| Сторінки (11/1027): | « | 11 | » |
Люблю ступати в самоті
По нетрях лісу, без путі,
Там, де природа без людей
Своїм шляхом стихійно йде.
Там, де природа крізь віки
Джерела чистить і струмки;
Люблю ковтнути, як вина,
Той запах, що дає сосна.
Люблю струсить кришталь роси
Із квітів барвної краси
І заплітать в сяйний вінок
Цвіт білих орликів-квіток.
Люблю лягти у тінь густу,
У постіль трав’яну, просту,
І слухати прекрасний спів
Із горл пір’ястих співаків.
І, вільний від потреб людських,
Люблю я жить в місцях глухих,
І десь над озером гірськім
Простий побудувати дім.
Люблю також з гірських верхів
Спостерігать політ орлів,
Чи у бездонну неба шир,
В блакить, занурити свій зір.
Є в людях шарм, у їх містах,
В уміло зроблених речах,
Та в них такої красоти
Природи дітям не знайти.
Alfred Castner King
Nature’s Child
I love to tread the solitudes,
The forests and the trackless woods,
Where nature, undisturbed by man,
Pursues her voluntary plan.
Where nature’s chemistry distills
The fountains and the laughing rills,
I love to quaff her sparkling wine,
And breathe the fragrance of the pine.
I love to dash the crystal dews
From floral shapes of varied hues,
And interweave the modest white
Of columbine in garlands bright.
I love to lie within the shade,
On grassy couch, by nature made,
And listen to the warbling notes
From her fair songsters’ feathered throats.
And freed from artificial wants,
I love to dwell in nature’s haunts,
And by the mountain’s crystal lake
A rustic habitation make.
I love to scale the mountain height
And watch the eagle in his flight,
Or gaze upon the azure sea
Of aerial immensity.
I love the busy marts of trade,
I love the things which men have made,
Though man has charms, none such as these,
In him the child of nature sees.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378397
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.11.2012
І
Як на горі явір листочки скидає,
«Шкода літа, Боже! – люди все зітхають.
Я ж, коли побачу як волос сивіє:
«Шкода вас стократно, часи молодії!»
Часи молодії, а де ж ви поділись?
Як імла на горах з вітром розлетілись;
Як ті дикі гуси, що світом літають,
Коли у долині їм в табун стріляють.
Літа молодії – цвіте мій мінливий!
Знаю що побачить вас більш неможливо;
Йшов би я за вами дальніми світами,
Видер би зі скелі голими руками!..
ІІ
Юність моя, юність, швидко ти скінчилась,
Як та зірка з неба в пітьму покотилась;
Наче ти у мене зовсім не бувала,
Наче ти для мене сон лиш нетривалий.
Часи молодії, як же я страждаю!..
В голові мутніє, як про вас згадаю,
В голові мутніє, серце мені стисне,
Коли над горою уночі щось блисне.
Як про вас згадаю, ах, відчуття дивні,
Наче то я чую мотиви чарівні,
Що їх пастух грає на своїй свирілі
Під зірковим небом на гірському схилі.
Як про вас згадаю – очі сльози ронять,
Здається – далеко дзвони сумно дзвонять,
Руки мимоволі в молитву складаю,
Наче то у храмі вже органи грають.
Як вслід тій хмаринці, що небом літає,
В далекій чужині мандрівник зітхає,
Як пташка до ватри, що світить у Татрах,
Дух мій до вас лине – юності хвилини!!
ІІІ
Зашуміли води, зашуміли броди
Від краю до краю, неначе ридають,
Неначе ридають, що змушені плинуть –
За молодим часом душі гірко линуть!
Часи молодії – в полі цвіт зів’ялий;
Літа молодії – сніг на лузі талий;
Юний світ коханий, як пташка в туманах
Восени зникає, коли час настане.
На тім полі влітку розів’ються квіти –
Молодому ж світу більше не ожити;
Сніг траву на лузі щороку накриє –
А мій світ печальний більш не змолодіє.
І та пташка літом полетить над світом –
Часи ж молодії зникли без надії.
Зникли без надії – бути це не може!
Верни мені юність, милий, сильний Боже!!
Peter Bella-Horal
Žiaľ za mladosťou
I
S javora na hore listy keď padajú,
„Škoda leta, Bože!“ ľudia povedajú.
A ja zas, keď vidím sivé moje vlasy:
„Škoda vás nastokráť, moje mladé časy!“
Moje mladé časy, kam ste sa podely?
Ako hmly na horách ste sa rozletely;
ako divé husy na tichej doline
svetom sa rozpŕchnu, keď strelia medzi ne.
Moje mladé letá — vy môj kvet menistý!
Kde bych vás hľadať mal, sám som si nie istý;
išel bych za vami sveta končinami,
vyhriebsť vás zo skaly holými prstami!…
II
Mladosť moja, mladosť, tak si mi zapadla,
ako keby hviezda s neba do tmy spadla;
ako by ťa nikdy nebolo bývalo,
jakby sa mi s tebou len bolo snívalo.
Moje mladé časy, a predsa ste boly!…
Keď na vás pomyslím, hlava ma zabolí,
hlava ma zabolí a srdce mi stisne,
ako keď sa v noci nad horou zablysne.
Keď na vás pomyslím, ach, tak divno mi je,
ako bych počúval sladké melodie.
čo si ich pastúšik píska na píšťale,
pod hviezdnatým nebom na vysokej skale.
Keď na nás pomyslím, slzy sa mi ronia,
zdá sa mi, že v diaľke zvony smutno zvonia;
ruky sa nevdojak k modlitbe dvíhajú,
ako keď v kostole organy zahrajú.
Ako za oblakom, čo nebom zaberá,
v ďalekej cudzine putovník pozerá;
ako vták ku vatre, čo svieti na Tatre,
duch môj ku vám letí — moje mladé svety!!
III
Zahučaly vody, zahučaly brody
od skaly do skaly, jak by zaplakaly;
jak by zaplakaly, že im plynúť nutno:
za mladými časmi duši tiež tak smutno!
Moje mladé časy: zvädlý kvet na poli;
moje mladé letá: letní sňah na holi:
mladý svet milený: ako vták v jaseni,
čo svetom uletí, keď sa čas premení.
Ešte sa to pole každú jar rozvije,
ale môj mladý svet viacej neožije;
ešte sňah na hoľu každý rok napadne,
ale môj smutný svet viacej neomladne.
I to vtáča z jara príde do chotára,
ale mladé časy nevrátia sa zasi;
nevrátia sa zasi — veď to byť nemôže!
Vráť mi mladé časy, milý, mocný Bože!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378396
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.11.2012
Жили собі дід та баба,
Дуже бідували,
Дожилися вже до того,
Що й хліба не стало.
Якось каже дід бабусі:
Може сходи в хижку,
У засіку борошенця
Назмітай у діжку.
Борошенця назмітай
Та заміси тісто,
Колобочка нам спечи,
Щоб було що їсти.
Так як дід її просив
Бабуся й зробила –
Борошенця назмітала,
Тісто замісила.
Колобка в печі спекла,
Із печі дістала,
А щоб трохи охолов –
На вікно поклала.
