Його охаяно, спаплюжено,
Без жалю втоптано в багно,
Зловтішним недрузтвом осуджено.
Розбито обріїв вікно.
А що ж такого заподіяв він,
Який на ньому кревний гріх?
Чи ж обманув кого надіями,
Чи затоптав кого у сміх?
Чи ж він бажав кого знедолити
І обдирав до нитки ближнього,
Що злісно ненависті молотом
Йому гатили в душу пристрасно?
На крижані колючі скалочки
Розбито келих долі-відчаю.
І пролягла дорога згарищем
Крізь все життя його скалічене.
Задумаємся, браття, на хвилину.
Чим завинив він перед білим світом
Що серцем мріяв неньку Україну,
Що волю снив, мов соколині діти ?
За ту любов святу і безнадійну,
Омріяну й згорьовану свободу
Пройшов він збільшовичену катівню,
Спокусу дармової нагороди.
Його прозвали націоналістом,
Презирливо і з підленьким підтекстом.
Святі ідеї, праведні і чисті
Безжалісний братан свинцем закреслив.
Вина його в спини негнучкості,
В невірі в трубні голоси,
В відмові від життєйськихих зручностей
Для української весни.
І хоч каток бездушний гноблення
Пройшов життям його не раз.
Не з”їла душу ржа озлоблення
І факел віри не погас.
Горів не марно факел зоряний
І не даремні біль і хрест.
Кайдани зірвано з історії,
Народ з безпам”ятства воскрес.
У світлі Факелів тих зводиться
Вкраїна на увесь свій зріст.
Народ стражденний наш відродиться!
Будь славен націоналіст!
1992
