Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Щєпкін Сергій: Бесіди про релігійність. Бесіда 3. І ось небо розкрилось. - ВІРШ

logo
Щєпкін Сергій: Бесіди про релігійність. Бесіда 3. І ось небо розкрилось. - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 10
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Бесіди про релігійність. Бесіда 3. І ось небо розкрилось.

– Є одна цікава історія – вона сталася за часів лицарів та замків. Молодий англієць блукав усією країною в пошуках свого щастя. Втомившись, він зупинився для відпочинку під деревом біля одного замку. Повз проходив герцог цього замку. Він зупинився і запитав, на кого молодий чоловік чекає, можливо він щось шукає. Той відповів: «Так, я архітектор і шукаю роботу».

Герцог дуже зрадів, бо йому саме потрібний був архітектор. Він сказав: «Ходімо зі мною. Будь моїм архітектором, і чого б ти не забажав, все буде надано тобі з мого замку та земель. Ти зможеш жити як справді багата людина. Але будь вірний мені і пам'ятай одне: якщо ти підеш від мене, то ти підеш із такими ж порожніми руками, з якими оце прийшов».

Молодий чоловік погодився. Минали тижні, місяці, він чесно працював і герцог був дуже задоволений ним. Всі потреби молодого архітектора задовольнялися, про нього дбали – він справді жив у замку як багата людина.

Але поступово він почав відчувати занепокоєння. Спочатку було незрозуміло, в чому причина, тому що насправді не було жодних причин для занепокоєння – задовольнялася кожна його потреба. Та відчуття, що щось втрачено, оточувало його як хмара, переслідувало, давило тяжким тягарем. Архітектор був збентежений, бо не розумів, у чому річ.

Потім, одного разу, – це сяйнуло перед ним, як блискавка, – він зрозумів причину. Він подався до герцога і сказав йому, що йде геть.

Герцог не міг повірити цьому. Він запитав: «Чому ти йдеш? Якщо ти маєш якісь труднощі, ти просто скажи мені, і я все влагоджу. Я дуже задоволений твоєю працею, і хотілося б, щоб ти залишився тут назавжди».

Молодий чоловік відказав: «Ні, я йду. Будь ласка, дозвольте мені піти».

Герцог вигукнув: «Але чому?»

Юнак відповів: «Бо тут ніщо не належить мені. Я прийшов із порожніми руками – з порожніми руками я й піду. Це життя як сон – сни сняться мені майже кожної ночі, – МЕНІ тут нічого не належить».

Сприйняти життя як сон – це той момент, коли людина стає релігійною. Якщо щось належить вам у цьому світі – ви ще не готові бути релігійним. Ви приходите з порожніми руками – з порожніми руками ви й відходите. Але як тільки ви усвідомите це – то все для вас осяє, як при спалаху блискавки. Цей світ не може бути вашою домівкою, максимум – притулок на ніч: «Вранці ми йдемо».

Якщо ви відчуваєте, що ви тут тільки тимчасово, що ви не можете нічим володіти, що у вас нічого немає, – тоді це життя стає сном, тим, що індуси називають майя. Світ стає ілюзорним. Це визначення майї: те, що здається вам вашим – не є вашим; те, що здається реальним – реальним не є, – а є чимось таким, що зроблене з того ж матеріалу, що й сон.

Доки людина не зрозуміє цього, вона продовжує робити все те, що, як потім виявиться, врешті-решт не має жодного значення. Настає день смерті, і все ваше життя виявляється безглуздим. Стоячи перед лицем смерті, ви побачите, що ваші руки порожні, – а ви так тяжко працювали! Ви зазнали так багато страждання та занепокоєння з приводу того, чим неможливо володіти.

Неможливість володіння не є властивістю самих речей. Володіння неможливе тому, що ви тут лише кілька миттєвостей. Речі вже були тут ДО вас; вони залишаться тут і після вас. Ви приходите та йдете, а світ залишається.

Будьте гостем, не починайте вірити та відчувати, що ви тут господар. Тоді ваше життя негайно зміниться; тоді ваше життя отримає новий відтінок, новий колір, новий вимір. Цей новий вимір і є релігією.

Якщо ви зрозумієте це, ви повинні бути посвячені в новий світ. Він існує, він одразу ж за рогом, він одразу ж за вашими заплющеними очима. Якщо стає зрозумілим, що цей світ є лише сон, то доступним стає інший світ.

У цьому все одкровення Івана Христителя:

«Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!»

Та християни зрозуміли це зовсім неправильно. З самого початку це одкровення було сприйнято неправильно. Люди подумали, що увесь світ наближається до кінця, що Іван Христитель передбачає кінець світу: «… бо наблизилось Царство Небесне…»

Люди думали, що цей світ наближається до кінця – в цьому було їхнє нерозуміння, – і тому вони чекали кінця світу. Іван Христитель помер, але не було жодних ознак наближення обіцяного царства. Продовжувало існувати це царство, а те царство не приходило. Потім Ісус знову казав те саме: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» 

І до того вони чекали, і після того... потім Ісуса розіп'яли – а царство так і не настало. А християни все чекають і чекають, чекають вже двадцять століть.

Нині в мізках виникає багато сумнівів. Священик продовжує повторювати ці слова з кафедри, але вони втратили своє значення. Він і сам знає, що з його вуст вони звучать безглуздо. Він увесь час каже: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне», але він знає, що за двадцять століть цього не сталося, світ стоїть все на тому ж самому місці.

