Він йде крізь час із полум'ям в очах,
Несе у серці бурі і світанки.
Його перо - мов блискавка в степах,
Що рве пітьму на золоті серпанки.
Він чує пульс землі в глухих ночах,
І шепіт трав, і тишу над водою.
Йому відкриті радощі в зірках
І біль людський пронизаний бідою.
Він сам, як міст між небом і людьми,
Між вічним словом і земним хрещенням.
Його рядки, немов дзвінкі громи,
Що душі кличуть світлим одкровенням.
І є натхнення, як в польоті птах,
Живе поет у створених словах.
Він чує пульс землі в глухих ночах,
І шепіт трав, і тишу над водою.
Йому відкриті радощі в зірках
І біль людський пронизаний бідою. Кожне слово Вашого вірша, Світлано, це жива істина. Так глибоко й правдиво!