.
Gdyby łaskawszy wrócil mię Bóg,
Do niej i do was, moi rówieśni!
Lotny wędrowiec z tęczowych dróg.
Jakieżbym nosił kwiaty – a pieśni!
Dziś dumka kwili – w lewo czy w prawo,
Tu i tam tęskno – tu i tam łzawo.
A ten jedyny świat moich dum
Jak jesień smutny, blady, za mgłami –
Toż się nie dziwcie pod wiatru szum
Zdaleka do was dzwonię pieśniami;
A serce kwili – w lewo czy w prawo –
Tu i tam tęskno – tu i tam łzawo.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2015
З днів шалених,
З райдуг ясних,
З ніжних теплих снів,
Залишився сон промінний,
Сон один – завжди незмінний,
Ідеалу мить знаменна,
Де одна зі струн прекрасних
Будить в серці спів.
Світ щасливий,
Світ святковий,
Загадковий світ!
Що присниться, що згадаю,
В пісні жайворонка грає,
Йде в архангельські мотиви,
Думка в зорях в’ється знову,
Квітне в райський цвіт.
Всюди, всюди
Запах, звуки,
Море юних літ
Вічно грає в ясній хвилі,
Сльози мов перлини білі,
Що було, і те, що буде,
Хоч би навіть біль і муки –
Завжди дивний світ!
То ж тепер вже
Світ заклятий
В перших марень чар!
Те «кохаю», те шалене,
Ніжно сказане для мене,
Мов молитва серця перша,
Ох! Люблю я гімн той свята,
Той пісенний дар.
Літ весняних
Перші грози,
Перший травня шал!
А ті ночі, ті безсонні,
Дні ті дивні, як ніч сонні,
Ураган слів полум’яних,
Чарівна троянда в коси,
Поцілунків шквал...
Ті чекання –
Дощ чи грози,
Вітер льодяний, –
Щоб на темнім тлі фіранки
Тінь побачити коханки,
Потім мріять до світання,
Врешті мрії, смуток, сльози
Кинуть в сон чудний –
В сон привітний,
В сон урочий,
В мрійний світ чудний!
Та любов, лелія божа,
Як в глуші розквітне гожа,
То ніколи не відквітне,
Поки не відплачуть очі –
Зникне час трудний.
Хоч несмілий,
Тужний з муки,
Падаєш узбіч –
Та покрите божим цвітом,
Серце вірить в світ за світом,
В сон що снився, в чуда силу,
Всюди бачить божу руку
І не вірить в ніч.
Henryk Jabłoński
Pierwsza miłość
Z dni zapału,
Z widzeń tęczy,
Z opałowych snów
Został jeden sen promienny,
Niby senny, a niesenny,
Jeden promyk ideału,
Jedna struna, co mi brzęczy,
Żebym śpiewał znów.
Świat wspomnienia,
Świat uroczy,
Rusałczany świat!
Co przemarzy się, co prześni,
W skowronkowej dzwoni pieśni,
W archanielskie rośnie pienia,
Myśl się wije z gwiazd warkoczy,
Skwita w rajski kwiat.
Wszędzie, wszędzie
Wonie, dźwięki
I to morze strat
Wiecznie jasną igra falą,
Łzy w brylanty się krysztalą,
To, co było, to, co będzie,
Choćby nawet ból i jęki —
Zawsze cudny świat!
Cóż dopiero
Świat zaklęty
W urok pierwszych tchnień!
I to "kocham", to szalone,
Tak serdecznie wymówione,
Że modlitwą było szczerą,
Och! to kocham, ten hymn święty,
Nastrój ziemskich pień.
Lat wiosennych
Pierwsza burza,
Pierwszy życia maj!
A te noce, te bezsenne,
Te dnie dziwne, jak noc senne,
Ten huragan słów płomiennych,
Ta wypadła z włosów róża,
Pocałunków raj...
Te czuwania,
Deszcz czy słota,
Czy burza, czy chłód,
By na ciemnym tle firanki
Ujrzeć blady cień kochanki,
Potem marzyć do świtania,
Aż marzenia, łzy, tęsknota
Przebrzmią w senny cud —
W sen na jawie,
W sen niebieski,
W rzeczywisty cud!
Pierwsza miłość, lilia boża,
Gdy zakwitnie śród bezdroża,
Sie odkwita nigdy prawie,
Aż wypłaczesz łzy do łezki,
Aż się spełni trud.
Choć zwątpiony,
Smutny, blady,
Upadasz co krok —
Ocienione bożym kwiatem,
Serce wierzy w świat za światem,
W sen prześniony, w cud marzony,
Wszędzie widzi boże ślady
I nie wierzy w mrok.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2015
Лети, моя привільна пісне,
як той потік, вперед лети,
у весну, літо, осінь злісну,
з зимою поспілкуйся ти!
На твоїх крилах мерехтливих
небесної дуги скарби.
О, моя пісне, то щаслива,
то повна бурі і журби.
Яка надія окриляє
дух на сміливий твій політ,
що в забутті у вись ширяє –
росте, міцніє, мчить у світ!
І ти летиш, летиш натхненна,
із голосом немов кришталь, –
звучить там радість і печаль,
і подих всесвіту вогненний.
Асен Калоянов
Лети, моя песен
Лети, свободна моя песен,
като потока, що шурти,
докосвай пролет, лято, есен,
със зимата беседвай ти!
На твоите крила въздушни
блести небесната дъга.
О, моя песен, ту радушна,
ту пълна с буря и тъга.
Каква надежда окрилява
духът, кога се отдаде
на твоя полет смел в забрава,
и как той крепне и расте!
И ти летиш и, вдъхновена,
в гласа ти, чист като кристал,
звучи и радост, и печал,
и диша цялата вселена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580133
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.05.2015
О, доля хай моя мене жбурляє,
біда щоденна хай безжально гне,
хай друг вчорашній голову схиляє,
із острахом обходячи мене.
У відчай з цього падати не буду,
коли в душі палає віри жар,
що в ріднім краї правди воля всюди
тепло зірок мені нестиме в дар.
Хто знає де закінчу дні і ночі:
умру я, може бути, в чужині,
та віра, що в душі моїй тріпоче,
не згасне і в життя останні дні:
на смертнім ложі з милістю сумні
мої вона закриє очі...
Константин Величков
Цариградски сонети Сонет XXXIII
О, нека ме преследова съдбата,
бедите нека растат всеки ден,
нек вчерашний приятел, с страх в душата,
наведен да минува покрай мен.
Не ща да клюмна, дорде мен в душата
на сладка вяра огънят гори,
че правда в родний край, свобода свята
пак ще огреят с топли си зари.
Кой знае къде ще си свърша дните:
ще умра може би в чужбина аз,
но вярата, що сгрява ми гърдите,
не ще угасне до последний час:
на смъртний одър ще я викам с глас
и тя ще ми склопи очите...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580117
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.05.2015
Не золото і перли ниже доля –
нанизує смиренні ваші дні!
В безсильній радості, в турбот неволі,
вам вічність не присниться уві сні.
І ваша мрія плаває поволі,
від прірв і височин удалині.
Чертоги ваші – хижі напівголі,
безрадісні й сумні.
Коли ж у мене сильний дух знеможе
і згасне зір, дивившись на біду, –
мені лиш прохолода допоможе,
що в тихім вашім морі я знайду.
Димчо Дебелянов
Не с бисер и злато съдбата ниже
Не с бисер и злато съдбата ниже,
смирени, наниза на ваште дни! —
В безсилни радости и дребни грижи,
вам няма вечност да се присъни.
И вашата мечта се мудно движи
далеч от пропасти и висини.
Чертози ви са схлупените хижи,
отдето дар страни.
Но пак когато крепък дух отпадне
и умори се погледът да зре
и да прозира в сенките прохладни
подирям в глъхналото ви море.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580061
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.05.2015
Лібрето: Франческо Марія П'яве
АЛЬФРЕД
Тож пиймо (тож пиймо) з веселих келихів –
дивна краса їх квітчає,
і час, що так швидко (так швидко) минає,
хай нас почуттями п’янить.
Тож пиймо ніжність трепетну,
що збуджує кохання –
очей цих дивне сіяння
(вказуючи на Віолетту)
у серце струменить.
Тож пиймо – кохання (кохання) між келихів
буде в цілунках горіть.
УСІ
Ах! Пиймо – кохання між келихів
буде в цілунках горіть.