Але сенс цих слів зовсім інший. Світ не наближається до кінця – це ви наближаєтеся до кінця. Коли Іван Христитель говорив: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне», він ніколи не мав на увазі, що наближається кінець цього світу. Він просто мав на увазі, що ви добігаєте кінця, і перш, ніж померти, ви повинні встановити контакт з іншим світом. Покайтеся у всьому, що ви робили, щоб володіти цим світом; покайтеся в тому, що ви жили в цьому сні, ніби в реальності; покайтеся у всьому, що ви робили і про що думали, оскільки все це було безпідставним і марним.

Поки ви не покаєтеся, ви не зможете побачити, що царство Боже знаходиться відразу ж за рогом. Ваші очі залишатимуться заплющеними, вони залишатимуться наповненими тільки цим світом; ви не зможете побачити інший світ. Перш ніж побачити інший світ, ваші очі повинні бути повністю очищені від цього світу – світу речей, світу матерії, світу бажання і володіння, світу жадібності та гніву, світу ревнощів і зла, світу ненависті, світу его. Перш ніж ви зможете побачити Царство Боже, ваші очі повинні бути повністю очищені, промиті. Насправді, у той самий момент, коли ваші очі досягнуть ясності, цей світ зникне, – як і вранці, коли ви прокидаєтеся, зникає світ ваших сновидінь, а інший світ відчиняє вам свої двері. Реальністю є Царство Боже, а ЦЕЙ світ є лише продуктом роботи вашого розуму, вашого мозку.

Іван Христитель, а пізніше й Ісус, казали, що саме ви наближаєтеся до кінця, але для розуму це зрозуміти дуже важко, практично неможливо. Розум може думати і вірити в те, що хтось добігає кінця, що все інше добігає кінця, але він не може собі уявити, що він сам наближається до кінця. Розум постійно рятує себе, захищає себе.

Хтось помирає. Ви бачите мертве тіло, але вам ніколи не спадає на думку, що і ви повинні померти. Ви співчуваєте родині померлого. Ви кажете: «Бідний, він міг би ще жити. Він був ще недостатньо старий. Його сім'я так залежала від нього – що ж тепер буде?”

Дружина ридає і плаче, діти божеволіють. Що трапилося? Ви думаєте про мертвого, ви думаєте про його сім'ю, ви думаєте про дітей-сиріт, ви думаєте про овдовілу жінку, але ви ніколи не думаєте, що ця смерть є такою ж, як і ваша смерть. Ви завжди ховаєтеся, ви завжди захищаєте себе.

Десь у глибині душі кожен думає, що він не помре, що смерть завжди трапляється тільки з кимось іншим.

Розум інтерпретує все це таким чином, щоб не бачити найголовнішого. Коли ви помираєте, світ не зникає, – він завжди був і завжди буде. Тільки вас тут не буде – смерть забере вас. Ви повинні будете піти з такими ж порожніми руками, з якими прийшли. Покаяння стане можливим, якщо розуміння цього проникне у вашу істоту. Покаяння є не що інше, як досягнення ясності бачення.

Слово «покаяння» є дуже значущим. У термінології Ісуса немає більш значущого слова, тому що покаяння, ніби ключ від замка, відчиняє двері божественного. Що ж таке є це «покаяння»?

Ви були сердиті і покаялися. Ви відчуваєте жаль – ви поводилися погано по відношенню до когось. Ви каєтесь і просите вибачення. Чи є покаяння Ісуса та Івана Христителя таким самим? Якщо так, то тоді воно не могло піти від них дуже далеко в люди, адже ви каялися так багато разів, але не змінилися. Скільки разів ви каялися? Скільки разів ви були сердитим, жадібним, насильницьким, агресивним, – а потім каялися? Але ваше каяття не трансформувало вас, воно не привело вас до Царства Божого. Воно не відчинило жодних нових дверей, жодних нових вимірів, – ви залишилися таким же. Тому ваше покаяння і покаяння Ісуса – не те саме. Вони насправді діаметрально протилежні.

Як би ви не розуміли СВОЄ «покаяння» – все одно воно буде абсолютно неправильним, і це не буде справжнє «покаяння». Постарайтеся це прийняти, і головне – зрозуміти. Коли ви каєтесь, ви, насправді, не каєтеся. Коли ви каєтесь, ви, насправді, намагаєтеся виправити образ. Це не каяття – це ремонт розбитого образу самого себе.

Ви, наприклад, сердилися і багато чого наговорили. Пізніше, коли лють пройшла, коли безумство минуло, ви охолонули і озираєтесь назад. У вас проблеми. Ваші неприємності полягають у тому, що ви завжди думали, що ви мирна, любляча людина; ви завжди уявляли, що ніколи не можете так сильно гніватися. Тепер цей образ зруйновано. Ваше его розбите, демасковане, розвінчане, – тепер ви знаєте, що те, у що ви вірили, виявилося фальшивкою. Ви гнівалися, ви дуже гнівалися, і ви наговорили і наробили такого, що обернулося проти вашого его. Ви зруйнували свій власний образ, який так довго виношували. Тепер ви повинні відновити його.

Єдиним способом його відновлення, як ви вважаєте, є покаяння. Ви йдете та каєтесь, ви кажете гарні речі. Ви кажете: «Це сталося без моєї волі. Я ніколи не хотів, щоб так вийшло. Я був божевільний, я був у нестямі. Гнів так опанував мене, що я був майже без свідомості, тож вибачте мені, що б я не наговорив. Що б я не наговорив – я ніколи цього не мав на увазі. Я міг це вимовити, але я ніколи цього не мав на увазі».

