Я давно вже тебе не бачив -
Десять? Двадцять? Чи з сотню літ?!
Загубився у снах юначих
Твій далекий ромашковий слід.
Заблукали в світах дві долі,
У туманну пішли далину,
Розійшлись на життєвому полі
В ту осінню годину сумну...
Я зустрінуть тебе боюся,
Вже змирившись, що ти - чужа...
Я на тебе ще ту молюся,
Ту, котрої колись бажав.
Хай розкаже верба розлога
І духмяна липнева ніч,-
Знають тільки вони й дорога,
Як кохались ми віч-на-віч!
Нам всміхались пахучі зорі,
Що вогнями вгорі цвіли.
О, яка була ніч надворі -
Ми від щастя хмільні були!
А тепер ти - чиясь кохана
І голублю тебе - не я...
Ти - моя невигойна рана,
Ти - сердечна недуга моя...
Ммм...Яка трепетна лірика... А я й не знала,що Ви вмієте так зворушливо про кохання писати... Чарівно!
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я вважаю, що поети найперші повинні щось своє сказати про кохання... Це така всепоглинаюча тема, і такий простір для емоцій... Вистачило б хисту... Дякую щиро!
А я й не знала,що Ви вмієте так зворушливо про кохання писати... 
Чарівно! 
