Здається, з тобою ми трішечки хворі,
В Кохання шалене бо віримо двоє.
Та ти все фліртуєш з вітрами й дощами,
А я наодинці сумую без тями.
І ти, знов щороку - молодша неначе,
А я, що не день - то мудріша і старша.
І золотом вкриті твої довгі коси,
Руда й непокірна, суперниця Осінь.
Та хочу сьогодні зробити зізнання:
Уявлення різне у нас про кохання.
Твоє - легковажне, смішне, говірливе,
Домашнє і тихе моє, соромливе.
Ти з вітром в обіймах кружляєш по парку,
А я теплу каву варю на світанку,
І з вірою в серці байдужість прощаю...
А ти поливаєш безжально дощами...
Такі протилежні, - в одному ми схожі:
Щось справжнє та щире чекаємо, може?
Тож всі суперечки, що мали ми досі,
На килимі з листя, залишимо, Осінь!
26.09.2025