***
Моє місто весни проживає болючі моменти.
Між цвітінням дерев ми щоденно знаходимо страх.
І щоранку встаєш, щоб знайти у собі аргументи,
Дати поштовх життю, щоб продовжити знову цей шлях.
Моє місто цвіте, бо природа про себе ще дбає,
Але рана війни кровоточить і досі болить.
І у маках червоних земля жалобливо зітхає,
У вогнях аж до Неба і плаче вона, і горить...
І не видно кінця - ще не випита чаша скорботи,
Ще молитва звучить із поранених душ і сердець.
А лани зеленіють, чекають людей, щоб змолоти,
Але де ж ті нащадки величних козацьких фортець?…
Є. П.
12.06.2025
