|
Прохолодний травень. І перший літній місяць розпочався з дощів та все цвіте й буяє, кожен день ставав трохи теплішим.
Вже мали достигати суниці, Оленка щодня поглядала на них,
- Ану, покажіться, які ви? Достигли мої хороші, чи ні? Намалювали свої щічки? Ну давайте, то ж пора. Я вже зараз хочу смакувати.
До хати зайшла мама,
- Оленко, завтра зустрічаємо гостей. Нарешті Марина із Сашком та з Максимком навідаються, а то вже скільки років не бачилися, добре, що хоч по телефону спілкуємося.
Оленці минув дев’ятий рік, сестра старша за неї на п’ятнадцять років. Вона навчалася в Києві, там працює і вже має сім’ю.
- Вони малого нам залишать, а самі поїдуть відпочивати в пансіонат. Будеш допомагати,- заклопотано сказала мама.
Оленка щиро всміхнулася,
- Це, що мій племінник?
- Так-так!
Мама ставила в духовку пиріжки і готувала макаронну бабку, щоб запекти. Приємний запах м’яса поширився на всю кухню, вона допіру його витягла з духовки.
Оленка куштувала і прицмокувала та прихвалювала сама себе.
- Бачиш мамо, як добре з коріандром та з перчиком, я нічого не жаліла, коли маринувала.
Ранок видався теплим і сонячним. Вже чути, як виводив свою пісню півень і квоктала квочка. Загавкав малий Дружок, під'їхала й зупинилася біля воріт машина, сигналила.
Оленка одягла найкраще плаття і гарно, колосочком заплела косу. Вона вже давно сама навчилася заплітатися. Завжди була охайна і відповідальна до своєї зовнішності.
Коли всі вийшли з машини, мама обіймалася з усіма й цілувалася, а Оленка зашарілася, бо п`ять років не бачилася з сестрою, вона її майже не пам`ятає.
- Мамо, а тато у відрядженні ? - запитала сестра.
- Так доню, два дні, як поїхав.
Батько працював ревізором з безпеки руху на залізниці, дуже мало бував вдома.
Племінник, Максим був не сором`язливий, підбіг, схопив Оленку за руку і потягнув до садка. Тут стоять вулики, біля них гудуть бджоли. Вона його попередила, що вони можуть кусати і буде дуже боляче, щоб не зачіпав їх. Хлопчисько був справжнім шилом, швидко знайшов патичка і щосили став ним шмагати по траві. Всі спостерігали за ним та втихомирювали цього малого забіяку.
Вже за столом дівчинка пригощала його обідом, від задоволення, він облизав пальці. Кривлявся носом, примружував оченята і намагався моргати. Всі це помічають, голосно сміються.
- Ви, бачу, встигли подружитися, - помітила Марина.
По обрію яскраве сонце. Вечір був тихий, довкола відчуваються
пахощі цвіту дерев та матіоли. З гарним настроєм проводжали сестру з чоловіком. Максимко, немов так і треба, тільки помахав рукою і серйозно собі підніс проговорив,
- О! Тепер буде свобода!
Стемніло, вкладаються спати, Оленка почала читати казку та він напевно дуже стомився, відразу заснув.
Ранок видався теплим. Сонячні промені немов танцювали, іскрили по землі, запрошуючи світ, прокинутись від сну. Крізь скло вікна, проміння дістає оченят хлопчика, яскраве світло його будить.
У Києві, Максимко ходив у дитячий садочок, то ж звик прокидатися рано, відразу покликав, розбудив Оленку.
Дітвора босоніж побігла в садок. Роса омиває ноги, ніби придає сили, вони скакали й раділи, що це вже починається справжнє літо. Аж ось, вкриті росою стиглі суниці.
- Дивись-но перші!
Оленка тримала на долоні декілька великих суниць. Малий швидко хапнув і запхав собі до рота. Вона ж, не могла стриматися, залилася сміхом,
- От бачиш, як у нас добре, не то, що в місті! Їж, не поспішай, насолоджуйся, в тебе ніхто їх не забере!
Дівчинка майже весь час проводила з Максимом. То гралися в жмурки, то в піску, то читала йому казки. Відв`язали Дружка і бігли на широку вулицю біля двору, на пагорби, де гралися з дітворою.
Хлопчик добре освоївся, допомагав Оленці. Давав їсти й пити песику та курям. Часом бігав за півником, який дуже сердився, топтався на місці, немов хотів скакати на нього, а потім гучно кричав, - Кукуріку.
Так було і цього разу. Максимко насторожено подивився, промовляє,
- Ось, я до тебе доберуся, почекай! Чого кричиш?!
Дні скоро пролітали. В садку достигла рання черешня, своїм блиском манила до себе, дітвора задоволено смакувала її. Максимко ледве встигає викидати кісточки і знову пхає до рота. Неначе зроду їх не їв, замурзаний, як поросятко. Оленка ледве вимила обличчя, крутився і вертівся та не капризував, а сміявся.
