Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: VIRUYU: КАВА ВІД СНІЖАНИ - ВІРШ

logo
VIRUYU: КАВА ВІД СНІЖАНИ - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 6
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

КАВА ВІД СНІЖАНИ

VIRUYU :: КАВА ВІД СНІЖАНИ
    Сніжана стояла за прилавком затишного кафе і, користуючись хвилинним затишшям, відпочивала поглядом у завіконному легко падаючому снігові, коли двері закладу відчинилися і в них, вже другий раз за цей день, зайшов той самий відвідувач.
Чомусь дівчина його запам'ятала ще з перших його відвідин, а було це, приблизно, лише дві години тому.
Молодий хлопець сів за столик,  застелений чистою білосніжною скатертиною й став чекати, коли до нього  підійдуть. 
Зала була повна відвідувачів,  які пили каву та смакували добірною випічкою, адже це найкраще кафе в місті.
Інші офіціанти були зайняті виконанням своїх  обов'язків,  тому до молодого чоловіка знову випало йти їй.
Сніжана підійшла і за звичкою запитала «Чого бажаєте?», на що відвідувач відповів — «Познайоміцца с Вамі».
Звичайно, що коли ти навчаєшся на курсах і тебе заздалегідь повідомляють і готують до того,  що таке може трапитися в реальному житті — це одне, а от коли воно стається насправді, то, виявляється, що людина, до такого повороту подій, зовсім не готова.
— Перепрошую? Не зрозуміла?
— Всьо ві зрозумілі, — вимовив молодик ламаною українською і усміхнувся. — Я Сєрьожа. А вас як завут?
— Вибачте, будь ласка,  але нам не дозволено в робочий час вести приватні бесіди, — відповіла дівчина. — То чи будете робити замовлення?
— Чашечку кофє, пожалуйста.
— Дякую. Зараз принесу.
Сніжана, немов ошпарена, кинулася за барну стійку, щоби пошвидше зробити філіжанку кави, подати її відвідувачу та зайнятися чимось — миттям брудних чашок, сортуванням посуду, витиранням  звільнених столів, аби тільки відволіктися від нього.
Молодик чекав і, спідлоба, спостерігав за дівчиною.
Вона йому, донеччанину, який приїхав на західну частину України на пару днів, аби узгодити деякі справи, дуже сподобалася ще з перших відвідин кафе. 
Саме тому Сергій вирішив не відкладати знайомство на «колись».
Отож, випивши каву, хлопець вийшов на вулицю, підійшов до найближої лавочки, і, незважаючи на холодну погоду, згорнув з неї сніг, сів і став чекати. 
З того «сховку» Сергій добре бачив вікна бару, а його з тих вікон не було видно.
Через добру годину дівчина вийшла з приміщення зі ще однією подругою.
Хлопця це не засмутило.
Він швидко підвівся і рушив назустріч дівчатам.
— Прівєт. Я ждал вас, дєвушка. Здєсь ви уже нє на работє.
Я Сєрьожа.
Дівчата переглянулися.
 — Наталю, ти йди, а я затримаюся, — промовила до подруги Сніжана, попрощавшись з тою легкими обіймами.
— Ох і настирний Ви, Сергію!
— Да! Я такой! Коґда мнє нравітся чєловєк, я хочу познокомітся с нім побліже. Так как Вас зовут? Давайте я уґадаю, — хлопець уважно глянув на дівчину, поглянув в небо, з якого сипав густий сніг і вимовив — ...Снєжана, навєрноє...
Дівчина стояла немов вкопана. Ого! На таке вона аж ніяк не сподівалася! Подумала, що мабуть підслухав, як її кликали в кафе і запам’ятав.
— Віжу, что уґадал, — засміявся Сергій. — Сам удівляюсь, как єто мнє удалось.
Тепер вже сміялися обоє.
Молоді люди рушили в бік вуличного ліхтаря, який освічував їм шлях...