Що ви робите – каєтесь? Та ні – ви просто лагодите свій образ. Коли хтось перед кимось вибачається, він ПОВИНЕН бути прощений, бо ви самі вважаєте, як і всі інші теж, що той,  хто не може комусь щось пробачити – сам стає поганим. Людина, до якої ви звертаєтеся із вибаченнями, розслабляється: вона відчувала гнів щодо вашого гніву, вона планувала якимось чином помститися вам, але тепер в неї просять вибачення. Тепер якщо вона не пробачить, то вона не зможе тоді пробачити саму себе. Тоді ЇЇ образ буде розбитий.

Все це трюк, який ви розігруєте разом з іншими. Якщо людина тепер не простить вас, то ви добрий хлопець, а вона – погана людина. Тепер усе грає проти неї. Це трюк, дуже хитромудрий трюк. Якщо хтось не простить вас – він погана людина. Тепер ви можете не турбуватися – ваш образ відновлено: ви переклали всю провину на когось. Тепер він почуватиметься винним, що не може пробачити вам, бо хороша людина має пробачати. Якщо він пробачить вам – це добре; якщо він не пробачить – для вас це теж добре. Тепер вирішувати йому.

Це не каяття, це не покаяння. Коли Іван Христитель і Ісус кажуть: «Покайтеся», вони мають на увазі щось інше, щось абсолютно інше. Що ж вони мають на увазі?

Ось що вони мають на увазі, ось що вони кажуть: «Спробуйте побачити, спробуйте зрозуміти не те, що ви робили в тій конкретній ситуації, а те, ким ви були, коли це робили. Вдивляйтеся вглиб себе, йдіть до самого коріння вашого існування, буття, поведінки, і побачте, ким ви були, коли те робили. Це не питання якоїсь конкретної дії, в якій ви повинні покаятися, – це якість всього вашого буття взагалі. Ніякий не гнів, не жадібність, не ненависть – ні. Ніякий не акт ворожості – нічого подібного. Це не пов'язано з якоюсь конкретною дією. Це щось про ваше загальне буття: спосіб, стиль вашого існування. Це не має відношення до жодної окремої ситуації».

Коли ви каєтесь, ви каєтеся з приводу якоїсь конкретної дії. Ваше покаяння завжди пов'язане з конкретною дією. Покаяння Ісуса не стосується конкретних дій, воно стосується вашого буття. Ви живете абсолютно неправильно. Ви можете зовсім не гніватися – і все ж таки ви живете неправильно. Ви можете не бути наповненими ненавистю – і все ж таки ви живете неправильно. Ви можете не володіти великим багатством – і все ж таки ви живете неправильно. Це не питання того, ЩО ви робили – це питання того, ЯК ви жили. Ви спали, ви були в непритомному стані. Ви не жили із внутрішнім світлом – ви жили у темряві.

Коли вони кажуть: «Покайтеся», вони мають на увазі, що потрібно покаятися у всьому своєму житті, яким ви жили досі. Проблема не в тому, щоб попросити у когось вибачення – зовсім не в тому. Слово «покаяння» спочатку означало «повернення». В арамейській мові, якою говорили Іван та Ісус, «покайтеся» означає «поверніться», «поверніться до свого джерела, поверніться до своєї первісної істоти».

Те саме, що кажуть учителі дзена, – «Знайдіть своє первісне обличчя», – означає «покайтеся». Відкиньте всі свої маски: це не проблема відносин між вами та іншими – це проблема відносин між вами та Богом. «Покаятися» означає відкинути всі свої маски та стояти перед Богом зі своїм первісним обличчям – з тим обличчям, що він створив для вас. Нехай це буде ваше єдине обличчя – Він хотів, щоб саме таке обличчя ви мали. Нехай це буде ваше єдине єство. Поверніться до першоджерела, поверніться до глибокого ядра вашого єства. Покаяння є повернення назад – і це одне з найбільших духовних перетворень.

Це те, що Ісус має на увазі, говорячи про перетворення. Індус може стати мусульманином, мусульманин може стати християнином, християнин може стати індусом, – це не перетворення. Це зміна масок. Перетворення відбувається тоді, коли християнин стає релігійним, коли мусульманин стає релігійним, коли індус стає релігійним. Це не означає переходу з однієї релігії до іншої, тому що у світі немає двох релігій. Двох релігій не може існувати. Релігія одна на ввесь світ.

Релігійність – це якість. Вона не має нічого спільного з сектами, навчаннями та догмами, з церквами, храмами та мечетями. Але якщо ви молитеся в храмі і храм зникає – ви більше не індус, ви стали релігійним. Якщо ви молитеся в церкві і поряд не стає нікого і нічого, навіть стін церкви, – ви більше не християнин, ви стали просто релігійним. Якщо ви перебуваєте в мечеті і стаєте релігійним – ви більше не є мусульманином, ви стали просто чистою істотою без якогось приєднаного до вас доповнення.  Ось це є перетворення.

Якось один дуже відомий єпископ прибув до церкви Святої Марії у Кембриджі для читання проповіді у зв'язку з якоюсь університетською подією. Сорок років тому, коли він був молодим, він також закінчував цей університет. Він був сповнений спогадів про свої молоді роки. Він озирнувся навкруги – чи не знайде він когось, хто був тут, коли він навчався у цьому університеті?

Він упізнав старого церковного служителя. Після проповіді він підійшов до нього і сказав: «Ви не впізнали мене? Я був тут студентом сорок років тому. Нікого знайомого більше немає, я впізнав тільки ваше обличчя. Дякуйте Богу, що ви в доброму здоров'ї. Ви добре Йому служите».

Служитель відказав: «Так, я дякую Богу, я дуже Йому дякую, тому що після всього того, що я чув, – а я в цій церкві слухаю кожну проповідь протягом п'ятдесяти років, – після того, як я вислуховував всі ці нісенітниці протягом п'ятдесяти років – я все ще християнин».

