Лиш, змивши сон з лиця водою крижаною
І стрівши в дзеркалі зображення своє,
Я кожен раз питаю - Хто ж переді мною?
Я кожен раз питаю в себе - Хто ж я є?
Та в глибині дзеркал, лиш глибина обману -
Де ліве, праве там. Там правда не живе –
Ти посміхнешся радісно, а в дзеркалі пливе,
Сльозою по щоці, краплина із туману.
В дзеркальнім сріблі сивина густіша,
Ніж у житті. І в нім нема тепла.
Чоловіки й жінки з роками красивіші,
Щоб нам про це не говорили дзеркала́.
Нехай роки за нас за всіх спритніші,
Але ж вони не вкрали те, що доля нам дала.
Не вірте дзеркала́м – ми значно молодіші!
Не вірте – все нам брешуть дзеркала́!
І в дзе́ркала не треба нам питати,
Бо серед інших найважливіших речей,
Про себе правду можна прочитати,
Лиш в погляді закоханих очей!
Як же хочеться в це вірити! Але закохані зазвичай дивляться на нас крізь рожеві окуляри 