Сьогодні Сніжана хвилювалася, як ніколи.
Після року зустрічей із Сергієм,  дівчина, після його ж наполягання, познайомить зі своїми батьками.
Вони в неї дуже добрі та чуйні, але як сприймуть той факт, що її наречений з Донеччини не знала. Саме через це дотепер приховувала, що Сергій звідти.
А він був чудовим молодим хлопцем.
Мав добре щире серце, яке в будь яку хвилину було готове прийти на допомогу всім, хто того потребував.
Веселий, але з відчуттям міри. Володів тонким почуттям гумору,  а вміння цікаво розповідати смішні історії та анекдоти,  входячи в ролі персонажів, робили його перлиною в компаніях. 
Та й вродою Бог не обділив хлопця. Вище середнього зросту, міцної статури, з гарно вираженими міцними м'язами чорноволосий красень із зеленими очима та чарівною посмішкою запав в око багатьом подругам Сніжани — тендітної голубоокої русявої красуні.
Всі його любили та захоплювалися ним.
А він любив Сніжану. І ця любов була взаємною.
А ще в хлопця були «золоті» руки. За що б не брався, всьому вмів дати раду. Саме це, рік назад, привело хлопця на Тернопільщину, де мав багато замовлень на мурування печей та п'єців. А там то мулярка підвернеться, то дрібні ремонтні роботи.
Без неї не залишався ніколи, тому в кишенях завжди були гроші.
— Мамо... Тату... — почала Сніжана, коли батьки зайшли в хату. — Сьогодні ввечері до нас прийде гість... Мій хлопець. Звати Сергієм.
Хочу його з вами познайомити і дуже прошу прийняти мій вибір, — схвильовано промовила дівчина і почервоніла.
Батько глянув на дружину, тоді на доньку і промовив.
— А чому так хвилюєшся, дочко? Та ми не людоїди, — і весело засміявся, а дружина підтримала його запал. — Це ж радісна вістка, дитинко! Нарешті і наша хата буде повна онуків!
Ану, Зеню, накладай на стіл! Дівчата, ви тут чаклуйте, а я швиденько до комори. Там в мене дещо є!
Чоловік бігцем вискочив з хати і, взувши на босу ногу важкі черевики, ступив на слизьку стежку, ледь встоявши на ногах.
Зима ж! 
А серце вискакувало з грудей!
Батько був дуже щасливий за свою доньку!
Наближався визначений час.
Пес Мухтар загарчав і вискочив зі своєї будки. Але, на диво, замість того, щоби люто гавкати на того, хто підійшов до хвіртки з двома букетами квітів, пляшкою напівсолодкого шампанського і коробкою цукерків, собака почав  весело виляти хвостом та скавчати.
Сергієва простота і прямолінійність зразу зачарували батьків Сніжани.
Відкритість хлопця припали до душі татові дівчини і вже через годину тесть із зятем активно обговорювали якісь свої чоловічі справи та, навіть, будували спільні плани.
— Хороший він у тебе, доню. І ти марно переживала за те, що Сергій не добре знає мову. Вивчить. Відчуваю, що він вже цього хоче.
Насправді, Сергій вже набагато краще володів українською, ніж рік назад.
Навіть частенько вживав діалектичні слова, чим потішав всіх, хто це чув, бо так як хлопець їх вимовляв, більше не вмів ніхто...
...Їхнє кохання було стрімким і справжнім.
Кожен прожитий день наповнювався все більшими почуттями,  які з роками лише міцніли.
Звичайно, що деколи виникали й проблеми, бо між ким не буває непорозумінь,  але Сніжана вміла їх згладити і перевести в жарт, а Сергій радо йшов дружині назустріч, бо усвідомлював і добре  розумів деяку важкість свого характеру. 
Розумний і впертий. Роботящий і сміливий. Завзятий і наполегливий.
Часом саме ота впертість і заважала молодому чоловікові зразу розпізнати та прийняти правильне рішення.  А от дослухатися до порад дружини, яка ані чим не поступалася в кмітливості,  спостережливості і розумі коханому, не хотів. В той момент важав це недопустимим. Він же чоловік і саме йому приймати рішення!
Але потім, охоловши і глянувши на проблему очима дружини, приймав  пораду і тоді вже, щиро посміявшись, разом долали перешкоду.
Щоби досягти такого взаєморозуміння, подружжю пішло на це двадцять п'ять років спільного життя.
За цей час дали життя двом чудовим донечкам. Старшу вже встигли одружити та очікували на вістку про онуків.
Ще оновили батьківську хату Сніжани, в котрій вони зажили одразу після  весілля. 
Сніжана продовжувала працювати в кафе, але вже як власниця, а Сергій займався постачанням продукції та бухгалтерією, бо і в тому добре розумівся.
Батьків Сніжани, які прийняли зятя Сергійка, як рідного сина ( лише так його й називали) вже не стало, на жаль.
Сергій дуже важко переніс втрату тещі та тестя, бо відчував від цих простих і добрих людей велику батьківську  любов і віддавав їм свою синівську.
Наближалося 24 лютого 2022 року...

