Бери собі назад ключі:
мені вони вже не в пригоді.
Я в когось іншого, як злодій
поселюсь в душу уночі.
Йому віддам, що маю все,
а ти з роками не впізнаєш,
коли як завжди зазираєш
у присоромлене лице.
Тобі руки я не подам,
для нього ж зроблю надможливе, -
я стати спробую щаслива,
його довірюся словам!
Не втрата я тобі, мабуть,
але йому - дарунок з неба,
і говорити вже не треба,
що тебе спогади печуть.
Ти зрадив нас. Як перший сніг,
коли розтане через хвилю,
я ж тобі серце одтворила,
ну як його ти вбити міг?!
Тож не питай мене чому
я піду тихо, не прощавшись,
нічого більш не обіцявши,
окрім віддатися йому.
Записок я не залишу
на тій шухлядці обіч столу,
не зупиняй мене, промолю,
я ж так давно піти спішу.
А коли й глянеш за вікно,
то він візьме мої валізи,
а я єдине фото візьму,
що ми зробили так давно.
Ти собі чайника включи:
варити кави більш не буду,
опісля слів твоїх і бруду.
Бери собі назад ключі.