На віконці колобок
Лежати не хоче,
Він з віконця скіки-скок
І на землю скочив.
По дорозі покотився –
Котиться, плигає,
І на радощах що втік,
Пісеньку співає:
Ой, бабуся рано встала,
Борошенця назмітала,
В діжці тісто замісила,
Мене, колобка, зліпила,
Випекла в печі жаркій,
Тому я такий прудкий –
Що від діда я утік,
Не затримав мене дід,
І його бабуся мила
Теж мене не зупинила!
Покотився колобок,
Котиться, плигає,
І зайчика незабаром
На стежці стрічає.
Зайчик каже: Болять ніжки –
Пора вже й присісти,
Йди до мене, колобочку, –
Буду тебе їсти.
Не їж мене, мій зайчику! –
Колобок благає, –
Краще пісеньку веселу
Тобі заспіваю:
Ой, бабуся рано встала,
Борошенця назмітала,
В діжці тісто замісила,
Мене, колобка, зліпила,
Випекла в печі жаркій,
Тому я такий прудкий –
Що від діда я утік,
Не затримав мене дід,
І його бабуся мила
Теж мене не зупинила,
Буду далі я втікати –
Від дурного зайченяти.
Покотився колобочок,
Котиться, стрибає,
Аж назустріч йому з лісу
Вовчик вибігає:
Ой, до чого ж вже набридло
Тверді кості гризти,
Йди до мене, колобочку, –
Буду тебе їсти.
Не їж мене, сірий вовче –
Колобок благає, –
Краще пісеньку веселу
Тобі заспіваю:
Ой, бабуся рано встала,
Борошенця назмітала,
В діжці тісто замісила,
Мене, колобка, зліпила,
Випекла в печі жаркій,
Тому я такий прудкий –
Що від діда я утік,
Не затримав мене дід,
І його бабуся мила
Теж мене не зупинила,
Зайчик по дорозі біг –
Зупинить мене не зміг,
Так що, вовче-панібрате,
Буду й далі я втікати!
Покотився колобок,
Котиться, сміється,
Аж назустріч йому з лісу
Вже ведмідь женеться:
Ой який же я голодний –
Впору кору гризти,
Йди до мене, колобочку, –
Буду тебе їсти.
Не їж мене, клишоногий, –
Колобок благає, –
Краще пісеньку веселу
Тобі заспіваю:
Ой, бабуся рано встала,
Борошенця назмітала,
В діжці тісто замісила,
Мене, колобка, зліпила,
Випекла в печі жаркій,
Тому я такий прудкий –
Що від діда я утік,
Не затримав мене дід,
І його бабуся мила
Теж мене не зупинила,
Зайчик по дорозі біг –
Зупинить мене не зміг,
Вовчик-братик зупиняв –
І від нього я втікав,
Будеш також ти не в змозі
З’їсти мене на дорозі!
Покотився колобок,
Скаче, веселиться,
Аж назустріч йому з лісу
Вибігла лисиця –
Гострі зубки, хитрі очки,
Хвостик золотистий:
Йди до мене, колобочку, –
Буду тебе їсти.
Не їж мене, довгохвоста, –
Колобок благає, –
Краще пісеньку веселу
Тобі заспіваю:
Ой, бабуся рано встала,
Борошенця назмітала,
В діжці тісто замісила,
Мене, колобка, зліпила,
Випекла в печі жаркій,
Тому я такий прудкий –
Що від діда я утік,
Не затримав мене дід,
І його бабуся мила
Теж мене не зупинила,
Зайчик по дорозі біг –
Зупинить мене не зміг,
Вовчик-братик зупиняв –
І від нього я втікав,
Ведмідь також був не в змозі
З’їсти мене на дорозі!
Якщо й ти будеш спиняти –
Буду далі утікати!
Гарна пісня, колобочку,
Її ще раз заспівай,
А щоб краще було чути –
На язик мені сідай!
Колобок-хвалько забрався
На лисиччин язичок –
Вона – гам! його ковтнула,
Зник у роті колобок!..
Хоч кінець казки поганий,
Ти науку тут знайдеш –
Якщо будеш так хвалитись,
Як колобок – пропадеш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377845
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 15.11.2012
Осінь, осінь!
Морок, сірість,
З неба рваного тече.
Всюди темінь і понурість,
Сонце більше не пече.
Осінь, осінь!
Замовкає, затихає
Птахів свист,
І з берези облітає
Трепетний пожовклий лист.
Осінь, осінь!
Сум наводить
Непогода у дворі.
Хороводи вітер водить,
Свище гучно угорі.
Кацярына Самусенка
Восень, восень!
Восень, восень!
Змрочнасць, шэрасць.
З неба рванага цячэ.
Ўсюды цемень і панурасць,
Сонца болей не пячэ.
Восень, восень!
Замаўкае, заціхае
Птушак свіст,
І з бярозы аблятае
Трапяткі пажоўклы ліст.
Восень, восень!
Сум наводзіць
Непагода на двары.
Карагоды вецер водзіць,
Свішча гучна ўгары.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377843
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.11.2012
Мокрий дощ, холодний вітер.
Осінь, жовті вже листи.
Ех, забути все б на світі
І спалити всі мости!
Але ж осінь. Нудно. Сумно.
А на серці неспокій.
Я дивлюсь кудись бездумно,
У туман біля ріки.
Хмари в небі чередою,
Мошки низько над водою.
Думки сірою стіною
Нависають наді мною.
Знов фарбує жовта фарба
Осені усе довкіл,
І горить, неначе барва,
Виряджений листям діл.
Кацярына Самусенка
Восень
Мокры дождж, халодны вецер.
Восень, жоўтыя лісты.
Эх, забыць усё б на свеце,
За сабой спаліць масты!
Але ж восень. Нудна. Сумна.
А на сэрцы неспакой.
І гляджу кудысь бяздумна,
У туман па-над ракой.
Хмары ў небе грамадою,
Мошкі нізка над вадой.
Думкі шэраю сцяною
Навісаюць нада мной.
Зноў фарбуе жоўтай фарбай
Восень дрэвы навакол,
І гарыць бліскучай барвай
Апрануты лісцем дол.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377612
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.11.2012
Тихо-тихо сніг лягає
На поля і на лужок.
І пестливий сон я маю –
Тихий, білий, як сніжок.
Завірюха завиває,
Свище вітер за вікном.
Сум тривожний набігає,
Студить душу холодком.
Так тріщить мороз рипучий,
Що на небі місяць вкляк,
Але тепло біля печі
Слухать тріскіт поліняк.
А як сонечко засвітить,
Заіскриться все навкіл.
І гарніш немає в світі
Зимніх чарівних деньків.
Юля Гушчынская
Зімовы настрой
Ціха-ціха снег лажыцца
На палі і на лужок.
І пяшчотны сон мне сніцца –
Ціхі, белы, як сняжок.
Завіруха завывае,
Свішча вецер за акном.
Сум трывожны набягае,
Студзіць душу халадком.
Так трашчыць мароз рыпучы,
Што на небе месяц змерз,
Але цёпла каля печы
Слухаць мне паленаў трэск.