ВІОЛЕТТА
(піднімаючись)
Я хочу (я хочу) для вас розділити
ці мої радісні миті,
все є безумним (безумним) у світі –
щастя вже там не знайти.
Гуляймо – швидко проходить час
утіхи і любові,
бо й квіти згинуть чудові –
не будуть нам цвісти.
Гуляймо – бо кличе (бо кличе) палко нас
щастя приємний мотив.
УСІ
Ах! Радіймо цій пісні (цій пісні) й келиху,
ночі прикрасимо сміхом,
і в цьому (і в цьому) раю для утіхи
новий ми зустрінемо день.
ВІОЛЕТТА
(до Альфреда)
Життя приносить радість.
АЛЬФРЕД
(до Віолетти)
Якщо любові не знаєш.
ВІОЛЕТТА
(до Альфреда)
Чи знати не бажаєш.
АЛЬФРЕД
(до Віолетти)
Що ж, долю маю таку.
ВІОЛЕТТА
Ах! Радіймо цій пісні (цій пісні) й келиху,
ночі прикрасимо сміхом,
і в цьому (і в цьому) раю для утіхи
новий ми зустрінемо день. Ах! Ах!
Зустрінемо день. Ах! Ах!
Зустрінемо день. Ах!
АЛЬФРЕД
Радіймо цій пісні (цій пісні) й келиху,
ночі прикрасимо сміхом,
і в цьому (і в цьому) раю для утіхи
новий ми зустрінемо день. Ах! Ах! Ах!
Зустрінемо день. Ах! Ах! Ах!
Зустрінемо день. Ах!
УСІ
Ах! Так! Радіймо (радіймо, радіймо) цій пісні й келиху,
ночі прикрасимо сміхом,
Радіймо (радіймо, радіймо) – в раю для утіхи
новий ми зустрінем (зустрінем) день.
Новий, новий зустрінем день.
Новий, новий зустрінем день.
Так! Новий ми зустрінем (зустрінем) день.
Giuseppe Verdi
La Traviata: Brindisi
[i]Il libretto: Francesco Maria Piave[/i]
ALFREDO
Libiamo (Libiamo) ne' lieti calici
Che la bellezza infiora,
E la fuggevol fuggevol ora
S'inebri a volutta'.
Libiam ne' dolci fremiti
Che suscita l'amore,
Poiche' quell'occhio al core
Onnipotente va.
Libiamo, amor (amor) fra i calici
Piu' caldi baci avra'.
TUTTI
Ah! libiamo, amor fra i calici
Piu' caldi baci avra'.
VIOLETTA
(S'alza.)
Tra voi sapro' dividere
Il tempo mio giocondo;
Tutto e' follia nel mondo
Cio' che non e' piacer.
Godiam, fugace e rapido
E' il gaudio dell'amore;
E' un fior che nasce e muore,
Ne' piu' si puo' goder.
Godiam c'invita un fervido
Accento lusinghier.
TUTTI
Ah! godiamo la tazza e il cantico
La notte abbella e il riso;
In questo paradiso
Ne scopra il nuovo di'.
VIOLETTA
(ad Alfredo)
La vita e' nel tripudio.
ALFREDO
(a Violetta)
Quando non s'ami ancora.
VIOLETTA
(ad Alfredo)
Nol dite a chi l'ignora.
ALFREDO
(a Violetta)
E' il mio destin cosi'
VIOLETTA
Ah! Godiamo la tazza (la tazza) e il cantico
le notti abbella e il riso;
in questo (in questo) paradiso
ne scopra il nuovo dì. Ah! Ah!
ne scopra il dì Ah! Ah!
ne scopra dì. Ah!
ALFREDO
Godiamo la tazza (la tazza) e il cantico
le notti abbella e il riso;
in questo (in questo) paradiso
ne scopra il nuovo dì. Ah! Ah! Ah!
ne scopra il dì. Ah! Ah! Ah!
ne scopra il dì. Ah!
TUTTI
Ah! Si!Godiamo (godiamo, odiamo) la tazza e il cantico
le notti abbella e il riso;
Godiamo (godiamo, godiamo) in questo paradiso
ne scopra (ne scopra) il nuovo dì.
ne scopra il nuovo (il nuovo) dì
ne scopra il nuovo (il nuovo) dì
Si ne scopra (ne scopra) il nuovo dì
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577962
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.04.2015
О, як же я стомилась,
Хоч сльози не течуть;
Від сліз стомились очі,
а серце від плачу;
Моє життя самотнє,
І дні тяжкі були,
Стомилась я страждати –
Чи прийдеш ти коли?
О, знай же, що бажання
Моє – щоб тут був ти,
Мої надії гаснуть,
Тож не барись прийти!
Anne Brontë
Appeal
Oh, I am very weary,
Though tears no longer flow;
My eyes are tired of weeping,
My heart is sick of woe;
My life is very lonely
My days pass heavily,
I’m weary of repining;
Wilt thou not come to me?
Oh, didst thou know my longings
For thee, from day to day,
My hopes, so often blighted,
Thou wouldst not thus delay!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577752
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.04.2015
Не запла́чу, що тебе не стане,
Любов скінчилась нам;
Світ на мене з жалістю не гляне,
Бо й ти страждаєш там.
Не запла́чу, бо чарівність літа
В туман піде без сил;
Повість щастя нашого закрита –
Вже близько тьма могил!
Змучили мене жалі й розпуки –
Днів зимови́х думки;
Тяжко так нести душевні муки
Крізь відчаю роки.
І якщо сльоза з очей стікає,
Коли вмираєш ти –
Значить що душа моя чекає
З тобою там лягти.
Emily Jane Brontë
Stanzas
I’ll not weep that thou art going to leave me,
There’s nothing lovely here;
And doubly will the dark world grieve me,
While thy heart suffers there.
I’ll not weep, because the summer’s glory
Must always end in gloom;
And, follow out the happiest story —
It closes with a tomb!
And I am weary of the anguish
Increasing winters bear;
Weary to watch the spirit languish
Through years of dead despair.
So, if a tear, when thou art dying,
Should haply fall from me,
It is but that my soul is sighing,
To go and rest with thee.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577304
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.04.2015
Вір – життя не сон чудний,
Що з темноти встає;
Часто ранній дощ дрібний
Прекрасний день дає.
Буде хмар туманних гніт –
Та швидко промине;
А якщо дощ троянд оживить цвіт,
Чому ж усе сумне?
Весело, поспіхом
Життя години мчать,
Вдячно і з посміхом
Спіши з них радість брать!
Ну й що ж, що Смерть порою йде
і Кращих з нас бере?
Що горе змучує людей,
Що вся надія мре?
Надія все ж в серцях сумних
Нескорена в цей час;
На крилах лине золотих,
Щоб піднімати нас.
Мужньо, безбоязно
Знегоди день неси,
Щоб швидко і безболісно
Міг відчай погасить!
Charlotte Brontë
Life
Life, believe, is not a dream
So dark as sages say;
Oft a little morning rain
Foretells a pleasant day.
Sometimes there are clouds of gloom,
But these are transient all;
If the shower will make the roses bloom,
O why lament its fall?
Rapidly, merrily,
Life's sunny hours flit by,
Gratefully, cheerily,
Enjoy them as they fly!
What though Death at times steps in
And calls our Best away?
What though sorrow seems to win,
O'er hope, a heavy sway?
Yet hope again elastic springs,
Unconquered, though she fell;
Still buoyant are her golden wings,
Still strong to bear us well.
Manfully, fearlessly,
The day of trial bear,
For gloriously, victoriously,
Can courage quell despair!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577303
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.04.2015
Дитя, дитя, під сонцем чи зорею
сіяй в красі небаченій твоїй;
сама зоря, ти пам’яттю моєю
ідеш як милий образ давніх мрій.
Троянда ти, тож аромат духмяний
травневим вітром в груди наливай,
ти пташка – пісню лагідну весняну,
щоб я спинивсь послухати, співай.
Благословення в серце хай лягає:
співай, і пахни, в мріях розцвітай,
радій із дару дивного що маєш.
В своїй чесноті ворога не знай:
душа твоя хай з горя не ридає,
від бід людських ніколи не страждай.
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XXX
Дете, дете, на слънцето в зарите
светлей със чудната си красота;
сама заря, ти минваш през очите
кат милий образ на една мечта.
Ти роза си, коя благоуханье
с зефира пролетни в гърдите лей,
ти птица си, която с обаянье
се спира да я слушат, като пей.
