Коли твоя любов неначе птаха,
Розіб’ється об землю з висоти,
Вона помре, бо ця любов невдаха,
А разом з нею помираєш ти…
Щоб вижити без неї, щоб горіти,
Ти маєш воскресити її знов,
Бо ж , як без неї маєш в світі жити,
Коли розбилась на друзки любов.
Шукай цілющу воду, щоб зцілити,
Живильну, щоб підняти в небеса,
Бо ти живеш, щоб жити і любити,
Живе любов у серці й незгасна…
Вона стоїть перед тобою знову,
Запрошує у зоряний політ,
Чекає слово, те магічне слово,
Несказане тоді – багато літ…
Ти знов мовчиш, кудись поділось слово,
Бринить на віях стомлена сльоза,
Невже любов воскресла помилково,
Чи знову небо, хмари і гроза…
