Повторюю собі – та хто ти є?
Дитина, яку дуже любить мати?
Якого кольору життя твоє?
І що тобі для щастя треба мати?
Ковток свободи, так? У цьому – суть.
Щоб дихати прозорим, ефемерним
Єдиним чимось. Хай невпинно йдуть
Години. Моє серце ще не вмерло!
Відкрию вікна навстіж та ковтну
Капризний березень, як сік напівсолодкий
Беріз, що кожну я пила весну
Там у дитинстві, що на жаль, таке коротке.
І напій цей, як ліки від нудьги,
Мені дає і спогади, і мрії…
Але я відчуваю ланцюги:
Охоплює раптова амнезія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175462
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.03.2010
автор: Ольга Шарова