Благословий изпращат ти сърцата:
цъфти, бълнувай, пей, благоухай,
ликувай с чудний дар на красотата.
Невинността ти врагове не знай:
дано и нивга не ти чуй душата
до теб сърце човешко да ридай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576181
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.04.2015
Глянув кіт – на хаті скраю
горобець сидить – «Впіймаю!»
Лізе котик
по драбині,
по драбині,
по драбині...
Вже хотів на дах скакати –
фррр... горобчик втік за хату.
«Заховаюся для лову –
прилетить горобчик знову».
Злазить котик
по драбині,
по драбині,
по драбині...
А коли зійшов донизу
заховавсь за купку хмизу.
Глянув знов – на хаті скраю
горобець сидить – «Впіймаю!»
Лізе котик
по драбині,
по драбині,
по драбині...
Вже хотів на дах скакати –
фррр... горобчик втік за хату.
«Заховаюся для лову –
прилетить горобчик знову».
Злазить котик
по драбині,
по драбині,
по драбині...
А коли зійшов донизу
заховавсь за купку хмизу.
Глянув знов – на хаті скраю
горобець сидить – «Впіймаю!»
Лізе котик
по драбині,
по драбині,
по драбині...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576180
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.04.2015
Чудесний час. Тремтлива пісня лине,
як гімн солодкий в ночі глибині.
Як лебідь-птах маленький човен плине
по хвилях, що під місяцем вві сні.
Удалині, між небом і землею,
десь світло в смутнім просторі тремтить;
і місто з таємничістю своєю
невидиме у мареві стоїть.
Куди, серця, в любові і надії
мчите на білокрилому човні?
У місто чарівне своєї мрії?
Мчите, коли ще ніч у тишині,
коли любовний жар в очах зоріє
і день не скинув пологи нічні!..
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XXI
Час чародеен. Песен затрептява
кат химна сладка в нощни глъбини.
Кат лебед птица ладья малка плава
на лунний свет по спящите вълни.
Далек, между небето и земята,
трептят светила в смутния простор;
град тайнствен сякаш дига се в мъглата,
невиден нивга от човешки взор.
Къде, души влюбени, се стремите,
на ладията бяла с бързий бяг?
В градът ли там вълшебний на мечтите?
Летете, дорде трае нощний мрак,
дорде любовний плам гори в очите,
дорде не пръсне всичко дневний зрак!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575664
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.04.2015
І мовив я тоді: зима минає,
для мене настають тужливі дні;
в душі проміння радості зникає –
як може розцвісти весна мені?
О, весно, що в зелений мох обвила
і скелю ту, що голою була,
почув пташину пісню ніжну, милу –
вона у душу свято налила!
О, весно! В небі світло хай яріє,
у хвилях грай, шуми в густих лісах,
із солов’єм співай, хай запах квітів віє!
Для всіх, хто має гноблення і страх,
в нужді жорстокій, в муках хто марніє,
о, весно, в душу мир дай і надію!
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XX
И рекъл бях аз: зимата измина,
за мен настават пак тъжовни дни;
на радостта в мен чувството загина:
как може пролетта да ме плени?
О, пролет, що си с мъх зелен обвила
и голата, безплодната скала,
зачух в въздуха птича песен мила
и тя душата ми в празника ти сля!
О, пролет! Светлей горе в небесата,
играй в вълните, шумоли в лесът,
пей с славея, благоухай с цветята!
На всички, кои пъшкат под гнетът
на нуждата жестока, на теглата,
о, пролет, мир, надежда дай в душата!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575408
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.04.2015
Летіть, пташки, у вільну вишину,
Летіть пташки у піднебесся синє.
За вами дух мій рветься в мить одну –
вас прагне перегнати в височіні.
Чому, пташки, коли проміння зов
у синь яскраву вас веде невпинно,
згорнувши крила, ви на землю знов
спускаєтесь із височин промінних?
Чи мучить вас страхітна боротьба
у вашому найвищому польоті?
Чи з нами спільна доля і журба?
Чи може ви вже бачите в гіркоті,
що світової бідності ганьба
вам томить крила й серце у скорботі?
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XVIII
Летете, птици, в волния въздух,
летете, птици, в небесата сини.
Кат вас лети нагоре моят дух
и вази той стреми се да замине.
Защо, о, птици, кои в светлий зрак
на синевата бляскава летите,
криле сберете, на земята пак
се спущате от връх, от висотите?
И вас ли грозна мъчи ви борба
и в ваште, най-високите полети?
Една ли с нас ви свързова съдба?
Не можете ли нийде да се взрете,
без тъжната световна нищета
да ви тегней в сърцето и в крилете?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575407
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.04.2015
Яке усе прекрасне навкруги!
Щасливий я – що можу ще бажати?
В чарівності сяйній без берегів
мій погляд може радісно гуляти;
повітря повнить ніжний запах піль,
в солодких снах дрімає ліс зелений,
на просторах морських громади хвиль
блищать в зірках, у золоті вогненнім.
Віднесена в чудне зачарування
природа в непорушності своїй
очікує в мовчазнім спогляданні
Творця почути голос громовий.
Прости! Не є скорбота, Боже мій,
злочинне і блюзнірське нарікання?
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XVII
Как всичко хубаво е окол мен!
Честит да съм, що можех да желая?
Навсъде погледът ми възхитен
се скита от омая на омая;
въздуха пълнят нежни миризми,
в сън сладострастен спи лесът зелени,
в ширът безкрайни морските вълни
блестят в зари, от злато потопени.
Унесена в вълшебно обаянье,
природата във неподвижен е покой,
като че в мълчаливо сърцезанье
очакова да чуй твореца свой.
Прости! Скръбта не е ли, боже мой,
престъпно, светотатствено роптанье?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574605
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.04.2015
Блаженний сон. Я в рідному краю:
мене все радо з усміхом вітає,
і небо, розстеливши синь свою,
для мене в серце світло наливає.
Мій батько й мати ніжно обнімають, –
в тепло домівки радісно зайти,
і соромливо потай поглядають
на мене мої сестри і брати.
У всій вселенній є в когось горіння
таке від щастя, як оце в мені?
А пристрасть палить душу у вогні –
гаряча пристрасть прощення й прозріння.
Благословляю я у ці щасливі дні
і Господа і все його творіння...
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет XV
Сънувам сън блажен. Съм в родний край:
с вид радостен се всичко мен усмива,
небето с чудна синева сияй
и светлина в сърцето ми прелива.
Баща и майка нежно ме прегръщат,
грей бедний дом, облях в зари,
и срамежливо, като се заслъщат,
изкос ме гледат братя и сестри.
Из цялата вселена равен с мене
по щастье има ли във тоя час?
Душата ми вълнува една страст,
страст пламенна за прошка и забвенье,
и мълчаливо благославям аз
могъщий бог и цялото творенье...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569888
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.03.2015
Не вороги розбили серце люто,
і не страждання, що від них терпів,
розбили ті, з ким в день незгоди й скрути
хрест страдницький жертовно я носив.
Нещасть гірких я чашу, мовчазливий,
до уст моїх повільно притулив,
і не жалійся, душе гордівлива,
на жереб лютий, що життя згубив.
Стійким я буду. В серці маю силу,
котра стає міцнішою в біді.
Від вас я, друзі, в муках почорнілий,
жду милості. Мій дух слабкий тоді,
коли продажність ваших душ зотлілих
сміється наді мною в ворожді ...
Константин Величков
Цариградски сонети Сонет XII
Сърцето ми сломиха не вразите
и не теглата, що патих от тях,
но тез, с кои в денят на изпитните
кръст мъченически понесъл бях.
На бедствията чашата горчива
до устните си волно аз допрях
и не роптай душа ми горделива
против жестокий жребий, що избрах.
Ще бъда твърд. В сърце ми има сила,
коя в бедите повече крепней.
От вас, другари, в своите патила
пощада искам. Моят дух слабей,
кога измяната с душа унила
съзра в лица ви грозно да се смей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566976
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.03.2015
Облиті золотом заснули хвилі всюди,
сплять береги в своїй голубизні:
як в храмі молитовному – на груди
тут голова схиляється мені.
Ледь чутний голос з просторів сяйних
пестливо, тихо в мою душу лине,
так пісня мами в померках нічних
всипляє ніжно люблену дитину.
