Уже й не потрібні дощі -
Земля напилася сповна.
Й затихли в садках хрущі,
І пісня дощу сумна
Пливе над землею й пливе,
ЇЇ не спинити нічим.
Весна без усмішки живе,
Неначе життям чужим.
А вітер не в силі ніяк
Хмарини прогнать дощові.
Чорніє старий вітряк,
Стоїть по коліно в траві.
А сонце, як бажаний гість,
Загляне.., та тільки на мить:
Між хмарами - райдуги міст
І пісня дощу знов бринить.
Чудово!
З пів-години назад написала подрузі в скайпі, про те, що в нас дощ іде, хоча вже земля напилася сповна...А тут вірш твій читаю...Як приємно, коли думки та почуття перегукуються. Дякую тобі
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