А як сонейка засвеціць,
Заіскрыцца ўсё вакол.
Прыгажэй няма на свеце
Зімніх казачных дзянькоў.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377611
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.11.2012
Поки живий – не пести тіла.
Поки живий – забудь про млість.
Поки душа не відлетіла, –
Згадай хоч: на Землі – ти гість.
Живеш багато ти, і мало,
Свою гризеш таємно кість,
Марнуєш час свій як попало, –
Чи ж знаєш: на Землі – ти гість.
Ламав, поганив, легковажив,
Не тамував у серці злість;
Чи всі свої ти вчинки зважив?
Забув, що на Землі ти – гість?
Тож озирнися но, людино –
Кругом панує чарівність,
Усе квітує без упину, –
Природа вічна, а ти – гість.
Для тебе світ давав усього,
Та відчинив не все, й не скрізь.
Подумай, де твоя дорога?
Бо на Землі – ти тільки гість.
Віктар Леаненя
Зямны госць
Пакуль жывы – не песці цела.
Пакуль жывы – забудзь пра млосць.
Пакуль душа не адляцела, –
Успомні: на Зямлі – ты госць.
Жывеш і многа ты, і мала,
Сваю грызеш таемна косць,
Марнуеш час свой, як папала, –
Ты помні: на Зямлі – ты госць.
Страляў і бэсціў, рушыў, плыжыў,
Ты, безразважны ягамосць!
Ці ўсе учынкі ты узважыў?
Забыў, што на Зямлі ты – госць?
Дык азірніся, чалавеча;
Вакол пануе прыгажосць,
Красуе ўсё, усё трапеча, –
Прырода вечная, ты – госць.
Табе сусвет даў гэтак многа,
Ды адчыніў не ўсё наскрозь.
Падумай, дзе твая дарога?
Бо на Зямлі – ўсяго ты госць.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377387
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.11.2012
Є у осені мить, коли пахне весною,
І земля молодиться у росах нічних.
Так і в серці надією стане живою
Поклик років далеких двадцятих моїх.
Бабине літо, ах, бабине літо...
Палає на кленах листва золота.
І, може, тепер час прийшов зрозуміти,
Що серце кохає міцніш крізь літа.
Чи то доля моя була снігом покрита,
Чи, може, вина у душі є моїй,
Що тільки теплом розпрощального літа
Горить-догоряє в мені погляд твій.
Хоч надії мої павутинка обвила, –
Не погасне в душі світло жовтих вогнів.
Щоб тільки ти знав, що з твоєї лиш сили
Я живу між дощів, і снігів, і вітрів.
Бабине літо, ах, бабине літо...
Горить у душі та жага золота.
І, може, тепер час прийшов зрозуміти,
Що серце кохає міцніш крізь літа.
Ніна Аксёнчык
Бабіна лета
Ёсць у восені міг, калі пахне вясною.
І зямля маладзіцца ў росах начных.
Так у сэрцы маім зноў надзеяй жывою
Адгукаецца лета дваццатага міг.
Бабіна лета, ах, бабіна лета...
Палае кляновы касцёр залаты.
І, можа, цяпер ты паверыш прыкметам,
Што сэрца кахае мацней праз гады.
Ці была мая доля снягамі задзета?
Ці я вінаватая ў тым прад табой,
Што толькі цяплом развітальнага лета
Гарыць-дагарае ва мне погляд твой.
Хоць надзеі мае абвіла павуцінка, –
Не пагасне ў душы святло жоўтых кастроў.
Каб толькі ты знаў, што тваёю крывінкай
Я жыву між дажджоў і снягоў, і вятроў.
Бабіна лета, ах, бабіна лета...
Гарыць у душы той касцёр залаты.
І, можа, цяпер ты паверыш прыкметам,
Што сэрца кахае мацней праз гады.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377386
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.11.2012
Нам по житті так тяжко жить:
Відповідати на питання,
Проходить крізь випробування,
Свою особу утвердить.
Когось забути хоч на мить,
Сказать «Бувай» при розставанні,
Дивитись в очі при вітанні,
Коли нам тяжко говорить.
Ми про красу не хочем чуть,
Бо тяжко нам спиниться десь-то:
Очима цілий світ обвести,
Природи молодість відчуть.
І ми проходим крізь людей,
Без усмішок, неначе вежі,
Крізь душі, крізь мільйони стежок,
Бо так скоріш життя пройде.
Та хто відкриє сенс життя?
Ніхто. Бо сенс життя у кожнім.
У світі білому, у Божім,
Дорога в кожного своя.
Свій власний шлях в житті відкрить,
Не стратить гідність і сумління.
Нам по житті так тяжко жить –
В миті відчуть сторіч тяжіння.
Нам по житті так тяжко жить...
Мар’яна Вясеніна
Нам па жыцьці так цяжка жыць...
Нам па жыцьці так цяжка жыць:
Шукаць адказаў на пытаньні,
Праходзіць праз выпрабаваньні,
І быць сабой. Асобай быць.
Нам цяжка некага забыць,
Сказаць "Бывай" пры раставаньні,
Глядзець у вочы пры спатканьні,
Калі нам цяжка гаварыць.
І мы ня бачым прыгажосьць,
Бо цяжка нам спыніцца дзесьці:
Вачыма цэлы сьвет абвесьці,
Адчуць прыроды маладосьць.
І мы праходзім празь людзей,
Як быццам здані, без усьмешак,
Праз душы, праз мільёны сьцежак,
Як быццам хочам жыць хутчэй.
Ды хто адкрое сэнс жыцьця?
Ніхто. Бо сэнс жыцьця ў кожным.
У сьвеце белым, у сьвеце Божым
Дарога ў кожнага свая.
Прайсьці свой шлях як мае быць,
Ня страціць гонар і сумленьне.
Нам па жыцьці так цяжка жыць -
Адчуць стагоддзі ў імгненьні.
Нам па жыцьці так цяжка жыць...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377145
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.11.2012
Сонце купається в соснах,
Скинувши з себе хмаринку.
Виткала нічка на кроснах
Тоненьку нить-павутинку.
Трави в мовчазнім спокої
Голови вниз опустили,
І мерехтить над рікою
Вересня синь з небосхилу.
Ось який виспів вже ранок –
Яблук у білій росі.
День з-за пригірка туманом
Йде у ранковій красі.
Ірына Войтка
Сонца купаецца ў соснах...
Сонца купаецца ў соснах,
Скінуўшы з плеч аблачынку.
Выткала ночка на кроснах
Тонкую ніць-павуцінку.
Травы ў маўклівым спакоі
Нізка схілілі галовы,
І задрыжаў над ракою
Неба блакіт вераснёвы.
Гэткая выспела раніца —
Яблык у белай расе.
Дзень за пагоркам туманіцца
І настае пакрысе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377144
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.11.2012
Болгарська кавер-версія на пісню "Όλα καλά κι όλα ωραία" (Ола кала кі ола ореа -
Все добре і все прекрасно) грецького композитора Ставроса Куюмдзіса.