Дівчинка з мамою наліпили та наварили вареників з черешнями . Малий посипав їх цукром і всміхаючись з тарілкою пішов у садок.
Та раптом заверещав, бджоли почули запах цукру і вже кружляли кругом нього. Проганяючи бджіл, дівчина швидко забрала Максимка до хати вмила його. Він наважився, підійшов, обняв її і подякував за те, що вона спасла від бджіл.
А одного дня було трохи прохолодно, бабуся одягла Максиму маленьку велюрову куртку і картуз.
Малий наливав воду Дружкові та курям. Потім заліз гратися в пісочницю. Оленка сиділа поруч, не в голос, а про себе читала книжку.
Раптом позвала мама,
- Йди, ягід смородини на компот принеси, нехай малий сам пограється.
Нарвавши літрову банку ягід, дівчинка принесла мамі і пішла до пісочниці. Але там його не було.
Оглядала садок, вже гучно кликала,
- Мамо, а Максим з тобою був?
- Ой, лишенько! Де ж дитина поділася?- вона непокоїться.
Вийшли на вулицю, почали голосно звати та його ніде не було.
Оленка дуже хвилювалася, швидко побігла, шукала на обійсті. Дружок скрутився калачиком, мирно дрімав біля будки. Аж раптом, вона помітила, двері в курнику завжди були ледь відчинені, а зараз майже щільно зачинені. А й справді, подумала, півня не видно і в курей надто голосно,
- Мамо, мамо! Йди сюди! Він напевно тут!
Вона швидко прибігла до курника, хитала головою, прицмокувала устами, щось бурчала про себе.
- Хоч би біди не було, мабуть там!
Відчинила двері,
- Виходь! Ти там, Максимку?
З курника повіяло смородом, гучніше лунав крик курей.
Оленка накинула хустку на голову і зайшла. Під ногами лежало вугілля, а далі, в кутку сизо, біля курячого гнізда ледь виднівся малий. А кури й півень сиділи на сідалах, які були прибиті трохи вище. Півень почав розмахувати крилами, співати, кури злякано вибігали з курника. Із стелі звисає густе павутиння, скрізь розлітається пух, сморід б’є ніс.
Все ж Оленка добралася до нього, міцно взяла за руку, вони мовчки вийшли.
- Ой, Боженьку,- руками за голову взялася мама. Крізь сміх і сльози здивовано дивиться на хлопчика. На бороді, від курячого яйця видніється жовтий слід. Картуз і волосся, яке видно з-під нього і куртка були в павутинні, в пуху та курячих вошах. Навіть на віях та на устах прилип пух.
Мама принесла його в кімнату і поставила перед шафою, де було велике дзеркало,
- Ану подивися, пізнаєш?!
Він розгублено кліпав оченятами, а потім скривився, опустив голову і тихенько заплакав.
- Тільки, будь ласка, не кажіть батькам! Я більше не буду. А яйце, просто хотів свіже спробувати, тому й випив.
- Ну що ти?! Все буде гаразд,- заспокоїла дівчинка.
Вже нагрілася вода, Оленка з мамою добре викупали його в пахучих травах і закутали у великий, махровий рушник.
Він був задоволений, на нього не сварилися, розуміли, що хлопчик жалкував про те, що сталося.
Вечеряли тихо, за день всі втомилися. Максимко сьорбав гарячий чай, з усмішкою позирав на Оленку, кліпає оченятами. Дівчинка, його гладила по голові, намагалася приголубити, обійняти. Він задоволено тулився і вертів головою в різні сторони.
В кімнаті, біля ліжка, дівчинка не поспішаючи читала казку »Червона шапочка», а він вертівся в ліжку, як шило, довго не міг заснути. І вночі теж, інколи щось бурчав, бурчав, крутився з боку на бік.
Яскраве сонце, чиста блакить, теплий, привітний день, настрій був такий же сонячний. Босоніж, діти гралися біля паркану, коли почули гул машини. Максимко скривився,
- Я що додому поїду?
Вмить, обійняв Оленку, притулився,
- Я ще хочу побути, ну будь ласка, трішки.
А потім зазираючи в очі, попросив,
- Ти тільки не розповідай про курей.
Дівчинка усміхнулася,
- Все буде добре, не хвилюйся.
Марина швидко вмила та переодягла сина, ніжно обійняла, поцілувала,
- Ти сумував за нами, сонце моє?!
Хлопчик тільки усміхнувся, зазирнув на Оленку.
Всі готувалися до від’їзду. Як дівчина пообіцяла малому, так все і було. Ніхто ні разу не згадав про його події в курнику.
До машини, мама принесла повний кошик з гостинцями. Вже всі прощалися, Максимко підійшов до Оленки,
- Давай п’ять! Ти в мене класна тітка! Я обов’язково іще приїду!
Машина різко від’їхала, вслід, по дорозі здійнявся пил.
07.10 2016 р.
ID:
692951
ТИП: Проза СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Поема ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 07.10.2016 08:50:12
© дата внесення змiн: 21.11.2025 17:03:28
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|