Ні жаль, ні смуток серце не терзай;
як раб, що врешті-решт діждавсь свободи,
у мріях від відради й насолоди
лети, тремти від щастя і сіяй.
О, цей чарівний час – час миру й згоди,
щоби не міг прийти для тебе край!
Константин Величков
Цариградски сонети Сонет XI
Облени с бляск и злато, сипят се вълните,
спят бреговете в свойте синева:
кат в храм молитвен-на гърдите
със упоенье климвам аз глава.
От ширния простор едва чут глас
в душа ми тихо, кротко се разлива
кат песента на майка, в нощен час
детенцето си нежно що приспива.
Ни жал, ни скръб сърцето не терзай;
кат роб след своето освобожденье
в мечти от радости и наслажденье
то носи се, трепери и сияй.
О, тоз вълшебен час на мир, забвенье
да би могъл да няма нивга край!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566975
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.03.2015
На човні місячному в небі
сам Бог пливе над нами
з вітрилом білим наче лебідь
між вічними зірками.
Назустріч же комета сяє
у полум’ї, велична, –
то Демон гордо так літає,
проклятий споконвічно.
І з лютим сатанинським сміхом
вітання шле він Богу
й, махнувши крилами для втіхи,
продовжує дорогу. –
Що Бог у тиші і лазурі
творити починає,
все те у мороці і бурі
злий Сатана кінчає!
Емануил Попдимитров
Две начала
На лунна лодка в небесата
Бог плава сам над бездни.
И тихо носят го платната
сред мировете звездни.
И ето среща той комета
пламтяща, величава.
На нея Демонът проклети
възседнал, гордо плава.
С усмивка зла и сатанинска
духът го поздравява,
и пак крилата исполински
размахва, отминава. -
Каквото тайно Бог в лазури
замисли в тишината,
довършва го сред мрак и бури
злокобен Сатаната!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566675
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.03.2015
В безкрайнім полі сам блукаю,
червоні маки палахтять,
про тебе я у них питаю,
вони ж схиляються й мовчать.
Дивлюся: пальцем білосніжним
там розгортає травень сам
бруньки шипшини дивно-ніжні,
дивлюсь – тебе немає й там...
А на гіллячці за листвою
лунає пісня солов’я,
стою безмовно, над травою
біжить, біжить сльоза моя.
І знов у полі сам блукаю,
і ледь вловима пісня там,
і знов у квітів я питаю,
і плачу тихо, плачу сам...
Емануил Попдимитров
В полето
В поле безбрежно сам се скитам,
там ален мак до мак цъфтят,
и цвят по цвят за тебе питам,
но лик те свеждат и мълчат.
И гледам: с пръсти белоснежни
разгъва май едвам-едвам
на дива роза пъпки нежни,
но гледам - няма те и там…
На нейни тънък клон в листата
самотен влюбен славей пей,
безмълвно слушам, над тревата
сълза подир сълза се лей.
И пак в полето сам се скитам,
и чувам песента едвам,
и пак цветята нежни питам,
и плача тихо, плача сам…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566673
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.03.2015
Чому тремчу немов листок,
я біля тебе нині,
оази свіжий холодок
у світовій пустині?
Чому твій образ як живий
в душі моїй розбитій,
о, сонце, вічний світоч мій,
священні щастя миті?
Чому вночі у мій куток,
де місяць заглядає,
де крила сон під блиск зірок
для мене розгортає,
до мене у красі своїй,
мов тінь свята приходиш,
і в душу нескінченний рій
солодких мрій приводиш?
Чому, як милий соловей
тужливо заспіває
любовну пісню в тьмі ночей,
то серце оп’яняє?
Чому я вмить стаю живий,
в блаженстві розкошую,
чи не тому що голос твій
у його співах чую?
Скажи, чим ти взяла сповна,
о, пісне над піснями,
перлино із морського дна,
і зірко над зірками?!
Димчо Дебелянов
Защо?
Защо треперя като лист,
край теб когато мина,
о, тих и хладен оазис
в световната пустиня?
Защо ти образът живей
в душата ми ранена,
о, слънце, винаги що грей
със светлина свещена?
Защо нощем във моя кът
кога луна впери
замислен поглед и сънът
над мен крила разпери,
при мен тогаз дохождаш ти
кат сянка мила, свята
и с рой най-сладостни мечти
изпълняш ми душата?
Защо, когато славей драг
тъжовно заизвива
любовни песни в нощний мрак,
сърце ми той опива?
Защо се в миг възраждам аз,
в наслада райска плувам,
затуй ли в неговия глас
че твоя глас дочувам?
Кажи, със що ме ти плени,
о, песен на песните,
бисер из морски глъбини,
звездица над звездите!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565967
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.03.2015
I
Вранці шляхом курявим в полях
кінь баский розкинув буйну гриву –
в рідний край юнак спішить щасливо.
Ах, а мій же, мій де рідний дах?
В просторі полів ген по ночах
блиск вогню – мандрівці там ночують,
з шумом, сміхом в рідний край мандрують.
Ах, а мій же, мій де рідний дах?
Вже три дні все мокне у дощах,
хмура осінь висне над землею,
муки й морок граються душею.
Ах, а мій же, мій де рідний дах?
ІІ
Берези солодко заснули
під ночі подихом, хисткі,
з гілок, що стомлено нагнули,
скидають золоті листки.
Дивлюся в небо одиноко –
в зірковім вогнянім рою,
із мрією в душі глибоко,
шукаю зірку я свою.
І мрія солодко відносить
мене в той променистий край,
де вічне щастя владу носить,
де вічної краси розмай.
І де життя – день нескінченний,
де юність – весняні квітки...
Берези в темряві на мене
скидають золоті листки...
Димчо Дебелянов
Копнежи
I
В утрен час из прашний полски път
вихрен кон размята буйна грива -
млад юнак си в родний край отива.
Ах, къде е моят роден кът?
В полский шир хей там далеч в мракът
трепна огън - пътници нощуват, -
с глъч и смях за родний кът пътуват.
Ах, къде е моят роден кът?
Три дни веч не спира ощ дъждът,
мрачна есен висне над земята -
мрак и мъка стягат ми душата.
Ах, къде е моят роден кът?
II
Брезите сладостно заспали,
облъхва трепетно нощта,
и от клоне им погрозняли
се ронят златните листа.
Самин загледан в небесата,
звездите огнени следя,
и в техний рой, с копнеж в душата,
аз търся своята звезда.
И блян ме сладостен люлее
за оня лучезарен край,
де вечно щастие владее,
де вечна красота сияй.
И де животът свиден ден е
и свиден пролет - младостта...
От тъмните брези над мене
се ронят златните листа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565965
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.03.2015
Я кохав тебе як у пустині
зморений блукач кохає тінь,
де він відпочине в самотині,
щоб вже сміло йти у далечінь.
До мене завжди була холодна –
не горів в тобі любові жар,
і погасла пристрасть благородна,
гасне так осінніх квітів чар.
Прощавай – зруйноване минуле
в забуття навіки я віддам
і тебе сховаю в серці нишком –
так без бога мій лишився храм.
Димчо Дебелянов
Не!
Аз любих те, както във пустиня
скитник морен люби хладний кът,
дето може тихо да почине
и да сбере сили зарад път.
Но към мен ти хладна бе – не блясна
в теб вълшебний жар на любовта
и без време мойта страст угасна,
както гаснат есенни цветя.
Веч прощавай – миналото срито
на забрава вечна ще предам
и дълбоко теб ще да заровя
в туй сърце – без бог останал храм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565927
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.03.2015
[i]...И стало беспощадно ясно:
жизнь прошумела и ушла.
А. Блок
[/i]
*
Немов загроза роз’яріла
від бога злоби і заглад
спускає ранній вечір крила
на мій печальний виноград.
Підходять тіні мовчазливі
і з ними йде у млі журби
час результатів справедливих –
час покаяння і ганьби...
Де зелень, свіжа і розкішна,
де грона, що нектар налив?
Ах, труд мій був трудом невтішним,
й порив безплідним – мій порив!
Де нині серце відпочине,
де схова для вогню сумна?
– Удалині злі хуртовини
і жде у смерку, жде – Вона!..
*
Мій путь минув вже ті долини,
де тільки Радість і Любов,
мене щось тягне в тьми глибини,
я в місце гибелі прийшов.
В дурмані вогняного раю
як промінь вигнаний тремчу,
де я – шукаю і не знаю,
де я – вже гасну і мовчу.
