на сполох! дзвоники та дзвони
розбивають тишу, і зрештою б'ються самі.
погані новини долають фізичні закони,
добрих новин немає,
світ – у війни в ярмі.
і ось ми тут: птахи-мисливці.
за протоколом миру ми є серійні вбивці.
поринаємо в кров з розгону,
як малими поринали у воду,
коли ще було невідомо,
хто злодій, а хто святий.
небо чорніє від гніву
– його не боялися зроду.
ті, що вціліють, тікатимуть
раз у раз озираючись на цей незабутній бій:
сходить сонце – не вірить: ні,
це якась божевільна брехня
у ясному промінні
на світанку прекрасного дня.
заради бога!
заради всієї історії,
перед лицем цивілізації,
перед лицем життя
нас веде наша віра
попри культури й релігії,
попри старі порепані фортеці,
попри боги, що їх вітер тисячоліть різьбив.
дивіться, ви, хто там досі в безпеці!
ми, досконалі й піднесені,
ось ми падаємо!
а ось ми знов підносимося – так
триватиме аж до скону,
аж до кінця віків
