В кайданах земного тяжіння,
За ґратами земного життя,
Укриті невігластва тінню
Ми бігли до рук небуття.
Униз по низхідній спіралі,
Угору до вершини глупства,
Забувши про норми моралі,
Геть від розуміння єства.
Вогонь філософії гніву
Вщент спалював у людях людей,
Ми стрибали разом у прірву,
Кленучи за це не себе.
І в Бога кидали камінням,
Дарів цурались Його та див,
Піддавшись цьому божевіллю,
Руйнували Його сади.
Втрачали надії і мрії,
Зневірившись у сили свої,
Та все ж закликали до дії
Товарищів і ворогів.
І я вірю в те, що ми зможем,
Що зможем сили в собі знайти
Щоб вийти за межі земного,
Зламавши кайдани оті.