Крізь стовбури, що завалились,
із глибу, де бездомність, страх,
далекий стогін просить милість,
в невільних кається гріхах.
То, наче гірко полонена
в глухому лісі без чудес,
дзвенить мені душа Верлена
«Dis qu’as-tu fais de ta jeunesse!»*
(Ді ка тю фе де та женес!)
*
Назад, крізь сни закриті тьмою,
веду неситий погляд свій –
минулий день переді мною
встає неситий і блідий.
Чийсь голос шепче сумовито:
чому не випиті меди,
чому печальна Афродіта,
а щит у прах ліг назавжди?
Невже тому звучали труби
для тебе в радісних гріхах
і ти був то цнотливо-любий,
то злий борець, а то монах?
Та нині вже біля провалу,
ти розумієш в гіркоті,
що я в Життя тебе гукала,
а ти Смерть вибрати схотів...
*
Прожив я в просторах закритих,
у невмолимій пустоті,
зумів я точно повторити
шлях Люне* певного в житті.
Старці мій прапор заносили,
і ворогом земля була,
а мою гордість, мою силу
обманна слава узяла.
І ось, схиливши очі долі,
безумну прірву в них сховав,
з останнім жаром в серці кволім
шепчу мольби палкі слова:
Царице, вежу оглядаю –
пошли свій голос звідтіля,
коли останній лист спадає
з мого безлистого гілля.
*Dis qu’as-tu fais de ta jeunesse!
(Ді ка тю фе де та женес!) –
Скажи, що ти зробив зі своєю юністю! (фр.)
* Нільс Люне - головний герой одноіменного роману
данського письменника Єнса Петера Якобсена (1848-1885),
людина складної долі.
Димчо Дебелянов
Под сурдинка
[i]...И стало беспощадно ясно:
жизнь прошумела и ушла.
А. Блок
[/i]
*
Като безумната закана
на Бог злопаметен, злорад,
крила отпуща вечер ранна
над моя скръбен виноград.
Пристъпят мълком сенки строги
и с тях пристъпя странно сам
часът на черните итоги -
на разкаяние и срам...
Де мойта свежа, росна зелен,
де грозда, в късен зной налян? -
Ах, моят труд бе труд безцелен
и блян безплоден - моят блян!
И де сега сърце да скрия,
де сетен плам да приютя?
- Далече тътне лиха сприя
и дебне в мрака, дебне - Тя!...
*
Изминал пътя през лъките
на Любовта и Радостта,
незнайна власт ме в мрак покити,
аз бродя в гибелни места.
Аз тръпна в огнена замая
като прокудена лъча,
къде съм - диря и не зная,
къде съм - гасна и мълча.
А през запречените стволи
из безприютни глъбини
залутан стон за милост моли
и в неповолен грях вини.
То сякаш горко запленена,
далече в глъхналия лес,
звъни душата на Verlain'a:
«Dis qu’as-tu fais de ta jeunesse!»
*
Назад, през сънища стъмени,
аз впивам взор неутолен -
неутолен и блед пред мене
въстава моя минал ден.
И нечий глас през сълзи пита:
защо меда е неизпит,
защо е скръбна Афродита,
а в прах покитен твоя щит?
Нима затуй над теб звучаха
тръби на свят и светъл грях
и ти бе ту невинност плаха,
ту лих борец, ту строг монах,
та днес пред самата провала,
да разумееш с горка жал,
че аз в Живота съм те звала,
а ти си сам Смъртта избрал...
*
- Живях в заключени простори,
в неумолима пустота,
и в мойта повест се повтори
на някой Люне повестта.
Скверниха нищи мойто знаме,
враг - мойта девствена земя,
а над мощта и гордостта ми
измамна слава се надсмя.
И ето, свел очи, в които
безумна пропаст се вдълба,
с последен жар в сърце разбито
аз шъпна пламенна молба:
Царице, спях до твойте кули -
прати ми в презнощ вихрен стон,
кат бледен лист да ме отбрули
от моя обезлистен клон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2015
В моєму сні зустрів тебе, дівчино,
була ти там як пташка легкокрила,
на тебе глянув – серце вмить стиснуло,
бо ти любовний погляд відхилила.
Пішли ми вдвох. Куди? – Самі не знали,
для нас немає меж. У ліс дрімучий
вступили ми, та ти згубилась в ньому
і сум безмірний душу взявся мучить.
Пішов я, сонечко, тебе шукати
у темний ліс нічною глушиною.
– Прокинься вже – зі сміхом на обличчі
схилився срібний місяць наді мною.
Димчо Дебелянов
Насън се с тебе срещнахме, девойко
Насън се с тебе срещнахме, девойко,
кат птичка ти бе лека, бързолетна,
погледнах те и сви ми се сърцето,
че ти любовен взор към мен не метна.
Тръгнахме двама. Де? - Сами не знаем,
граници нямаше за нас. В гората
ний свляхме се, но ти изчезна в нея
и скръб безкрайна ми смути душата.
И тръгнах да те диря, слънце мое,
на тъмний лес из тмата непрогледна.
- Събудих се - с усмивка на устата
се вглеждаше във мен луната бледна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564792
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.03.2015
Так довго мене ніч лукава гнітить!
Розбитий сиджу при вікні,
о, ранку, чекаю тебе я, не сплю –
спіши засіяти мені!
Прийди, кидай світло своє золоте
у груди крізь тьму перешкод,
немовби проціджене в темних листках
ти ллєш на потік тихих вод.
Прийди і відбийся у мене в очах,
о, дню із ясними крильми,
бо з кожним биттям нині ваші серця
підходять до вічної тьми!
Димчо Дебелянов
Тъй дълго лукавата нощ ме гнети!
Тъй дълго лукавата нощ ме гнети!
На своя прозорец, сломен,
о, утрина свежа, аз чакам, аз бдя -
побързай да блеснеш над мен!
Ела, ще се пръсне светликът ти злат
спокойно във мойте гърди,
тъй както прецежда по тъмний листак,
приемат го тихи води.
Ела и огледай се в погледа мой
о, ден, о, живителен зрак,
че с всеки свой удар сърцето ви днес
пристъпя към вечния мрак!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564791
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.03.2015
Прогнала в даль настирливо
о, весно, холод, лід,
життя у смерті вирвала,
всміхаючись услід!
І душі нам голублені
неси у дні ясні,
що довго були згублені
у ночі тишині!
Не кожний день наречений
без бур і мли збіжить,
навік удвох приречені –
хто зможе розділить?
Йдемо й кохання наше є
у світлій висоті,
безкрайню путь позначує –
де мир, краса в житті!
Димчо Дебелянов
Пролетно утро
В незнайности прокудила
о, пролет - лед и мраз,
в смъртта живот разбудила -
усмихвай се над нас!
Обливай ти душите ни
с безбрежна светлина,
тъй дълго запокитени
сред нощ и тишина!
Денят ни ден всевечен е,
без бури и мъгли -
един на друг обречени,
кой нас ще раздели?
Вървим и любовта ни е
далеко над света,
безкраен път - сияние
към мир и красота!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564561
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.03.2015
Коли на землю суне ніч глибока
і день відходить зморений трудами,
як чорна тінь, ляклива й одинока,
скитаюся я темними садами.
І слухаючи з трепетом неясним
відлунок кришталевого мовчання,
я згадую минулий день прекрасний
і те весняне сонячне сіяння.
Передчуття примарне дух стискає,
пульсує кров з розгорнутої рани,
і мука невгасима знов палає
від іскор тих, що розлетілись рано.
Тоді стаю я край фонтана в зморі
і плачу з ним – щоб всі печалі змились, –
вони як верби у осіннім горі,
як кипариси, що у сон схилились.
Димчо Дебелянов
Когато нощ се спусне над земята
Когато нощ се спусне над земята
и морний ден в незнаен край замине,
самин кат плаха сянка в тъмнината
заскитвам аз сред тъмните градини.
И дълго вслушан с трепет непонятен
в словата на кристалното мълчанье,
аз спомням за деня си невъзвратен
и пролетното слънчево сиянье.
Предчувствье смътно болен дух обзима,
избликва кръв из цъфналите рани
и пламва мъката неугасима
зарад искрите, рано разпиляни.
Тогава морен спирам край фонтана
и плача с тях - те мойта скръб дозели, -
оголени върби през есен ранна
и кипариси в сън чела навели.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564560
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.03.2015
Гімни арфи золотої,
задзвенівши під руками
у весни, що йде з вітрами,
радість в цілий світ ведуть;
серед звуків кришталевих
в світлих росяних долинах
ранніх крокусів гущини
і підсніжники цвітуть.
