намалюй мені картину, й почепи на стіні.
колорит має бути темним, багнистим і каламутним,
а лінії та риси там повинні кублитися, мов хробаки;
все там повинно текти поступово донизу,
і взагалі справляти бридке відворотне враження.
донизу, донизу. розкручуй мене сильніше.
доволочи мене до ночі, й так – щодня.
не залишай слідів, і нас не знайдуть.
ми котимося донизу.
нічого немає насправді. є лиш мої відчуття.
я йду на посадку. падіння – легке та приємне.
намалюй мені там невидющі вирячені безтямно
очі, налиті кров'ю: блискавки палахкотять,
хмари немов хто викручує над розгніваним еверестом,
вони вже стали подібними до гвинтоподібних мушель,
– все то мене страшенно лякає,
а люди навіть не знають про те.
гай-гай, боже, помагай.
про цю біду можна домовитися тільки з дияволом,
бо я вже готовий впасти низько,
десь аж на дно безвихідного пекла.
тягни мене, люба. роби, що повинна робити –
якщо там є місце для мене,
я заперечень не маю.
не існує нічого справжнього.
є лиш те, що я відчуваю.
я відчуваю, що хочу туди, донизу:
все нижче, і нижче, й нижче
self portrait, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=lL0kT5P3HgA