Важко залишатися християнином, якщо ви слухаєте всю ту нісенітницю, що проповідується в ім'я християнства. Важко залишатися індусом, якщо ви знаєте всю ту нісенітницю, яка написана в ім'я індуїзму. Важко бути мусульманином, якщо ви знаєте, що це означає – бути мусульманином. Якщо ви не знаєте – то вам легко. Ви залишаєтеся індусом, тому що не знаєте, що це означає: ви просто не знаєте про ненависть, пов'язану з індуїзмом, ви не знаєте властивої йому політики.

Легко бути християнином, не знаючи, що зробило християнство у минулому. Воно було кровожерливим – християнство вбило більше людей, ніж комунізм. Але якщо ви цього не знаєте, чи не вмієте уявити, – то вам легко. Чим більше ви знаєте, чим краще ви вмієте все уявити, тим важче залишатися християнином, мусульманином, індусом. Ви, насправді, зрозумієте, що все це способи НЕ бути релігійним, це відвернення від релігійності, це бар'єри на шляху до релігійності. Вас дурять, що ви релігійні, вам вручають фальшиву монету. Ті, хто робить це, – шахраї, фальшивомонетники, злодії. Бути релігійним – це не значить бути християнином, бути мусульманином, чи бути індусом. Бути релігійним означає просто бути релігійним, більше нічого не потрібно. Це і є перетворення.

Якщо ви каєтесь, перетворення трапляється. Перетворення є наслідком покаяння. Людина не повинна каятися у своїх вчинках, бо це не справжнє покаяння. Людина повинна каятися у всьому своєму житті. Лише тоді можлива трансформація.

Тепер послухайте ці слова з Євангелії:

«Тими ж днями приходить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській…»

Івана стали називати Іван Христитель. Більше нічиє ім'я в історії людства не пов'язане настільки з хрищенням. Він христив, він посвятив сотні тих, хто шукав, причому його спосіб посвячення був чимось унікальним. Він христив їх у річці Йордан. Спочатку вони медитували з ним протягом кількох днів, кількох місяців чи навіть кількох років. Коли вони були готові, він заводив їх у річку. Вони повинні були стояти в річці, а він повинен був лити їм воду на голову – і щось траплялося, щось відбувалося в їхньому прихованому єстві. Вони більше не були тими самими людьми. То був таємний ритуал, таємна церемонія. Щось передавалося від Учителя до учнів. Вода використовувалась як посередник.

У світі було два типи посвячень. В одному типі посвячень використовувалася вода, в іншому – вогонь. В Індії протягом багатьох століть як засіб посвячення використовувався вогонь. Заратустра також використав вогонь для посвячень.

Іван Христитель використовував воду. Можна використовувати і те, й інше, але й те й інше потрібно розуміти. Вода і вогонь мають різні властивості, і все ж таки вони глибоко пов'язані одне з одним. Вони протилежності, але такі протилежності, які доповнюють одне одного. Якщо ви поставите воду на вогонь у горщику – то вода зникне, випарується. А якщо ви виллєте воду із горщика на вогонь – то зникне вогонь.

Так, вони є протилежностями, але водночас вони є глибокою єдністю. Вода тече вниз, вогонь тече вгору. В природних умовах вода ніколи не потече вгору; у природних умовах вогонь ніколи не потече вниз. Вони рухаються у різних вимірах, у різних напрямках. Якщо щось має спуститися у вас, то як посередник, як транспортний засіб повинна використовуватися вода. Якщо щось має піднятися у вас, то як посередник і транспортний засіб повинен бути використаний вогонь.

Іван Христитель лив воду, а коли ллється вода… Після довгих приготувань та медитацій все ваше єство сконцентроване на воді, що ллється на вас, на її прохолоді, що охолоджує вас і зовні, і зсередини. Дякуючи воді, магнетизм того чоловіка, Івана Христителя, стікає на вас. Вода – дуже і дуже чуттєвий засіб. Якщо людина, в руках якої присутня цілюща сила, тільки доторкнеться до води, то вода стає ліками. І також вода надзвичайно пов’язана з вашим тілом – майже вісімдесят відсотків вашого тіла є не що інше, як вода.

А чи спостерігали ви, що робить з вами дихання? Дихання приносить вогонь, дихання – це окислення. Ваше тіло – вода; ваше дихання – вогонь. Ви живете з цими двома сутностями. Коли дихання зупиняється, то вогонь зникає, – тоді тіло втрачає тепло, тоді воно вмирає. Якщо з тіла виходить вода, то тіло стає надто гарячим, у вас пал, – ви скоро помрете. Весь час повинна підтримуватись глибока рівновага між водою та вогнем, постійна їх взаємодія.

Ви їсте – дякуючи їжі, вогонь Сонця досягає вашого тіла. Ви дихаєте – дякуючи диханню, кисень досягає вашого тіла. Ви п’єте воду, вода в тілі постійно заміщується. Ви існуєте між вогнем та водою.

Іван Христитель використовував воду, щоб привнести вам щось згори. Це один спосіб посвячення. Є більш високий спосіб – перемістити дещо всередині вас вгору. Тоді це стає посвяченням вогнем.

«Тими ж днями приходить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!»

Царство Небесне кожної миті у ваших руках. Ось і в цей момент Царство Небесне у ваших руках, так що нагальна необхідність покаятися існує завжди, кожної миті. Саме в цьому значення тих слів. Не витрачайте даремно жодного моменту, тому що якщо ви згаєте його – ви вже ніколи не повернете його назад. Час, який минув, – минув. Цей час міг бути глибоким святкуванням Бога, а ви витратили його – на ніщо, на сновидіння. «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне».