На життя сяйливім святі
гаснуть сумніви даремні,
в грудях сили потаємні
рвуться в безмір насолод;
золоті сновиддя душу
крилами несуть легкими
в променистий світ широкий,
де спішать стрімкі потоки
весняних розталих вод.
Димчо Дебелянов
Устрем
Химн от арфа златострунна,
прозвучала под ръцете
на пробудената пролет,
пълни с радост целий свят;
и сред звуците кристални,
в росни, светнали долини,
минзухари подранили
и кокичета цъфтят.
В светлий празник на живота
чезнат скърби и съмнения,
бликват сили спотаени
в жадно чакащи гърди;
златни сънища душата
на крилата си понасят
в лучезарните предели,
дето бързат устремени
размразените води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564301
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.03.2015
Темна, хмура ніч непривітна,
наче навіки в ній промені мруть,
кроки стихають там непомітно,
темний самотній скінчивши свій путь.
Я за тобою постійно слідкую,
світ ти міняєш у зморених снах –
чи перемогу несеш ти святую,
чи йде з тобою жахіття і страх?
Чи світ новий ти мені відкриваєш ,
чи іншу долю – сяйво зірок...
Чи в темній пустці мене зариваєш,
склавши на голову з терну вінок?
Тіні безмовні бредуть по дорозі,
іскри згасають смертно-холодні.
Дух мій у сумнівах весь і тривозі,
тінь же безмовна – поклик безодні.
Темна, хмура ніч непривітна,
наче навіки в ній промені мруть ,
кроки стихають там непомітно,
в морок скінчивши самотній свій путь.
Димчо Дебелянов
Тъмна, мрачна нощ неприветна
Тъмна, мрачна нощ неприветна
сякаш навеки е мъртъв светът,
стъпки в мъртвило мрат безответно,
свършвасе тъмен самотния път.
Ти си пред мене и вечно те следя,
вечно след тебе аз мир не узнах -
ден ли ми носиш на славна победа,
край ли безбрежен на ужас и страх?
Нови ли светове мен ще откриеш -
друг жребий ли - светли зари...
В тъмен пустош ли мене ще зариеш,
с тръне окичила мойта глава?
Сенки безмълвни по друма - в тъмата
гаснат искрите - гробно студени.
Дух на съмнение пълни душата,
сянка безмълвна - бездна пред мене.
Тъмна, мрачна нощ неприветна,
сякаш навеки е мъртъв светът.
Стъпки в мъртвило мрат безответно
свършва се в мрака самотния път.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564300
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.03.2015
Дорожчий весняного сонця,
тихіший за ніжний зефір,
на нашу страждаючу землю
прийди жаданий Мир!
В серцях зігрівай нашу радість,
розбиту від бур і зневір,
вівтар золотий ми зведемо –
прийди жаданий Мир!
Прийди після ночі тривоги,
щоб був ти нам світлий кумир,
в життя нас нове направляти
прийди жаданий Мир!
Димчо Дебелянов
Мир
По-драг от пролетното слънце,
по-тих от нежния зефир
над нашата земя страдална
дойди - очакван Мир!
Разгрей в сърцата ни утеха,
от бури стрескани безспир
и злат олтар ще ти издигнем
дойди! - очакван Мир!
Дойди, след мрачните тревоги
да бъдеш светъл наш кумир
и в нов живот да ни напътваш
дойди! - очакван Мир!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564041
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.03.2015
Пробуджуюсь, дивлюся – круто шлях
переді мною в мороці повився,
позаду мла, а в ній руїни й прах –
там храм мій остаточно розвалився,
і страх студений душу схолодив –
навіщо я живу, навіщо жив.
Пробуджуюсь і чую – тужний звук
печальних гімнів навкруги лунає,
і молота важкий невпинний стук
в окови мої мрії заганяє,
котрі росли в душевній глибині
в ночах безсонних і в сонливі дні.
Пробуджуюсь і плачу я в журбі –
через нещастя нинішні й прийдешні,
що мрії ті, котрі носив в собі,
не збудуться, як не збулись, сердешні,
що сонце в темну хмару вже спішить,
у душу промінь кинувши на мить.
Димчо Дебелянов
Пробуждане
Събуждам се и гледам — стръмен път
далеч пред мен извива в мрачините,
зад мен мъгли — печално там стърчат
на моя срутен храм развалините —
душата ми облъхва леден страх, —
защо живея, и защо живях.
Събуждам се и слушам — звук след звук
от химни погребални се раздават,
далеч се нейде слага тежък чук,
мечтите ми погинали сковават,
изникнали в душевни дълбини
в безсънни нощи и през сънни дни.
Събуждам се и плача аз от жал
зарад несрети минали и бъдни,
че туй кое съм страстно бленувал,
не се сбъдна и няма да се сбъдне —
че в тъмен облак слънцето се скри,
преди душа ми с лъч да озари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564040
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.03.2015
У темний край нечутним кроком лине
день, що жару і спраги жар приніс,
спустились небеса і ніч пустинна
над тихим містом ллє потоки сліз.
І в ніч таку, освячену тобою,
коли для сну дощ посилає знак,
засне печаль моя нараз з журбою,
твоє згадавши перше ніжне «Так».
Димчо Дебелянов
С нечути стъпки в тъмен край отмина
С нечути стъпки в тъмен край отмина
денят, донесъл зной и знойна жад,
и свела небесата, нощ пустинна
лей сълзи над притихналия град.
И в тая нощ, на тебе посветена,
под ромона приспивен на дъжда,
заспива печалта ми, озарена
от спомена за твойто първо Да.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563569
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.03.2015
З ранковою зорею мчать зефіри
на крилах, як в метелика, тонких, –
життєвий сік та силу ллють без міри
на шир полів, у глиб долин глухих.
В передчутті незнаної утіхи
від плоду золотого восени
не спить в земних обіймах – ніжних, тихих,
зерно, що проростає з глибини.
А крокуси покрай потоків чистих
поринули в солодку благодать,
в їх чашечках янтарно-золотистих
моління передранішні киплять.
Як тільки гасне світло зоряниці,
зі сходу, у рум’янці від натхнень,
на променистій росній колісниці
в дорогу виїжджає дивний день.
Нетлінна юність в погляді сіяє,
спливають аромати на устах,
а мла ранкова поспіхом зникає,
його приходом кинута у страх.
І поспішає в захваті проміння
шукати неціловані листи,
і повняться безодні й височіні
потоками живої красоти.
Димчо Дебелянов
Пролетни дни
В зори зефири светли прилетяват
на тънки пеперудени крила
и с жизнен сок и сили напояват
заглъхнали долини и поля.
В предчувствия за радост непозната
пред златна рожба в светла бъднина
бдят в сочните прегръдки на земята
покълналите вече семена.
А минзухари край потоци чисти
във сладострастна дрямка се топят
и в чашите им янтарно-златисти
предутренни моления кипят.
И щом издъхне пламенна зорница,
от изток, празнично заруменен,
на лучезарна росна колесница
пониса се на път чаровний ден.
Нетленна младост в погледа му свети,
от устните му блика аромат,
а ранни утринни мъгли, обзети
от страх пред възхода му се топят.
И тръгват в упоение лъчите
да търсят нецелунати листа,
и пълни бездните и висините
потокът свеж на жизнерадостта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563568
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.03.2015
Вже небо в останнє блаженство пірнає,
блакитна пітьма над землею лягла,
зі сходу таємна ніч владно ступає,
а сонні повіки утома звела.
І душу наповнює сон ароматний,
дух темний химерні казки шепотить,
у край мрій чудових, у край благодатний,
вона, як відпущена пташка, летить.
Псалми там в блакиті наповнюють простір –
про молодість вічну, про щастя і мир,
і хиляться віти у лагідній млості,
коли їх цілує цнотливий зефір.
Там щастя промінням кругом проникає
і всюди усміхнені трелі пливуть,
там радості першої річка спливає
і в першій весні перші квіти цвітуть.
Хоч груди мої ще зітхання не знають,
з плачем прокидаюсь – самотній давно!
В вогні позабутому іскри згасають
і ніч у моє заглядає вікно...
Димчо Дебелянов
В предсмъртно блаженство небето се къпе
В предсмъртно блаженство небето се къпе,
син здрач над земята се кротко люлей,
от изток нощ тайнствена властно настъпя,
умора над сънните клепки тегней.
