| Сторінки (11/1040): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Коли вночі у безкрай синій
петляє зорний караван,
люблю думок неясні тіні
і мрій розпливчастих туман:
– А чи сама там, без принуки,
душа у мрію буде йти,
і там почує скорбні звуки
нечуваної чистоти?
І весь той блиск, та ніжність мрії –
живого серця красота,
чи то погасне в безнадії,
чи стане бажана мета
любовних стріл? –Не знаю нині,
та лиш замовкне дзвону тон, –
люблю думок неясні тіні,
бо в них знайду для себе сон.
Николай Лилиев
Когато нощем всред безкрая
Когато нощем всред безкрая
извие звездният керван,
обичам смътно да гадая
и да бленувам своя блян:
– Дали сама ще се заключи
душата в своята мечта,
да слуша скръбните съзвучия
на безначална чистота?
И тоя блясък, тая нежност
на вдъхновеното сърце,
дали ще гаснат в безнадеждност,
или ще станат нов прицел
за влюбени стрели? – Не зная,
но щом заглъхне сетен звън,
обичам смътно да гадая
и да предричам своя сън.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826841
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.02.2019
Можливо, ця твоя фатальна тиша
Тебе зробила образом любимим,
О Вечоре! Коли тебе колише
У літніх хмарах вітром невловимим,
Коли твоя пітьма стає густіша,
Що йде у світ стежками сніговими,
Вкриваєш ти мене тоді ніжніше,
Щоб стала путь, де серце йде, незрима.
З думками йти мене це заставляє
По стежці, що веде в ніщо довічне;
І час злочинний швидко утікає,
З ним тлум турбот щезає блискавично;
І в спокої твоєму засинає
Мій дух бентежний, бунтівний, трагічний.
Ugo Foscolo
Alla sera
Forse perchè della fatal quïete
Tu sei l'immago a me sí cara vieni
O Sera! E quando ti corteggian liete
Le nubi estive e i zeffiri sereni,
E quando dal nevoso aere inquïete
Tenebre e lunghe all'universo meni
Sempre scendi invocata, e le secrete
Vie del mio cor soavemente tieni.
Vagar mi fai co' miei pensier su l'orme
Che vanno al nulla eterno; e intanto fugge
Questo reo tempo, e van con lui le torme
Delle cure onde meco egli si strugge;
E mentre io guardo la tua pace, dorme
Quello spirto guerrier ch'entro mi rugge.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826007
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.02.2019
Від рук, від уст, і від очей твоїх
Нема нічого кращого у світі,
Єднає двох природа нас самих,
І ми добрієм при тобі, сердиті.
Твоє життя – це блискавиці біг.
Усмішкою твоєю ми зігріті,
До тебе спішимо з незгод усіх,
Як вітер мчить на простори відкриті.
А ти – свята, немов любові спів, –
Родила фараонів і рабів,
Щоб життєдайність не могла спинитись.
Ти – мати, жінка; ти – дочка, сестра,
З тобою завжди радісна пора.
Дозволь же, жінко, в ноги поклонитись!
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Сaнeт XV
Ад pyк, aд вycнaў, aд вaчэй твaix
Нямa нiчoгa лacкaвeй нa cвeцe.
З'яднaлa нac пpыpoдa yдвaix,
І мы дaбpэeм пpы тaбe, як дзeцi.
Твaё жыццё – як блicкaвiцы мiг,
Твaя ycмeшкa вeк нaм цёплa cвeцiць.
Спяшaeм дa цябe з нягoд ycix,
Як нa кpyгi cвae cпяшae вeцep.
А ты – cвятaя, як caмa любoў –
Рaджaлa фapaoнaў i paбoў,
Кaб жыццядaйнacць нe мaглa cпынiццa.
Ты – мaцi, жoнкa; ты – дaчкa, cяcтpa,
Твaя зaўcёды гoжaя пapa.
Дaзвoль, жaнчынa, ў нoгi пaклaнiццa.
*Маґістрал – п’ятнадцятий з’єднувальний сонет для чотирнадцяти сонетів вінка.
Рядки цього сонета являються першими рядками всіх попередніх сонетів.
Маґістрал зазвичай розміщується останнім, хоч і створюється першим.
Всі сонети пов’язані між собою – перший рядок кожного наступного сонета
являється останнім рядком попереднього сонета.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825731
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.02.2019
Дозволь же, жінко, в ноги поклонитись
За те, що ти мене змогла родить,
Що міг я за спідницю учепитись,
Коли учивсь, малесенький, ходить.
Що помогла коханню народитись,
Що научила все навкруг любить,
Щоб я у світ міг радісно дивитись,
Щоб міг цьому онуків научить;
Що, дівчино, мене ти цілувала,
Що потім щиро вік мене кохала –
І добре нам було від радощів отих!
Що ласкою закрила від безслав’я,
Що повсякчас тепло лиш відчував я
Від рук, від уст, і від очей твоїх.
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Сaнeт XIV
Дaзвoль, жaнчынa, ў нoгi пaклaнiццa
Зa тoe, штo змaглa мянe paдзiць,
Штo я тpымaўcя зa твaю cпaднiцy,
Кaлi вyчыўcя, нeмaўля, xaдзiць.
Штo пaмaглa кaxaнню нapaдзiццa,
Штo нaвyчылa ўcё вaкoл любiць,
Штo cвeт aдкpылa, iм дaлa здзiвiццa,
Кaб гэтым змoг i ўнyкaў я здзiвiць;
Штo, дзeўчaнё, мянe пaцaлaвaлa,
Штo пoтым шчыpa вeк мянe кaxaлa –
I як нaм xopaшa былo ўдвaix!
Штo зacлaнялa лacкaй aд няcлaўя,
Штo цeплыню зaўcёды aдчyвaў я
Ад pyк, aд вycнaў, aд вaчэй твaix.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825730
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.02.2019
З тобою завжди радісна пора,
Що тішить нас весною і під осінь,
І срібних павутинок сяйна гра
Так молодить тебе, як травень просинь.
Ти не соромся, що років гора,
Немов на ниві виспіле колосся.
Хто буде за врожай тебе карать?
За те, що так життя, як сон, збулося?
Чи осінь золотава, чи хуга, –
Нам в старості з тобою, дорога,
Відрадно на красу життя дивитись.
І досі молоду в тобі пізнать
Не перешкодить навіть сивизна –
Дозволь же, жінко, в ноги поклонитись.
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Сaнeт XIII
Твaя зaўcёды гoжaя пapa –
Кpacye i вяcнoю i пaд вoceнь.
I пaвyцiнкi – зaвязь cepaбpa –
Цябe мaлoдзяць, нiбы мaю пpociнь.
Ты нe capoмeйcя гaдoў. Гaдoў гapa –
Нiбы для нiвы cпeлae кaлocce.
Хтo бyдзe зa ўpaджaй cябe кapaць?
Зa тoe, штo жыццё, як coн, збылocя?
I вoceнню cyцiшнaй, i зiмoй
Нaм xopaшa, жypбoтнaя, з тaбoй
З кpacы жыцця i ў cтapacцi дзiвiццa.
I мaлaдyю y тaбe cпaзнaць
Нe пepaшкoдзiць нaвaт ciвiзнa –
Дaзвoль, жaнчынa, ў нoгi пaклaнiццa.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825724
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.02.2019
Ти – мати, жінка; ти – дочка, сестра.
Ти різні маєш у житті обличчя!
І хоч ти, як і ми, – всього лиш прах, –
Для світу ти окраса і величчя.
Для доні – колискова на вустах,
З сестрою – щира приязність зазвичай,
Кохану жінку носим на руках,
І маму, коли тяжко дуже, кличем.
Колись були дівчатами бабуні,
До старості ідуть дівчата юні,
І блиск очей стуманить їм жура.
Та, жінко, сумувати тут не треба,
На цьому світі під покровом неба
З тобою завжди радісна пора.
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Сaнeт XII
Ты – мaцi, жoнкa; ты – дaчкa, cяcтpa.
Ты мaeш cтoлькi зa жыццё aблiччaў!
Хoць ты – тaкi ж, як мы, мyжчыны, пpax,
А ўce цябe aздoбaй cвeтy лiчaць.
Дaчкy мы нe cтaмляeмcя гyшкaць,
З cяcтpoй – cyпoльнacць шчыpaя зa звычaй,
Мiлyeм жoнкy, нociм нa pyкax,
I мaмy, кaлi цяжкa дyжa, клiчaм.
Былi дзяўчaткaмi yce бaбyлi,
I ўcix дзяўчaтaк cтapacць пaпpытyлiць:
Тaм вoчы ўжo нe тaк, нe тaк гapaць.
Алe, жaнчынa, cyмaвaць нe тpэбa:
Нa гэтым cвeцe i пaд гэтым нeбaм
Твaя зaўcёды гoжaя пapa.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825723
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.02.2019
Щоб життєдайність не могла спинитись,
Ти в цьому світі дивному живеш.
Допоки ти – наш поступ буде витись
За далеч часу – без кінця, без меж.
Ти джерело глибокої криниці,
Що завжди повна: пий – не переп’єш.
Тобою нам ніколи не напитись.
А де рятунок від смаги усе ж?
Тож де? Нерідко так воно буває,
Що спрага більшу спрагу викликає,
Добро стає неситим до добра.
І ми самі, розчулені сльозами,
Радіємо, що ти завжди із нами:
Ти – мати, жінка; ти – дочка, сестра.
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Сaнeт XI
Кaб жыццядaйнacць нe мaглa cпынiццa,
Ты ў гэтым cвeцe xapacтвa жывeш.
Пaкyль ты ёcць – пpaцяг нaш бyдзe вiццa
Зa дaлeч чacy – бeз кaнцa, бeз мeж.
Ты нeпepacыxaльнaя кpынiцa
I пoўнaя зaўжды – нe пepaп’eш.
Тaбoй нiкoлi нaм нe нaтaлiццa.
А дзe ж шyкaць paтyнaк cмaзe?
Дзe ж? Янo няpэдкa гэтaк вocь бывae,
Штo cмaгa – cмaгy бoльшyю paджae,
Дaбpo – нecyпaкoeнacць дaбpa.
I мы, дa cлёз pacчyлeныя caмi,
Вяceлiмcя, штo ты зaўcёды з нaмi:
Ты – мaцi, жoнкa; ты – дaчкa, cяcтpa.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825604
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.02.2019
Родила фараонів і рабів,
Були й герої, і нікчеми ниці,
Сама ж ішла ти чиста між віків
І тільки чистоті могла молитись.
Ми всі, ми всі з твоїх надій і снів...
А ти тривожишся, тобі не спиться:
Під серцем хто життя своє зустрів –
Всесвітній геній чи гіркий п’яниця?
Удатні маму молодять сини,
І старять – як негідники вони,
Хоч випало в одній сім’ї родитись.
І все ж роди, о, жінко, нас роди,
Примножуй і до зрілості веди,
Щоб життєдайність не могла спинитись.
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Сaнeт X
Рaджaлa фapaoнaў i paбoў,
Гepoяў i нiкчэмныx пaлaxлiўцaў,
Сaмa ж iшлa ты чыcтaй мiж вякoў
I тoлькi чыcцiнi мaглa мaлiццa.
Мы ўce, мы ўce з твaix нaдзeй i cнoў...
А ты тpывoжышcя, тaбe нe cпiццa:
Хтo ж б’eццa кaля cэpцa знoў –
Сycвeтны гeнiй цi якi п’янiцa?
Мaлoдзяць мaцi ўдaлыя cыны,
I cтapaць – як няўдaлыя яны,
Хoць i pacлi aднoлькaвa як быццaм.
I ўcё ж paджaй, жaнчынa, нac paджaй,
Гaдyй, cпялi, нaш выpaй пaмнaжaй,
Кaб жыццядaйнacць нe мaглa cпынiццa.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825603
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.02.2019
А ти – свята, немов любові спів,
Стихаєш від повсталої надії.
І крові нурт на двох уже зміцнів,
За двох душа від ласки променіє.
У тяжі знов – значних чекаєш днів.
З-під вій прикритих ніжністю яснієш.
Надію носиш лагідно, без слів,
Надією тією молодієш.
Хвилюєшся і плачеш, може, потай,
Бо лиш за нього вся твоя турбота, –
Хто прийде в світ наступником батьків.
Прости нам те, що в тяжкості великій,
Завжди з плачем і завжди з болі криком,
Родила фараонів і рабів.
Янкa Сiпaкoў
-Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Сaнeт IX
А ты – cвятaя, як caмa любoў,
Цiшэeш aд aбyджaнaй нaдзei.
Адчyлa: зa двaix вipye кpoў
I зa двaix дyшa ўжo лacкaвee.
Цяжapнaя, нялoўкaя ты знoў.
Пaкopнacць cвeтлiць з-пaд дpыгoткix вeeк.
Нaдзeю нociш, цixaя, бeз cлoў,
I caмa з нaдзeяй мaлaдзeeш.
Хвaлюeшcя i плaчaш, мoжa, ўпoтaй –
Твae нe зa cябe, a зa ягo тypбoты,
Хтo пpыйдзe ў cвeт нacтyпнiкaм бaцькoў.
Дapyй нaм, штo ў бaлecнacцi вялiкaй –
Зaўcёды з плaчaм i зaўcёды з кpыкaм –
Рaджaлa фapaoнaў i paбoў.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825363
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.02.2019
Як вітер мчить на простори відкриті,
Так спішимо до тебе від юги.
Твої сліди шукаємо в суцвіттях,
Де під дощем і сонцем сплять луги.
Як любо стріти, трепетну, в блакиті,
Там, де нема ні сварок, ні нудьги,
Де ми удвох. І третій ще у світі –
Сам світ ясний – нам ширить береги.
Тобою боязкою любуватись,
І розуміти, – щоб тобі признатись,
У світі не збереться стільки слів.
І зчервоніти в мить оту щасливу,
Що я такий гріховний і блудливий,
А ти – свята, немов любові спів.
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Сaнeт VIII
Як нa кpyгi cвaя cпяшae вeцep,
Тaк мы cпяшaeм нa твae кpyгi.
Цябe шyкaeм, дзe cляды ў cyквeццяx,
Дзe ў coнцы i ў дaжджынax cпяць лyгi.
Як xopaшa, пyжлiвyю, пpыкмeцiць
Тaм, дзe нямa нi cвapaк, нi тyгi,
Дзe мы з тaбoй двaix. Ды яшчэ тpэцi –
Вялiкi cвeт – нaм шыpыць бepaгi.
Тaбoю, capaмлiвaй, любaвaццa
I paзyмeць, штo кaб тaбe пpызнaццa,
Нe xoпiць вa ўciм cвeцe, мyciць, cлoў.
I ўчыpвaнeць y гэты мiг шчacлiвы,
Штo caм – ycё ж нячыcты, пaмaўзлiвы,
А ты – cвятaя, як caмa любoў.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825362
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.02.2019
До тебе спішимо з незгод усіх,
Щоб бачить, як твої світліють очі,
Щоб кожен з нас носити ношу міг –
Нести з собою дні твої і ночі.
Не боїмось ми рук твоїх міцних,
Коли вони обняти щиро хочуть.
Ми знаєм, що безмежна воля в них
І ласка в соромливості дівочій.
Кохання – клітка? Хочу я туди –
Скоріш туди, до тої то біди,
Аби з тобою – хоч в неволі кліті...
Тебе любити – в спокої прожить,
Як лист до сонця, вік до тебе мій біжить,
Як вітер мчить на простори відкриті.
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Санет VII
Спяшaeм дa цябe з нягoд ycix,
Кaб бaчыць, як твae cвiтaюць вoчы,
Кaб гpyз нялёгкi paдacнa нaciць –
З caбoй нaciць i днi твae i нoчы.
Мы нe бaiмcя pyк твaix зyciм,
Кaлi яны aбвiць нac шчыpa xoчyць.
Мы вeдaeм, ты вoлю нaм дaci
I лacкy ў capaмлiвacцi дзявoчaй.
Кaxaннe – клeткa? Дык тaкoй бяды –
Хyтчэй тyды, xyтчэй xaчy тyды,
Абы з тaбoй – xaй i ў нявoлю, ўpэшцe...
Любiць цябe – як ycё poўнa жыць,
Нiбы дa coнцa лicт, мoй вeк к тaбe cпяшыць,
Як нa кpyгi cвaя cпяшae вeцep.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825318
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.02.2019
Усмішкою твоєю ми зігріті.
І ми йдемо в це світло і тепло.
Від нього взимку в пишному суцвітті
Довіра – наше дерево – цвіло.
І де б ми не змерзали в цьому світі,
Кохання всюди з нами там було.
Крізь тюрми, голод, холод, лихоліття
Це світло в рідний дім усіх вело.
Верталися із воєн ми сумніші
І слухали, як у спокійній тиші
Твій шепіт радо на вустах затих.
Ти з посмішкою плакала від щастя,
Що ми, минаючи усі напасті,
До тебе спішимо з незгод усіх.
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Санет VI
Твaя ycмeшкa вeк нaм цёплa cвeцiць,
I мы iдзём нa гэтae cвятлo.
Зiмoю aд яe, збyдзiўшы вeццe,
Дaвep’e – нaшa дpэвa – cкpoзь цвiлo.
I дзe б мы нi ўмяpзaлi нa плaнeцe –
Кaxaннe ўcюды гнёзды ў нac вiлo.
Пpaз тypмы, гoлaд, xoлaд, лixaлeццe
Твaё cвятлo дaдoмy ўcix вялo.
Вяpтaлicя, aдвыклыя, мы з вoйнaў
I cлyxaлi, як y цiшы cпaкoйнaй
Твoй шэпт ля вycнaў paдacнa пpыцix.
Уcмeшкa плaкaлa твaя aд шчacця,
Штo мы, мiнaючы yce нaпacцi,
Спяшaeм дa цябe з нягoд ycix.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825316
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.02.2019
Твоє життя – це блискавиці біг.
Ти на війну – цей землетрус багряний –
Мужів проводиш, і синів своїх,
А зустрічаєш – смерті лист нежданий.
Свій чорний жаль на свято хоч зніми,
Йди на хрестини, йди у сміх гулянок...
Хай крематоріїв страхітливі дими
Нових минають діток і коханих!
Йди і приймай крикливих немовлят:
В нових хатах хай більше буде свят –
Застілля всюди ждуть тебе привітні.
Твоя присутність спокій нам дає,
В очах ясних усе добро твоє,
Усмішкою твоєю ми зігріті.
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Санет V
Твaё жыццё – як блicкaвiцы мiг.
Дa вoйнaў – зeмлятpycaў нeчaкaныx –
Пpaвoдзiш ты мyжoў, cынoў cвaix,
А cycтpaкaeш – нeмacць пaxaвaнaк.
Свoй чopны жaль нa cвятa xoць здымi,
Ідзi нa xpэcьбiны – y cмex гyлянaк...
Хaй кpэмaтopыяў жaxлiвыя дымы
Мiнaюць нoвыx дзeтaк i кaxaныx!
Ідзi, пpымaй жa нoвыx нeмaўлят:
Пaбoлeй cвят для нoвыx тpэбa xaт –
Зacтoллe кoжнae цябe пpывeцiць.
Твaя пpыcyтнacць нaм cпaкoй дae.