«Я хрищу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем»

Іван Христитель готував людей до того, щоб в них міг спуститися Бог. Потім Ісус готував людей до того, щоб Бог міг піднятися в них. Є дві можливості: або ви піднімаєтеся у Бога, або Бог спускається у вас. Спуск є більш легким, тому що ви просто чекаєте, – ви сприйнятливі, ніби жіноча матка, що завжди чекає.

Ви, мабуть, помічали: Лао-Цзи ніколи не говорить про вогонь – він завжди говорить про воду. Його метод посвячення схожий на метод Івана Христителя. Ось чому він говорить про жіночність розуму – для того, щоб бути сприйнятливим, людина повинна придбати якості жінки. Бог спускається так само, як спускається вода із хмар.

«Ісус, – каже Іван Христитель, – буде христити вас вогнем. Він приведе вас до Бога, він допоможе вам піднятися вгору». Це важко – підніматися вгору, на гору. До того, як хтось навчиться підніматися на гору, він повинен навчитися спускатися з гори. Перш ніж людина буде готова христитися вогнем, вона повинна бути готова христитися водою. Якщо ви не можете йти вниз – ви не зможете йти вгору. Іти вниз дуже легко, просто чекати і приймати дуже легко, але якщо навіть це є чимось важким для вас, то що ж тоді казати про підйом на гору? Це буде надзвичайно важкою справою.

Тому нехай спочатку Бог спуститься у вас. В той момент, коли Бог спуститься у вас, ви станете дуже сильним, тому що ви більше не будете самим собою. Тоді підйом на гору стане дуже легким – тоді ви зможете літати, тоді ви зможете бути вогнем.

Іван Христитель готував людей, готував ґрунт, в який можна було б опустити насіння. Подивіться: коли ви кидаєте зерна в землю – вони опускаються в землю. Коли вони проростають – вони починають підніматися вгору. Першою дією є хрищення водою – ви кидаєте зерна в землю, вони опускаються вглиб і там покояться. Насінню нічого не потрібно робити – воно просто знаходиться в спокої, і з ним все стається. Потім діє енергія руху вгору – зерно починає рухатися, проростати; воно стає великим деревом, яке наближається до неба.

Дерево потрібно поливати кожного дня, щоб його коріння могло все глибше й глибше проникати в землю. Дерево також потребує сонця, вогню, щоб його гілки могли підніматися вище й вище. В дрімучих лісах Африки, де багато води, дерева піднімаються дуже високо вгору, тому що ліс такий густий, що якщо вони не піднімуться високо – вони не досягнуть вогню. Вони повинні підніматися все вище і вище так, щоб можна було відкрити своє єство Сонцю і отримати його вогонь. Якщо ви дасте дереву тільки воду – дерево помре. Але якщо ви дасте дереву тільки вогонь – дерево помре теж. Дерево в густому лісі не може існувати тільки водою так само, як дерево в пустелі не може існувати тільки вогнем. Йому потрібне і те, й інше.

Таким чином, хрищення водою необхідне на самому початку – це перше посвячення. Потім потрібне хрищення вогнем – це друге посвячення. І якщо досягнута рівновага між цими двома підходами, тоді може статися трансценденція. Коли досягнута цілковита рівновага між цими двома підходами, коли жодне із посвячень не переважає, коли все в правильній пропорції, – тоді, раптово, стається трансценденція. Трансценденція полягає у рівновазі. 

«Я хрищу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем»

Дух Святий є просто символом рівноваги. В християнстві концепція троїстості виступає як Трійця. Бог є батько, Христос є син, – але це два полюси: батько і син. Щось повинно врівноважувати їх – і це Святий Дух. Це не син і не батько, а просто чистий дух між ними двома, – для рівноваги. Між водою і вогнем трапляється Святий Дух.

Це символічний вираз – Святий Дух ніде не існує сам по собі. Святий Дух є музика, дещо таке, що гармонізує двоїстість батька і сина. Святий Дух як ріка між двома берегами – якщо ви шукатимете одного його, то ви його не знайдете. Ви можете знайти тільки воду, але, не бачачи берегів, ви навіть не подумаєте, що то ріка, а не щось інше. Водночас, Святий Дух виявляє свою присутність, коли всередині вас припиняється будь-яка двоїстість, коли настає рівновага. Це як вчитися їздити на велосипеді: нахилишся вправо – впадеш; нахилишся вліво – впадеш; і тільки керуючи своєю рівновагою ти зможеш поїхати і відчути те, чого ще жодного разу не відчував. Коли всередині вас щезає любов-ненависть – це раптова рівновага. Ви не можете сказати, чи це любов, ви не можете сказати, чи це ненависть, – це ні те, ні інше. Це щось абсолютно невідоме, ви ніколи не знали цього раніше… Святий Дух стався.

«Тоді прибуває Ісус із Галілеї понад Йордан до Івана, щоб христитися від нього»

Це, напевно, є одним із найрідкісніших моментів в історії людської свідомості – вчителя повинен був посвятити учень.

«Але перешкоджав він Йому й говорив: «Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?»

Дещо до того, як ми зможемо зрозуміти це.

До сих пір Ісус жив самим звичайним життям. Він був всього-на-всього сином теслі Йосипа, допомагаючи своєму батькові в його майстерні, роблячи звичайну роботу, в якій була необхідність. Ніхто нічого не знав про нього, навіть його сім’я не розуміла, хто він такий. Він був оточений пеленою невідомості, хмарою, яку потрібно було розвіяти.

Він чекав потрібного моменту. Коли праця Івана була завершена, ґрунт підготований, він міг прийти до нього. Тоді він повинен був розірвати пелену, розігнати хмари. Він повинен був мати зв’язок з Іваном, тому що для нього це була єдина можливість мати зв’язок з його учнями. Інакше ніякого зв’язку не було б.