Сергій завів мотор і виїхав з брами. 
Чоловіка чекала довга дорога, але це не лякало його. Він їхав додому, аби провідати могили батьків.
Звичайно, що ризиків було дуже багато — війна на східній частині України; сепаратистами і зрадниками хоч греблю гати, але знову відкладати цю поїздку Сергій більше не міг.
Сніжана зачинила кафе, дала двотижневу відпустку працівникам, а сама подалася в Карпати...  
Задзвонив мобільний.
— Привіт, моя дорогенька, — з ніжністю промовив Сергій, коли почув голос дружини.
— Привіт, привіт, — відповіла жінка. — Як ти? Як дорога?
— Та все нормально. Ще трохи і буду на місці.
— Купи квіти і постав на могилу. Вони знатимуть, що то від мене.
— Так і зроблю, Сніжано. Не хвилюйся...
Вони ще довго розмовляли. 
Так Сергієві швидше спливав час в дорозі, а Сніжана, сидячи в кріслі, замотана в теплий плед, дивилася на засніжені гори і насолоджувалася цією невимушеною розмовою.
Вона була щаслива.
Він теж.
Під'їхавши до кладовища, Сергій припаркував машину. За п'ятдесят метрів звідти було невеличке кафе, де можна було перекусити бутербродами та випити гарячої кави, а ще купити букет квітів. Звичайно вони не такі яскраві та пахучі, як вліті, але вже які є.
Чоловік відчинив двері приміщення та ступив за поріг.
— Добрий ранок. Мені чашку кави з булочкою, будь ласка. Без цукру.
— Не знаю чи добрий, — відповіла молода дівчина, що стояла а прилавком і ціпким поглядом впилася в незнайомця.
— А чому так песимістично з самого ранку?
— Кажуть буде велика війна, бо малу вже маємо вісім років!
— Та що ви таке кажете. Цього не може бути. Ще трохи і ця закінчиться, — промовив Сергій, аби розрядити ситуацію, а сам знав, що це ще не скоро закінчиться, бо добре знав східного сусіда.
— Якби ви мене знали, то б повірили. Я знаю що кажу. Повірте.
Чоловік був здивований цій розмові з незнайомкою і це його дуже насторожило, бо такі речі з першим стрічним не коментують. А тому, тут або великий страх і жах від пережитого, або дійсно правдива інформація, яка слугує попередженням. 
Ще раз, але вже набагато уважніше глянувши на дівчину, Сергій відзначив, про себе, що на божевільну вона не схожа і на перелякану теж ні. Отже тут щось інше. І це інше — зовсім не радісне.
Чоловік швидко допив каву, завернув булочку в серветки і вийшов.
Пройшовши декілька кроків згадав за квіти. 
— Мені б ще квіти купити. Для батьків.
— О! Так, так. Провідайте, бо хтозна коли тепер зможемо відвідати наших рідних.
Дивні слова дівчини ще більше насторожили Сергія.
Він швидко вийшов і рушив в бік кладовища. 
Моголи батьків віднайшов одразу. Вони були поруч. Зразу при вході. 
Згорнувши з надмогильних фото сніг, чоловік глянув на світлину матері, батька, змахнув чоловічу сльозу та почав молитися.
У вази, які стояли по два боки від могил, поклав два букети глянув в небо і рушив до машини.
«Все. Віддав свій борг. Вже може аж тепер мені стане легше. Як би там не було між нами, а батьки дали мені життя і я маю за це бути їм вдячним. Ну не вийшло нам збудувати міцні родинні стосунки, то вже й не поправиш. Десь я вперто настоював на тому, що маю переїхати на Тернопільщину, а десь і вони могли б бути більш поступливішими. Але ж ні. До мене не приїхали і мене не хотіли бачити, бо...»
Сергій сидів в машині і думав, думав, думав...
І тут пригадав слова тієї дівчини з кафе.
«Цікаво, що ж вона хотіла тим сказати? І чому повела цю бесіду?»
Чоловік завів мотор і поїхав. 
Знову довга дорога. Але тепер Сергій вів машину з внутрішнім спокоєм на умиротворенням, бо зробив те, що давно не давало йому спокою — відвідав батьків, після двадцяти з лишком років.
Якби не сусідка, то б не знав як вони, де вони і що з ними, а так, то навіть по фото могили бачив і знав де їх шукати.
Він кожного місяця відправляв тій тітоньці Валі гроші, аби жінка доглядала за гробами. А ще, за життя батьків, передавав нею їм продукти та гроші. Правда вони цього не знали, бо ж горді були. Не взяли б. Приходилося йти на хитрість.
Сергія відволікли від думок якісь тіні.
Через дорогу швидко перебігло п'ятеро чоловіків. 
Десь через кілометр велика група чоловіків щось жваво обговорювала, активно жестикулюючи.
«Що ж відбувається?»
Сергій втиснув педаль газу.
Додому залишалося ще 1100 кілометрів.