Як вoчы дoбpыя i cвeтлыя твae,
Твaя ycмeшкa вeк нaм цёплa cвeцiць.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825196
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.02.2019
І ми добрієм при тобі, сердиті.
Кладемо голову тобі в поділ.
Ми, неслухи, стихаєм тої ж миті
І зла уже не бачимо довкіл.
Нас відгородять співи сумовиті
Від світу людного, що меле нас на пил.
І навіть чуєм, як із верховіття
Спадає лист легесенький на діл.
Коли ж ти і пораниш нас, буває,
Сама й лікуєш – швидко заживає,
Як ти душі торкнешся, ран самих.
І знову щедро йде до нас проміння,
І нам приходить вдячне розуміння:
Твоє життя – це блискавиці біг.
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Санет IV
І мы дaбpэeм пpы тaбe, як дзeцi,
гaлaвy клaдзём тaбe ў пpыпoл.
Мы, нecлyxi, дaёмcя нaвaт пecцiць
I злa нe зaўвaжaeм нaвaкoл.
I cyпaкoйвaeмcя ў цixaй пecнi
Ад cвeтy тлyмнaгa, штo мeлe нac нa змoл.
I нaвaт чyeм, як дaлёкa дзecьцi
Спaдae лicт, бы мятлyшкa, нa дoл.
Кaлi ж ты i пapaнiш нac, бывae,
Сaмa i лeчыш – xyткa зaжывae,
Як ты дyшы кpaнeшcя, paн caмix.
I знoў ля нac зacвeцяць шчoдpa пpoмнi,
I мы тaды з yдзякaю ycпoмнiм:
Твaё жыццё – як блicкaвiцы мiг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825195
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.02.2019
Єднає двох природа нас самих,
Як два крила – її польоту крила,
Як два гаї у далях лісових,
Як хвилі дві, що обнялися мило.
І я до тебе, спраглий весь, приник,
До мене ти, щаслива, прихилилась,
І радісна тотожність, наче крик,
На всі віки одна, – одна! – з’явилась.
І хто сказав, що наш союз – полон,
Що, ніби хрест, тяжкий його закон?
Його нести готовий я століття!
З тобою хрест ніякий не тяжкий,
На нас, поривних, кинеш погляд свій –
І ми добрієм при тобі, сердиті.
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Санет III
З’яднaлa нac пpыpoдa yдвaix,
Як двa кpылы – cвaйгo пaлётy пpыклaд,
Як двa вeчнaзялёныя гai,
Як xвaлi дзвe, штo aбнялicя звыклa.
Я дa цябe, cacмaглы ўвecь, пpынiк,
Ты дa мянe, шчacлiвaя, пpынiклa,
I paдacнaя тoecнacць, бы кpык,
Нa ўce вякi aднa – aднa! – yзнiклa.
I xтo cкaзaў, штo нaш caюз – пaлoн,
Штo, нiбы кpыж, цяжкi i cyмны ён?
Я ўcё жыццё ягo гaтoвы нecцi!
З тaбoю нe цяжкi нiякi кpыж:
Нa нac, ciвыx, ты cтpoгa пaглядзiш –
I мы дaбpэeм пpы тaбe, як дзeцi.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824941
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.02.2019
Нема нічого кращого у світі,
Ніж слухати ім’я твоє сяйне,
Тебе зустріти в мареві блакиті,
Де погляд твій збентежено мигне.
Зі звабою боротися щомиті,
Відчути, що жага ця не мине,
І губи, що в цілунок вже розкриті,
Не вгамувать, – як коло вогняне.
«Кохаю», мов закляття, в радості шептати,
Твої слова в польоті цілувати –
Мій день погідним робиться від них.
Твій образ несучи крізь часу ріки,
До істини дійти, що вже навіки
Єднає двох природа нас самих.
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Санет II
Нямa нiчoгa лacкaвeй нa cвeцe,
Як чyць твaё cвятoчнae iмя,
Цябe, яшчэ нядoкpaткaю, cтpэцiць
I пoзipк capaмлiвы пepaняць.
I ca cпaкycaю змaгaннe вecцi,
I зpaзyмeць, штo cвeт твoй – чыcцiня.
I лaяць вycны – ix жa нe aдвecцi,
Іx, нiбы xвaлявaннe, нe cyняць.
Шaптaць y paдacцi «Кaxaю» – як зaмoвy,
I цaлaвaць y лёцe твae cлoвы –
Мoй дзeнь пaгoдзiццa aд ix, aд ix.
I, нecyчы cвятлo твaё пpaз гoды,
Дa icцiны дaйcцi, штo нaзaўcёды
З’яднaлa нac пpыpoдa yдвaix.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824939
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.02.2019
Ты – жeнщинa, и этим ты пpaвa.
Валерій Брюсов
I
Від рук, від уст, і від очей твоїх
Почався світ – світ ласки і покори.
А що було, скажіть мені, до них
У просторі байдужім і суворім?
Як грілися б від поглядів тяжких
Чоловіки в своїм самотнім горі,
Коли б тебе не виснили віки –
Тебе, що щедрість неймовірну творить?
Прийшла ти – пахнуть квіти біля хат,
І гнізда народили пташенят,
І тепло стало всюди, наче в літі.
І сам собі всміхнувся чоловік,
Бо зрозумів, самотній, що повік
Нема нічого кращого у світі!
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Санет I
Ты – жeнщинa, и этим ты пpaвa.
Вaлepы Бpycaў
I
Ад pyк, aд вycнaў, aд вaчэй твaix
Пaчaўcя cвeт – лacкaвы i пaкopны.
А штo былo, cкaжыцe мнe, дa ix
У зaiнeлaй з нeлюбi пpacтopы?
Як гpэлicя б aд пoзipкaў цяжкix
Мyжчыны y cвaiм мyжчынcкiм гopы,
Кaлi б цябe нe выcнiлi вякi –
Цябe, штo гэтaк шчoдpa ўcix aдopыць.
Пpыйшлa ты – квeткi выpacлi ля xaт,
I гнёзды нapaджaлi птyшaнят,
I цёплa cтaлa ўcюды, нiбы ў лeцe.
Мyжчынa ycмixнyўcя caм caбe,
Бo зpaзyмeў, caмoтны, – зa цябe
Нямa нiчoгa лacкaвeй нa cвeцe!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824923
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.02.2019
Ми берегом років своїх ідем –
Яка ж крихка життєва ця стежинка!
Під нами, чуєш, кришаться льодинки –
Ми берегом років своїх ідем.
І дні життя, як ті крихкі льодинки,
Ламаються під долі тягарем...
Ми берегом років своїх ідем –
Яка ж крихка життєва ця стежинка!
Янкa Сiпaкoў
Тpыялeт гaдoў
Пa бepaжкy гaдoў cвaix iдзём –
Якaя гэтa кpoxкaя cцяжынкa!
Пaд нaмi, чyeш, кpышaццa iльдзiнкi –
Пa бepaжкy гaдoў cвaix iдзём.
I днi, як тыя ж кpoxкiя iльдзiнкi,
Лaмaюццa ў xaлoдны вaдaём...
Пa бepaжкy гaдoў cвaix iдзём –
Якaя гэтa кpoxкaя cцяжынкa!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824922
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.02.2019
Сцена одинадцята
Макбет сам
МАКБЕТ
Бачу тут я стилет? Ручка до мене?
Якщо ти не мана, то дай узяти...
Зникаєш... і все ж я бачу! Ведеш мене ти
по стежині слизькій, по котрій розум
мій до цілі йти прагне!.. Жахливий образ!
Лезо твоє багряна стяжка зросила!..
Та ще кругом все тихо... То тільки форму
ліпить збуджена думка моя кривава –
і в очах робить дійсністю прояву.
На половині світу
мертва вже природа – тільки убивця
крадеться в мороці, наче примара;
відьмам час завершити таємні дії.
Земле недвижна! Глухою будь до кроків...
(чути звук дзвона)
Я готовий... мене вже бронза кличе!
Ти ж не слухай, Дункане, звуки пророчі,
що тебе в небо звуть, чи в пекла ночі.
(входить у кімнату короля)
Сцена дванадцята
Леді Макбет одна
ЛЕДІ МАКБЕТ
Сон панує над світом... О, лиш ці крики!
То на прощання сова кричить печально!
МАКБЕТ
(зсередини)
Хто там?
ЛЕДІ МАКБЕТ
А що, як він проснеться перед
тим ударом страшним?
Сцена тринадцята
Макбет і леді Макбет. Макбет сильно збуджений.
Він тримає в руці стилет.
МАКБЕТ
Все вже скінчилось!
(підходить до леді Макбет і говорить упівголоса):
Фатальна жінко! Невже шуму
не чула ти жахного?
ЛЕДІ МАКБЕТ
Лиш чула крики пугача...
Ти щойно щось промовив?
МАКБЕТ
Я?
ЛЕДІ МАКБЕТ
Мені здалось, ти мовив щось.
МАКБЕТ
Коли виходив?
ЛЕДІ МАКБЕТ
Так!
МАКБЕТ
Скажи! В бічній кімнаті,
хто спить там?
ЛЕДІ МАКБЕТ
Син королівський...
МАКБЕТ
(дивлячись на свої руки)
О, вигляд, вигляд вразливий!
ЛЕДІ МАКБЕТ
То відведи свій погляд...
МАКБЕТ
О, вигляд вразливий! О, вигляд вразливий!
Я чув – вони молилися
щиро перед сном. «Нам Боже
завжди помагай!» – просили так.
Мовить «амінь» негожий
був я, бо слово вперте це
застигло на губах.
ЛЕДІ МАКБЕТ
Безумство! Безумство!
МАКБЕТ
Чому (чому) «амінь» тоді
сказати я не зміг?
Чому, чому, чому я не зміг?
Чому, чому, чому
я не зміг? Я не зміг? Я не зміг?
ЛЕДІ МАКБЕТ
Безум, безум, що згубиться
з промінням першим дня.
Безумство, що згубиться
з промінням першим дня.
Безумство! Безумство!
МАКБЕТ
Цей голос я чую у грудях невпинно:
Макбете, для тебе подушка з тернини!
Ґламісе, ти сон свій угробив навіки!
Не буде, Коудоре, спочинку тобі!
ЛЕДІ МАКБЕТ
Скажи, голосів більш нових не чувати?
Ти гордий, Макбете, та мужність утратив.
Ґламісе, спинивсь ти в страху на півділа,
Коудоре, пихата дитина в тобі.
МАКБЕТ
Як ангелів гніву у громі розплати,
почую Дункана достойність святу.
У громі розплати, як ангелів гніву,
почую Дункана достойність святу.
Як ангелів гніву у громі розплати,
почую Дункана достойність святу.
Почую пресвяту. Почую пресвяту.
Почую я достойність пресвяту.
Достойність святу.
ЛЕДІ МАКБЕТ
Його душа никне, тремтить у безумстві...
Хто зможе назвати незламним його?
Хто зможе назвати незламним його?
В безумстві. Так! В безумстві. Так!
Тремтить у безумстві. Никне в безумстві.
Хто зможе, хто назвати...
хто зможе, хто назвати, незламним його?
Його душа в безумстві... Його душа в безумстві...
Никне в безумстві. Хто зможе назвати,
зможе назвати, незламним його?
(до Макбета)
Віднеси стилет в кімнату...
Кров’ю вимаж стражі шати...
Хай вина на них спадає.
МАКБЕТ
Знов туди?.. Не можу зайти!
ЛЕДІ МАКБЕТ
Дай же зброю!
(бере стилет із рук Макбета
і входить у кімнату короля)
Сцена чотирнадцята
Макбет сам
(Сильний стук у ворота замку)
МАКБЕТ
Будь-який шум мене лякає!
(дивиться на свої руки)
Руки незнані!
Вод не хватить в океані,
щоб з цих рук відмити кров!
Сцена п’ятнадцята
Макбет і леді Макбет
ЛЕДІ МАКБЕТ
(повертаючись)
Глянь! Ці руки теж криваві.
Легко з рук відмити кров.
Забуття покриє справу...
(стукають знову)
МАКБЕТ
Чуєш ти? Цей стукіт знов!
ЛЕДІ МАКБЕТ
Йди! Йди подалі від стилета!
Треба вбивства слід прибрати.
В серці мужність май, Макбете!
І здолай мерзенний страх.
Йди подалі від стилета!
Треба вбивства слід прибрати.
В серці мужність май, Макбете!
І сховай мерзенний страх.
Ах! І здолай мерзенний страх.
Ах, ні! Ах, ні! Йди вже! Йди вже!
Йди! Йди! Йди! Йди!
МАКБЕТ
О, якби я злочин скритий
міг з думок моїх прогнать!
О, якби король убитий
міг зі сну свого устать (зі сну устать)!
Якби міг зі сну він (зі сну він) устать!
Якби міг (якби міг) зі сну він, зі сну устать!
Зі сну устать, устать, устать, зі сну устать!
(виходить, ведений леді Макбет)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822404
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 23.01.2019
Сцена п’ята
Палата в замку Макбета, звідки двері ведуть до іншого приміщення.
ЛЕДІ МАКБЕТ
(входить, читаючи лист)
«Я зустрів їх у той день – в день перемоги...
І був приголомшений усім почутим;
Як вістуни короля мене назвали
таном Коудору, то збулося пророцтво
тих неземних провісниць.
Вони теж провістили мені корону.
Тримай у своїм серці секрет цей. Очікуй».
Ти амбітну душу
маєш, Макбете... Та для великих цілей
чи досить ти підступний?
Повна злочинства дорога
до усевладдя і тому, хто там ступить,
буде горе, якщо він в страху відступить.
Швидше! Вертайся! Час збуджувать
у серці жар наснаги!
Дію зухвалу завершувать
я дам тобі відваги;
(Я дам тобі відваги, тобі відваги);
Шотландський король (король) – провіщений
відьмами є ти для трону...
Чом тягнеш? Візьми, як дар, корону
і станеш ти королем.
(І станеш королем.
Візьми ти, візьми корону
і станеш ти королем.
Чом тягнеш? Чом тягнеш?
Візьми корону
і станеш, і станеш, і станеш королем.
Чом тягнеш? Візьми корону
і станеш ти королем.
Чом тягнеш? Візьми корону.
Чом тягнеш? Візьми корону
і станеш королем.
Чом тягнеш? Чом тягнеш?
Ах! Ти станеш королем.
Сцена шоста
Леді Макбет і слуга
(входить слуга)
СЛУГА
В надвечір'ї король сюди прибуде.
ЛЕДІ МАКБЕТ
Невже? Макбет з ним разом?
СЛУГА
Так, він у почті.
Ця звістка певна, пані.
ЛЕДІ МАКБЕТ
Буде тут наш король у шануванні.
(слуга виходить)
Сцена сьома
Леді Макет сама
ЛЕДІ МАКБЕТ
Дункан лишиться тут? Тут? Ночувати?..
Тепер всі вставайте – пекельні силуети,
що смертних на злочинства криваві ведете!
(Що смертних криваво ведете!)
Ти, ноче, берися туманом укривати,
чиї проб’є груди – не знати для стилета.
(Чиї проб’є груди не знає, не знає стилет.
Чиї проб’є груди не знає, ні, ні, не знає стилет.
Тепер всі вставайте – пекельні силуети,
що смертних на злочинства криваві ведете!
Що смертних криваво ведете!
Ти, ноче, берися туманом укривати –
чиї проб’є груди – не знати для стилета.
Чиї проб’є груди не знає, не знає стилет.
Чиї проб’є груди не знає, не знає стилет.
Не знає, не знає стилет, стилет.
Не знає, не знає стилет, стилет.
Ні, ні, не знає стилет, стилет.
Сцена восьма
Макбет і леді Макбет
МАКБЕТ
О, люба жінко!
ЛЕДІ МАКБЕТ
Коудоре!
МАКБЕТ
От-от король прибуде.
ЛЕДІ МАКБЕТ
Коли ж назад?
МАКБЕТ
Вже завтра.
ЛЕДІ МАКБЕТ
Повік хай сонце не несе це завтра.
МАКБЕТ
Що кажеш?..
ЛЕДІ МАКБЕТ
Ти не зрозумів?..
МАКБЕТ
Все ясно, все ясно!
ЛЕДІ МАКБЕТ
Тож згода?
МАКБЕТ
А як невдача буде?
ЛЕДІ МАКБЕТ
Все вийде в нас, ти не трусися.
(чути радісні вітання, котрі поволі наближаються)
Король!
Радо стрічати (радо стрічати)
його зі мною йди!
(виходять)
Сцена дев’ята
Народна музика, що поволі наближається, сповіщає про прибуття короля.
Він проходить у супроводі Банко, Макдуфа, Малькольма, Макбета. За ними йдуть леді Макбет і почет.
Сцена десята
Макбет і слуга
МАКБЕТ
Скажеш моїй дружині, як тільки буде
мій нічний трунок в чаші,
то хай дзвона ударом мене звіщає.
(слуга виходить)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820634
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.01.2019
Мелодрама у чотирьох діях
Музика Джузеппе Верді
Лібрето: Франческо Марія П’яве
Дійові особи:
ДУНКАН, король Шотландії (Німа роль)
МАКБЕТ, полководець короля Дункана (Баритон);
БАНКО, полководець короля Дункана (Бас);
ЛЕДІ МАКБЕТ, дружина Макбета (Сопрано);
ДАМА при леді Макбет (Меццо-сопрано)
МАКДУФ, шотландський лорд, правитель Файфа (Тенор);
МАЛКОЛЬМ, син Дункана (Тенор);
ЛІКАР (Бас)
СЛУГА Макбета (Бас);
УБИВЦЯ (Бас);
ГЕРОЛЬД (Бас);
ФЛІНС, син Банко (Німа роль);
ГЕКАТА, богиня ночі (Балерина);
ХОР (чаклуни, вісники короля, знатні шотландські утікачі, розбійники,
англійські воїни, барди, духи, привиди і т. ін.)
Шотландія
Дія перша
Сцена перша
Ліс. Три групки відьом появляються одна
за одною у громах і блискавках.
ВІДЬМИ:
ПЕРША ВІДЬМА
Що зробили? Все кажіть!
ДРУГА ВІДЬМА
Заколола вепра.
ПЕРША ВІДЬМА
А ти?
ТРЕТЯ ВІДЬМА
В мене думка лиш одна –
що стерничого жона
(В мене думка лиш одна)
гнала до чортів мене...
(Що стерничого жона
гнала до чортів мене...)
Тож стерничий (тож стерничий) на судні
хай потоне (хай потоне) вдалині.
ПЕРША ВІДЬМА
Дам вітри я крижані...
Дам вітри я крижані...
Дам вітри я крижані...
Дам вітри я крижані...
Ах! Дам вітри я крижані...
Дам вітри я крижані...
Дам вітри я крижані...
Ах! Дам вітри я крижані...
Дам вітри я крижані...
Дам вітри я крижані...
Дам крижані, дам крижані, дам крижані...
ДРУГА ВІДЬМА
Хвилі підніму страшні...
Хвилі підніму страшні...
Хвилі підніму страшні...
Хвилі підніму страшні...
Ах! Хвилі підніму страшні...
Хвилі підніму страшні...
Хвилі підніму страшні...
Ах! Хвилі підніму страшні...
Хвилі підніму страшні...
Хвилі підніму страшні...
Хвилі підніму страшні...
Я страшні
Хвилі підніму страшні...
Так, я страшні, так, я страшні.
