Вона стояла - чекала потяг
Тримала руки в своїх кишенях.
Вона хотіла злетіти в небо,-
не вистачало в кишенях грошей.
Їй не цікаво, що далі буде
І не чекала, що потім стане.
Лиш одного вона так хотіла
в обіймах моря зустріти сонце.
В порожню залу вагонних буднів
Зайшла вона, як самотня птиця.
Можливо, хтось був, та не звертала
на "бруд" той, що так навколо вився.
Ще хвиля і вона дістане
Блаженну радість свого "польоту".
Мабуть, це буде скінченнна хвиля
її незримого бажання.
Вона повільно із себе скине
Тягар душевного-зітхання.
І хвиля моря, і біла піна,
усмішка сонця, тепло каміння
її минулі кроваві-рани,
заповнять серце - життя ПРЕКРАСНЕ.
І не важливо вже стане Болі
вона потухне як свічка з вітром.
І стане мило на серці згодом
вона потоне в обіймах моря.
