Прочитаний :  282
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ПОЗИЧАТИ ВОГОНЬ
Це сьогодні не всім відоме.
Дивлюсь у кого димить
комин.
Не видно. Біжу аж на край
села.
Хатина мала.
Ще з порога прошу
Під ніс бубоню:
— Діду Захарку,
зробіть вогню.
А він ні слова,
Наче німий.
(Тоді на фронтах
відступали ми).
Мовчки дістане
торбинку-кисет.
В ній кремінь, кресало
(Дід називав його мусет).
Кремінь і пучку губки
Стулить докупки.
Цепне-вдарить кресалом.
Слабше — сильніше,
Слабше — сильніше.
В діда ніготь був побитий,
Наче кремінь,
Ще синіший.
Рука з кресалом падала
долі
І знов воскресала.
Руки в іскрах,
Наче в бджолах.
Тільки іскри-бджоли тих рук
не кусали.
Іскри-диво.
В хаті запахло губкою,
димом.
Вискубну з поли хвостик
вати
І вискоком з хати
В старій батьковій
куфайці,
Поли п’ят діставали,
Поли мене підганяли,
І я дим той обганяв.
А вогонь в долонях
теплий,
Як маленьке пташеня.
Позичати вогонь...
Так давно було.
А це аж прокинувся.
Згинь.
Пропади.
Наснилось таким:
Люди нарозхват купують
Мило і сірники.
|
|