Іван відразу ж упізнав його, що він прийшов, що це та сама людина, на яку він чекав, заради якої він працював.

«Але перешкоджав він Йому й говорив: «Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?»

Іван казав: «Ти хочеш, щоб я христив тебе, – але ж це абсурд».

Ісус знаходиться на вищому рівні – на рівні вогню. А Іван знаходиться на нижчому рівні – на рівні води. Душа Івана ще не абсолютно реалізована – він вже досягнув свого першого рівня, інакше він не міг би працювати для Ісуса. Іван досягнув першого проблиску, інакше він не зміг би впізнати Ісуса. Але він ще не досягнув абсолютної буддовості, він не був ще Христом.

«Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» Ні, він не дозволяв цього: «Не проси мене».

«А Ісус відповів і сказав йому: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду». Тоді допустив він Його»

Ісус сказав: «Хай буде так, тому що в святому Письмі написано, що буде так». Ісус жив як єврей, і помер як єврей, – він ніколи не був християнином, – і він дуже хотів вписатися в єврейську громаду. Для цього він намагався використати всі доступні шляхи.

В древніх священних книгах було написано, що месія, який повинен прийти, буде хрищений чоловіком на ймення Іван, що христитиме людей біля річки Йордан. Це було древнє пророцтво. Тому Ісус і сказав: «Хай буде так, як написано в священному писанні». Він з усіх сил намагався стати частиною традиції, щоб та внутрішня революція, яку він хотів здійснити, не була розтрачена в безплідності політики.

І все ж це сталося, і все ж вона була розтрачена в безплідній політиці, тому що здійснити цю внутрішню революцію – це просити в людського розуму майже неможливого. Людський розум всіляко чіпляється за старе. Ось чому Ісус каже: «Хай буде так. Будь ласка, охристи мене, щоб я не виглядав чужаком і незваним гостем, щоб я став частиною традиції, із надр якої я міг би працювати з усім світом, ізсередини якої я міг би здійснити велику революцію. Мені хотілось би працювати ізсередини її».

Але це було те, що не могло статися. Ісус намагався – а це було неможливим. Буда намагався – це теж було неможливим. Будда все своє життя залишався індусом – він всього-на-всього хотів здійснити революцію в головах індусів, залишаючись в їх оточенні, але коли він починав говорити, традиційний розум насторожувався.

Є одна історія… Стояла одна дуже стара церква – дуже древня, прекрасна, освячена традицією, але вся в руїнах. Існувала небезпека, що вона може завалитися будь-якого дня. Віруючі перестали входити до неї – вона могла рухнути в будь-який момент. Навіть опікуни церкви не могли в ній зустрічатися, і вони вирішували справи цієї церкви в якомусь іншому місці.

Але вони не хотіли, щоб їхня церква зруйнувалася. Вони зверталися з проханнями до великих архітекторів, але ті, всі як один, стверджували, що будова надто небезпечна, що її неможливо відремонтувати. Вона повинна бути зруйнована, а на її місці потрібно побудувати нову церкву. Але опікуни дуже не хотіли руйнувати церкву – вона була дуже древньою, вона мала древню традицію, вона стала частиною їх єства і зруйнувати її означало зруйнувати їх самих. Дуже і дуже неохоче вони провели збір опікунів і прийняли три резолюції. Вони прекрасні.

Перша резолюція – що стара церква повинна бути зруйнована і збудована нова церква – пройшла одноголосно. Друга резолюція – що поки нова церква не буде готова, вони продовжуватимуть богослужіння в старій церкві – пройшла одноголосно. І третя резолюція – що нова церква повинна будуватися точно на тому самому місці, де стояла стара церква, і тільки з каменів старої церкви, – теж пройшла одноголосно!

Ось так працює традиційний розум. Він весь час продовжує чіплятися за старе – навіть якщо це призводить до протиріч. Він уникає дивитися на протиріччя. Він уникає дивитися на смерть, яка вже на порозі, він не бажає бачити тіло, яке вже неживе – на труп, що смердить і розкладається.

Ісус намагався пов’язати себе зі старим розумом. Він каже Івану: «»Охристи мене. Хай буде так».

«… «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду». Тоді допустив він Його»

Іван зрозумів його думку – в інакшому разі Ісус із самого початку здавався б чужим, і все стало б іще більше неможливим.

Це все одно залишилось неможливим, але тепер ніхто не міг сказати, що Ісус не намагався, так само як ніхто не може сказати, що Будда не намагався. Зі свого боку вони робили все, що могли, щоб стати одним потоком з древністю, з давниною, з традицією. Вони хотіли революції не проти традиції, а в її рамках. Але так ніколи не вийде – старий розум є занадто впертим і неподатливим.

«І охристившись Ісус, зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього»

Посвячення водою, хрищення водою: Іван побачив Бога, що спускається.

«І ось голос почувся із неба: «Це син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!»

Негайно після хрищення Іваном Ісус вийшов із води, і ця ява сталася вже на березі річки. Ця ява, це бачення не було сновидінням, тому що крім Івана там були його учні, які теж це бачили. Це була об’єктивна реальність: всі бачили щось, що спускається подібно до голуба – дуже спокійне, чисте… спустився небесний птах і спалахом освітив Ісуса, як ніби розкрилися небеса. Це так і стається: коли ви стаєте відкритими для небес – небеса стають відкритими для вас. Небеса, насправді, відкриті для вас завжди, тільки ви цього не бачите, бо ви не відкриті для них.

