Як тільки завітає Муза
І ляже думка у рядочок,
Слова сплітаються у фразу,
Немов єднає їх місточок.
Рука спішить рядок творити,
А Муза підбирає рими,
Лягають нові колорити,
Інколи навіть золотими.
Роса сіяє споришова,
Як кожне слово на папері
І меркне зірка вечорова,
Вірш відкриває Музі двері.
Думки виходять із туману,
Рядочок повниться рядочком,
Туман від вірша враз розтане,
Ударить новеньким дзвіночком.
Я подарую Музі квіти
І сяду з нею пити каву,
І буде знов рука творити,
Одягне вірш в нову оправу.
Саме так і повинно писатися - у стані ейфорії та окриленості! Бо тоді відчуваємо справжню насолоду від творення поезії. 