ТРЕТЯ ВІДЬМА
Погублю на мілині...
Погублю на мілині...
Погублю на мілині...
Погублю на мілині...
Так! Погублю на мілині...
Погублю на мілині...
Погублю на мілині...
Так! Погублю на мілині...
Погублю на мілині...
Погублю на мілині...
Погублю на мілині...
На мілині.
Погублю на мілині...
Так, мілині. Так, мілині.
(чути звук барабана)
ВСІ ВІДЬМИ
Барабани! Що ж це там?
То Макбет йде. Ось він і сам!
(змішуючись разом, сплітаються в хороводі)
Ось блукаючі сестриці,
що літають наче птиці,
в хоровод йдуть покружляти –
землю й море обійнять.
В хоровод йдуть покружляти –
землю й море обійнять.
В хоровод йдуть покружляти –
землю й море обійнять.
Ось блукаючі сестриці,
що літають наче птиці,
в хоровод йдуть покружляти –
землю й море обійнять.
Ось блукаючі сестриці,
що літають наче птиці,
в хоровод йдуть покружляти –
землю й море обійнять.
Покружлять. Покружлять –
землю й море обійнять.
Покружлять. Покружлять –
землю й море обійнять.
Ось блукаючі сестриці,
що літають наче птиці,
в хоровод йдуть покружляти –
землю й море обійнять.
Землю й море обійнять.
Землю й море обійнять.
Все обійнять, все обійнять,
все обійнять, все обійнять,
все обійнять, все обійнять.
Сцена друга
Макбет, Банко і всі, хто був раніше
МАКБЕТ
Дня ще не знав такого – в красі, і злого!
БАНКО
І так визначного!
МАКБЕТ
(помічає відьом)
О, хто вони такі?
БАНКО
Ви хто такі є? Із цього світу
чи з іншого краю?
Вас жінками назвав би, якби не бачив
цих борід виродливих.
МАКБЕТ
Кажіть негайно!
ВІДЬМИ
(пророчим тоном)
Перша: Слався Макбете, Ґламіса тане!
Друга: Слався Макбете, Коудора тане!
Третя: Слався! Макбет – шотландський король!
(Макбет тремтить)
БАНКО
(стишено до Макбета)
Чому ж тремтиш так від цього пророцтва?
(до відьом)
Про майбутнє всю правду я достоту
хочу знати, диявольські істоти.
ВІДЬМИ
Перша: Слався!
Друга: Слався!
Третя: Слався!
Перша: Менший ти, ніж Макбет, та станеш більшим!
Друга: Не так як він, ти будеш більш щасливим!
Третя: Хоч не король, та батько для монархів!
Разом:
Макбет і Банко хай живуть!
Банко і Макбет хай живуть!
(зникають)
МАКБЕТ
Втекли...
(задумливо)
Твої нащадки – королями.
БАНКО
Сядеш першим на троні.
МАКБЕТ і БАНКО
Доля над нами!
Сцена третя
Вісники короля. І ті, хто був раніше.
ВІСНИКИ
Для Макбета! Пан твій говорить:
будеш таном у Коудорі.
МАКБЕТ
Там же тан є,
що править щиро.
ВІСНИКИ
Ні! Загине від сокири,
як закон наш наказав.
БАНКО
(до себе з жахом)
Ах! Ах! Диявол все так (все так) сказав!
МАКБЕТ
(до себе, стишено, майже з жахом)
Збулись пророцтва два – їх не забути...
А третє каже: на троні бути...
(вигукуючи)
Чом стало дибом моє волосся?
Кривава думка – чому так тьмарить?
Я по корону, що доля дарить,
пожадну руку не простягну (не простягну.)
(Збулись пророцтва – їх двох не забути...
А третє каже: тобі на троні бути...
А третє каже, а третє каже:
на троні, тобі на троні бути...
Ах! Чом стало дибом моє волосся?
Кривава думка – чому так тьмарить?
Я по корону, що доля дарить,
пожадну руку не простягну, не простягну.
Ах ні! Ах ні! Пожадну руку не простягну.
Ах ні! Ах ні! Пожадну руку не простягну.
Ах ні! Не простягну.
Ні, ні! Не простягну, не простягну, не простягну.
БАНКО
(до себе, притишено та уривчасто)
З надії гордий – що у короні
вже королем він сидить на троні!
Та дух нечистий, що йде із пекла,
нас спокушає правдивим словом,
і вкриє проклятих зла покровом
над ямою, що викопав нам.
Вкриє проклятих зла покровом.
Та дух нечистий, що йде із пекла,
нас спокушає правдивим словом,
і вкриє проклятих зла покровом
над ямою, що викопав нам.
Нас укриє зла покровом
над ямою, що викопав нам.
Нас укриє зла покровом
над ямою, що викопав нам.
Що нам, що нам копав.
Що нам, що нам копав.
Що нам копав. Що нам копав.
ВІСНИКИ
Чому не радий Макбет новинам?
Чому неспокій в його очах?
Чому не радий Макбет новинам?
Чому неспокій в його очах?
Ах! Чому неспокій в його очах?
Чому неспокій в його очах?
В його очах? В його очах?
(всі виходять)
Сцена четверта
Повертаються відьми
ВІДЬМИ
Вони вже десь пішли! З’єднаймо руки
у світлі блискавок під грому гуки.
Вони вже десь пішли! Гайда! Сповняє
хай доля присуд свій – ждімо у зграї.
Макбет вернеться – почуємо там,
що наш оракул йому скаже сам.
(Макбет вернеться – почуємо там,
Що ще наш оракул йому скаже сам.
Гайда, гайда, гайда, гайда!
Сповняє хай доля той присуд свій –
ждімо у зграї.
Гайда, гайда, гайда, гайда!
Так, гайда, гайда, гайда,
гайда, гайда, гайда!
Так, гайда, гайда!
Макбет вернеться ми тоді почуєм там,
почуєм там,
що ще наш оракул скаже йому,
скаже йому сам.
Макбет вернеться ми тоді почуєм там,
почуєм там,
що ще наш оракул скаже йому,
скаже йому сам.
Гайда, гайда, гайда, гайда!
Гайда, гайда, гайда, гайда!
Гайда, гайда, гайда, гайда!
Гайда, гайда, гайда, гайда!
Гайда, гайда!
(виходять)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2019
Вже вистигла постать щасливих посівів
У полі, де сонних лісів рубежі,
Сивіючий колос звела до межі
З печальнім шептанням: «Де, жниці мої ви?»
І жниці зійшлися. Направо, наліво
Кладуть у снопи колоски-сторожі,
Зашурхали глухо серпи, як ножі,
Під жнивні прадавні розложисті співи.
І пісня журлива повільно пливе,
Втрачаючи в пущі свої переливи,
У шелесті спілого колосу ниви.
Пливе жнивна пісня до мене й зове,
Дзвенить, як коса, крає серце живе:
«Ти, брате, ще сієш ... а де ж твоє жниво?»
Янка Купала
Жніво
Наспелая постаць шчаслівых пасеваў
За вёскай, на сонным лясоў рубяжы,
Ссівелы ўжо колас схінула к мяжы
У сумным шаптанні: «Дзе, жнеі мае вы?»
I жнеі сышліся. – Направа, налева
Кладучы ў снапы каласы-старажы,
Зашасталі глуха сярпы, як нажы,
Пад жніўныя вечна старыя напевы.
Спагадная, нудная песня плыве,
Губляючы ў пушчы свае пералівы,
У шэлестах белага коласу нівы.
Плыве гэта песня ка мне і заве,
I ў сэрцы звініць, як каса у траве:
«Ты так жа, брат, сееш... а дзе тваё жніва?»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819198
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2018
Моє терпіння, мій кривавий біль –
Що значать перед муками народу,
Де стогін безнадійний стогін родить,
А сльози очі всім гризуть, як сіль!
Хоч дух мій лине в небо без зусиль,
Поклони б’є на тверді небозводу –
Який маленький подих то свободи...
Мій крик в молитві світу – крик безсиль!
Я вірю в те, що я ніщо в бутті, –
Інакше думать не дає сумління,
Але чому не прийде розуміння,
Що із терпіння вже нема путі,
Що так велике у моїм житті,
Як у мільйонів зібране терпіння!
Янка Купала
Маё цярпенне
Маё цярпенне, мой крывавы боль –
Што значаць перад мукамі мільёнаў,
Дзе безнадзейны стогны родзяць стогны,
А слёзы грызуць вочы ўсім, як соль!
Хоць дух мой ўзносіцца пад неба столь, –
Як галавой аб мур, там б'е паклоны.
Але як мал мой гэты ўздых шалёны...
Мой крык перад малітвай свету – ноль!
І веру я, што я нішто ў быцці –
Іначай думаць не дае сумленне, –
Аднак чаму ж здаецца мне нязменне,
Што меж майму цярпенню не знайсці,
Што так вяліка мне яно ў жыцці,
Як міліёнаў разам ўсіх цярпенне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819197
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.12.2018
Заходить сонце. Морок звів крило
аж до верхів у мовчазній долині,
та в Ай-Ґідіка, там де небо синє,
горить іще у променях чоло.
Гори і грій. Та сонячне тепло
уже не те. На сніговій вершині
блищать останні промені вечірні
і гаснуть. Сонце повністю зайшло.
Подеколи вогнем в очей зіницях
ось так горить, втрачаючи вже міч,
перейденого щастя зоряниця –
та від її вогню тепло осталось,
хоча у серці наступила ніч
і сонце там давно уже сховалось!
*Ай-Ґідік – вершина південно-західної Рили, 2633 м.
Пенчо Славейков
Ай-Гидик
Залезе слънце, бързо мрак покри
и върхове и тихнали долини.
На Ай-Гидик, там в небесата сини,
челото още в блясък все гори.
Гори и грей. Но слънчеви зари
не са това. На снежните вършини
последния вечерен отгрев гине
и гасне. Вече слънцето се скри.
Понякога во пламът на очите
така горят, все непрегрели ощ,
на миналото щастие зарите —
и неговият отгрев гасне бавно:
макар че е в сърцето вече нощ,
и слънцето залязло е отдавно!
Ай Гидик, връх в югозападна Рила, 2633 м.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818451
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.12.2018
Минають дні – і з ними мруть оці
людської волі ховані надії.
Вперед дивитись я тепер не смію:
те що чекаю – бачать лиш мерці.
З неволею у мирі ми одні,
утіха й радість там мене чекала –
вона хоч дні у мене не забрала!
Бо іншим ніч печаль – для мене дні.
Я відданий печалі беззавітно,
солодка це в моїм житті година;
мене в неволю прийняла привітно,
дала мені все те, за що я гинув,
губив і силу, й юність непомітно...
Печаль солодка – радість це єдина!
Пенчо Славейков
Скръб
Минават дните — и умира с тях
от мъжка воля хранена надежда.
Напред се вече погледа не вглежда:
което чаках — мъртво го видях.
И с своята неволя примирен,
намерих в нея ази и утеха —
това поне ми дните не отнеха!
За други нощ, скръбта е ден за мен.
И ней съм предаден беззаветно,
една ми е тя днес в живота сладост;
тя срещна ме в неволята приветно,
и даде ми туй, за което младост
и сили губих да го търся щетно…
О, сладка скръб, едничка моя радост!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818450
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.12.2018
О, Господи, ти руку простягни
і втихомир мій дух, такий бентежний;
достойним бути хочу я безмежно,
свого слугу, мій Боже, пригорни.
Ти віру в душу знову поверни,
душа в земних тривогах уморилась, –
з миттєвості для вічності родилась,
ти путь пряму для неї проясни.
Мені у душу демон кігті вбив,
злостивий демон сумніву й зневіри,
і істини вогонь він погасив
своїм убивчим подихом нещирим...
Ти знову запали вогонь свій там –
де істини для мене буде храм.
Пенчо Славейков
Молитва
О, господи, към мен ръка простри
и укроти духът ми безпокоен;
за тебе искам аз да съм достоен,
служителя си, господи, призри.
Ти вяра пак в душата ми вдъхни,
душа в тревоги земни уморена, —
в минутното за вечното родена,
ти пътя й към него проясни.
В душата ми е демон нокти впил,
зъл демон на съмнение упорно,
и истината в нея угасил
со своето дихание тлетворно…
Пални отново в нея твоя плам —
на истина да стане тя пак храм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818333
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.12.2018
Віти дуба гордо розхилились,
таємничо шурхають листки;
ввечері вертляві ластівки
над церковним куполом сварились.
Муравою заросли могили,
тихі, темні в підвечірний час –
тут і там чорнів іконостас
і лампади тихо миготіли.
А позад, за стінкою огради,
літня ніч пораненою пада;
трударі, скінчивши шлях тяжкий,
мимо йдуть, в турботах і безмовні,
через двері чуючи церковні
тихий спів:«З святими упокій!»
Пенчо Славейков
Селски църковен двор
Гордий дъб, разперил клони гъсти,
шумоли таинствено с листа;
по черковний покрив с вечерта
се препират ластовки чевръсти.
Гробове, в трева обрасли дива,
тъмно глъхнат в привечерний час —
тук-таме черней иконостас
и кандилце трепка мълчаливо.
А отвъд, зад ниската ограда,
лятна нощ ранила дето пада,
труженици мудно в пътя свой
преминават, тихи и грижовни —
счувайки през дверите църковни
тих напев: „С святими упокой!“
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818332
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.12.2018
Вперед, мандрівниче! А шлях так багатий, –
Поглянь, які всюди розлоги земні!
Здіймаючись, сонце запалить вогні,
Розсіє проміння, як сійник зернята.
Зустрінеться вітер з тобою крилатий,
І грім тобі голос подасть в вишині,
Почуєш ти скарги і сум в тишині,
Там правду пізнаєш, де морок затятий.
Вітай же дороги й незвідані далі,
І вічного руху священні скрижалі,
І юність людську, і премудрості слово,
І радість добра, перемоги розбіг,
І цей широченний, пригожий розліг,
Де завжди прекрасне все, юне, святкове.
Якуб Колас
Санет: Наперад, вандроўнік!
Наперад, вандроўнік! А шлях так багаты:
Якія разлогі навокал, зірні!
Усходняе сонца запаліць агні,
Рассее праменні, як сейбіт зярняты.
Сустрэнецца вецер з табою крылаты,
I гром табе голас падасць з вышыні,
Пачуеш ты скаргі і сум цішыні,
Ты праўду пазнаеш у мроку зацятым.
Вітай жа дарогі і новыя далі,
I вечнага руху святыя скрыжалі,
I юнасць людскую, і мудрае слова,
I ясную радасць дабра, перамог,
I гэты шырокі, чароўны разлог,
Дзе заўжды прыгожа ўсё, молада, нова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818223
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.12.2018
Розсипані зорі брильянтовим пухом,
Чумацького шляху іскряться паси
Акордом чудним вікової краси,
Як відгук замовклої вже завірюхи.
У круговерті неспинного руху,
У сяянні сонця, у блиску роси, –
Усюди розлиті життя голоси,
Багато в них сенсу для чуйного слуху.
Приходять і гаснуть світанки і ночі,
Міняються води припливів і рік,
У часі стирається голос пророчий,
Призначений кожній істоті свій вік.
Життя ж безупинно спішить і клекоче,
А разом з ним – вічний юнак-чоловік.
Якуб Колас
Санет: Рассыпаны зоры брыльянтавым пухам
Рассыпаны зоры брыльянтавым пухам,
I Млечнага Шляху ляжаць абрусы
Таемным акордам спрадвечнай красы,
Як водгулле змоўкшай даўно завірухі.
У калавароце няспыннага руху,
У сонцавым ззянні, у бляску расы —
Усюды разліты жыцця галасы,
I многа ў іх сэнсу для чуткага слуху.
Раджаюцца, гаснуць заранкі і ночы,
Мяняюцца ходы прыліваў і рэк,
I ў часах губляецца голас прарочы,
Адзначан для кожнай істоты свой век.
Жыццё ж безупынна ўсё крочыць і крочыць
А разам з ім — вечны юнак-чалавек.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818222
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.12.2018
У барвах осені багрово-золотих,
Де верби гнулись від вітрів додолу,
Плели вінки у позолотах кволих
І осипались з кленів бронзові листи...
А понад озером кущі від гіркоти
Журбою заміняли радість охололу;
Губили перли із туманного подолу,
Щоб квітам запашним в багні допомогти.
Так і думки пірнули в водяну безодню,
Потоком-волею пробуджені сьогодні, –
Пливуть у даль за гомоном струмків.
І в серці, що відкрилось під дзвінкі акорди,
Нам пишуть дні історію віків,
Колишуть давнину відважно, буйно-гордо.
Паўлюк Трус
Санет: У цвеце восені пунсова-залатым
У цвеце восені пунсова-залатым,
Дзе вербы гнуліся пад ветрамі дадолу,
Плялі вянкі ў прозалаці кволай
І асыпаліся кляновыя лісты...
А па-над возерам пажоўклыя кусты
Журбою веялі ў радасці вясёлай;
Гублялі пацеркі з туманнага прыполу,
Каб кветкам водарным у багне не астыць.
Так думкі канулі ў жвірыстым прадонні,
Струменем-волею абуджаныя сёння, –
Плывуць у даль за гоманам крыніц.
І ў сэрцы, узвіраным пад звонкія акорды,
Вякоў гісторыю нам пішуць дні,
Калышуць цьмянае адважна, буйна-горда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818085
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.12.2018
Над кубком озера, глибоким і скляним,
У тонкій просині між кросен баговиння,
Лілеї плакали на хвилях синіх –
В безодню темну задивлялися вони.
І плином нешвидким навіяні їм сни,
Як образ спогадів із далечіні,
Над тванню розляглись густим сплетінням,
Де випливали відгуки весни.
Так квіти гинули від суховію в полі...
В промінні сонця, в вицвіті роздолля
Прекрасні розцвіли на вільному стеблі.
І води сяючі життєвих переливів
Змивають каламуть з грудей землі,
І гублять тінь на дні віків бурхливих.
Паўлюк Трус
Санет: Над кубкам возера, глыбокім і шкляным
Над кубкам возера, глыбокім і шкляным,
У тонкай просіні між кросен багавіння,
Лілеі плакалі ў хвалях сініх, –
Ў прадонне цёмнае ўглядаліся яны.
І плынню кволаю навеяныя сны,
Як вобразы далёкіх успамінаў,
Узорам слаліся над сплеценаю цінай.
Дзе усплывалі водгукі вясны.
Так кветкі гінулі пад ветрамі у полі...
Ў праменнях сонца, ў квецені раздолля
Прыгожа-стройныя на волі расцвілі.
І воды чыстыя жыццёвых пераліваў
Змываюць цьмянае з грудзей зямлі,
Губляюць сцень на дне вякоў бурлівых.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818084
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.12.2018
Вже знов весна... Блакить в сіянні,
І сонця ласки, й фарби ранні,
І в очі вітру поцілунки,
І чари всі землі-пестунки,
Що, прокидаючись поволі,
Іще крізь сон сміється в полі,
Сміється в заростях-темницях,
У синіх пролісках-зірницях,
Сміється в місці навіть чорнім,
Сміється сміхом ясним, зорним, –
Усе, усе давно знайоме,
Все мною пережите вдома...
Але душа тремтить, вітає
Весну, що вічно пориває.