До сих пір Ісус жив замкнутим життям. Це добре, він потребував цього, – інакше він би був у небезпеці із самого початку. Християни не мають жодних свідчень про дитинство і юність Ісуса, не знають, що з ним тоді ставалося. Він, мабуть, жив абсолютно нікому не відомий. Ніхто нічого не знав про нього – він був звичайною молодою людиною, як і всі. Його пасторство продовжувалося всього три роки: коли Іван христив його – йому було тридцять років, а розіп’яли його в тридцять три роки. Древній традиційний розум не зміг терпіти його більше трьох років – через три роки він був розіп’ятий. В цьому й полягала причина, чому він жив абсолютно невідомим, не розкриваючи себе, – звичайний чоловік серед інших звичайних смертних.

Але під час хрищення він вперше розкрив себе, хто він такий насправді. Свідком був Іван, свідками були декілька інших учнів на березі.

Якості єства Івана і єства Ісуса вельми різні. Іван був пристрасним пророком, а Ісус був проповідником миру. Незабаром після хрищення Івана заарештували і кинули до в’язниці, а Ісус розпочав свої проповіді. До Івана доходили слухи про ці проповіді – і він не міг повірити в них, тому що Ісус говорив щось таке, чого Іван ніколи навіть не припускав. Поступово різниця між ними стала настільки великою, що навіть у Івана, який посвятив Ісуса і який своїми власними очима бачив, як розкрилися небеса і звідти спустився голуб, – навіть у нього з’явилися підозри.

В останні дні свого життя, перед тим, як йому відтяли голову, Іван посилає Ісусу записку, невеличку записку, в якій він запитує: «Чи дійсно ти той, на кого ми чекали?» У нього виникли підозри, тому що ця людина говорила щось зовсім інше, щось абсолютно інше. «Будьте лагідними», – говорила ця людина. «Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони». Іван не був лагідною людиною, він був дуже гордим – дуже сильним чоловіком, який вірив у те, що він може принести революцію всьому світові, майже безумним від своєї сили. А коли Ісус казав: «Блаженні вбогі…», Іван, напевно, думав: «Що за нісенітницю несе ця людина?»

Ісус казав: «І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, – підстав йому й другу» – зовсім не те, що казав Іван. І ще Ісус казав: «А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, – віддай і плаща йому», або: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує…». Як ця людина збирається здійснити революцію?! Це зовсім не революційне вчення!

Насправді – це єдино можливе, реально революційне вчення. Але Іван не міг зрозуміти його – він мав свою власну уяву про революцію. Він міг би зрозуміти Леніна, він міг би зрозуміти Троцького, він міг би зрозуміти Маркса, – але він не міг зрозуміти Ісуса, свого власного учня. Проблема полягала в тому, що мова йшла про зовсім різні типи революції. Одна революція є соціальною – вона здійснюється шляхом насильства, агресії. Друга революція має відношення до серця – вона не здійснюється шляхом насилля, вона навіть не здійснюється шляхом дисципліни. Вона приходить шляхом природності, вона приходить шляхом розуміння.

Ісус приніс світові абсолютно новий тип революції. Ніхто раніше не казав нічого подібного, ніхто раніше нічого не говорив про подібну революцію. Ось чому Ісус є поворотною точкою в історії людської свідомості – навіть у більшій мірі, ніж Будда. Таких як Будда, що казали приблизно про одне й те саме, було багато, – Будда не був новим явищем. Будда, можливо, був завершенням довгої послідовності будд, але він не був першим.

Ісус приніс на землю щось зовсім нове – він був початком нової лінії, нових пошуків, нових вишукувань. Іван не міг зрозуміти цього. Лао-Цзи, якби він був там, зміг би зрозуміти, але не Іван. Іван був зовсім іншим типом людини. В свої останні дні він був дуже стурбований, що щось іде не так: «Зрадив мене цей учень, чи ні?» Він посилає записку: «Чи той ти, на кого ми чекали?» Коли ви маєте з приводу чогось вже визначену ідею – це стає бар’єром до розуміння нового. Навіть Іван не зміг зрозуміти Ісуса – що вже казати про інших?

Є ще одна прекрасна історія. Жив-був дуже багатий купець, який їздив усім світом, скуповуючи шовк, прянощі та парфуми. Він був одним із найкращих купців, що торгували цими трьома товарами: він знав, де і на яких ринках світу купити їх за низькою ціною, і де продати їх найвигідніше. Він мав дуже великий дохід. Це був його єдиний інтерес – все більше і більше знати про прянощі, шовк і парфуми.

Одного разу, коли він ішов якимось містом, хтось сказав йому, що в цьому місті живе дуже мудра людина: «Що б ти не запитав у нього – він завжди допоможе».

Купець подумав: «Може він знає щось і про шовк, прянощі чи парфуми? Може він допоможе мені знайти ринок, на якому я міг би купити ці товари ще дешевше».

Купець направився до мудреця. Перед тим, як його про щось запитали, мудрець сказав: «Так, я знаю, ти відправишся на північ, у Гімалаї». І він назвав йому конкретну вершину, на яку купець повинен буде піднятися. «Відправляйся на цю вершину і сиди на ній три дні. За ці три дні ти побачиш щось таке, чого раніше ніколи не бачив. Тоді повертайся».

Купець поспішив у дорогу. В нього був найпрудкіший у країні кінь, і він поскакав у гори і знайшов вказану вершину. Він піднявся і сидів на ній в пості і молитвах три дні, роздивляючись навкруги і мріючи про шовк, прянощі та парфуми. Він чекав, що ось відкриються якісь таємні двері і він стане хазяїном усього на світі шовку, всіх прянощів, і всіх парфумів. За ці три дні він має отримати якийсь ключ. Він чекав і чекав, він фантазував, він мріяв. Він навіть не помічав прекрасну долину, яка оточувала ту вершину, він не бачив прекрасну тиху річку, яка протікала мимо в повній беззвучності. Він не міг слухати птахів, що співали вранці, він не міг бачити прекрасного сходу Сонця. Він нічого навкруги не бачив, тому що він надто був переповнений мріями, надто він був напружений в очікуванні чогось.