Давно вже люди так говорять,
Що ти як темна літня хмара –
Приходиш швидко, швидко минаєш
І після себе сто бід залишаєш.
Та я не вірю в це, не можу,
На сонце в тебе погляд схожий.
Промінням ніжним мене ласкаєш,
Жагу вогненну ти в мені здіймаєш.
А також люди ще говорять,
Що ти неначе дощ зливовий,
Затопиш ніжну траву зелену,
Погубиш будь-кого, найбільш – це мене.
В слова не вірю я й не хочу,
Для мене ти швидкий струмочок!
Лице до тебе я нахиляю,
Із тебе світло п’ю, тебе кохаю.
Иван Ненков
За тебе хората говорят
Отдавна хората говорят,
че ти си тъмен летен облак.
Прииждаш бързо и отминаваш
и после сто беди след теб оставяш.
Но да повярвам не, не мога,
аз виждам слънце в твоя поглед.
С лъчи от нежност ти все ме галиш
и страсти огнени във мене палиш.
И още хората говорят,
че ти напомняш дъжд пороен.
Заливаш крехки треви зелени,
погубваш всекиго, най-много мене.
Да вярвам в думи не, не искам,
за мене ти си ручей бистър!
Пред тебе само аз коленича
отпивам светлина и те обичам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377020
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.11.2012
Ти, ріднеє слово,
Мені любе й миле,
Ти серце собою
Моє полонило.
Звучить зрозуміло,
Так щиро, так близько –
«Мамуня», «стежинка»,
«Веселка», «колиска».
Тебе де почую –
Як пісня проллється,
І пісню ще кращу
Задумає серце.
І стане так світло,
Так чисто, так ясно –
Криниця, проміньчик,
І сонечко красне...
Я хочу, жило щоб,
Щоб завжди звучало,
І добрих пісень щоб
Зіткало немало!
Ірына Войтка
Ты, роднае слова...
Ты, роднае слова,
Мне люба і міла,
Ты сэрца сабою
Маё паланіла.
Гучыць зразумела,
Так шчыра, так блізка –
“Матуля”, “сцяжынка”,
“Вясёлка”, “калыска”.
Цябе дзе пачую –
Бы песня пральецца,
І новую песню
Задумае сэрца.
І стане так светла,
Так чыста, так ясна –
Крыніца, праменьчык,
І сонейка красна...
Хачу, каб жыло ты,
Хачу,каб гучала,
І добрых каб песень
Саткала нямала!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2012
Дозвольте з Вами слухать тишину,
дозвольте разом бути в світлім сумі, –
бо за обох є Ваша думка в думі...
В буденності, у метушні і в тлумі
для мрій я зірку з неба не згорну –
дозвольте з Вами слухать тишину.
Дозвольте з Вами линуть в вишину,
дозвольте снить і мріять висотою,
і сподіванням, і казковою порою,
вишневою на сході вишиною.
Слів трепетних вагання не мину, –
Дозвольте з Вами линуть в вишину.
Дозвольте з Вами ринуть в глибину,
Заглибитись до дна, врости у самість.
Бо усмішка без мук – даремна радість!..
Щасливим смутком Вас я обгорну,
дозвольте з Вами ринуть в глибину.
Дозвольте з Вами мати супокІ́й.
Серед сміття, скіпок, трісок ми зразу ж
собі признаємось, що неминуче разом
ми незалежні вдвох, хоч Ваша я, Ви – мій.
Дозвольте з Вами мати супокі́й.
Дозвольте з Вами слухать тишину...
Валерыя (Валярына) Кустава
Дазвольце з Вамі слухаць цішыню...
Дазвольце з Вамі слухаць цішыню,
дазвольце разам быць у сьветлым суме, —
бо за абодвух Ваша думка ў думе...
Ў будзённасьці, у мітусьні і ў тлуме
я мроям цёплых зьнічак не зманю —
дазвольце з Вамі слухаць цішыню.
Дазвольце з Вамі дыхаць вышынёй,
дазвольце ёю сьніць і трызьніць ёю,
крыштальным сподзевам і казачнай парою,
вішнёвай узыходнай вышынёю.
Слоў трапяткіх няўпэўненасьць са мной, —
дазвольце з Вамі дыхаць вышынёй.
Дазвольце з Вамі кратаць глыбіню,
кранаць яе — урастаць, глыбець у самасьць.
Усьмешка без пакут — пустая радасьць!..
Журбой шчасьлівай Вас я атулю,
дазвольце з Вамі кратаць глыбіню.
Дазвольце з Вамі вынайсьці спакой.
Сярод аскепкаў, трэсак, сьмецьця сказаў
сабе прызнацца: немінуча разам
мы незалежныя, хоць Ваша я, Вы — мой.
Дазвольце з Вамі вынайсьці спакой.
Дазвольце з Вамі слухаць цішыню...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376738
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.11.2012
Я пішла би на край світу,
Як той з поля буйний вітер –
Вітер що жене хмарини,
Як пух білий лебединий,
В темну, хмуру даль...
Тільки тебе жаль,
Земле мила,
Де так тихо сплять могили,
Де в степах кістки біліють,
Де в печалі квіти мліють –
Тільки тебе жаль!
Я пішла б у світ великий,
Так як плинуть швидкі ріки,
Так як плинуть швидкі води
До Дунаю, до свободи,
У шумливу даль...
Тільки тебе жаль,
Рідна хато,
Де росте липа крислата,
Де садок стоїть у росах,
Де блищать яскраво коси –
Тільки тебе жаль!
Я пішла б в краї чужинні,
За те море, за те синє,
Я пішла б на смерть охоче,
В тінь безмісячної ночі,
В незворотну даль...
Тільки тебе жаль,
Мій соколе,
Що над наше линеш поле,
Понад поле, понад ниву,
Линеш, губиш пір’я сиве –
Тільки тебе жаль!
Maria Konopnicka
Poszłabym ja na kraj świata
Poszłabym ja na kraj świata,
Jak ten wiatr, co w polu lata,
Jak ten wiatr, co chmury pędzi,
Białe chmury, puch łabędzi,
W ciemną, mroczną dal...
Tylko mi cię żal,
Ty ziemio,
Gdzie kurhany ciche drzemią,
Gdzie się w stepach bielą kości,
Gdzie kwiat mdleje od żałości,
Tylko mi cię żal!
Poszłabym ja w świat daleki.
Jako idą bystre rzeki,
Jako idą bystre wody,
Do Dunaju, do swobody,
Do szumiących fal...
Tylko mi cię żal,
Ty chato,
Pod tą lipą rosochatą,
Pod tym sadem, pełnym rosy,
Pod błyskami jasnej kosy —
Tylko mi cię żal!
Poszłabym ja w ukrainę,
Za to morze, za to sine,
Poszłabym ja na stracenie
W bezmiesięcznej nocy cienie,
W niepowrotną dal...
Tylko mi cię żal,
Sokole,
Co nad nasze latasz pole,
Ponad pole, ponad niwę,
Latasz, gubisz piórka siwe —
Tylko mi cię żal!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376737
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.11.2012
Раз ранком зимовим у лісі-діброві
Дідусь хмиз для печі збирав,
А поруч з ним живо, зраділо, грайливо,
Маленький собачка скакав.