И сън ароматен упива душата,
дух тъмен и приказки тъмни шепти,
и тя на вълшебний си блян към страната
кат птичка изпусната волно лети.
Там в бистри лазури се носи псалома
на вечната младост и вечния мир,
и скланят се вейките в нежни притома,
целувани сладко от девствен зефир.
Там вредом на щастьето зракът прониква
и вредом усмихнати трели трептят,
потокът на първата радост пребликва,
цветята на първата пролет цъфтят.
Но ощ да въздъхнат гърдите не сварят,
с плач горък пробуждам се, о, самота!
В огнище забравено искри догарят
и гледа в прозорците мои нощта...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563319
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.02.2015
Під подих вітру – ніжний і принадний,
повитий в бурштиновий пил, в журбі,
стихає в мирі простір неоглядний,
а світлий ангел росить сон тобі.
Останній стогін дня тяжкий пірнає
у хвиль безшумних лагідність нічну...
Невидиме крило мені махає
і голос ніжний кличе в далину.
На небесах зійшлись зірки без ліку,
їх ніч зібрала в марево ясне,
душа з коротким захватом навіки
в прекраснім лоні вічності засне.
Димчо Дебелянов
Смърт
Под нежний лъх на вечер ароматна,
пребулени със мек янтарен прах,
заглъхват в мир простори необятни,
че светъл ангел ръси сън над тях.
Последний стон на морний ден издъхва
на здрача във безшумните вълни...
Невидимо крило над мен полъхва
и сладък глас зове ме в далнини.
Безчет звезди се стичат в небесата,
на светъл пир призвани от нощта,
и в кротко упоение душата
заспива в златний скут на вечността.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563318
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.02.2015
Я знову сам, ридаю вкрай,
у серці смутку вічний пал –
бо радощі знедолені,
бо не побачу рідний край,
бо зник у бруді ідеал
і мрії поневолені.
Шукав я сяйво в вишині,
а впав у мертві болота –
була поразок віхола;
і побрели хирляві дні –
з їх кожним подихом пуста
самозневага кликала.
Димчо Дебелянов
Победен
Аз пак съм сам и пак ридай
в сърце нестихналата жал
по радости невкусени,
по недостигнат роден край,
в калта захвърлен идеал
и блянове покрусени.
Подирил ясни висини,
в блата разтленни паднах аз
след горско поражение,
и ето кретат слаби дни -
и в секи техен лъх и час
звучи себепрезрение.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563045
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.02.2015
За кожним зворотом роздольним
моєї дороги у світ,
стрічаєш ти хижо-оголена,
із тілом обвитим у цвіт.
Мандрівцям – утіха спочину,
бадьорим же – зрадництво хвиль,
в твоїх я скрижалях розчинених
читаю погибелі біль!
Ти демона міць незнищенна,
у голосі відзвуки зла,
бо в сік для причастя священного
отруту мені налила.
Вінки з весняних квітів пишні
засохнуть, закинуті в пил,
а з ними і мрії залишені
в гріхах розцвітати без сил.
І гляне страшний місяць сонно
на прірви, де тьма звідусіль –
печаль то пізнання бездонного,
і смерті, що вигоїть біль!
За кожним зворотом роздольним
моєї дороги у світ,
не надь мене хижо-оголена
у пристрасті рабської цвіт!
Димчо Дебелянов
Лъст
При всяка извивка неволна
на моя стремителен път,
пресрещаш ме хищно-разголена
с цветята на своята плът.
Почивка за пътници морни,
за бодри - коварна вълна,
в скрижалите твои разтворени
аз гибел прочитам, жена!
Властта ти на демони власт е,
в гласа ти заплаха трепти,
че в сока на светло причастие
отрова си капнала ти.
Венците на пролети китни
ще свехнат, насипани с прах,
а с тях и мечтите, покитени
в раздола на смъртния грях.
И в глухия мрак ще въстане -
над сипеи страшна луна -
скръбта пред велико познание,
ала и пред гибел, жена!
При всяка извивка неволна
на моя стремителен път,
не спирай ме хищно-разголена,
рабиньо на жадната плът!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563043
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.02.2015
В темряві тихій місто спить.
Невірної ночі вірний син
бреду я – бездомний і один,
а дощ все мрячить, мрячить, мрячить...
Біля чорних стін тягнеться шлях,
кроки розмірні лунко звучать
і за мною невидимі мчать
всі скорботи по втрачених днях.
Личко дитяти – миле, просте,
часом носило світло в мій дім,
в згадках живе – ніжним, дорогим,
і печаль росте, росте, росте...
Тут була – це дитя – в серці жар,
в полум’яній посмішці уста, –
вічна мені снилась красота,
тож відкинув тлінний цей дар.
А минуле – ах, зникло в пітьму –
темний край, що з туги зледенів,
і вона все шле звідти мені
свій скорботний крик: чому, чому?
В темряві тихій місто спить.
Невірної ночі вірний син
бреду я – бездомний і один,
а дощ все мрячить, мрячить, мрячить...
Димчо Дебелянов, Спи градът
Спи градът в безшумните тъми.
На нощта неверна верен син,
бродя аз - бездомен и самин -
а дъждът ръми, ръми, ръми...
Трепнали край черните стени,
стъпките размерено кънтят
и след мен невидими вървят
жалби за преминалите дни.
Образът на милото дете,
нявга озарило моя праг,
в спомена възкръсва - чист и драг -
и скръбта расте, расте, расте...
Тя дойде - дете - с пробуден жар,
с пламенна усмивка на уста,
но възжаждал вечна красота,
аз отвъргнах тленния й дар.
Миналото - ах, остана то
тъмен край от скърби заледен
и оттам отпраща тя към мен
своя скръбен вик: защо, защо?
Спи градът в безшумните тъми.
На нощта неверна верен син,
бродя аз - бездомен и самин,
а дъждът ръми, ръми, ръми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562757
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.02.2015
По бурі – мир і тишина,
за ніччю – сяйва глибина.
На рівну і широку путь
свій танець промені ведуть.
Велична путь вдаль пролягла,
у висі гордий літ орла.
І я, від сяяння хмільний,
в ранковий час, у час ясний,
повірив в сонце і мій шлях
на буйно-стиглих ліг полях,
де чую в радості сумній,
як ранок шепотить мені
і з пахом квітів мчить луна:
прийде вона, прийде вона.
Димчо Дебелянов
Утро
След бури - мир и тишина,
след нощ - безбрежна светлина.
Над равноширнатия път
лучите вихрен танц въртят -
път царствен царствено поел,
високо плува горд орел.
И аз, пиян от светлина,
в зорите ранни на деня,
повярвал в слънцето, вървя,
през буйно-зрейнали нивя,
и слушам радостно-смутен
как шепне утрото над мен
с дъха на ранните цветя
ще дойде тя, ще дойде тя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562756
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.02.2015
Знаю я країну дальню,
де пропали дні смуткові,
де поля не покривають
кропива, кущі тернові.
Де зітхання, плач і стогін
не тривожать більше душу,
де суєт шуми пекельні
тишу, спокій не порушать.
Де панує мирний вечір,
де вночі немає бурі,
де купає серце мрії
у безмежності лазурі.
В цьому світі смутку й муки
я такий лиш світ кохаю.
Про ім’я захочеш знати –
«Самота» це називаю.
Димчо Дебелянов
Зная аз страна далечна
Зная аз страна далечна,
дето няма скръб горчива,
де не раснат из полята
остри тръне и коприва.
Дето стонове, въздишки
не смущават ти душата,
дето никога не стига
адски шум на суетата.
Дето вечер мир царува,
дето няма нощи бурни,
дето къпе се сърцето
в мили блянове лазурни.
В този свят на скръб и мъки
само този свят обичам.
Името му ще попиташ,
"Самота" се той нарича.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562507
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.02.2015
Я злісно в бистринах безумних,
пронизаний холодом мли,
втопив свій порив нерозумний,
і весла у втомі лягли.
Вперед чи назад я погляну –
не бачу, не знаю, забув,
і я перед сенсом незнаним
у відчаї очі замкнув.
У мріях тривожних злітаю
і бачу крізь страдницький сплін,
що десь там у світлому краї
у Бога найкращий я син.
Димчо Дебелянов
На злото
На злото в безумния бързей,
пронизван от ледна мъгла,
удавих аз свойте възтързи
и морно отпуснах весла.