Сергій мчав автівкою так, наче за ним гналися злочинці. 
Ота підсвідома тривога, засіяна словами продавчині та вечірніми вуличними чоловічими зборищами, не давала йому спокою. Здавадося вже й саме повітря віщувало щось недобре. 
Вуличні ліхтарі зловіщо вихитувалися на вітрі, а лампочки на стовпах світили тьмяніше, ніж завжди.
Погасивши фари чоловік ще залишився у машині. Не хотів вносити в хату своє хвилювання. Заспокоївшись, Сергій рушив до дверей.
Сніжана сиділа в кухні і чекала на чоловіка. 
Зайшовши і глянувши на дружину, Сергій одразу відчув її стривоженість.
— Привіт-привіт! — вдавано весело промовив чоловік і усміхнувся, але сам відчув, що та усмішка була сповнена внутрішнім відчуттям душевного болю, який не мав пояснень.  
— Привіт, Сергійку, — мовила Сніжана і поцілувала чоловіка. — Давай в душ і вечеряти.
Вони сиділи і мовчки їли. Таке було вперше. Кожен з них, ховаючись за активним споживанням їжі, відтягав момент розмови.
Першим порушив тишу Сергій.
— Сніжано... я чув... що може буде повномасшбатне вторгнення...
— Я теж чула, Сергію. Що будемо робити? Кажуть, що таки піде війною.
— Та від отого вже всього можна очікувати. Маю надію, що може одумається...
— А що кажуть в тебе вдома? Щось вловив? Щось помітив? 
— Та так. Дивні розмови і поведінка. Якийсь суцільний світ контрастів. Вроді життя йде, як і належить, а глянеш уважніше і... Сніжанко, якщо що, то ти мене цього разу не стримаєш. Я піду. Я ПІДУ! Чуєш?
— Я знаю. Не стримуватиму. Підемо обоє.
— А як кав'ярня? На кого залишиш?
Жінка не відповіла, а чоловік більше не повертався до цієї розмови.
Вночі їм не дав спати кіт Бомж, якого вони підібрали на вулиці минулого року.
Тоді це було маленьке кошенятко, яке, зіщулившись від пізнього осіннього холоду, тремтіло під дверима кав'ярні. Мабуть хтось підкинув.
Сніжана, побачивши малюка зразу ж повезла його до ветеринара. Там зробили всі необхідні процедури, аналізи і до їхнього дому котик повернувся з кличкою, документами і прививками.
О четвертій годині ночі кіт влетів у кімнату подружжя й почав нявчати та проситися під ковдру.
Він був дивакуватий. Деколи вже подібне траплялося, коли хтось з господарів забував влити води, чи всипати сухаго корму. Але щоби аж так...
Сергій встав з ліжка і пішов на кухню.
В лоточках була вода і їжа.
— Бомжику, ану ходи сюди. Нам ще треба відпочивати, а ти йди лягай на своє місце.
Чоловік витягнув кота і відніс на кухню та обережно поклав у його м'який лежак.
О сьомій годині задзвонив будильник.