Весну, що будить сни, жадання,
Неясний сум – натхнення раннє,
Що навіть в чужині не гине,
Що ясний промінь в серце кине.
Натальля Арсеньнева
Вясною
Ізноў вясна… Блакіту зьзяньне,
I сонца ласкі, й фарбы раньня,
I ветру ў вочы пацалункі,
I чар увесь зямлі-пястункі,
Што, прабуджаючысь паволі,
Яшчэ праз сон сьмяецца ў полі,
Сьмяецца ў мглістых пералесках,
У сініх зорачках-пралесках,
Сьмяецца ў месьце нават чорным,
Сьмяецца сьмехам ясным, зорным, —
Усё, усё даўно знаёма,
Ўсё перажыта мною дома…
Але душа дрыжыць, вітае
Вясну, што вечна парывае.
Вясну, што будзіць сны, жаданьні,
Няясны сум — натхненьня раньне,
Што нават тутка, у чужыне,
Прамень ясьнейшы ў сэрца кіне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817782
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.12.2018
Тихо... Між кленів безлистих
тулиться морок вечірній.
Місяць холодний і чистий
виплив у небі безмірнім.
Стишений співом метілі,
день погасився неждано,
синьою робиться білість
далей чужих і незнаних.
Сумно... набридло проміння
заходів ясних зимових.
Хочеться так переміни,
вихор пригод мати знову.
Хочеться літніх полуднів,
пристрасті й золота ниви,
дзвону джмелів-перегудів,
смілих, гарячих поривів...
Де ж там!
Між кленів безлистих
день погасився зимовий.
Місяць холодний і чистий
виплив у небі ліловім...
Натальля Арсеньнева
Ціша
Ціха... Між клёнаў бязьлістых
туліцца змрок надвячорны.
Месяц сьцюдзёны і чысты
выплыў у небе прасторным.
Сьцішаны сьпевам мяцеліц,
дзень дапаліўся вятраны,
сінімі робяцца белі
даляў чужых і нязнаных.
Сумна... дадзела праменнасьць
зыркіх зімовых заходаў.
Хочацца нейкай адмены,
неперажытых прыгодаў.
Хочацца летніх палудняў,
палкасьці й золата ніваў,
звону чмялёў – перагудаў,
сьмелых, гарачых парываў...
Дзе ж там!
Між клёнаў бязьлістых
дзень дапаліўся зімовы.
Месяц сьцюдзёны і чысты
выплыў у небе ліловым...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817667
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.12.2018
Було справіку, слово, ти
Криницею живої сили,
Що визволяла з німоти,
Вітчизни ниву колосила.
Ти напувало спраглий рот,
Викрешувало грім ранковий,
Щоб сам собою став народ,
Почувши звук своєї мови!
Рыгор Барадулін
Роднаму слову
Было спрадвеку, слова, ты
Крыніцай цудадзейнай сілы,
Што вызваляла зь нематы,
Айчыны ніву каласіла.
Ты наталяла сьмяглы рот
I выкрасала ўдар грамовы,
Каб сам сабою стаў народ,
Пачуўшы гукі крэўнай мовы!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817666
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.12.2018
Зазеленіли скошені луги.
Кінь засміявся сміхом непідкутим.
Шлях розтягнувсь удалеч рваним путом.
Ріллею підкріпилися плуги.
Ріка свої пізнала береги.
Вцілілий дуб стояв цілком забутим.
Недовго іскрі сперечатись з трутом.
Марніє даль від спраги та юги.
Усе, що заповідане віками,
Чекає спадкоємця, щоб тоді
Зробилися чужинці свояками,
І кревні почужалися в оселі.
Снопи у перевеслах молоді.
Зернині тепло в спадщини постелі.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 28
Зазелянелі даўнія лугі.
Конь засмяяўся смехам непадкутым.
Шлях развінуўся разарваным путам.
І араллёй паснедалі плугі.
Рака свае пазнала берагі.
Дуб ацалелы высіцца магутам.
Нядоўга йскрынцы рахавацца з трутам.
Марнее даль ад смагі і смугі.
Усё, што запавешчана вякамі,
Чакае спадкаемцу, каб яму
Зрабіліся чужынцы сваякамі
I крэўнікі халодна ачужэлі.
Сноп на таку не дзякуе вязьму.
Зярнятку цёпла ў спадчыннай пасцелі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817452
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.12.2018
Стіл батьківський у хаті володар.
Сім’ю гуртує та гостей шанує.
Медовою ситою всіх частує,
Солодить хміль, як щедрий винодар.
Для свят він і для буднів календар.
Стіл співчуванням гордощі рятує.
Коли ж неситий голод залютує,
Причастям ляже повня на вівтар.
Вівтар стола, у скатертину вбраний,
Немов у церкві стомленій, стоїть,
Посвячений набожно для пошани.
Сидить тут доля, голову схиляє.
Як небо, стеля над столом висить,
Коли застілля плаче і співає.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 27
Бацькоўскі стол у хаце гаспадар.
Сям’ю гуртуе ды гасцей частуе.
І, наліваючы сыту густую,
Салодзіць хмель, як шчодры вінадар.
Свой у святкоў і ў будняў каляндар.
І стол спагадай гонар іх ратуе.
Калі няўедна голад залютуе,
Аплаткай поўня ляжа на алтар.
Алтар стала, настольнікам засланы,
У хаце, як у стомленай царкве,
Прыручаны набожна да пашаны.
Сядзіць тут, галаву падпёршы, доля.
І столь, як неба, над сталом плыве,
Пакуль галосіць і пяе застолле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817451
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.12.2018
Усе, що набули, покинем тут.
Там доведеться все почати знову.
Чи знадобиться там принаймні слово,
Щоб обживати непізнанний кут.
Глухого існування марний труд
Ріс полиново, стиснув валуново.
А там, напевно, висновок готовий
Придавить дужче хмарою покут.
Тому туди матусі йдуть раніше,
Щоб научити так малих своїх,
Щоб там на них поглянули добріше.
Ми неземну придбаєм там удачу,
Набудем інші погляд, очі, сміх.
Себе забудем, а душа заплаче.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 26
А тут набытае пакінем тут.
Там давядзецца ўсё пачаць нанова.
А ці спатрэбіцца там нават слова,
Каб абжываць незразумелы кут.
Глухога бытавання марны хлуд
Рос палынова, сціснуў валунова.
А там, відаць, няўлоўная выснова
Цяжэй гнясціме воблакам пакут.
Таму туды раней за нас матулі
Ідуць, каб зноў вучыць сваіх малых,
Каб там на іх нядобра не зірнулі.
Мы там прыдбаем звычкі незямныя,
Набудзем іншы зрок ды іншы слых,
Сябе забудзем, а душа заные.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817439
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.12.2018
Вогонь жагою стримано горить.
І лінь мовчить, утікши від знемоги.
У шибку б’ється молодик дворогий –
Він хоче зимну тінь свою зігріть.
Вогонь вітати темряву спішить.
Вона присіла до вогню з дороги.
З охотою оббивши всі пороги,
День, повністю потратившись, мовчить.
Біля вогню родинного із миром
Душа спочити хоче, як ніде,
Призначенню й посвяті вдячна щиро.
І хата – швидконога молодиця –
За пазуху вогонь сховавши, йде
За небосхил для спокою вклониться.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 25
Палае жарсцю стрыманы агмень.
Маўчыць лянота, ўцёкшы ад знямогі.
У шыбу б’ецца маладзік двухрогі –
Ён хоча свой сагрэць халодны цень.
Вітае цемру першую пламень.
Яна прысела ля агню з дарогі.
Ахвотна абабіўшы ўсе парогі,
Субожыўся і замаўкае дзень.
Спачыць каля бацькоўскага агменю
Душа аднойчы хоча як нідзе,
Удзячная свячэнню й прызначэнню.
І хата – маладая маладзіца –
За пазухай агмень схаваўшы, йдзе
За небасхіл спакою пакланіцца.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817438
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.12.2018
Як вовк самотній, сум в моїх очах.
Розпалюю камін. З вогнем жартую.
І тої образ спогадом рятую,
Що не зійшла на мій життєвий шлях.
І лиш дивак побачить диво в снах.
А торба вигоди його пустує.
І сам себе рятунок не врятує.
І мусить у труну йти рівно цвях.
Підморгує, як змовник, таємниче
Вогонь, покликаний з глибин віків.
І кличе й кличе чарівне обличчя
Із давніх днів, що відійшли поволі.
У смутку не буває двійників.
Самітнику не вирватись з неволі.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 24
Мне сумна, як самотнаму ваўку.
Распальваю камін. З агнём жартую.
I незабытна ўспамінаю тую,
Што не збылася на маім вяку.
Дзівосы толькі сняцца дзіваку.
Ён носіць торбу выгады пустую.
I сам сябе ратунак не ўратуе.
I трэба роўна йсці ў труну цвіку.
Падміргвае, як змоўца, таямніча
Агонь, пакліканы з былых вякоў.
I кліча й кліча слічнае аблічча
З тых дзён, што ўжо не вернуцца ніколі.
У смутка не бывае двайнікоў.
Самотніку не вырвацца з няволі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817208
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.12.2018
Я сам від себе стиха відстаю,
Помалу сам собі смішним роблюся.
Та від сласної думки у спокусі,
Немов долівка мерзла, обтаю.
Не здожену вже юний гурт в гаю.
Сам за собою гнатись не беруся,
І в заздрості густій, мов у задусі,
Гамую нерозбірливість свою.
Як той годинник, відстаю від віку.
Зробився сам для себе я чужим.
Мій страх новий тремтить, як лист осики.
Мою жагу світанки сірі мають.
Я вже тепер, як безпритульний дим,
Перед яким всі двері зачиняють.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 23
І ад сябе паціху адстаю,
Памалу смешным сам сабе раблюся.
Ды ад скаромнай подумкі ў спакусе
Яшчэ, як дол настылы, адтаю.
Мне маладую не дагнаць рую.
З самым сабой сагнацца не бяруся,
І з зайздрасцю пулятай не ў хаўрусе
Таймую неразборлівасць сваю.
Я адстаю, як адстае гадзіннік.
Мне цяжка быць самым сабой, былым.
Мой новы страх дрыжыць, як той асіннік.
Жарсць сватае маю світанак шэры.
Я ўжо цяпер, як беспрытульны дым,
Перад якім пазачынялі дзверы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817206
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.12.2018
Сорочини – мовчки сорок днів
Над садибами душа блукала,
І гукала рідних, і шукала,
Чи врожай труда її доспів.
Кані голос лиху вслід летів,
Що над зношеним гніздом конала.
То на небі все так досконале,
На землі ж лиш скону шлях яснів.
Сорок пташок з вирію весною
Прилетить до Сорока святих.
І душа з крилатою юрбою,
Може, ще повернеться в гостину.
А тепер пора, щоб біль затих
І не повнив жалем всю родину.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 22
Сарачыны — моўчкі сорак дзён
Над аселішчам душа блукала,
I гукала родных, і шукала,
Ці застаўся дзе ад працы плён.
Каня гэтак ліху наўздагон
Над гняздом прастуджаным канала.
Гэта ўсё на небе дасканала,
На зямлі адметны толькі скон.
Сорак птушак з выраю вясною
Будзе прылятаць на Саракі.
I душа з крылатай гаманою,
Можа, вернецца на пагасціны.
А пакуль што болей не з рукі
Поўніць жалем даўнія мясціны.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817189
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.12.2018
У присмерку поволі настрій чах.
Свій плач згубила за лугами каня.
Бентежилося перше там спіткання
В городів містечкових на очах.
У тихому вільшанику в корчах
Нив соловей, що пізно йде смеркання.
Туман піднявсь у давнішнє блукання.
Сміливо червонів юначий страх.
Не розуміли, де подітись, руки.
І губи захололи, як рілля.
Не вміли приглушити серця стуки.
Здавалось все, що темноти замало.
Холодне поміж голого гілля
На розстанях прощання сумувало.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 21
У прыцемкаў настрой паволі чах.
Свой плач згубіла за лугамі каня.
Бянтэжылася першае спатканне
Ў гародаў местачковых на вачах.
У стрыманым алешніку ў карчах
Ныў салавей, што позніцца змярканне.
Туман падняўся ў даўняе блуканне.
I смела чырванеў юначы страх.
Не ведалі, куды ім дзецца, рукі.
I вусны сіверылі, як ралля.
I сэрца прыглушыць не ўмела грукі.
А ўсё здавалася, што цемры мала.
Халоднае між голага галля
На ростанях расстанне сумавала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817187
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.12.2018
Мені й сюди, як скінчиться зима,
Чутно охриплий голос льодолому,
Бо він не може звірити нікому
Ту вість, що гріє настрій крадькома.
Тріщить сорока, мов хмільна кума.
Проталини не в силі скрити втому.
Стежина сохне з горя, втікши з дому,
Біжить, з себе здивована сама.
Мов хмари, розійшлись ламкі крижини.
Як бутель, б’ється крюкання круків.
У півня чуб, неначе у хлопчини.
Чекає повінь скорого розливу.
І берег плечі зціплені розвів.
Ріка тримає зиму терпеливо.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 20
А мне й дагэтуль кожнаю зімой
Чуваць ахрыплы голас крыгалому,
Бо ён не хоча даручыць нікому
Вясціну, што настрой сагрэе мой.
Трашчыць сарока п’янаю кумой.
Праталінам таіць няўзмогу стому.
Сцяжынка сохне з гора, збегшы з дому,
Бяжыць і дзівіцца сабе самой.
Як хмары, крыгі крышацца сцюдзёна.
Як буталь, б’ецца крумкачовы крум.
У пеўня чуб, нібыта ў маладзёна.
Хутчэй разводдзю хочацца разліцца.
Плячмі здранцвелымі варушыць рум.
Рака зіму трымае, як капліца.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816960
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.12.2018
Мого сонета полиновий цвіт,
Онучко Домінічко дорогая,
Пишу тобі. Мій усміх догоряє,
Стає коротша стежка у цей світ.
Почав боятись снів я і приміт,
Хоч поки добросерда наглядає.
Хай домовик від страху вберігає,
І вовк щоб не ступив тобі на слід.
Так душу молодить твій вигук: діду!
Відкину радо старості жалі.
Бо старість пішки йде, а клопіт їде.
За спиною з роками тяжчий клунок.
Та треба ще побути на землі,
Якщо послало небо подарунок.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 19
На згадку палыновы свой санет,
Унучка Дамінічка дарагая,
Пішу табе. I ўсмешка дагарае,
I карацее сцежка ў гэты свет.
Пачаў баяцца сноў і ўсіх прыкмет,
Пакуль цікуе самая благая.
Хай дамавік твой страх аберагае,
Каб воўк не наступіў табе на след.
Мне маладзіць душу твой выгук: дзедзя!
За шчырасцю старэць няма калі.
Бо старасць пешкі йдзе, а клопат едзе.
Цяжэе за спіной з гадамі клунак.
Ды затрымацца трэба на зямлі,
Калі паслала неба падарунак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816959
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.12.2018
Були серпи веселі у жнива.
Як Шлях Чумацький половіла нива.
Старих туманів невиразне сниво
На ранок оберталось у слова.
Хотіла буть зеленою трава.
І полинова вже сивіла грива.
І перепілку слухала ревниво
Дошкульна жниця, наче кропива.
Нагостювавшись на землі до змори,
Далеке від земних тривог і страт,
Дивилось небо на гладкі комори.
Сніп, жнивним співом зв’язаний, робився
Все більш товстим й вусатим, наче сват,
І ласкою та шаною гордився.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 18
Былі сярпы вясёлыя ў жніва.
Як Млечны Шлях, іржысцілася ніва.
І туманоў старых начное сніва
Разгадвалася раніцай знава.
Хацела быць зялёнаю трава.
А быльнягова ўжо сівела грыва.
І перапёлку слухала раўніва
Жняя жыгучая, што крапіва.
Усмак нагасцяваўшыся ў прылецці,
Далёкае ад страт зямных і звад,
Глядзела неба, як жыруюць клеці.
Сноп, жніўнай песняю падперазаны,
І пузацеў, і вусацеў, як сват,
Ад рупатлівай ласкі і пашаны.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816938
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.12.2018
Дзвенів, як посуд, містечковий люд,
Хто йшов, хто біг, немов вхопивши жару.
Містечка не буває без базару,
Де обдере боки морока й труд.
І продавалось тут немало чуд.
Очам ставало різного товару.
Вертався одинак додому в парі.
Щедрішав фунтами скупого пуд.
Як сніг, рублі новесенькі хрустіли.
Несміло позіхали мідяки.
Як морква-каротельочка маліли
Дні в молодиць, що спритно продавали
Утіхи літа з легкої руки –
Й безбатченків так тяжко годували.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 17
Звінеў, як посуд, местачковы люд,
Хто йшоў, хто бег, нібы ўхапіўшы жару.
Мястэчка не бывае без базару,
Дзе клопат счэша ўсім бакі, як склюд.
I прадаваўся тут і цуд і ўпуд.
Хапала воку рознага тавару.
Вяртаўся адзінец дадому ўпару.
I на фунты шчадрэў скупечьі пуд.
Як снег, рублі навенькія хрумсцелі.
Нясмела пазяхалі медзякі.
Як морква-каратэлька, карацелі
Дні ў маладзіц, якія прадавалі
Усмешкі лета з лёгкае рукі
I цяжка безбацькоўцаў гадавалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816937
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.12.2018
Життя пилинку вічності умить
Позичить залюбки, але відразу
Терпіти змусить кривду та образу,
Щоб позику з лихвою окупить.
Хвороба – лікарка глуха – мовчить,
Про що не запитай, не дасть відказу.
І злива зла, якщо не знайдеш лазу,
Під стріхою в дірках зачне мочить.
Покора працьовита замовкає,
Спішить німа в господу небуття.
У борг земля усе живе тримає,
Трясеться над відсотками немало.
Небіжчика ховають від життя,
Щоб більше з нього борг не вимагало.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 16
Жыццё пылінку вечнасці сваёй
Пазычыць пад настрой, але адразу
Цярпець прымусіць крыўду і абразу,
Вярнуць пазыку хочучы з ліхвой.
Хвароба ходзіць лекаркай глухой,
Пра што ні запытай, не дасць адказу.
І ў злой залеве не знайшоўшы лазу,
Стаяцьмеш пад дзюраваю страхой.
Пакора працавітая, нямая
Спяшаецца ў гасподу небыцця.
У доўг зямля жывое ўсё трымае.
Трасецца над адсоткамі мяняла.
Нябожчыка хаваюць ад жыцця,
Каб больш яно свой доўг не спаганяла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816813
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.12.2018
Були усі як ти, і як не ти.
Одна ти розуміла винятково,
Що тяжко повторитись слово в слово,
І що не можна тінь свою змогти.
Я часто чув твій голос з темноти,
Я зустрічав твій погляд випадково.
І в кожній, не в тобі, обов’язково
Хотів незнаний спокій я знайти.
Мені б у повні випитать секрети.
І знати, що мій сон не існував,
Не вірити, що прагнеш не мене ти,
Коли горну лист палий без упину.
Тебе, що сам собі пророкував,
Уже, напевно, так і не зустріну.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 15
I ўсе былі табой і не табой.
Адна ты разумела адмыслова,
Што цяжка паўтарыцца слова ў слова
I нельга цень свой засланіць сабой.