Ось в’язка готова – назбирані дрова,
Дідусь їх на спину звалив
І біля ялиці, де зняв рукавиці,
Одну рукавицю згубив.
А сіренька мишка шукала там шишку,
Аж глядь – рукавичка лежить!
Тихенько підкралась, до неї забралась
І каже: «Я буду тут жить!»
Аж тут жабка скаче,від холоду плаче:
«А хто в рукавичці там є?»
«Я мишка-норушка, нічна шкряботушка,
А ти хто? Ім’я як твоє?»
«Я жабка-скакушка, в болоті квакушка,
Мене в рукавичку пусти!
І буде нас двоє – як друзі обоє,
Не буде нам в ній тісноти!»
Біжить лісом зайчик, вухань-побігайчик:
«А хто в рукавичці там є?»
«Я мишка-норушка, я жабка-скакушка,
А ти хто? Ім’я як твоє?»
«Маленький я зайчик, вухань-побігайчик
Мене в рукавичку пустіть!
Я вушка пригладжу, в куточку приляжу –
Не будемо ми в тісноті!
Погодились двоє і стало їх троє
В малій рукавичці вже жить,
Коли це лисичка, хвостата сестричка,
Із лісу по стежці біжить.
Підбігла і стала, і ніжно спитала:
«А хто в рукавичці там є?»
«Я мишка-норушка, я жабка –скакушка,
І зайчик маленький тут є.
Такий собі зайчик, вухань-побігайчик,
Він має тут місце своє.
Гуртом проживаєм – тебе ми питаєм:
«А ти хто? Ім’я як твоє?»
«Руда я лисичка, лисичка-сестричка,
Мене в рукавичку пустіть!
В клубочок згорнуся, хвостом обгорнуся –
Не будемо ми в тісноті!»
Тепер їх чимало – всі четверо стали
Гуртом у теплі проживать,
Аж раптом вовчисько, цей сірий хлопчисько,
Прийшов тут поживу шукать.
Він вмить зупинився, кругом обдивився:
«А хто в рукавичці там є?»
«Я мишка-норушка, я жабка-скакушка,
Лисичка і зайчик тут є.
Ми друзі маленькі і місце тепленьке
У цій рукавичці нам є.
Всі тут проживаєм – тебе ми питаєм:
«А ти хто? Ім’я як твоє?»
«Та вовчик я братик, сірома кудлатий,
Мене в рукавичку пустіть!
Погрітись бажаю, приляжу десь скраю –
Не будемо ми в тісноті!»
Вовчисько вселився – так п’ятий з’явився
І стали гуртом вони жить,
Аж тут кабанище - носище, іклища,
На стежку із лісу біжить.
І де він узявся? «Хро-хро, – обізвався, –
А хто в рукавичці там є?»
«Я мишка-норушка, я жабка-скакушка,
Ми маєм тут місце своє.
І біленький зайчик, вухань-побігайчик,
Собі тут куточок припас.
Також вовчик-братик, сірома кудлатий,
Й лисичка-сестричка у нас.
І мусиш ти знати, що нас тут багато
У цій рукавичці вже є.
Всі тут проживаєм – тебе ми питаєм:
А ти хто? Ім’я як твоє?»
«Я дикий кабанчик, кабанчик-ікланчик,
Мене в рукавичку пустіть!
У лісі негода – погрітись нагода,
Не будемо ми в тісноті!»
Ой, лихо ж нам буде! Хто звідки прибуде –
Усяк в рукавичку спішить!
Та що тут робити – прийдеться пустити,
Що ж, будемо шестеро жить.
Заліз кабанище - носище, іклища,
Уже й рукавичка тріщить;
Не можна й сказати яка тісна хата –
Аж з лісу вилазить ведмідь.
На стежку звертає, реве та й питає:
«А хто в рукавичці там є?»
«Я мишка-норушка, я жабка-скакушка,
Ми маєм тут місце своє.
І біленький зайчик, вухань-побігайчик,
Собі тут куточок припас.
Також вовчик-братик, сірома кудлатий,
Й лисичка-сестричка у нас.
А ще кабанище - носище, іклища,
Також в рукавичці цій є.
Всі тут проживаєм – тебе ми питаєм:
«А ти хто? Ім’я як твоє?»
Ведмедик я, Мишка, топтун-клишоніжка,
Мене в рукавичку пустіть!
Шукаю давненько я місце тепленьке,
Не будемо ми в тісноті!
Ой, що тут робити? Як будемо жити
Сім душ в рукавичці малій?
«Я скраю вмощуся – десь тут притулюся
І буде куточок це мій.»
Ведмідь розігнався – насилу запхався
В малу рукавичку й сидить.
Всім грітись охота, така вже тіснота –
По швах рукавичка тріщить.
Дідусь оглянувся, до себе звернувся:
«А де ж рукавичку я дів?
Потрібно вертати її пошукати,
Мабуть десь у лісі згубив!»
Собачка маленький, проворний, спритненький,
Вже ту рукавичку знайшов.
Загавкав завзято – злякались звірята,
Аж тут і дідусь підійшов.
Та вже стало тихо – всі звірі від лиха
Розбіглися хто куди міг.
Дід біля ялиці підняв рукавицю,
Що впала в пухкий білий сніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376595
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 09.11.2012
Одного серця! так мало, так мало,
Одного серця треба мені в світі,
Щоб біля мого коханням дрижало –
Серед найтихіших був би тої миті.
Одних уст треба, звідки б вічність цілу
Пив напій щастя устами моїми,
І очей двоє, куди б глянув сміло –
Там себе бачив святим між святими!
Одного серця, двоє ручок білих,
Щоб мої очі ніжно затулили,
Щоб мені снився ангел мій крилатий,
Котрий в обіймах несе мене в небо.
Одного серця! Як же мало треба...
Однак я бачу – хочу забагато!
Adam Asnyk
Jednego serca! tak mało, tak mało
Jednego serca! tak mało, tak mało,
Jednego serca trzeba mi na ziemi,
Co by przy moim miłością zadrżało,
A byłbym cichym pomiędzy cichemi.
Jednych ust trzeba, skąd bym wieczność całą
Pił napój szczęścia ustami moimi,
I oczu dwoje, gdzie bym patrzał śmiało,
Widząc się świętym pomiędzy świętymi!
Jednego serca i rąk białych dwoje,
Co by mi oczy zasłoniły moje,
Bym zasnął słodko, marząc o aniele,
Który mnie niesie w objęciach do nieba.
Jednego serca! Tak mało mi trzeba...
A jednak widzę, że żądam zbyt wiele!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376513
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.11.2012
Де є такий ще небозвід,
Бездонна простору блакить,
Як твого неба синя глибина?
І Нарікала тут стоїть
Живою раною століть –
Твоїх років минулих сивина.
Тбілісо, троянд і сонця стороно!
Без тебе так гірко жить мені,
Де ще є на світі інше Варазі
Й Мтацмінда у вічній сивині?