Напред ли, назад ли се вгледам,
не виждам, не помня, не знам,
и в немощ пред смисъл неведом,
взор склопвам покрусен и ням.
В тревожна мечта се унасям
и виждам през горестен сплин,
че в някаква светла страна съм
на Бога най-светлия син.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562506
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.02.2015
Я вплівся знов в пекельну вашу муку,
о, міста вулиці, що вічно молоді,
я знов гублюся – крапля у кипінні –
в скорботах, радості, любові, ворожді!
Димчо Дебелянов
Отново вплетен в страшната ви мъка
Отново вплетен в страшната ви мъка
о, вечно будни улици в града,
аз пак се губя капка сред кипежа -
на скърби, радост, обич и вражда!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562243
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.02.2015
Ти прийди, розбуди мене впору,
коли радості хвилі грядуть,
коли день урочисто йде вгору
над загублену в урвищах путь;
ти прийди і мені обережно
аромати у душу вливай,
і про радість та щастя безмежне
чародійницьку пісню співай.
І пробуджений нею я встану,
й сила світла зжене супокій,
і з тобою, о зірко жадана,
я занурюсь у синяву мрій –
у зіркове безмежжя полину,
погляд в золоті сонця втоплю,
полечу над безодні й долини,
повні мороку, суму й жалю.
О, прийди коли буде світати
і тоді лиш візьми мої сни,
уночі ж, ах, не смій турбувати
і опівнічний сон не жени.
І ще поки проміння не сходить,
сон солодкий хай сяє мені –
для мандрівця, що в мороці бродить
десь в безплідній пустій стороні.
Димчо Дебелянов
Отдих
Ти ела, разбуди ме тогава -
на великата радост в часът,
кога царствений ден ще изгрява
над изгубений в бездните път;
ти ела и болезнено нежно
аромат над душата разлей
и за радост и щастье безбрежно
чародейната песен запей.
Аз от нея пробуден, ще стана
и мощ светла ще бликне у мен,
и със теб, о зора възмечтана,
от лазурни мечти упоен -
ще летя към пределите звездни,
поглед в слънцето златно опрял -
ще летя над долини и бездни,
преизпълнени с мрак и печал.
О, ела ти при мене тогава
и тогава ме сал разбуди,
посред нощ, ах, недей ме смущава
и среднощний ми сън не куди.
И додето се раждат лъчите,
нека сладостен сън осени
мен - изгубений пътник в мъглите
на безплодни пустинни страни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562241
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.02.2015
Повів тебе шляхами крізь темноти,
до мого храму – в потаємний вхід,
де таємниць моїх розбив я цноту –
тобі мого життя довірив цвіт.
І я сказав: бери за плодом плід,
зібрав тобі небачені красоти –
у скорбну ніч, де тихий небозвід,
і вранці, де усмішки без турботи.
Прийди, забудь про виблиски і дим,
хай перший шал блаженством завершиться,
і хай тебе не мучить темний страх –
ніхто не може бути тут сумним!
Знай – попіл золотий завжди лишиться,
коли зникає юність у вогнях.
Димчо Дебелянов
Златна пепел
Поведох те низ пътища потайни
на своя храм към скривания вход –
убих девствеността на свойте тайни
и поверих ти целий си живот.
И казах: - Похищавай плод след плод,
за тебе брани, никому незнайни -
на скръбна нощ под глъхналия свод,
на утрото в усмивките безкрайни.
Ела, презри мъждения и дим -
на първий жар отдай се до забрава,
и нека тъмен страх не те смути,
защото ние няма да скърбим!
- Знай, златна пепел винаги остава,
кога сред огън младост отлети.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561451
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.02.2015
Ти смутно проходиш
у згадок тумані,
мов привид сонливий
в глибоких борах –
тремчу за тобою
і трепетно манять
мене в млі вечірній
два чорні пера.
Ту зустріч останню
непам’ять вінчає,
вставав я і падав,
і всюди страждав.
Мене ніч не любить
і день обминає,
бо радість не ніс він,
привіту не мав.
І ось схоронив я
зі скорбним стражданням
надію і юність
у склепі журби,
я гасну, я гасну,
а радість остання –
це спогад у смерку
і плач по тобі.
Димчо Дебелянов
Ти смътно се мяркаш
Ти смътно се мяркаш
из морната памет,
кат бродница сънна
в бездънна гора –
аз тръпна след тебе
и тръпно ме мамят
в мъглите вечерни
две черни пера.
След сетната среща
да срещна забрава,
подемах се, падах
и страдах навред.
Нощта ме разлюби,
денят отминава,
ни радост донесъл,
ни весел привет.
И ето, погребал
в тъга непобедна
надежди и младост
в безрадостен склеп -
аз гасна, аз гасна
с утеха последна -
на спомена в здрача
и плача за теб.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561450
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.02.2015
Ах, ось як ти мене звела з дороги,
ти, що колись пообіцяла дар:
для гордості – блискучі перемоги,
а для любові – невгасимий жар.
В глухих садах печалюся з тривоги,
в мені розбитих мрій лежить тягар.
До соняхів мій жаль, що в морі хмар
побачить сонця світ не мають змоги.
Кому потрібні всі мої принади?
Чому ці злидні, кривди і досади –
не знаю. Все у чорній таїні
на мого Часу небі незглибимім
і шлють її для мене ночі й дні,
котрі лише Вона сама відніме.
Димчо Дебелянов
Слънчогледи
Ах, ето де ме ти изведе,
ти, който нявга властно обеща
на мойта гордост - вихрени победи
и жар всерадостна на любовта.
Скърбя в градини глъхнали и бледи,
обител на покрусена мечта.
Аз чувам тиха жал по утринта
на слънце невидели слънчогледи.
Кому бе нужна моята съблазън?
Защо съм обнищен, защо наказан -
не знам. Неведа черна заслони
бездънното небе на мойто Време
и то ми праща днес нощи и дни,
които само Тя ще ми отнеме.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561194
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.02.2015
Якщо я не вернусь з війни,
ніхто не заридає в тузі –
вже вмерла мати, а жони
я не знайшов, немає й друзів.
Та серце жалощі не рвуть –
я підневільна сиротина,
собі в утіху, може буть,
у перемозі я загину.
Я знаю мій гіркий уділ,
багатства всі мої зі мною –
це горе з муками навпіл
і радість з думою сумною.
Так що зі світу відійду
такий як і прийшов – бездомний,
а спокій в пісні я знайду,
де тліє спогад мій невтомний.
Димчо Дебелянов
Сиротна песен
Ако загина на война,
жал никого не ще попари –
изгубих майка, а жена
не найдох, нямам и другари.
Ала сърце ми не скърби –
приневолен живя сирака
и за утеха, може би,
смъртта в победа ще дочака.
Познавам своя път нерад,
богатствата ми са у мене,
че аз съм с горести богат
и с радости несподелени.
Ще си отида от света –
тъй както съм дошъл бездомен,
спокоен като песента,
навяваща ненужен спомен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561192
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.02.2015
Твою оселю мирну гордий кинув
і рушив на нові шляхи жертовні,
щоб свіжі сили дух мій там поглинув –
для тебе вільні, буйні та гріховні.
Тебе останки скудні та убогі
мізерних насолод тут спокусили,
мене ж – майбутні світлі перемоги
і трепет вічно молодої сили.
Без дому – стріну бурю лиш ворожу,
та свято бережу всі заповіти.
До тебе більш вернутися не можу –
мене тепер не зможеш розуміти.
Спи, тихо спи, де забуття безмежне,
й прости мене за вістку запізнілу,
як чорна сонна скеля прибережна
свою прощає чайку білокрилу.
Димчо Дебелянов
Аз горд напусках твойта мирна стряха
Аз горд напусках твойта мирна стряха
и тръгнах в нови пътища световни,
че нови сили в моя дух изгряха -
за теб размирни, смели и греховни.
Теб блазнеха те къшеи оскъдни
на жалка корист жалките услади,
мен - светлината на победи бъдни
и трепета на сили вечно млади.
Без дом - аз срещам бурята с тревога,
но свято пазя своите скрижали.
И да се върна пак при теб не мога,
че ний едва ли бихме се разбрали.
Спи, тихо спи в забрава безметежна
и опрости ми, вест дочул за мене,
тъй както сънната скала прибрежна
на свойте чайки светло окрилени.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560920
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.02.2015