Повторюю собі – та хто ти є?
Дитина, яку дуже любить мати?
Якого кольору життя твоє?
І що тобі для щастя треба мати?
Ковток свободи, так? У цьому – суть.
Щоб дихати прозорим, ефемерним
Єдиним чимось. Хай невпинно йдуть
Години. Моє серце ще не вмерло!
Відкрию вікна навстіж та ковтну
Капризний березень, як сік напівсолодкий
Беріз, що кожну я пила весну
Там у дитинстві, що на жаль, таке коротке.
І напій цей, як ліки від нудьги,
Мені дає і спогади, і мрії…
Але я відчуваю ланцюги:
Охоплює раптова амнезія.
Оценка поэта: 5 Ви просто молодчинка! з наступаючим Вас весняним святом, Оленько!
Ольга Шарова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, Оксано! Приємне таке схвалення. А весна навіть у нас на Уралі вже відчувається. І вас зі святом
05.03.2010 - 12:41
Ольга Шарова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хэ, ти м'яко виразився - опечатки! Це не 2 опечатки, це 1 помилка вживання займенника в давальному відмінку! Адже я це знаю! Ну а що сказати на виправдання? не на слуху мова...
Ольга Шарова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Оксано, дуже дякую за допомогу! Мені ж навіть запитати про наголос немає кого, лише інтернет
Я виправила стрічки (нудьгИ правильно буде?)
А вірш сирий, новонароджений
з наступаючим Вас весняним святом, Оленько! 