Йдеш по алеї вздовж Кури –
Зеленим почетом весни
Платани зустрічають мов сини.
І трудно тут не заспівать,
Листки тут пісню шелестять
І небо вторить пісні з вишини.
Грузинські пісні:
პეტრე გრუზინსკი
თბილისო
ნეტავ სად არის კიდევ ცა,
უძირო, ლურჯი, ხალასი,
სწორედ ისეთი, როგორც შენია,
ნაიარევი წარსული,
ნანგრევი ნარიყალასი,
ჭაღარასავით შემოგრევია
თბილისო, მზის და ვარდების მხარეო
უშენოდ სიცოცხლეც არ მინდა
სად არის სხვაგან ახალი ვარაზი
სად არის ჭაღარა მთაწმინდა
ჩაივლი მტკვართან ხეივანს
და გაზაფხულის ჭადრები,
გეგებებიან, როგორც მაყრები.
აქ არ იმღერო ძნელია,
აქ ხომ ფოთლებიც მღერიან
და ცას ფირუზზე ლურჯი ფერი აქვს.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376354
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.11.2012
Як же не співать? –
Неба глибина,
Ірисів колір.
Я завжди в піснях –
Чи у щасті я,
Чи коли в горі.
Як же не співать? –
Запахи троянд
І маків колір.
У моїх піснях
Бачу світлий шлях
Моєї долі.
Пташко, пташко,
Горлице-перлино, ти.
Пташко, пташко,
Горлице-перлино, ти.
Для усіх людей,
Сонцю й небесам
Пісню співаю.
У піснях мого
Дитинства тепло
Я відчуваю.
Співаю пісні,
Знаю – вдалині
Старість чекає.
І тоді в мені,
В серці десь на дні,
Смуток лягає.
Всі мої пісні
Линути навчив
Той спів пташиний.
Я живу в піснях,
З ними до кінця
Буду єдиний.
На заході днів
Піде в небо спів,
Як лебединий.
З піснею піти,
Більше де знайти
Щастя людини.
Грузинські пісні:
პეტრე გრუზინსკი
ჩიტო, გვრიტო
მე რა მამღერებს
უძირო ზეცა,
ზამბახის ფერი,
თუ მილხინს ვმღერი,
თუ ვსევდიანობ,
მაინცა ვმღერი.
მე რა მამღერებს,
ვარდების სუნთქვა,
ყაყაჩოს ფერი,
ალბათ სიმღერა
თუ დამანათლეს,
ჰოდა მეც ვმღერი.
ჩიტო, გვრიტო,
ჩიტო-მარგალიტო, და.
ჩიტო, გვრიტო,
ჩიტო-მარგალიტო, და.
ჩემი სიმღერა‚
ამ მზემ ამ ხალხმა
ამ ზეცამ შობა,
როცა ვმღერივარ‚
შორიდან მათბობს
ჩემი ბავშვობა.
როცა ვმღერივარ‚
მე ჩემს მომავალს
სიბერის ვზედავ‚
დაუკითხავად
სულში შემოდის
ფარული სევდა.
ჩემი სიმღერა
მთებმა მასწავლეს,
ჩიტების სტვენა,
ასე მგონია
ამ სიმღერებით
ავიდგი ენა,
როგორც ამბობენ
სიცოცხლის ბოლოს
თუ მღერის გედი,
სიმღერით მოვკვდე,
რაღა ვინატრო
ამაზე მეტი.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376349
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.11.2012
Коли дитям ще був,
Що входило у світ,
Коли життя ще цвіт
Бутон не розгорнув,
То на лоно мати брала,
Пестила і цілувала,
Коли дитям ще був.
Мій спогад по цей день –
Щоб згоїть плач і гнів,
Тягнула сумний спів;
Звучанням тих пісень
Усміх здобував я знову,
Тої пісні кожне слово –
Мій спогад по цей день:
«Не плач, дитино, ні!
Відкрий лице своє,
Допоки мати є –
Щасливі твої дні;
Обіпрись на моїм лоні,
Біль візьму в свої долоні –
Не плач, дитино, ні!
Не будь же у сльозах!
Ще поки ангел твій
В гирлянді квітковій
Гойдає тебе в снах,
На мрій світлих павутину
Колір райдуги накине –
Не будь же у сльозах!
Блаженством все пахтить;
Для тебе спів птахів,
Безхмарний небосхил,
Сльоза без гіркоти;
Життя усміхом вітає,
Тобі квіти розквітають,
Блаженством все пахтить!
Ти душу звеселяй
Світанком райських фарб
І прагнень чистих скарб
У грудях поселяй!
Щоб розраду мав з собою
Коли забракне спокою –
Ти душу звеселяй.
Бо прийдуть інші дні –
Спіткаєш, сину мій,
В них тільки жар палкий,
А не спочин в тіні;
Зрадництво відкриє очі,
Недовіра душу збочить,
Бо прийдуть інші дні.
Заплатиш кров свою
За мрій сердечних труд,
Тебе затопчуть в бруд,
Вразять слабінь твою;
За шляхетний порив шалу
І любов до ідеалу
Заплатиш кров свою.
Будеш свій біль нести
Самотній серцем в світ!
Невдач і зради цвіт
Буде вінцем рости,
Терном обмотає скроні,
Назавжди зімкне долоні –
Будеш свій біль нести.
На твій життєвий вир,
Життя жорстоку ніч,
Тримай духовну міч,
Ясний дитини зір.
Нехай спогад колихання
Мамине несе кохання
На твій життєвий вир!
Мимо гірких страждань
З добром іди завжди!
З любов’ю всіх суди,
На смерть в надії глянь.
Не втрачай дитинства віри,
Щедрість проявляй без міри –
Мимо гірких страждань.
Не мов, дитя моє,
Що марний життя труд,
Що все неправда й бруд,
А зле лиш правда є;
Що потрібно сумніватись,
Зневажати й насміхатись,
Не мов, дитя моє!
Ти неньку пригадай,
Її любові тінь,
Із серця сумнів кинь,
Душу в сльозі скупай,
Вір в красу духу магічну
І в любов, котра є вічна –
Ти неньку пригадай».
Adam Asnyk
Gdym jeszcze dzieckiem był
Gdym jeszcze dzieckiem był
Budzącym się na świat,
Gdy wątły życia kwiat
Jeszcze się w pączku krył,
Na łono matka mnie brała,
Pieściła i całowała,
Gdym jeszcze dzieckiem był.
Pamiętam po dziś dzień,
Jak kojąc płacz i gniew,
Nuciła tęskny śpiew,
Co falą słodkich brzmień
Dobywał uśmiech na nowo;
I każde piosenki słowo
Pamiętam po dziś dzień.
"Dziecino, nie płacz! nie!
Rozjaśnij twoję twarz,
Dopóki matkę masz,
Nie może ci być źle;
Na moim oprzyj się łonie,
Ja cię przed bólem zasłonię -
Dziecino, nie płacz, nie!
Chowaj na później łzy!
Dziś jeszcze anioł stróż
Girlandą białych róż
Okala twoje sny,
Na tkance marzeń pajęczej
Maluje kolory tęczy -
Chowaj na później łzy!