Вставши зранку першим, Сергій включив телевізор. Те, що він почув і побачив, перевернуло його душу. 
Біля серця запекло. До горла підступив клубок...
— Сніжаночко, вставай. Вставай, серденько. 
Жінка вже не спала. Вона швидко піднялася і прийшла на кухню.
Вони обоє вбирали кожне слово, що лунало з телевізора.
— От сво..та, — вимовив зі злістю Сергій, який ніколи не вживав таких слів. — То що робимо?
— Ти мою відповідь вже чув.
Цього ж дня були негайно підготовлені всі необхідні документи для переоформлення закладу на людину, якій подружжя повністю довіряло. 
Були скликані термінові збори працівників, яких Сніжана повідомила про прийняте рішення. Хтось підтримав. Хтось відмовляв. А хтось промовчав.
Частина власних заощаджень Сергія та Сніжани були витрачені на закупівлю військового спорядження для Сергія, Сніжани, Лесика та Богдана — це двоє молодих хлопців, що працювали офіціантами в кав'ярні, які підтримали думку йти добровольцями на війну.
За домовленістю з новим власником кав'ярні, частина коштів мала йти на фінансову підтримку воїнів та війська, де будуть служити Сергій зі Сніжаною, Лесик та Богдан.
І, на щастя, все так і відбувалося й триває досі.
...Вже півтора року, як вони воюють пліч о пліч.
Отой « москалик », як його, на початку подружнього життя, кликали всі сусіди; який завоював у них велику повагу, до котрого всі зверталися за порадами та допомогою, тепер один з перших добровільно пішов віддано захищати Україну та її народ.
Будучи важко пораненим, Сергій активно боровся за життя і вийшов переможцем з цієї битви.
Дай Боже перемогти й ворога.
Так і буде! Він в це свято вірить і знає.
«Ніч яка місячна», «Думи мої» та «Цвіте терен» — найдорожчі пісні для цього мужнього чоловіка, які він співає у часи затишшя для своєї Сніжани.
— А знаєш що я зроблю після перемоги? — запитав Сергій у дружини, яка сиділа поруч нього у бліндажі.
— Ні, не знаю. Мабуть...
— Не відгадаєш, — промовив він і засміявся. — Я запрошу тебе у «нашу» кав'ярню і ти приготуєш мою улюблену «каву від Сніжани....».


П.С. На фронті й досі ніхто не знає, що раніше Сергій розмовляв лише російською.
Його позивний — «Бандера».



Марія Дребіт



14.02.2024                          Португалія 



фото з нету

ID:  1006367
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.02.2024 00:13:29
© дата внесення змiн: 21.02.2024 00:15:42
автор: VIRUYU

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (37)
В тому числі авторами сайту (2) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
x
Нові твори
Обрати твори за період: