Пам’яті Олександра Васильовича Медведчука,
старшого солдата гранатометного відділення
2-ї роти спеціального призначення військової
частини А-4025, присвячую
Тут вітер холодний лиш стяг розвіває,
Могила, ще свіжа, в зажурі стоїть.
І мати зчорніла за сином ридає.
Для неї життя зупинилося вмить.
До рук узяв зброю за щастя й свободу,
Щоб діти в майбутньому краще жили,
Від ворога землю звільнить для народу.
Тож будні солдата важкими були.
Між хлопцями так на війні повелося:
Своїм побратимам ти завжди - як брат,
Жахіття і біль їм пройти довелося,
І ворога гнали – ні кроку назад.
В запеклих боях час летів дуже швидко,
Війна для солдата лиш горе несла.
Життєва струна натягнулась, мов нитка,
І доля в цей час невблаганна була.
Поранення... Далі - військові шпиталі,
Контузія також давалась взнаки,
А ще операція, муки... Подалі
Він вперто відгонив тривожні думки.
Як міг, за життя своє мужньо боровся,
В життєвім двобої не бачив вини.
І серце бійця молодого здалося -
Смерть сина забрала назавжди з війни.
Зима затужила і вітер ридає,
Та стяг Жовто-блакитний тріпоче вгорі,
А тут, у могилі, боєць спочиває,
Лиш в снах він до мами прийде уночі.
Герою - вічна пам'ять. 
Вічна пам'ять герою