Rozkoszą wszystko tchnie,
Śpiewa ci ptaków chór,
W twym niebie nie ma chmur
Ani goryczy w łzie;
Życie uśmiechem cię wita
I każdy kwiat ci rozkwita,
Rozkoszą wszystko tchnie!
Więc duszę swoję pieść
Jutrzenką rajskich farb
I czystych uczuć skarb
W niewinnej piersi mieść!
Byś mógł zaczerpnąć w tym zdroju,
Gdy ci przybraknie spokoju -
Więc duszę swoje pieść!
Bo przyjdzie inny dzień,
W którym, o synu mój,
Napotkasz tylko znój
Zamiast rozkoszy tchnień;
Zdrada ci oczy otworzy,
Nieufność ducha zuboży,
Bo przyjdzie inny dzień.
Przyjdzie ci płacić krwią
Serdecznych marzeń dług,
Zdepcze cię w prochu wróg,
Znieważy boleść twą;
Szlachetny poryw zapału
I miłość dla ideału
Przyjdzie ci płacić krwią.
I ból swój będziesz niósł
Samotny sercem w świat!
Zawodów, złudzeń, zdrad
Będzie ci wieniec rósł,
Cierniami otoczy skronie,
Skrępuje na zawsze dłonie -
I będziesz ból swój niósł.
Na taki życia zmrok,
Rozbicia straszną noc,
Zachowaj ducha moc
I jasny dziecka wzrok.
Niech ci wspomnienie kołyski
Przyniesie matki uściski
Na taki życia zmrok!
Pomimo gorzkich prób
Zawsze, ach! dobrym bądź!
Z miłością drugich sądź
I patrz z nadzieją w grób.
Nie zatrać dziecinnej wiary,
Nie żałuj swojej ofiary -
Pomimo gorzkich prób.
O nie mów, dziecię me,
Że marny życia trud,
Że wszystko fałsz i brud,
A prawdą tylko złe;
Że trzeba wątpić i szydzić,
Pogardzać i nienawidzić,
O nie mów, dziecię me!
Na matkę wspomnij swą,
Na miłość, co bez plam,
Zwątpieniu zadaj kłam
I obmyj duszę łzą,
Wierz w piękność ducha słoneczną
I w miłość, która jest wieczną -
Na matkę wspomnij swą".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374013
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.10.2012
Даремні скарги – марний труд,
Безсильні нарікання!
Прожитого не повернуть
Назад до існування.
Світ не поступиться, йдучи
Крізь забуття і горе,
Вогонь не зможе ні мечі
Тримать думки в покорі.
Треба в живих шукати зміст,
В життя нове сягати,
А не зів’ялий лавра лист
На голову вдягати.
Вам не вернуть життєвих хвиль!
Плач їх спинить не в змозі,
Безсильний гнів і марний біль! –
Світ на своїй дорозі.
Daremne żale
Daremne żale - próżny trud,
Bezsilne złorzeczenia!
Przeżytych kształtów żaden cud
Nie wróci do istnienia.
Świat wam nie odda, idąc wstecz,
Znikomych mar szeregu -
Nie zdoła ogień ani miecz
Powstrzymać myśli w biegu.
Trzeba z żywymi naprzód iść,
Po życie sięgać nowe...
A nie w uwiędłych laurów liść
Z uporem stroić głowę.
Wy nie cofniecie życia fal!
Nic skargi nie pomogą -
Bezsilne gniewy, próżny żal!
Świat pójdzie swoją drogą.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374012
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.10.2012
А бодай та річка та й позаростала –
Мене молодого в край чужий забрала,
А бодай та річка риби не родила –
Мене молодого з домом розлучила,
А бодай тій річці до дна висихати –
Так мене занесла, що не знайде й мати.
«Не слід було, хлопче – юначе коханий,
Так легко пускатись по воді весняній.
Не слід було з дому тобі утікати –
Не мусив би зараз з туги помирати.
Річка буде річка – й далі буде плинуть,
Воду не повернеш – мусиш марно гинуть!
Твоєї могили сльози не омиють –
Над нею ночами лиш бурі завиють!»
Adam Asnyk
Bodaj owa rzeczka szuwarem zarosła
Bodaj owa rzeczka szuwarem zarosła,
Która mnie młodego w obcy kraj zaniosła,
Bodaj owa rzeczka rybek nie rodziła,
Która mnie młodego z domem rozłączyła,
Bodaj owa rzeczka wyschła do ostatka,
Że mnie tam zaniosła, gdzie nie znajdzie matka.
"Nie trzeba ci było, o mój chłopcze młody,
Puszczać się tak łatwo na wezbrane wody.
Nie trzeba ci było z domu się wydzierać,
Nie musiałbyś teraz z tęsknoty umierać.
Rzeczka będzie rzeczką i wciąż będzie płynąć -
Wstecz nie wróci woda, musisz marnie ginąć!
A twojej mogiły nie obleją łzami,
Tylko nad nią burze będą wyć nocami!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373903
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.10.2012
Люблю тебе! Ах ці два слова
У серці дивно так звучать.
Весна вернутись мала б знову
Й збудити квіти, що там сплять?
Кохання чудом мав би снити,
Як Лазар з гробу свого встать?
Мій давній образ оживити,
Нове життя з твоїх рук брать?
Люблю тебе? Чи ж бути може?
Чи ж не зведе ілюзій міч?
Ах ні! Я бачу зірку гожу
І бачу як зникає ніч!
В мені нове все – без зневіри,
Розтав вагання в серці лід,
І знов кохаю, прагну, вірю –
В любові вірю вічний хід!
Люблю тебе! І світ змінився,
Розквітнув щастям від тих слів,
Як в перші дні, коли творився,
Свій шлюбний одяг знов надів!
Душа вже крила знов виймає,
Земний її не вразить біль –
Вже елісейськім лине гаєм
І тоне серед світла хвиль!
Adam Asnyk
Ja Ciebie kocham
Ja ciebie kocham! Ach te słowa
Tak dziwnie w moim sercu brzmią.
Miałażby wrócić wiosna nowa?
I zbudzić kwiaty co w nim śpią?
Miałbym w miłości cud uwierzyć,
Jak Łazarz z grobu mego wstać?
Młodzieńczy, dawny kształt odświeżyć,
Z rąk twoich nowe życie brać?
Ja ciebie kocham? Czyż być może?
Czyż mnie nie zwodzi złudzeń moc?
Ach nie! bo jasną widzę zorzę
I pierzchającą widzę noc!
I wszystko we mnie inne, świeże,
Zwątpienia w sercu stopniał lód,
I znowu pragnę - kocham - wierzę -
Wierzę w miłości wieczny cud!
Ja ciebie kocham! Świat się zmienia,
Zakwita szczęściem od tych słów,
I tak jak w pierwszych dniach stworzenia
Przybiera ślubną szatę znów!
A dusza skrzydła znów dostaje,
Już jej nie ściga ziemski żal -
I w elizejskie leci gaje -
I tonie pośród światła fal!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373842
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.10.2012
В нас нічого не бувало!
Жодних звірень, зізнань жадних,
Нас ніщо більш не єднало
Крім весняних марень зрадних;
Крім тих пахів, барв блискучих,
Що у просторі летіли,
Крім лісів отих співучих,
Трав, що в лузі зеленіли;
Крім каскадів і потоків,
Що зволожують долини,
Крім веселок, хмар високих,
Крім природи чарів плину;
Крім вод світлої криниці,
З котрих серце захват брало,
Крім примул і повитиці
В нас нічого не бувало!
Adam Asnyk
Między nami nic nie było
Między nami nic nie było!
Żadnych zwierzeń, wyznań żadnych,
Nic nas z sobą nie łączyło
Prócz wiosennych marzeń zdradnych;
Prócz tych woni, barw i blasków
Unoszących się w przestrzeni,
Prócz szumiących śpiewem lasków
I tej świeżej łąk zieleni;
Prócz tych kaskad i potoków
Zraszających każdy parów,
Prócz girlandy tęcz, obłoków,
Prócz natury słodkich czarów;
Prócz tych wspólnych, jasnych zdrojów,
Z których serce zachwyt piło,
Prócz pierwiosnków i powojów
Między nami nic nie było!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2012
Гукав темноту я, щоб встала, –
Мене в ніч забрала з собою;
Гукав пустоту, що мовчала,
Щоб лоно закрила за мною.
Я ангела кликав страшного –
Мій слід на землі нехай змиє,
Зітре мої дні до одного,
Нехай забуттям їх покриє!
Та милість я кликав даремно,
Як інші до мене, в печалі...
Лиш з темряви голос недремний
Почув я: «Йди далі, йди далі!».
Adam Asnyk
Idź dalej
Wzywałem ciemności: niech wstanie!
I niech mnie pogrąży w noc ciemną -
Wzywałem milczące otchłanie,
By łona zawarły nade mną. -
Wzywałem strasznego anioła:
Niech ślad mój zagładzi na ziemi,
Niech wszystkie dnie moje odwoła,
Niepamięć rozpostrze nad niemi!
Lecz próżno wzywałem litości,
Jak inni przede mną wzywali...
Głos tylko mnie doszedł z ciemności,
Co wołał: "Idź dalej, idź dalej!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373597
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.10.2012
Ніч така ясна!
Зорями сяє,
Води прозорі
Світлом вбирає.
Ніч така ясна,
Ясна і тиха!
Хвиля заледве
Шемрає стиха.
Човен, як птиця,
Водами легко
З нами злітає
І мчить далеко.
Серденька ж наші
Захвату повні,
Вийшли сльозами
В синьому лоні.
В повені світла
В небо зринають,
Мліють в коханні,
Щастям сіяють.
Тож пливи, човне,
Хоч би й навіки
Крізь води сонні
В простір великий...
В просторі тому
Згинем по хвилі
В ясних півтінях
Срібної хвилі.
А розчинившись
В просині ясній,
Чути серця лиш
Будемо власні.
Adam Asnyk
Barkarola
Noc taka jasna!
Gwiazdami płonie,
Światłem okala
Przejrzyste tonie.
Noc taka jasna,
Jasna i cicha!
Zaledwie fala
Szemrze i wzdycha.
Łódka, jak ptaszę,
Po wodzie z lekka
Wzlatuje z nami,
I w dal ucieka.
A serca nasze
Pełne zachwytów,
Wybiegły łzami
W morze błękitów.
W świateł powodzi
W niebo się wznoszą,
Miłością drżące,
Senną rozkoszą.
Płyń więc, o łodzie,
Choćby na wieki,
Przez wody śpiące
W obszar daleki...
A gdzieś w przestrzeni
Zginiem w oddali,
W półcieniach jasnych
Na srebrnej fali.
A roztopieni
W cichym błękicie,
Tylko serc własnych
Usłyszym bicie.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373393
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.10.2012
Як птахи, що у вирій відлітають,
Та без упину в синій простір линуть,
І видимі пороги виднокраю
Раз перетнувши – десь без сліду гинуть...
Так покоління в мороку глибини
Пливуть без спину вічними ключами,
Не знаючи, де вийшли.. де спочинуть...
Чи над якими зносяться краями.
У хмарах, в бурі, чи в яснім промінні,
Підлеглі впливові інстинктів тайних,
Летять, вивчаючи шлях далечіні,
Що їм передні зграї прокладають,
І ту мінливу світла гру і тіні,
Яку в своїй мандрівці зустрічають.
Adam Asnyk
Jak ptaki, kiedy odlatywać poczną,
Bez przerwy ciągną w dal przestrzeni siną,
I horyzontu granicę widoczną
Raz przekroczywszy - gdzieś bez śladu giną...
Tak pokolenia w nieskończoność mroczną
Nieprzerwanymi łańcuchami płyną,
Nie wiedząc nawet, skąd wyszły... gdzie spoczną..
Ani nad jaką wznoszą się krainą.
W chmurach i burzy lub w blasku promieni,
Podległe skrytych instynktów wskazówce,
Lecą, badając wąski szlak przestrzeni,
Który im znaczą poprzedników hufce -
I tę przelotną grę świateł i cieni,
Jaką w swej krótkiej zobaczą wędrówce.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373345
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.10.2012
Знову в’януть усі трави,
Тільки срібні айстри квітнуть,
Дивлячись в небес холодну
Глиб блакитну.
Як же смутна тепер осінь,
Ах, смутніша ніж в роки ті,
Хоч так само жовкне листя,
В’януть квіти.
І ніч місячна так само
Сіє ясність, смуток, тишу,
І гілки так само вітер
Знов колише.
Та тепер в моєму серці
Того збудження не стало,
Що, як в чарах, смутну осінь
Оживляло.
В своїх гімнах ніч осіння
Звук блаженства колись мала,
Бо ангельська, чиста постать
Тут стояла.
Ще й тепер я пам’ятаю
Лице наче з алебастру,
Коси кучерями, в косах –
Срібні айстри.
Бачу ще той ніжний погляд,
Ті пестливі темні очі,
Бачу в місячнім я все те
Світлі ночі.
Adam Asnyk
Astry
Znowu więdną wszystkie zioła,
Tylko srebrne astry kwitną,
Zapatrzone w chłodną niebios
Toń błękitną.
Jakże smutna teraz jesień,
Ach, smutniejsza niż przed laty,
Choć tak samo żółkną liście.
Więdną kwiaty,
I tak samo noc miesięczna
Sieje jasność, smutek, ciszę
I tak samo drzew wierzchołki
Wiatr kołysze.
Ale teraz braknie sercu
Tych upojeń i uniesień,
Co swym czarem ożywiały
Smutną jesień.
Dawniej miała noc jesienna
Dźwięk rozkoszy w swoim hymnie,
Bo anielska, czysta postać
Stała przy mnie.
Przypominam jeszcze teraz
Bladej twarzy alabastry,
Kruzce włosy, a we włosach
Srebrne astry.
Widzę jeszcze ciemne oczy
I pieszczotę w ich spojrzeniu
Widzę wszystko w księżycowym
Oświetleniu.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373170
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.10.2012