Я чуў твой голас цёмнаю парой,
Я сустракаў твой позірк выпадкова.
I ў кожнай не табе абавязкова
Шукаў не абяцаны мне спакой.
Мне б толькі ў поўні выпытаць сакрэты.
Мне б ведаць, што мой сон не існаваў,
Не верыць, што чакаеш не мяне ты,
Пакуль марудна ліставей гартаю.
Цябе, што сам сабе наканаваў,
Ужо, напэўна, так і не спаткаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816812
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.12.2018
І зрозумієш на чужих вітрах,
Що тільки вдома ти і був єдиний.
Тепер, як звук забутої латини,
Наводиш сам на себе тільки страх.
Живеш уже ні вдома, ні в гостях,
Пригадуючи юності стежини,
Звідкіль приходять лиш сумні новини.
Ростуть могили в радісних місцях.
Про все, що у житті відбутись мало,
Колись писала доля на піску.
Давно гроза написане забрала.
Лише туди зробився шлях журливий,
Де, лігши на спочин у персть м’яку,
Тебе чекають предки терпеливі.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 14
І зразумееш на чужых вятрах,
Што толькі дома ты і быў адзіны.
Цяпер, як гук забытае лаціны,
Наводзіш на сябе самога страх.
Жывеш ужо ні дома, ні ў гасцях,
Узгадваючы родныя мясціны,
Адкуль прыходзяць чорныя вясціны.
Там засяляюць могілкі прасцяг.
Пра ўсё, што мелася ў жыцці адбыцца,
Лёс напісаў калісьці на пяску.
Даўно пісьмёны змыла навальніца.
Адзін туды зрабіўся шлях кароткі,
Дзе, на спачын прылёгшы неўзнаку,
Цябе цярплівыя чакаюць продкі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816678
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.12.2018
Поезія – хвороба всіх віків.
Поезія – служниця й королева.
Ліричних сліз струмина кришталева
Остудить втому босих диваків.
Стежини замуравлені рядків
Біжать туди, де тіняві дерева,
Де яблуко дала Адаму Єва,
Де сплять сліди Пегасових підків.
Що з дівкою зв’язався, як вельможа,
Поет себе й поезію кляне,
Та слабину свою не переможе.
Від слави кам’яніють віршороби.
Поглянь навкруг – каміння лиш одне.
Життя від смутку гине без хвороби.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 13
Паэзія – хвароба ўсіх вякоў.
Паэзія – служанка й каралева.
Лірычных слёз рашучая залева
Астудзіць стому босых ступакоў.
Сцяжыны ўмуражэлыя радкоў
Бягуць пад засень ранішняга дрэва,
Дзе яблык падала Адаму Ева,
Дзе спяць сляды Пегасавых падкоў.
Што з вулічнай звязаўся, як вяльможа,
Паэт сябе й паэзію кляне,
Ды слабіну сваю не пераможа.
Ад славы камянеюць вершаробы.
Зірні наўкол – валун пры валуне.
Жыццё ад смутку гіне без хваробы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816677
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.12.2018
Рідня – продовження наземних днів.
Молися, щоб не скоро звечоріло,
Щоб одинокість кревністю зігріло,
Щоб доброти порив не зледенів.
Завиють вовком злість, нещастя, гнів,
Чужа загляне заздрість заніміло.
Щоб родоводу дерево шуміло,
Коріння мусить бути в глибині.
Лопата гробокопа у знемозі
Байдуже сипле рінь і камені
на сон, що йде по неземній дорозі.
Тривожно кожній вірячи приміті,
Розставшись із останніми з рідні,
Відчуєш, як студено в цьому світі.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 12
Радня – працяг твайго зямнога дня.
Маліся, каб не скора вечарэла,
Каб адзіноту крэўнасцю сагрэла,
Каб ля цябе не зябла дабрыня.
Ваўком завые злосці ваўчаня,
Зірне чужая зайздрасць анямела.
Каб дрэва радаводнае шумела,
Таіць карэнне мусіць глыбіня.
Рыдлёўка далакопава ў знямозе
Жвір сыпле раўнадушнай даланёй
На сон, што йдзе па незямной дарозе.
Трывожна кожнай верачы прыкмеце,
Расстаўшыся з апошняю раднёй,
Адчуеш, як сцюдзёна ў гэтым свеце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816563
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.12.2018
Світлішим став, і веселішим, хлів –
Лисуха отелилася. Як свято,
Оцю подію святкувала хата.
Молозива гарячий сніг білів.
Мороз і той змінив на милість гнів.
Спішила хліб у піч садить лопата.
Бичок на світ дививсь дивакувато,
Чи з радості, чи з розпачу ревів.
І довго радість на вустах не гасла.
Чекала кішка Найда молока.
Вечеряли смачнючим сіном ясла.
Цибуля плакала осиротіло.
Турбот оцих толока гомінка
З господарями разом молоділа.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 11
Стаў весялейшы і святлейшы хлеў –
Лысоня ацялілася. Як свята,
Падзею гэту святкавала хата.
Малодзіва гарачы снег бялеў.
Мароз і той змяніў на літасць гнеў.
Спяшала хлеб у печ садзіць лапата.
Бычок на свет глядзеў дзівакавата,
Ці з радасці, ці з роспачы мычэў.
І доўга ўсмешкі ўсцешныя не гаслі.
Чакала кошка Найда малака.
Вячэралі смачнейшым сенам яслі.
Цыбуля плакала асірацела.
Турботаў гаманкая талака
З гаспадарамі разам маладзела.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816562
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.12.2018
Щорік ішов Великдень на село
З яйцем червоним, з білолицим сиром.
І стежку, що у рінні жовто-сірім,
Світання лугом пристрасно вело.
Блищало сонце, оживало тло.
Свячене пахло злагодою, миром.
І всім дитячим оченятам щирим
Смачного досить на столі було.
Сіяння йшло, надія воскресала.
З душі втікали недовіра, тьма.
Співцям для прославлянь пісень хватало.
Мандрівці снився сон про далечіні.
І вечір припізнився жартома.
Ішли по небу предки, наче тіні.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 10
Прыходзіла Вялічка на сяло
З чырвоным яйкам, з белатварым сырам.
І сцежку, паднядзеленую жвірам,
Світанне лугам за руку вяло.
Іграла сонца, ажывала тло.
Свянцонка пахла злагадаю, змірам.
І ўсім малечым вачанятам шчырым
Прысмакаў досыць на стале было.
Расло святло, надзея ўваскрасала.
З душы ўцякалі недавер і змрок.
І песняў валачобнікам хапала.
І сніўся падарожжу сон далёкі.
І адвячорак позніўся знарок.
Ішлі па небе продкі, як аблокі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816462
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.12.2018
Сказати слів останніх не змогла,
Я не почув, що говорили очі.
Не мав вже мамин погляд тої мочі.
І шиби стали з матового скла.
І хату всю заволокла імла.
І лиш із саду чувся ґвалт сорочий.
Прийшли, як ті сусідки, довгі ночі,
З якими довго бесіду вела.
Утриманкою мешкала недуга,
А не було кому подать води.
Був вітер злий, в печі вогню потуга.
Сміліла неміч, німота паніла.
Як стрінемось, коли піду туди,
Перепитаю, що сказать хотіла.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 9
Сказаць мне слоў апошніх не змагла.
Я не пачуў, што гаварылі вочы.
А ў мамы позірк быў такі сірочы.
І шыбы сталі з матавага шкла.
І хату ўсю завалакла імгла.
І толькі чуўся ў садзе гвалт сарочы.
Прыйшлі, як і суседкі, тыя ночы,
З якімі доўга гутарку вяла.
Была хвароба прыжывалкай ціхай,
А не было каму падаць вады.
Быў вецер злы, агонь у печы з пыхай.
Смялела немач, немата панела.
Як некалі сустрэнемся, тады
Перапытаю, што сказаць хацела.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816461
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.12.2018
Ікона мала в хаті кут святий,
Була заступниця і господиня.
А як зимою був на стінах іній, –
Голубила диханням доброти.
Від першої до крайньої версти
Вела в долині душу, і в пустині.
Біля труни – зажерливої скрині –
Лила в молитві сльози гіркоти.
І довелося відхилитись тіні.
І мить, що їй дозволено було
Побачитись з натхненям у світінні,
Відбилася, немов на плащаниці.
І світло наполегливе прийшло,
Щоб врятувати мрії із темниці.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 8
Ікона ў хаце мела кут святы,
Была заступніцай і гаспадыняй.
Як выступаў зімой на сценах іней,
Кунежыла дыханнем мілаты.
Ад першай да апошняе вярсты
Вяла душу далінай і пустыняй.
Над дамавінай – ненажэрнай скрыняй –
Нябачна зводзіла малітве ксты.
І давялося адхіснуцца ценю.
Імгненне, што дазволена было
Убачыцца нясквапнаму натхненню,
Адбілася, нібы на плашчаніцы.
І глянула нястомнае святло,
Каб летуценне выбавіць з пляніцы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816337
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.12.2018
На землю, як і в душу мовчазну,
Приходять холоди господарями
Потішитись холодними дарами,
У вітру взять мелодію сумну.
Завії плач в ушах рве тишину,
У розпачі не мовкне вечорами.
Луна, замерзши, крадеться дворами,
Щоб скаржитись на себе лиш одну.
Тепліше йти думкам у край родимий.
Сміліше в білий світ зирнути млі.
Підперти небо не терпиться диму.
Свята ідуть морозною ходою.
І марить лугом сіно на столі.
І щедрою сніг пахне Колядою.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 7
І на зямлю, і ў сціхлую душу
Прыходзяць халады гаспадарамі
Пацешыцца халоднымі дарамі,
Перахапіць дыханне скавышу.
Плач завірухі ў цішыні ўвушшу
Не моўкне роспачнымі вечарамі.
Азябшы, рэха крадзецца дварамі
Пакрыўдзіцца сабе, як спарышу.
Цяплей спяшацца думкам на радзіму.
Смялей на белы свет глядзець імгле.
Падперці неба не цярпіцца дыму.
І святы йдуць марознаю хадою.
І трызніць лугам сена на стале.
І пахне снег багатай Калядою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816336
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.12.2018
Як світ оцей, як і себе, мерщій
Придумав кожний сам собі кохання.
Відчувши шепоту тяжке дихання,
Безсоння для очей у звабі мрій,
Заметушився страх сум’яттям вій.
Гріхи замолює замилування,
Біжить, себе не тямлячи, спіткання,
І нетерпіння кличе соловій.
У гості кличуть лагідно висоти.
І кожну пристрасть, як в долонях жар,
Несе він, не лякаючись бридоти,
Себе розтрачуючи без остатку.
Урешті тужить стужа, чахне сквар.
І можна знов зневіритись. Спочатку.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 6
Як гэты свет, як і сябе, хутчэй
Прыдумаў кожны сам сваё каханне.
Адчуўшы шэпту цёмнае дыханне,
Бяссонніцу спакушаных вачэй.
Страх замятаецца завеяй вей.
Грахі замольвае замілаванне,
Бяжыць, сябе не помнячы, спатканне,
I нецярпенне цвеліць салавей.
У пагасціны запрашаюць высі.
I кожны жарсць, як у далонях жар,
Нясе, не баючыся анячыся,
Сябе растрачваючы без астатку.
Урэшце тужыць сцюжа, чахне сквар.
I можна зноў ашуквацца. Спачатку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816196
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.12.2018
Вернутись в незабуте із журби,
Всі покарання і страхи забути,
Пізнати знову кожний звук почутий,
Відчуть себе обділеним в дільбі,
Де доля ділить зерна для сівби.
Ковтнути гордовитої отрути.
Так захмеліть, щоб травнем здався лютий,
Довірить недовіру ворожбі.
Але вертання кпить з себе самого.
Чекання зачекалося дарма.
Зустріть заблуду вибігла дорога,
Та заблукала в сні за небосхилом.
І ти відчуєш, що тебе нема
Там, де туман схолов солодким пилом.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 5
Вярнуць у незабытае сябе,
Забыцца на трымценне, на пакуты.
Пазнаць нанова кожны гук пачуты.
І быць абдзеленым на той дзяльбе,
Дзе доля дзеліць зерне на сяўбе.
Глынуць саманадзеянай атруты.
Так захмялець, каб траўнем здаўся люты,
І недавер даверыць варажбе.
Але вяртанне кпіць з сябе самога.
Чаканне зачакалася дарма.
Сустрэць блуканца выбегла дарога,
Ды заблудзіла ў сне за небасхілам.
І ты адчуеш, што цябе няма
Там, дзе туман астыў салодкім пылам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816194
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.12.2018
То посивів не з самоти полин,
Його так сиве полум'я спалило.
Міцна, настояна в гіркоті сила,
Зібрала сум захмарених долин.
Вертає пах полинний із чужин
На стежку, що сліди ходити вчила,
Там де верба нагнулася похила,
Щоб дати тінь знемозі на спочин.
Валу́ни вже сивіють з завірюхи,
Сивіє зорний і минущий шлях,
Каміння сиве крушиться від скрухи,
Невільно далечінь гірчить журбою.
Та повниться всього земного прах
Гіллячкою полинною живою.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 4
Не ад самоты пасівеў палын,
Яго сівое полымя спаліла.
Гаркоты неразведзеная сіла
Настоіць сум завоблачных далін.
Вяртае палыновы пах з чужын
На сцежку, што сляды хадзіць вучыла,
Дзе вербіна нагнулася пахіла,
Каб цень паслаць знямозе на спачын.
Сівеюць валуны і завірухі.
Сівеюць Млечны і нявечны шлях.
Сівыя крушні крушацца ад скрухі.
Міжволі далячынь гарчыць пакорай.
Абнашчаны ўсяго зямнога прах
Галінкай палыноваю бадзёрай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815951
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.12.2018
Руїни – то лиш згадка давнини,
В якій старієм явою і снами.
Руїни нас колишніх завжди з нами –
Мовчать, оглухлі з гомону й луни.
Ми, у юрбі забуті мовчуни,
Руйнуємось курганами-горбами.
Чорніють наші мріяння круками,
Що з темної злетілись сторони.
У крил непам'яті вже досить спраги.
В крил пам'яті стає слабкішим літ.
Собі охоче повторяють саги.
Виною присягає гріх невинний.
Старіють, на новий зирнувши світ,
Молодші від правічності руїни.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 3
Руіны – напаміны даўніны,
З якой даўнеем яваю і снамі.
Руіны нас былых заўсёды з намі.
Маўчаць, аглухлыя ад гаманы.
Мы, і ў гурме забытыя, адны
Руінімся згарбела курганамі.
Начэюць нашы мроі груганамі,
Што прыляцелі з золкай стараны.
У крылаў забыцця хапае прагі.
У крылаў памяці слабее ўзмах.
Сябе ахвотна паўтараюць сагі.
Віною прысягае грэх нявінны.
Старэюць, гледзячы на новы гмах,
За вечнасць маладзейшыя руіны.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815950
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.12.2018
Могила – ненажерливе вікно,
З якого тьма і кривда позирає.
Сира земля спочити потурає,
Де жаль шукає у безодні дно.
Кого приймать – могилі все одно.
Вона – як сіни в тихій хаті скраю,
Де відчаю надія докоряє,
Сповита у небесне полотно.
Тож поки марно доганяєш дні,
Самітниця в чеканні добре знає,
Що тут її ніхто не обмине,
Що суть жива в холодній глибині,
Що пам'ять над горбком німим минає,
Що кожному своє вікно одне.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 2
Магіла — прагавітае вакно,
З якога цемра з крыўдай пазірае.
I раіць адпачыць зямля сырая,
Дзе жаль намацвае ў прадонні дно.
Каго прымаць, магіле ўсё адно.
Яна — як сенцы ціхай хаты з краю,
Дзе свой адчай надзея дакарае,
Спавітая ў нябеснае радно.
Пакуль дарэмна даганяеш дні,
Самотная цябе чакае й цяміць,
Што немагчыма абмінуць яе,
Што сэнс жывы ў халоднай глыбіні,
Што над грудком нямым сівее памяць,
Што кожнаму свайго вакна стае.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815823
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.11.2018
Усе життя, як день один, пройшло.
Усе, що мучило і хвилювало,
Перегоріло, стихло, марним стало.
З темниці тіні світлом розмело.
Таїти позирк перестало зло.
Змія спокуси приховала жало.
Старатись долі залишилось мало.
Скупим зробилось щедрості кубло.
А співчуття лякливі галузини
Дрижать і прикривають тишину.
Давно порозумілися провини.
Сміліє страх, як неясне питання.
Долоню зводить радість в вишину
Під зливу сонцесяйну на прощання.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 1
Усё жыццё, як дзень адзін, прайшло.
Усё, што мучыла і хвалявала,
Перагарэла, ўціхлася трывала.
З цямніцы цені выйшлі на святло.
Таіць свой позірк перастала зло.
Змяя спакусы прыхавала джала.
Старацца лёсу засталося мала.
І паскупела ў шчодрасці кубло.
Спагады палахлівыя галіны
Дрыжаць і ахінаюць цішыню.
Даўно паразумеліся правіны.
Смялее страх, як цёмнае пытанне.
Ды падстаўляе радасць даланю
Пад лівень сонечны на развітанне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815822
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.11.2018
Тане вечір, що зринув на росних лугах.
Тиша... тиша...
З далі вилився вітер, пішов по кущах,
ледь колише...
Смаком свіжим повітря густе він обмив –
пахом бору,
закрутився і в темну далекість відплив –
десь у зорі.
Зорям тісно на небі, як нам на землі,
в млі тремтливій
ніч обсипали, снігом лягли на гіллі
груш на ниві...
Білий пил, як туман срібний, покрив простяг
низом, вище...
Станув вечір, що зринув на росних лугах.
Тиша... тиша...
Натальля Арсеньнева
Тае вечар
Тае вечар, пачаты на росных лугох.
Ціша... ціша...
З даляў выліўся вецер, пайшоў па кустох,
ледзь калыша...
Смакам сьвежым паветра густое абмыў
пахам бору,
закруціўся і ў цёмную далеч адплыў,
недзе ў зоры.
Зорам цесна у небе, як нам на зямлі,
ймглой трымцівай
ноч абсыпалі, сьнегам ляглі на гальлі
йгруш над нівай...
Белы пыл, як туман сэрабраны, залёг
нізам, вышай...
Стаяў вечар, пачаты на росных лугох,
ціша... ціша...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815567
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.11.2018
Ніч розсипала зорні вогні
на блакитній небесній півкулі.
На розлогах землі все вві сні.
Люлі, люлі, синочку мій, люлі.
І ці зорні червоні вогні
я сплету в променисті віночки,
над тобою повішу ясні.
Люлі, люлі, засни, мій синочку.
Будуть зорі малому сіяти,
будуть радісні сни посилати.
Тиша всюди і сонні зірки…
Похилили гілля верби чулі
над холодною гладдю ріки.
Люлі, люлі, синочку мій, люлі.
Я підслухаю шелест вербин,
шурхіт нічки і шепіт струмочка,
їх у спів позбираю один.
Люлі, люлі, засни, мій синочку.
Будуть верби шуміти й шептати,
будуть снами тебе осипати.
Наче в плачі, у крапельках сліз
виступають берези поснулі.
Їм мороз сльози-перли приніс.
Люлі, люлі, синочку мій, люлі.
Я ті перли-сльозинки зніму,
як намисто зберу на шнурочку,
ними шийку твою обніму.
Люлі, люлі, засни, мій синочку.
Буде з ними малий засинати,
буде сльози-намисто торкати.
Ніч розсипала зорні вогні
на блакитній небесній півкулі...
Спи, маленький, бо все уві сні.
Люлі, люлі, синочку мій, люлі.
Натальля Арсеньнева
Калыханка
Ноч рассыпала зораў агні,
ў сінім небе яны патанулі.
Вее сон над прасторам зямлі.
Люлі, люлі, сыночак мой, люлі.
З гэтых зорных чырвоных агнёў
я спляту прамяністы вяночак.
Над галоўкай павешу тваёй,
люлі ж, люлі, засьні, мой сыночак.
Будуць зоры маленькаму зьзяць,
будуць сьветлыя сны пасылаць.
Ціша ўсюды і сонны спакой…
Вербы гнуткае вецьце схінулі
над сьцюдзёнаю, зьмерзлай ракой.
Люлі, люлі, сыночак мой, люлі.
Я падслухаю шэпты вярбін,
я падслухаю шэляхі ночкі
і ў напеў пазьбіраю адзін.
Люлі ж, люлі, засьні, мой сыночак.
Будуць вербы шасьцець, шапатаць,
будуць снамі цябе асыпаць.
Як бы плачучы, ў кропельках сьлёз
прыгажуні бярозы паснулі.
Гэта ў перлы прыбраў іх мароз.
Люлі, люлі, сыночак мой, люлі.
Тыя перлы-сьлязінкі зьбяру,
наніжу зь іх пацёркаў шнурочак
і на шыйку завешу тваю.
Люлі ж, люлі, засьні, мой сыночак.
Будзе зь імі малы засынаць,
ручкай пацеркі-сьлёзы кранаць.
Ноч рассыпала зораў агні,
ў сінім небе яны патанулі…
Сьпіць усё, й ты, маленькі, засьні.
Люлі, люлі, сыночак мой, люлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2018
Моя душа від краю і до дна
відчула плин такої сили,
що все ясним здається, милим:
і небо синє, і туману пелена,
і далі нив, і золоті розлогі клени,
і лісових ялин убір чорно-зелений.
Здається, щастя біля мене десь, так близько,
здається, що я можу взять його рукою.
Та не сягну... Ось так, як над рікою
схиляються гіллям вербини низько-низько,
та все ж не в силі там напитись із ріки,
що надить їх і дні, і тижні, і роки.
Натальля Арсеньнева
Нядасяжнае
Мая душа ад скраю і да дна
наліта сьветлай нейкай сілай.
Мне ўсё здаецца ясным, мілым:
і неба сіняе, і хвалі тумана,
і ніў далечыня, і залатыя клёны,
і хвояў баравых убор чорна-зялёны.
Здаецца, шчасьце дзесь каля мяне, так блізка,
здаецца, я магу узяць яго рукой.
Ды не сягну… Вось так, як над ракой
схінаюцца гальлём вярбіны нізка, нізка,
а ўсё ня здолеюць напіцца тэй вады,
што надзіць іх і дні, і тыдні, і гады.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815457
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.11.2018
ГЕРЦОГ
Жінка мінлива так,
Як пух на вітрі,
Так словом хитра,
Як і думками.
Завжди манлива так
Зовом утіхи,
Плачем чи сміхом
Бавиться нами.
Жінка мінлива,
Як пух на вітрі,
У слові хитра,
Як і в думках. 3 р.
Завжди обдуреним
Буде страждати
Той, хто їй дати
Серце готовий!
Але й не буде той
Зовсім щасливим,
Хто з уст зрадливих
Не пив любові!
Жінка мінлива,
Як пух на вітрі,
У слові хитра,
Як і в думках! 3 р.
Giuseppe Verdi, Rigoletto: Atto 3, scena 2 (La donna e mobile)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815351
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.11.2018
Надходить ніч і клен старий пірнає в тихий сон,
І місяць звівсь над гладдю сонної ріки;
(А я твої ясні очі щиро так кохаю,
Що нічого більш у мріях не несуть мої думки.) - 2р.
Ніколи більш я тут тебе вже не зустріну,
Більш не знайду в моїх очах твої сліди, –
(В очах таких сумних, безпорадних і закоханих,
А сльоза щокою котиться, бо прощаюсь назавжди.) - 2р.
Надходить ніч і клен старий гілки схиляє в сон,
І місяць звівсь над гладдю сонної води;
(Тож ти в останній раз поцілуй мене, любов моя,
А сльоза щокою котиться, бо прощаюсь назавжди.) - 2р.
Ansamblis «Juodoji rožė», Ateis naktis
Ateis naktis virš tyliai miegančių senų klevų
Ir mėnuo plauks virš upėj miegančios gelmės
O aš tavas akis taip esu įsimylėjus
Kad daugiau nenoriu nieko įsiliesti į sapnus
Gal niekada aš čia daugiau nebestovėsiu
Ir niekad jau tau nežiūrėsiu į akis
Akis taip mylinčias, ilgesingas ir išlydinčias
Ašarėlė, skruostu riedanti, tau sudievu pasakys
Ateis naktis virš tyliai ošiančiių senų klevų
Ir mėnuo plauks virš upėj miegančios gelmės
Jau paskutinįkart pabučiuok mane, o mylimas
Ašarėlė, skruostu riedanti, tau sudievu pasakys
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812448
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.11.2018
(Фрідріх Леопольд цу Штольберґ-Штольберґ)
В блиску і сяйві на сріберних хвилях
Ковзає лебедем човен хисткий;
Ах, на сіяючих радості хвилях
Лине душа, наче човен хисткий.
Ах, на сіяючих радості хвилях
Лине душа, наче човен хисткий.
З неба зоря вечорова на хвилях
Танцем оточує човен хисткий.
Танцем оточує човен хисткий.
З-понад верхів призахідного гаю
Дружньо нам сяє карміновий блиск;
А під деревами східного гаю
Аїру шерх, – і карміновий блиск.
А під деревами східного гаю
Аїру шерх, – і карміновий блиск.
В радість небес і в шум мирного гаю
Лине душа, – у карміновий блиск.
Лине душа у карміновий блиск.
Ах, все зникає на росяних крилах,
Котиться змінними хвилями час;
Завтра так зникне на сяючих крилах,
Як учорашній і нинішній час.
Завтра так зникне на сяючих крилах,
Як учорашній і нинішній час,
Поки і я на ясних вишніх крилах
Теж не покину зникаючий час.
Теж не покину зникаючий час.
Franz Schubert, Auf dem Wasser zu singen
(Friedrich Leopold zu Stolberg-Stolberg)
Mitten im Schimmer der spiegelnden Wellen
Gleitet, wie Schwäne, der wankende Kahn;
Ach, auf der Freude sanftschimmernden Wellen
Gleitet die Seele dahin wie der Kahn,
Ach, auf der Freude sanftschimmernden Wellen
Gleitet die Seele dahin wie der Kahn;
Denn von dem Himmel herab auf die Wellen
Tanzet das Abendrot rund um den Kahn,
Tanzet das Abendrot rund um den Kahn.
Über den Wipfeln des westlichen Haines
Winket uns freundlich der rötliche Schein;
Unter den Zweigen des östlichen Haines
Säuselt der Kalmus im rötlichen Schein,
Unter den Zweigen des östlichen Haines
Säuselt der Kalmus im rötlichen Schein;
Freude des Himmels und Ruhe des Haines
Atmet die Seel im errötenden Schein,
Atmet die Seel im errötenden Schein.
Ach, es entschwindet mit tauigem Flügel
Mir auf den wiegenden Wellen die Zeit.
Morgen entschwinde mit schimmerndem Flügel
Wieder wie gestern und heute die Zeit,
Morgen entschwinde mit schimmerndem Flügel
Wieder wie gestern und heute die Zeit,
Bis ich auf höherem strahlenden Flügel
Selber entschwinde der wechselnden Zeit,
Selber entschwinde der wechselnden Zeit.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810640
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.10.2018
Народ піднявсь війною на народ
з безумством ворожди, зі згуби шалом,
з вогнем гармат, – і гулом небувалим
гула земля, піднявши хвилі вод,
де блискавки скидала Астарот.
І мов снопи, що їх недавно зжали,
тіла навкруг шеренгами лежали
й крутивсь шабель кривавий хоровод.
У вихорі жорстокості й зневаги,
в жахливішій від люті тигра бурі,
упав не труп, а цвіт жаги й наснаги,
зоря життя погасла від зажури,
став прахом пурпур гідності й поваги,
руїнами – ясний палац культури!..
Pavol Országh-Hviezdoslav
Krvavé sonety: Sonet 4
A národ oboril sa na národ
s úmyslom vraždy, s besom skaziteľa.
Kreš spráskal pušiek, zahrmeli delá:
zem stene, piští vzduch, rvú vlny vôd,
kde bleskom kmitla hrozná Astarot.
A jak v žne postať zbožia líha zrelá
pod kosou, radom váľajú sa telá;
v cveng šabieľ špľachce čerstvej krvi brod…
Tak vo víchrici totej ukrutenstva,
nímž ani tiger dravšie nezúri,
zapadá nie zvlek:výkvet človečenstva,
života radosť smrtnej do chmúry,
v prach purpur všeľudského dôstojenstva,
v sutiny jasný palác kultúry!…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809174
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.10.2018
В останній день, як труби із громами
Протрублять для життя кінець жахливий,
Складемо звіт тоді ми свій правдивий
Про кожне слово, вимовлене нами.
А що робити з марними словами,
Що ними у любовному пориві
Просив я в тебе ласку незрадливу,
Що у тобі вмирали вечорами?
Тому згадай, о люба, совість, душу!
Згадай, що ти відклала ласку знову,
Що знов у світі десь страждає чоловік.
Бо якщо звіт докладний дати мушу
Про все безплідне, що до тебе мовив,
То мій останній день розтягнеться на рік.
Johann Wolfgang von Goethe
Warnung
Am jüngsten Tag, wenn die Posaunen schallen
Und alles aus ist mit dem Erdeleben,
Sind wir verpflichtet, Rechenschaft zu geben
Von jedem Wort, das unnütz uns entfallen.
Wie wirds nun werden mit den Worten allen,
In welchen ich so liebevoll mein Streben
Um deine Gunst dir an den Tag gegeben,
Wenn diese bloß an deinem Ohr verhallen?
Darum bedenk, o Liebchen, dein Gewissen!
Bedenk im Ernst, wie lange du gezaudert,
Daß nicht der Welt solch Leiden widerfahre.
Werd ich berechnen und entschuldgen müssen,
Was alles unnütz ich vor dir geplaudert,
So wird der Jüngste Tag zum vollen Jahre.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809173
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.10.2018
Коли Амур схотів, щоб я пішов від нього,
Все зле, що він таїв, потратив для розлуки,
Ну а тоді віддав мене Фортуні в руки,
Бо більш не мав уже ні доброго, ні злого.
Вона ж, не як Амур, була тверда і строга,
Придумала лихе, як кари запоруку,
І кинула мене в страшну, пекельну муку, –
Ніхто терпіти так не мав ні сил, ні змоги.
І ось я тут іду із криками печалі,
Як свідчення живе для кожної людини, –
Які страшні ці два тирани можуть бути;
У вірш я переллю маріння небувалі,
Із жалем до усіх, хто прагне сон здобути,
Хто втішиться малим, не взнавши мук глибини!
Luis de Camões
Soneto 4
Despois que quiz Amor que eu só passasse
Quanto mal ja por muitos repartio,
Entregou-me á Fortuna, porque vio
Que não tinha mais mal que em mi mostrasse.
Ella, porque do Amor se avantajasse
Na pena a que elle só me reduzio,
O que para ninguem se consentio,
Para mim consentio que se inventasse.
Eis-me aqui vou com vário som gritando.
Copioso exemplario para a gente
Que destes dous tyrannos he sujeita;
Desvarios em versos concertando.
Triste quem seu descanso tanto estreita,
Que deste tão pequeno está contente!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809038
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.10.2018
Приснилось про любов. Ця любов ще в мені, –
Та не лілій, троянд це привабливий пах,
Що сповняє собою повітря в лісах,
Де на рівних стежках угасають вогні.
Приснилось про любов. Ця любов ще в мені, –
Та не бурі це шал, не грімниці розмах,
Що на замки скидає пожежу та страх,
І освітить останнє «прощай» вдалині.
Це від кроків вогонь на кремінні вночі,
Слово це, що згубило від себе ключі,
Піна в морі, у небі хмарина, як страж.
З віком ясність іде, тож стійкий, без жалів,
Як бульвари без назв і шнури без вузлів,
Відчуваю – камінним стаю, як пейзаж.
Robert Desnos
Le Paysage
J’avais rêvé d’aimer. J’aime encor mais l’amour
Ce n’est plus ce bouquet de lilas et de roses
Chargeant de leurs parfums la forêt où repose
Une flamme à l’issue de sentiers sans détour.
J’avais rêvé d’aimer. J’aime encor mais l’amour
Ce n’est plus cet orage où l’éclair superpose
Ses bûchers aux châteaux, déroute, décompose,
Illumine en fuyant l’adieu au carrefour.
C’est le silex en feu sous mon pas dans la nuit,
Le mot qu’aucun lexique au monde n’a traduit
L’écume sur la mer, dans le ciel ce nuage.
À vieillir tout rigide et lumineux,
Des boulevards sans noms et des cordes sans nœuds.
Je me sens me roidir avec le paysage.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808910
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.10.2018
Тиша. Місяць освітив стежечки оспалі,
Квітів запахи навкруг дивні і таємні,
А під місяцем в імлі, як два духи темні,
Мовчки ми ідем удвох щораз далі... далі...
Раптом вітер закрутив танці понадземні;
Гне дерева все сильніш в потузі зухвалій!
Чую голос: Світе мій, теж танцюй у шалі!
Ждеш ти спокій, тишу, сон?– Бажання даремні!
Шум дерева здійняли, вітер їх гойдає,
Листя з кучерявих крон у танець той лине.
Вітер тре сухі гілки, крутить їх, ламає, –
То підніме догори, то донизу кине...
Гей! Гай! Танець! Лист все менш у ньому кружляє,
а все більше вниз летить ... де в пилюці гине...
Jerzy Żuławski
Sonety mlode: Taniec
Cisza. Księżyc zagląda w wnętrza głuchych alej,
wonie kwiatów się snują dziwne i tajemne,
a śród woni, w księżycu — jak dwa duchy ciemne —
milcząc idziem oboje coraz dalej... dalej...
Wiatr się zerwał i tany wnet zawiódł nadziemne;
wstrząsa drzewa, wciąż silniej, potężniej, zuchwalej!
słyszę — woła: O, świecie! tańcz ze mną i szalej!
chcesz spokoju? snu? ciszy? - życzenia daremne!
Drzewa drgnęły i szumiąc jęły trząść się w wietrze,
z płaczem wielkim liść roniąc z rozwianych warkoczy —
a wiatr z zgrzytem z gałęzią suchą gałąź zetrze,
targnie szczytem, zakręci i znowu przytłoczy...
Hej! ho! taniec! — i jeno liście coraz rzedsze
i wciąż więcej ich spada — ginie... w proch się toczy...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808909
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2018
Мене з путі звела жага незмірна
до тої, що для втечі має крила,
що рве міцні любові пута сміло,
й летить, коли іду я кроком смирним.
Чим більш її я кликав словом вірним
на тиху путь, тим менше чуть хотіла,
без упряжі мене тримала вміло,
сама ж завжди любові непокірна.
Жага зуміла силу й міць забрати,
і я цілком віддавсь на її волю,
я з нею до погибелі крокую –
веде мене до лавра плід зірвати
незрілий, що прибавить серцю болю
скоріш, ніж серця рани залікує.
Francesco Petrarca
Canzoniere: 6
Sí travïato è 'l folle mi' desio
a seguitar costei che 'n fuga è volta,
et de' lacci d'Amor leggiera et sciolta
vola dinanzi al lento correr mio,
che quanto richiamando piú l'envio
per la secura strada, men m'ascolta:
né mi vale spronarlo, o dargli volta,
ch'Amor per sua natura il fa restio.
Et poi che 'l fren per forza a sé raccoglie,
i' mi rimango in signoria di lui,
che mal mio grado a morte mi trasporta:
sol per venir al lauro onde si coglie
acerbo frutto, che le piaghe altrui
gustando afflige piú che non conforta.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808814
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.10.2018
Хоч я на твоїх грудях, та маю страх великий, –
візьми мене у руки, як ластівку тремтливу,
і слово дай чудесне, і слово дай важливе,
що матиме притулок в ушах моїх навіки.
Розказуй про кохання, дай імена без ліку,
цілуй долоні бідні, волосся гладь грайливо,
щоб я від тої ласки забула, нещаслива,
що є, о вічне небо, всього лиш твань безлика!
Життя таке жорстоке! Кругом блукають звірі!..
Не мала я ніколи весну прекрасну, щиру,
що кожна жінка має, коли страждань не бачить.
В твоїх обіймах, любий, зникають горе й муки,
коли моє волосся голублять білі руки,
коли вуста цілують, а очі тихо плачуть.
Alfonsina Storni
Miedo
Aquí, sobre tu pecho, tengo miedo de todo;
estréchame en tus brazos como una golondrina
y dime la palabra, la palabra divina
que encuentre en mis oídos dulcísimo acomodo.
Háblame de amor, arrúllame, dame el mejor apodo,
besa mis pobres manos, acaricia la fina
mata de mis cabellos, y olvidaré, mezquina,
que soy, ¡oh cielo eterno!, sólo un poco de lodo.
¡Es tan mala la vida! ¡Andan sueltas las fieras...!
Oh, no he tenido nunca las bellas primaveras
que tienen las mujeres cuando todo lo ignoran.
En tus brazos, amado, quiero soñar en ellos,
mientras tus manos blancas suavizan mis cabellos,
mientras mis labios besan, mientras mis ojos lloran.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808813
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.10.2018
Все будить вітер озеро зі сну.
Переливаються у хвилях береги...
І не шумлять так буйно ситняги –
Не розколише пісня далину.
Верба зелена хилить голову сумну.
А тіні привидом клубочаться на дні.
Як місяць зникне в хмарній глибині –
Зоря розцвітить неба синизну.
Гаї над озером купають чари-сни,
В затишку журяться прив’язані човни
І весла з клена втоплені у сон.
Мовчить село... А в серці дзвін... акорди...
Зривається з грудей мажорний тон
І тінь віків колише буйно, гордо.
Паўлюк Трус
Вячэрні санет
Хвалюе ціха возера вятрынь.
Пераліваюцца у хвалях берагі...
І не шумяць так буйна сітнягі –
Не раскалыша песня далячынь.
Вярба зялёная схілілася на плынь.
А сцені ў цемені кудзеляцца на дне.
Як месяц кволы ў хмарах патане
І зацвіце ў зарніцах неба сінь.
Гаі над возерам купаюць чары-сны,
Ў зацішку журацца рыбацкія чаўны,
Кляновы вёслы дрэмлюць на вадзе.
Маўчыць сяло... А ў сэрцы звон... акорды...
Мажорны тон зрываецца з грудзей
І цень вякоў калыша буйна-горда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808712
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.10.2018
Змогла до мене знов душа прийти, –
мені Великдень в осінь запросила!
І світлий дзвін в пітьмі луна носила,
мов херувим крилатий доброти.
І дім мій її подих освітив,
страшну завісу темноти розкрила,
в мені вже мертву радість оживила;
у ній були ми вдвох – лиш я і ти.
У поцілунок душі ми зливали,
весна цвіла і нам пташки співали –
будили у садах чудесний цвіт.
Шовково-білим чарівним мовчанням
мене накрило всю твоє кохання
і тихі крила підняли в політ.
Мара Белчева
Душата ми отново посети
Душата ми отново посети
и в есента Великден ми донесе!
И светъл звън в тъмата се разнесе -
крило на херувим над мен лети.
И домът ми с дъхът си освети,
раздигнаха се тъмните завеси,
и мъртва в мене радостта възкресе;
във нея бяхме само аз и ти.
В една целувка се души ни сляха,
и пролет цъфна, птичките запяха -
събудиха градинските цветя.
И във мълчанието от бяла свила,
загърнала ме твоята закрила,
на тихото й аз крило летя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808638
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.10.2018
У небі місяць сяяв на блакиті
і промені його униз спадали
на снігу, льоду зимові кристали,
на діамантах рос блищали в літі.
Всі чудеса нічні уже розкриті, –
світила промені вогню не мали,
і місяць, так як сонце, не запалить
і зла не принесе нікому в світі.
Не бійтесь тих пісень, що про кохання
були, ні ти, ні милий твій, ні мати,
що я тобі співав до днів останніх!
Як промінь місяця, мій спів затятий
твою красу осяяв на прощання,
але не зміг у серці лід зламати.
France Prešeren
Sonet: Na jasnem nébi mila luna sveti
Na jasnem nébi mila luna sveti,
kjerkoli žarki nje so zasijali,
pozimi se snega, ledu kristali,
demanti rôse bliskajo poleti.
Vsi čudeži noči so razodeti,
storí svetíla moč brez té, ki pali,
de luna jih ko sonce ne razžali,
de nenevarna je stvarem na sveti.
Ne bojte pesem se, ki jih prepeva
tvoj pevec, tí, tvoj ljubi, tvoja mati!
in ki jih pel do zadnjega bo dneva.
Brez té moči, ko lune žarki zlati,
se v njih le tvoja cena razodeva,
pred njimi noče led srca bežati.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2018
Де глоду кущ густий розлого цвів,
Де кротовиння збурило полянку,
Там з ранку і до ранку чув я спів, –
Веселий дрізд вітав прихід світанку.
Хмільний від співу там я споглядав
Його щоденний труд тяжкий, невпинний, –
Як справно з моху він гніздо сплітав,
Для міцності вкладав скіпки та глину.
Щільненько, мов на вересі роса,
Яєчка там лежали, наче зорі, –
Зелено-голуба цяткована краса;
І свідок я, що в сонячну ту пору
Співців природи діти піднялись
Щасливі у небес веселу вись.
John Clare
The Thrush’s Nest
Within a thick and spreading hawthorn bush
That overhung a molehill large and round,
I heard from morn to morn a merry thrush
Sing hymns to sunrise, and I drank the sound
With joy; and often, an intruding guest,
I watched her secret toil from day to day
How true she warped the moss to form a nest,
And modelled it within with wood and clay;
And by and by, like heath-bells gilt with dew,
There lay her shining eggs, as bright as flowers,
Ink-spotted over shells of greeny blue;
And there I witnessed, in the sunny hours,
A brood of nature's minstrels chirp and fly,
Glad as the sunshine and the laughing sky.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808494
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.10.2018
Їх дійсно грізна кара не мине,
тих, хто визискує з чужої шкоди,
неволить труд і вікна до свободи
темнить, плете лукавство потайне,
хто ласо хліб і совість проковтне...
Сам сатана до гибелі їх зводить –
у вихор, у вогонь, у грізні води,
як Етну понесуть все зло земне!
Коли і як той час розплати буде,
хто скаже? Зріє в небі буря суду –
ще може й цвіт дадуть, та цвіт зігнилий,
посіють може ще – в камінну груду;
впаде на них удар такої сили,
щоб кривду більш чинити не посміли!
Pavol Országh-Hviezdoslav
Hrozný stihnúť musí trest
Zaiste, hrozný stihnúť musí trest
tých, ktorí ťažia z blížnych bied a škody,
ich snahy maria, okno do slobody
im zatarasiť, pletú lož a lesť;
by stlstli sami, chvácu chlieb i česť…
Tých, hej, ich bes sám k pádu doprevodí,
vzduch zvráti, sžihá oheň, strhnú vody —
tí musejú vín vlastných Etnu niesť!
Jak, kedy blyskne káry kríž-kráž rudý,
kto povie? V mračnách zrejú božie súdy —
Snáď zmladnú ešte, kvet však bude zhnilý;
snáď stihnú siať, no skamenejú hrudy;
snáď… Šľah však sekne, verím, toľkej sily:
by neškodili viacej, nekrivdili! —
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801486
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.07.2018
Я не питаю квітку,
А зірку й поготів,
Не зможуть вони те сказати,
Що знати я хотів.
Бо я не садівничий,
А зірка хтозна-де;
Спитаю я струмочка,
Як серце підведе.
Струмочку мій любові,
Чому німим ти став?
Єдине, що бажаю, –
Щоб слово ти сказав.
Щоб слово ти сказав.
«Так» буде першим словом,
А другим – слово «ні»,
І разом ці два слова,
То цілий світ мені.
І разом ці два слова,
То цілий світ мені.
Струмочку мій любові,
Чудний, скажи одне!
Скажи, струмку, чи любить
Ця дівчина мене?
Ця дівчина мене?
Franz Schubert, Die schöne Müllerin:
Der Neugierige (Wilhelm Müller)
Ich frage keine Blume,
Ich frage keinen Stern,
Sie können mir alle nicht sagen,
Was ich erführ so gern.
Ich bin ja auch kein Gärtner,
Die Sterne stehn zu hoch;
Mein Bächlein will ich fragen,
Ob mich mein Herz belog.
O Bächlein meiner Liebe,
Wie bist du heut so stumm?
Will ja nur eines wissen,
Ein Wörtchen um und um.
Ein Wörtchen um und um
Ja heisst das eine Wörtchen,
Das andre heisset Nein,
Die beiden Wörtchen
Schliessen die ganze Welt mir ein.
Die beiden Wörtchen
Schliessen die ganze Welt mir ein.
O Bächlein meiner Liebe,
Was bist du wunderlich!
Will's ja nicht weitersagen,
Sag, Bächlein, liebt sie mich?
Sag, Bächlein, liebt sie mich?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800875
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.07.2018
Мав би рук я
Тисячі сильних,
То крутив би
Колеса вільно!
Зміг би лісом
Густим ходити,
Зміг би жорна
Я крутити!
Мельниківна, любов моя,
Знала б як кохаю я!
Мельниківна, любов моя,
Знала б як кохаю я!
Ах, руками я слабак!
Чи підводжу, чи тримаю,
Чи кую щось, чи рубаю, –
Кожний хлопець зробить так.
Кожний хлопець зробить так.
Коли вечір свіжий наступає,
Відпочити разом ми сідаєм,
І господар каже мило:
Гарно працю ви зробили;
Гарно працю ви зробили;
Люба дівчина за ним:
На добраніч вам усім.
На добраніч вам усім.
Мав би рук я
Тисячі сильних,
То крутив би
Колеса вільно!
Зміг би лісом
Густим ходити,
Зміг би жорна
Я крутити!
Мельниківна, любов моя,
Знала б як її кохаю я!
Мельниківна, любов моя,
Знала б як її кохаю я!
Мельниківна, любов моя,
Знала б як кохаю я!
Franz Schubert, Die schöne Müllerin:
Am Feierabend (Wilhelm Müller)
Hätt ich tausend
Arme zu rühren!
Könnt ich brausend
Die Räder führen!
Könnt ich wehen
Durch alle Haine!
Könnt ich drehen
Alle Steine!
Dass die schöne Müllerin
Merkte meinen treuen Sinn!
Dass die schöne Müllerin
Merkte meinen treuen Sinn!
Ach, wie ist mein Arm so schwach!
Was ich hebe, was ich trage,
Was ich schneide, was ich schlage,
Jeder Knappe tut mir's nach.
Jeder Knappe tut mir's nach.
Und da sitz ich in der grossen Runde,
In der stillen kühlen Feierstunde,
Und der Meister spricht zu allen:
Euer Werk hat mir gefallen;
Euer Werk hat mir gefallen;
Und das liebe Mädchen sagt
Allen eine gute Nacht.
Allen eine gute Nacht.
Hätt ich tausend
Arme zu rühren!
Könnt ich brausend
Die Räder führen!
Könnt ich wehen
Durch alle Haine!
Könnt ich drehen
Alle Steine!
Dass die schöne Müllerin
Merkte meinen (meinen) treuen Sinn!
Dass die schöne Müllerin
Merkte meinen (meinen) treuen Sinn!
Dass die schöne Müllerin
Merkte meinen treuen Sinn!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800733
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.07.2018
Можливо, що пройдуть зима і весна
(і зима, і весна),
і літо теж минеться, ще й осінь сумна
(ще і осінь сумна), –
Та ти колись все ж прийдеш – упевнена я
(упевнена я);
я ждатиму вірно – це обітниця моя
(обітниця моя).
А!
Хай Бог укріпляє, як світом ідеш
(як світом ідеш)!
Хай втішить, як йому ти у ноги впадеш
(ти у ноги впадеш)!
Тут я жду вірно – аж ти прийдеш знов
(аж ти прийдеш знов);
якщо ж ти в небесах, то стрічай мою любов
(стрічай мою любов)!
А!
Edvard Grieg
Solveigs sang
Kanske vil der gå både Vinter og Vår
(både Vinter og Vår),
og naeste Sommer med, og det hele År
(og det hele År); –
men engang vil du komme, det ved jeg visst
(det ved jeg viss);
og jeg skal nok vente, for det lovte jeg sidst
(det lovte jeg sidst).
A!
Gud styrke dig, hvor du i Verden går
(i Verden går)!
Gud glæde dig, hvis du for hans Fodskammel står
(for hans Fodskammel star)!
Her skal jeg vente til du kommer igjen
(du kommer igjen);
og venter du hist oppe, vi træffes der, min Ven
(vi traeffes der, min Ven)!
A!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800289
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.07.2018
Поет – в душі вар’ят. Обов’язково!
Без цього і поезії нема.
І не берися за перо дарма,
Якщо не здатний ошаліть від слова –
Від раптом знайденого в нетрях-сховах,
Або від звільненого із ярма
Рутинних штампів, без тавра-клейма, –
Мов тільки-що воно родилось знову.
Коли не чуєш ти його таким, –
Як полум’я від протягу – тремким,
Бурхливим, як вино, що дно зриває,
Або цілющим, як вода жива є, –
Тоді покинь поезію, покинь,
Бо ще твій дар від тебе Бог ховає.
Ніл Гілевіч
Санэт
Паэт – крыху вар’ят. Абавязкова!
Бяз гэтага паэзіі няма.
I не бярыся за пяро дарма,
Калі ня здольны ашалець ад слова –
Ад раптам знойдзенага ў нэтрах-сховах
Або ад вызваленага зь ярма
Руцінных штампаў, без таўра-кляйма, –
Бы толькі што радзілася нанова.
Калі ня чуеш ты яго такім –
Як полымя на ветры – трапяткім,
Бунтоўным, як віно, што дно ўзрывае,
Або гаючым, як вада жывая, –
Тады пакінь паэзію, пакінь.
Бог ад цябе твой дар яшчэ хавае.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800075
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.07.2018
Білий хрест, плита, внизу – могила;
Ніжним цвітом ружа зацвіла.
Тут колись, мій друже, ти спочила, –
Породила в муках і лягла.
Все минулося – і біль, і горе,
Все кудись далеко відійшло,
Але строгий напис: «Disce mori»*
Нагадає, що тоді було.
* Учись вмирати (лат.)
Максім Багдановіч
Белы крыж, пліта, пад ёй – магіла
Белы крыж, пліта, пад ёй – магіла;
Мілым кветам рожа зацьвіла.
Тут калісьці ты, мой друг, спачыла, –
Спарадзіла ў муках і лягла.
Ўсё мінулася – і боль, і гора, –
Ўсё кудысь далёка адышло;
Але строгі надпіс: «Disce mori»
Нагадае, што з табой было.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800074
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.07.2018
В ніч купальську чудну
над водою одні
цілувалися явір з калиною.
Як дрімали поля,
небо стихло у сні, –
з чарівною зустрівсь я дівчиною...
Як дрімали поля,
а в полях та й туман,
ой, туман той молочно-сріблистий
жита рунь поливав,
кучерявив твій стан, –
ми ішли по долині імлистій.
А в долині німій
пурпур-квіти цвіли,
ти віночок плела променистий.
Золотився вогнем
ранок в шатах імли,
як минали долину імлисту.
І пішли
ми, пішли,
нас вели почуття
на розлоги полів синьоокі.
Тільки співи дівчат,
ой, та співи життя
розпливались
широко,
широко...
Не розложистий гай
під горою шумів,
не зозуля в гаю тім кувала, –
в ніч купальську чудну,
як тебе я зустрів,
ти про щастя натхненно співала.
Паўлюк Трус
У купальскую ноч
У купальскую ноч
над прасторамi вод
цалавалiся явар з калiнаю.
Як драмалi палi,
засынаў небасвод, -
я спаткаўся з чароўнай дзяўчынаю...
Як драмалі палі,
а ў палях ды туман,
ой, туман-малачай серабрысты
жыта рунь паліваў
і кудзеліў твой стан, -
мы ступалі далінай імглістай.
А ў даліне ў цішы
чырвань-кветкі цвілі,
ты вяночкі пляла прамяністыя.
Залаціўся агнём
золак ранні ўдалі,
як мінулі даліну імглістую.
І пайшлі,
і пайшлі
мы на вольны прасцяг,
у прасторы палёў сінявокія.
Толькі спевы дзяўчат,
ой, ды спевы жыцця
усплывалі
далёка,
далёка…
Не развесісты гай
гаманіў пад гарой,
не зязюля ў гаі кукавала, -
у купальскую ноч
пры спатканні з табой
ты аб шчасці з запалам спявала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799837
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.07.2018
Вночі замерзло джерело криниці;
Твоя пора, зимових днів нуда!
Завмерла джерела дзвінка хода
І зверху снігу пласт уже сріблиться.
Та все дарма, бо там, під ним, струмиться
Жива, могутня, збурена вода.
Чекай! Ще прийде час її труда
І хвиль нестримних хор на волі заіскриться!
Приміряв я цей символ і собі,
Схилившись у надмірній боротьбі,
Тож рідної природи втямив слово.
А як – втаю, бо кожний з вас поет.
Самі розсійте смерк легкий прамови,
Душі промінням висвітіть секрет!
Максім Багдановіч
Санет: Замёрзла ноччу шпаркая крыніца
Замёрзла ноччу шпаркая крыніца;
Твая пара, зімовая нуда!
Цяпер няма ўжо руху ні сляда,
I нават зверху слоем снег лажыцца.
Ды ўсё дармо, бо там, пад ім, струіцца
Магутная, жывучая вада.
Чакай! Яе йшчэ прыйдзе чарада!
Здалее хваляў хор на вольны свет прабіцца.
Прыклаў я гэты сімвал да сябе,
Схіліўшыся ў надсільнай барацьбе,
I разгадаў прыроды роднай словы.
Як — прамаўчу, бо кожны з вас — паэт.
Рассейце ж самі лёгкі змрок прамовы,
Сваёй душы туды праліце свет!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799836
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.07.2018
Я б і в сто тисяч літ мав би силу в собі,
Щоб чекати тебе, завтра, повне надій.
Час, як старець слабкий, що зігнувсь у журбі,
Лиш зітхне – новий ранок і вечір новий.
Місяці вже пройшли, у чеканні наш дух,
Виглядаєм, тримаємо світло й вогонь,
Тиху мову ведем, насторожуєм слух
До тих звуків, що згинули в колі безсонь.
Ми засвідчуєм знов нині з ночі глибин
Всю красу, що приходить із радісним днем.
І якщо не заснем – стрінем розсвіту плин,
Щоб признати нарешті – сьогодні живем.
Robert Desnos
Demain
Agé de cent mille ans, j'aurais encor la force
De t'attendre, ô demain pressenti par l'espoir.
Le temps, vieillard souffrant de multiples endorses,
Peut gémir : Le matin est neuf, neuf est le soir.
Mais depuis trop de mois nous vivons à la veille,
Nous veillons, nous gardons la lumière et le feu,
Nous parlons à voix basse et nous tendons l'oreille
A maint bruit vite éteint et perdu comme au jeu.
Or, du fond de la nuit, nous témoignons encore
De la splendeur du jour et de tous ses présents.
Si nous ne dormons pas c'est pour guetter l'aurore
Qui prouvera qu'enfin nous vivons au présent.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799827
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.07.2018
АРЛІНА
Приснилось – у пишних палатах жила,
Васали там з безліччю слуг,
Я надія та гордість для них була,
Для тих, що зібрались навкруг.
І багатства без ліку, і славне ім’я
Мала в спадок я від батьків;
Та найбільша була там утіха моя,
Що все так же мене ти любив,
Що все так же мене ти любив, любив,
Що все так же мене ти любив, любив.
Приснилось – там був залицяльників ряд,
Все лицарі мужні одні,
І що серце дівоче тремтіло з принад,
Як вірність складали мені.
І приснилось – найкращий з них поруч стояв,
Руку мою просив;
Та найбільша була там утіха моя,
Що все так же мене ти любив,
Що все так же мене ти любив, любив,
Що все так же мене ти любив, любив.
Michael William Balfe, The Bohemian Girl: Act 2 Scene 1
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799825
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.07.2018
Я прожив ті часи і вже тисячу літ
Як помер. Та не здавсь, ворог слід мій згубив.
У темницях марнів весь достоїнства цвіт,
Я ж був вільним між тих, що у масках, рабів.
Я прожив ті часи, та все ж вільним там був.
Бачив річку, і землю, і неба красу,
Що навколо були, їхню силу відчув
В час, коли вони птаство і мед нам несуть.
Ви, живі, що зробили для щастя жаги?
Чи печалить вас час, де життя я зложив?
Чи засіяні збіжжям поля навкруги?
Чи багатим зробили ви місто, де жив?
Живі, не бійтесь більш мене, бо я помер.
Не скресну духом вже, ні тілом я тепер.
Robert Desnos
L’Épitaphe
J’ai vécu dans ces temps et depuis mille années
Je suis mort. Je vivais, non déchu mais traqué.
Toute noblesse humaine étant emprisonnée
J’étais libre parmi les esclaves masqués.
J’ai vécu dans ces temps et pourtant j’étais libre.
Je regardais le fleuve et la terre et le ciel
Tourner autour de moi, garder leur équilibre
Et les saisons fournir leurs oiseaux et leur miel.
Vous qui vivez qu’avez-vous fait de ces fortunes ?
Regrettez-vous les temps où je me débattais ?
Avez-vous cultivé pour des moissons communes ?
Avez-vous enrichi la ville où j’habitais ?
Vivants, ne craignez rien de moi, car je suis mort.
Rien ne survit de mon esprit ni de mon corps.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799396
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.07.2018
І ти, і я... І на півмилю...
Як в день створіння – ні душі...
Побачивши, берізки білі
Гіллям бояться ворушить.
Ступить бояться навіть кроку
В наш чистий замок з кришталю,
Щоб не підслухать ненароком
Святе те перше: «Я люблю!..»
Щоб шепіт, зміцнений луною,
Тривог для нас не наробив,
Щоб хтось насмішкою дурною
Сміятись бридко не зумів.
Хай завтрашнє ясне світання
Розбудить день нових творінь,
І на «люблю» – листок признання –
Не ляже тінню навіть тінь.
Алесь Бачыла
І ты, і я… І на паўмілю...
І ты, і я… І на паўмілю,
Што ў дзень стварэння, – ні душы…
Бярозкі, ўбачыўшы, застылі –
Баяцца голлем варушыць.
Ступіць баяцца нават кроку
Ў наш чысты замак з крышталю,
Каб не падслухаць ненарокам
Святое першае: “Люблю!..”
Каб шэпат, стаўшы гучным рэхам,
Не нарабіў бы нам трывог,
І нехта злосны брудным смехам
З яго смяяцца гідка мог.
Хай заўтра яснае світанне
Абудзіць чысты новы дзень,
І на “люблю” – лісток прызнання
Не ляжа ценем нават цень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796979
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.06.2018
Живе у віках білоруськеє слово –
Народна душа і народна хвала.
Тебе обзивали «мужицька це мова»,
А нам же ти мовою мами була.
Доладна, прекрасна, так люба і мила,
У мами, що шила нам свитки з рядна,
Що влітку на річці полотна білила,
Й овес восени дожинала одна.
У мами, що зимами кросна снувала,
Що нас від колиски, як тільки могла,
Сумлінності, правді, добру научала,
Дбайливо від різних хвороб берегла.
Приїду додому... і що за проява...
Почую розмову, чи пісню, чи вірш –
Здається, зі мною говориш ласкаво,
І поруч зі мною на стежці стоїш.
У маках червоних палають долини...
О, мамина мово! Дитинства весна!
Тебе мені зроду ніхто не замінить,
Бо ти, як і мати, на світі одна.
Алесь Бачыла
Матчына мова
Жывое ў вяках беларускае слова –
Народа душа і народа хвала.
Цябе абзывалі “мужыцкаю мовай”,
А нам жа ты матчынай мовай была.
І самай прыгожай, і самаю мілай,
Той маці, што шыла нам світкі з радна,
Што ўлетку на рэчцы палотны бяліла,
А ўвосень авёс дажынала адна.
Той маці, што зімамі кросны снавала,
Што з самай калыскі, як толькі магла,
Сумленнасці, праўдзе, дабру навучала,
Старанна ад розных хвароб берагла.
Прыеду дадому... І што за праява...
Пачую гаворку, ці песню, ці верш –
Здаецца са мной размаўляеш ласкава,
І сцежкаю поруч са мною ідзеш.
У маках чырвоных гарыць прыгуменне...
О матчына мова! Маленства вясна!
Ніколі ніхто мне цябе не заменіць,
Бо ты, як і маці, на свеце адна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796974
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.06.2018
Ми всі з одної вийшли ниви,
І нас один сіяч жбурляв,
І кожний з нас той день щасливий
В душі своїй благословляв.
А вітер був. І хто був тяжчий, –
Залишивсь там, куди упав,
А хто, як я, хто був пропащий, –
В далекий світ помандрував.
Бо інший є сіяч над нами,
Що судить нам роки і дні, –
Зігрітий рідними ланами
Пустив ти корені міцні.
Ти, брате, зміг на світ пробитись
Поміж суріпиці й осок!
Тобою можемо гордитись, –
Прекрасний, славний Колосок.
Цвіти ж, рости, буяй на диво
Там, де волошок пелюстки.
Я хочу бачити на нивах
З твоїх зерняток колоски.
Алесь Гарун
Я. Коласу
Усе з аднэй мы выйшлі нівы,
I сейбіт нас адзін кідаў,
I кожан з нас той дзень шчасьлівы
Ў сваёй душы благаслаўляў.
А вецер быў. I хто цяжэйшы,
Астаўся там, куды упаў,
А хто, як я, хто быў лягчэйшы,
Ў далёкі сьвет павандраваў.
Бо сейбіт ёсьць другі на небе,
Што судзіць нам гады і дні, —
I ты узрос на роднай глебе,
Пусьціў глыбока карані.
Здалеў, браток, на сьвет прабіцца
Спраміж сьвірэпкі і асок!
I можам мы табой гардзіцца,
Прыгожы, слаўны Каласок.
Цьвіці ж, расьці, буйней надзіва
Ў сям’і прыгожых васількоў.
З тваіх зярнят хачу, праўдзіва,
Убачыць поле каласкоў.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796973
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.06.2018
Гей ти, мамо – рідна мово!
Гей ти, дзвоне звучний – слово!
Дзвін співучий,
Дзвін блискучий,
Сріблом литий,
Злотом критий,
Загрими ти,
Загрими!
Гей, дзвонарю, ти мій пане,
Бий у дзвін що сили стане,
Без спочинку,
Без зупинки,
Потом злитий,
Ним умитий,
Бий, дзвони ти,
Бий, дзвони!
Гей, гусляре, ти мій брате,
Йди в поля, в хати співати,
Де біднота,
Де голота,
Де неситий,
Де невмитий,
Їм спини ти,
Жаль спини!
Струни хай гримлять і рвуться
З болю, з гніву. Хай сміються
Разом з ними,
Не чужими;
Голос чистий,
Золотистий,
З ними злий ти,
З ними злий!
Алесь Гарун
Песьня-звон
Гэй ты, маці, родна мова,
Гэй ты, звон вялікі, слова,
Звон магучы,
Звон бліскучы,
З срэбра літы,
З злота зьбіты,
Загрымі ты,
Загрымі!
Гэй, званар, званар, мой пане,
Бій у звон, як змогі стане,
Без спачынку,
Безупынку,
Потам зьліты,
Ім умыты, —
Бій, звані ты,
Бій, звані!
Гэй, гусьляр, пясьняр, мой браце,
Грай, сьпявай у полі, ў хаце,
Дзе гарота,
Дзе галота,
Дзе нясыты,
Дзе няўмыты.
Ім спыні ты,
Жаль спыні!
Струны хай грымяць і рвуцца,
З болю, з гневу. Хай сьмяюцца
Разам зь імі,
Не чужымі,
Голас чысты,
Залацісты,
Зь імі зьлій ты,
Зь імі зьлій!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796830
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 23.06.2018
Ідуть собі роки, ідуть,
Мов хоровод безкраїй,
Що в небі зіроньки ведуть,
Де місяць, сонце сяє.
Ідуть собі роки, ідуть,
І чоловік за ними.
Куди ж тебе вони ведуть,
Стежинами якими?
«Не знаю – все звідки і ким є тут я;
Незнана для мене ця стежка моя,
Незнане для мене куди я іду.
Питання не маю, чи щось там знайду.
Не знаю – життя там, чи щастя, чи ні,
Бо не почалося це все на мені».
Ідуть роки, ідуть роки,
І з ними нам спішити –
Сьогодні ти, а йшли батьки,
А завтра підуть діти.
Ідуть роки і ти ідеш
Услід за ними, з ними.
Скажи, навіщо ти живеш
І з думами якими?
«З одною я думкою в світі живу,
Узявши наставником ліс і траву,
І морок, і світло, джерела і цвіт,
І місяць, і зорі, і сонця привіт –
Присуджений шлях свій достойним роби,
На радість для інших, на радість собі».
Алесь Гарун
Ідуць гады
Ідуць сабе гады, ідуць,
Бы карагод, бясконца,
Што ў небе зорачкі вядуць
Ля месяца, ля сонца.
Ідуць сабе гады, ідуць —
І чалавек за імі.
Куды цябе яны вядуць
І сьцежкамі якімі?
«Няведама мне, скуль усё і што я;
Няведама мне сама сьцежка мая,
Няведама мне, і куды я іду.
Пытаньня ня маю, ці што там знайду,
Ня ведаю жыцьцё, ці шчасьце, ці не, —
Пачалося гэта, браток, не на мне».
Ідуць гады, ідуць гады,
І зь імі ўсё на сьвеце.
Сягоньня ты, а йшлі дзяды,
А заўтра пойдуць дзеці.
Ідуць гады, і ты ідзеш
Ўздагонь за імі, зь імі.
Нашто, скажы мне, ты жывеш
І з думкамі якімі?
«З аднэю я думкай у сьвеце жыву,
Настаўнікам ўзяўшы і лес і траву,
Крыніцы, і кветкі, і цемру, і сьвет,
І месяц, і зоры, і сонца прывет.
Прысуджаны шлях свой рабі дарагім,
Красуйся на радасьць сябе і другім».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796829
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 23.06.2018
Дівчинонько-серце, себе не тривож,
Не зрощуй надію і жалю не множ,
З тобою побратись свободи нема, –
Давно заручився я вже із трьома:
Вітчизна – я нею в неволі живу,
Щоніч її бачу, немов наяву,
Я з нею сумую й журюсь заодно,
Бо щирим коханням зв’язався давно.
А друга - матуся. Коли я родивсь
І перший мій голос на землю пробивсь, –
Всміхнулось ослабле обличчя ясне,
«Синочку мій любий!», – вітала мене.
Про третю, дівчино, скажу, що вона
Найкраща у світі для мене одна,
За ґрати неволі послала «люблю»,
Хіба ж я з тобою її розділю?
Вспокойся, голубко, з коханням палким!
Шукай собі щастя за іншим яким,
Ти ласки і зваби не страчуй дарма, –
Давно заручився я вже із трьома!
Алесь Гарун
Дзяўчыначка-сэрца...
Дзяўчыначка-сэрца, сябе не трывож,
Ня песьці надзеі і жалю ня множ.
З табою пабрацца мне волі няма, —
Даўно заручыўся я ўжо са трыма:
Айчызна, — я ёй у няволі жыву,
Штоноч яе бачу, маўляў, наяву,
За ёю сумую, журуся адно,
Бо шчырым каханьнем зьвязаўся даўно.
Другая: матуля. Радзіўся калі
I голас мой першы падаў на зямлі,
Замучаны твар усьміхнуўся яе:
«Сыночак мой любы», — вітала мяне.
Аб трэцьцяй, дзяўчынка, скажу, што яна,
Другое ня знойдзеш — на сьвеце адна:
За краты няволі паслала «люблю»,
Дык хіба ж з табою яе падзялю?
Пакінь жа, галубка, з каханьнем сваім!
Шукай сабе шчасьця за кім за другім;
Пяшчоты, залёты ня траць ззадарма,
Даўно заручыўся я ўжо са трыма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796697
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.06.2018
Здається, чую знову
Я в тіні вечорів
Її ласкаву мову,
Наче горлиці спів!
О, нічко чародійна!
Душі чудесний жар!
І спогад – неба дар!
Хміль безумний, сон солодкий!
Сяють зоряні далі,
Здається, тут вона,
Їй скидає вуалі
Вітру ласка хмільна.
О, нічко чародійна!
Душі чудесний жар!
І спогад – неба дар!
Хміль безумний, сон солодкий!
І спогад чарівний!
Georges Bizet, Les pêcheurs de perles: Romance de Nadir
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795530
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.06.2018
ЕЛЬВІРА
(зсередини)
О, верніть мені надію,
Чи залиште, залиште – я помру!
О, верніть мені надію,
Чи залиште, залиште – я помру!
ДЖОРДЖ
Йде вже сюди... тут чути.
ДЖОРДЖ І РІЧАРД
О! Гірко плаче у час печальний скрути.
У час печальний скрути.
ЕЛЬВІРА
Його ніжний голос чула –
Звав мене він, а потім зник.
Тут він клявся, що буде вірним,
Тут він клявся, тут він клявся
І потім зрадний (потім зрадний) від мене втік!
Ах! Я більш тут не зрадію,
Ах! Я більш тут не зрадію,
Не ввійду в зітхань журу?
Ах! Верніть мені надію,
Чи залиште, залиште – я помру!
Ах! Верніть мені надію,
Чи залиште, залиште – я помру!
ДЖОРДЖ І РІЧАРД
Тут любов її відкрилась
На обличчі, й біль тяжкий!
Є любов тут, ах, є любов тут,
Тут на обличчі – й біль тяжкий, і біль тяжкий!
На обличчі біль тяжкий!
ЕЛЬВІРА
Хто такий?
ДЖОРДЖ
Не впізнаєш ти?
Не впізнаєш ти?
ЕЛЬВІРА
Так, так, мій батько... Артур тут?
І любов тут? Та скажіть щось...
Ах! Ти засмійся і плач забудеш!
Мене ти веди до шлюбу.
Де танці, де пісня буде!
Всі вже готові гулять на святі,
І танцювати зі мною там, на святі!
Ти зі мною затанцюєш?
На весіллі. Йдім!
Він же плаче!
РІЧАРД
О, Боже!
ДЖОРДЖ
О, Боже!
ЕЛЬВІРА
Він же плаче... тож любив.
Плаче... любив!
ДЖОРДЖ І РІЧАРД
Нині хто б цей плач спинив?
Хто б цей плач (цей плач) спинив?
ЕЛЬВІРА
(до Річарда)
Слухай, скажи нам:
Кохав, кохаєш?
РІЧАРД
Глянь уважно ти на мене –
На обличчі все прочитаєш.
ЕЛЬВІРА
Ах! Ти плачеш... тому що знаєш (тому що знаєш) –
В серце вірне, де любов,
Завжди горе прийде знов!
ДЖОРДЖ
Ах, не плач, моя кохана,
Небо зцілить серця рани.
ЕЛЬВІРА
Ні вже!
РІЧАРД І ДЖОРДЖ
Тобі любов пошле.
ЕЛЬВІРА
Ні вже!
РІЧАРД І ДЖОРДЖ
Забудь все зле! Ах, так!
ЕЛЬВІРА
Ні, тебе я не побачу більш.
Ах, візьміть життя немиле,
Чи верніть, верніть мені мою любов.
Ах, візьміть життя немиле,
Чи верніть, верніть мені мою любов.
Vincenzo Bellini, I puritani: O rendetemi la speme...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794132
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.06.2018
КАРМЕН
Коли вас полюблю?
Клянусь, не знаю я...
Ніколи либонь, а може колись,
Сьогодні ж ні, це певна річ!
Любов, як пташка непокірна, –
Ніхто не зможе приручить,
І марно кликати настирно –
Вона на зов цей не примчить.
На крик чи просьбу не зважає;
Один базіка, інший ні,
Тож я собі його бажаю –
Мовчить і любий цим мені.
ХОР
Любов, як пташка непокірна, –
Ніхто не зможе приручить,
І марно кликати настирно –
Вона на зов цей не примчить.
КАРМЕН
Любов, любов, любов, любов.
Любов – циганська то дитина,
Не знає зовсім правил, ані прав;
Якщо не любиш ти – не згину,
Якщо ж люблю я – ти пропав!
ХОР
А ти пропав.
КАРМЕН
Якщо не любиш ти,
Якщо не любиш ти – не згину;
ХОР
А ти пропав.
КАРМЕН
Якщо ж люблю я, так, люблю я,
То ти пропав!
ХОР
Любов – циганська то дитина,
Не знає зовсім правил, ані прав;
Якщо не любиш ти – не згину;
Якщо ж люблю я – ти пропав!
ХОР (Тенори)
Любов – циганська то дитина!
А ти пропав!
КАРМЕН
Якщо не любиш ти,
Якщо не любиш ти – не згину;
ХОР
А ти пропав!
КАРМЕН
Якщо ж люблю я, так, люблю я,
То ти пропав!
ХОР
Пропав!
КАРМЕН
Ти пташку, думав, цю спіймаєш –
Крилом махнула і втекла.
Любов далеко – ти чекаєш;
Вже не чекаєш, а прийшла.
Вона до тебе швидко, швидко
Приходить, зникне, прийде знов.
Немов спіймав – її не видко,
Неначе втік – знайшла любов!
ХОР
Вона до тебе швидко, швидко
Приходить, зникне, прийде знов.
Немов спіймав – її не видко,
Неначе втік – знайшла любов!
КАРМЕН
Любов, любов, любов, любов.
Любов – циганська то дитина,
Не знає зовсім правил, ані прав;
Якщо не любиш ти – не згину,
Якщо ж люблю я – ти пропав!
ХОР
А ти пропав!
КАРМЕН
Якщо не любиш ти,
Якщо не любиш ти – не згину;
ХОР
А ти пропав!
КАРМЕН
Якщо ж люблю я, так, люблю я,
То ти пропав!
ХОР
Любов – циганська то дитина,
Не знає зовсім правил, ані прав;
Якщо не любиш ти – не згину;
Якщо ж люблю я – ти пропав!
ХОР (Тенори)
Любов – циганська то дитина!
А ти пропав!
КАРМЕН
Якщо не любиш ти,
Якщо не любиш ти – не згину;
ХОР
А ти пропав!
КАРМЕН
Якщо ж люблю я, так, люблю я,
То ти пропав!
ХОР
Пропав!
Georges Bizet, Carmen: Habanera
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793654
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.05.2018
Лібрето: Фердинанд Лемер
ДАЛІЛА
О, весно, ти грієш,
Принісши надію
В серця, де любов.
Твій подих грайливий
Дні звільнить щасливі
З печалі оков.
Палаєш у душах –
Вогонь твій осушить
Нам сльози біди.
Несеш ти на землю,
Два чуда таємні –
І квіти, й плоди.
Я марно тримаю
У серці любов
І з плачем чекаю,
Щоб зрадний прийшов!
Живу я в надії,
А в серці на дні
Лиш спогад ясніє
Про радісні дні!
Впаде ніч глибока –
Його до потоку
Чекати піду,
Мій плач там складу!
Печалі відкину,
Якби лиш прийшов,
Йому неупинна
Хмільних ласк лавина,
Бо спрагла любов
З’єднає нас знов!
Печалі відкину,
Якби лиш прийшов,
Йому неупинна,
Йому неупинна
Хмільних ласк лавина,
Бо спрагла любов
З’єднає нас знов!
Camille Saint-Saëns, Samson et Dalila
Un livret de Ferdinand Lemaire
DALILA
Printemps qui commence,
Portant l'espérance
Aux coeurs amoureux,
Ton souffle qui passe,
De la terre efface
Les jours malheureux.
Tout brûle en notre âme,
Et ta douce flamme
Vient sécher nos pleurs;
Tu rends à la terre,
Par un doux mystère,
Les fruits et les fleurs.
En vain je suis belle!
Mon coeur plein d'amour,
Pleurant l'infidèle,
Attend sou retour!
Vivant d'espérance,
Mon coeur désolé
Garde souvenance
Du bonheur passé!
A la nuit tombante,
J'irai, triste amante,
M'asseoir au torrent,
L'attendre en pleurant!
Chassant ma tristesse,
S'il revient un jour,
A lui ma tendresse
Et la douce ivresse
Qu'un brûlant amour
Garde à son retour!
Chassant ma tristesse,
S'il revient un jour,
A lui ma tendresse
A lui ma tendresse
Et la douce ivresse
Qu'un brûlant amour
Garde à son retour!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793412
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.05.2018