Минуло три дні, але нічого так і не сталося. Він  був дуже роздратований і сердитий. Він поспішив назад до мудреця і сказав: «Нічого не сталося! Я не побачив нічого такого, чого б не бачив раніше. Що тут не так?»

Мудрець розсміявся і сказав: «Що тут не так? Твоє уявлення про багатство!» Потім він додав: «Не шукай ще раз цієї долини – ти ніколи більше її не знайдеш. А там, на березі тієї річки, все було засипано алмазами. Там не було жодного каменя – то все були алмази. Але ти втратив їх».

І тоді купець згадав, ніби крізь сон, – неясно, невизначено, туманно, – але згадав: він справді там бачив щось, він дійсно там бачив щось таке... Так! Так-так! Кожного ранку, коли сходило Сонце, він дійсно помічав блиск багатьох каменів! Вони блищали, вони сигналили про себе! Але в нього було своє власне уявлення про багатство – шовк, прянощі, парфуми… які не блистять…

Навіть Іван мав своє власне уявлення про революцію, і про те, що таке релігія. Через це він став підозріливим, недовірливим. Але того дня, коли Ісус прийняв хрищення, він був свідком – він сам власними очима бачив, як розкривалися небеса.

«І охристившись Ісус, зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього»

Голуб є одним із найдревніших символів тиші, спокою, чистоти, гармонії. Ви бачили коли-небудь, як спускається голуб? Поспостерігайте за голубом, коли він спускається… В самому його спусканні ви відчуєте тишу, що оточує його з усіх боків. Ось чому він перетворився на символ.

Ісус є спокоєм, безмовністю, тишею. Він не є війною, він не є революцією у звичайному розумінні цього слова, він не є насильством. З усіх людей, що жили на землі, він є найсмиреннішим і найчистішим.

Найчистіший Божий дух оточує вас завжди, але тільки в той момент, коли ви готові, – він сходить на вас. Дух увесь час ллється на вас дощем, тільки ваша посудина перевернута догори дном. Ви не можете зібрати його, тому що ваша посудина перевернута. І тільки коли ваша посудина розташовується належним чином – ви негайно наповнюєтеся.

Але ваше его не дає її розташувати належним чином – его завжди прагне свого власного звеличення. Саме ваше его є бар'єром – це саме через нього ваша посудина завжди перевернута догори дном. Дощ іде весь час – а ви залишаєтеся порожніми.

Все існування радіє, коли хтось стає Христом чи Буддою. Все існування святкує, тому що коли навіть одна людина стає Буддою чи Христом, все існування стає, певним чином, більш усвідомлюючим, чуйним, уважним.

Безперечно, до Ісуса світ був не таким, як після нього. Після Ісуса дерева стали більш усвідомлюючими і каміння стало більш живим, тому що свідомість Ісуса, досягнута  ним свідомість, поширилася на все існування. Так і має бути, так і є завжди. Квіти ще більше цвітуть, дерева ще краще плодоносять. Вони, можливо, і не усвідомлюють цього, але сама якість цілого змінилася. Якщо навіть одна краплина свідомості досягає Бога, то весь океан не може залишатися тим самим. Ця одна крапля піднімає рівень буття в цілому, якість цілого стає хоч трохи, а іншою.

Ви не змогли б осягнути себе, якби не було ні Будди, ні Христа, ні Крішни. Зітріть з історії людства всього з дванадцять імен – і вся історія зникне. Тоді не стане й сучасного людства. Фактично не буде того існування, яке ви спостерігаєте довкола себе. Ви будете в набагато глибшому сні та несвідомості, ви будете ще більше збиті зі шляху. Ви будете більш насильницькі, агресивні, – слабкого світла любові у вашому серці не буде, благовоління, що зрідка з'являється у ваших очах, зникне. Ваші очі будуть більше схожими на очі тварини – дикими, сповненими злості та насильства.

Але коли стався Ісус, його очі стали частиною ваших очей, – дуже малою частиною, але все ж таки стали. Іноді трапляється так, що ця частинка поширюється на всі ваші очі, і тоді ви дивитеся на існування зовсім по-іншому. Світ залишається тим самим, але змінюються ваші очі, – і разом з вашими очима змінюється все, що існує навколо.

У вашому серці маленька частинка стає Буддою разом із Буддою, Христом разом із Христом, Крішною разом із Крішною. Ця частка дуже мала, але за її наявності є можливість зростання. Знайдіть глибоко в собі ту частинку, яка була привнесена Христом або Буддою. Захищайте її, допомагайте їй рости, жертвуйте заради її зростання всім, що у вас є, – і ви будете на правильному шляху. Нехай ця частинка у вас переможе, нехай вона буде вашим переможцем, нехай Сократ, Будда, Махавіра, Лао-Цзи, Заратустра, Ісус, Крішна, Мікеланджело, Галілей, Ван Гог, Ейнштейн, переможуть всередині вас і негайно. І в будь-який момент, коли ця частинка опиниться переможцем, ви також почуєте з відкритих небес:

«Це син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!»

***

ID:  1015548
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.06.2024 15:46:32
© дата внесення змiн: 29.06.2024 21:13:55
автор: Щєпкін Сергій

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (50)
В тому числі авторами сайту (3) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
x
Нові твори
Обрати твори за період: